§ 5. Відповідальність радянських державних службовців

За порушення соціалістичної законності і державної дисципліни державні службовці притягаються до відповідальності. «В суспільстві, яке будує комунізм, — говориться в Програмі Комуністичної партії Радянського Союзу, — не повинно бути місця правопорушенням і злочинності. Але поки є прояви злочинності, необхідно застосовувати суворі міри покарання до осіб, що чинять небезпечні для суспільства злочини, порушують правила соціалістичного співжиття...»3 Відповідальність радянських державних службовців, залежно від ха-

1  Див.  Указ  Президії   Верховної  Ради  СРСР   від   11   лютого   1958  р. «О порядке награждения орденами и медалями СССР»  («Ведомости  Верховного Совета СССР», 1958, № 4, ст. 87).

2  Див. Постанову ЦК КП України і Ради Міністрів Української РСР «Про наведення порядку в святкуванні ювілеїв» (Збірник постанов і   розпоряджень уряду УРСР, 1959, № 1, ст. 1).

3   Програма Комуністичної партії Радянського Союзу, Держполітвидав УРСР, 1961, стор. 93.

204                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              розділ

рактеру і ступеня порушення, може бути кримінальною, адміністративною, дисциплінарною і матеріальною. Порядок застосування кожного з цих видів відповідальності чітко регулюється радянським законодавством.

1. Кримінальне законодавство встановлює кримінальну відповідальність державних службовців за злочини проти порядку управління і службові злочини. Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на радянський суспільний або державний лад, соціалістичну систему господарства, соціалістичну власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права громадян, а так само інше суспільно небезпечне діяння, яке посягає на соціалістичний правопорядок. (ст. 7 Кримінального кодексу Української РСР).

Характерною особливістю кримінальної відповідальності. на відміну від інших видів відповідальності радянських державних службовців, є те, що вона має місце у випадку вчинення діяння, яке визначається кримінальним кодексом як злочин і тому має більшу суспільну небезпеку, ніж інші правопорушення; наступає тільки в судовому порядку на підставі відповідних статей кримінального кодексу і виражається в застосуванні санкцій у вигляді покарання — позбавлення волі на різні строки, призначення виправних робіт та інше. Покарання за кримінальні злочини, як правило, більш суворе, ніж засоби стягнень. Крім того, покарання може супроводжуватись обмеженням громадських і політичних прав і тягне за собою, у деяких випадках, судимість.

Радянське кримінальне законодавство визнає злочином тільки ті правопорушення, що в конкретних історичних умовах досягають такого ступеня громадської небезпеки, при якому виникає необхідність вести боротьбу з ними заходами кримінального покарання. Так, Кримінальний кодекс Української РСР визначає, які «суспільно небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини» (ст. 1 Кримінального кодексу Української РСР).

Звідси ясно, що не всі суспільно небезпечні діяння є злочинами, але всі злочини є суспільно небезпечними діяннями. Залежно від ступеня суспільної небезпеки одне і те ж правопорушення може в різних історичних умовах бути то злочином, то дисциплінарним або адміністративним проступком.

Отже, ступінь суспільної небезпеки кримінального злочину є матеріальним критерієм його відміни від інших правопорушень і, зокрема, адміністративного проступку.

З цього питання в юридичній літературі є протилежні думки. Деякі автори вказують, що ознака суспільної небезпеки властива тільки злочи-

РАДЯНСЬКА   ДЕРЖАВНА   СЛУЖБА                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       205

ну і що адміністративний проступок, і зокрема, службовий проступок не має суспільно небезпечного характеру.

Основним їх аргументом є посилання на ч. 2 ст. 7 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік та відповідні статті кримінальних кодексів союзних республік, де вказується, що «не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки». (Див. О. М. Я к у б а — Завдання адміністративного кодексу УРСР і деякі питання його змісту. Ж. «Радянське право», 1960, № 3; Н. Н. Кудрявцев — Что такое преступление. Госюриздат, 1959; Г. И. Петров — Советское административное право. Изд. Ленинградского университета, 1960, стор. 215).

