Розділ 3. Аграрна технологічна революція в Англії. Фізіократи.

ХIV–ХVІІ століття – історична епоха становлення ринкових відносин. Утворення світового ринку означало величезне розширення попиту при врахуванні його географічного різноманіття, збільшення ресурсів з огляду на можливість заміщення. Замовлення попиту, що безперервно збільшувався, привів як до організаційних, так і технічних й технологічних змін виробництва. З’явилися мануфактури, кредит, різні засоби сполучення. У політичному житті проявлявся парламентаризм, але у більшості європейських держав зміцнилося панування абсолютних монархій, які потребували грошей, солдатів, зброї. З’явилися банкіри, фінансисти. З’явилася економічна концепція, яка формувала економічну політику держав. Та, як говорив Геракліт: «Двічі в одну річку не ступиш». Європейська цивілізація перенесла смертельну загрозу агресивної Арабської цивілізації, її внутрішньо-національна суперечність швидко розвивалась по шляху ринкових відносин, що розширялися. Однак ступінь розвитку у національному розрізі диференційована. Вищу ступінь займає Англія. У сільському господарстві утвердилася нова організаційна економічна форма – фермерство. Воно обумовило темп розвитку сільського господарства, яке викликало захоплення у інших країнах. У ХVІІ столітті Англія була переважно аграрною країною. З 1685 року уряд стимулював вивезення пшениці. У 1706–1725 роках експорт становив 5,4 млн., у 1726–1745 роках – 7 млн., у 1746 – 9,5 млн. Однак, основна частина експорту Англії припадає на вовну. Це забезпечувало можливості технічного та технологічного удосконалення. У землеробстві утверджується чотирирічна сівозміна: сіяли зернові, трави, висаджували коренеплоди, поліпшився догляд за ріллям. Скотарство було переведене на стійлове утримання.

Якщо середня вага овець на продаж у 1710 році складала 12 кг, а рогатої худоби 167 кг, то у 1745 – 30 і 360 відповідно. Взаємодія рослинництва і тваринництва дозволила збільшити насичення ґрунту природними добривами. З’явилася рядкова сівалка, залізний плуг. Ці нововведення були доступні тільки крупному, а не дрібному фермеру. Почався процес розорення дрібних вільних селян. Закони запровадили нижню межу земельних площ, які здавалися в оренду – 80 га землі і більше, що було економічно неможливо для дрібного орендаря. З 1740 по 1788 роки число самостійних ферм збільшилося більш як на 40 тис. Та прогресувало не лише сільське господарство. Більша частина наукових відкриттів зроблена в Англії.

Розглядаючи сільське господарство Римської імперії періоду його розквіту, бачимо, що успіхи аграрної технологічної революції були значними. Якщо травосіяння дозволяло поновити природну родючість ґрунтів, а скотарство – вносити в цей ґрунт і природні добрива, то ці успіхи було забуті людством на величезний історичний строк. Тільки в Англії ХVІ–ХVІІ століттях вони відтворюються, але з внесенням нових елементів – 4-річна сівозміна, що дозволяє найбільш ефективно використовувати землі. «До землі-матері багатств була прикладена праця – батько добробуту. Земля виробляє цінності», – говорить Кене (с. 354). Земля, використовуючи енергію сонця, створює для людини необхідні блага для задоволення її життєвих потреб. Її їжа, одяг, житло, знаряддя праці своїм джерелом мають перероблену енергію сонця і дарів землі. Ця функція землі боготворилось людством з перших кроків його існування. Це боги родючості, боги дощу, боги морів і річок, боги полювання і бог Сонця, що стоїть на чолі всіх їх. Взаємодія Сонця і Землі у створенні цінностей можна ілюструвати прикладом В’єтнаму. Там у спекотну пору літа під впливом таїння льодовиків у горах вода у річці піднімається до метра за годину. Це спричиняє затоплення рисових полів. Там є рис, який росте з величезною швидкістю, встигаючи за підйом води. Та він росте без азотистих добрив. Виявляється, що в ньому у міжклітинному просторі знаходяться бактерії, які фільтрують атмосферний азот. Так, якщо внести ці бактерії у помідори, їхня врожайність підвищиться. Це ще один резерв АТР. Та земля не тільки дарує, вона взаємодіє з людиною, працею. Чим досконаліша ця взаємодія, тим є більшою її віддача, її ефективність (унікальність дарів природи: маїс 1:150, рис 1:80. У цих країнах цивілізація йшла швидше). Та чим вищою є ефективність, тим більший ресурс створюється для зростання чисельності населення, у тому числі зростання міст. Міста – продукт аграрної технологічної революції.

Сама технологія виробництва носить сезонний характер. Після збирання врожаю настає мертвий сезон. Його закривали ремеслом. Міського ремісника виростив селянин. Зростання міського населення відбувається за умови зростання продуктивності сільського господарства, що можливе або за рахунок розширення посівних площ або високої ефективності. Так «мертвий пар», що виводив з користування значні площі, – перехід до землеробства з використанням культур (трави, коренеплоди) які поновлюють родючість ґрунтів і водночас створюючи умови для збільшення виробництва тваринницьких продуктів. Впровадження трав і коренеплодів обумовило появу стійлової технології вирощування худоби. В середні віки велика рогата худоба мала дуже великий скелет, а тому м’якоть була там, де починалися великі частини туші. Взимку худоба була на грані голодної смерті, а на літніх травах набирала вагу, у м’ясі було багато води і в процесі кулінарної обробки воно втрачало значну частину своєї ваги.

«Наприкінці літа худобу різали на соління, а сіль була дорогою. Взимку навіть заможнім людям рідко випадало скуштувати свіже м’ясо. Століття тому робітники споживали дуже мало м’яса, тоді як зараз – незважаючи на те, що ціна на нього дещо вища, його споживають у середньому більше, аніж, очевидно, будь-коли в історії Англії» (Ешлі. Економічна історія Англії). Особливістю розвитку аграрної технологічної революції в Англії було не лише агрономічне нововведення (використання травопільної системи), але і роль традицій, раніше встановлених стосунків між землевласником (лендлордом) і орендарем. В історії це отримало назву «англійської системи».

