§ 3. Правова охорона рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон

Правова охорона рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон — це система організаційних, правових, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, охорону від несприятливого впливу, відтворення і підвищення оздоровчої, рекреаційної цінності. Правова охорона таких зон скерована на забезпечення права громадян на дозвілля та відпочинок, на збереження та поліпшення їх здоров'я, на задоволення їх духовних та культурних потреб.

До рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон ставляться особливо високі екологічні вимоги.

Основними правовими формами охорони рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон є:

— організація округів санітарної охорони курортних і лікувально-оздоровчих зон;

— встановлення компетентними органами правил та норм по охороні і відтворенню природних об'єктів рекреаційних, курортних, лікувально-оздоровчих зон;

— визначення заборон та обмежень у здійсненні господарської та іншої діяльності на територіях рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон;

— закріплення прав та обов'язків по раціональному використанню природних об'єктів рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон;

— запобігання забрудненню, засміченню, виснаженню природних об'єктів рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон;

— проведення обліку, контролю, спостереження за якістю природних об'єктів курортних і лікувально-оздоровчих зон, додержанням вимог їх правового режиму;

— розробка нормативів рекреаційного навантаження на одиниці

площі;

— закріплення прав та обов'язків по раціональному використанню природних об'єктів рекреаційних зон;

— виділення особливо захищених ділянок лісового фонду навколо рекреаційних територій;

— відновлення порушених прав громадян і застосування встановлених заходів відповідальності до порушників;

— економічне стимулювання раціонального використання та охорони рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон;

— проведення інших заходів та встановлення інших вимог по охороні рекреаційних зон.

363

Особлива частина

Екологічні вимоги по охороні рекреаційних, курортних і ліц_ но-оздоровчих зон залежаї ь від цільового призначення, місця ] шування та інших факторів. Конкретні вимоги по охороні р цінних зон у межах населених пунктів встановлюються місі радами. Правова охорона рекреаційних зон у приміських та І зонах залежить від правового режиму таких зон, але в повнс„ сязі не співпадає, оскільки для рекреаційних територій всташіи більш суворі вимоги. Якщо рекреаційні зони є частиною об*| природно-заповідного фонду, правова охорона їх визначається г гічно охороні таких об'єктів з урахуванням їх цільового призі ня. Правову охорону рекреаційних зон здійснюють місцеві г^. території яких створюються такі зони, незалежно від їх організ ної форми. Значну частину заходів по охороні проводять органи екоресурсів та Міністерства охорони здоров'я України. Спеції обов'язки покладаються на органи Держкомітету лісового госг ства, Держкомітету по водному господарству, Держкомітету мельних ресурсах та інші

Важливою організаційною формою правової охорони рекр, них,курортних і лікувально-оздоровчих зон є утворення округ нітарноїохорони, використання яких регулюється спеціальним! мативним актом. При їх організації враховуються всі екологічі моги, встановлені для лікувально-оздоровчих і курортних зон.

З метою збереження природних ресурсів курортних та лік но-оздоровчих зон, охорони їх від забруднення, псування та пе|: _. ного виснаження округи санітарної охорони мають режим, щгі ламентує виснаження, проживання та природокористування.

Округи санітарної" охорони включають території лікувальк доровчих і курортних зон. У складі округів виділяють до трьох розміри і режим яких визначаються природними умовами, маї бом використання природних лікувальних ресурсів і функціона призначенням санаторно-курортних та інших лікувальних за* закладів відпочинку.

Перша зона — зона суворого режиму охоплює:

— водозабірні споруди і природні джерела на родовищах мін« них вод, ділянки ймовірного гідравлічного зв'язку мінеральт з поверхневими водами на гідрогеологично незахищених і слг хищених родовищах мінеральних вод;

- родовища лікувальних грязей, мінеральні озера і лимани,! яких використовується для лікувальних цілей.

На території першої зони забороняється постійне і тимчг проживання громадян і всі види господарської діяльності за ком робіт, пов'язаних з дослідженням і використанням при[

364

Розділ Х\Г1 Правове регулювання використання та охорони рекреаційних

^кувальних ресурсів у лікувальних і оздоровчих цілях за умов зас-Т0сування екологічно чистих і раціональних технологій.

На території першої зони дозволяється здійснення гірських і зем-дяних робіт, пов'язаних з вивченням, розвідкою і експлуатацією природних лікувальних ресурсів, будівництво споруд для їх видобування І транспортування, виконання берегоукріплюючих, протизсувних І протиерозійних робіт.

