1. РІЗНОМАНІТТЯ ІМПЕРАТИВІВ

У «Province of Jurisprudence Determined» Остін зробив спробу найбільш зрозуміло й досконало проаналізувати концепцію права у перекладі на мову зовньшньо простих елементів команд і звичок. У цьому та двох наступних розділах ми викладемо та піддамо критиці одну позицію, яка по суті збігається з доктри­ною Остіна, але в деяких пунктах, можливо, розходиться з нею, бо наш головний інтерес пов'язаний не з Остіном, а з повнова­женнями певного типу теорії, що має постійну привабливість, незважаючи на свої можливі недоліки. Тож ми не побоялися знехтувати деякою сумнівністю або непослідовністю поглядів Остіна і викласти певну зрозумілу та логічну позицію. Крім того, там, де Остін лише натякає на можливі способи спросту­вання критики, ми розвинули їх (частково в напрямках, яких дотримувалися пізніші теоретики, наприклад Кельзен), щоб га­рантувати, що доктрину, яку ми розглядатимемо та критикувати­мемо, викладено в її найпереконливішій формі.

У багатьох ситуаціях суспільного життя одна людина може висловлювати бажання, щоб інша людина щось зробила або ут­рималася від якогось вчинку. Коли це бажання висловлюється не просто у вигляді якоїсь цікавої інформації або навмисного саморозкриття, а з наміром примусити людину, якій його адресо­вано, підкоритися висловленому бажанню, в англійській і бага­тьох інших мовах звичайно, хоча й не обов'язково, вживається особлива лінгвістична форма, що називається наказовим спосо­бом: «Іди додому!», «Ідіть сюди!», «Стій!», «Не вбивай його!». Соціальні ситуації, в яких ми звертаємося до інших за допомо­гою такої наказової форми, надзвичайно різноманітні. Проте во­ни містять певні головні типи, які постійно повторюються і важ­ливість яких відзначається деякими добре відомими класифікаціями. «Передайте, будь ласка, сіль» — це звичайно лише прохання, бо, як правило, воно адресується тому, хто здат­ний надати нам послугу, і не має відтінку якоїсь настійливості

24

4 — Концепція права

25

Х.Л.А.Харт. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВА

ЗАКОНИ, КОМАНДИ ТА НАКАЗИ

або натяку на те, що може статися в разі невиконання прохан­ня. «Не вбивайте мене» звичайно лунатиме як благання, коли промовець підвладний людині, до якої звертається, або перебу­ває в скрутному становищі, з якого остання має змогу визволи­ти його. З іншого боку, «не рухайся» може бути застережен­ням, якщо промовець знає про якусь небезпеку, що загрожує тому, до кого він звертається (наприклад, про змію в траві), і яку той може відвернути, якщо не ворушитиметься.

Соціальні ситуації, для яких є типовим, хоча й не постійним, вживання мовних наказових форм, не тільки відзначаються ве­ликою різноманітністю, а й непомітно переходять одна в одну, й такі вирази, як «благання», «прохання» або «застереження» за­безпечують установлення лише небагатьох приблизних відмінностей. Найважливішою з цих ситуацій є та, для якої слово «наказовий» видається особливо придатним. її можна проілюструвати прик­ладом з бандитом, який промовляє до банківського клерка: «Да­вай гроші або стрілятиму». Характерною рисою цієї ситуації, яка схиляє нас до стверджування, що бандит наказує, а не лише просить, тим більше не благає клерка віддати гроші, є те, що для забезпечення виконання висловленого ним бажання промовець погрожує зробити щось таке, що нормальна людина вважала б за небезпечне чи неприємне, і робить збереження грошей менш прийнятним для клерка варіантом поведінки. Якщо бандит до­сягає мети, ми говоримо про нього, що він примусив клерка, а про клерка — що він у цьому сенсі підвладний бандитові. За таких випадків може виникати багато делікатних лінгвістичних питань: ми могли б, власне, сказати, що бандит наказав клеркові віддати гроші й клерк підкорився, але було б дещо неправиль­ним стверджувати, що бандит дав йому наказ, бо цей вираз має скоріше військове звучання і передбачає певне право або владу давати накази, чого в нашому випадку немає. Проте було б цілком природно сказати, що бандит дав наказ своєму прибічникові стерегти двері.

Нам немає тут потреби вдаватися у ці тонкощі. Хоча якийсь натяк на владу і повагу до влади нерідко може бути присутній у словах «наказ» та «покора», ми будемо вживати вирази «накази, підкріплені погрозами» та «примусові накази», маючи на увазі накази, як той бандитський, що забезпечуються лише погрозами, а слова «покора» та «підкорятися» вживатимемо для зазначення виконання таких наказів.

Важливо, однак, наголосити — хоча б тільки через великий вплив на юристів остінівського визначення поняття команди, — що та проста ситуація, де для приневолення до покори застосо-

26

вуються погрози неприємностями і більше нічого, не є ситу­ацією, в якій ми закономірно говоримо про «команду». Це слово, не дуже поширене поза військовим контекстом, містить дуже виразні натяки на існування якоїсь відносно стабільної ієрархічної організації людей, подібної до армії або групи прихильників, де командир займає виняткову позицію. Типовим є генерал (не сержант), який віддає команди, хоча цей термін передбачає й інші форми особливої вищості, як Христос, який, за Новим за­повітом, командував своїми учнями. Більш важливим — бо це вирішальна відмінність між різними формами «імперативу» — є той момент, що у випадку віддачі команди не обов'язково має існувати прихована загроза неприємностей у разі непідкорення. Командувати означає характерним чином здійснювати владу над людьми, а не можливість накладати кару, і хоча це може поєднуватися з погрозами неприємностями, перш за все коман­да розрахована не на страх, а на повагу до влади.

Очевидно, що ідея команди, з її дуже виразним поєднанням з владою, набагато ближча до ідеї права, ніж наказ бандита, підкріплений погрозами, хоча цей другий є одним з прикладів того, що Остін, нехтуючи відмінностями, зазначеними в остан­ньому абзаці, помилково називає командою. Проте для нашого заміру команда надто близька до права, бо елемент влади, при­сутній у праві, завжди був однією з перешкод на шляху до будь-якого легкого роз'яснення того, що таке право. Тому у висвітленні права ми не можемо з користю застосувати поняття команди, яке також містить елемент влади. Насправді однією з позитив­них якостей остінівського аналізу, попри всі його недоліки, є те, що елементи ситуації з бандитом, на відміну від елемента влади, самі не є незрозумілими або такими, що потребують великих пояснень. Отож ми слідом за Остіном спробуємо побудувати з цього ідею права. Втім, на відміну від Остіна, ми сподіваємося не стільки на успіх, скільки на можливість навчитися зі своєї невдачі.