З поглядами вказаних авторів не можна погодитись тому, що вони допускають механічне перенесення положень Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік на інші галузі права. Справа в тому, що норми, які містяться в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, а також в кримінальних кодексах союзних республік, діють тільки в межах предмета регулювання однієї галузі права — кримінального. Ці норми не поширюються на суспільні відносини, які регулюються іншими галузями радянського права. Саме тому не можна на основі ч. 2 ст. 7 Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік та відповідних статей кримінальних кодексів союзних республік робити висновок про відсутність громадської небезпеки інших, крім злочинів, правопорушень. Точний зміст вказаної статті передбачає, що не є злочином дія або бездіяльність, в межах предмета регулювання кримінального права, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє собою суспільної небезпеки (наприклад, необхідна оборона та ін.).

В разі ж, коли виникає або відпадає необхідність у конкретних історичних умовах вести боротьбу заходами кримінального покарання з деякими правопорушеннями, які виникають в інших галузях права, потрібний закон про заміну, наприклад, заходів адміністративного примусу заходами кримінального покарання або, навпаки, заходів кримінального покарання заходами адміністративного примусу і громадського впливу. Далі якщо радянське законодавство встановлює, що не можуть бути застосовані заходи державного примусу за дію або бездіяльність, які не являють собою суспільної небезпеки в кримінальному праві, то, безумовно, не можуть бути застосовані заходи державного примусу за дію або бездіяльність, які не являють собою суспільної небезпеки і в інших галузях радянського права. Тут діє один принцип: не може бути застосовано держав ного примусу за діяння, які не являють собою суспільної небезпеки.

2. Для адміністративної відповідальності характерне таке:

а)   вона наступає за  вчинення адміністративного  проступку;

б)  притягнення до неї здійснюється повноважним на це органом державного управління або службовою особою у відношенні до особи, яка не знаходиться в службовому підпорядкуванні до них; в) засіб державного примусу застосовується безпосередньо, тобто без  звернення  до суду, відповідним органом державного управління або службовою особою в межах їх повноважень і у встановленому законом порядку.

Адміністративний проступок — це суспільно небезпечне, виновне, протиправне діяння (дія або    бездіяльність), яке в

206                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             розділ (vii

силу своєї малозначності не тягне кримінальної відповідальності. Адміністративний проступок тягне за собою відповідальність у вигляді заходів адміністративного стягнення1.

3. Дисциплінарна відповідальність радянських державних службовців наступає за вчинення ними дисциплінарного проступку.

Дисциплінарний проступок є різновидністю адміністративного правопорушення, яке полягає в порушенні державними службовцями правил, встановлених для даної установи або підприємства, і тягне за собою стягнення, що накладаються вищестоящим начальником, якому підпорядкований по службі винний.

Дисциплінарна відповідальність характеризується, п о-перше, службовим підпорядкуванням винної особи начальнику, який накладає дисциплінарне стягнення; по-друге, порушенням службовцем обов'язків по службі.2

Згідно з Постановою ЦВК і РНК СРСР від 13 жовтня 1929 р. «Про основи дисциплінарного законодавства Союзу РСР і союзних республік»3 розрізняють такі види дисциплінарної відповідальності: 1) в порядку підлеглості; 2) в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку; 3) в порядку, передбаченому статутами про дисципліну або спеціальними положеннями.

До дисциплінарної відповідальності в порядку підлеглості за вчинення дисциплінарного проступку притягаються особи, які користуються правом найму і звільнення, відповідальні працівники, а також виборні службові особи. Радянським законодавством передбачається, зокрема, відповідальність у порядку підлеглості керівників установ і підприємств, членів колегій міністерств, начальників управлінь, головних інженерів, головних (старших) бухгалтерів, директорів і завідуючих науковими, музейними і учбовими закладами, завідуючих лікувальними установами та інші.*

1   Більш  докладно про ио дітись розділ X — Переконання  і примус у радянському державному управлінні.

2  3 цього   правила,  однак,  є  виняток:  прокурори,  працівники  органів міліції, державної безпеки та інші притягаються до дисциплінарної відповідальності також і за проступки, які, хоч і не є    порушенням обов'язків служби і трудової дисципліни, однак, несумісні з гідністю і призначенням службових осіб цієї категорії, з огляду особливого характеру їх обов'язків. Див. Постанову ЦВК і РНК СРСР «Об основах дисциплинарного законодательства    СССР   и союзных республик»     (СЗ   СССР,   1929,    №  11. ст.   670).

