СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

1.       На сучасному етапі розвитку суспільства і функціонування державного механізму проблема корупції стала актуальною і невідворотною. Цей негативний чинник серйозно поглиблює кризу довіри до держави, її владних структур, зводить нанівець їх автори тет і громадську активність людини, сприяє значному послабленню принципу верховенства закону, як іржа, роз'їдає основи державності і моралі.

Різноманітні прояви корупції в Україні стали значною перешкодою на шляху розбудови демократичної правової держави, функціонування її економіки, надання іноземних і внутрішніх інвестицій.

Кримінологічні дослідження підтверджують поширеність цього явища у владних структурах і гостроту реакції більшості наших громадян на факт корупції, хабарництва у владних структурах. Ціна, щоб терпіти цю суспільне небезпечну болячку, надзвичайно велика для суспільства. Усе це стало головною передумовою розробки Концепції боротьби з корупцією в Україні на 1998 - 2005 роки, затвердженої Указом Президента України 24 квітня 1998 р.

2.       У політичному житті суспільства найбільшу небезпеку викликають негативні наслідки послаблення виконавчої влади, які при звели до різкого зниження дисципліни, безконтрольності держав них чиновників, корупції на всіх рівнях державної влади. Так, отримані нами результати опитування громадської думки показали, що більше половини населення України (56.7%) використовує для вирішення своїх життєвих проблем такті спосіб, як дача хабара: 9,7% давали хабара працівникам виконавчих комітетів місцевих рад, 16,7% - керівникам промислових підприємств, 35,4% - працівникам правоохоронних органів, а серед них 19,4% . працівникам органів внутрішніх справ, 38,7% - іншим державним службовцям.

Слід відзначити також, що у суспільній свідомості сформувалася чітка установка на те, що хабарництво і корупція-притаманне нашому суспільству явище, 87,9% громадян заявили про це у своїх відповідях і лише 6,1 % висловили думку, що ці явища засуджуються громадськістю, а 3% - що це злочин.

Вивчення механізму передачі хабара показало, що страх бути притягнутим до кримінальної відповідальності відсутній як у хабарника, так і в особи, яка дає хабара. 65,5% анкетованих давали хабара без посередників. Не є характерним і вимагання хабара. Лише 38,9% опитуваних заявили, що у них вимагали хабара.

Головним предметом хабарництва, як і раніше, були гроші (40,4%), продукти споживання - 14,9%, лікеро-горілчані і коньячні вироби - 31,9%, промислові товари - 6,4%, надання послуг хабарнику - 6,4%. Називалися і невеликі суми хабара. Так, 55,5% давали хабара у розмірі до 50 грн., 22,2% - від 51 до 100 грн., решта - понад 100 грн., при цьому 52% свій хабар давали як подарунок посадовій особі.

У процесі дослідження вивчалося і ставлення населення до діяльності правоохоронних органів, а також її оцінка у сфері боротьби з хабарництвом. Задовільною цю роботу визнали лише 22,2% респондентів, незадовільною - 77,8%. На запитання, чому вони не звернулися до правоохоронних органів з повідомленням про вимагання хабара або про факт його передачі, опитувані відповіли: немає сенсу (25,8%), головне - позитивне вирішення проблеми (32,3%), не даси - нічого не доб'єшся, оскільки існує кругова порука (16,1%). Як бачимо, населення не вірить у соціальну справедливість і в можливість наших правоохоронних органів надійно захистити його від хабарників і протистояти цьому явищу.

3. Корупція багатогранна, вона має місце не тільки в українському національному вимірі, а стала міжнародним масштабним явищем.

Боротися з різними корупційними проявами досить складно. Але й удаватися до крайнощів при цьому не треба. Корупція притаманна будь-якому суспільству, і боротися з нею треба зважено. Ніякі заклики до посилення кримінальної відповідальності, вжиття радикальних заходів боротьби, як свідчить історичний досвід, не спрацьовують.

4.       Боротьба з корупцією в державі є складником боротьби зі злочинністю в цілому. Вона передбачає реалізацію комплексу політичних, ідеологічних, правових, економічних, організаційних заходів у різних сферах життєдіяльності держави, спрямованих на: забезпечення належних умов для нормального функціонування усіх ланок державного апарату; захист конституційних прав і інтересів громадян; реалізацію заходів по попередженню, виявленню, перепиненню і протидії корупції; встановлення над її проявами ефективного соціально-правового контролю.

Ефективна боротьба з проявами корупції не може бути здійснена в результаті одноразових і короткочасних акцій будь якого ступеня активності і суворості на будь-якому рівні, а потребує довготривалих соціально-економічних, політичних і правових перетворень у суспільстві. Тому складовими частинами цієї боротьби має бути постійна діяльність усіх її суб'єктів, спрямована на:

усунення і знешкодження політичного, економічного і законодавчого підґрунтя проявів корупції;

посилення дисциплінарної, адміністративної, цивільне правової та кримінальної відповідальності за корупційні діяння, особливо за найбільш небезпечні їх види;

удосконалення і реформування діяльності правоохоронних органів у сфері боротьби з корупцією.