«Основна перевага системи полягає в тому, що вона дозволяє лендлорду брати на себе відповідальність тільки за ту частину майна, над якою він може здійснювати нагляд, притому з невеликими зусиллями з його боку і завданням мінімальних клопотів орендареві… Його частина складається із землі, будівель та вдосконалень постійного характеру, в Англії вона в середньому в п’ятеро перевищує ту власність, яку повинен представити сам фермер, і лендлорд готовий внести свою частку у суспільне підприємство у вигляді такого великого капіталу за чисту ренту, що зрідка дає понад 3 % від суми витрат.

...Інша перевага англійської системи полягає в тому, що вона надає землевласнику значну свободу у виборі здібного і серйозного орендаря» (А.Маршал. Принципи економіки, с.65–66, Т. ІІІ).

Англія вчилась та здебільшого вчила Європу веденню сільського господарства. Саме досвід організації ефективного підприємництва – фермерства, було використано в цій країні і в створенні особливо сприятливих умов для підприємництва в промисловості. Оскільки продуктивність праці в сільському господарстві була вище, то це створило умови інвестування в промисловість. Та не тільки інвестування у промисловість, але й сприятлива податкова політика.

«В Англії не існує жодних видів довільної подушної податі, але тільки реальний поземельний податок. За чудового короля Вільгельма ІІІ (1689–1702 рр.) була проведена грошова оцінка всіх земель і таким чином установлювалась їхня тверда вартість.

Податок і тепер вважається таким самим, хоча доходи з земель зросли, тому ніхто не почувається пригніченим і знедоленим. Ноги селянина не стирає дерев’яні чоботи, він їсть білий хліб, гарно вдягається, не боїться збільшити поголів’я свого стада або вкрити свій дах черепицею під загрозою підвищення податку у наступному році. Тут багато селян, які володіють статком, рівним приблизно двомстам тисячам франків, і при цьому вони аж ніяк не вважають чимось ганебним для себе продовжувати обробляти землю, яка принесла їм багатство і на якій вони живуть вільними ЛЮДЬМИ» (Вольтер. Філософ. Твір, с. 98).

Ці галузі виробництва у основного конкурента Англії – Франції переживали кризу феодального господарського устрою. Право володіння землею мали король, дворяни і церков. Ту землю, яку мали феодали у своєму безпосередньому володінні, вони здавали дрібними клаптями в оренду за гроші і частину врожаю. На відміну від англійських власників землі, які самі займалися підприємництвом, французькі сеньйори вважали це справою плебеїв. Таким чином сільськогосподарський виробник не був спроможний вдосконалювати виробництво через його малоземелля і малу дохідність, він не був і споживачем промислової продукції на внутрішньому ринку через бідність. На утримання короля, духовенства, дворян селянин сплачував податки. Під їхнім тягарем він неминуче потрапляв до лап лихварів, і як наслідок не мав економічних можливостей для реалізації вимог аграрної технологічної революції. Основну увагу в економічній політиці було приділено експортним мануфактурам, і, перш за все, виробництву предметів розкоші. Париж – центр європейської моди, дуже дорого коштує. Та й на внутрішньому ринку покупець – це королівський двір, дворянин, духовенство, буржуазія. Французька держава XVII і XVIII століть використовувала свій вплив на зменшення заробітної плати. Все це відбувалося не тільки для того, щоб зменшити витрати, а й тим самим розширити експорт, але й для того, щоб шляхом пониження її примусити робітників більше працювати під впливом принципу: «ти Богові зручний тоді, коли працюєш довго, а висока заробітна платня призводить до неробства». Не дивно, що з боку третього класу збільшилася ненависть до церкви.

У селі податки сплачували за принципом кругової поруки, якщо не сплачував бідний, то у багатого могли конфіскувати майно. Буржуазія намагалась купити дворянське звання з маєтком, тоді вона звільнялась від податків. Одним з поштовхів до розвитку ринкових відносин послужив крах державного банку, директор якого Д. Ло експериментував з паперовими грошима, їх він тиражував замість дзвінкої монети. Спочатку ці операції мали успіх. Оскільки вони не були забезпечені реальними цінностями, ці гроші скоро знецінилися. Банк зазнав краху, розорилося багато людей. Концепції меркантилістів, що ототожнювалась з грошима, був нанесений удар. Отже, для Франції першої половини ХVІІІ століття гостро стояли питання: розвиток сільського господарства, боротьба з економічною політикою, що заснована на концепції меркантилізму. Дворянство і церква не бажали проведення реформ за взірцем Англії та Голландії. Для цього спочатку необхідно було здійснити чистку голів французьких громадян.

У цій боротьбі особлива роль належить французьким просвітителям, які підштовхували французьких громадян до Великої революції 1789 року. Ця подія отримала високу оцінку в історії світової цивілізації, як знакове, планетарне. Велика французька революція завдала удару абсолютизму, феодальному господарському устрою. Революція проголосила і утвердила політичну, економічну, світоглядну свободи як основні права людини. Було здійснено право людини на свободу совісті, духовного життя, діяльності, оголошена недоторканість приватної власності. На місце соціальних привілеїв окремих соціальних груп утверджено рівність всіх перед законом, рівні обов’язки перед державою. Та для цих звершень треба було пройти тривалий путь. Традиційні відносини можуть бути замінені договорами – це один із нових тезисів епохи Просвітництва. Верховенство розуму, пріоритет науки, всезагальне людське братство – ці постулати втілилися в Декларації Незалежності США, що є одним із документів вселюдського знання. У цій боротьбі почесне місце належить економічній концепції школи фізіократів. Сама назва говорить про те, що її основу складає зв’язок із природою. Оскільки головні питання ставило сільське господарство, яке перебувало у поганому стані (але у Англії воно – двигун розквіту), то воно обирається предметом дослідження. Фізіократи обстоюють своє бачення проблеми у боротьбі з меркантилізмом. Якщо немає обміну без рівності, то торгівля не може бути його джерелом. Мільйони в грошах все одно не можуть бути більше мільйона в товарах. Це були доведення, що руйнували основну догму меркантилізму – джерело багатства в обміні, у зовнішній торгівлі. Французькі кольберисти проводити політику дешевого хліба. Вони вважали, що експортні мануфактури поліпшать результати своєї діяльності, якщо зароблять прибуток, а він за їхнім переконанням, залежить від мінімуму коштів для існування найманого робітника, витрат на купівлю дешевого хліба. Але дешевий хліб – жебрацьке сільське господарство, а воно, на думку фізіократів, є джерелом багатства. Шахрайство Д. Ло нанесло поразки світогляду про всемогутність грошей. Більше продуктів, більше товарів – кредо цієї школи. А найбільш наглядно це представлено природою – фізіо. Кинув зерно у землю – одержав 10–15, це видно реально. Була корова, а стало дві. Цей приріст – чистий продукт складає основу вчення фізіократів. У промисловості відбувається зміна форм, а не збільшення. Клас фермерів – виробничий, він автор чистого продукту – клас власників, що привели ці землі в продуктивний стан, і клас промисловців – безплідний, та необхідний суспільству. Основою всього сущого – Бог. Панування християнства у різноманітних формах було реальністю. Але Франція – країна католицька і це забезпечило появу школи фізіократів. Вона не могла з’явитися в Англії. Проте у католиків відносини з богом інші ніж у пуританця. Пуританин – раціоналіст, католик – ірраціональний. Тому фізіократи виходять із природного стану.