3  Див. СЗ СССР,  1929, № 71, ст. 670.

4  Днв. додаток № 1   до    Указу Президії Верховної Ради   СРСР від 31  січня  1957 р.  (Справочник профсоюзного работника, Профиздат.  1959, стор. 279).

РАДЯНСЬКА   ДЕРЖАВНА   СЛУЖБА                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        207

У порядку підлеглості можуть накладатись такі стягнення:

а)   зауваження, б)  догана, в)  перевід на нижчу    посаду на строк не більше, як один рік, г)  звільнення з посади. Ці стягнення накладаються особою або органом, які безпосередньо' призначають службовця на  посаду,   а також вищестоящими особами або органами.

Дисциплінарне стягнення може бути накладене як з ініціативи органу, що має право накладання дисциплінарних стягнень, так і за пропозицією третіх осіб, зокрема, прокурора,, службових осіб, комісії державного контролю і т. д.

Дисциплінарне стягнення в порядку підлеглості оголошується наказом. Перш, ніж оголосити наказ про накладання дисциплінарного стягнення, від особи, яка притягається до відповідальності, повинно бути витребуване пояснення. Наказ негайно сповіщається під розписку службовцеві, на якого накладено стягнення, а також оголошується у відповідних установах або підприємствах. Особа, на яку накладено дисциплінарне стягнення, може оскаржити цей наказ у двотижневий строк.

Скарга подається вищестоящій службовій особі або у вищестоящий орган, рішення яких щодо скарги є остаточним і може бути переглянуте вищестоящим органом у порядку нагляду. Дисциплінарне стягнення в порядку підлеглості не може бути накладено пізніше, ніж через один місяць з дня1 виявлення проступку і шести місяців з дня його вчинення.

Якщо на протязі року з дня накладення дисциплінарного стягнення в порядку підлеглості (крім звільнення з посади, для якого встановлена давність — три роки), службова особа не учинить дисциплінарного проступку (незалежно від місця-роботи), то вважається, що ця особа не мала дисциплінарного стягнення. У цих випадках дисциплінарне стягнення знімається автоматично.

Дисциплінарна відповідальність, встановлена правилами внутрішнього трудового-розпорядку, поширюється на всю основну масу робітників і службовців підприємств і установ.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, затверджені 12 січня 1957 р. Державним комітетом Ради Міністрів СРСР в питаннях праці і заробітної плати при погодженні з ВЦРПС, за порушення трудової дисципліни передбачають такі дисциплінарні стягнення:  а)   зауваження,

б)  догана, в) сувора догана, г)  перевід на нижчеоплачувану роботу на строк до 3 місяців   (для робітників)   або   зміщення на нижчу посаду на той же строк  (для службовців).

За прогул без поважних причин керівник установи має право   накладати, крім   вказаних  стягнень, такі   заходи: по-

208                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             РОЗДІЛ  VII

збавляти права на одержання процентної надбавки за вислугу років1 на строк до трьох місяців або знижувати одноразове винагородження за вислугу років до 25 процентів; звільняти з роботи з обов'язковим зазначенням у трудовій книжці, що особа звільнена з посади за прогул.

Дисциплінарне стягнення  в порядку правил  внутрішнього трудового розпорядку накладається    адміністрацією    підприємства або установи безпосередньо після виявлення про-•ступку.  Накладати дисциплінарне стягнення  після закінчення місячного строку з дня вчинення проступку забороняється.

.Накладання на службовця дисциплінарного стягнення проводиться відповідним адміністративним актом. Службовець, на якого накладене дисциплінарне стягнення, сповіщається про це під розписку. Адміністративний акт про накладання на службовця дисциплінарного стягнення оголошується на підприємстві або в установі.

Перш, ніж видати адміністративний акт про накладання дисциплінарного стягнення, від особи, яка притягається до дисциплінарної відповідальності, обов'язково треба брати пояснення.