5.       Головна стратегічна мета боротьби з корупцією - забезпечення і впровадження заходів, спрямованих на зменшення темпів зростання корупційних діянь з подальшою їх стабілізацією і знач ним зменшенням рівня цих явищ у суспільстві в майбутньому, створення надійної системи соціального контролю і протидії. Для реалізація цієї мети і встановлення над корупцією дійового соціального контролю необхідно вирішити такі завдання:

а) з'ясувати реальний рівень, структуру, динаміку, механізм та масштаби корупції, не лише зареєстрованої, а й латентної;

б)      виявити причини й умови, що сприяють корупції соціально-політичного, соціально-економічного, соціально-психологічного та правового характеру;

в)       визначити й оцінити можливості практичної реалізації комплексу заходів по попередженню, протидії та встановленню контролю за проявами корупції;

г)       окреслити коло суб'єктів боротьби з корупцією, їх компетенцію, а також завдання по виявленню фактів корупції з метою удосконалення їх роботи і підвищення її ефективності по виявленню фактів корупції;

д)      вирішити питання реформування антикорупційного законодавства з різних галузей права, правового, кадрового, інформаційно-аналітичного, просвітницького, наукового забезпечення усієї системи боротьби з корупцією;

е)       провести аналіз діяльності окремих інститутів державної служби, повноважень посадових осіб та інших службовців, у необхідних випадках провести реорганізацію цих інститутів, більш чітку регламентацію службових повноважень з метою зменшення потенційних можливостей для зловживання державними службовцями своїм посадовим становищем;

ж)      вирішити проблему про підвищення рівня матеріального забезпечення державних службовців з низькими окладами і встановлення доплат до їх заробітної плати залежно від кількості і якості їх роботи;

з)       створити більш ефективну систему конкурсного відбору на заміщення посад державних службовців усіх рівнів на основі тестування та професійних іспитів;

к) запровадити адміністративну юстицію для розгляду справ по судовому захисту прав громадян на управлінські послуги;

л) вивчити законодавчий, правозастосовальний, організаційний досвід інших країн у сфері боротьби з корупцією;

м) розробити інформаційне забезпечення боротьби з корупцією.

6. Основні зусилля потрібно спрямувати на профілактику корупційних діянь, з урахуванням вимог сьогодення та прогнозів на найближчу перспективу. Успішна боротьба з корупцією в цих умовах неможлива без посилення репресивних заходів, пов'язаних з кримінальною відповідальністю, без активізації роботи правоохоронних органів по своєчасному викриттю злочинів та їх покаранню. Чинне законодавство повною мірою може забезпечити таку можливість.

7. Тактика боротьби з корупцією повинна має бути практично спрямована на вирішення невідкладних і перспективних завдань на різних етапах реалізації названої Концепції, на чітке визначення компетенції суб'єктів протидії і заходів, яких їм треба вжити в тому чи іншому випадку.

Враховуючи ту обставину, що корупція - це не один якийсь конкретний злочин і навіть не сукупність злочинів, а сукупність аморальних, дисциплінарних, адміністративних, кримінальних вчинків, засоби боротьби з нею повинні мати субординаційний характер і бути взаємопов'язані.

На сучасному етапі тактика боротьби зі злочинністю має бути першочергово спрямована на такі види корупційних діянь, які зараз становлять найгострішу проблему для держави з урахуванням розміру шкоди, що завдається ними суспільству. Без сумніву, це кримінальна корупція. Тому головне зараз - активізація діяльності правоохоронних органів по викриттю і покаранню злочинців з використанням різних прийомів і засобів в тих сферах, де цей вид корупції найбільш поширений: у виконавчих, представницьких і контролюючих, у правоохоронних органах, у банківській, підприємницькій сферах тощо. Паралельно необхідно розвивати і посилювати рівень соціального контролю за діяльністю посадових осіб з широким залученням громадськості і вдосконалювати чинне законодавство.

Для координації дій суб'єктів боротьби з корупцією (правоохоронних, контролюючих, представницьких, виконавчих органів, органів місцевого самоврядування та громадськості) і встановлення контролю за її проявами слід впровадити централізоване керівництво усією системою цих органів, що дозволить організувати тісну взаємодію суб'єктів протидії. Потрібна логічна й організована система органів, методів та механізмів боротьби з корупцією на основі чіткого розподілу обов'язків між ними, концентрації і координування спільних зусиль. При цьому доцільним було б зосередити оперативну і слідчу роботу в єдиному органі.

У подальшому з урахуванням змін у соціально-політичному й економічному житті суспільства необхідно корегувати стратегію і тактику цієї боротьби в напрямку пошуку оптимального спів від ношення репресивних і попереджувальних заходів.

А саме високий рівень нормативності, чітке законодавче врегулювання, системність заходів і мають визначити стратегію і тактику боротьби з корупцією в сучасних умовах.

Г.А.МАТУСОВСЬКИЙ, д-р юрид. наук, професор, зав. сектором НДІВПЗ ПрН України