Вчення про природний порядок

Фізіократія – це, як стверджують фізіократи, наука про природний порядок – концептуальна основа школи фізіократів, які вперше досліджують проблему соціальних відносин. Вони перші поставили її. Слід розрізняти природній і штучний стан – стверджують вони. В цьому вони наслідувачі більш ранніх мислителів – того ж, наприклад, Аристотеля з його раціоналізмом. Тут вплив християнства з його волею Всевишнього. Раціоналізм англійський зайшов свій відбиток у пуританізмі. У Франції – католицизм і він знайшов своє віддзеркалення в концепції про природній порядок. Це бажаний Богом порядок – основа щастя людей. Але порядок зовні не видно, бо він знаходиться всередині людини, в ній самій. А значить його слід спершу пізнати, а пізнати його можуть освічені, цивілізовані, ліберальні люди. Оскільки Бог – захисник і організатор щастя людей, твердження природного порядку найбільш вигідне для людського роду. Кожний індивід за допомогою освіти через викладання зуміє відшукати найбільш вигідний для нього шлях. Сутність порядку така, що приватний інтерес одного ніколи не може бути відділений від інтересу всіх (усі діти Божі), і це може бути реалізоване за панування свободи (люди вільні істоти). Світ йде тоді сам собою. Задача уряду, абсолютного монарха, полягає в тому, щоб усувати штучні перепони, забезпечити охорону власності і свободи, карати тих, хто робить замах, і наставляти в законах природного порядку, виховувати, просвіщати, формувати ці якості в людині.

Практичні наслідки концепції порядку: вона відкидає типову регламентацію для абсолютистської Франції як технологічну, економічну, так і політичну. Вона порушує становість, монополію мануфактур, ремісничих і торгових колегій. Повага до власності і влади – очевидні засади природного порядку. А це найважливіший елемент вільної підприємницької діяльності.

Права людей засновані не на їх історіях, а на їх природі. Вони бачили, що природній порядок порушується в тому ж ціноутворенні. «РИНКОВА ЦІНА ВИЗНАЧАЄТЬСЯ РІДКІСТЮ АБО ДОСТАТКОМ І КОНКУРЕНЦІЄЮ, – говорив Кене. – Достаток і дешевизна не становлять багатства. Нестача і дорожнеча означають бідність. Достаток і дорожнеча створюють багатство».

Наявність класів у суспільстві – все той же природний порядок. Він знайшов своє відбиття у так званій «таблиці Кене» – першій спробі макроекономічного аналізу. Кене розбирає процес виробництва, оперуючи цифровими даними. Клас фермерів має річний продукт у 5 млн. франків, до яких входять: 2 млн. чистого продукту, на 1 млн. виробничих ресурсів, на 2 млн. предметів споживання. Чистий продукт (2 млн.) він передає класу власників, це їхній річний дохід; клас безплідний має готовий продукт 2 млн. франків, клас власників витрачає 1 млн. на купівлю продуктів споживання у фермерів і 1 млн. на купівлю промислових товарів і предметів розкошів у безплідного класу, 1 млн., одержаний від власників, фермери витрачають на необхідне їм для виробництва товару. Безплідної клас, за ці гроші, отримані від продажу товарів власникам і фермерів, купує у фермерів необхідні продукти споживання. У підсумку кругообіг може починатися знову. Відновлення має всі передумови свого здійснення. Фермери мають виробничі ресурси, безплідний клас – сировину та продовольство. Таблиця Кене представляє закономірності міжгалузевого зв’язку. Через два століття В. Леонтьєвим в концепції «витрати – випуск» дав їм наукове пояснення. Таблиця несе відбиток своєї доби. Вплив християнства – клас власників, також творіння Бога і отримують вони чистий продукт – результат поєднання Богом створеної природи і праці людини. Він також агент обміну кровообігу, відтворення. Та таблиця Кене – зброя величезної соціальної сили. Клас бездіяльний отримував 2/5 валового доходу країни. Та у фізіократів цей дохід слугує і податковою базою, податки повинен сплачувати тільки клас власників. «Досконалість господарської діяльності полягає в тому, що при найбільшому скороченні видатків, одержати найбільший прибуток», – робить висновок Кене. «Сутність порядку така, що приватний інтерес одного ніколи не може бути відділений від загального інтересу всіх, а це буває за панування свободи. Світ йде тоді сам собою! Бажання насолоджуватися надає суспільству руху, який стає постійною тенденцією до можливого кращого стану». Ідея свободи підприємницької діяльності проголошена Адамом Смітом. Та, як бачимо, батьківщина теорії, місце і роль приватного інтересу у Франції, а не в Англії. Проте у фізіократів вона походить від природного порядку, а в Сміта із «економічної людини».

Вчення фізіократів про капітал

Однією з важливих заслуг фізіократів є введення в економічну літературу категорії «капітал», яка до них мала вкрай неясний зміст. Під капіталом розумілися грошові кошти, які віддавали в борг, нерухомість, що здавали в оренду (Рим), гроші, що авансувалися в торгові операції. Як бачимо, це капітал, який функціонує у сфері обігу. Фізіократи закріплюють за ним виробництво. Обробіток землі – боже діло, Бог – творець. Тут джерело багатства. Торгівля у каноністів може бути визнана божою справою тільки в обмеженому варіанті – зовнішня торгівля, яка у них «необхідне зло».

