§ 4. Правова організація єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації

З урахуванням практики виникнення екологічної небезпеки, джерел поширення природних та техногенних надзвичайних ситуацій в Україні передбачається створення відповідних орга­нізаційно-правових систем і служб запобігання і реагування на аварії, катастрофи, інші надзвичайні ситуації та функціонуван­ня системи аварійно-рятувальних служб.

Відповідно така діяльність спрямовується на відвернення ви­никнення екологічної небезпеки або реагування на наслідки її вияву, здійснення системи заходів аварійно-рятувального харак­теру, що засвідчує готовність держави до регулювання екологіч­ного ризику на різних рівнях та стадіях здійснення екологічно небезпечної діяльності і корелювання відвернення наслідків природної стихії.

Згідно із Законом України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характе­ру" від 8 червня 2000 р. № 1809 [1] з метою забезпечення реа­лізації єдиної державної політики у сфері захисту населення і територій України від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру запроваджується Єдина державна си­стема органів виконавчої влади з питань запобігання і реа­гування на надзвичайні екологічні ситуації, яка включає тери­торіальні і функціональні підсистеми.

Такий захист передбачається здійснювати шляхом коорди­нації діяльності постійно діючих функціональних та територі­альних підсистем у межах Єдиної державної системи.

Функціональні підсистеми створюються центральними орга­нами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із за­побіганням надзвичайним ситуаціям техногенного та природ­ного походження та захистом населення і територій у разі їх виникнення.

Завдання, організація, склад сил і засобів, порядок діяльності Функціональних підсистем захисту населення і території ви­значаються положеннями про них, які затверджуються відповід­ними міністерствами, іншими центральними органами виконав­чої влади за погодженням із спеціально уповноваженим цент­ральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесе-

172       Розділ III

но питання захисту населення і територій від надзвичайних си­туацій техногенного та природного характеру.

Територіальні підсистеми створюються в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобі­гання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенно­го та природного походження. Правовий статус та порядок їхнього функціонування визначається положеннями про них, які затвер­джуються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держав­ними адміністраціями за погодженням зі спеціально уповнова­женим центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і території від над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Єдина державна система з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру залежно від ситуації, ступеня поширення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах конкретної території може функціонувати у таких режимах:

а)         режимі повсякденного функціонування;

б)         режимі підвищеної готовності;

в)         режимі надзвичайної ситуації.

Важливе значення у системі захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характе­ру має склад сил та засобів захисту, до яких входять професійні аварійно-рятувальні служби, спеціалізовані (воєнізовані) аварій­но-рятувальні служби та засоби центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалеж­но від форм власності і господарювання, єдина державна систе­ма та добровільні рятувальні формування, які залучаються для проведення відповідних робіт.

Аварійно-рятувальні служби, згідно із Законом України "Про аварійно-рятувальні служби від 14 грудня 1999 р. № 1281 [2], — це сукупність організаційно-об'єднаних органів управління, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та окремих їх наслідків, проведення пошукових, ава­рійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

173

Аварійно-рятувальна служба може бути професійною, спеці­альною (воєнізованою), спеціалізованою та службою громадських організацій.

Професійна аварійно-рятувальна служба охоплює особовий склад, який працює на постійній, а рятувальники — на професійній основі, що передбачає їхню спеціальну фізичну та психологічну підготовку.

Спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба — професійна служба, яка заснована на принципах єдиноначаль­ності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності.

Спеціалізована аварійно-рятувальна служба — професій­на служба, яка має підготовлений і споряджений особовий склад для ліквідації окремих класів і підкласів надзвичайних ситу­ацій та відповідні аварійно-рятувальні засоби.

Аварійно-рятувальні служби громадських організацій — служби, які створені об'єднаннями та спілками об'єднань грома­дян для проведення аварійно-рятувальних заходів та робіт.

Водночас аварійно-рятувальні служби можуть бути держав­ними, комунальними, об'єктовими (підприємств, установ, органі­зацій).

Основні завдання аварійно-рятувальних служб передбачають проведення під час виникнення надзвичайних ситуацій на об'єктах, територіях аварійно-рятувальних робіт, ліквідацію надзвичайних ситуацій та окремих їхніх наслідків, виконання робіт із запобі­гання виникненню та мінімізації наслідків надзвичайних ситу­ацій техногенного і природного характеру та щодо захисту від них населення і територій, захисту навколишнього природного середовища та локалізацію зони впливу шкідливих і небезпечних факторів, що виникають під час аварій та катастроф.

Зазначені завдання обумовлюють здійснення аварійно-ряту­вальними службами системи функцій превентивного, пошуково-рятувального, підготовчо-ліквідаційного спрямування. Так, до превентивних функцій доцільно віднести:

а)         участь у розробленні та погодженні планів реагування на

надзвичайні ситуації на об'єктах і територіях, що ними обслуго­

вуються;

б)         участь у підготовці рішень з питань створення, розміщення,

визначення обсягів матеріальних резервів для ліквідації над­

звичайних ситуацій;

174       Розділ III

в)         участь у проведенні експертизи проектних рішень щодо

поліпшення захисту об'єктів і територій на випадок виникнен­

ня надзвичайних ситуацій;

г)          участь у роботі комісій з прийняття в експлуатацію об'єктів,

які потребують аварійно-рятувального обслуговування;

д)         пропаганда у сфері захисту населення і територій від над­

звичайних ситуацій та участь у підготовці працівників під­

приємств, установ, організацій і населення до дій в умовах над­

звичайних ситуацій.

Функції пошуково-рятувального спостереження передба­чають:

а)         пошук і рятування людей на уражених об'єктах і територіях;

б)         надання у можливих випадках невідкладної, в тому числі

медичної, допомоги особам, які перебувають у небезпечному для

життя і здоров'я стані, на місці події та під час евакуації до

лікувальних закладів.

Підготовчо-ліквідаційні функції обумовлюють:

а)         забезпечення готовності своїх органів управління;

б)         організацію ремонту та технічного обслуговування аварій­

но-рятувальних засобів, розроблення та виробництво окремих їх

зразків;

в)         контроль за готовністю об'єктів і територій, що ними обслуго­

вуються, до проведення робіт з ліквідації надзвичайних ситуацій;

г)          ліквідацію особливо небезпечних проявів надзвичайних

ситуацій в умовах екстремальних температур, задимленості, за­

газованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіацій­

ного та бактеріального зараження, інших небезпечних проявів.

Конкретизація завдань і функцій аварійно-рятувальних служб може закріплюватися в їхніх статутах та положеннях, які підля­гають погодженню з центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Діяльність аварійно-рятувальних служб має базуватися відпо­відно до принципів державної політики у цій сфері, які передба­чають такі основні засади:

а)         пріоритетність здійснення заходів щодо запобігання виник­

ненню надзвичайних ситуацій;

б)         раціональна дислокація аварійно-рятувальних служб та

їхніх формувань з урахуванням потенційної небезпеки об'єктів

та територій;

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

175

в)         постійна готовність аварійно-рятувальних служб до прове­

дення випробувальних робіт;

г)          координація діяльності та державної підтримки аварійно-

рятувальних служб усіх форм власності;

д)         виправданий ризик та відповідальність керівників аварій­

но-рятувальних служб за забезпечення безпеки під час прове­

дення аварійно-рятувальних робіт;

є) постійне підтримання високого рівня професіоналізму ря­тувальників, відповідності вимог до якості підготовки особового складу аварійно-рятувальних служб міжнародним стандартам;

є) добір особового складу аварійно-рятувальних служб за ста­ном здоров'я, постійне підтримання необхідного фізичного та психологічного рівня підготовки;

ж)         соціальна захищеність особового складу аварійно-рятуваль­

них служб;

з)          використання позитивного світового досвіду організації

діяльності аварійно-рятувальних служб і проведення відповід­

них робіт;

и) використання економічних методів в управлінні діяльні­стю аварійно-рятувальних служб;

і) єдиноначальність та централізованість керівництва держав­ними аварійно-рятувальними службами.

