Глава 31-А

СКАРГИ ГРОМАДЯН НА РiШЕННЯ, ДiЇ АБО

БЕЗДiЯЛЬНiСТЬ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНiВ,

ЮРИДИЧНИХ ЧИ СЛУЖБОВИХ ОСiБ

У СФЕРi УПРАВЛiНСЬКОЇ ДiЯЛЬНОСТi

(Кодекс доповнено главою 31-А згiдно з Указом ПВР

М 5803-12 вiд 25.04.88)

(Глава 31-А в редакцiї Закону М° 403/95-ВР вiд 31.10.95)

Стаття 2481. Право на звернення iз скаргою

до суду

Громадянин має право звернутися до суду (вiйсько-

вослужбовець - до вiйськового суду) зi скаргою, якщо

вважає, що рiшенням, дiєю або бездiяльнiстю державного

органу, юридичної або службової особи пiд час здiйс-

нення ними управлiнських функцiй порушено його права

чи свободи.

Скаргу в суд може бути подано громадянином, його

представником або на прохання громадянина - упов-

новаженим представником громадської органiзацiї, тру-

дового колективу.

Дй суб'єктiв, зазначених у частинi першiй цiєї статтi,

рiшення, дiї або бездiяльнiсть яких може бути оскаржено

до суду (суб'єкти оскарження), належать: органи дер-

жавної виконавчої влади та їх службовi особи; органи

мiсцевого самоврядування та їх службовi особи; керiв-

ники установ, органiзацiй, пiдприємств i їх об'єднань

незалежно вiд форм власностi; керiвнi органи i керiвники

об'єднань громадян, а також службовi особи, якi

виконують органiзацiйно-розпорядчi, адмiнiстративно-

господарськi обов'язки або виконують такi обов'язки за

спецiальними повноваженнями.

528

1. Вiдповiдно до ст. 55 Конституцiї України кожному

' гарантується право на оскарження в судi рiшень, дiй чи

^бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого

самоврядування, посадових i службових осiб.

iсторiя розвитку iнституту оскарження рiшень, дiй або

бездiяльностi державних органiв, юридичних чи службо-

вих осiб у сферi управлiнської дiяльностi показує, як по-

стiйно розширюється компетенцiя суду по розгляду цих

справ.

Конституцiя СРСР 1977 р. закрiпила право громадян

оскаржувати до суду дiї службових осiб, вчинених з по-

рушенням закону, з перевищенням повноважень, що

ущемляють права громадян (ст. 58). Однак ст. 58 Кон-

ституцiї СРСР довгий час не реалiзовувалась, оскiльки не

був встановлений порядок її застосування. Лише Ука-

зом Президiї Верховної Ради УРСР вiд 25,04.1988 р. ЦПК

був доповнений главою 31-А, яка встановила порядок роз-

гляду скарг на неправомiрнi дiї службових осiб, що ущем-

ляють права громадян. Проте доповнення ЦПК главою

Зi-А не зняло обмеження в реалiзацiї конституцiйного

права громадян на скаргу i судовий захист, тому що до

суду можна було оскаржувати тiльки одноособовi дiї слу-

жбових осiб.

Законом України вiд 31.10.1995 р. глава 31-А викла-

дена в новiй редакцiї. Тепер до суду можуть бути оскар-

женi як колегiальнi, так i одноособовi рiшення, дiї або

бездiяльнiсть державних органiв, юридичних чи службо-

вих осiб у сферi управлiнської дiяльностi.

До суб'єктiв, рiшення, дiї або бездiяльнiсть яких мо-

жуть бути оскарженi до суду, належать: органи держав-

ної виконавчої влади рiзних рiвнiв та їх службовi особи;

органи мiсцевого самоврядування та їх службовi особи;

керiвники установ, органiзацiй, пiдприємств i їх об'єднань

незалежно вiд форм власностi; керiвнi органи i керiвни-

ки об'єднань громадян, а також службовi особи, якi вико-

нують органiзацiйно-розпорядчi, адмiнiстративно-госпо-

дарськi обов'язки або виконують такi обов'язки за спецi-

альними повноваженнями.

У пунктi 4 постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 03.12.1997 р. № 13 <Про практику розгляду

судами справ за скаргами на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть

органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядуван-

ня, юридичних, посадових i службових осiб у сферi управ-

529

пiнської дiяльностi, якi порушують права та свободи гро-

мадян> зазначено, що до державних органiв, рiшення, дiї

чи бездiяльнiсть яких можуть згiдно зi ст. 55 Конституцiї

України i гл. 31-А ЦПК оскаржуватися до суду, належать

створенi вiдповiдно до Конституцiї України i правових

актiв Верховної Ради, Президента, Кабiнету Мiнiстрiв

України, Верховної Ради та Ради мiнiстрiв Автономної

Республiки Крим органи, якi реалiзують наданi держа-

вою функцiї та повноваження у сферi управлiння.

Пiд органами мiсцевого самоврядування маються на

увазi створенi на пiдставi Конституцiї України i Закону

<Про мiсцеве самоврядування в Українi> як представни-

цькi органи мiсцевого самоврядування (сiльськi, селищнi,

мiськi, районнi та обласнi ради) та їх виконавчi органи,

так i органи самоорганiзацiї населення.

Щодо рiшень, дiй чи бездiяльностi посадових i служ-

бових осiб органiв судової влади, то згiдно зi ст. 55 Кон-

ституцiї України до суду можуть бути оскарженi лише тi

з них, якi належать до сфери управлiнської дiяльностi

(Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивiль-

них справах II Бюл. законодавства i юрид. практики

України.- 1999.- № 5.- С. 214).

Як зазначено в п. З постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 03.12.1997 р. № 13 <Про практику розгляду

судами справ за скаргами на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть

органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядуван-

ня, юридичних, посадових, i службових осiб у сферi

управлiнської дiяльностi, якi порушують права та свободи

громадян>, до вiйськового суду можуть бути оскарженi

також рiшення, дiї чи бездiяльнiсть осiб, якi не перебувають

на вiйськовiй службi, але за посадою, яку вони займають в

органах вiйськового управлiння, уповноваженi приймати

рiшення щодо прав i свобод вiйськовослужбовцiв. Грома-

дяни, звiльненi з вiйськової служби, вправi оскаржити

рiшення, дiї чи бездiяльнiсть вiйськових посадових осiб i

органiв вiйськового управлiння, якi порушили Їх права i

свободи пiд час проходження ними вiйськової служби, до

районного (мiського) або до вiйськового суду за власним

розсудом (Постанови Пленуму Верховного Суду України

у цивiльних справах / / Бюл. законодавства i юрид.

практики України.- 1999.- № 5.- С. 214).

2.3 питань про застосування ст. 248' ЦПК щодо кола

суб'єктiв оскарження iснує рiшення Конституцiйного Суду

530

України вiд 25 листопада 1997 р. по справi гр. Дзюби Г.П.

