Вступ.

Історію людства ділять на доісторичну та історичну. Межа між ними не чітко визначена. Але вважається, що історія повинна бути документована. А документування можливе лише з появою писемності. Вона відповість на поставлену, певними умовами, необхідність. Очевидно, що вона повинна була появитися не там, де господарювало кочове тваринництво або примітивне землеробство. А там, де необхідно враховувати накопичені знання, у тому числі й астрономічні, фіксування знаменних діянь видатних діячів, агрономічні прийоми, світоглядні догмати, епос, міфи, державні встановлення, фіксування прав власності, сімейних відносин.

Писемність багатообразна як її графічне вираження, так і географічне місцеперебування. Очевидно, що вона є свідком стану культури народу, союзу етносів, союзу полісів (міст) включаючи й появу соціальної стратифікації.

У науці об’єднуючим поняттям загального економічного, політичного, культурного, ментального виступає поняття цивілізації. Саме слово походить від латинського civilis, що означає громадянське, civitas – громадянська община, місто, що підкреслює саме специфічність, особливість громадянської спільності на основі появи класової диференціації. Але це вже нове соціально – політичне утворення. Це не рід, клан, плем’я з його традиціями, замкненістю. Це – новий стан людини – це вже особистість, індивід із його духовністю та економічним інтересом. Це цивілізована людина.

Але вважати, що писемність являється єдиною ознакою цивілізації було б безпідставно. Існували й древні безписемні цивілізації, які мали зв’язок із матір’ю – природою, (людини – частина природи) він не первісний, не «дитячий» стан суспільства. Ці шляхи розвитку на традиційній культурі. Вони існують і сьогодні на африканському континенті, у Латинській Америці, на островах Океанії. Вони не були захоплені в потік «осьового часу» (800–200 р. до н.е.).

Та й така якість homo sapiens як мислення формується в дописемну епоху. На homo sapiens мала вплив навколишнє середовище: ґрунтово-кліматичне, географічне, демографічне, тваринний та рослинний світ. Тут формувалась якість національного менталітету. У людей з острову Суматра й скандинавського вікінга різний менталітет. Біологічно вони не відрізняються, але традиції, морально – психологічні аспекти, життєва, соціальна позиція, різко відрізняться один від іншого. А якщо взяти до уваги ще й історичні аспекти, то вони інопланетяни один одному.

Доісторична людина не знала расових, вікових різниць. І якщо в сусідові він бачив ворога, то той, хто жив за сусідом уже був його союзником і другом.

З багатонаціонального світу цивілізацій (а вони народжувались й умирали) слід виділити такі, які мали серйозний визначальний вплив на прогресивний розвиток людства; Індуську, Китайську та Європейську.

«Нове виникле (в епоху «осьового часу» П.П.) в трьох згаданих культурах зводиться до того, що людина усвідомлює буття в цілому, самого себе і свої границі... У цей час жили в Китаї Конфуцій та Лао-Дзи, в Індії виникли Упанішади, жив Будда, у Греції Парменід, Геракліт, Платон. В філософії – в Індії, як і в Китаї – були розглянуті всі можливості філософського збагнення дійсності, аж до скептицизму, до матеріалізму, софістики та нігілізму...» «Все те, що пов’язано з цими іменами виникло майже одночасно в плині небагатьох століть в Китаї, Індії і на Заході, незалежно один від іншого» (Карл Ясперс «Зміст та призначення історії», с.33). Осьовим часом, коли в людській цивілізації відбувся «первинний вибух», що породив Новий час – час homo sapiens – Ясперс називає період 800–200 до н.е. Але планетарний характер людська цивілізація приймає тільки після Великих географічних відкриттів. Людський світ – планета Земля – уся Земна куля з різноманіттям народів, етносів.

Етнос – національне утворення з урахуванням особливостей середовища, формуючого його менталітет, на основі його традицій, обрядів, соціально – психологічних якостей, її світогляд, ідеологію. Етнос залежить і від географічного середовища.

Ментальні якості людини як особистості можуть бути розкриті у відношеннях «людина – етнічна єдність». Так англійці – продукт змішання багатьох етнічних груп: кельти, сакси, скандинавські вікінги й нормани. Останні створили аристократію, побудовану на крупному землеволодінні. Від саксів англійський менталітет увібрав у себе схильність до всього природного, простого, у противагу вигадливому, показовому. Одночасно аристократичне та демократичне вживається поруч: англосаксонська скритність, кельтська мрійливість, хоробрість вікінгів, дисципліна норманів. Англійці – завжди в пошуку. У результаті Великого переселення народів (IV–VII ст. н.е.) германські племена (скіфи, сакси, германці, готи) були виселені з місць свого місце проживання, і пішли на південний захід Римської імперії. Цей регіон дав людству сім язиків – готський, датський, шведський, іспанський, німецький, голландський та англійський. Сучасні німці – суміш нащадків різних германських, слов’янських, кельтських племен. Історія германців здавна трималась на владі сімейства. Німці відважні, чесні, домовиті. Гегель дав таку характеристику німцю: «Вірність – їх друге гасло, у той час як першим виступає свобода». В Європі конгломерат етносів зі специфічними ментальними якостями вирішує задачу покращення життя сім`ї. Тут його витоки. Він – двигун Європейської цивілізації.

Для менталітету китайців характерний культ предків, суворе дотримання древніх, установлених традиціями сімейно–родових обрядів. Авторитет будь –якої влади – державної, духовної, сімейної для китайців майже священний. За Конфуцієм кожен займає призначене місце: «Правитель повинен бути правителем, батько – батьком, а син – сином». Освічений китаєць у соціальній сфері – конфуціанець у душі. Після І століття в Китайській імперії поширюється буддизм – феномен, народжений в Індії.

Але відбувається китаїзація буддизму, аналогів якому не існує. Звідси буддизм переходить до Кореї, Японії та інших країн Східної Азії. Буддизм привчив китайців стійко переносити страждання, позбавлення, негоди. Тут має місце сімейність: фірма – сім`я, клан – сім`я. «Спасіння всіх – спасіння кожного» – одна із заповідей буддизму. «Сидіти краще, ніж ходити» – догма буддизму. «Через смерть – до кращого майбутнього». Це не спонукає людину до економічної активності.

Індія – конгломерат кланів, племен, народів. Більше ніж 350 млн. чоловік розмовляють на наріччях, близьких до древнього індоєвропейського язика. У відейську епоху з’явилися касти – соціальна стратифікація (брахмани, кшатрії, вайш`ю, шудри). Перехід із касти в касту практично не можливий (в сьогоднішній Індії це явище фактично відсутнє). Це породжує застій. Тут з'явились індуїзм та буддизм. Духовна свобода – їх сутність. Після вимирання буддизму індуїзм виступає пануючим світоглядом. Для індуса життя – релігія, релігія – життя. Життя для нього – частина всесвіту, слідування її космічними законами. Просвітління, в особі Шакьян–Муні, найбільш розвиненої з вироблених індуською культурою особистісних ідеалів, може сприяти інформаційній технологічній революції. Менталітет має чітко визначену якість – смиренність, аскетизм.

Очевидно, що людина може існувати тільки тоді, коли вона має постійне джерело їжі. Вона повинна зі збирача перейти до раціонального використання конкретних рослинних, тваринних та інших ресурсів. Раннє землеволодіння знаменується такою історичною подією, як суспільний поділ праці – клани, племена, народи, що зайняті землеробством та тваринництвом. Це раціональне використання географічного середовища, ґрунтово-кліматичних особливостей. Поява землеробства – одна з тих віх, які по праву називаються революцією. Тут початкова точка людини виробника.

У тих регіонах планети, де землеробство, пройшовши дитинство, могло бути переважно зрошуваним, очевидно складаються відмінні умови й форми формування цивілізацій, ніж у тих, де землеробство на перших порах могло переходити від однієї ділянки землі при її виснаженні до наступної. У Китаї сприятливі умови для землеробства створювала долина ріки Хуанхе, а в Індії це Інд, Оні та транспортний шлях. Ріки в період розливу приносили плодючий мул, відновлюючи плодючість ґрунту. Центральна та Південна Європа, а особливо район Середземномор’я з її ґрунтами й кліматом створювали порівняно стабільне джерело задоволення щоденних потреб, а також неминучої боротьби за ці природні умови.

Велике переселення народів – явище об’єктивне й воно наклало свій відбиток на історію. Київська Русь з її лісами, долинами, міжріччями Дону, Волги, Дніпра, Дністра сприяли землеробству та тваринництву. У цьому і є причина захоплення ресурсів кочівниками Хана Батия, спадкоємця Чингізхана.

Не любов до переміни місця проживання й мандрівок рухали кочеві народи у великих переселеннях, а страх голоду. Виснаження природних, не відновлюваних миттєво ресурсів, змушували вести війни за завоювання території, привабливих умовами кочового тваринництва. Природа не така щедра до тваринництва. Для того щоб прогодувати корову або коня потрібна мати значні площі зеленої трави, і бажано цілий рік. Заготівлею кормів кочівник не займався. Кочівники прямували туди, де є ріки та озера, туди, де є степ або плоскогір’я. Ту ж середню Азію з її зрошуваним землеробством вони повинні були залишити і йти на Волгу, Дніпро, Дунай, Рейн.

Світова цивілізація – співтовариство цивілізацій. Цивілізації Латинської Америки, Африки, у тому числі Північної Африки, Азії, Полінезії, Європи мають свої національно – регіональні відмінності. Спільним для всіх цивілізацій – є перехід до землеробства. Можуть бути різні організаційні форми й види землеробства та тваринництва, але прогрес або запустіння руху цієї визначальної діяльності людини призводили до появи та зникнення крупних державних утворень. Прикладів цьому факту багато. Запустіння сільського господарства Риму стало фактором падіння його мощі й привело його до загибелі (але ж тут перші кроки аграрної технологічної революції).