Фізіократи вважають корисним тільки такий обмін, коли виробники передають продукт безпосередньо споживачеві (обмін між фермерами і безплідним класом (ремісники)). «Одна лише потреба є матір’ю промисловості» (Кене, с. 355). Ремісники – найманці землеробського класу. Їхній дохід як і дохід торговця – це плата за працю з урахуванням становості. Погляди каноністів зберігають фізіократи. Таким чином, категорія «капітал» оперує тільки у сільському господарстві. Земля – дар Божий, має бути приведена у культурний стан.

Це досягається шляхом «землеробських авансів». Це затрати на осушення, огородження, меліорацію та інші умови підвищення природної родючості ґрунтів. Та потребується і початкові аванси: будівлі, худоба, знаряддя праці. Це також різновид основного капіталу.

Фермер робить «щорічні аванси». Це насіння, заробітна плата сільськогосподарських робітників і інші витрати, що повторюються з року в рік. Це оборотний капітал.

У таблиці Кене фермери 2/5 виробленої продукції використовують як оборотний капітал, 1/5 продають безплідного класу, який потребується для заміни початкового основного капіталу.

В аналізі відтворення в «економічній таблиці Кене» використовується поняття «капіталізація». «Земля виробляє щорічно на людську користь 2543322000 ліврів, з яких 1050000000 ліврів становлять чистий продукт. Якщо капіталізувати цей продукт з 30 %, то він є з цього погляду багатством в 33455000000 ліврів, до якого ще слід додати 4333340009 первісні витрати (цифра 3 млрд називалася раніше, П.П.) Загальна сума, включаючи ще 2210500 ліврів річного продукту, дорівнювати 36788340 ліврів» (Ф.Кене. Відібрані економічні твори, с. 276).

«Таким чином, згідно з порядком, який розглядається, обіг і розподіл річних доходів, які за вирахуванням податку, десятини і процентів на річні первісні затрати землероба щорічно відтворюються земельним майном» (с. 276). «Первинні та щорічні аванси» – умовне пояснення «чистого продукту» – тобто безперервності виробництва.

У даному уривку Кене також використовує категорію «процент» на річні та первісні затрати. Як бачимо, Кене близько підходить до категорії «капітал» як цінності, що приносить нову цінність – чистий продукт. Його джерело – земля, праця не може створювати жодної фізичної субстанції, тобто чистого продукту в його натуральній формі.

В проценті Кене вбачав не чистий дохід капіталіста – фермера, а відшкодування витрат, резервний фонд, з якого відшкодовується амортизація.

Тільки Тюрго, якого відносять до фізіократів, хоча він має мало спільного з ними, дає пояснення впливу процента на капітал. Та це пояснення поверхове. Бам-Баверк називає тлумачення Тюрго теорією природної продуктивності. Таємницю походження капіталу він бачить у природній родючості ґрунту. Процент на капітал, який мають всі власники, він може одержати, купуючи ренту на земельну ділянку. Рента, отримана від володіння землею, і є поясненням походженням процента на капітал. Але проблема вже поставлена і її вирішив А.Сміт.

Жак Тюрбо  посідав важливі державні пости в уряді Людовіка ХVІ. Він мав можливість ввести в економічну політику основні висновки вчення фізіократів, але їх здійснила революція 1789 року. Але Тюрго не тільки державний діяч, це великий учений. Він автор однієї з перших теорій прогресу. Він протиставить історію людського роду природі: «Всесвітня історія розгляду послідовних успіхів людського роду та докладне вивчення причин, що їх викликали». Історія людського роду знає епохи піднесення й падіння, але людський розум прогресує. Перші кроки – це збирання, одночасно виникає полювання, потім одомашнення тварин, з’являється накопичення коштів, багатства, з’являється дух власності, полонені стають рабами. Особливе місце займає перехід від скотарства до землеробства. З’являється власність на землю. Власність недоторкана. Поява власності веде до нерівності, але нерівність – шлях до прогресу. Вона визволяє певну частку людей від важкої фізичної праці, створює умови для розвитку мистецтва, науки. Цим обумовлюється суспільний прогрес. Відомо становище сільського господарства Франції того часу. На думку фізіократів, необхідно перейти від дрібної культури феодального землекористування до фермерської оренди. (Це вони бачили в Англії). Задум фізіократів щодо податків на чистий продукт здійснила французька революція. Пропозиції Тюрго були прийняті Установчими зборами. Карл Маркс називає Тюрго «одним з батьків французької революції». Тюрго вловив суперечність між феодальною видимістю та змістом учення фізіократів. «Ви прихильники промисловості та торгівлі, а маєте незручність як їхні вороги». Фізіократи не секта, а школа, система, присвячена перш за все господарському устрою аграрної технологічної революції того періоду європейської цивілізації, вони розкрили спільність організаційних форм землекористування того часу – орендні відносини фермерів на прикладі Англії. Вони розкрили міжгалузеві зв’язки землеробства та промисловості. Вони шукали технологічні рішення підвищення ефективності сільського господарства. Їхня заслуга – «економічна таблиця», про яку писали: «вони показали, яким чином у будь-який економічний період нові кількості товарів надходять в економіку (із невичерпаної, як вони гадали, скарбниці природи)». Школа фізіократів має такі заслуги як: висвітлення закономірностей існування класів; особистий інтерес виходить із того, що йому найбільш вигідно, але це не суперечить інтересам загальним; у конкуренції народжується рівноважна ціна; перша класифікація доходів та законів їх розподілу. В економічну політику ввійшло вимога свободи праці, свободи торгівлі взагалі, і зовнішньої особливо, місцю держави в її обмеженні, переваги прямих податків перед непрямими. Епіграфом до економічної таблиці Кене зробив слова: «Бідні селяни – бідне королівство, бідне королівство – бідний король». До цього слід додати, що за вченням фізіократів «збереження й цивілізація могли виникнути тільки тому, що землеробству притаманна ця єдина і дивна здібність давати чистий продукт». Цей висновок можна було зробити до того, як Лавуазьє відкрив закон про те, «що в природі ніщо не створюється, ніщо не зникає, і що посіяне в землю хлібне зерно будує свій колос з матеріалів, запозичених з ґрунту та атмосфери». Лавуазьє був страчений французкою революцією як відкупник, але його історична заслуга значна.