Аварійно-рятувальні служби обслуговують окремі території та підприємства, установи, організації, на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенно­го характеру, зокрема, металургійні, хімічні, радіаційно небезпечні, вибухо- і пожежонебезпечні та інші підприємства, організації зі шкідливими і небезпечними умовами праці, такі, які використо­вують у своєму виробництві сильнодіючі отруйні речовини з видобутку і переробки твердих, рідких і газоподібних корисних копалин, експлуатують продуктопроводи або будують, експлуа­тують і ліквідують підземні виробки; споруди транспортних підприємств, організацій з підвищеними вимогами до рівня без­пеки їх експлуатації (аеропорти, аеродроми, порти, метрополіте­ни тощо); райони відповідальності України за організацію об­слуговування повітряного руху.

Зазначені служби зобов'язані також обслуговувати рекреаційні зони та інші території у період масового відпочинку людей або за­няття промислом, місця туристичної активності, водні об'єкти Укра­їни (басейни Чорного та Азовського морів, річок Дніпра та Дунаю).

176

Розділ І

Лля еФ0ктивного Здійснення своєї діяльності закон визначає ерня державних та комунальних, а також інших ава-уральних служб, які залежно від виконуваної роботи

можна поД*лити на *ві ГРУПИ= .

1)         „„^важення щодо запобігання надзвичайним ситуаціям;

2)         „^важення щодо реагування на надзвичайні ситуації.

Пепша ІРУпа повноважень визначає можливості:

ч    д   е/Увати 3 метою профілактики виникнення надзвичай-vaIIJH об'єкти та території, які підлягають обслуговуванню;

лч „„„„„^увати власні погодження планів реагування на над­

ої скасо*         ,..-...       .           ...         .        .

«о і, і лі^тУаЦи а"° 1ХН1 окремі позиції у разі невідповідності

фактичном/ станові об екта чи території;

ч полаВ^ти власникам підприємств, установ та організацій, пІітпо„ „„лонавчої влади, місцевого самоврядування пропозиції

Oprd.Hd.JVl їзді*           t ы        t      t    t

• п(дення протиаваріиного стану об єктів і територій та

,7„,7х,о™сг „уявлених порушень вимог безпеки;

усунення. &*     ,           ,       ,

v ^       ^атно і безперешкодно одержувати від підприємств,

v   анов   а ^РганізаЦІй> органів виконавчої влади, місцевого са-

.~ъъ  „w^tiflx інформацію, необхідну для виконання покладе-моврядува*1, о

них на авар*ин°-РятУвальнУ службу завдань.

їїпиг    г№па повноважень аварійно-рятувальних служб

передбачає:

ч я о  „гч^шкоднии доступ на об єкти і території з метою ви-

аі оезпер,         ...         „

^т, пов язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій;

КОНЗ.ННЯ иО'-'            ,           .

fi4 викопйстання на Д°ГОВ1РНИХ засадах засобів зв язку, транс-

.  j^hx матеріально-технічних ресурсів юридичних осіб

дйя людей та виконання термінових робіт або достав-

ДЛЯ иЯТуВа-і*  „           , „         ,

л надзвичайних ситуацій особового складу, спеціаль-

лєння у зон*        ,        .

ного оснаще*1^ і.вантажів;

4          а^ня від усіх осіб, які перебувають у зоні надзвичаи-

v    ії Д°ДеРжання правил, запроваджених встановленими

заходами беїпек**; ,        . . „ .

ч          і роботі комісій із розслідування причин виникнен-

^них ситуацій на об'єктах і територіях, що ними

обслуговуютРСЯ-     .„  .

Ппи мІ аваР1ино'РятУвальн1 служби громадських органі­

ко і", гч„оттіоі/К»ть повноваження, викладені у пункті "г" першої

заціи реали^      ., _      „

групи та пу^тах   б-г   другої групи.

В ой же ч^с ^аконом України Про аваріино-рятувальні служ­би" віл 14 гР^дня 1999 Р- "^ 1281 передбачаються зобов'язання

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

177

цих служб під час ліквідації надзвичайних ситуацій оператив­но-тактичного та власне рятувально-ліквідаційного характеру:

а)         оперативне визначення обстановки, що склалася внаслідок

надзвичайних ситуацій, зони ураження об'єкта чи території та

основних напрямів дій, пов'язаних із ліквідацією надзвичайної

ситуації;

б)         визначення небезпечних факторів;

в)         створення необхідних умов для підтримання працездатності

особового складу;

г)          вжиття термінових заходів для пошуку і рятування людей

на уражених об'єктах і територіях, надання невідкладної медич­

ної та іншої допомоги потерпілим;

д)         координація дій своїх аварійно-рятувальних формувань;

є) додержання особовим складом вимог правил безпеки під

час проведення цих робіт;

є) оперативне усунення ускладнень, що виникають під час ліквідації надзвичайних ситуацій;

ж)         зосередження в зоні надзвичайної ситуації необхідних сил,

засобів, резервів і своєчасне введення їх у дію за призначенням;

з)          ведення оперативно-технічної документації та підготовка

звіту про діяльність аварійно-рятувальних служб, пов'язану з

ліквідацією надзвичайних ситуацій, що є складовою матеріалів

із розслідування цієї події чи факту за формою, яка встанов­

люється МНС України за погодженням з іншими заінтересова­

ними центральними органами виконавчої влади.

Організаційна структура аварійно-рятувальних служб вклю­чає органи управління та їхні сили, тобто аварійно-рятувальні формування і допоміжні підрозділи, що забезпечують вирішення покладених на них завдань. До органів управління діяльністю аварійно-рятувальних служб належить Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, міністерства та інші Центральні органи виконавчої влади, сфера управління яких охоплює аварійно-рятувальні служби, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місце­вого самоврядування, громадські організації, юридичні особи, що створюють такі служби.

Чинним законодавством визначаються також органи коор­динування діяльності аварійно-рятувальних служб та уповнова­жених керівників з ліквідації надзвичайної ситуації. До органів

178       Розділ III

координування, зокрема, віднесено Кабінет Міністрів України та МНС України.

Уповноважені керівники з ліквідації надзвичайної ситуації призначаються відповідними органами залежно від її рівня, у разі виникнення надзвичайної ситуації державного рівня Кабі­нет Міністрів України призначає уповноваженим керівником першого віце-прем'ер-міністра, віце-прем'ер-міністра чи керів­ника одного з центральних органів виконавчої влади або його першого заступника.

У разі виникнення надзвичайної ситуації регіонального рів­ня уповноважений керівник призначається відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Севастопольською міськими адміністраціями в особі першого заступника або заступника голови відповідного підпорядкуван­ня або керівника територіального органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.

У разі настання надзвичайної ситуації місцевого рівня упов­новаженим керівником призначається за рішенням районної державної адміністрації, виконавчого органу міської ради один із заступників керівника цього органу або керівник місцевого органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.