Про вплив на історичні події ситуації в сільському господарстві говорять факти голоду в самих великих історичних подіях. Однією із причин подій у Франції 1789–1793 рр. був неврожай 1787–1788 рр., подіям 1848 р. передував неврожай 1847 р. Хлібні закони й боротьба з ними в Англії в кінці XVIII – початку ХІХ століття створили сприятливу ситуацію для початку індустріальної технологічної революції. Англійський шлях розвитку сільськогосподарського виробництва був однією з основ індустріалізації Німеччини.

Аграрна реформа 1861 р. у Росії породила швидкий розвиток прогресивних ринкових відносин, і тут прикладом була англійська система землекористування.

Закон про гомстеди відіграв не останню роль у перемозі капіталістичної Півночі над латифундиським Півднем.

Зміна аграрних відносин у комуністичному Китаї стало основою бурхливого росту економіки цієї країни.

Зміна аграрних відносин в Індії створила сприятливі умови розвитку економіки. Голод виступав знаряддям колонізації ХІ–ХІІІ століттях північно–східної Європи. У Росії проходить колонізація за Уралом та Доном.

Потреби землероба слов’янина, нормана, кельта, італійця, германця були по-варварськи примітивними. Знаряддя праці, енергетичне джерело для використання плугу потребував у Римі 8 пар биків, а де їх взяти, де їх прогодувати. Із зібраного врожаю в середньовіччя потрібно було віддати сеньйору 1/3 врожаю, церкві – 1/10, 1/2 – на насіння, а на задоволення потреб сім`ї залишалося так мало, що голод мало чим відрізнявся від звичайних «врожайних» років.

Мрія про молочні ріки з киселевими берегами були вищою точкою «реалізації» потреб орача землі Європи того часу. У сільському господарстві того часу господарює натуральне господарство, ринкові відносини в дитячому стані. Тому найменше відхилення від нормальних кліматичних умов ведуть до голоду. В ІХ – ХІІ ст. голодні роки з’являються через 3–5 років.

Ось опис голоду 1032 року у Франції, зроблений Флобером: «В минулому році почався на всій землі голод (пам’ятаємо, що транспортні зв’язки це крупні ріки, а значить, перекидання продуктів сільського господарства з одного регіону в інший були практично нездійсненими) і смерть стала загрожувати людству від великої негоди, не можна було вибрати час для посіву, зібрати хліб не можна було також: поля були залиті водою...

Цей голод, посланий у кару людству, почався на Сході, спустився в Грецію, прийшов у Німеччину, поширився потім по всій території Голландії, добрався до Англії. Люди поїдали один одного, матері поїдали дітей.» (А. Джавіледов. «Голодовки в середні віка» с. 10–11).

Минали роки, століття, накопичувався досвід, знання, розширювалися й зміцнювалися між цивілізаційні торгові, технологічні, світоглядні зв’язки, удосконалювались, хоча й повільно знаряддя праці. Але все це відбувалося повільно. Нестійко, при постійних воєнних сутичках, у тому числі й на релігійній основі. Останні заливали кров’ю світ цілі століття.

Прорив у Новий час робить Західна цивілізація. Цьому сприяло не мало факторів, але головне, що тут формувалася людина з особливою ментальністю. Тут інші ґрунтово-кліматичні умови. Тут інша форма землеробства, що змушує людину шукати нові прийоми, організаційні форми. Голод змушував шукати нові рішення. Тут своя особлива ідеологія – християнство – єдинобожжя творця людини та оточуючого її живого світу. Тут різні етноси, боротьба за життєвий простір. Тут праця – покарання за первородний гріх, за прагнення до пізнання, тут вона носить тяжкий характер. Праця, як покарання, могла появитися тільки тут, а рай хтось із купців бачив в Індії, і на архіпелагах Індійського океану й переніс його в загробний світ у вигляді заслуги за безгріховне земне життя. Тут на суворій землі виживають активні, цілеспрямовані, здорові, повні оптимізму люди. Тут із ХІІІ століття людина в значних масах, перш за все на торгових шляхах, почала думати не про загробне, а й про земне життя, вириваючись з «тьми віків».

Починається епоха Відродження тієї Людини, якій був притаманний оптимістичний характер життєдіяльності. Його батьківщина – античні Греція та Рим.

Важливий висновок про формування комерційної підприємливості в менталітеті робить А.Маршалл: «Клімат, у якому вони жили, звільнив їх від необхідності виснажливої праці, уся важка й потрібна праця була покладена на рабів... Житло, одяг та паливо не потребували великих затрат... У цих умовах визрівало почуття прекрасного в усіх його формах, тонка фантазія та оригінальність міркувань, активність у політичному житті й захоплення в підпорядкуванні індивідуума державі: подібного світ ніколи не знав.

У багатьох відношеннях греки були більш сучасними людьми, у порівнянні з людьми середньовікової Європи, у деяких відношеннях вони випередили наш час. Але не дійшли до концепції визнання достоїнства людини, як рівної, розглядали рабство, як дещо визначене природою, вони з терпінням відносились до сільського господарства; але розглядали всі інші види виробництва у якостях, що приводять до деградації» (Маршалл, т. 3, с. 150-151).

Вони мали всю ту швидкість сприйняття й готовність до нових ідей, які є елементами комерційної заповзятливості, але не володіли притаманною їй наполегливістю в досягненні цілі й терплячої стійкості (с. 152.). Римляни були наполегливі в досягненні цілі, підкорені дисципліні й хоча вони займалися переважно війною та політикою, якості, необхідні для комерції й підприємливості, у них були.

Про їх підприємливість говорить створення торгівельних зв’язків на великій території імперії («торговий імперіалізм»)

«У XIII – XV століттях відбулися глибокі переміни в психіці європейського населення. Вони не сиділи безвідлучно вдома. Вони проводили частину свого життя в роз’їздах, знайомилися з новими місцями.

Купець обличчям до обличчя з небезпекою, загартовував своє тіло, виробляючи енергію та підприємливість. Йому не до лиця був аскетичний настрій, він і в Бога вірив по – іншому» (А.Джавіледов, с. 11.).

«Час від часу Захід так глибоко занурювався в безодні свого буття, що загибель його могла здаватися неминучою. Мандрівник із космосу, який об’їхав би близько 700 р. н.е. земну кулю вважав би «напевно, що Чаньань, столиця тодішнього Китаю є центром духовного життя землян, а Константинополь навряд чи чимось більшим, як цікавий рудимент минулого, північні області Європи здалися б йому просто місцеперебуванням варварів. Близько 1400 років життя Європи, Індії та Китаю протікали на одному рівні цивілізації. Між іншим те, що відбулося після XV ст., великі географічні відкриття європейців та їх вплив на інші народи змушує нас поставити питання, які причини викликали новизну та своєрідність у Європі або на Заході, відбувся той єдиний, значний суттєвий для всього світу прорив... великий прорив» (Ясперс, с. 95).

Цей прорив, «Відродження» – поява на історичній арені фігури «праотця» – підприємця – купця.

Його ми бачимо при створенні міст, союзів міст в утворенні найкрупніших компаній. Він домашні ремесла вивів на ринок, він – творець мануфактур. Він учасник та інвестор Великих географічних відкриттів, що створило великий ринок. Великі географічні відкриття могли бути здійснені на основі розвитку науки. А наука – університети, деякі з яких створюються торговими компаніями.

Європейська цивілізація народжується на Середземномор’ї, де проходять торговельні шляхи Схід – Захід. Але ці шляхи перерізані розквітаючою ісламською цивілізацією й тоді переміщуються до Атлантичного узбережжя Європи: Голландія, північні міста Німеччини, Нормандія, Іспанія, Португалія, Англія. Англія в цьому списку з’являється пізніше ніж Голландія, Іспанія, Португалія.

Але в силу певних обставин зубожіла країна, яка була експортером вовни, стає піонером могутньої Європейської цивілізації, індустріальної цивілізації.

Історія створюється людьми. В Англії – це Хартія вільності ХІІІ ст. та Революція XVII ст., яка затвердила парламентаризм, відкрила шлях підприємництву.

Монтеск’є відмітив, що тільки випадкові обставини зумовили перетворення відсталої Англії в процвітаючу «майстерню» світу. Ці фактори: свобода, релігія, торгівля. Релігійні війни покінчили з лендлордами, з’явилися нові «барони», які займалися підприємницькою діяльністю, пуританізм, що славить працю перед Богом – мало працювати для Бога дванадцять годин – потрібно шістнадцять; торгівля, що принесла досвід, знання, ринки, гільдійський рівень промислового розвитку. Розвиток природничих наук, мореплавства, вимагав знання астрономії, географії, математики.

Але все це буде пізніше. Зубожіла країна експортувала вовну. ¾ експорту припадає на вивіз вовни в Нормандію, північні міста Німеччини, Голландію. Але виробництво вовни означало збільшення землі під пасовища. «Вівці пожирали людей». А зменшення площ під зерновими означало зменшення виробництва хліба. А це значить пошук шляхів та засобів зростання інтенсивності землеробства, а для цього потрібні знання. У знаннях – сила. Римські аграрії – економісти описали травопільну систему землеробства епохи розквіту Римської імперії. Вона була забута більше ніж 17 століть. Відроджувалася на новій основі в Англії, нових лендлордів, появою фермера – підприємця, який відкрив бізнес на свій страх та ризик. Але особливість полягала в тому, що власник землі мав право на певну долю в інвестиціях. Він повинен був створити господарство з використанням досягнень науки та досвіду. Фермер – орендатор має вільний вибір засобів для ефективного ведення господарства. Таким чином, виникає англійська система землеробства, яка різко збільшила продуктивну силу землі, джерело накопичування. Починає розгортатися індустріальна технологічна революція, і Англія стає піонером Нової цивілізації – майстерні світу. У Китаї та Індії в системі землеробства змін не спостерігається. Тут не знали частих катастроф, більш – менш стабільний життєвий рівень. Навіть в 1800 р. рівень життя в Європі був не набагато вищим, ніж у Китаї та Індії, хоча ці роки були для них критичними. Тут ментальність відображена за формулою: краще сидіти, чим іти; страждання – участь людини, що живе в сприятливих природних умовах, щастя попереду в «чистому житті» (раю).