ХIV–ХVІІ століття – історична епоха становлення ринкових відносин. Утворення світового ринку означало величезне розширення попиту при врахуванні його географічного різноманіття, збільшення ресурсів з огляду на можливість заміщення. Замовлення попиту, що безперервно збільшувався, привів як до організаційних, так і технічних й технологічних змін виробництва. З’явилися мануфактури, кредит, різні засоби сполучення. У політичному житті проявлявся парламентаризм, але у більшості європейських держав зміцнилося панування абсолютних монархій, які потребували грошей, солдатів, зброї. З’явилися банкіри, фінансисти. З’явилася економічна концепція, яка формувала економічну політику держав. Та, як говорив Геракліт: «Двічі в одну річку не ступиш». Європейська цивілізація перенесла смертельну загрозу агресивної Арабської цивілізації, її внутрішньо-національна суперечність швидко розвивалась по шляху ринкових відносин, що розширялися. Однак ступінь розвитку у національному розрізі диференційована. Вищу ступінь займає Англія. У сільському господарстві утвердилася нова організаційна економічна форма – фермерство. Воно обумовило темп розвитку сільського господарства, яке викликало захоплення у інших країнах. У ХVІІ столітті Англія була переважно аграрною країною. З 1685 року уряд стимулював вивезення пшениці. У 1706–1725 роках експорт становив 5,4 млн., у 1726–1745 роках – 7 млн., у 1746 – 9,5 млн. Однак, основна частина експорту Англії припадає на вовну. Це забезпечувало можливості технічного та технологічного удосконалення. У землеробстві утверджується чотирирічна сівозміна: сіяли зернові, трави, висаджували коренеплоди, поліпшився догляд за ріллям. Скотарство було переведене на стійлове утримання.

Якщо середня вага овець на продаж у 1710 році складала 12 кг, а рогатої худоби 167 кг, то у 1745 – 30 і 360 відповідно. Взаємодія рослинництва і тваринництва дозволила збільшити насичення ґрунту природними добривами. З’явилася рядкова сівалка, залізний плуг. Ці нововведення були доступні тільки крупному, а не дрібному фермеру. Почався процес розорення дрібних вільних селян. Закони запровадили нижню межу земельних площ, які здавалися в оренду – 80 га землі і більше, що було економічно неможливо для дрібного орендаря. З 1740 по 1788 роки число самостійних ферм збільшилося більш як на 40 тис. Та прогресувало не лише сільське господарство. Більша частина наукових відкриттів зроблена в Англії.

Розглядаючи сільське господарство Римської імперії періоду його розквіту, бачимо, що успіхи аграрної технологічної революції були значними. Якщо травосіяння дозволяло поновити природну родючість ґрунтів, а скотарство – вносити в цей ґрунт і природні добрива, то ці успіхи було забуті людством на величезний історичний строк. Тільки в Англії ХVІ–ХVІІ століттях вони відтворюються, але з внесенням нових елементів – 4-річна сівозміна, що дозволяє найбільш ефективно використовувати землі. «До землі-матері багатств була прикладена праця – батько добробуту. Земля виробляє цінності», – говорить Кене (с. 354). Земля, використовуючи енергію сонця, створює для людини необхідні блага для задоволення її життєвих потреб. Її їжа, одяг, житло, знаряддя праці своїм джерелом мають перероблену енергію сонця і дарів землі. Ця функція землі боготворилось людством з перших кроків його існування. Це боги родючості, боги дощу, боги морів і річок, боги полювання і бог Сонця, що стоїть на чолі всіх їх. Взаємодія Сонця і Землі у створенні цінностей можна ілюструвати прикладом В’єтнаму. Там у спекотну пору літа під впливом таїння льодовиків у горах вода у річці піднімається до метра за годину. Це спричиняє затоплення рисових полів. Там є рис, який росте з величезною швидкістю, встигаючи за підйом води. Та він росте без азотистих добрив. Виявляється, що в ньому у міжклітинному просторі знаходяться бактерії, які фільтрують атмосферний азот. Так, якщо внести ці бактерії у помідори, їхня врожайність підвищиться. Це ще один резерв АТР. Та земля не тільки дарує, вона взаємодіє з людиною, працею. Чим досконаліша ця взаємодія, тим є більшою її віддача, її ефективність (унікальність дарів природи: маїс 1:150, рис 1:80. У цих країнах цивілізація йшла швидше). Та чим вищою є ефективність, тим більший ресурс створюється для зростання чисельності населення, у тому числі зростання міст. Міста – продукт аграрної технологічної революції.

Сама технологія виробництва носить сезонний характер. Після збирання врожаю настає мертвий сезон. Його закривали ремеслом. Міського ремісника виростив селянин. Зростання міського населення відбувається за умови зростання продуктивності сільського господарства, що можливе або за рахунок розширення посівних площ або високої ефективності. Так «мертвий пар», що виводив з користування значні площі, – перехід до землеробства з використанням культур (трави, коренеплоди) які поновлюють родючість ґрунтів і водночас створюючи умови для збільшення виробництва тваринницьких продуктів. Впровадження трав і коренеплодів обумовило появу стійлової технології вирощування худоби. В середні віки велика рогата худоба мала дуже великий скелет, а тому м’якоть була там, де починалися великі частини туші. Взимку худоба була на грані голодної смерті, а на літніх травах набирала вагу, у м’ясі було багато води і в процесі кулінарної обробки воно втрачало значну частину своєї ваги.

«Наприкінці літа худобу різали на соління, а сіль була дорогою. Взимку навіть заможнім людям рідко випадало скуштувати свіже м’ясо. Століття тому робітники споживали дуже мало м’яса, тоді як зараз – незважаючи на те, що ціна на нього дещо вища, його споживають у середньому більше, аніж, очевидно, будь-коли в історії Англії» (Ешлі. Економічна історія Англії). Особливістю розвитку аграрної технологічної революції в Англії було не лише агрономічне нововведення (використання травопільної системи), але і роль традицій, раніше встановлених стосунків між землевласником (лендлордом) і орендарем. В історії це отримало назву «англійської системи».

