ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МЕТОДИК РОЗСЛІДУВАННЯ ДІЯНЬ З ОЗНАКАМИ КОРУПЦІЇ

Значна частина економічних злочинів більшою або меншою мірою пов'язана з корупційними проявами у службовій діяльності. Цим пояснюється необхідність розробки комплексних методик розслідування економічних злочинів та діянь з ознаками корупції. А для цього необхідно з'ясувати низку положень, які містить Закон України «Про боротьбу з корупцією», а також міжнародні документи стосовно даного питання. У Довідковому документі ООН про міжнародну боротьбу з корупцією (1995 р.) це явище визначається як зловживання державною владою для отримання вигод в особистих цілях. З нього видно, що корупція виходить за межі хабарництва. У такому ж розумінні Міждисциплінарна група по корупції Ради Європи дала робоче визначення корупції. Остання розглядається як хабарництво, будь-яка інша поведінка осіб, яким доручено виконання певних обов'язків у державному або приватному секторі, і яка призводить до порушення обов'язків, покладених на них згідно зі статусом державної посадової особи, окремого працівника, і має за мету отримання будь-яких незаконних вигод для себе та інших.

У Законі України «Про боротьбу з корупцією» під цим поняттям розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для отримання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (ст.1).

При очевидних розбіжностях у визначенні поняття корупції під цим явищем можна розуміти: 1) злочини, передбачені відповідними нормами глав Особливої частини КК України, спрямовані на зловживання посадовою особою своїм службовим становищем з метою одержання будь-яких вигод для себе або інших осіб; 2) корупційні діяння у розумінні ст.1 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

До діянь, що містять ознаки корупції, перш за все можна віднести значну частину економічних злочинів, які вчиняються з корисливих мотивів посадовими та матеріально відповідальними особами, наділеними повноваженнями по управлінню та розпорядженню майном.

Суб'єктами злочинів з ознаками корупції, які вчиняються в економічній сфері, можуть бути посадові особи, які здійснюють дозвільні, контрольні та інші розпорядчі функції.

Дослідження проблеми формування комплексних методи розслідування економічних злочинів з ознаками корупції у першу чергу передбачає вивчення питань кримінально-правової відповідальності за діяння, що належать до посадових чи інших злочинів. Зловживання владою з метою сприяння вчиненню економічних злочинів може розглядатися як загальна ознака для цілої низки складів злочинів, які розміщені у різних главах чинного Кримінального кодексу України. Передусім, до них належать деякі склади злочинів, передбачених гл. VII Особливої частини КК («Посадові злочини»), які вчиняються особами у сфері економічних відносин: зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК); перевищення влади або посадових повноважень (ст.166 КК); одержання хабара (ст. 168 КК); посередництво в хабарництві (ст. 169 КК); посадовий підлог (ст.172 КК), який вчиняється у зв'язку з економічною діяльністю.

До діянь з ознаками корупції (гл.ІХ «Злочини проти порядку управління») належить такий склад злочину, як одержання незаконної винагороди працівником державної установи або організації (ст.191-2КК).

Серед указаних корупційних діянь особливо небезпечним є хабарництво. Проблеми виявлення і розслідування хабарництва у різний час висвітлювались у криміналістичній літературі (І.К.Туркевич, В.І.Гончаренко, А.В.Дулов, В.О.Образцов, М.Л.Яблоков та ін.). їхніми працями закладено науковий фундамент для подальших досліджень сучасної корупційної економічної злочинності.

Зміни, що відбуваються в економічних відносинах, впливають на криміналістичну характеристику хабарництва та інших діянь з ознаками корупції. У системі елементів такої характеристики важливе місце належить окресленню особистості злочинця. У переліку осіб, які притягаються до відповідальності за ст. 168 КК, фігурують державні службовці, а також посадові особи, які не є державними службовцями. Це можуть бути посадові особи різних установ, організацій та підприємств (голови місцевих рад, генеральні директори господарських товариств, президенти, віце-президенти АТ, президенти фондів), а також керівники різних асоціацій та об'єднань, які мають статус юридичної особи. Такими можуть бути й особи, які надають названим категоріям посадових осіб ті чи інші послуги, блага, переваги.

Суб'єктами хабарництва можуть бути посередники, які передають гроші, матеріальні цінності, надають посадовим особам послуги, а також приймають від них і передають хабародавцеві необхідні документи, майно чи необхідну інформацію.

На відмінність від традиційного хабарництва, де хабародавець виступав у ролі прохача, на сьогодні, маючи значні кошти, він незрідка диктує свої вимоги й умови. У той же час хабарник часто сам проявляє ініціативу на початковому етапі встановлення кримінальних зв'язків з тією чи іншою економічною структурою, обстоюючи потім її інтереси. У такій системі відносин обидві сторони діють у спільних інтересах, що полегшує їм приховання своєї злочинної діяльності.

Що стосується такого елемента криміналістичної характеристики, як предмет корупційних дій, то вони зводяться до: незаконних дій по створенню при підприємствах комерційних структур з метою переміщення коштів цих підприємств на рахунки новостворених «фірм»; укладення збиткових для держави комерційних угод (про надання в оренду приміщень, транспортних засобів та ін.); видачі банківських гарантій без достатніх реальних взаємних зобов'язань (що надає змогу знімати з рахунку кошти без виконання робіт, поставки товару тощо); видачі кредитів, позик, у тому числі і під реальні проекти, що використовуються для приховування розкрадань грошових коштів; сприяння у створенні фіктивних підприємств, що виражається у відкритті у банку рахунку без відповідного юридичного оформлення і реєстрації підприємства, а також у переводі клієнта на обслуговування в інший банк. До предмету корупційних діянь поруч з хабарництвом та іншими діяннями належать також потурання, сприяння та невжиття заходів до правопорушників, зокрема, шляхом: надання службової інформації (з банку, біржі, інвестиційного фонду, фонду державного майна, аукціону, податкових органів); фальсифікації матеріалів документальної ревізії або аудиторської перевірки; прийняття фальсифікованих податкових декларацій; дачі вигідного для правопорушника висновку за результатами службового розслідування, матеріалами попередньої перевірки; приховання компрометуючих матеріалів, які надійшли до засобів масової інформації, тощо.

Одним з важливих завдань криміналістичної науки є розробка рекомендацій науково-технічного, тактичного і методичного характеру, спрямованих на підвищення рівня адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією (ст. 12 Закону України «Про боротьбу з корупцією»). Тут вимагається застосування криміналістичних рекомендацій по дотриманню вимог ст.245 КпАП про своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин кожної справи з метою одержання вірогідних відомостей про те, що: діяння дійсно вчинено (у певному місці, у певний час); воно є дійсно корупційним (або іншим правопорушенням, пов'язаним з корупцією); особа, яка вчинила діяння, належить до суб'єктів правопорушення (є державним службовцем, іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави); діяння вчинено з вини даної особи; термін накладення судом адміністративного стягнення не скінчився (ст.38 КпАП); відсутні також інші обставини, які виключають провадження по справі (ст.247 КпАП).

З названою метою необхідно використовувати досвід застосування методики розслідування хабарництва з урахуванням особливостей адміністративного провадження у справах про корупційні діяння.

Згідно зі ст.251 КпАП («Докази») в адміністративному провадженні можуть бути використані: а) рекомендації криміналістичної тактики при одержанні пояснень осіб, які притягуються до відповідальності, потерпілих, свідків, при оцінці висновку експерта, огляді документів і предметів - речових доказів; б) криміналістична техніка - при вивченні документів і слідів.

М.І.МЕЛЬНИК, канд. юрид. наук, доцент, заст. керівника Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України