У Київській Русі була здійснена трипільна система, але з 1242 р. по 1801 р. вона залишалася без змін. Тому тут хліб має запах поту, він не завжди на столі оселі.

Як видно, в Англії використали можливість стрімкого економічного підйому, тоді як у Росії те ж кріпосне право було головним гальмом прогресу. Абсолютизм, боярство, поміщики, чиновники – бюрократи в більшості не були просвітленими реформаторами. Петро І – рідкісна персона творця Нової історії.

К.Ясперс пише: Історія – це постійне та наполегливе просування вперед окремих людей. Вони призивають інших слідувати за ними. Ті, хто їх чує й розуміє, приєднуються до цього руху. Проте разом із тим, історія залишається просто сукупністю подій, де постійно лунають заклики, яких не дотримуються й від яких відстають. Якась величезна сила інерції нібито постійно паралізує всі пориви. Потужні сили величезних мас їхніми усередненими запитами душать усе те, що не відповідає їм. Історія – це велике питання, яке поки що залишається не вирішеним...» (с.73).

Тому важливе значення має роль особистості в історії: Цезар, О.Македонський, Карл Великий, Кромвель, Петро І, Наполеон, Бісмарк, Ленін тощо. Але будь – яка людина, знаменитість або рядовий, живе та діє в рамках історичних обставин своєї епохи, її ідей та подій, але із прийманням ідей та подій попередніх епох.

«Державний діяч може досягнути успіху тільки в тій мірі, наскільки його плани відповідають загальному настрою його часу» (Л. Мезес «Теорія та історія», с. 136)

Значна роль релігій, відбиваючих та формуючих менталітет. Християнство – несучий елемент Європейської цивілізації, індуїзм та буддизм – індуської, конфуціанство – китайської.

Криза християнства в особі Лютера, Кальвіна призвела до протестантизму та пуританізму вихідна теза яких, заперечення догматів християнства про працю як кари Всевишнього, а працюючий особливо інтенсивно бажаний Богу, він уособлення чесноти, у зміст якої входить бережливість, чесність, висока моральність.

Протестантизм із його догмою про те, що праця є служінням Всевишньому, дає оцінку праці як радості праці. Працею ти наближається до Всевишнього, а це і є найвищою метою, та єднання з Богом.

Разом із тим, саме протестантські економісти Д.Б. Кларк, Джевонс, Маршалл створили концепцію вартості, цінності, що вона визначається граничною тяжкістю праці. Значить ця концепція є наслідком кризи християнських положень про працю як покаранням Всевишнім людини, за його первородний гріх.

Вебер першим указав на те, що капіталістичний дух зобов’язаний своїм походженням протестантизму. Але пуританізм охопив Англію, у певній мірі деякі райони Франції, Нідерландів та Германії, але на Іспанію та Португалію мав обмежений вплив.

Але саме в Англії розпочинається індустріальна технологічна революція.

Індустріальна технологічна революція є продуктом, що має інтернаціональне походження. Велике місце тут займає наука. Особливість західної цивілізації полягає в тому, що тут отримали розвиток природні науки, серед яких виділяється фізика, математика, астрономія. Закони фізики накладаються й на економічні процеси.

XVI–XVII століття для Європи – затвердження Нової науки. Появилася людина, яка по-новому подивилася на зимне життя, їй була потрібна свобода діяльності, свобода особиста,  свобода політична, включаючи й світогляд. Їй потрібні були знання. Знання – сила – говорить Бекон.

Інструменти пізнання оточуючого світу – спостереження, узагальнення, пізнання загального через пізнання окремого.

З’являється філософія із протилежними вихідними основами. Що потрібно вважати первинним – матеріальне чи духовне, буття чи свідомість?

Різноманіття явищ, що відбуваються та спостерігаються потребувало певної систематизації. З’являються індуктивний та дедуктивний методи. У природничих науках спостереження призводить до формулювання законів, які потім втілюються в технічні та технологічні рішення.

Поява машини, системи машин – реалізація досягнень природничих наук, але питання тільки втому, де, у якій країні підготовлені умови для втілення досягнень науки. Такою країною була Англія.

Саме тут ткацький станок був втілений, преш за все, у текстильну промисловість підприємцем. Різке збільшення попиту шукало свого рішення. Гільдійський етап промислового виробництва не міг вирішити цю проблему. Збільшення пропозиції на шляхах мануфактурного поділу праці не вирішувало питання задоволення вирослого попиту. Машина – її рішення. Якщо поділ праці в шпильковій мануфактурі збільшував продуктивність праці в сотні разів, то машинне виробництво збільшувало його на порядок.

Леонардо да Вінчі (1412–1459 рр.) зробив блискучі технічні винаходи. Його креслення авіаційних, ткацьких, стригальних, прядильних машин залишилися незатребуваними. Італійські аристократи кінця XV – початку XVI ст. не цікавились його пошуками шляхів і засобів збільшення виробництва, він їх цікавив як воєнний інженер та живописець.

Науково-інженерна думка завжди випереджала розвиток виробництва. Герон Олександрійський (І ст. н.е.) створив перший паровий двигун, який не міг бути затребуваним у виробництві (раб був дешевим, ринок вузьким). Він автор автомату в храмі, що подавав воду для миття рук, за монету в 5 драхм, автоматичних дверей в Олександрійському храмі.

Вік машин настає тоді, коли існує ринок попиту й пропозиції, підприємець, коли з’являється кредит, на кінець коли є вільно найманий робітник із технічними знаннями, які формуються як правило, за рахунок підприємця. Як приклад цьому можна навести фабрику Сея з імпортованими машинами з Англії й де отримали технічні знання робітники за допомогою Сея.

З появою машини для виробництва предметів масового попиту спостерігається відмінність у цивілізаціях Заходу та Сходу. Прообраз машини існував і в інших цивілізаціях. Просування величезних будівельних блоків у створенні храмів, пірамід – мало місце як в Азіатській так і в Єгипетській цивілізаціях. Оскільки війни були явищем безперервним, тут з’явилися як облогові, так і захисні машини. Будівництво фортець вимагало знань із механіки, технології, архітектури. Оскільки енергетичним джерелом служать сили природи (вітер, вода, вогонь), то вивчення природи стає необхідним. Розвиток природничих наук – є однією з особливостей прогресу Європейської цивілізації.

Свою роль у розвитку науки відіграло християнство. Всевишній вимагає істинності. А істинність це пошук, але є й догмати. Вони на шляху істини. Місіонерська діяльність потребує своїх подвижників. Їх готують університети. Вони, вертаючись, несуть культуру країн, у яких вони діяли. «Знання – сила», говорить Бекон та Декарт. Це рушійна сила. Прорив – машина. Вона пряде, тче, віджимає, відливає. Вона створює предмет цілком. Але необхідне універсальне енергетичне джерело. Воно з’являється в 1776 році – паровий двигун. Але справжній прорив, що знаменує господарювання індустріальної технологічної революції, – поява електромотору (динамо-машини) у 1867 році.

Машина – прорив, але потрібні були ще такі складові реалізації її можливостей як свобода. Свобода людини праці, і підприємця. Вільна конкуренція – змагання на свій страх та ризик, відродження на новій основі кредитних відносин як засобу примноження інвестиційних вкладень, нова організація праці. Вільно наймана праця на основі договору, норм права, втілених у юридичних законах. Але це відбуватиметься в ХІХ столітті.

Історія має справу зі змінними подіями в політичних, моральних, соціальних, економічних, світоглядних відносинах людей, народів. Природа носить стабільний характер. Зміни видно через мільйонні відрізки часу. Тут діють явища, що мають властивість повторюватися, і які вираженні в законах: механіки, термодинаміки, гравітації, біології, генетики та ін. Закони термодинаміки на відміну від законів механіки відбивають не взаємозв’язок процесів у їх постійному повторенні, а тільки повторення у відомій ступені.

Оскільки вихідна основа пошуку знань – філософія, а її предметом являється природа та її частина – людина, то природа стала визнанням вірогідності знань.

Початок цьому в Західній філософії дає Греція. Розумно те, що природно. Це метод пошуку знань. Таким чином, греки не досліджували, а переконували. Переконання – це дійсність, а це значить, що природа являється верховним суддею істинності знань. Тому логіка Аристотеля займає особливе місце в методі античної та середньовікової західної філософії з їх природнім порядком.

Ринкові відносини не є природними, їх не існує в природі, людина не народжується торговцем, а значить і пошуки законів їх функціонування потрібно здійснювати не в науці, а в хремастиці. Та чи є ці закони?

Економічна думка Риму мала практичне направлення. Вона занурена в методи ведення господарства побудованого на праці рабів, особистих взаємовідносинах рабовласника з рабами.

В економічній діяльності людини не має стабільної повторюваності явищ. Ця діяльність залежить не від одного, а від численних факторів: соціальних, правових, етичних, психологічних, національного менталітету.

Тут має місце зміна явищ, тут не має констант. Математичний метод в економічній теорії має обмежену сферу.

Людина вибирає, у його діяльності є цілеспрямованість, є технологічна, технічна, організаційна складова щодо вибору засобів реалізації цієї цілі. Очевидно, що метод науки не може не враховувати ці важливі сторони економічної діяльності людини, народу, регіону, цивілізації.

Розвиток економік країн має свої особливості. Їх відбиває економічна історія. Так у XVIII століття Англія, Франція, Німеччина, Росія різко відрізнялися своїми економіками. Англія в кінці XVIII століття починає своє входження в індустріальну революцію. Тут досвід підприємницької діяльності в сільському господарстві переноситься в промисловість і, перш за все туди, де не має гільдійських регламентацій. Місце мануфактури займає фабрика. Тут підприємець в умовах вільної боротьби, сміливо виходить на зовнішні ринки.