щодо права на оскарження в судi неправомiрних дiй

посадових осiб. Конституцiйний Суд України зокрема

вирiшив, що частину другу ст. 55 Конституцiї України

необхiдно розумiти так, що кожен, тобто громадянин

України, iноземець, особа без громадянства мае.гарантоване

державою право оскаржити в судi загальної юрисдикцiї

рiшення, дiї чи дiяльнiсть будь-якого органу державної

влади, органу мiсцевого самоврядування, посадових i

службових осiб, якщо громадянин України, iноземець, особа

без громадянства вважають, що рiшення, дiя чи бездiяль-

нiсть порушують або ущемляють права i свободи громадя-

нина України, iноземця, особи без громадянства чи

порушують їх здiйснення,.а тому потребують правового

захисту в судi (Конституцiйний Суд Укпраїни: правовi

засади, рiшення, висновки та ухвали.- К" 1999.- Рiшення

№ 6-ЗП).

3. Право на звернення зi скаргою до суду мають лише

фiзичнi особи, якi вважають, що суб'єктом оскарження

порушено їх особистi права i свободи.

У пунктi 2 постанови Пленуму Верховного Суду Укра-

їни вiд 03.12.1997 р. № 13 <Про практику розгляду суда-

ми справ за скаргами на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть

органiв державної влади, юридичних, посадових i службо-

вих осiб у сферi управлiнської дiяльностi, яАi порушують

права та свободи громадян> зазначено, що вiдповiдно до

ст. 26 Конституцiї України iноземцi та особи без грома-

. дянства,- що перебувають у країнi на законних пiдставах

(iммiгранти, особи, якi у нiй працюють, прибули на її

територiю в установленому порядку на певний час тощо),

мають таке саме право на подання скарг, як i громадяни

України, якщо iнше не передбачено мiжнародними дого-

ворами, учасницею яких вона є (Постанови Пленуму

Верховного Суду України в цивiльних справах / / Бюл.

законодавства i юрид. практики України.-1999.- № 5.-

С. 213, 214).

Скаргу на захист прав i свобод громадянина може бути

подано його представником, а також на прохання особи,

яка оскаржує рiшення, дiї або бездiяльнiсть державних

органiв, юридичних чи службових осiб, представником

громадської органiзацiї, трудового колективу, уповнова-

женим їх органом, який дiє на пiдставi закону чи устано-

вчих документiв. Згiдно iз Законом України <Про об'єд-

531

нання громадян> вiд 16.06.1992 р. пiд громадською орга-

нiзацiєю слiд розумiти об'єднання громадян для задово-

лення i захисту своїх законних соцiальних, економiчних,

творчих, вiкових, нацiонально-культурних, спортивних та

iнших загальних iнтересiв (ст. 3).

Стаття 2482. Предмет судового оскарження

До рiшень, дiй або бездiяльностi суб'єктiв оскарження

належать колегiальнi i одноособовi рiшення, дiї або без-

дiяльнiсть, у зв'язку з якими громадянин вважає, що:

порушено або порушуються його права чи свободи;

створено або створюються перепони для реалiзацiї

ним своїх конституцiйних прав чи свобод або що вжитi

заходи щодо реалiзацiї його прав є недостатнiми;

на нього покладено обов'язки, не передбаченi зако-

нодавством або передбаченi законодавством, але без вра-

хування конкретних обставин, за яких цi обов'язки по-

виннi покладатися, або що вони покладенi не уповнова-

женими на це особою чи органом;

його притягнено до вiдповiдальностi, яку не передба-

чено законом, або до нього застосовано стягнення за

вiдсутнiстю передбачених законом пiдстав, або непра-

вомочною службовою особою чи органом.

Суб'єкти оскарження несуть вiдповiдальнiсть за не-

виконання лише тих обов'язкiв, якi були на них

покладено законодавчими або iншими нормативними

актами.

1. Предметом судового оскарження є колегiальнi та

одноособовi рiшення, дiї або бездiяльнiсть державних ор-

ганiв, юридичних чи службових осiб у сферi управлiнської

дiяльностi. Як зазначено у п. 5 постанови Пленуму Вер-

ховного Суду України вiд 03.12.1997 р. № 13 <Про

практику розгляду судами справ за скаргами на рiшення,

дiї чи бездiяльнiсть органiв державної влади, органiв мi-

сцевого самоврядування, юридичних, посадових i службо-

вих осiб у сферi управлiнської дiяльностi, якi порушують

права та свободи громадян>, предметом судового оскар-

ження можуть бути як колегiальнi, так i одноособовi рi-

шення, дiї чи бездiяльнiсть суб'єктiв оскарження, акти

як нормативного, так i iндивiдуального характеру, у зв'я-

зку з якими громадянин вважає, що: а) порушено або

порушуються його права i свободи; б) створено або ство-

532

рюються перепони для реалiзацiї ним своїх конститу-

цiйних прав чи свобод (або вжитi заходи щодо їх реалiза-

цiї є недостатнiми); в) на нього покладено обов'язки, не

передбаченi законодавством, або передбаченi, але без ура-

хування конкретних обставин, за яких цi обов'язки повин-

нi покладатися, або вони покладенi не уповноваженими

на це особою чи органом; г) його притягнуто до вiдповi-

дальностi, не передбаченої законом, або до нього застосо-

вано стягнення за вiдсутностi передбачених законом пiд-

став чи неправомочною службовою особою (органом)

(Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивiль-

них справах II Бюл. законодавства i юрид. практики

України.- 1995- № 5.- С.215).

Наприклад, у вереснi 1997 р. Є. звернувся до суду зi

скаргою на неправомiрнi дiї Мiнiстра охорони здоров'я

України. Заявник зазначав, що вiн працював психологом

у Львiвськiй обласнiй психiатричнiй лiкарнi й був у штатi

вiддiлення стацiонарної судово-психiатричної експертизи.

На пiдставi наказу Мiнiстра охорони здоров'я вiд 4 лютого

1994 р. № 20 до штату зазначених вiддiлень було введено

посаду експерта-психолога, яку вiн, Є., займає з 1 березня

1997 р. Вважаючи, що даний наказ у частинi введення

посади експерта^психолога виходить за межi повноважень

мiнiстра i зачiпає його. Є., процесуальнi та громадянськi

права (зокрема, вiн позбавлений можливостi користуватися

пiльгами державного службовця), заявник просив визнати

цей наказ у зазначенiй частинi незаконним.

Рiшенням Печорського районного суду м. Києва вiд ,

13 лютого 1998 р. у задоволеннi скарги було вiдмовлено.

У касацiйному порядку справа не розглядалася.

Голова Верховного Суду України порушив у протестi

питання про скасування судового рiшення i направлення

справи на новий розгляд. Президiя Київського мiського

' суду визнала, що протест пiдлягає задоволенню з таких

пiдстав.

Суд, вiдмовляючи Є. у задоволеннi скарги, послався

у рiшеннi на те, що громадянам не надано права зверта-

тися до суду iз заявою про визнання незаконним

правового акта службової особи.

Статтею 55 Конституцiї України передбачено можли-

вiсть захисту прав та свобод людини i громадянина в разi

порушення їх державними органами або iншими суб'єк-

тами правовiдносин у рiзних сферах дiяльностi. До дер-

533

жавних органiв, рiшення, дiї чи бездiяльнiсть яких мо-

жуть згiдно iз гл. 31-А ЦПК оскаржуватися до суду, на-

лежать органи, створенi вiдповiдно до Конституцiї Укра-

їни i правових актiв Президента, Верховної Ради, Кабiне-

ту Мiнiстрiв України, а також Верховної Ради й Ради

мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, якi реалiзують

наданi державою функцiї та повноваження у сферi управ-

лiння.

