1.3. Поняття, особливості та види фахової правосвідомості Поняття    фахової    правосвідомості.   

Теорія    правосвідомості,    що розроблена в юридичній літературі, створила передумови для розуміння і визначення фахової правосвідомості і конкретного його різновиду - фахової правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ.

У науковій літературі затвердилося розуміння фахової правосвідомості, як однієї з колективних форм правової свідомості, носієм якого є юристи, яка уявляє собою систему правових поглядів, знань, почуттів, ціннісних орієнтації

21

й інших структурних утворень правової свідомості спільності- людей, що професійно займаються юридичною діяльністю, що потребує спеціальної освітньої і практичної підготовки [167, ст.10-12].

Обов'язковою стороною в такому розумінні фахової правосвідомості є особлива сфера діяльності суб'єкта правосвідомості - це діяльність професіонала в сфері правової практики. Відсутність цієї ознаки у суб'єкта правосвідомості говорить про непрофесійний характер його правосвідомості.

Таким чином, фахова правозастосовча діяльність або інша юридична практика суб'єктів - одна з основних характеристик їхньої фахової правосвідомості. Водночас, не менш важливою для характеристики фахової правосвідомості суб'єктів є інша ознака: наявність професійно-юридичних знань, отриманих у процесі освіти професіонала-юриста.

Фахова правосвідомість не чисто «практичне знання», а включає знання і теоретичні, і практичні, і отримані в процесі правового навчання, і в процесі правової практики.

Така, у цілому вірна, постановка питання в теорії права дає можливість уявлень про те, що фахова правосвідомість - це правосвідомість винятково юристів, що володіють професійно-юридичними знаннями на фаховому, професійно-практичному або теоретичному рівні [167, ст.100-103].

Проте в літературі висловлені й інші уявлення про поняття фахової правосвідомості. Такою вважається точка зору О.Крижанівського, викладена в дисертаційному дослідженні з проблеми правосвідомості спеціалістів народного господарства.

Автор виділяє спеціалістів-керівників народного господарства, діяльність яких пов'язана з необхідністю певного і достатнього глибокого обсягу правових знань. їхня професійно-правова практика пов'язана з правозастосуванням і сприянням в реалізації права іншим суб'єктам. Тому О.Крижанівський розглядає їхню правосвідомість як різновид професійної правосвідомості [84, ст.7].

:

Ю.Грошевий і П.Рабінович у рецензії на книгу Н.Соколова також звертають увагу на таке визначення фахової правосвідомості, як у цілому прийнятного, але дещо одностороннього, тому що не ясно, як бути з посадовими особами, що здійснюють державне керівництво, які, на думку Ю.Грошевого, «виконують жорстко визначені правові завдання, що реалізують правові норми особливими методами у специфічних, властивих тільки даному органу формах», і мають фахову правосвідомість [50, ст.18-19].

Ця точка зору вважається переконливою. І дійсно, із позицій основних критеріїв, що визначають фахову правосвідомість (наявність теоретичних і практичних правових знань і професійно-правової практики з правозастосуванням), керівники народного господарства такою правосвідомістю повинні володіти. Інша 'справа, що добувати теоретичні знання їм доводиться не на юридичному факультеті.

Помилки концепції освіти і хиби правового навчання працівникам народного господарства в практиці доводиться виправляти за допомогою самоосвіти, самостійного вивчення різноманітних збірників законодавчих актів, настільних книг господарського керівника по законодавству і т.п.

Ці правові збірники містять у собі досить великі систематизовані матеріали правового характеру. У основному це матеріали по господарському і трудовому законодавству, а також необхідні матеріали адміністративно-правового кримінально-правового, природоохоронного характеру, Конституції й ін.

Таким чином, недостатність відповідної правової освіти в стінах народногосподарських вузів вимушено поповнюється службовцями в практичній діяльності, причому останнє обов'язково через те, що з ним пов'язана сама можливість такої діяльності.

Тому можна стверджувати, що реальність буття вимагає більш широкого тлумачення кола суб'єктів фахової правосвідомості. Воно містить у собі не тільки юристів, але й інші групи людей, практика котрих необхідно пов'язана з правом і його реалізацією. Це особливо актуально в умовах формування

23

правової держави, коли сфера юридичної практики членів суспільства, їхніх груп і колективів буде зростати, що у свою чергу спричинить розширення спеціальної юридичної освіти і виховання цих категорій службовців.

Характеристика фахової правосвідомості як групової, як правосвідомості груп людей, діяльність яких у силу їхньої професії пов'язана зі специфічними для них сферами дії права і потребує в силу цього спеціальної юридичної підготовки, обумовлює актуальність досліджень специфіки фахової правосвідомості різноманітних фахових груп, у тому числі досліджень правосвідомості співробітників міліції. Необхідно вивчити умови формування їхньої фахової правосвідомості, дослідити рівень їхньої правової підготовки й умови формування правосвідомості в практичній діяльності, і поставити завдання підвищення рівня їх фахової правової освіти.

Види фахової правосвідомості. Для поняття фахової правосвідомості теоретично і практично цінно розглянути якісні рівні правосвідомості: науковий, фаховий, повсякденний.

Формально науковий рівень правосвідомості учених юристів не пов'язаний з щоденною юридичною практикою. Цей рівень є результатом специфічної наукової діяльності, що володіє особливими методами дослідження юридичної практики з метою її пізнання і зміни. Оскільки науковий рівень правосвідомості є результатом фахового дослідження й узагальнення юридичної практики, то науковий рівень правосвідомості є ніщо інше, як фахова правосвідомість, що пов'язана з практикою, але іншого рівня, якості, методів усвідомлення юридичної дійсності і засобу впливу на неї.

До таких висновків прийшов і МЛ.Соколов, що розглядає практичну і науково-теоретичну правосвідомість як певні рівні фахової правосвідомості [167, ст.102].

Ми вважаємо, що практичний рівень правосвідомості потрібно розглядати, як характеристику (обов'язкову) для всіх видів правосвідомості. Такий підхід до розуміння виходить із змісту терміна «практика», під яким розуміються всі види чуттєво-предметної діяльності людини [197].

24

Тому і повсякденна і фахова правосвідомість є правосвідомістю практичною. Практична діяльність - головна умова формування правосвідомості. Без неї немає і правосвідомості.

Розглядаючи в цьому плані рівні фахової правосвідомості, слід зазначити деякі особливості. Фахова правосвідомість відрізняється від повсякденної, насамперед, по обсягу і методу усвідомлення юридичної дійсності, якісній структурі правосвідомості, рівню знання правових явищ, тощо.

На практиці дуже часто це зводилося до формального розмежування по диплому правознавця того чи іншого рівня освіти. Уявляється, що критерієм оцінки виступає, насамперед, конкретний обсяг юридичних знань, що одержується у навчальному закладі і задовольняє можливість виконувати фахову діяльність, пов'язану з юридичною практикою.

У цьому аспекті можна говорити і про спеціалізований обсяг знань, що складає відповідно фахову правосвідомість.

Приймаючи до уваги спеціалізацію юридичної практики, фахову правосвідомість можна розглядати з позицій правозастосовчої діяльності, діяльності в сфері законотворчості, господарювання, правоохоронної діяльності, а також в сфері юридичної науки і вузівської юридичної освіти.