Тут народжується класична економічна теорія, представлена А. Смітом, з його «невидимою рукою», регулюючої ріст багатства народу, з його аналізом поділу праці та мотивацією діяльності людини розумної. У Франції господарює кольбертизм із його значним втручанням у комерційну діяльність, з його сеньоріальним сільським господарством. У Франції появляється школа фізіократів з їхнім природним порядком, чистим продуктом, непродуктивними та продуктовими класами. Вони вимагають свободи бізнесу, політичної, світоглядної свободи, ліквідації становості, захисту приватної власності, того, що вже є в сільському господарстві Англії.

У Німеччині – сотні відособлених господарств – держав, які ведуть між собою економічну війну на основі абсолютистського управління та релігійну (тридцятилітню). Тут – камералістика, яка дає знання бюрократам – чиновникам з фінансів, податків, митній дані та іншим інструментам державного втручання в економічне та політичне життя. Тут народжується історична школа національної економії, – так переплелися в щось ціле, економічна історія та економічна думка.

Якщо економічна історія має справу з історичним методом з явищами, які потребують урахування національних особливостей, то економічні вчення потребують розкриття як національного, так і загального в цьому історичному – історичні тенденції. Як, наприклад, не оберненість індустріальної технологічної революції. Однак економічні концепції, вчення виникають при визначальній ролі економіки, економічної сфери. Але така взаємозалежність створює умови прогнозування управлінських концептуальних інституціональних рішень. Тому категорія «економічна історія» – єдність двох сторін – історії економіки й історії економічних вчень, не викликає заперечень.

У кінці ХІХ століття індустріалізація охоплює всі галузі промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, сфери послуг, коли виникають нові організаційні форми господарювання, коли ефект масштабності виробництва був доведений, виникає світове господарство. Але це вже індустріальне суспільство, у якому співвідношення факторів виробництва (праця, капітал, управління, земля), що призвело до величезного ступеня ефективність процесу виробництва.

Масове виробництво створило проблему рівноваги сукупності попиту та пропозиції з позиції добробуту суспільства. Відповідь на ці проблеми економіки дала нова економічна теорія – синтез теорії граничної корисності та теорії витрат виробництва – маржиналізм. Засновник – А.Маршалл. Його метод полягав у наступному: єдність у більшості, індуктивно–дедуктивний. Геній Кейнс вводить в економічну теорію аналіз психологічних факторів у ефективному сукупному попиті. Що знайшло своє відображення в подіях Першої світової війни, Великої Депресії, появи змішаної економіки.

Теорія Кейнса вбирає в себе положення попередників: Гобсона, який на півстоліття раніше вказав на те, що ощадливість для суспільства не є благом, воно – породження далекого минулого, перш за все відсутність стабільності економічного, соціально-політичного, демографічного, ґрунтово-кліматичного. Але створена нова концепція. Концепція Кейнса стала тією основою економічної політики, яка забезпечила зростання в 40–60 рр. Але навіть вдосконалена його послідовниками вона не була так затребувана в 70–90 роках ХХ ст. (криза змішаної економіки).

Новий курс Рузвельта в 30–х роках ХХ ст. дав чудовий результат в розвитку економіки та зростання добробуту американського народу, але на рівні початку ХХ ст. він був би не затребуваним. Ці приклади свідчать про неминучість змін в методології аналізу економічних явищ.

Багатополюсність економічних зв’язків, їх взаємодії при збереженні регіональних, національних, релігійних особливостей породила на сучасному етапі багато шкіл та концепцій. Багатополярність господарських порядків сьогодні є реальністю. Але ринкова економіка стала панівною. Є країни з ринковою економікою, але різним ступенем втручання держави в економічне життя, країни із традиційною економікою. Множинність концепцій можна розділити на дві не рівні частини: політекономію, яка створює меншість, та економікс, як пануючий напрямок. У фундамент «Економікс» закладений раціональний вибір взаємозв’язку безмежності потреб та обмеження ресурсів. Раціональний вибір має у своєму походженні не тільки економічні фактори, але й психологічні, заснованих граничній корисності, граничній продуктивності праці, демографічних, національних, інституціональних утворень. В економіці не існує об’єктивних, незалежних не від чого й не від кого економічних законів. Тут визнається спорадичність, еволюційність розвитку певних ступенів прогресу цивілізації. Реальність стала багатогранною; реальність об’єктивна, реальність суб’єктивна, реальність віртуальна. Багатогранною стає методологія.

«Нові ідеї не виникають з ідеологічного вакууму. Вони народжуються за допомогою вже існуючої ідеологічної структури; вони являють собою реакцію розуму людини на ідеї розроблені її попередниками. Але безпідставно вважати, що вони зобов’язані з’явитися і якби їх не породив А, то це б зробив В або С. В цьому разі те, що обмеженість наших знань змушує нас назвати випадковістю, відіграє свою роль в історії» (Мезес, с. 137).

А випадковості відбуваються в економіці. Вони отримали свою назву – «економічне диво». У функціонуванні економіки відіграють роль багато факторів, елементів економічної системи, в тому числі і національної. Окремі елементи отримали найбільш сприятливі умови для становлення і починають процес ефективного функціонування. Це досягається через нові інститути, народжені історичною тенденцією або встановлені державою чи суспільством. Тут значну роль відіграє державний діяч. Економічне диво в Римі, Англії XVIII, Німеччини та США кінця ХІХ століття, Японії та Німеччини після Другої світової війни (в кінці ХХ століття ці економічні дива в них зникли). Азіатські тигри, КНР, Індія кінця ХХ століття («Східна мораль і європейська техніка» – лозунг, що народився в Японії другої половини ХІХ ст., але реалізований у ХХ–ХХІ ст.).

Але мають місце і протилежні наслідки. Іспанія та Португалія, награбували великі багатства в Латинській Америці та Південно-Східній Азії й проводили економічну політику раннього меркантилізму в епоху, коли вже постулат про те, що вивіз грошей робить країну біднішою, у теорії був її минулим, у результаті втратили можливість прогресивного розвитку. Прикладів цьому в економічній історії немало.

Україна, отримавши незалежність, була по рівню розвитку більш потужною, чим Польща, але після десяти років реформ у Польщі заробітна плата в середньому складала більше 500$ за місяць, тоді як реформи в Україні дали результат 80$. Такий сумний для України урок економічної теоретичної безграмотності.

У ринкових відносинах в останній четверті ХХ століття різко посилюється значення ринку цінних паперів одним із гострих питань сьогоднішнього економічного життя – біржовий курс.

Оскільки глобалізація фінансової діяльності проводиться в умовах великої концентрації акцій та облігацій і реального капіталу, то дії окремої особи або групи олігархів можуть мати довготривалі наслідки, що піддають іспиту стійкість національної економіки. Виникає віртуальна економіка.

Кейнс стверджує: «ідеї економістів та політичних мислителів, і коли вони праві й коли вони помиляються, мають набагато більше значення, ніж прийнято вважати. В дійсності тільки вона і править світом» (с. 518).

Але Фрідмен констатує: «За помилки економістів платить народ».

Інформаційне суспільство виникає в надрах індустріального. Воно його продукт, з початку його сегмент, який перетворюється в систему. Цьому суспільству вирішувати гострі проблеми, породжені глобалізацією.

Поява комп’ютера, фізика твердих тіл, прихід до мікро світу, наука на молекулярному рівні, генна інженерія, клонування, використання енергії ядра, космос; від сегменту яких утворюється нова система суспільних відносин – інформаційне суспільство. Як із залишків регіональних цивілізацій створюються умови найбільш сприятливі для прогресу – одне з головних питань ХХІ століття.

Які вимоги пред’являються новим суспільством людству? Біологічна основа, психологія, нервова система, кістково–м’язова система залишаються творінням Всевишнього.

Професіональні знання, сумлінність, особиста ініціатива, цілеспрямованість, вміння довести почату справу до завершення, передбачуваність, асоціативність, духовність, зосередженість, спонтанний творчий порив, тут не потрібні стреси, апостольські заклики, ця вимога ближча всіх до індуїзму. Тут народився «Гандизм». «Тут порядок із хаосу». Не протестантський раціоналізм. Це відхід від приватного одиничного, різноманітного до глобального, швидкоплинному розвиткові та прийняттю рішень у цих екстремальних умовах на основі нових знань.

Якщо західна цивілізація як індустріальна цивілізація переживає, породжену раціоналізмом та індивідуалізмом кризу, то індуїзм, у якому особливе місце займає духовність, природа, інтуїція, своєрідний колективізм, «процес безвихідності» так гостро не переносять. Вхід в інформаційну технологічну революцію має більш широке поле.

ХХ століття в історії індустріального суспільства було століттям політико–економічних експериментів. Воно закінчилося зникненням з історичної сцени адміністративно–централізованої економіки, деяких економічних концепцій, однопартійності, державності однієї ідеології.

Ринкова економіка, у різноманітті її форм витримала випробування, в ХХІ ст. вона йде як визначальний шлях людської цивілізації.

Однак знову на арену виходять ідеї використання сили для вирішення соціально–економічних, геополітичних, релігійних проблем.

Релігії сьогодні знову у протистоянні. Особливо агресивна одна із гілок ісламу – фундаментальний ваххабізм, що говорить про кризу арабської цивілізації (криза арабської цивілізації наступає у XІV столітті, коли в іслам вводиться поняття про те, що вивчення науки не відповідає вимогам ісламу, що раніше було зроблено в Індії розповсюдженням буддизму (В.Вернадський. Праці по загальній історії науки. с. 112).

Людство сьогодні потребує нової планетарної релігії, що дає відповідь на вимоги часу.