«Основна перевага системи полягає в тому, що вона дозволяє лендлорду брати на себе відповідальність тільки за ту частину майна, над якою він може здійснювати нагляд, притому з невеликими зусиллями з його боку і завданням мінімальних клопотів орендареві… Його частина складається із землі, будівель та вдосконалень постійного характеру, в Англії вона в середньому в п’ятеро перевищує ту власність, яку повинен представити сам фермер, і лендлорд готовий внести свою частку у суспільне підприємство у вигляді такого великого капіталу за чисту ренту, що зрідка дає понад 3 % від суми витрат.

...Інша перевага англійської системи полягає в тому, що вона надає землевласнику значну свободу у виборі здібного і серйозного орендаря» (А.Маршал. Принципи економіки, с.65–66, Т. ІІІ).

Англія вчилась та здебільшого вчила Європу веденню сільського господарства. Саме досвід організації ефективного підприємництва – фермерства, було використано в цій країні і в створенні особливо сприятливих умов для підприємництва в промисловості. Оскільки продуктивність праці в сільському господарстві була вище, то це створило умови інвестування в промисловість. Та не тільки інвестування у промисловість, але й сприятлива податкова політика.

«В Англії не існує жодних видів довільної подушної податі, але тільки реальний поземельний податок. За чудового короля Вільгельма ІІІ (1689–1702 рр.) була проведена грошова оцінка всіх земель і таким чином установлювалась їхня тверда вартість.

Податок і тепер вважається таким самим, хоча доходи з земель зросли, тому ніхто не почувається пригніченим і знедоленим. Ноги селянина не стирає дерев’яні чоботи, він їсть білий хліб, гарно вдягається, не боїться збільшити поголів’я свого стада або вкрити свій дах черепицею під загрозою підвищення податку у наступному році. Тут багато селян, які володіють статком, рівним приблизно двомстам тисячам франків, і при цьому вони аж ніяк не вважають чимось ганебним для себе продовжувати обробляти землю, яка принесла їм багатство і на якій вони живуть вільними ЛЮДЬМИ» (Вольтер. Філософ. Твір, с. 98).

Ці галузі виробництва у основного конкурента Англії – Франції переживали кризу феодального господарського устрою. Право володіння землею мали король, дворяни і церков. Ту землю, яку мали феодали у своєму безпосередньому володінні, вони здавали дрібними клаптями в оренду за гроші і частину врожаю. На відміну від англійських власників землі, які самі займалися підприємництвом, французькі сеньйори вважали це справою плебеїв. Таким чином сільськогосподарський виробник не був спроможний вдосконалювати виробництво через його малоземелля і малу дохідність, він не був і споживачем промислової продукції на внутрішньому ринку через бідність. На утримання короля, духовенства, дворян селянин сплачував податки. Під їхнім тягарем він неминуче потрапляв до лап лихварів, і як наслідок не мав економічних можливостей для реалізації вимог аграрної технологічної революції. Основну увагу в економічній політиці було приділено експортним мануфактурам, і, перш за все, виробництву предметів розкоші. Париж – центр європейської моди, дуже дорого коштує. Та й на внутрішньому ринку покупець – це королівський двір, дворянин, духовенство, буржуазія. Французька держава XVII і XVIII століть використовувала свій вплив на зменшення заробітної плати. Все це відбувалося не тільки для того, щоб зменшити витрати, а й тим самим розширити експорт, але й для того, щоб шляхом пониження її примусити робітників більше працювати під впливом принципу: «ти Богові зручний тоді, коли працюєш довго, а висока заробітна платня призводить до неробства». Не дивно, що з боку третього класу збільшилася ненависть до церкви.

У селі податки сплачували за принципом кругової поруки, якщо не сплачував бідний, то у багатого могли конфіскувати майно. Буржуазія намагалась купити дворянське звання з маєтком, тоді вона звільнялась від податків. Одним з поштовхів до розвитку ринкових відносин послужив крах державного банку, директор якого Д. Ло експериментував з паперовими грошима, їх він тиражував замість дзвінкої монети. Спочатку ці операції мали успіх. Оскільки вони не були забезпечені реальними цінностями, ці гроші скоро знецінилися. Банк зазнав краху, розорилося багато людей. Концепції меркантилістів, що ототожнювалась з грошима, був нанесений удар. Отже, для Франції першої половини ХVІІІ століття гостро стояли питання: розвиток сільського господарства, боротьба з економічною політикою, що заснована на концепції меркантилізму. Дворянство і церква не бажали проведення реформ за взірцем Англії та Голландії. Для цього спочатку необхідно було здійснити чистку голів французьких громадян.

У цій боротьбі особлива роль належить французьким просвітителям, які підштовхували французьких громадян до Великої революції 1789 року. Ця подія отримала високу оцінку в історії світової цивілізації, як знакове, планетарне. Велика французька революція завдала удару абсолютизму, феодальному господарському устрою. Революція проголосила і утвердила політичну, економічну, світоглядну свободи як основні права людини. Було здійснено право людини на свободу совісті, духовного життя, діяльності, оголошена недоторканість приватної власності. На місце соціальних привілеїв окремих соціальних груп утверджено рівність всіх перед законом, рівні обов’язки перед державою. Та для цих звершень треба було пройти тривалий путь. Традиційні відносини можуть бути замінені договорами – це один із нових тезисів епохи Просвітництва. Верховенство розуму, пріоритет науки, всезагальне людське братство – ці постулати втілилися в Декларації Незалежності США, що є одним із документів вселюдського знання. У цій боротьбі почесне місце належить економічній концепції школи фізіократів. Сама назва говорить про те, що її основу складає зв’язок із природою. Оскільки головні питання ставило сільське господарство, яке перебувало у поганому стані (але у Англії воно – двигун розквіту), то воно обирається предметом дослідження. Фізіократи обстоюють своє бачення проблеми у боротьбі з меркантилізмом. Якщо немає обміну без рівності, то торгівля не може бути його джерелом. Мільйони в грошах все одно не можуть бути більше мільйона в товарах. Це були доведення, що руйнували основну догму меркантилізму – джерело багатства в обміні, у зовнішній торгівлі. Французькі кольберисти проводити політику дешевого хліба. Вони вважали, що експортні мануфактури поліпшать результати своєї діяльності, якщо зароблять прибуток, а він за їхнім переконанням, залежить від мінімуму коштів для існування найманого робітника, витрат на купівлю дешевого хліба. Але дешевий хліб – жебрацьке сільське господарство, а воно, на думку фізіократів, є джерелом багатства. Шахрайство Д. Ло нанесло поразки світогляду про всемогутність грошей. Більше продуктів, більше товарів – кредо цієї школи. А найбільш наглядно це представлено природою – фізіо. Кинув зерно у землю – одержав 10–15, це видно реально. Була корова, а стало дві. Цей приріст – чистий продукт складає основу вчення фізіократів. У промисловості відбувається зміна форм, а не збільшення. Клас фермерів – виробничий, він автор чистого продукту – клас власників, що привели ці землі в продуктивний стан, і клас промисловців – безплідний, та необхідний суспільству. Основою всього сущого – Бог. Панування християнства у різноманітних формах було реальністю. Але Франція – країна католицька і це забезпечило появу школи фізіократів. Вона не могла з’явитися в Англії. Проте у католиків відносини з богом інші ніж у пуританця. Пуританин – раціоналіст, католик – ірраціональний. Тому фізіократи виходять із природного стану.