Виникнення надзвичайної ситуації об'єктного рівня є підста­вою для призначення уповноваженого керівника виконавчим органом сільської, селищної ради або керівником підприємства, установи, організації в особі одного з керівників відповідної ради або зазначених юридичних осіб згідно із затвердженим розпо­ділом обов'язків.

Уповноважений керівник з ліквідації надзвичайної ситуації утворює відповідний штаб, який є робочим органом і підпоряд­ковує усі аварійно-рятувальні служби та формування, що залуча­ються до ліквідації надзвичайної ситуації. Його розпорядження є обов'язковими для всіх суб'єктів, що беруть участь у ліквідації надзвичайної ситуації, а також громадян і організацій, які пере­бувають у цій зоні.

Такі рішення приймаються ним щодо проведення евакуацій­них робіт, залучення до аварійно-рятувальних робіт необхідних транспортних засобів, іншого майна підприємств, установ, орга­нізацій, що розташовані в цій зоні, формувань аварійно-рятуваль­них служб громадських організацій та, за згодою, щодо громадян,

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

179

зупинення діяльності об'єктів, що містяться в зоні, обмеження доступу людей у зону, зупинення аварійно-рятувальних робіт у разі виникнення підвищеної загрози життю рятувальників та інших осіб, які беруть участь у ліквідації надзвичайної ситуації.

Після завершення ліквідаційних робіт уповноважений керів­ник подає органу, що його призначив, звіт щодо прийняття рішень і перебігу подій під час ліквідації надзвичайної ситуації і зобо­в'язаний інформувати відповідні органи виконавчої влади, орга­ни місцевого самоврядування про вжиті ним для цього заходи.

Особливим видом аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф, основним завданням якої є на­дання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаці­ях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне, хімічне забруднення тощо) безкоштовної медичної допомоги.

Державна служба медицини катастроф утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343 [3], яка діє на підставі Положення про Державну службу медицини катастроф, затвердженого цією постановою. Вона скла­дається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів цен­трального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених центральним органом ви­конавчої влади з питань охорони здоров'я за погодженням з центральними органами виконавчої влади з питань надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор­нобильської катастрофи, з питань оборони, внутрішніх справ, Мінтрансом, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

На державному рівні Служба медицини катастроф організуєть­ся в системі МОЗ України, а на територіальному — відповідно в системі МОЗ Автономної Республіки Крим, управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Координацію роботи Служби медицини катастроф на держав­ному рівні здійснює Центральна координаційна комісія МОЗ ^країни, а на територіальному — відповідно Кримська респуб­ліканська, обласні, Київська та Севастопольська міські територі­альні координаційні комісії, які діють на підставі Положення про координаційні комісії Державної служби медицини ката-

180       Розділ III

строф, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 343 [4].

До складу Служби медицини катастроф на державному рівні входять Український науково-практичний центр екстреної медич­ної допомоги та медицини катастроф, медичні формування, ліку­вальні заклади, визначені МОЗ України за погодженням з МНС, Міноборони, МВС, Мінтрансом, Радою міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також створені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціальні бригади постійної готовності.

На територіальному рівні Служба медицини катастроф об'єд­нує територіальні центри екстреної медичної допомоги, спеціалі­зовані бригади постійної готовності, медичні формування, ліку­вальні заклади, віднесені МОЗ України до цього рівня за пого­дженням з МОЗ Автономної Республіки Крим, обласними, Київ­ською та Севастопольською міськими державними адміністра­ціями, а також створені на базі цих закладів охорони здоров'я спеціалізовані територіальні бригади постійної готовності.

Відповідно до покладених завдань ця служба здійснює комп­лекс профілактичних, лікувальних та інших заходів запобігання та реагування на надзвичайні ситуації.

До заходів запобігання можна віднести:

а)         організацію і проведення комплексу санітарно-гігієнічних

та протиепідемічних заходів у районах екстремальних ситуацій;

б)         координацію робіт, спрямованих на забезпечення готовності

органів охорони здоров'я, визначених МОЗ України лікувальних

закладів, системи зв'язку та оповіщення, медичних та спеціалі­

зованих формувань і закладів служби до дії в екстремальних

ситуаціях;

в)         забезпечення створення та раціонального використання

резерву матеріально-технічних ресурсів для проведення заходів

Служби на центральному та територіальному рівнях;

г)          проведення підготовки медичних і немедичних працівників,

на яких покладено надання медичної допомоги в екстремаль­

них ситуаціях;

д)         здійснення науково-дослідних робіт, пов'язаних з удоско­

наленням форм і методів організації надання медичної допомо­

ги постраждалим в екстремальних ситуаціях;

є) участь у міжнародному співробітництві з проблем медици­ни катастроф.

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

181

Заходи реагування на надзвичайні ситуації передбачають:

а)         надання постраждалим в надзвичайних (екстремальних)

ситуаціях безплатної екстреної медичної допомоги на догоспі-

тальному та госпітальному етапах силами спеціалізованих бри­

гад постійної готовності Служби;

б)         забезпечення збереження здоров'я персоналу, який бере

участь у ліквідації наслідків екстремальних ситуацій;

в)         збір, аналіз, облік, надання інформації про медико-соціальні

наслідки екстремальних ситуацій згідно з Тимчасовим регла­

ментом надання інформації органами державної влади в рам­

ках Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань над­

звичайних ситуацій.

Служба медицини катастроф здійснює свою діяльність згідно з планами медико-санітарного забезпечення населення на випа­док виникнення екстремальних ситуацій. На державному рівні такий план розробляється МОЗ України, розглядається Централь­ною координаційною комісією і затверджується Кабінетом Міністрів України, а на територіальному рівні плани затверджу­ються відповідно МОЗ Автономної Республіки Крим, управлін­нями (відділами) охорони здоров'я обласних, Київської і Севас­топольської міських державних адміністрацій, розглядаються територіальними координаційними комісіями і затверджується вищезгаданими органами.

При цьому варто зазначити, що координаційні комісії є пос­тійно діючими дорадчими (позаштатними) органами, утвореними з метою узгодження складу та порядку використання в екстре­мальних ситуаціях медичних сил і засобів, визначених МОЗ України за погодженням зі спеціалізованими органами цен­тральної та місцевої виконавчої влади.

Для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенно­го та природного характеру відповідно до чинного законодав­ства можуть залучатися частини та підрозділи Збройних сил України, інших військових формувань, легалізованих в Україні з Дотриманням умов, визначених Президентом України відповід­но до Конституції України та чинних законів.

Деякі підходи щодо забезпечення екологічної безпеки на організаційно-функціональному рівні були сформульовані в Кон­цепції створення Єдиної державної системи запобігання і реагу­вання на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, схвале­ної постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 1995 р.

182       Розділ III

№ 501 [5]. Метою створення цієї системи є забезпечення безпе­ки населення, навколишнього природного середовища, об'єктів і споруд та уникнення або зменшення на цій основі можливих економічних, соціальних, інших втрат суспільства від аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій техногенного і при­родного походження.

Досягнення цієї мети передбачається шляхом розроблення механізму регулювання техногенно-екологічної безпеки та за допомогою системних заходів, що здійснюватимуться міністер­ствами, відомствами, урядом Автономної Республіки Крим, місце­вими органами державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад і спрямовуватимуться на запобігання надзвичайним ситуаціям, підвищення готовності до них та ефек­тивне реагування у разі їх виникнення.