Адміністративний акт про накладання дисциплінарного стягнення в порядку правил внутрішнього трудового розпорядку службовець може оскаржити. Скарга подається в комісію по трудових спорах або в установленому законом порядку в суд. Якщо службовець протягом року не матиме нового дисциплінарного стягнення, то він розглядається як такий, що не має дисциплінарного стягнення. Керівник установи або підприємства може достроково (не чекаючи закінчення строку) зняти з службовця дисциплінарне стягнення, якщо він виявив себе як добрий, сумлінний працівник. У кожному випадку зняття дисциплінарного стягнення оформлюється відповідним адміністративним актом. У трудові книжки дисциплінарні стягнення не вносяться.

Дисциплінарна відповідальність службовців на основі спеціальних статутів і положень здійснюється в міністерствах шляхів сполучення, зв'язку, морського і річкового флоту, внутрішніх справ, оборони; в прокуратурі, комітеті державної безпеки та інших відомствах.

Характерною особливістю цього виду дисциплінарної відповідальності є те,  що спеціальні статути  і  положення1   пе-

1 Див. «Устав о дисциплине работников связи СССР» (СЗ СССР, 1935, N° 20, ст. 163), «Устав о дисциплине рабочих и служащих водного транспорта Союза ССР» (СЗ СССР, 1934, № 29, ст. 222 «б», ст. 16 и 17), «Дисциплинарный Устав Вооруженных Сил Союза ССР», Воениздат, I960 та інші.

РАДЯНСЬКА ДЕРЖАВНА СЛУЖБА                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      209

редбачають більш підвищені вимоги до дисципліни і встановлюють більш широкий обсяг прав керівників по застосуванню заходів заохочення і заходів стягнення. Так, наприклад, дисциплінарний Статут Радянської Армії встановлює такі види дисциплінарного стягнення: 1) дисциплінарні стягнення, які впливають на службову гідність військовослужбовця: зауваження, особиста догана, догана перед строєм, догана з оголошенням в наказі; 2) дисциплінарні стягнення, які обмежують деякі права військовослужбовця: незвільнен-ня з розташування частини, позбавлення чергової відпустки, позбавлення процентної надбавки, затримання представлення про присвоєння чергового військового звання, зниження військового звання; 3) дисциплінарні стягнення, які обтяжують військовослужбовця службовими обов'язками: призначення в наряд поза чергою; 4) дисциплінарні стягнення, які позбавляють військовослужбовця свободи або- обмежують його свободу: простий арешт, суворий арешт, домашній арешт; 5) дисциплінарні стягнення, які позбавляють військовослужбовця влади або зменшують його владу: усунення з посади, пониження в посаді, усунення від командування; 6) звільнення з армії; 7) віддача до офіцерського суду честі.

Статут надає начальникові право визначати в кожному конкретному випадку вид і захід дисциплінарного стягнення в залежності від тяжкості вчиненого проступку, обставин, за яких він був учинений, а також від того, як раніше даний військовослужбовець виконував свої службові обов'язки. Тяжкість відповідальності збільшується, якщо винний неодноразово вчиняв поступок одного і того ж характеру, якщо проступок учинений при виконанні службових обов'язків або коли він мав своїм наслідком суттєве порушення порядку. Кожне стягнення, з метою своєчасного дисциплінарного впливу на порушника дисципліни, згідно з Статутом, повинно бути накладене не пізніше як через десять діб з дня виявлення проступку, а якщо проводиться розслідування або дізнання, — то з дня їх закінчення. Дисциплінарне стягнення здійснюється, як правило, негайно, а у виняткових випадках — не пізніше як через місяць з дня його накладення. Подання скарги не припиняє виконання накладеного дисциплінарного стягнення, доки не буде розпорядження старшого начальника про його анулювання.

Окремими державно-правовими актами регулюється дисциплінарна відповідальність суддів і прокурорсько-слідчих працівників.