Друга зона — зона обмежень — охоплює слабозахищені ділянки родовищ мінеральних вод, території, з яких можливе надходження постійного чи періодичного забруднення разом з поверхневим чи ґрунтовим стоком до родовищ мінеральних вод, лікувальних грязей, водосховища, що використовуються для лікувальних і оздоровчих цілей; а також території, на яких розташовані санаторно-курортні заклади і заклади відпочинку, резервні території, парки, лісопарки, ліси та елементи ландшафту, що істотно впливають на екологічні обставини лікувальної місцевості.

На території другої зони забороняється розміщення об'єктів і споруд, проведення гірничих та інших робіт, не пов'язаних безпосередньо з організацією та розвитком курортного лікування і відпочинку, а також проведення робіт, що забруднюють навколишнє природне середовище, природні лікувальні ресурси і призводять до їх виснаження. На території другої зони дозволено будівництво санаторно-курортних закладів, закладів відпочинку, а також об'єктів містобудівної і соціальної інфраструктури.

Третя зона — зона спостереження — охоплює області інфільтраційного живлення мінеральних вод, площу водозбору, родовищ, лікувальних грязей, лісові масиви навколо курортів, а також території, народногосподарське використання яких може негативно впливати на санітарний і екологічний стан лікувальної місцевості. На території третьої зони забороняється промислова рубка лісу, розміщення промислових та сільськогосподарських об'єктів і споруд, а також здійснення господарської діяльності, що супроводжується несприятливим впливом на санітарний стан повітряного басейну річок, водосховищ і грунтів у районі лікувально-оздоровчих, курортних зон; проведення авіаційної обробки сільськогосподарських угідь і лісних масивів ядохімікатами.

На території третьої зони дозволяються роботи, що не справляють негативного впливу на природні лікувальні ресурси і фактори лікувальної місцевості.

У межах округів санітарної охорони встановлюється особливий порядок землекористування: забороняється передавати земельні Ділянки у власність і надавати у користування, у тому числі в орен-

365

Особлива частина

ду, підприємствам, установам організаціям і громадянам, ді« яких не сумісна з охороною природних ресурсів таких зон печенням сприятливих умов для лікування населення, а так, водити будь-які роботи, що ведуть або можуть привести до! нення фунту, повітря, поверхневих та підземних вод, негативі водного балансу, завдають шкоди зеленим насадженням, пр до розвитку ерозійних процесів та негативно впливають на П{ лікувальні фактори, а також санітарний стан курортів.

Проекти об'єктів в межах округів санітарної охорони під державній екологічній експертизі у встановленому порядку.

Природоохоронний режим курортних і лікувально-оздс, зон визначається Кабінетом Міністрів України та Радою м» Автономної Республіки Крим згідно з законодавством Ук Місцеві ради, на території яких створюються такі зони, мак во видавати особливі накази, спрямовані на недопущення шк. може бути завдана природним об'єктам таких зон, проведені дівельних робіт поблизу їх чи на них, роботою автотранспор мом та іншим впливом.

Порушення порядку використання і охорони рекреаційні рортних, лікувально-оздоровчих зон може спричинити запс шкоди, що є підставою для-застосування майнової відповідалі

Така шкода підлягає відшкодуванню в розмірах і порядку, ному законодавством України залежно від виду шкоди, об'єкта І.,. ня. Так, якщо рекреаційна зона створена в межах об'єктів природ повідного фонду, то розміри шкоди визначаються на підставі ка вої еколого-економічної оцінки включених до складу рекреаційк територій і об'єктів, яка проводиться згідно з Законом про пр^ заповідний фонд України та спеціальних такс, затверджених вою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 року1.

Шкода, спричинена лісу на територіях рекреаційних, кур і лікувально-оздоровчих зон, відшкодовується в розмірах і пс визначених лісовим законодавством. Зокрема згідно з поста. Ради Міністрів України від 5 грудня 1996 року у разі самовії зайняття територій курортних і лікувально-оздоровчих зон, п< ня, забруднення земель оздоровчого призначення та інших пор. земельного законодавства збитки відшкодовуються в повному І згідно зі статтями 116, 117 ЗК, статтями 203,440, 441, 453 ПС" ни особами, що їх завдали. При відшкодуванні збитків, завдаї

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 року_«Г}ро: ження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди,, заподіяної пор) природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природа ного фонду України» //Офіційний вісник України. 1998 № 16. Ст 600.

366

Розділ XIЧ Правове регулювання використання та охорони рекреаційних .

Ісими порушеннями, суд відповідно до ч. 7 ст. 203 ЦПК України має право вийти за межі заявлених позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і інтересів користувачів рекреаційних, курортних або лікувально-оздоровчих зон.