Вчення про природний порядок

Фізіократія – це, як стверджують фізіократи, наука про природний порядок – концептуальна основа школи фізіократів, які вперше досліджують проблему соціальних відносин. Вони перші поставили її. Слід розрізняти природній і штучний стан – стверджують вони. В цьому вони наслідувачі більш ранніх мислителів – того ж, наприклад, Аристотеля з його раціоналізмом. Тут вплив християнства з його волею Всевишнього. Раціоналізм англійський зайшов свій відбиток у пуританізмі. У Франції – католицизм і він знайшов своє віддзеркалення в концепції про природній порядок. Це бажаний Богом порядок – основа щастя людей. Але порядок зовні не видно, бо він знаходиться всередині людини, в ній самій. А значить його слід спершу пізнати, а пізнати його можуть освічені, цивілізовані, ліберальні люди. Оскільки Бог – захисник і організатор щастя людей, твердження природного порядку найбільш вигідне для людського роду. Кожний індивід за допомогою освіти через викладання зуміє відшукати найбільш вигідний для нього шлях. Сутність порядку така, що приватний інтерес одного ніколи не може бути відділений від інтересу всіх (усі діти Божі), і це може бути реалізоване за панування свободи (люди вільні істоти). Світ йде тоді сам собою. Задача уряду, абсолютного монарха, полягає в тому, щоб усувати штучні перепони, забезпечити охорону власності і свободи, карати тих, хто робить замах, і наставляти в законах природного порядку, виховувати, просвіщати, формувати ці якості в людині.

Практичні наслідки концепції порядку: вона відкидає типову регламентацію для абсолютистської Франції як технологічну, економічну, так і політичну. Вона порушує становість, монополію мануфактур, ремісничих і торгових колегій. Повага до власності і влади – очевидні засади природного порядку. А це найважливіший елемент вільної підприємницької діяльності.

Права людей засновані не на їх історіях, а на їх природі. Вони бачили, що природній порядок порушується в тому ж ціноутворенні. «РИНКОВА ЦІНА ВИЗНАЧАЄТЬСЯ РІДКІСТЮ АБО ДОСТАТКОМ І КОНКУРЕНЦІЄЮ, – говорив Кене. – Достаток і дешевизна не становлять багатства. Нестача і дорожнеча означають бідність. Достаток і дорожнеча створюють багатство».

Наявність класів у суспільстві – все той же природний порядок. Він знайшов своє відбиття у так званій «таблиці Кене» – першій спробі макроекономічного аналізу. Кене розбирає процес виробництва, оперуючи цифровими даними. Клас фермерів має річний продукт у 5 млн. франків, до яких входять: 2 млн. чистого продукту, на 1 млн. виробничих ресурсів, на 2 млн. предметів споживання. Чистий продукт (2 млн.) він передає класу власників, це їхній річний дохід; клас безплідний має готовий продукт 2 млн. франків, клас власників витрачає 1 млн. на купівлю продуктів споживання у фермерів і 1 млн. на купівлю промислових товарів і предметів розкошів у безплідного класу, 1 млн., одержаний від власників, фермери витрачають на необхідне їм для виробництва товару. Безплідної клас, за ці гроші, отримані від продажу товарів власникам і фермерів, купує у фермерів необхідні продукти споживання. У підсумку кругообіг може починатися знову. Відновлення має всі передумови свого здійснення. Фермери мають виробничі ресурси, безплідний клас – сировину та продовольство. Таблиця Кене представляє закономірності міжгалузевого зв’язку. Через два століття В. Леонтьєвим в концепції «витрати – випуск» дав їм наукове пояснення. Таблиця несе відбиток своєї доби. Вплив християнства – клас власників, також творіння Бога і отримують вони чистий продукт – результат поєднання Богом створеної природи і праці людини. Він також агент обміну кровообігу, відтворення. Та таблиця Кене – зброя величезної соціальної сили. Клас бездіяльний отримував 2/5 валового доходу країни. Та у фізіократів цей дохід слугує і податковою базою, податки повинен сплачувати тільки клас власників. «Досконалість господарської діяльності полягає в тому, що при найбільшому скороченні видатків, одержати найбільший прибуток», – робить висновок Кене. «Сутність порядку така, що приватний інтерес одного ніколи не може бути відділений від загального інтересу всіх, а це буває за панування свободи. Світ йде тоді сам собою! Бажання насолоджуватися надає суспільству руху, який стає постійною тенденцією до можливого кращого стану». Ідея свободи підприємницької діяльності проголошена Адамом Смітом. Та, як бачимо, батьківщина теорії, місце і роль приватного інтересу у Франції, а не в Англії. Проте у фізіократів вона походить від природного порядку, а в Сміта із «економічної людини».

Вчення фізіократів про капітал

Однією з важливих заслуг фізіократів є введення в економічну літературу категорії «капітал», яка до них мала вкрай неясний зміст. Під капіталом розумілися грошові кошти, які віддавали в борг, нерухомість, що здавали в оренду (Рим), гроші, що авансувалися в торгові операції. Як бачимо, це капітал, який функціонує у сфері обігу. Фізіократи закріплюють за ним виробництво. Обробіток землі – боже діло, Бог – творець. Тут джерело багатства. Торгівля у каноністів може бути визнана божою справою тільки в обмеженому варіанті – зовнішня торгівля, яка у них «необхідне зло».

