РОЛЬ І МІСЦЕ КОНЦЕПЦІЇ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ НА 1998-2005 РОКИ В СИСТЕМІ АНТИКОРУПЦІЙНИХ ЗАХОДІВ

24 квітня 1998 р. Указом Президента України затверджено Концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки (далі - Концепція).Поява цього документа обумовлена низкою чинників, насамперед відсутністю стратегії запобігання та протидії корупції.

Концепція, що являє собою сукупність змістовно узгоджень положень, настанов, які визначають соціальні передумови корупції, причини й умови корупційних діянь, принципи, напрями, основні шляхи, сили та способи запобігання, виявлення і протидії цьому явищу, якраз і покликана забезпечити системний підхід та ефективну організацію діяльності у сфері боротьби з корупцією.

За логікою законодавчого процесу й організації правоохоронної діяльності затвердження Концепції мало б передувати прийняттю Закону України «Про боротьбу з корупцією», інших антикорупційних нормативно-правових актів і схваленню Національної програми боротьби з корупцією. Однак і за обставин, коли спочатку було прийнято названі акти, а лише згодом відбулося затвердження Концепції, вона має надзвичайно важливе значення для діяльності по запобіганню і протидії корупції. На мій погляд, воно полягає у тому, що:

1. Уперше на нормативному рівні сформульовано розуміння сутності корупції як соціального явища. При цьому відмічається, що корупція - ще й історичне явище. Впродовж усього часу існування держави чиновництво супроводжує ознака корупційності. Жодна із соціально-політичних і економічних систем не має повного імунітету від цього явища. Побороти, викорінити корупцію як явище неможливо. Максимально чого можна досягти у протидії цьому злу - звести до певного мінімуму його обсяги і прояви, обмежити вплив на соціально-економічні та політичні процеси у суспільстві. Це положення є базовим для формування антикорупційної політики в державі, пріоритетом якої мають стати профілактичні заходи загальносоціального і спеціального кримінологічного спрямування.

У Концепції зафіксовано положення (яке було включено до неї з ініціативи автора цієї публікації) про те, що у правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь.

Системно викладено соціальні передумови корупції, безпосередні причини й умови корупційних діянь, які згруповано за рівнем і сферою дії.

Накреслено напрями запобіжного впливу на соціальні передумови корупції, комплекс політичних, економічних, правових, організаційно-управлінських, соціально-психологічних та інших заходів запобігання і протидії їй.

4.       Пропонуються   системний  підхід,   невідкладні  та перспективні заходи щодо вдосконалення законодавства про відповідальність за корупційні діяння.

5.       Передбачено низку заходів по активізації діяльності спеціальних органів, що здійснюють виявлення проявів корупції.

Концепція визначає систему забезпечення діяльності по запобіганню та протидії корупції, а також систему реалізації самої Концепції. Останнє має бути забезпечено насамперед шляхом врахування положень цього документа у формуванні і проведенні державної, у тому числі правової, політики, розроблення нових і вдосконалення чинних загальнодержавних та галузевих програм боротьби з корупцією, прийняття нових законів і внесення змін та доповнень до чинних законодавчих актів, опрацювання чіткої системи державного контролю та відповідальності за виконання положень і рекомендацій Концепції.

Без реального впровадження в практику положень Концепції її роль обмежиться названими вище чинниками, а факт схвалення цього документа залишиться виключно політичним заходом, як це було з багатьма нормативно-правовими актами з цих питань.

Що ж стосується місця Концепції у системі актикорупційних заходів, то вона якраз і повинна закласти фундамент, сформувати цю систему. У цьому її основне функціональне призначення. Тому не можна погодитися з твердженням окремих авторів, що Концепція не матиме практичного застосування, оскільки не передбачає конкретних заходів правового, організаційного та іншого характеру, а містить лише загальнотеоретичні узагальнюючі положення. Такого роду акти і не повинні передбачати конкретні заходи, а, тим більше, визначати їх зміст, виконавців і терміни виконання. Це предмет регулювання документів Іншого рівня - постанов, програм, планів тощо, які наповнюють реальним змістом концептуальні положення, не підмінюючи їх.

Отже, для ефективної боротьби з корупцією Україна на сьогодні має все - концепцію, програму, антикорупційне законодавство. Відсутність відчутних результатів у протидії корупції можна пов'язати лише з одним - з браком політичної волі. Але ця проблема виходить за межі юридичної науки і потребує окремого дослідження. Варто лише зауважити, що основні зусилля у політичній сфері мають бути спрямовані на те, щоб боротьба з цим соціальним явищем перестала мати характер політичної спекуляції, коли державні і політичні діячі використовують гасла боротьби з ним виключно у своїх політичних цілях. Боротьба з корупцією не повинна підмінятися політичною боротьбою, а політична боротьба - боротьбою з корупцією.

І.О.ХРИСТИЧ, канд.екон.наук, доцент, ст.наук.співроб. НДІВПЗ АПрН України,