Виходячи з викладеного концепцією визначено основні зав­дання Єдиної державної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, аналіз яких доз­воляє розглядати їх як логічну систему дій і заходів:

а)         розроблення перспективної політики у справі запобігання і

реагування на надзвичайні ситуації та прийняття відповідних

рішень;

б)         розвиток нормативної бази для забезпечення нормального

рівня техногенно-екологічної безпеки та підвищення ефектив­

ності реагування на надзвичайні ситуації;

в)         планування та регулювання процесів досягнення визначе­

них показників техногенно-екологічної безпеки;

г)          прогнозування і виявлення потенційних джерел виникнен­

ня надзвичайних ситуацій;

д)         розроблення можливих сценаріїв розвитку подій та відпо­

відних планів реагування на них;

є) своєчасне інформування належних органів центральної і місцевої державної виконавчої влади та виконавчих органів міських, районних у містах рад про загрозу виникнення надзви­чайних ситуацій;

є) створення, підтримка і забезпечення необхідного рівня го­товності системи реагування на надзвичайні ситуації;

ж)         здійснення заходів щодо запобігання таким ситуаціям та

поліпшення їх наслідків, забезпечення ефективності дій у над­

звичайних ситуаціях та організація ліквідації їх наслідків;

з)          розвиток і координація міждержавних відносин з питань

регулювання техногенно-екологічної безпеки;

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

183

и) мінімізація ризику виникнення надзвичайних ситуацій, особливо з транскордонним впливом;

і) узгодження з іншими державами заходів реагування і взає­модопомоги в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

ї) приведення системи екологічної безпеки в частині запобі­гання і реагування на надзвичайні ситуації у відповідність до міжнародних норм і принципів.

Реалізація вищезазначених завдань передбачається на дер­жавному, регіональному, місцевому і об'єктному рівнях в усіх сферах управління техногенно-екологічної безпеки.

Відповідно до цього встановлюється і організаційна структу­ра Єдиної системи, склад якої формують окремо визначені орга­ни державної виконавчої влади усіх рівнів, до компетенції яких належать питання, пов'язані з безпекою та захистом населення, запобіганням, реагуванням на надзвичайні ситуації, а також уряд Автономної Республіки Крим, виконавчі органи міських, район­них у містах рад, сили та засоби цих органів, включаючи фінан­сові, продовольчі, медичні, матеріально-технічні, відомчі системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення.

Єдина система на загальнодержавному рівні передбачає:

а)         створення Урядового кризового центру на основі постійно

діючої Державної комісії з питань техногенно-екологічної без­

пеки та надзвичайних ситуацій;

б)         створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з

питань надзвичайних ситуацій в плані забезпечення техноген­

но-екологічної безпеки1;

в)         делегування функцій поточного управління Єдиною систе­

мою спеціально уповноваженому центральному органу держав­

ної виконавчої влади;

г)          визначення структурних підрозділів міністерств і відомств,

які виконують функції запобігання і реагування на надзвичайні

ситуації;

1 Відповідно до Програми створення такої системи на 1995 рік, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1995 р. № 250, її метою є вдосконалення заходів, що здійснюються органами виконавчої влади у сфері техно­генно-екологічної безпеки, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям. Вона є частиною інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та Ситуаційного центру при ньому. У Програмі визначено завдання цієї системи, пе­релік заходів, у тому числі організаційних і фінансових, та термін виконання. www.rada.kiev.ua/laws/pravo/all/mdpn.htm № п/п 245, реєстраційний № 250-95-п, °7/04/1995.

184       Розділ III

д) створення системи повідомлень про надзвичайні ситуації;

є) зосередження системи державного екологічного моніторин­гу на потенційно небезпечних об'єктах;

є) створення системи взаємодії всіх ланок запобігання і реа­гування (загальнодержавного, регіонального, місцевого, об'єктно­го рівнів);

ж) створення системи технічної інтеграції.

Регіональний рівень Єдиної системи включає:

а)         діяльність регіональних кризових центрів, що створюються

на основі діючих постійних комісій з питань техногенно-еколо­

гічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

б)         функціонування регіональних інформаційно-аналітичних

систем аналізу і прогнозу розвитку надзвичайних ситуацій;

в)         діяльність уряду Автономної Республіки Крим, обласних,

Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій

щодо забезпечення функціонування всієї інфраструктури єди­

ної системи;

д) виконання функцій запобігання та реагування на надзвичайні ситуації обласних підрозділів відповідних міністерств і відомств;

є) діяльність спеціалізованих формувань;

є) діяльність підсистем регіонального екологічного моніто­рингу на потенційно небезпечних об'єктах, а також повідомлень про надзвичайні ситуації;

ж) взаємодію із системою загальнодержавного, місцевого та об'єктного рівня щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Місцевий рівень Єдиної системи (районний, міський) перед­бачає:

а)         діяльність місцевих кризових центрів, що створюються на

основі постійно діючих комісій з питань техногенно-екологічної

безпеки та надзвичайних ситуацій у технічно перевантажених

районах і містах з підвищеним екологічним ризиком;

б)         діяльність районних державних органів виконавчої влади,

виконавчих органів міських рад щодо забезпечення всієї інфра­

структури єдиної системи запобігання і реагування;

в)         діяльність місцевих структурних підрозділів відповідних

міністерств і відомств, що реалізують функції у цій сфері;

г)          діяльність підсистем регіонального екологічного моніто­

рингу і потенційно небезпечних об'єктів та повідомлень про над­

звичайні екологічні ситуації;

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

185

д) взаємодію з відповідними системами загальнодержавного і регіонального та об'єктного рівнів.

Об'єктний рівень системи запобігання і реагування на над­звичайні екологічні ситуації передбачає:

а)         функціонування кризових протиаварійних структур, зокре­

ма об'єктів атомної енергетики;

б)         діяльність структурних підрозділів і окремих фахівців щодо

реалізації вищезазначених функцій;

в)         наявність системи вимог і регламентів з безпечної діяль­

ності та функціонування екологічно небезпечних об'єктів;

г)          зосередження підсистеми локального екологічного моніто­

рингу на потенційно небезпечних об'єктах та повідомлень про

надзвичайні ситуації;

д)         оцінювання і регулювання екологічної безпеки об'єктів на

основі впровадження автоматизованих інформаційних технологій;

є) взаємодію з іншими рівнями єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.

З метою забезпечення ефективної діяльності Єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації за­проваджується три режими її функціонування:

а)         нормальної діяльності — функціонування у типових нор­

мальних виробничих, санітарно-гігієнічних і екологічних умовах;

б)         підвищеної готовності — функціонування системи у разі

отримання прогнозу можливості погіршення виробничих, сані­

тарно-гігієнічних, екологічних умов, що створюють загрозу ви­

никнення надзвичайних екологічних ситуацій;

в)         надзвичайного режиму — функціонування в умовах за­

провадження надзвичайних екологічних ситуацій.

Рішення про запровадження відповідного режиму функціо­нування Єдиної системи залежно від масштабу екологічної за­грози приймається керівниками міністерств і відомств, урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севасто­польською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад за погодженням з відповід­ними кризовими центрами на основі нормативного акта, що ви­значає основні завдання, критерії, порядок запровадження відповідного режиму функціонування і взаємодії органів дер-ясавної виконавчої влади.

Водночас визначено, що Урядовий кризовий центр є організа­ційною структурою, яка проводить роботу, пов'язану з координа-

186       Розділ III

цією діяльності міністерств, відомств, уряду Автономної Респуб­ліки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій з питань запобігання і реагування на над­звичайні ситуації і наділення повноваженнями управління всім необхідним комплексом дій під час запровадження надзвичай­ного режиму.