Згiдно з роз'ясненнями, викладеними в п. 5 постанови

Пленуму Верховного Суду України вiд 03.12.1997 р.

№ 13 <Про практику розгляду судами справ за скаргами

на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть органiв державної влади,

органiв мiсцевого самоврядування, юридичних, посадових

i службових осiб у сферi управлiнської дiяльностi, якi

порушують права та свободи громадян>, предметом судо-

вого оскарження вiдповiдно до ст. 2482 ЦПК можуть бути

як колегiальнi, так i одноособовi рiшення, дiї чи бездiяль-

нiсть суб'єктiв оскарження, акти як нормативного, так

i iндивiдуального характеру, у зв'язку з якими громадя-

нин вважає, що: порушено або порушуються його права

i свободи; створено або створюються перепони для реалi-

зацiї ним своїх конституцiйних прав чи свобод; на нього,

покладено обов'язки, не передбаченi законодавством чи

тi, що передбаченi, але без урахування конкретних обста-

вин, за яких вони повиннi покладатися, або їх покладено

не уповноваженими на це особою чи органом тощо.

Посилання в рiшеннi на те, що згiдно зi<;т. 24815 ЦПК

-^ оскаржити наказ до суду мiг лише прокурор, не вiдповiдає

вказаним нормам закону.

У рiшеннi також зазначено, що суд вiдмовив Є. у задо-

воленнi скарги й у зв'язку з тим, що Мiнiстр охорони

здоров'я, який видав оскаржений наказ, дiяв у межах сво-

їх повноважень. При цьому суд не навiв доводiв, якi пiд-

тверджували б такий висновок, У рiшеннi вiдсутнi данi

про межi повноважень, права та обов'язки мiнiстра. Зок-

рема, суд не дослiдив Положення про Мiнiстерство охоро-

ни здоров'я України, затверджене постановою Кабiнету

Мiнiстрiв України вiд 12.08.1992 р. № 469, яке дiяло на

час видання наказу, не з'ясував, чи пiдлягав останнiй ре-

єстрацiї у Мiнiстерствi юстицiї України та чи був вiн

зареєстрований.

Крiм того, згiдно зi ст. 2485 ЦПК скарга подається до

суду в двомiсячний строк вiд дня, коли громадянин дiз-

534

нався або повинен був дiзнатися про порушення його прав

чи свобод, i в мiсячний строк iз дня одержання ним пись-

мової вiдповiдi про вiдмову в задоволеннi скарги орга-

ном або службовою особою вищого рiвня щодо того орга-

ну чи службової особи, якi постановили рiшення, вчини-

ли дiї, допустили бездiяльнiсть, або з дня закiнчення мi-

сячного строку пiсля подання скарги, якщо громадяни-

ном не було одержано на неї письмової вiдповiдi. Зазна-

ченi строки є процесуальними.

iз матерiалiв справи вбачається, що Є. звернувся до

суду 17 вересня 1997 р.'На посаду експерта-психолога

його було переведено 1 березня того ж року. Суд не з'ясу-

вав, з якого часу заявник вважає його право порушеним,

чи не пропустив вiн строк звернення та чи не оскаржу-

ється ним фактично наказ про переведення його на поса-

ду експерта-психолога.

Враховуючи наведене, президiя Київського мiського суду

скасувала рiшення Печорського районного суду i направила

справу на новий розгляд (Рiшення Верховного Суду

України: Щорiчник.- К" 1999.- С. 127, 128).

Предметом судового оскарження можуть бути: вiдмо-

ва в реєстрацiї акту громадянського стану; вiдмова в офор-

мленнi паспорта для виїзду за кордон чи в продовженнi

термiну його дiї або тимчасова затримка паспорта чи його

вилучення; рiшення мiсцевих органiв державних адмiнi-

страцiй або органiв мiсцевого самоврядування про вве-

дення не передбачених законом податкiв i зборiв, про вста-

новлення обмежень на вивiз товарiв за межi адмiнiстра-

тивно-територiальної одиницi тощо.

Як зазначено у п. 5 ч. З зазначеної постанови Плену-

му Верховного Суду України, судами вирiшуються згiдно

iз ч. З ст. 16 Закону України <Про звернення громадян>

скарги на рiшення у сферi управлiнської дiяльностi зага-

льних зборiв членiв колективних сiльськогосподарських

пiдприємств, акцiонерних товариств, громадських органi-

зацiй i об'єднань, житлово-будiвельних кооперативiв та

iнших юридичних осiб, створених на основi колективної

власностi (Постанови Пленуму Верховного Суду Украї-

ни в цивiльних справах // Бюл. законодавства i юрид.

практики України.-1999.- № 5.- С. 215).

2. Суб'єкти оскарження несуть вiдповiдальнiсть за

невиконання лише тих обов'язкiв, якi були на них покладе-

нi законодавчими або iншими нормативними актами.

535

Стаття 2483. Скарги на рiшення i дiї, якi ие

пiдвiдомчi судам

Судам не пiдвiдомчi скарги:

на акти органiв законодавчої i виконавчої влади, що

-пiдлягають розгляду щодо їх конституцiйностi;

на акти, що стосуються забезпечення обороноздатностi

держави, державної безпеки, зовнiшньополiтичної дiя-

льностi держави, збереження державної, вiйськової i слу-

жбової таємницi;

на акти i дiї службових осiб органiв дiзнання, попе-

реднього слiдства, прокуратури, суду, якщо законодав-

ством встановлено iнший порядок оскарження;

на акти i дiї об'єднань громадян, якi вiдповiдно до

закону, статуту (положення) належать до їх внутрiорга-

нiзапiйної дiяльностi або їх виключної компетенцiї.

1. Законодавство виключає можливiсть оскарження

актiв органiв законодавчої i виконавчої влади, якi пiдля-

гають розгляду щодо їх конституцiйностi. У ст. 147 Кон-

ституцiї України проголошено, що єдиним органом кон-

ституцiйної юрисдикцiї в Українi є Конституцiйний Суд

України. Вiн вирiшує питання про вiдповiднiсть законiв

та iнших правових актiв Конституцiї.

Конституцiйний Суд України приймає рiшення та дає

висновки у справах щодо:

а) конституцiйностi законiв та iнших правових актiв

Верховної Ради України, актiв Президента України,

актiв Кабiнету Мiнiстрiв України, правових актiв

Верховної Ради Автономної Республiки Крим;

б) вiдповiдностi Конституцiї України чинних мiж-

народних договорiв України або тих мiжнародних до-

говорiв, що вносяться до Верховної Ради України для

надання згоди на їх обов'язковiсть;

в) додержання конституцiйної процедури розслiду-

вання i розгляду справи про усунення Президента

України з поста в порядку iмпiчменту в межах,

визначених ст.ст. 111 та 151 Конституцiї України;

г) офiцiйного тлумачення Конституцiї та законiв

України (ст. 13 Закону України в Про Конституцiйний

Суд України> вiд 16.10.1996 р.).