Майнова відповідальність за шкоду, завдану деревам і зеленим насадженням на території рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон населених пунктів, регулюється спеціальним законодавством1.                               /

Однією з проблем майнової відповідальності у відносинах, що розглядаються, є те, що чинне законодавство не враховує цінності природних об'єктів і комплексів рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон для організації відпочинку, оздоровлення населення, тому розробка спеціального нормативного акта з цього питання є однією з нагальних потреб. Діяльність підприємств, яка здійснюється з порушенням режиму використання і охорони рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена в порядку, передбаченому постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року2.

Місцеві ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища, лісового господарства та інші уповноважені державні органи України в межах своєї компетенції, у порядку, визначеному законодавством, припиняють роботи, які здійснюються підприємствами, організаціями, установами та громадянами, якщо при їх проведенні не виконуються встановлені спеціальні вимоги по використанню та охороні рекреаційних, курортних і лікувально-оздоровчих зон.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 року «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням та інших об'єктам озеленення населених пунктів» // ЗП України. 1996. № 14. Ст. 375,

Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Затверджений постановою Верховної Ради від 29 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 46. Ст. 637.

>. 4

Розділ XVII

Правове регулював використання та охорони атмосферного повії

ІЛ

ІМІр&во користування атмосферним* повітрям та його особливості

Слід розрізняти використання атмосферного повітря і пра ристування ним. Перше поняття належить до еколого-економі$ явища, а друге слід розглядати як юридичну категорію. Обі-поняття згадуються в екологічному законодавстві, включаючу мосфероповітряне законодавство. Тах^-у Здтсвні Украї? тня 1992 року^кПро охорону атмосферного повітряну преаь "ЗаІСрІШЄнбГЇЦО данииГзакон^изнача'є Правові і організаційні пц ни і економічні вимоги у галузі охорони і використання атмос( повітря. Розділ V цього Закону прямо названий. «Регулювання! син у галузі використання атмосферного повітря». У статті 444 ж закону встановлено, що порушення прав громадян на еколс безпечний стан атмосферного повітря розглядається як правог шення. З цього випливає, що кожний громадянин має право тування екологічно чистим атмосферним повітрям. Більш де право природокористування викладено у ст. 9 Закону України | охорону навколишнього природного середовища», у якій закріг що кожний громадянин України має право на здійснення заг і спеціального використання природних ресурсів. У більшості: про природні ресурси немає чіткого визначення співвідношеь користання відповідного природного ресурсу і його правової І Однак у Законі «Про тваринний світ» (ст. 10) чітко сказано, користання об'єктів тваринного світу здійснюється на праві вла і праві користування. Як бачимо, право власності і право корие ня тваринним світом виступають юридичними формами викор ня тваринного світу, саме ж використання даного природного^ належить до еколого-економічного явища. Такий підхід до виз» ня співвідношення використання природних ресурсів і його І форм є справедливим і стосовно характеристики використай*

368

р0іділ XVII Правове регулювання використання та охорони атмосферного повітря

^риродних ресурсів, включаючи і використання атмосферного повітря з урахуванням його особливостей. Використання агм     '                  '~~

.   ___„_____                                                              удвох

фавових формах: на праві.ДМШОйТХЛ^РЛРЬВЦШрИСітаннд Право власності на атмосферне п_овіхр*закрі«лено у ст. 13 Конституції України, при цьому йдеться про атмосферне додідщ^лща^хлздкторії України. Власність на атмосТр^рТїе повітря вперше офіційно закріплена законодавче на конституційному рівні. У спеціальному атмо-сфероповітряному законодавстві такі приписи відсутні, включаючи й Закон «Про охорону атмосферного повітря». Отже, при вирішенні питань власності на атмосферне повітря необхідно керуватися конституційними приписами. Оскільки питання власності на природні ресурси розглянуті у Загальній частині даного підручника, то тут основна увага зосереджена на характеристиці права користування атмосферним повітрям.

Кожний громадянин має право на здШсне*тя-9ага»ьмого і спеціального в.ща^ршаашія^атмос^фе^но^ддо^^я. З урахуванням при-

ЦІЛ'ЧТТ....."™М\І"а^>МЛ*±!&~Лчп*г„а^Л^0а~гг~~-......