У разі створення Урядового, регіональних і місцевих кризо­вих центрів їм передаються повноваження відповідних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситу­ацій, які діють на основі положення, що затверджується в уста­новленому порядку: про Урядовий кризовий центр відповідно Кабінетом Міністрів України, регіональні і місцеві — відповід­но урядом Автономної Республіки Крим, відповідними органа­ми державної виконавчої влади.

Важливою ланкою Єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації є співпраця її організацій­них структур з об'єднаннями громадян, професійними спілками, релігійними організаціями та об'єднаннями спеціальних фор­мувань. Така співпраця передбачає:

а)         інформування населення про стан екологічно небезпечних

об'єктів, можливий ризик виникнення надзвичайних екологіч­

них ситуацій та відповідні дії на випадок створення загрози;

б)         організацію навчання населення з питань запобігання та

реагування на надзвичайні ситуації;

в)         винесення на обговорення громадськості проектів розмі­

щення екологічнонебезпечних об'єктів;

г)          удосконалення механізму участі громадськості у плануванні

системи попереджувальних заходів щодо виникнення надзви­

чайних ситуацій;

д)         організацію взаємодії у розробленні планів дій населення у

разі виникнення зазначених ситуацій;

є) залучення населення та громадськості до безпосередньої участі у здійсненні державних цільових програм щодо запобі­гання надзвичайним ситуаціям та зменшення втрат під час їх виникнення і ліквідації;

є) надання допомоги у проведенні рятувальних та інших не­відкладних робіт;

ж) організацію надання національними і міжнародними організа­ціями технічної, фінансової та гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок надзвичайних екологічних ситуацій.

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

187

У системі запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям чільне місце сьогодні обіймає Національна система сейсмічних спостережень та підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах, яка відповідно до Програми її функ­ціонування і розвитку, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 699 [6], є складовою Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситу­ацій, інформаційно-аналітичного забезпечення Президента Украї­ни та Ситуаційного центру при Президентові України.

Основною метою Програми є досягнення якісно нового рівня безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах, зменшення людських жертв, матеріальних збитків та негатив­них наслідків для довкілля в разі природних та техногенних землетрусів.

Національна система сейсмічних спостережень та підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах утворена постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1995 р. № 728 [7], діє на підставі положення про неї, яке затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 699 [8]. Вона передбачає підвищення безпеки проживання на­селення та експлуатації виробничих фондів у сейсмонебезпечних районах країни, здійснення контролю за дотриманням вимог міжнародних договорів України про обмеження та заборону випро­бувань ядерної зброї, вивчення сейсмічного, геологічного та гідро­логічного стану території України та суміжних держав, коорди­націю діяльності органів виконавчої влади щодо забезпечення за­хисту населення, об'єктів і територій від землетрусів.

Функціонування Системи спрямоване на:

а)         складання прогнозів землетрусів на основі проведення сейс­

мічних спостережень та аналізу їхніх результатів;

б)         інформаційне забезпечення робіт щодо сейсмічного районуван­

ня території України, оцінювання потенційної сейсмічної небезпе­

ки, сейсмічного будівництва, здійснення фундаментальних і приклад­

них досліджень стосовно вирішення проблем прогнозу землетрусів;

в)         організацію Центрального банку геофізичних даних і за­

безпечення міжрегіонального та міжнародного обміну геофізич­

ною інформацією;

г)          оперативне визначення місця, часу, параметрів землетрусів,

інших геофізичних явищ та ядерних вибухів, що сталися на іно­

земних випробувальних полігонах;

188       Розділ III

д) оперативне забезпечення центральних і місцевих органів виконавчої влади, уряду Автономної Республіки Крим, юрисдик­ція яких поширюється на території, розташовані у сейсмонебез­печних районах, інформацією про землетруси та їхні можливі наслідки;

є) розроблення карт сейсмічного районування території України, нормативних актів щодо функціонування і розвитку Системи захисту населення, об'єктів і територій України від впли­ву землетрусів.

В основу функціонування Системи покладено діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, На­ціональної академії наук та їхню взаємодію на основі комплекс­ного аналізу сейсмічних і геофізичних даних служб спостере­ження та охоронних мереж, спрямованих на здійснення опера­тивного контролю за сейсмічним станом та іншими геофізич­ними явищами, і забезпечення органів виконавчої влади та інших заінтересованих організацій інформацією про можливі землетруси та інші аналогічні геофізичні явища з оцінкою їх наслідків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1995 р. № 728 затверджено, що до Національної системи сейсмічних спостережень і підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах входять сили і засоби сейсмічних та сейсмопрогностичних спостережень Національної академії наук, Міністерства оборони, Державного комітету у справах місто­будування і архітектури (зараз Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики), Державного комітету з гео­логії і використання надр, Головного управління геодезії, карто­графії і кадастру при Кабінеті Міністрів України, Державного комітету з гідрометеорології (тепер на основі цих та інших органів центральної виконавчої влади утворено Міністерство екології та природних ресурсів України), Національне космічне агент­ство України.

Структурно Система включає діяльність Міністерства Украї­ни з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе­лення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Комісії прогно­зу землетрусів та оцінки сейсмічної небезпеки, Національного центру даних Системи, Геофізичної служби Національної ака­демії наук, Служби моніторингу геофізичного середовища, Служ­би геодезичних спостережень Мінекоресурсів України, Системи гідрометеорологічних і географічних спостережень Мінекоре-

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

189

сурсів України, Національного космічного агентства України, Служби сейсмічних і геодинамічних охоронних мереж спостере­ження Міністерства палива і енергетики України, Служби інже­нерно-сейсмометричних спостережень Державного комітету бу­дівництва, архітектури та житлової політики і міжвідомчої нау­кової ради "Геодинаміка і прогноз землетрусів".

Зокрема, на Міністерство України з питань надзвичайних си­туацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи покладено:

а)         координацію робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків ве­

ликих та масштабних аварій і катастроф техногенного характе­

ру та інших надзвичайних ситуацій, діяльністю центральних

органів виконавчої влади щодо проведення пошуку і рятування

людей, аварійно-рятувальних робіт;

б)         оперативне інформування Кабінету Міністрів України че­

рез Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки

та надзвичайних ситуацій на основі відомостей Національного

центру даних Системи про місце і час землетрусів з інтенсивні­

стю 3 і більше балів на території України та 6 і більше балів —

за кордоном;

в)         повідомлення населення про загрозу виникнення і настан­

ня надзвичайних ситуацій, забезпечення належного функціону­

вання територіальних і зональних систем оповіщення, організа­

цію надання допомоги населенню України та інших держав, які

постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій;

г)          проведення заходів щодо забезпечення готовності сил штабів

цивільної оборони до дій за призначенням, визначення спільно з

центральними органами виконавчої влади, урядом Автономної

Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями складу,

місця розміщення та оснащення сил і засобів, призначених для

ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

д)         участь у проведенні державної експертизи містобудівної

Документації та проектів будівництва техногенно-небезпечних

об'єктів.

Комісія прогнозу землетрусів та оцінки сейсмічної небез­пеки створює і супроводжує прогнози бази даних, надає висновки Оро ступінь небезпеки землетрусів, які прогнозуються, та оцінку сейсмічної ситуації на території України, проводить прогнозу­вання землетрусів та оперативний науковий аналіз достовірності Прогнозу сильних землетрусів.