Історію людства ділять на доісторичну та історичну. Межа між ними не чітко визначена. Але вважається, що історія повинна бути документована. А документування можливе лише з появою писемності. Вона відповість на поставлену, певними умовами, необхідність. Очевидно, що вона повинна була появитися не там, де господарювало кочове тваринництво або примітивне землеробство. А там, де необхідно враховувати накопичені знання, у тому числі й астрономічні, фіксування знаменних діянь видатних діячів, агрономічні прийоми, світоглядні догмати, епос, міфи, державні встановлення, фіксування прав власності, сімейних відносин.

Писемність багатообразна як її графічне вираження, так і географічне місцеперебування. Очевидно, що вона є свідком стану культури народу, союзу етносів, союзу полісів (міст) включаючи й появу соціальної стратифікації.

У науці об’єднуючим поняттям загального економічного, політичного, культурного, ментального виступає поняття цивілізації. Саме слово походить від латинського civilis, що означає громадянське, civitas – громадянська община, місто, що підкреслює саме специфічність, особливість громадянської спільності на основі появи класової диференціації. Але це вже нове соціально – політичне утворення. Це не рід, клан, плем’я з його традиціями, замкненістю. Це – новий стан людини – це вже особистість, індивід із його духовністю та економічним інтересом. Це цивілізована людина.

Але вважати, що писемність являється єдиною ознакою цивілізації було б безпідставно. Існували й древні безписемні цивілізації, які мали зв’язок із матір’ю – природою, (людини – частина природи) він не первісний, не «дитячий» стан суспільства. Ці шляхи розвитку на традиційній культурі. Вони існують і сьогодні на африканському континенті, у Латинській Америці, на островах Океанії. Вони не були захоплені в потік «осьового часу» (800–200 р. до н.е.).

Та й така якість homo sapiens як мислення формується в дописемну епоху. На homo sapiens мала вплив навколишнє середовище: ґрунтово-кліматичне, географічне, демографічне, тваринний та рослинний світ. Тут формувалась якість національного менталітету. У людей з острову Суматра й скандинавського вікінга різний менталітет. Біологічно вони не відрізняються, але традиції, морально – психологічні аспекти, життєва, соціальна позиція, різко відрізняться один від іншого. А якщо взяти до уваги ще й історичні аспекти, то вони інопланетяни один одному.

Доісторична людина не знала расових, вікових різниць. І якщо в сусідові він бачив ворога, то той, хто жив за сусідом уже був його союзником і другом.

З багатонаціонального світу цивілізацій (а вони народжувались й умирали) слід виділити такі, які мали серйозний визначальний вплив на прогресивний розвиток людства; Індуську, Китайську та Європейську.

«Нове виникле (в епоху «осьового часу» П.П.) в трьох згаданих культурах зводиться до того, що людина усвідомлює буття в цілому, самого себе і свої границі... У цей час жили в Китаї Конфуцій та Лао-Дзи, в Індії виникли Упанішади, жив Будда, у Греції Парменід, Геракліт, Платон. В філософії – в Індії, як і в Китаї – були розглянуті всі можливості філософського збагнення дійсності, аж до скептицизму, до матеріалізму, софістики та нігілізму...» «Все те, що пов’язано з цими іменами виникло майже одночасно в плині небагатьох століть в Китаї, Індії і на Заході, незалежно один від іншого» (Карл Ясперс «Зміст та призначення історії», с.33). Осьовим часом, коли в людській цивілізації відбувся «первинний вибух», що породив Новий час – час homo sapiens – Ясперс називає період 800–200 до н.е. Але планетарний характер людська цивілізація приймає тільки після Великих географічних відкриттів. Людський світ – планета Земля – уся Земна куля з різноманіттям народів, етносів.

Етнос – національне утворення з урахуванням особливостей середовища, формуючого його менталітет, на основі його традицій, обрядів, соціально – психологічних якостей, її світогляд, ідеологію. Етнос залежить і від географічного середовища.

Ментальні якості людини як особистості можуть бути розкриті у відношеннях «людина – етнічна єдність». Так англійці – продукт змішання багатьох етнічних груп: кельти, сакси, скандинавські вікінги й нормани. Останні створили аристократію, побудовану на крупному землеволодінні. Від саксів англійський менталітет увібрав у себе схильність до всього природного, простого, у противагу вигадливому, показовому. Одночасно аристократичне та демократичне вживається поруч: англосаксонська скритність, кельтська мрійливість, хоробрість вікінгів, дисципліна норманів. Англійці – завжди в пошуку. У результаті Великого переселення народів (IV–VII ст. н.е.) германські племена (скіфи, сакси, германці, готи) були виселені з місць свого місце проживання, і пішли на південний захід Римської імперії. Цей регіон дав людству сім язиків – готський, датський, шведський, іспанський, німецький, голландський та англійський. Сучасні німці – суміш нащадків різних германських, слов’янських, кельтських племен. Історія германців здавна трималась на владі сімейства. Німці відважні, чесні, домовиті. Гегель дав таку характеристику німцю: «Вірність – їх друге гасло, у той час як першим виступає свобода». В Європі конгломерат етносів зі специфічними ментальними якостями вирішує задачу покращення життя сім`ї. Тут його витоки. Він – двигун Європейської цивілізації.

Для менталітету китайців характерний культ предків, суворе дотримання древніх, установлених традиціями сімейно–родових обрядів. Авторитет будь –якої влади – державної, духовної, сімейної для китайців майже священний. За Конфуцієм кожен займає призначене місце: «Правитель повинен бути правителем, батько – батьком, а син – сином». Освічений китаєць у соціальній сфері – конфуціанець у душі. Після І століття в Китайській імперії поширюється буддизм – феномен, народжений в Індії.

Але відбувається китаїзація буддизму, аналогів якому не існує. Звідси буддизм переходить до Кореї, Японії та інших країн Східної Азії. Буддизм привчив китайців стійко переносити страждання, позбавлення, негоди. Тут має місце сімейність: фірма – сім`я, клан – сім`я. «Спасіння всіх – спасіння кожного» – одна із заповідей буддизму. «Сидіти краще, ніж ходити» – догма буддизму. «Через смерть – до кращого майбутнього». Це не спонукає людину до економічної активності.

Індія – конгломерат кланів, племен, народів. Більше ніж 350 млн. чоловік розмовляють на наріччях, близьких до древнього індоєвропейського язика. У відейську епоху з’явилися касти – соціальна стратифікація (брахмани, кшатрії, вайш`ю, шудри). Перехід із касти в касту практично не можливий (в сьогоднішній Індії це явище фактично відсутнє). Це породжує застій. Тут з'явились індуїзм та буддизм. Духовна свобода – їх сутність. Після вимирання буддизму індуїзм виступає пануючим світоглядом. Для індуса життя – релігія, релігія – життя. Життя для нього – частина всесвіту, слідування її космічними законами. Просвітління, в особі Шакьян–Муні, найбільш розвиненої з вироблених індуською культурою особистісних ідеалів, може сприяти інформаційній технологічній революції. Менталітет має чітко визначену якість – смиренність, аскетизм.

Очевидно, що людина може існувати тільки тоді, коли вона має постійне джерело їжі. Вона повинна зі збирача перейти до раціонального використання конкретних рослинних, тваринних та інших ресурсів. Раннє землеволодіння знаменується такою історичною подією, як суспільний поділ праці – клани, племена, народи, що зайняті землеробством та тваринництвом. Це раціональне використання географічного середовища, ґрунтово-кліматичних особливостей. Поява землеробства – одна з тих віх, які по праву називаються революцією. Тут початкова точка людини виробника.

У тих регіонах планети, де землеробство, пройшовши дитинство, могло бути переважно зрошуваним, очевидно складаються відмінні умови й форми формування цивілізацій, ніж у тих, де землеробство на перших порах могло переходити від однієї ділянки землі при її виснаженні до наступної. У Китаї сприятливі умови для землеробства створювала долина ріки Хуанхе, а в Індії це Інд, Оні та транспортний шлях. Ріки в період розливу приносили плодючий мул, відновлюючи плодючість ґрунту. Центральна та Південна Європа, а особливо район Середземномор’я з її ґрунтами й кліматом створювали порівняно стабільне джерело задоволення щоденних потреб, а також неминучої боротьби за ці природні умови.

Велике переселення народів – явище об’єктивне й воно наклало свій відбиток на історію. Київська Русь з її лісами, долинами, міжріччями Дону, Волги, Дніпра, Дністра сприяли землеробству та тваринництву. У цьому і є причина захоплення ресурсів кочівниками Хана Батия, спадкоємця Чингізхана.

Не любов до переміни місця проживання й мандрівок рухали кочеві народи у великих переселеннях, а страх голоду. Виснаження природних, не відновлюваних миттєво ресурсів, змушували вести війни за завоювання території, привабливих умовами кочового тваринництва. Природа не така щедра до тваринництва. Для того щоб прогодувати корову або коня потрібна мати значні площі зеленої трави, і бажано цілий рік. Заготівлею кормів кочівник не займався. Кочівники прямували туди, де є ріки та озера, туди, де є степ або плоскогір’я. Ту ж середню Азію з її зрошуваним землеробством вони повинні були залишити і йти на Волгу, Дніпро, Дунай, Рейн.

Світова цивілізація – співтовариство цивілізацій. Цивілізації Латинської Америки, Африки, у тому числі Північної Африки, Азії, Полінезії, Європи мають свої національно – регіональні відмінності. Спільним для всіх цивілізацій – є перехід до землеробства. Можуть бути різні організаційні форми й види землеробства та тваринництва, але прогрес або запустіння руху цієї визначальної діяльності людини призводили до появи та зникнення крупних державних утворень. Прикладів цьому факту багато. Запустіння сільського господарства Риму стало фактором падіння його мощі й привело його до загибелі (але ж тут перші кроки аграрної технологічної революції).