Фізіократи вважають корисним тільки такий обмін, коли виробники передають продукт безпосередньо споживачеві (обмін між фермерами і безплідним класом (ремісники)). «Одна лише потреба є матір’ю промисловості» (Кене, с. 355). Ремісники – найманці землеробського класу. Їхній дохід як і дохід торговця – це плата за працю з урахуванням становості. Погляди каноністів зберігають фізіократи. Таким чином, категорія «капітал» оперує тільки у сільському господарстві. Земля – дар Божий, має бути приведена у культурний стан.

Це досягається шляхом «землеробських авансів». Це затрати на осушення, огородження, меліорацію та інші умови підвищення природної родючості ґрунтів. Та потребується і початкові аванси: будівлі, худоба, знаряддя праці. Це також різновид основного капіталу.

Фермер робить «щорічні аванси». Це насіння, заробітна плата сільськогосподарських робітників і інші витрати, що повторюються з року в рік. Це оборотний капітал.

У таблиці Кене фермери 2/5 виробленої продукції використовують як оборотний капітал, 1/5 продають безплідного класу, який потребується для заміни початкового основного капіталу.

В аналізі відтворення в «економічній таблиці Кене» використовується поняття «капіталізація». «Земля виробляє щорічно на людську користь 2543322000 ліврів, з яких 1050000000 ліврів становлять чистий продукт. Якщо капіталізувати цей продукт з 30 %, то він є з цього погляду багатством в 33455000000 ліврів, до якого ще слід додати 4333340009 первісні витрати (цифра 3 млрд називалася раніше, П.П.) Загальна сума, включаючи ще 2210500 ліврів річного продукту, дорівнювати 36788340 ліврів» (Ф.Кене. Відібрані економічні твори, с. 276).

«Таким чином, згідно з порядком, який розглядається, обіг і розподіл річних доходів, які за вирахуванням податку, десятини і процентів на річні первісні затрати землероба щорічно відтворюються земельним майном» (с. 276). «Первинні та щорічні аванси» – умовне пояснення «чистого продукту» – тобто безперервності виробництва.

У даному уривку Кене також використовує категорію «процент» на річні та первісні затрати. Як бачимо, Кене близько підходить до категорії «капітал» як цінності, що приносить нову цінність – чистий продукт. Його джерело – земля, праця не може створювати жодної фізичної субстанції, тобто чистого продукту в його натуральній формі.

В проценті Кене вбачав не чистий дохід капіталіста – фермера, а відшкодування витрат, резервний фонд, з якого відшкодовується амортизація.

Тільки Тюрго, якого відносять до фізіократів, хоча він має мало спільного з ними, дає пояснення впливу процента на капітал. Та це пояснення поверхове. Бам-Баверк називає тлумачення Тюрго теорією природної продуктивності. Таємницю походження капіталу він бачить у природній родючості ґрунту. Процент на капітал, який мають всі власники, він може одержати, купуючи ренту на земельну ділянку. Рента, отримана від володіння землею, і є поясненням походженням процента на капітал. Але проблема вже поставлена і її вирішив А.Сміт.

Жак Тюрбо  посідав важливі державні пости в уряді Людовіка ХVІ. Він мав можливість ввести в економічну політику основні висновки вчення фізіократів, але їх здійснила революція 1789 року. Але Тюрго не тільки державний діяч, це великий учений. Він автор однієї з перших теорій прогресу. Він протиставить історію людського роду природі: «Всесвітня історія розгляду послідовних успіхів людського роду та докладне вивчення причин, що їх викликали». Історія людського роду знає епохи піднесення й падіння, але людський розум прогресує. Перші кроки – це збирання, одночасно виникає полювання, потім одомашнення тварин, з’являється накопичення коштів, багатства, з’являється дух власності, полонені стають рабами. Особливе місце займає перехід від скотарства до землеробства. З’являється власність на землю. Власність недоторкана. Поява власності веде до нерівності, але нерівність – шлях до прогресу. Вона визволяє певну частку людей від важкої фізичної праці, створює умови для розвитку мистецтва, науки. Цим обумовлюється суспільний прогрес. Відомо становище сільського господарства Франції того часу. На думку фізіократів, необхідно перейти від дрібної культури феодального землекористування до фермерської оренди. (Це вони бачили в Англії). Задум фізіократів щодо податків на чистий продукт здійснила французька революція. Пропозиції Тюрго були прийняті Установчими зборами. Карл Маркс називає Тюрго «одним з батьків французької революції». Тюрго вловив суперечність між феодальною видимістю та змістом учення фізіократів. «Ви прихильники промисловості та торгівлі, а маєте незручність як їхні вороги». Фізіократи не секта, а школа, система, присвячена перш за все господарському устрою аграрної технологічної революції того періоду європейської цивілізації, вони розкрили спільність організаційних форм землекористування того часу – орендні відносини фермерів на прикладі Англії. Вони розкрили міжгалузеві зв’язки землеробства та промисловості. Вони шукали технологічні рішення підвищення ефективності сільського господарства. Їхня заслуга – «економічна таблиця», про яку писали: «вони показали, яким чином у будь-який економічний період нові кількості товарів надходять в економіку (із невичерпаної, як вони гадали, скарбниці природи)». Школа фізіократів має такі заслуги як: висвітлення закономірностей існування класів; особистий інтерес виходить із того, що йому найбільш вигідно, але це не суперечить інтересам загальним; у конкуренції народжується рівноважна ціна; перша класифікація доходів та законів їх розподілу. В економічну політику ввійшло вимога свободи праці, свободи торгівлі взагалі, і зовнішньої особливо, місцю держави в її обмеженні, переваги прямих податків перед непрямими. Епіграфом до економічної таблиці Кене зробив слова: «Бідні селяни – бідне королівство, бідне королівство – бідний король». До цього слід додати, що за вченням фізіократів «збереження й цивілізація могли виникнути тільки тому, що землеробству притаманна ця єдина і дивна здібність давати чистий продукт». Цей висновок можна було зробити до того, як Лавуазьє відкрив закон про те, «що в природі ніщо не створюється, ніщо не зникає, і що посіяне в землю хлібне зерно будує свій колос з матеріалів, запозичених з ґрунту та атмосфери». Лавуазьє був страчений французкою революцією як відкупник, але його історична заслуга значна.