190       Розділ Ні

Національний центр даних Системи здійснює оперативне та методичне керівництво роботою сил і засобів спостереження і контролю Системи, приймання, редагування і накопичення гео­фізичних даних, які надходять від спостережних та охоронних мереж, обробку геофізичних даних і комплексний аналіз резуль­татів обробки у реальному масштабі часу.

Водночас Центр забезпечує накопичення отриманих геофізич­них даних і результатів обробки, повторну комплексну обробку та інтерпретацію геофізичних даних, їх узагальнення; розвиток технічного, математичного і методичного оснащення Системи; своєчасне подання Міністерству України з питань надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чор­нобильської катастрофи даних про аномальні геофізичні явища, що сталися або прогнозуються, та інформаційно-технічну взає­модію з міжнародними центрами і банками геофізичних даних.

Національне космічне агентство України відповідно до наданих повноважень періодично забезпечує за допомогою на­ціональних космічних засобів зйомку необхідної поверхні Землі, що використовується для ідентифікації тектонічних порушень і їх розвитку у часі, та передачу Національному центрові даних Системи інформації про результати постійних спостережень; створює і забезпечує функціонування мережі передачі даних об'єктів космічної інфраструктури; надає необхідний ресурс ме­режі для обміну інформацією в межах Системи та з міжнарод­ними центрами геофізичних даних; створює і постійно здійснює космічний комплекс заходів щодо вивчення фундаментальних законів зв'язку процесів у літосфері, іоносфері та термосфері Землі для вирішення проблеми прогнозування землетрусів.

Поряд з цим Національне космічне агентство України супро­воджує Банк даних геофізичних спостережень та забезпечує його взаємодію з Національним центром Системи; забезпечує через нього Міністерство з надзвичайних ситуацій та Геофізичну служ­бу Національного космічного агентства України інформацією про місце і час землетрусів з інтенсивністю 3 і більше балів на тери­торії України та 6 і більше балів за кордоном; організовує і здійснює обмін геофізичною інформацією з Міжнародним центром даних Міжнародної системи моніторингу; бере участь спільно з Націо­нальним космічним агентством України у вирішенні завдань прогнозування землетрусів, у розробці та впровадженні методич­ного забезпечення прогнозів землетрусів, функціонування і роз-

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

191

витку Системи, створення регіональних сейсмологічних мереж для забезпечення робіт щодо короткострокових прогнозів землетрусів.

Важливим напрямом його діяльності є здійснення контролю за дотриманням вимог міжнародних договорів України щодо обмеження та заборони випробовування ядерної зброї, випробо­вування ядерної зброї на іноземних випробувальних полігонах і проведення ядерних вибухів у мирних цілях, сейсмічною обста­новкою, іншими геофізичними явищами у межах України та поза її межами, раціональною обстановкою у місцях розташування об'єктів спеціального контролю.

Міжвідомча наукова рада "Геодинаміка і прогноз земле­трусів" визначає основні напрями та завдання наукових дослі­джень у сейсмоактивних регіонах, координує їх виконання у га­лузі глибинної будови сейсмоактивних регіонів, сейсмології, сей­смологічного районування, прогнозу землетрусів, геодинаміки, варіації геофізичних полів, розробляє методологічні основи їх здійснення та рекомендації стосовно використання результатів наукових розробок.

Геофізична служба НАН України організовує і здійснює без­перервні регіональні та локальні сейсмічні спостереження на території України, а також експедиційні спостереження в регіо­нах сейсмічної небезпеки та епіцентральні вишукування в зо­нах землетрусів, складає прогноз розвитку сейсмічних процесів у них; проводить регулярні високоточні геодезичні, геофізичні спо­стереження у сейсмоактивних регіонах для виявлення та аналі­зу аномальних деформацій земної кори, що передують землетру­сам та їх супроводжують; веде облік сейсмічних даних, а також геофізичних даних Національного центру Системи, забезпечує прямий доступ до інформації про характер сейсмічної актив­ності й тенденції її розвитку; видає сейсмографічні бюлетені та каталоги землетрусів, розробляє карти сейсмічного районування території України.

Важливим напрямом діяльності геофізичної служби є опера­тивне забезпечення через Національний центр даних Системи МНС і його регіональні центри, міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади відомостями про місце, час зем­летрусів з інтенсивністю 3 і більше балів на території України Та 6 і більше балів — за кордоном, забезпечення інформацією пРо очікувані наслідки землетрусів, що сталися, та можливі на­гідки прогнозованих землетрусів.

192       Розділ III

Геофізична служба здійснює також науково-методичне забез­печення робіт щодо функціонування та розвитку Системи, у тому числі нормативними актами у сфері сейсмічного районування, про­водить інструментальні спостереження, оцінювання сейсмічного ризику та ідентифікацію провісників землетрусів, їх прогноз, бере участь у модернізації технічного оснащення Системи, створенні регіональних сейсмологічних мереж, прогностичних полігонів для забезпечення робіт з короткотермінових прогнозів землетрусів.

Служба моніторингу геологічного середовища забезпечує режимні спостереження за геофізичними полями й гідрогеологіч­ними характеристиками у свердловинах гідрогеодеформаційної мережі, здійснює комплексне геологічне картування територій для детального сейсмічного районування, проводить таке районування за ступенем геодинамічної активності для перспективного прогно­зування та господарського освоєння цих територій, визначає особли­вості глибинної будови сейсмонебезпечних районів шляхом про­ведення комплексу геофізичних, геологічних, геохімічних та інших досліджень, бере участь в оцінюванні сейсмічної небезпеки.

Водночас Служба створює і веде банки гідрогеодеформаційної та геофізичної інформації, забезпечує їх взаємодію з Національ­ним центром даних Системи, оперативно забезпечує Геофізичну службу НАН України інформацією щодо екзогеодинамічної скла­дової геологічного середовища для оцінювання ступеня сейсміч­ної небезпеки у регіонах, в яких проводяться спостереження, роз­робляє і впроваджує методи вивчення провісників землетрусів на основі моніторингу геологічного середовища.

Служба геодезичних спостережень забезпечує проведення геодезичних та гравіметричних спостережень на геодинамічних полігонах, поповнення Національного центру даних Системи інформацією про геодезичний стан полігонів України. Служба бере участь спільно з НАН України у вирішенні питань прогно­зування землетрусів та створенні глобальних і регіональних гео­динамічних полігонів.

Система гідрометеорологічних і геофізичних спостере­жень здійснює приземні метеорологічні, озерні, морські, метеоро­логічні, авіаційні, агрометеорологічні, радіолокаційні, однометричні та інші спостереження і забезпечує гідрометеорологічною інфор­мацією Національний центр даних Системи.

Служба інженерно-сейсмометричних спостережень забез­печує функціонування і розвиток Системи інженерно-сейсмомет-

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

193

ричних спостережень, проводить модернізацію її технічного оснащення, забезпечує надання інформації про сейсмостійкість будинків і споруд, створює і супроводжує банк даних цих спосте­режень та забезпечує його взаємодією з Національним центром даних Системи, бере участь у розробленні нормативних актів з цих питань, забезпечує проведення інструментальних спостере­жень, оцінювання сейсмічного ризику, проводить комплексне гео­логічне картування для створення карт сейсмічного мікрорайо­нування та забезпечує через Національний центр даних Системи та Геофізичну службу прогностичною інформацією стосовно сту­пеня руйнування будівельних конструкцій.