Про вплив на історичні події ситуації в сільському господарстві говорять факти голоду в самих великих історичних подіях. Однією із причин подій у Франції 1789–1793 рр. був неврожай 1787–1788 рр., подіям 1848 р. передував неврожай 1847 р. Хлібні закони й боротьба з ними в Англії в кінці XVIII – початку ХІХ століття створили сприятливу ситуацію для початку індустріальної технологічної революції. Англійський шлях розвитку сільськогосподарського виробництва був однією з основ індустріалізації Німеччини.

Аграрна реформа 1861 р. у Росії породила швидкий розвиток прогресивних ринкових відносин, і тут прикладом була англійська система землекористування.

Закон про гомстеди відіграв не останню роль у перемозі капіталістичної Півночі над латифундиським Півднем.

Зміна аграрних відносин у комуністичному Китаї стало основою бурхливого росту економіки цієї країни.

Зміна аграрних відносин в Індії створила сприятливі умови розвитку економіки. Голод виступав знаряддям колонізації ХІ–ХІІІ століттях північно–східної Європи. У Росії проходить колонізація за Уралом та Доном.

Потреби землероба слов’янина, нормана, кельта, італійця, германця були по-варварськи примітивними. Знаряддя праці, енергетичне джерело для використання плугу потребував у Римі 8 пар биків, а де їх взяти, де їх прогодувати. Із зібраного врожаю в середньовіччя потрібно було віддати сеньйору 1/3 врожаю, церкві – 1/10, 1/2 – на насіння, а на задоволення потреб сім`ї залишалося так мало, що голод мало чим відрізнявся від звичайних «врожайних» років.

Мрія про молочні ріки з киселевими берегами були вищою точкою «реалізації» потреб орача землі Європи того часу. У сільському господарстві того часу господарює натуральне господарство, ринкові відносини в дитячому стані. Тому найменше відхилення від нормальних кліматичних умов ведуть до голоду. В ІХ – ХІІ ст. голодні роки з’являються через 3–5 років.

Ось опис голоду 1032 року у Франції, зроблений Флобером: «В минулому році почався на всій землі голод (пам’ятаємо, що транспортні зв’язки це крупні ріки, а значить, перекидання продуктів сільського господарства з одного регіону в інший були практично нездійсненими) і смерть стала загрожувати людству від великої негоди, не можна було вибрати час для посіву, зібрати хліб не можна було також: поля були залиті водою...

Цей голод, посланий у кару людству, почався на Сході, спустився в Грецію, прийшов у Німеччину, поширився потім по всій території Голландії, добрався до Англії. Люди поїдали один одного, матері поїдали дітей.» (А. Джавіледов. «Голодовки в середні віка» с. 10–11).

Минали роки, століття, накопичувався досвід, знання, розширювалися й зміцнювалися між цивілізаційні торгові, технологічні, світоглядні зв’язки, удосконалювались, хоча й повільно знаряддя праці. Але все це відбувалося повільно. Нестійко, при постійних воєнних сутичках, у тому числі й на релігійній основі. Останні заливали кров’ю світ цілі століття.

Прорив у Новий час робить Західна цивілізація. Цьому сприяло не мало факторів, але головне, що тут формувалася людина з особливою ментальністю. Тут інші ґрунтово-кліматичні умови. Тут інша форма землеробства, що змушує людину шукати нові прийоми, організаційні форми. Голод змушував шукати нові рішення. Тут своя особлива ідеологія – християнство – єдинобожжя творця людини та оточуючого її живого світу. Тут різні етноси, боротьба за життєвий простір. Тут праця – покарання за первородний гріх, за прагнення до пізнання, тут вона носить тяжкий характер. Праця, як покарання, могла появитися тільки тут, а рай хтось із купців бачив в Індії, і на архіпелагах Індійського океану й переніс його в загробний світ у вигляді заслуги за безгріховне земне життя. Тут на суворій землі виживають активні, цілеспрямовані, здорові, повні оптимізму люди. Тут із ХІІІ століття людина в значних масах, перш за все на торгових шляхах, почала думати не про загробне, а й про земне життя, вириваючись з «тьми віків».

Починається епоха Відродження тієї Людини, якій був притаманний оптимістичний характер життєдіяльності. Його батьківщина – античні Греція та Рим.

Важливий висновок про формування комерційної підприємливості в менталітеті робить А.Маршалл: «Клімат, у якому вони жили, звільнив їх від необхідності виснажливої праці, уся важка й потрібна праця була покладена на рабів... Житло, одяг та паливо не потребували великих затрат... У цих умовах визрівало почуття прекрасного в усіх його формах, тонка фантазія та оригінальність міркувань, активність у політичному житті й захоплення в підпорядкуванні індивідуума державі: подібного світ ніколи не знав.

У багатьох відношеннях греки були більш сучасними людьми, у порівнянні з людьми середньовікової Європи, у деяких відношеннях вони випередили наш час. Але не дійшли до концепції визнання достоїнства людини, як рівної, розглядали рабство, як дещо визначене природою, вони з терпінням відносились до сільського господарства; але розглядали всі інші види виробництва у якостях, що приводять до деградації» (Маршалл, т. 3, с. 150-151).

Вони мали всю ту швидкість сприйняття й готовність до нових ідей, які є елементами комерційної заповзятливості, але не володіли притаманною їй наполегливістю в досягненні цілі й терплячої стійкості (с. 152.). Римляни були наполегливі в досягненні цілі, підкорені дисципліні й хоча вони займалися переважно війною та політикою, якості, необхідні для комерції й підприємливості, у них були.

Про їх підприємливість говорить створення торгівельних зв’язків на великій території імперії («торговий імперіалізм»)

«У XIII – XV століттях відбулися глибокі переміни в психіці європейського населення. Вони не сиділи безвідлучно вдома. Вони проводили частину свого життя в роз’їздах, знайомилися з новими місцями.

Купець обличчям до обличчя з небезпекою, загартовував своє тіло, виробляючи енергію та підприємливість. Йому не до лиця був аскетичний настрій, він і в Бога вірив по – іншому» (А.Джавіледов, с. 11.).

«Час від часу Захід так глибоко занурювався в безодні свого буття, що загибель його могла здаватися неминучою. Мандрівник із космосу, який об’їхав би близько 700 р. н.е. земну кулю вважав би «напевно, що Чаньань, столиця тодішнього Китаю є центром духовного життя землян, а Константинополь навряд чи чимось більшим, як цікавий рудимент минулого, північні області Європи здалися б йому просто місцеперебуванням варварів. Близько 1400 років життя Європи, Індії та Китаю протікали на одному рівні цивілізації. Між іншим те, що відбулося після XV ст., великі географічні відкриття європейців та їх вплив на інші народи змушує нас поставити питання, які причини викликали новизну та своєрідність у Європі або на Заході, відбувся той єдиний, значний суттєвий для всього світу прорив... великий прорив» (Ясперс, с. 95).

Цей прорив, «Відродження» – поява на історичній арені фігури «праотця» – підприємця – купця.

Його ми бачимо при створенні міст, союзів міст в утворенні найкрупніших компаній. Він домашні ремесла вивів на ринок, він – творець мануфактур. Він учасник та інвестор Великих географічних відкриттів, що створило великий ринок. Великі географічні відкриття могли бути здійснені на основі розвитку науки. А наука – університети, деякі з яких створюються торговими компаніями.

Європейська цивілізація народжується на Середземномор’ї, де проходять торговельні шляхи Схід – Захід. Але ці шляхи перерізані розквітаючою ісламською цивілізацією й тоді переміщуються до Атлантичного узбережжя Європи: Голландія, північні міста Німеччини, Нормандія, Іспанія, Португалія, Англія. Англія в цьому списку з’являється пізніше ніж Голландія, Іспанія, Португалія.

Але в силу певних обставин зубожіла країна, яка була експортером вовни, стає піонером могутньої Європейської цивілізації, індустріальної цивілізації.

Історія створюється людьми. В Англії – це Хартія вільності ХІІІ ст. та Революція XVII ст., яка затвердила парламентаризм, відкрила шлях підприємництву.

Монтеск’є відмітив, що тільки випадкові обставини зумовили перетворення відсталої Англії в процвітаючу «майстерню» світу. Ці фактори: свобода, релігія, торгівля. Релігійні війни покінчили з лендлордами, з’явилися нові «барони», які займалися підприємницькою діяльністю, пуританізм, що славить працю перед Богом – мало працювати для Бога дванадцять годин – потрібно шістнадцять; торгівля, що принесла досвід, знання, ринки, гільдійський рівень промислового розвитку. Розвиток природничих наук, мореплавства, вимагав знання астрономії, географії, математики.

Але все це буде пізніше. Зубожіла країна експортувала вовну. ¾ експорту припадає на вивіз вовни в Нормандію, північні міста Німеччини, Голландію. Але виробництво вовни означало збільшення землі під пасовища. «Вівці пожирали людей». А зменшення площ під зерновими означало зменшення виробництва хліба. А це значить пошук шляхів та засобів зростання інтенсивності землеробства, а для цього потрібні знання. У знаннях – сила. Римські аграрії – економісти описали травопільну систему землеробства епохи розквіту Римської імперії. Вона була забута більше ніж 17 століть. Відроджувалася на новій основі в Англії, нових лендлордів, появою фермера – підприємця, який відкрив бізнес на свій страх та ризик. Але особливість полягала в тому, що власник землі мав право на певну долю в інвестиціях. Він повинен був створити господарство з використанням досягнень науки та досвіду. Фермер – орендатор має вільний вибір засобів для ефективного ведення господарства. Таким чином, виникає англійська система землеробства, яка різко збільшила продуктивну силу землі, джерело накопичування. Починає розгортатися індустріальна технологічна революція, і Англія стає піонером Нової цивілізації – майстерні світу. У Китаї та Індії в системі землеробства змін не спостерігається. Тут не знали частих катастроф, більш – менш стабільний життєвий рівень. Навіть в 1800 р. рівень життя в Європі був не набагато вищим, ніж у Китаї та Індії, хоча ці роки були для них критичними. Тут ментальність відображена за формулою: краще сидіти, чим іти; страждання – участь людини, що живе в сприятливих природних умовах, щастя попереду в «чистому житті» (раю).