Суду не пiдвiдомчi скарги на акти, що стосуються за-

безпечення обороноздатностi держави, державної безпе-

536

ки, зовнiшньополiтичної дiяльностi держави, збереження

державної, вiйськової i службової таємницi. Дане поло-

ження коментованої статтi не вiдповiдає ст. 55 Конститу-

цiї України, в якiй проголошено, що кожному гаранту-

ється право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяль-

ностi органiв державної влади, органiв мiсцевого само-

врядування, посадових i службових осiб. Це означає, що

Конституцiя України не мiстить нiяких обмежень щодо

права на судовий захист.

Згiдно iз Законом України <Про державну таємни-

цю> в редакцiї Закону України вiд 21.09.1999 р. держа-

вна таємниця - вид таємної iнформацiї, що охоплює вi-

домостi у сферi оборони, економiки, науки i технiки, зов-

нiшнiх вiдносин, державної безпеки та охорони правопо-

рядку, розголошення яких може завдати шкоди нацiона-

льнiй безпецi України та якi визнанi у порядку, встанов-

леному цим Законом, державною таємницею i пiдляга-

ють охоронi державою (ст. 1). Проте Закон не виключає

судовий порядок вирiшення справ, пов'язаних iз застосу-

ванням його норм. Наприклад, якщо власник секретної

iнформацiї або її матерiальних носiїв вiдмовляється вiд

укладення договору чи порушує його, то за рiшенням суду

ця iнформацiя або її матерiальнi носiї можуть бути вилу-

ченi у власнiсть держави за умови попереднього i повно-

го вiдшкодування власниковi їх вартостi (ст. 6 Закону

України <Про державну таємницю>). У ст. 12 цього За-

кону зазначено, що у разi включення до Зводу вiдомостей,

що становлять державну таємницю, або до розгорнутих

перелiкiв цих вiдомостей iнформацiї, яка не вiдповiдає ка-

тегорiям i вимогам, передбаченим ст. 8 цього Закону, або

порушення встановленого порядку вiднесення iнформа-

цiї до державної таємницi заiнтересованi громадяни та

юридичнi особи мають право оскаржити вiдповiднi рiшен-

ня до суду. З метою недопущення розголошення держав-

ної таємницi судовий розгляд скарг може проводитися в

закритих засiданнях згiдно з законом.

Стаття 17 Закону надає право оскаржити рiшення щодо

засекречування матерiальних носiїв iнформацiї. У нiй

вказується, що громадяни та юридичнi особи мають пра-

во внести посадовим особам, якi надали гриф секретнос-

тi матерiальному носiю секретної iнформацiї, обов'язкову

для розгляду мотивовану пропозицiю про розсекречуван-

ня цього'носiя iнформацiї. Зазначенi посадовi особи по-

537

виннi протягом одного мiсяця дати громадянину чи юри-

дичнiй особi письмову вiдповiдь з цього приводу.

Рiшення про засекречування матерiального носiя iн-

формацiї може бути оскаржене громадянином чи юри-

дичною особою у порядку пiдлеглостi вищому органу або

посадовiй особi чи до суду. У разi незадоволення скарги,

поданої в порядку пiдлеглостi, громадянин або юридична

особа мають право оскаржити рiшення вищого органу чи

посадової особи до суду.

У статтi 25 цього Закону зазначено, що громадянин

має право оскаржити до суду вiдмову посадової особи про

надання йому допуску до державної таємницi.

Стаття, яка коментується, не передбачає можливостi

оскаржувати до суду акти i дiї службових осiб органiв

дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури, суду, якщо

законодавством встановлено iнший порядок оскаржен-

ня. Наприклад, у сiчнi 1998 р. С. звернувся до суду зi

скаргою на дiї службових осiб - голови Московського

районного суду м. Харкова, суддi та судового виконавця

цього ж суду. Заявник просив на пiдставi ст.ст. 248', 2482

ЦПК визнати дiї, пов'язанi з виконанням судового рi-

шення зазначених службових осiб, незаконними.

Ухвалою Харкiвського обласного суду вiд 24 грудня

1996 р. у прийняттi скарги було вiдмовлено вiдповiдно

до п. 1 ч. 2 ст. 136 ЦПК.

У скарзi, поданiй у касацiйному порядку, С. просив

ухвалу Харкiвського обласного суду скасувати як таку,

що не вiдповiдає вимогам закону. Судова колегiя в цивi-

льних справах Верховного Суду України визнала, що ска-

рга задоволенню не пiдлягає з таких пiдстав.

Вiдмовляючи в прийняттi скарги, суд першої iнстан-

цiї правильно виходив з того, що С. оскаржував процесу-

альнi дiї службових осiб щодо виконання судового рi-

шення в частинi повернення майна, описаного в передба-

ченому законом порядку.

Вiдповiдно до ст. 2483 ЦПК судам не пiдвiдомчi в по-

рядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК, скарги на акти та

дiї службових осiб, якщо законодавством встановлено iн-

ший порядок їх оскарження.

На пiдставi ч. З ст. 248' ЦПК суддi не належать до

суб'єктiв, чиї рiшення, дiї чи бездiяльнiсть можуть бути

оскарженi згiдно з ч. 1 ст. 248' ЦПК.

538

За таких обставин суд першої iнстанцiї дiйшов прави-

льного й обгрунтованого висновку, що вiдповiдно до змiс-

ту ст. 139 ЦПК скарга С. судовому розгляду не пiдлягає.

Вважаючи, що доводи, наведенi в скарзi С., є необгрун-

тованими i не спростовують висновку суду першої iнста-

нцiї, судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду

України скаргу С. залишила без задоволення, а ухвалу

Харкiвського обласного суду вiд 24 грудня 1996 р. - без

змiни. '

Рiшення, дiї або бездiяльнiсть службових осiб органiв

дiзнання, попереднього слiдства, прокуратури, суду, якi не

пiдлягають оскарженню в цивiльно-процесуальному поряд-

ку, можуть бути оскарженi до суду в порядку, передбачено-

му гл. 31-А ЦПК. Наприклад, у березнi 1996 р. М. звернувся

до суду зi скаргою на бездiяльнiсть Генерального прокурора

України. Заявник зазначав, що 15 лютого 1996 р. направив

Генеральному прокурору скаргу на вiдмову прокуратури

м. Києва порушити кримiнальну справу щодо Президента

України, проте вiдповiдi не одержав. 16 лютого 1996 р. М.

оскаржив Генеральному прокурору України вiдмову

прокуратури м. Києва в порушеннi кримiнальної справи

щодо заступника Генерального прокурора України А. та

старшого слiдчого прокуратури м. Києва П., однак i цього

разу вiдповiдi не одержав.

Посилаючись на те, що бездiяльнiсть Генерального про-

курора України, яка полягає у нерозглядi скарг, позбавляє

заявника можливостi оскаржити вiдмову в порушеннi

кримiнальних справ до суду в порядку, передбаченому КПК,

вiн просив зобов'язати Генерального прокурора України

усунути допущенi порушення i дати вiдповiдь на скарги.

Ухвалою суддi Печерського районного суду М.Києва

вiд 27 березня 1996 р., залишеною без змiни ухвалою судо-

вої колегiї в цивiльних справах Київського мiського суду

вiд 24 квiтня 1996 р., у прийняттi скарги вiдмовлено.