родних характеристик атмосферне повітря, як правило, використовується на праві загального користування. Поряд з цим у Законі «Про охорону атмосферного повітря» припускається можливість використання цього природного ре^урсуД.вгдодаІЦ^сдещаньншх>-ко0исту-вання. Зокрема, у ст. 36 даного закону^встановлено, що використання атмосферного повітря^ я^даршшш основного виробничого призначення здій^нюєтьсТпідприємствами, установами і організаціями відповідно до розроблених ними нормативів і на підставі дозволів, що видаються Міністерством екології та природних ресурсів Украї-ни^у^датвновЛеному порядку. Порядок розробки названих нормативів І видачі дозволів визначається Кабінетом Міністрів України. Відомо, Що характерною ознакою спеціального природокористування є отримання від компетентних органів дозволів на використання відповідних природних ресурсів. Можливі й інші випадки спеціального користування атмосферним повітрям.

У Законі «Про охорону атмосферного повітря» визначені важливі УМОВИ, які повинні виконуватися при здійсненні права на використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення. До таких умов належать: необхідні заходи, які забезпечують мінімально необхідне використання атмосферного повітря; здійснення °бліку обсягів атмосферного повітря, яке витрачається на виробничі потреби; додержання названих вимог при проектуванні нових підприємств, споруд, удосконаленні технологічних процесів і обладнання; заборона використання атмосферного повітря як сировини з перевищенням вста-н°влених обсягів (ст. 31); обмеження, тимчасова заборона або зупинен-

369

Особлива частина

ня використання атмосферного повітря у названих цілях у виг рушення умов дозволів і вимог нормативів (ст. 32).

Використання атмосферного повітря на праві загальної тування проявляється у кількох видах, при цьому ніяких, цих випадках не потрібно. Слід зазначити, що в атмосфе] йому законодавстві чітко не визначені види використання ного повітря у порядку загального користування. Однак таційні аспекти містяться у правових приписах про охорон ферного повітря. Тому слід виходити із змісту правових приі. передбачають не лише охоронні, але й експлуатаційні асщ основних видів слід віднести використання атмосферного І метою забезпечення життєдіяльності людини. Такий виси пливає з преамбули і ст. 44 Закону «Про охорону атмосфер, вітря». Але якщо б навіть взагалі не згадувалося у законодаї право громадян на користування атмосферним повітрям, му разі кожний громадянин мав би таке право.І|е пдадфшя невід'ємним Сістотнім) від його життєдіяльності, незалежно І закріплено воно у зако!и**^й*їп^9аггт       '        ——««•.•.«.-...

людиТіїї Ти оТїГєТтШно необхідно користування атмос вітрям, без нього її життя неможливе. При порушенні цьої воно підлягає захисту у встановленому порядку. У статті туції України закріплене дуже важливе і принципове полоз. верховенство права. Даний принцип не слід розуміти як п, лення права закону. Якщо суб'єктивне право закріплено у давстві, то при його порушенні воно підлягає захисту. І зовсї справа, коли право громадянина не закріплено в законі. Ось; разі верховенство належить праву, тому воно підлягає зг основі єІІ^УІШІЗД

Середвйдів прііванагаристу вання'атмосферним повії, хідноішіаш^для-викидів забруднюючих речовин в атмосфе родибго резервуару); використання його як просторового длялемтряного транспорту, для спалювання відходів (ут здійснення діяльності, пов'язаної з штучною зміною прщ

ДОІ          '_                     __-~«»,ЖМ№хлІ»^—         ____

визначити хоча б орієнтовний перелік видів використання ного повітря. Та й саму назву закону доцільно змінити, ч назва «Про охорону атмосферного повітря» орієнтує лише на; ня охоронних заходів, що саме по собі дуже важливе, але недс, тому у назві закону віддати перевагу слід саме атмосферному І як це зроблено, наприклад, у Законі «Про тваринний світ».

Специфічно треба гіідходити до об'єкта права користув мосферним повітрям. Його слід розуміти у широкому і вузь»

370

розділ XVII Правове регулювання використання та о\орони атмосферного повітря

ценні. У широкому значенні об'єктом права користування виступає атмосферне повітря, без відокремлення будь-якої його частини. Однак безпосереднім об'єктом цього права користування є атмосферне повітря, яке розташоване найближче до землі й в місці проживання (перебування) людини. Хоча атмосферне повітря постійно перебуває у р>сі і його не можна відокремити для використання кожною людиною, разом з тим кожний громадянин безпосередньо для себе користується цим специфічним природним ресурсом, оскільки безповітряного простору не існує.