Дисциплінарна відповідальність суддів регулюється Положенням про дисциплінарну    відповідальність    суддів,    за-

14  І- М. Пахомов

210                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             РОЗДІЛ jVII

твердженим  Указом  Президії   Верховної  Ради  СРСР  від 15 липня 1948 р.1

Дисциплінарна відповідальність прокурорсько-слідчих працівників регулюється наказом Прокурора СРСР від 17 грудня 1942 р. № 613/м «Про порядок накладення дисциплінарних стягнень і про заходи заохочування за дисциплінованість і сумлінну роботу прокурорсько-слідчих працівників»2.

Відповідно до вказаних державно-правових актів: а) на суддів, винних у вчиненні дисциплінарних проступків, накладаються такі дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, сувора догана; б) на прокурорсько-слідчих працівників— зауваження, догана, сувора догана, зміщення на нижчу посаду, звільнення з посади.

Особливий порядок дисциплінарної відповідальності суддів має велике значення для забезпечення принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону. Дисциплінарна відповідальність суддів і прокурорсько-слідчих працівників має і інше, не менш важливе завдання — тримати в чистоті їх високе звання охоронців соціалістичної законності в нашій країні. «Радянський суддя... повинен показувати зразок чесного служіння Батьківщині, точного і неухильного виконання радянських законів, моральної чистоти і бездоганної поведінки, щоб мати не тільки формальне, але й моральне право судити і вчити інших».3

4. Матеріальна відповідальність радянських державних службовців полягає в зобов'язанні відшкодувати збитки, заподіяні з їх вини при виконанні службових обов'язків.

Питання про матеріальну відповідальність державних органів за шкоду, завдану з вини їх працівників при виконанні службових (трудових) обов'язків, регулюється цивільним правом (ст. 88, ч. III, і ст. 89 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік).

Державний орган, відшкодувавши збитки, завдані його службовцем, має право регресного позову (ст. 94 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік). Що ж стосується майнової відповідальності службовця перед установою, то це питання регулюється трудовим правом. По-кладаючи матеріальну відповідальність на державних службовців, радянське законодавство передбачає такі умови: наявність заподіяної шкоди, протиправного характеру службо-

1                           Див. «Ведомости Верховного Совета СССР», 1948, № 31, ст. ї.

2                        Див. «История советской прокуратуры», 1955, стор. 555.

3                      Див. Положение о дисциплинарной ответственности судей. «Ведомости Верховного Совета СССР», 1948, № 31, ст. I.

РАДЯНСЬКА ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

211

вих дій, причинного зв'язку між протиправним діянням (дією або бездіянням) і заподіяною шкодою, а також вини.

Державні службовці не несуть матеріальної відповідальності, якщо учинені ними дії, що завдали шкоди, були законними (крайня необхідність, гашення пожежі, виконання правомірних державно-правових актів і т. п.). Матеріальні збитки, заподіяні службовцем державі, відшкодовуються повністю, тобто в розмірі заподіяної шкоди, але не більше ніж 1/3 місячної заробітної плати службовця.

Матеріальна відповідальність у повному розмірі заподіяної державі шкоди наступає тільки в таких випадках: коли шкода заподіяна злочинними діями державного службовця; коли на службовця спеціальними законами покладена повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну установі або підприємству; коли між адміністрацією і працівником укладений договір про прийняття службовцем на себе повної матеріальної відповідальності за нестачу довірених йому цінностей. У цих випадках питання про відшкодування збитків вирішується в судовому  порядку.

Обмежена (часткова) матеріальна відповідальність наступає у випадках псування, знищення або втрати знарядь виробництва, недобору грошових сум, неправильного витрачання коштів, виданих на господарські потреби і т. п.

Питання про обмежену (часткову) матеріальну відповідальність вирішується або в порядку розгляду судом звичайної цивільної справи або в адміністративному порядку. Адміністративний порядок полягає в тому, що відшкодування заподіяної державі матеріальної шкоди здійснюється у передбачених законодавством випадках, шляхом відрахування із заробітної плати службовця відповідних сум на підставі розпорядження адміністрації підприємства або установи.

Адміністрація підприємства або установи, проводячи відрахування із заробітної плати службовців суми на відшкодування заподіяної ними державі матеріальної шкоди, повинна додержувати порядку і розміру відрахування, передбачених законодавством. В повному розмірі відраховуються суми, які видані службовцеві внаслідок рахункових помилок; непо-вернені гроші, які залишились з авансу на командировочні видатки, господарські потреби і т. п., якщо працівник не оспорює підстав і розміру їх відрахування в комісії по трудових спорах.