За протестом заступника Голови Верховного Суду

України постановленi у справi ухвали скасовано, а мате-

рiали справи направлено до суду першої iнстанцiї для

розгляду по сутi з таких пiдстав.

Вiдмовляючи в прийняттi скарги на пiдставi ст. 136

ЦПК, суд послався на те, що Генеральний прокурор Укра-

їни не належить до суб'єктiв оскарження, якi зазначенi у

ст. 2481 ЦПК i рiшення, дiї чи бездiяльнiсть яких можна

оскаржити в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК.

539

З таким висновком суду погодилась судова колегiя в

цивiльних справах Київського мiського суду, яка зазна-

чила в своїй ухвалi, що фактично заявник оскаржує дiї

Генерального прокурора України, якi полягали у вiдмовi

у порушеннi кримiнальної справи i щодо яких кримiна-

льно-процесуальним законодавством встановлено iнший

судовий порядок оскарження. Тому суд обгрунтовано вiд-

мовив у прийняттi скарги.

Районний суд, вiдмовляючи в прийняттi скарги, поми-

лково виходив iз того, що Генеральний прокурор України

не належить до суб'єктiв оскарження, вказаних у ст. 2481

ЦПК, оскiльки такий висновок суду суперечить змiсту

ст.ст. 1, 12 Закону України <Про прокуратуру>.

Вiдповiдно до змiсту зазначених статей Генеральний

прокурор України та пiдпорядкованi йому прокурори здiй-

снюють нагляд за додержанням i правильним застосу-

ванням законiв усiма громадянами, пiдприємствами, уста-

новами, органiзацiями незалежно вiд форм власностi, по-

садовими особами. Прийняте прокурором рiшення може

бути оскаржене вищестоящому прокурору, а в передбаче-

них законом випадках - до суду. Однак це не означає,

що рiшення i дiї прокурорiв у сферi управлiнської дiяль-

ностi, а також їх бездiяльнiсть, якi, неможливо оскаржити

в кримiнально-процесуальному порядку, не можуть бути

оскарженi у порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК.

Процесуальний порядок оскарження вiдмови в пору-

шеннi кримiнальної справи регламентовано ст. 99' КПК,

згiдно з якою постанову про вiдмову в порушеннi кримi-

нальної справи заiнтересована особа вправi оскаржити

вищестоящому прокурору. В разi вiдмови прокурора ска-

сувати постанову скарга на цю постанову подається до

суду в порядку, передбаченому ст. 236' КПК.

Як вбачається з матерiалiв справи, заявник оскаржив

Генеральному прокурору України вiдмову в порушеннi

кримiнальних справ. Оскiльки Генеральний прокурор не

прийняв процесуальних рiшень за скаргами i заявник

позбавлений можливостi оскаржити до суду вiдмову в

порушеннi кримiнальної справи в порядку, визначеному

КПК, останнiй вправi оскаржити до суду бездiяльнiсть

прокурора по вирiшенню скарг в порядку, передбаченому

гл. 31-А ЦПК.

Виходячи з наведеного президiя Київського мiського

суду постановленi у справi ухвали скасувала, а справу

540

направила до суду першої iнстанцiї для розгляду по сутi

(Рiшення Верховного Суду України: Щорiчник.- К.,

1998.-С. 132, 133).

Стаття, яка коментується, не передбачає можливостi

оскарження до суду актiв i дiй об'єднань громадян, якi

вiдповiдно до закону, статуту (положення) належать до їх

внутрiорганiзацiйної дiяльностi або їх виключної компе-

тенцiї.

2. Як зазначено у п. 6 постанови Пленуму Верховного

Суду України вiд 03.12.1997 р. № 13 <Про практику

розгляду судами справ за скаргами на рiшення, дiї чи

бездiяльнiсть органiв державної влади, органiв мiсцевого

самоврядування, юридичних, посадових i службових осiб

у сферi управлiнської дiяльностi, якi порушують права

та свободи громадян>, перелiк актiв i дiй на скарги, якi

не пiдвiдомчi судам, може застосовуватися тiльки в тiй

частинi, яка не суперечить Конституцiї України. Зокрема,

їй не суперечить правило коментованої статтi про не-

пiдвiдомчiсть судам скарг на акти та дiї об'єднань

громадян, якi вiдповiдно до закону, статуту (положення)

належать до їх внутрiорганiзацiйної дiяльностi або їх

виключної компетенцiї. Не можуть також розглядатися

судом скарги на рiшення з питань прийому в члени

полiтичної партiї чи виключення з неї, на рiшення та

постанови партiйних органiв про основнi напрями

дiяльностi, на партiйнi програми, на постанови бюро та

iнших органiв про накладення партiйних стягнень

(Постанови Пленуму Верховного Суду України в ци-

вiльних справах II Бюл. законодавства i юрид. практики

України- 1999.- № 5.- С. 215).

'Стаття 2484. Подання скарги

Скаргу може бути подано безпосередньо до суду або

до суду пiсля оскарження до органу, службової особи

вищого рiвня по вiдношенню до того органу, службової

особи, що постановили рiшення чи здiйснили дiї або

допустили бездiяльнiсть.

Скарга подається за мiсцезнаходженням суб'єкта

оскарження.

Подання скарги до суду зупиняє виконання оскаржу-

ваного акта. Про подання скарги суд повiдомляє дер-

жавний орган, юридичну чи службову особу не пiзнiше

наступного дня пiсля її прийняття.

541

1. Скарга може бути подана безпосередньо до суду або

до суду пiсля оскарження до органу, службової особи ви-

щого рiвня щодо того органу, службової особи, якi поста-

новили рiшення чи здiйснили дiї або допустили бездiя-

льнiсть.

У пунктi 8 постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 03.12.1997 р. № 13 <Про практику розгляду

судами справ за скаргами на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть

органiв державної влади, органiв мiсцевого самовря-

дування, юридичних, посадових i службових осiб у сферi

управлiнської дiяльностi, якi порушують права та свободи

громадян> зазначено, що правила ч. 1 ст. 16 Закону

України <Про звернення громадян> щодо подання скарги

на дiї чи рiшення суб'єкта оскарження вищим у порядку

пiдлеглостi органу або посадовiй особi не позбавляють гро-

мадянина права звертатися безпосередньо до суду (По-

станови Пленуму Верховного Суду України в цивiльних

справах II Бюл. законодавства i юрид. практики Украї-

ни.- 1999.- № 5.-С. 216).

2. Скарги подаються до суду за мiсцезнаходженням

суб'єкта оскарження.

Вiйськовослужбовцi вiдповiдно до ст. 5 Закону Украї-

ни <Про соцiальний i правовий захист вiйськовослужбо-

вцiв та членiв їх сiмей> вправi оскаржити рiшення, дiї чи

бездiяльнiсть вiйськових посадових осiб i органiв вiйсь-

кового управлiння, якi порушили їх права та свободи, до

вiйськового суду.