У Київській Русі була здійснена трипільна система, але з 1242 р. по 1801 р. вона залишалася без змін. Тому тут хліб має запах поту, він не завжди на столі оселі.

Як видно, в Англії використали можливість стрімкого економічного підйому, тоді як у Росії те ж кріпосне право було головним гальмом прогресу. Абсолютизм, боярство, поміщики, чиновники – бюрократи в більшості не були просвітленими реформаторами. Петро І – рідкісна персона творця Нової історії.

К.Ясперс пише: Історія – це постійне та наполегливе просування вперед окремих людей. Вони призивають інших слідувати за ними. Ті, хто їх чує й розуміє, приєднуються до цього руху. Проте разом із тим, історія залишається просто сукупністю подій, де постійно лунають заклики, яких не дотримуються й від яких відстають. Якась величезна сила інерції нібито постійно паралізує всі пориви. Потужні сили величезних мас їхніми усередненими запитами душать усе те, що не відповідає їм. Історія – це велике питання, яке поки що залишається не вирішеним...» (с.73).

Тому важливе значення має роль особистості в історії: Цезар, О.Македонський, Карл Великий, Кромвель, Петро І, Наполеон, Бісмарк, Ленін тощо. Але будь – яка людина, знаменитість або рядовий, живе та діє в рамках історичних обставин своєї епохи, її ідей та подій, але із прийманням ідей та подій попередніх епох.

«Державний діяч може досягнути успіху тільки в тій мірі, наскільки його плани відповідають загальному настрою його часу» (Л. Мезес «Теорія та історія», с. 136)

Значна роль релігій, відбиваючих та формуючих менталітет. Християнство – несучий елемент Європейської цивілізації, індуїзм та буддизм – індуської, конфуціанство – китайської.

Криза християнства в особі Лютера, Кальвіна призвела до протестантизму та пуританізму вихідна теза яких, заперечення догматів християнства про працю як кари Всевишнього, а працюючий особливо інтенсивно бажаний Богу, він уособлення чесноти, у зміст якої входить бережливість, чесність, висока моральність.

Протестантизм із його догмою про те, що праця є служінням Всевишньому, дає оцінку праці як радості праці. Працею ти наближається до Всевишнього, а це і є найвищою метою, та єднання з Богом.

Разом із тим, саме протестантські економісти Д.Б. Кларк, Джевонс, Маршалл створили концепцію вартості, цінності, що вона визначається граничною тяжкістю праці. Значить ця концепція є наслідком кризи християнських положень про працю як покаранням Всевишнім людини, за його первородний гріх.

Вебер першим указав на те, що капіталістичний дух зобов’язаний своїм походженням протестантизму. Але пуританізм охопив Англію, у певній мірі деякі райони Франції, Нідерландів та Германії, але на Іспанію та Португалію мав обмежений вплив.

Але саме в Англії розпочинається індустріальна технологічна революція.

Індустріальна технологічна революція є продуктом, що має інтернаціональне походження. Велике місце тут займає наука. Особливість західної цивілізації полягає в тому, що тут отримали розвиток природні науки, серед яких виділяється фізика, математика, астрономія. Закони фізики накладаються й на економічні процеси.

XVI–XVII століття для Європи – затвердження Нової науки. Появилася людина, яка по-новому подивилася на зимне життя, їй була потрібна свобода діяльності, свобода особиста,  свобода політична, включаючи й світогляд. Їй потрібні були знання. Знання – сила – говорить Бекон.

Інструменти пізнання оточуючого світу – спостереження, узагальнення, пізнання загального через пізнання окремого.

З’являється філософія із протилежними вихідними основами. Що потрібно вважати первинним – матеріальне чи духовне, буття чи свідомість?

Різноманіття явищ, що відбуваються та спостерігаються потребувало певної систематизації. З’являються індуктивний та дедуктивний методи. У природничих науках спостереження призводить до формулювання законів, які потім втілюються в технічні та технологічні рішення.

Поява машини, системи машин – реалізація досягнень природничих наук, але питання тільки втому, де, у якій країні підготовлені умови для втілення досягнень науки. Такою країною була Англія.

Саме тут ткацький станок був втілений, преш за все, у текстильну промисловість підприємцем. Різке збільшення попиту шукало свого рішення. Гільдійський етап промислового виробництва не міг вирішити цю проблему. Збільшення пропозиції на шляхах мануфактурного поділу праці не вирішувало питання задоволення вирослого попиту. Машина – її рішення. Якщо поділ праці в шпильковій мануфактурі збільшував продуктивність праці в сотні разів, то машинне виробництво збільшувало його на порядок.

Леонардо да Вінчі (1412–1459 рр.) зробив блискучі технічні винаходи. Його креслення авіаційних, ткацьких, стригальних, прядильних машин залишилися незатребуваними. Італійські аристократи кінця XV – початку XVI ст. не цікавились його пошуками шляхів і засобів збільшення виробництва, він їх цікавив як воєнний інженер та живописець.

Науково-інженерна думка завжди випереджала розвиток виробництва. Герон Олександрійський (І ст. н.е.) створив перший паровий двигун, який не міг бути затребуваним у виробництві (раб був дешевим, ринок вузьким). Він автор автомату в храмі, що подавав воду для миття рук, за монету в 5 драхм, автоматичних дверей в Олександрійському храмі.

Вік машин настає тоді, коли існує ринок попиту й пропозиції, підприємець, коли з’являється кредит, на кінець коли є вільно найманий робітник із технічними знаннями, які формуються як правило, за рахунок підприємця. Як приклад цьому можна навести фабрику Сея з імпортованими машинами з Англії й де отримали технічні знання робітники за допомогою Сея.

З появою машини для виробництва предметів масового попиту спостерігається відмінність у цивілізаціях Заходу та Сходу. Прообраз машини існував і в інших цивілізаціях. Просування величезних будівельних блоків у створенні храмів, пірамід – мало місце як в Азіатській так і в Єгипетській цивілізаціях. Оскільки війни були явищем безперервним, тут з’явилися як облогові, так і захисні машини. Будівництво фортець вимагало знань із механіки, технології, архітектури. Оскільки енергетичним джерелом служать сили природи (вітер, вода, вогонь), то вивчення природи стає необхідним. Розвиток природничих наук – є однією з особливостей прогресу Європейської цивілізації.

Свою роль у розвитку науки відіграло християнство. Всевишній вимагає істинності. А істинність це пошук, але є й догмати. Вони на шляху істини. Місіонерська діяльність потребує своїх подвижників. Їх готують університети. Вони, вертаючись, несуть культуру країн, у яких вони діяли. «Знання – сила», говорить Бекон та Декарт. Це рушійна сила. Прорив – машина. Вона пряде, тче, віджимає, відливає. Вона створює предмет цілком. Але необхідне універсальне енергетичне джерело. Воно з’являється в 1776 році – паровий двигун. Але справжній прорив, що знаменує господарювання індустріальної технологічної революції, – поява електромотору (динамо-машини) у 1867 році.

Машина – прорив, але потрібні були ще такі складові реалізації її можливостей як свобода. Свобода людини праці, і підприємця. Вільна конкуренція – змагання на свій страх та ризик, відродження на новій основі кредитних відносин як засобу примноження інвестиційних вкладень, нова організація праці. Вільно наймана праця на основі договору, норм права, втілених у юридичних законах. Але це відбуватиметься в ХІХ столітті.

Історія має справу зі змінними подіями в політичних, моральних, соціальних, економічних, світоглядних відносинах людей, народів. Природа носить стабільний характер. Зміни видно через мільйонні відрізки часу. Тут діють явища, що мають властивість повторюватися, і які вираженні в законах: механіки, термодинаміки, гравітації, біології, генетики та ін. Закони термодинаміки на відміну від законів механіки відбивають не взаємозв’язок процесів у їх постійному повторенні, а тільки повторення у відомій ступені.

Оскільки вихідна основа пошуку знань – філософія, а її предметом являється природа та її частина – людина, то природа стала визнанням вірогідності знань.

Початок цьому в Західній філософії дає Греція. Розумно те, що природно. Це метод пошуку знань. Таким чином, греки не досліджували, а переконували. Переконання – це дійсність, а це значить, що природа являється верховним суддею істинності знань. Тому логіка Аристотеля займає особливе місце в методі античної та середньовікової західної філософії з їх природнім порядком.

Ринкові відносини не є природними, їх не існує в природі, людина не народжується торговцем, а значить і пошуки законів їх функціонування потрібно здійснювати не в науці, а в хремастиці. Та чи є ці закони?

Економічна думка Риму мала практичне направлення. Вона занурена в методи ведення господарства побудованого на праці рабів, особистих взаємовідносинах рабовласника з рабами.

В економічній діяльності людини не має стабільної повторюваності явищ. Ця діяльність залежить не від одного, а від численних факторів: соціальних, правових, етичних, психологічних, національного менталітету.

Тут має місце зміна явищ, тут не має констант. Математичний метод в економічній теорії має обмежену сферу.

Людина вибирає, у його діяльності є цілеспрямованість, є технологічна, технічна, організаційна складова щодо вибору засобів реалізації цієї цілі. Очевидно, що метод науки не може не враховувати ці важливі сторони економічної діяльності людини, народу, регіону, цивілізації.

Розвиток економік країн має свої особливості. Їх відбиває економічна історія. Так у XVIII століття Англія, Франція, Німеччина, Росія різко відрізнялися своїми економіками. Англія в кінці XVIII століття починає своє входження в індустріальну революцію. Тут досвід підприємницької діяльності в сільському господарстві переноситься в промисловість і, перш за все туди, де не має гільдійських регламентацій. Місце мануфактури займає фабрика. Тут підприємець в умовах вільної боротьби, сміливо виходить на зовнішні ринки.