Адміністрація підприємства або установи має право дати розпорядження про відрахування із заробітної плати службовця відповідних сум на відшкодування заподіяної ним державі шкоди не пізніше ніж через один місяць з дня неправильно обрахованої видачі або з дня закінчення строку,

14*

212                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            розділ ivn

встановленого для погашення заборгованості. Відрахування здійснюється не раніше ніж через сім днів після ознайомлення службовця з розпорядженням адміністрації. Якщо службовець у семиденний строк оскаржить розпорядження адміністрації, то відрахування не проводиться, і адміністрація повинна звернутись з відповідною вимогою в комісію по трудових спорах або суд.

В адміністративному порядку відшкодування матеріальної шкоди здійснюється також Комісією державного контролю Ради Міністрів СРСР і Комісіями державного контролю Рад Міністрів союзних республік, які мають право проводити, у відповідності до затверджених урядом правил, грошові нарахування на службових осіб в розмірі заподіяної шкоди, однак, не більше тримісячної суми заробітної плати винного.1

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

В. Б ю н х є р-У дер, Е. Петцольд. Правовые вопросы дисциплинарной ответственности сотрудников государственного аппарата, «Staat und Recht», 1957, № 11.

В. А. В о р о бьев. К понятию и принципам советской государственной службы. Уч. зап. Туркменского университета, 1956, вып. V.

А. Г р ю н т е р. Должностные преступления. Харьков, Юриздат НКЮ УССР, 1928.

И. И. Е в т и х и е в. Институт государственной службы в советском административном праве. Научная сессия, посвященная 20-летию существования Всесоюзного института юридических наук (1925—1946), М., 1946.

Б. И. Жерлицын. Основания дисциплинарной ответственности должностных лиц советского государственного аппарата. Сборник научных трудов АН БССР, Отдел правовых наук, вып. 2. Вопросы государства и права БССР. Минск, 1959.

А. И. Ж и ж и л е н к о. Должностные (служебные) преступления. М., Изд.

«Право и жизнь», 1927.

В. Ф. Кириченко. Ответственность за должностные преступления по советскому уголовному праву, М., 1956.

Т. И. Козырева. Административное принуждение и его виды. М., 1957.

Martonyi Janos. A kozszolgalati jogviszony keletkezese. Acta univer-sitatis szegediensis, Tomus V, Fasciculus 9, szeged, 1958.

И. H. П a x о m о в. К вопросу о понятии советской государственной службы. Вид. Львівського університету. Наукові записки, серія юридична, 1955.

І. М. Пахомов. До питання про виникнення державно-службових відносин. XXXIII наукова сесія, присвячена підсумкам науково-дослідної роботи Львівського державного університету за 1957 рік, секція юридичних наук, Львів, 1958.

1 Див., наприклад", Указ Президії Верховної Ради СРСР від 24 квітня 1958 р. «Про відповідальність за невиконання планів і завдань по поставках продукції» («Ведомости Верховного Совета СССР», 1958, № 9, ст. 202).                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    і       .  . :

РАДЯНСЬКА  ДЕРЖАВНА СЛУЖБА

213

А. Е. П а щ є р с т н и к. К вопросу о советской государственной службе. «Вопросы советского административного права», Изд. АН СССР, М—Л., 1949.

С т а й н о в. Развитие на трудово-профессионалния статут на роботни-ци и служители след 9. IX. 1944. Изд. «Наука и изкуство», София, 1959. С. Студеникин. Советская государственная служба. «Вопросы советского административного права», Изд. АН СССР, М.—Л., 1949. А. Ш у р к о.  К вопросу о разграничении должностного преступления и   дисциплинарного   проступка.   Труды   Иркутского   университета, т. XIII, 1955.

М. Я к у б а. Завдання Адміністративного кодексу УРСР і деякі питання його змісту, «Радянське право», № 3, 1960. ІД. А. Я м п о л ь с к а я. Служебная дисциплина и дисциплинарный проступок, «Советское государство и право», № 12, 1947.