Виходячи iз змiсту цiєї норми, до вiйськового суду

можуть бути оскарженi також рiшення, дiї чи бездiяль-

нiсть осiб, якi не перебувають на вiйськовiй службi, але за

посадою, яку вони займають в органах вiйськового управ-

лiння, уповноваженi приймати рiшення щодо прав i сво-

бод вiйськовослужбовцiв. Громадяни, звiльненi з вiйсько-

вої служби, вправi оскаржити рiшення, дiї чи бездiяльнiсть

вiйськових посадових осiб i органiв вiйськового управлiння,

якi порушили їх права i свободи пiд час проходження ними

вiйськової служби, до районного (мiського) або до вiйсько-

вого суду за своїм розсудом (п. З зазначеної вище поста-

нови Пленуму Верховного Суду України).

3. Суди повиннi беззастережно виконувати обов'язок

повiдомити суб'єкта оскарження про подання скарги не

пiзнiше наступного дня пiсля її прийняття, оскiльки по-

дання скарги зупиняє виконання оскаржуваного акта.

542

Стаття 248е. Строки для звернення iз скаргою

Скаргу може бути подано в суд:

у двомiсячний строк, обчислюваний з дня, коли гро-

мадянин дiзнався або повинен був дiзнатися про пору-

шення його прав чи свобод;

у мiсячний строк з дня одержання громадянином пись-

мової вiдповiдi про вiдмову у задоволеннi скарги орга-

ном, службовою особою вищого рiвня по вiдношенню до

того органу, службової особи, що постановили рiшення

чи здiйснили дiї або допустили бездiяльнiсть, або з дня

закiнчення мiсячного строку пiсля подання скарги, якщо

громадянином не було одержано на неї письмової вiд-

повiдi.

Пропущений строк для подання скарги може бути

поновлено судом, якщо буде встановлено, що його про-

пущено з поважних причин.

1. Для звернення до суду встановлено двомiсячний строк,

який обчислюється з дня, коли громадянин дiзнався або

повинен дiзнатися про порушення його прав чи свобод.

2. У тих випадках, коли громадянин оскаржив рiшення,

дiю або бездiяльнiсть до органу, службової особи вищого

рiвня стосовно до того органу, службової особи, якi

постановили рiшення чи здiйснили дiї або допустили без-

дiяльнiсть, то до суду можна звернутись у мiсячний строк.

Мiсячний строк обчислюється з дня одержання громадя-

нином письмової вiдповiдi про вiдмову у задоволеннi скарги

органом, службовою особою вищого рiвня щодо того органу,

службової особи, якi постановили рiшення чи здiйснили

дiї або допустили бездiяльнiсть, або з дня закiнчення мi-

сячного строку пiсля подання скарги, якщо громадянином

не було одержано на неї письмової вiдповiдi.

3. Пропущений строк для подання скарги може бути

поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропу-

щено з поважних причин.

4. Як зазначено у п. 12 Постанови Пленуму Верховно-

го Суду України вiд 03.12.1997 р. № 13 <Про практику

розгляду судами справ за скаргами на рiшення, дiї чи

бездiяльнiсть органiв державної влади, органiв мiсцевого

самоврядування, посадових i службових осiб у сферi управ-

лiнської дiяльностi, якi порушують права та свободи

.громадян>, двомiсячний i мiсячний строки на звернення iз

скаргою до суду встановлено законодавством про цивiль-

543

не судочинство, тому вони є процесуальними строками i

на них поширюються правила ст. 85 ЦПК. Якщо скаргу

подано пiсля закiнчення вiдповiдного строку, вона зали-

шається без розгляду, коли суд за клопотанням заявника

не знайде пiдстав для його поновлення (Постанови Пле-

нуму Верховного Суду України в цивiльних справах / /

Бюл. законодавства i юрид. практики України.- 1999.-

№5.-С.217).

Стаття 248е. Розгляд скарги

Скарга розглядається у десятиденний строк у вiдкри-

тому судовому засiданнi з участю заявника (громадя-

нина, який подав скаргу) i службової особи, представника

державного органу чи юридичної особи, рiшення, дiї або

бездiяльнiсть яких оскаржуються.

Якщо заявник або службова особа не можуть з'явити-

ся до суду з поважних причин, справу може бути розгля-

нуто з участю їх представникiв. Неявка в судове засiдан-

ня з неповажних причин осiб, зазначених у частинi пер-

шiй цiєї статтi, або їх представникiв не є перешкодою

для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку

обов'язковою.

У судовому засiданнi можуть брати участь представ-

ники громадських органiзацiй i трудових колективiв.

Вiдмова представника громадської органiзацiї чи тру-

дового колективу вiд скарги, поданої ними на прохання

заявника, не є пiдставою для закриття провадження у

справi, якщо заявник вимагає розгляду скарги по сутi.

Якщо суд встановить, що особа, рiшення чи дiя якої

оскаржуються, ие працює на попереднiй посадi, вiн за-

лучає до участi в справi службову особу, до компетенцiї

якої входить вирiшення питання про усунення порушен-

ня прав i свобод заявника.

Якщо при розглядi скарги буде встановлено, що дер-

жавний орган чи юридична особа, рiшення чи дiї яких

оскаржуються, припинили свою дiяльнiсть, суд залучає

до участi у справi їх правонаступникiв, а за їх вiдсут-

ностi - орган, до компетенцiї якого входить вирiшення

питання про усунення порушення прав i свобод заявника.

Суд, встановивши при розглядi скарги наявнiсть спо-

ру про право, який розглядається у порядку позовного

провадження, залишає скаргу без розгляду i роз'яснює

заявнику його право на пред'явлення позову на загаль-

них пiдставах.

544                                  '

1. Вiдповiдно до ст. 237 ЦПК розгляд справ за скарга-

ми громадян на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть суб'єктiв

оскарження провадиться за загальними правилами цивi-

льного судочинства, з винятками i доповненнями, перед-

баченими гл. 31-А ЦПК. Тому згiдно з п. 13 постанови

Пленуму Верховного Суду вiд 03.12.1997 р. № 13 <Про

практику розгляду судами справ за скаргами на рiшення,

дiї чи бездiяльнiсть органiв державної влади, органiв мi-

сцевого самоврядування, юридичних, посадових i службо-

вих осiб у сферi управлiнської дiяльностi, якi порушують

права та свободи громадян> в цих справах мають застосо-

вуватися строки пiдготовки справ до судового розгляду,

встановленi ст. 146 ЦПК, - семиденний строк, а у виклю-

чних випадках по складних справах цей строк може бути

продовжений до двадцяти днiв з дня прийняття заяви

(Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивiль-

них справах II Бюл. законодавства i юрид. практики

України- 1999- № 5- С. 217).

2. Пiд час пiдготовки справи до судового розгляду суд-

дя опитує заявника по сутi заявленої вимоги, сприяє у

витребуваннi доказiв, якщо вони не були поданi.

3. Скарга розглядається у десятиденний строк у вiд-

критому судовому засiданнi з участю заявника i службо-

вої особи, представника державного органу чи юридичної

особи, рiшення, дiї або бездiяльнiсть яких оскаржуються.

Якщо заявник або службова особа не з'являться до суду з

поважних причин, справа може бути розглянута з участю

їх представникiв. Неявка в судове засiдання з поважних

причин зазначених осiб або їх представникiв не є пере-

шкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх

явку обов'язковою.