Тут народжується класична економічна теорія, представлена А. Смітом, з його «невидимою рукою», регулюючої ріст багатства народу, з його аналізом поділу праці та мотивацією діяльності людини розумної. У Франції господарює кольбертизм із його значним втручанням у комерційну діяльність, з його сеньоріальним сільським господарством. У Франції появляється школа фізіократів з їхнім природним порядком, чистим продуктом, непродуктивними та продуктовими класами. Вони вимагають свободи бізнесу, політичної, світоглядної свободи, ліквідації становості, захисту приватної власності, того, що вже є в сільському господарстві Англії.

У Німеччині – сотні відособлених господарств – держав, які ведуть між собою економічну війну на основі абсолютистського управління та релігійну (тридцятилітню). Тут – камералістика, яка дає знання бюрократам – чиновникам з фінансів, податків, митній дані та іншим інструментам державного втручання в економічне та політичне життя. Тут народжується історична школа національної економії, – так переплелися в щось ціле, економічна історія та економічна думка.

Якщо економічна історія має справу з історичним методом з явищами, які потребують урахування національних особливостей, то економічні вчення потребують розкриття як національного, так і загального в цьому історичному – історичні тенденції. Як, наприклад, не оберненість індустріальної технологічної революції. Однак економічні концепції, вчення виникають при визначальній ролі економіки, економічної сфери. Але така взаємозалежність створює умови прогнозування управлінських концептуальних інституціональних рішень. Тому категорія «економічна історія» – єдність двох сторін – історії економіки й історії економічних вчень, не викликає заперечень.

У кінці ХІХ століття індустріалізація охоплює всі галузі промисловості, сільського господарства, транспорту, зв’язку, сфери послуг, коли виникають нові організаційні форми господарювання, коли ефект масштабності виробництва був доведений, виникає світове господарство. Але це вже індустріальне суспільство, у якому співвідношення факторів виробництва (праця, капітал, управління, земля), що призвело до величезного ступеня ефективність процесу виробництва.

Масове виробництво створило проблему рівноваги сукупності попиту та пропозиції з позиції добробуту суспільства. Відповідь на ці проблеми економіки дала нова економічна теорія – синтез теорії граничної корисності та теорії витрат виробництва – маржиналізм. Засновник – А.Маршалл. Його метод полягав у наступному: єдність у більшості, індуктивно–дедуктивний. Геній Кейнс вводить в економічну теорію аналіз психологічних факторів у ефективному сукупному попиті. Що знайшло своє відображення в подіях Першої світової війни, Великої Депресії, появи змішаної економіки.

Теорія Кейнса вбирає в себе положення попередників: Гобсона, який на півстоліття раніше вказав на те, що ощадливість для суспільства не є благом, воно – породження далекого минулого, перш за все відсутність стабільності економічного, соціально-політичного, демографічного, ґрунтово-кліматичного. Але створена нова концепція. Концепція Кейнса стала тією основою економічної політики, яка забезпечила зростання в 40–60 рр. Але навіть вдосконалена його послідовниками вона не була так затребувана в 70–90 роках ХХ ст. (криза змішаної економіки).

Новий курс Рузвельта в 30–х роках ХХ ст. дав чудовий результат в розвитку економіки та зростання добробуту американського народу, але на рівні початку ХХ ст. він був би не затребуваним. Ці приклади свідчать про неминучість змін в методології аналізу економічних явищ.

Багатополюсність економічних зв’язків, їх взаємодії при збереженні регіональних, національних, релігійних особливостей породила на сучасному етапі багато шкіл та концепцій. Багатополярність господарських порядків сьогодні є реальністю. Але ринкова економіка стала панівною. Є країни з ринковою економікою, але різним ступенем втручання держави в економічне життя, країни із традиційною економікою. Множинність концепцій можна розділити на дві не рівні частини: політекономію, яка створює меншість, та економікс, як пануючий напрямок. У фундамент «Економікс» закладений раціональний вибір взаємозв’язку безмежності потреб та обмеження ресурсів. Раціональний вибір має у своєму походженні не тільки економічні фактори, але й психологічні, заснованих граничній корисності, граничній продуктивності праці, демографічних, національних, інституціональних утворень. В економіці не існує об’єктивних, незалежних не від чого й не від кого економічних законів. Тут визнається спорадичність, еволюційність розвитку певних ступенів прогресу цивілізації. Реальність стала багатогранною; реальність об’єктивна, реальність суб’єктивна, реальність віртуальна. Багатогранною стає методологія.

«Нові ідеї не виникають з ідеологічного вакууму. Вони народжуються за допомогою вже існуючої ідеологічної структури; вони являють собою реакцію розуму людини на ідеї розроблені її попередниками. Але безпідставно вважати, що вони зобов’язані з’явитися і якби їх не породив А, то це б зробив В або С. В цьому разі те, що обмеженість наших знань змушує нас назвати випадковістю, відіграє свою роль в історії» (Мезес, с. 137).

А випадковості відбуваються в економіці. Вони отримали свою назву – «економічне диво». У функціонуванні економіки відіграють роль багато факторів, елементів економічної системи, в тому числі і національної. Окремі елементи отримали найбільш сприятливі умови для становлення і починають процес ефективного функціонування. Це досягається через нові інститути, народжені історичною тенденцією або встановлені державою чи суспільством. Тут значну роль відіграє державний діяч. Економічне диво в Римі, Англії XVIII, Німеччини та США кінця ХІХ століття, Японії та Німеччини після Другої світової війни (в кінці ХХ століття ці економічні дива в них зникли). Азіатські тигри, КНР, Індія кінця ХХ століття («Східна мораль і європейська техніка» – лозунг, що народився в Японії другої половини ХІХ ст., але реалізований у ХХ–ХХІ ст.).

Але мають місце і протилежні наслідки. Іспанія та Португалія, награбували великі багатства в Латинській Америці та Південно-Східній Азії й проводили економічну політику раннього меркантилізму в епоху, коли вже постулат про те, що вивіз грошей робить країну біднішою, у теорії був її минулим, у результаті втратили можливість прогресивного розвитку. Прикладів цьому в економічній історії немало.

Україна, отримавши незалежність, була по рівню розвитку більш потужною, чим Польща, але після десяти років реформ у Польщі заробітна плата в середньому складала більше 500$ за місяць, тоді як реформи в Україні дали результат 80$. Такий сумний для України урок економічної теоретичної безграмотності.

У ринкових відносинах в останній четверті ХХ століття різко посилюється значення ринку цінних паперів одним із гострих питань сьогоднішнього економічного життя – біржовий курс.

Оскільки глобалізація фінансової діяльності проводиться в умовах великої концентрації акцій та облігацій і реального капіталу, то дії окремої особи або групи олігархів можуть мати довготривалі наслідки, що піддають іспиту стійкість національної економіки. Виникає віртуальна економіка.

Кейнс стверджує: «ідеї економістів та політичних мислителів, і коли вони праві й коли вони помиляються, мають набагато більше значення, ніж прийнято вважати. В дійсності тільки вона і править світом» (с. 518).

Але Фрідмен констатує: «За помилки економістів платить народ».

Інформаційне суспільство виникає в надрах індустріального. Воно його продукт, з початку його сегмент, який перетворюється в систему. Цьому суспільству вирішувати гострі проблеми, породжені глобалізацією.

Поява комп’ютера, фізика твердих тіл, прихід до мікро світу, наука на молекулярному рівні, генна інженерія, клонування, використання енергії ядра, космос; від сегменту яких утворюється нова система суспільних відносин – інформаційне суспільство. Як із залишків регіональних цивілізацій створюються умови найбільш сприятливі для прогресу – одне з головних питань ХХІ століття.

Які вимоги пред’являються новим суспільством людству? Біологічна основа, психологія, нервова система, кістково–м’язова система залишаються творінням Всевишнього.

Професіональні знання, сумлінність, особиста ініціатива, цілеспрямованість, вміння довести почату справу до завершення, передбачуваність, асоціативність, духовність, зосередженість, спонтанний творчий порив, тут не потрібні стреси, апостольські заклики, ця вимога ближча всіх до індуїзму. Тут народився «Гандизм». «Тут порядок із хаосу». Не протестантський раціоналізм. Це відхід від приватного одиничного, різноманітного до глобального, швидкоплинному розвиткові та прийняттю рішень у цих екстремальних умовах на основі нових знань.

Якщо західна цивілізація як індустріальна цивілізація переживає, породжену раціоналізмом та індивідуалізмом кризу, то індуїзм, у якому особливе місце займає духовність, природа, інтуїція, своєрідний колективізм, «процес безвихідності» так гостро не переносять. Вхід в інформаційну технологічну революцію має більш широке поле.

ХХ століття в історії індустріального суспільства було століттям політико–економічних експериментів. Воно закінчилося зникненням з історичної сцени адміністративно–централізованої економіки, деяких економічних концепцій, однопартійності, державності однієї ідеології.

Ринкова економіка, у різноманітті її форм витримала випробування, в ХХІ ст. вона йде як визначальний шлях людської цивілізації.

Однак знову на арену виходять ідеї використання сили для вирішення соціально–економічних, геополітичних, релігійних проблем.

Релігії сьогодні знову у протистоянні. Особливо агресивна одна із гілок ісламу – фундаментальний ваххабізм, що говорить про кризу арабської цивілізації (криза арабської цивілізації наступає у XІV столітті, коли в іслам вводиться поняття про те, що вивчення науки не відповідає вимогам ісламу, що раніше було зроблено в Індії розповсюдженням буддизму (В.Вернадський. Праці по загальній історії науки. с. 112).

Людство сьогодні потребує нової планетарної релігії, що дає відповідь на вимоги часу.