Суб'єктами права користування атмосферним повітрям є підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи. У деяких видах користування атмосферним повітрям законодавство чітко визначає суб'єктів користування. Так, у Законі <<П^р^о^тесо?ону^^|^мосфврн^го повітря» (статті 30-32) суб8-ектаїйи правашристування цимгщиродним ресурсом як сиро, виною основного- війюїніичс)^

нови г^ЗргашюціІ. Хоча у названих нормах закону не вказані іноземні юридичні особи, а також спільні підприємства, установи і організації, вони все ж можуть бути суб'єктами даного виду користування атмосферним повітрям. Тим більше, що цей вид користування належить до спеціального використання, для я кого не^^ідц^ отрцщцна д ' д ком-петентних^рганІИ дидв«м^                                                                 _

су у вказаних цілях. Іншими словаліи^снує дозвільний порядок вико-ристан^'^мсюМрногб Пдвгг^я _як сировини^основнощ виробництва. Однаку більшості випадків використання атмосферного повітря для різних цілей здійснюється без дозволу державних органів, хоча у даних випадках користувачі атмосферного повітря зобов'язані додержуватися встановлених екологічних вимог.

Право користування атмосферним повітрям у виробничих цілях за наявності підстав може бути обмежене, тимчасово зупинене, а при необхідності й скасоване за рішенням компетентних органів у встановленому порядку. У статті 32 Закону^«Про охорону атмосферного повітря» передбаченєтго'силіаИнТ"на ст. Т4*даноШЖбну~у1їк1и%йзначе-нцй перелТк^таят»^»яра»й«ІІ*ІІї'>и'гіЙілених правомочностамй*Іцодо викой!ШйГвказапи№ДН*4*До таких органів належать: Кабінет Міністрів України, уряд Жігеяомнеї Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи Мінекоресурсів, інші державні органи і органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції відповідно до законодавства України. При здійсненні компетентними державними органами названих дій слід керуватися положеннями, визначеними у Порядку обмеження, тимчасової заборони або скасування діяльності ПЩприємсдв^станов, оргаШз]їіі^                                                ними

371

Особлива частина

ГГІ

законодавства про охорону навколишнього природного сер який загаердасений-постаяоШго'Верховної Ради"Ук]раГни від< ня 1992'року. Слід мати на увазі, що вказані скасОвчї дії не п. ютТБся па право користування атмосферним повітрям з метою; чення життєдіяльності людей, коли зупинення права грома користування атмосферним повітрям у межах кількох призвести до смерті людини. У Конституції України (ст. 27) зан но, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Отже, і належить до числа істотних. За Конституцією людина, її жі-ров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в1 найвищою соціальною цінністю (ст. З Конституції").

Право користування атмосферним повітрям має певні спец риси. По-перше, з урахуванням істотних властивостей атмос<| го повітря праву користування ним не притаманні такі види"!

ТуваННЯ, ЯК СПІЛЬНе, ВІДОКреМЛене, КОЛеКТИВНе, ПЄ?ВІ?

Кожний громадянин користується цим прирсщнїїм ресурсом у] своєї потреби без будь-якого на те дозволу і документальноп^| млення. По-друге, за загальним правилом, користування атмс ним повітрям здійснюється на безкомпенсаційній основі, за ви випадків, прямо передбачених у законодавстві (наприклад, у ст.'І кону «Про охорону атмосферного повітря» передбачений збір| ристування даним природним ресурсом як си{ вироби ичої 0''прйЗДа^^Шя)ГТО-ТрЄт€,'ТфяІ<ористубаннІ атмое<] повіщям 'ІадІТІ^чІТко окреслені територіальні кордони, осці

громадяни користуються ним у місці їх постійного або тимча перебування, однак це не якась визначена межа, встановлеь просто неможливо в силу постійного руху атмосферного повіт четверте, за загальним правилом, не встановлюються ліміти І ристання атмосферного повітря, особливо якщо це стосується І печення життєдіяльності людей, оскільки обмеження у корис атмосферним повітрям для життя і здоров'я людини призведу І гативних наслідків. Хоча обсяг атмосферного повітря у цілому^ буває на одному рівні, оскільки постійно поповнюється саме родою, тим не менш у певних випадках встановлюються лімі' користання атмосферного повітря у виробничих цілях з підтримання його балансу у певному регіоні держави.

З урахуванням викладеного можна визначити, що право І вання атмосферним повітрям являє собою забезпечену дер можливість громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів ватися атмосферним повітрям для задоволення своїх соціа екологічних, економічних та інших потреб відповідно до за

372

розділ ХІ'ІІ Правове регулювання використання та охорони атмосферного повітря

сТва України й міжнародних угод. Можливість визначає дозволеність, допустимість з боку держави на користування атмосферним повітрям у встановленому порядку.

X.     /-^