4. У судовому засiданнi можуть брати участь предста-

вники громадських органiзацiй i трудових колективiв.

Вiдмова їх вiд скарги, поданої ними на прохання заявни-

ка, не є пiдставою для закриття провадження у справi, якщо

заявник вимагає розгляду скарги по сутi.

Якщо суд встановить, що особа, рiшення чи дiя якої

оскаржуються, не працює на попереднiй посадi, вiн залу-

чає до участi в справi службову особу, до компетенцiї якої

входить вирiшення питання про усунення порушених прав

i свобод заявника. У тих випадках, коли при розглядi спра-

ви буде встановлено, що державний орган чи юридична

особа, рiшення чи дiї яких оскаржуються, припинили свою

545

дiяльнiсть, суд залучає до участi у справi їх правонаступ-

никiв, а за їх вiдсутностi - орган, до компетенцiї якого

входить вирiшення питання про усунення порушення прав

i свобод заявника.

5. У судовому засiданнi суд дослiджує пояснення гро-

мадянина, який звернувся до суду зi скаргою, представни-

ка державного органу, юридичної або службової особи,

уповноваженого представника громадської органiзацiї,

трудового колективу, а також iншi матерiали. Якщо гро-

мадянин попередньо звертався до органу, службової осо-

би вищого рiвня стосовно того органу, службової особи,

що постановили рiшення чи здiйснили дiї або допустили

бездiяльнiсть, то суд обов'язково повинен дослiдити мате-

рiали цих суб'єктiв оскарження.

6. Установивши пiд час розгляду скарги наявнiсть спо-

ру про право, який вирiшується у порядку позовного про-

вадження, суд залишає скаргу без розгляду i роз'яснює за-

явнику його право на пред'явлення позову на загальних

пiдставах. Наприклад, у серпнi 1997 р. В. звернулася до

суду iз заявою на неправомiрнi дiї голови Тересвянської

селищної,ради М., начальника представництва Фонду дер-

жавного майна України в Тячiвському районi Б.О. та

директора Тячiвського районного державного пiдприємст-

ва технiчної iнвентаризацiї В.В. Заявниця зазначала, що

на пiдставi рiшення виконавчого комiтету Тересвянської

селищної ради вiд 21 грудня 1992 р. № 54, яке 16 лютого

1993 р. було затверджено в Тячiвськiй районнiй держав-

нiй адмiнiстрацiї та зареєстровано в Хустському МБТi, її

матерi Б.Г. належав на правi приватної власностi жилий

будинок у с. Тересва Тячiвського району Закарпатської

областi. 12 серпня 1993 р. мати померла. При оформленнi

спадщини В.i. стало вiдомо, що 20 листопада 1996 р.

представником Фонду державного майна України в Тя-

чiвському районi на пiдставi розпорядження голови Тере-

свянської селищної ради було видано свiдоцтво про право

власностi на цей будинок на iм'я С., яке зареєстровано в

МБТi 5 грудня 1996 р. за № 1141. В.i., посилаючись на те,

що передачею у власнiсть С. належного їй будинку

порушено її право власностi, просила на пiдставi положень

ст. 248' ЦПК задовольнити її заяву та скасувати незаконнi

рiшення про приватизацiю С. спiрного будинку.

Рiшенням Тячiвського районного суду Закарпатської

областi вiд 3 листопада 1997 р. заяву було задоволене, дозвiл

546

Тересвянської селищної ради вiд ЗО серпня 1996 р. на

приватизацiю С. будинку визнано недiйсним, свiдоцтво

вiд 20 листопада 1996 р. № 1397 про право власностi на

цей будинок на iм'я С. скасовано i визнано недiйсною

реєстрацiю будинку в МБТi.

У касацiйному порядку справа не розглядалася.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив

у протестi питання про скасування зазначеного рiшення

i направлення справи на новий розгляд. Президiя Закар-

патського обласного суду протест задовольнила з таких

пiдстав.

Розглядаючи заяву В.i., суд керувався правилами

гл. 31-А ЦПК, зокрема ст. 248е цього Кодексу. До участi

у справi як заiнтересовану особу було залучено С. Остання

фактично оспорювала право власностi В. i. на будинок, ос-

кiльки вважала, що вiн повинен належати їй. Отже, у даному

випадку виник спiр про право, пiдвiдомчий судам.

Згiдно з ч. 7 ст. 248е ЦПК суд, встановивши при роз-

глядi скарги наявнiсть спору про право, який розгляда-

ється у порядку позовного провадження, залишає скаргу

без розгляду i роз'яснює заявнику його право пред'явити

позов на загальних пiдставах. Судом цi вимоги закону

не було взято до уваги.

Крiм того, суд вважав, що В.i. є власником спiрного

будинку, тому Тересвянська селищна рада та Фонд держа-

вного майна не мали права передавати його шляхом

приватизацiї С. Проте суд дiйшов таких висновкiв без

ретельної перевiрки обставин справи та належної оцiнки

зiбраних доказiв, чим порушив вимоги ст.ст. 15, ЗО, 62 ЦПК.

Так, iз протоколу виконавчого комiтету Тересвянської

селищної ради вiд 21 грудня 1992 р. №13 i акта вiд 10

лютого 1993 р. вбачається, що спiрний будинок було пере-

дано з балансу мiсцевої ради у власнiсть Б.Г. на пiдставi р

проживання в ньому на правах наймача. При цьому

виконавчий комiтет керувався iнструкцiєю про порядок

реєстрацiї будинкiв та домоволодiнь у мiстах i селищах

мiського типу Української РСР, яка була затверджена

заступником Мiнiстра комунального господарства УРСР

31 сiчня 1996 р. Проте ця iнструкцiя такого механiзму

передачi державного майна у власнiсть громадян України

не передбачала. У її п. 7 зазначено, що реєстраiця будинкiв

провадиться на пiдставi документiв, якi встановлюють право

власностi (правовстановлюючих документiв). Наявнiсть

547

документiв, якi б пiдтверджували право власностi В.Г. на

спiрний будинок, судом не перевiрялася.

На пiдставi ст.ст. 335, 337 ЦПК президiя Закарпатсь-

кого обласного суду рiшення Тячiвського районного суду

скасувала i направила справу до того ж суду на новий

розгляд в iншому складi (Рiшення Верховного Суду Укра-

їни: Щорiчник.- К" 1999.- С. 136, 137).

Стаття 2487. Рiшення суду по скарзi

За результатами розгляду скарги суд постановляє рi-

шення.

При встановленнi обгрунтованостi скарги суд визнає

оскаржуванi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть неправомiр-

ними i зобов'язує державний оргав, юридичну чи

службову особу задовольнити вимогу заявника i усунути

порушення, скасовує покладений на нього обов'язок чи

застосованi до нього заходи вiдповiдальностi або iншим

шляхом поновлює його порушенi права чи свободи.

Якщо оскаржуванi рiшення, дiї було вчинено вiдпо-

вiдно до закону, в межах повноважень державного

органу, юридичної або службової особи i права чи

свободи заявника не було порушено, суд постановляє

рiшення про вiдмову в задоволеннi скарги.

При задоволеннi скарги суд може допустити негайне

виконання рiшення.          '

Рiшення суду по справi може бути оскаржено.