Служба сейсмічних і геодинамічних охоронних мереж спо­стереження організовує і забезпечує безперервні режимні спо­стереження за геодинамічними та сейсмічним станом в районах розташування радіаційно небезпечних об'єктів з метою оціню­вання реальної сейсмостійкості цих об'єктів та реагування їх на сейсмічні та інші геодинамічні впливи, створює банк даних про такі впливи на радіаційно небезпечні об'єкти і забезпечує його взаємодію з Національним центром даних Системи.

Ця служба розробляє рекомендації і пропозиції щодо підвищен­ня ефективності її функціонування у складі Системи, недопущен­ня та зменшення збитків від аварій, катастроф на енергетичних об'єктах, пов'язаних із землетрусами і катастрофічними геодина­мічними явищами, а також через Національний центр даних Си­стеми оперативно забезпечує Міністерства України з питань надзви­чайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорно­бильської катастрофи, а також Геофізичну службу НАН України інформацією про катастрофічні зміни сейсмічного та геодинаміч­ного стану в районах розташування радіаційно небезпечних об'єктів і про наслідки впливу зазначених процесів на ці об'єкти.

З метою об'єднання, поширення та використання міжнарод­ного досвіду у сфері прогнозування та експертної оцінки рівня ризику виникнення надзвичайних ситуацій, запобігання їм на потенційно небезпечних підприємствах, а також сприяння вико­нанню Україною зобов'язань за міжнародними договорами й уго­дами в галузі техногенно-екологічної безпеки постановою Кабі­нету Міністрів України від 17 жовтня 1996 року № 1259 [9] схвалено Концепцію створення і діяльності Європейського цент­ру техногенної безпеки (TESEC)1.

Далі скорочено — Центр.

194       Розділ III

Метою створення Центру є об'єднання і концентрація зусиль та наукового потенціалу світових науково-дослідних технологіч­них центрів і лабораторій для розроблення технічних засобів і технологій (у тому числі конверсійних), визначення підходів щодо оцінювання промислового ризику потенційно небезпечних видів діяльності та здійснення відповідних заходів запобігання й ефек­тивного подолання наслідків надзвичайних екологічних ситу­ацій техногенного походження.

Створення Центру передбачає також упровадження надійного механізму залучення світового наукового потенціалу до прове­дення науково-технологічних досліджень на об'єктах підвище­ного промислового ризику, координацію методологічної, техніч­ної, фінансової допомоги, використання в Україні світового досві­ду з розв'язання проблем техногенної безпеки, налагодження партнерських і ділових зв'язків між українськими вченими і науково-дослідними установами та провідними світовими нау­ково-дослідними центрами і лабораторіями у цій сфері, а також створення ефективного механізму інтеграції у світове наукове співтовариство української прикладної науки у сфері техноген­ної безпеки.

Центр створюється шляхом укладання міжнародного уста­новчого договору, що визначає зобов'язання сторін. Його вищим органом є Рада засновників, що проводить свою діяльність у формі засідань, періодичність проведення яких визначається статутом Центру, який затверджується Радою засновників.

Поточне управління діяльністю Центру покладається на Раду директорів, яку очолює виконавчий директор. Склад Ради дирек­торів та кандидатура виконавчого директора затверджується Радою засновників.

Засновники Центру сплачують на спеціальний рахунок фінан­сові внески, які використовуються на цільову реалізацію його завдань. Розмір і порядок сплати внесків визначається установ­чим договором.

Учасниками Центру можуть бути держави, організації, уста­нови, окремі особи, які сплачують вступні та регулярні внески до його бюджету. Вклад України може полягати у наданні при­міщень, відведенні земельних ділянок, полігонів, об'єктів дослі­джень, створенні належних умов для його функціонування, про­живання та відпочинку персоналу Центру.

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

195

Діяльність Центру спрямовується на виконання таких зав­дань:

а)         визначення пріоритетів розроблення законодавства у сфері

техногенної безпеки і промислового ризику;

б)         аналіз стану небезпечних підприємств, оцінка їхнього про­

мислового ризику з використанням різноманітних методів, які

застосовуються у світовій практиці;

в)         створення бази даних міжнародних експертів у сфері оці­

нювання промислового ризику за напрямами спеціалізації;

г)          систематизація та класифікація промислових аварій, що

сталися, аналіз проблем страхування та компенсації збитків;

д)         розроблення та удосконалення моделей підготовки фахівців

у сфері ризикології.

Основними напрямами діяльності Центру техногенної безпе­ки є визначення пріоритетних проблем у сфері розроблення прак­тичних технічних засобів, технологій, підходів для запобігання, пом'якшення і ефективного подолання наслідків надзвичайних ситуацій; проведення аналізу техногенної безпеки виробництв, об'єктів, установок, які проектуються, будуються або вже функ­ціонують; розроблення, опрацювання, адаптація технічних засобів і технологій для використання в небезпечних умовах; оцінювання промислового ризику потенційно небезпечних видів діяльності.

Складовою діяльності Центру є пошук шляхів застосування конверсійних технологій і обладнання для розв'язання проблем протидії аваріям та катастрофам, випробування систем і еле­ментів обладнання, конструкцій у штучних аварійних умовах для опрацювання рекомендацій щодо підвищення безпеки дію­чих об'єктів та тих, що проектуються.

Важливу сферу його діяльності складає накопичення та по­ширення досвіду оцінки промислового ризику у тісній співпраці з відповідними світовими науково-дослідними центрами і лабо­раторіями, участь у міжнародних програмах підготовки спеціа­лістів у зазначеній сфері.

Новаційною організаційно-правовою формою вирішення питань екологічної безпеки є структурно-функціональна діяльність Регі­онального екологічного центру "РЕЦ—Київ"1, утвореного відпо­відно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2000 р. № 689 на виконання угоди між Україною та Сполученими Шта­тами Америки, укладеної у м. Вашингтоні 8 грудня 1999 р.

1 Далі скорочено — РЕЦ.

196       Розділ III

Регіональний екологічний центр відповідно до свого статуту, затвердженого тією ж постановою Кабінету Міністрів України, є незалежною, самоврядною, неприбутковою і неполітичною уста­новою, діяльність якої у сфері екологічних відносин має міжна­родний характер, діє на правах юридичної особи. Його мета — сприяння розв'язанню екологічних проблем в Україні та суміж­них державах, досягнення безпечного стану довкілля, забезпе­чення екологічних прав громадян, підтримка розвитку в Україні та інших державах демократичного громадянського суспільства.

Діяльність РЕЦ має спрямовуватися на підтримку ініціатив, які передбачають вирішення конкретних екологічних проблем, зокрема, з питань безпеки довкілля, організації, фінансування та проведення досліджень актуальних екологічних проблем, орга­нізації відкритих слухань та обговорень актуальних екологіч­них проблем та екологічної політики, сприяння участі громад­ськості у процесі підготовки рішень з питань екологічної безпеки, заходів щодо освіти, розвитку потенціалу заінтересованих юри­дичних і фізичних осіб.

Важливим напрямом діяльності РЕЦ є вдосконалення еколо­гічного інформування, зокрема, поширення інформації з питань екологічної безпеки та сталого розвитку, результатів наукових досліджень у цій сфері; сприяння розширенню форм доступу до існуючих національних і міжнародних баз даних; створення нових баз даних; видання відповідних бюлетенів та іншої дру­кованої інформації; зміцнення регіонального співробітництва на урядовому та неурядовому рівнях; надання грантів та участь з іншими аналітичними центрами у розробленні грантових про­грам для регіональних і транскордонних проектів; надання до­помоги у справі участі України в міжнародному екологічному співробітництві та ін.

Вищим органом управління Регіонального екологічного цен­тру є правління, члени першого складу якого визначаються на засадах консенсусу за участю представників сторін угоди. До правління входять представники Профільного комітету Верхов­ної Ради України, Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування та їхніх об'єднань, уповноважені органи сторін угоди, які є донорами.

Правління обирає зі своїх членів голову на один рік, але не більше ніж двічі підряд. Голова репрезентує Регіональний еко­логічний центр у відносинах з іншими органами, установами,

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

197

підприємствами та організаціями в Україні та за її межами, підпи­сує прийняті правлінням рішення, скликає його засідання тощо, рішення правління приймаються більшістю від його складу за умови, що у засіданні бере участь не менше половини складу правління.

Поточне керівництво діяльністю Регіонального екологічного центру здійснює його виконавчий директор, який призначається правлінням на три роки з можливістю продовження його пов­новажень на той же строк. На нього покладається організація виконання рішень правління, довгострокове та поточне плану­вання діяльності, звітність, включаючи інформацію про надані гранти, що отримані на використані кошти, розроблення для за­твердження правлінням бюджету, підготовка пропозицій щодо форм та обсягів матеріального забезпечення проектів і програм, вирішення інших організаційних питань, укладання контрактів про надання грантів, розпорядження коштами на інші повнова­ження відповідно до законодавства і установчих документів.

Дорадчим органом правління є форум, який утворюється з метою сприяння у питаннях формування його політики, визна­чення основних напрямів діяльності, розвитку зв'язків з приро­доохоронною та науковою діяльністю, органами державної вла­ди, місцевого самоврядування, іншими підприємствами, устано­вами, організаціями та для популяризації діяльності Регіональ­ного екологічного центру, виконання його завдань.

Форум утворюється на паритетних конкурсних засадах у складі ЗО найвідоміших діячів громадських екологічних органі­зацій, науковців, підприємців, державних діячів з урахуванням їхніх знань, досвіду, що можуть бути використані на потреби Регіонального екологічного центру, розвитку його діяльності у сфері збереження довкілля.

Форум з метою підготовки пропозицій щодо розвитку діяль­ності Регіонального екологічного центру може утворювати відповідні комісії. Висновки та рекомендації форуму є обов'яз­ковими для розгляду правлінням. Його засідання проводяться один раз на рік для обговорення річного звіту та розроблення пропозицій до перспективних планів Регіонального екологічно­го Центру.

Фінансова діяльність Регіонального екологічного центру здійснюється за рахунок грантів та іншої допомоги державних фондів, міжнародних організацій, добровільних пожертвувань

198       Розділ III

фізичних та юридичних осіб, інших держав та міжнародних органі­зацій, коштів державного та місцевих бюджетів, які можуть на­даватися Регіональному екологічному центру в установленому порядку за договорами з їхніми розпорядниками для виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних про­грам і проектів, інших не заборонених законом джерел, які ма­ють спрямовуватися на виконання завдань Регіонального еколо­гічного центру у сфері забезпечення екологічної безпеки.

Викладене дозволяє констатувати, що в сучасних умовах в Україні створені юридичні засади різноманітних організаційно-правових форм попередження настання екологічної небезпеки внаслідок дії стихійних сил природи або техногенного негатив­ного екологічного впливу, які здатні створювати надзвичайні екологічні ситуації. Сукупність їх створює Систему запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.

Проте як системне утворення правова організація попере­дження екологічної небезпеки потребує суттєвого нормативно-правового вдосконалення, інтеграції та комплексного підходу без розпорошення діяльності організаційних структур на виконан­ня ними вимог забезпечення екологічної безпеки незалежно від джерела походження екологічної небезпеки та створення над­звичайних екологічних ситуацій.

Ідеться насамперед про доцільність уніфікації понять "еколо­гічна небезпека", "природна небезпека", "сейсмічна небезпека", "техногенно-екологічна небезпека", "техногенна небезпека", "про­мислова небезпека", різноманітність найменувань яких відобра­жає поліфонію теоретичних підходів, закладених у зміст регулю­вання однорідних або близьких правовідносин, точки суміжного перетину яких не визначені у чинному законодавстві та механізм дії яких спрямований на створення безпечних умов існування людини, середовища її життєдіяльності та якісного довкілля, унеможливлення створення загрози для самого довкілля, здоро­в'я і життя громадян, залежно від джерел походження небезпе­ки та правових зв'язків, в яких вони перебувають із власниками джерел підвищеної екологічної небезпеки чи суб'єктами здійснен­ня екологічно небезпечної діяльності.

У чинному законодавстві, переважно на рівні підзаконно-нор-мативно-правового регулювання, ще й досі простежується дифе­ренційований підхід до забезпечення екологічної безпеки у разі виникнення загрози від природної стихії та окремо від дій тех-

1

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки

199

ногенних чинників, а тому пропонуються і відповідні організа­ційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки.

Водночас слід наголосити, що, незважаючи на різноманітні організаційно-правові форми попередження екологічної загрози, наявні засоби та способи запобігання реально не забезпечують відвернення екологічної загрози як від природної стихії, так і від техногенного впливу, а відтак говорити про високий рівень ефективності організаційно-правового забезпечення немає підстав. Так само не вдається за допомогою наявних організаційно-пра­вових форм унеможливити настання надзвичайних екологічних ситуацій внаслідок природної стихії.

До певної міри це зумовлено тим, що зазначена сфера функ­ціональної діяльності органів держави є простим доповненням до їхнього правового становища, ще не забезпечено науково, тех­нічно, технологічно, фінансово її здійснення без наявності лега­лізованих простих і узгоджених процедур та спільних дій лінійних і горизонтальних організаційно-правових структур.

Дається взнаки й та обставина, що правова організація попе­редження надзвичайних екологічних ситуацій перебуває у стадії свого становлення й формування, вироблення стратегії і такти­ки, запровадження новаційних форм та методів діяльності.

У цьому зв'язку автор вважає за доцільне діяльність щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації на законо­давчому рівні визнати пріоритетною для органів центральної та місцевої виконавчої влади, спеціально уповноважених міністерств У цій сфері як таких, що спрямовані на забезпечення національ­ної безпеки та основного із екологічних прав — права громадян на таку безпеку, життя та здоров'я населення.

Це, в свою чергу, має обумовити встановлення абсолютної відпо­відальності цих органів за зволікання в реалізації вимог законо­давства та порушення відповідних суб'єктивних прав громадян України, включаючи й компенсацію відповідної шкоди (мораль­ної та матеріальної), що завдається внаслідок невиконання функ­ціональної діяльності відповідними структурами.

200

Розділ і

Література та нормативно-правові акти

Урядовий кур'єр. — 2000. — 16 серпня.

Урядовий кур'єр. — 2000. — 12 січня.

Офіційний вісник України. — 1997. — № 16. — Ст. 63.

Там само.

www.rada.kiev.ua/laws/pravo/all/mdpn.htm № п/п 489, реєст­

раційний № 501-95, 07/07/1995.

Офіційний вісник України. — 1997. — № 28. — Ст. 68.

ЗПУ України. — 1996. — № 2. — Ст. 32.

Офіційний вісник України. — 1997. — № 28. — Ст. 68.

www.rada.kiev.ua/laws/pravo/all/mdpn.htm № п/п 1202, реєст­

раційний № 1259-96, 17/10/1996.

1