1. Рiшення суду повинно бути законним, обгрунтова-

ним i вiдповiдати за змiстом ст. 203 ЦПК, тобто мати

вступну, описову, мотивувальну i резолютивну частини.

2. Установивши обгрунтованiсть скарги, суд визнає оска-

ржуванi рiшення, дiї чи бездiяльнiсть неправомiрними i

зобов'язує державний орган, юридичну чи службову особу

задовольнити вимогу заявника i усунути порушення, ска-

совує покладений на нього обов'язок чи застосованi до

нього заходи вiдповiдальностi або iншим шляхом поно-

влює його порушенi права чи свободи. Наприклад, у разi

необгрунтованої вiдмови в реєстрацiї автотранспортного

засобу суд зобов'язує посадову особу державтоiнспекцiї

зареєструвати транспортний засiб за заявником; при не-

обгрунтованiй вiдмовi в реєстрацiї акта громадянського

стану - зобов'язує посадову особу РАГСу провести вiдпо-

вiдну реєстрацiю; встановивши неправомiрнiсть рiшення

548

мiсцевих органiв державної виконавчої влади або орга-

нiв мiсцевого самоврядування про введення не передба-

чених законом податкiв i зборiв - зобов'язує вiдповiд-

ний орган усунути допущенi порушення.

3. Справи за скаргами на неправомiрнi рiшення, дiї чи

бездiяльнiсть суб'єктiв оскарження, в яких одночасно

пред'явлено вимоги про стягнення заподiяної цими рiшен-

нями, дiями чи бездiяльнiстю матерiальної чи моральної

шкоди (ст. 56 Конституцiї України, ст. 25 Закону України

вiд 02.10.1996 р. <Про звернення громадян>), розглядаються

згiдно з п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України

<Про практику розгляду судами справ за скаргами на

рiшення, дiї чи бездiяльнiсть органiв державної влади,

органiв мiсцевого самоврядування, юридичних, посадових

i службових осiб у сферi управлiнської дiяльностi, якi

порушують права та свободи громадян> в порядку позовно-

го провадження (Постанови Пленуму Верховного Суду

України в цивiльних справах. // Бюл. законодавства i юрид.

практики України.- 1999.- № 5.- С. 218).

4. Якщо оскаржуванi рiшення, дiї було вчинено вiдпо-

вiдно до закону, в межах повноважень державного органу,

юридичної або службової особи i права чи свободи заяв-

ника не було порушено, суд постановляє рiшення про вiд-

мову в задоволеннi скарги.

Вирiшуючи питання про правомiрнiсть дiй суб'єктiв

оскарження, як зазначено у п. 15 постанови Пленуму Вер-

ховного Суду України вiд 03.12.1997 р. № 13, слiд мати

на увазi, .що вiдповiдно до ст. 57 Конституцiї України

закони та iншi нормативно-правовi акти, якi визначають

права i обов'язки громадян, не доведенi до вiдома насе-

лення у встановленому законом порядку, е нечинними

(Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивiль-

них справах II Бюл. законодавства i юрид. практики

України.- 1999.- № 5.- С. 218).

Рiшення суду про визнання неправомiрними iндивiду-

ального чи нормативно-правового акта або окремої його

частини, яке набрало законної сили, зумовлює недiйснiсть

цього акта чи його частини з моменту їх прийняття, що

необхiдно зазначити в резолютивнiй частинi рiшення.

Водночас суд має вирiшити питання про зобов'язання

суб'єкта оскарження оприлюднити висновок суду про

визнання нормативно-правового акта незаконним у та-

кий самий спосiб, яким було оприлюднено цей акт.

549

5. При задоволеннi скарги суд може допустити негай-

не виконання рiшення (див. комент. до ст. 218 ЦПК).

Стаття 248*. Розподiл витрат, пов'язаних з

розглядом скарги

Витрати, пов'язанi з розглядом скарги, включаючи

й витрати для надання юридичної допомоги, а також

витрати, пов'язанi з поїздками, покладаються судом на

заявника, якщо було постановлено рiшення про вiдмову

у задоволеннi його скарги, або на державний орган, юри-

дичну чи службову особу, якщо було постановлено

рiшення про задоволення скарги заявника.

1. Судовi витрати по цих Справах складаються з дер-

жавного мита i витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згiдно з пiдпунктом <б> п. 1 ст. З Декрету Кабiнету Мi-

нiстрiв України <Про держане мито> ставка державного

мита встановлена в розмiрi 0,2 неоподатковуваного мiнi-

муму доходiв громадян.

Щодо витрат, пов'язаних iз розглядом справи, то суди

повиннi при вирiшеннi цього питання керуватися iнстру-

кцiєю про порядок i розмiри вiдшкодування витрат i ви-

плати винагороди особам, якi викликались в органи дiз-

нання, попереднього слiдства, в прокуратуру, в суд або в

органи, в провадженнi яких знаходяться справи про адмi-

нiстративнi правопорушення, i виплати державним нау-

ково-дослiдницьким установам судової експертизи за ви-

конання їх працiвниками функцiй експертiв i спецiалiстiв,

яка була затверджена Постановою Кабiнету Мiнiстрiв

України вiд 01.07.1997 р.

2. Усi судовi витрати покладаються судом на заявни-

ка, коли було постановлено рiшення про вiдмову у задо-

воленнi його скарги, або на державний орган, юридичну

чи службову особу, якщо було постановлено рiшення про

задоволення скарги заявника.

Стаття 2489. Виконання рiшення суду

Рiшення суду по скарзi надсилається не пiзнiше де-

сяти днiв пiсля набрання ним законної сили вiдповiдному

державному органу, юридичнiй чи службовiй особi для

виконання, а також заявнику.

Про виконання рiшення державний орган, юридична

чи службова особа повiдомляє суд i заявника не пiзнiше

нiж у мiсячний строк з дня одержання рiшення суду.

1. Суд зобов'язаний надiслати рiшення не пiзнiше де-

сяти днiв пiсля набрання ним законної сили вiдповiдно-

му державному органу, юридичнiй чи службовiй особi для

виконання, а також заявнику, а в разi негайного виконан-

ня рiшення - одразу пiсля його постановлення.

2. У пунктi 20 постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 03.12.1997 р. № 13 <Про практику розгляду

судами справ за скаргами на рiшення, дiї чи бездiяль-

нiсть органiв державної влади, органiв мiсцевого само-

врядування, юридичних, посадових i службових осiб у сферi

управлiнської дiяльностi, якi порушують права та свобо-

ди громадян> звернено увагу суддiв на необхiднiсть за-

безпечення контролю за виконанням судових рiшень про

задоволення скарг на неправомiрнi дiї або бездiяльнiсть

суб'єктiв оскарження з зазначенням того, що вiдповiд-

ний орган чи посадова особа зобов'язанi повiдомити суд i

заявника про виконання судового рiшення не пiзнiше нiж

у мiсячний строк з дня його отримання (Постанови Пле-

нуму Верховного Суду України в цивiльних справах / /

Бюл. законодавства i юрид. практики України.- 1999.-

№ 5.- С. 218).

V

Стаття 248'°.

(Стаття 24810 виключена на пiдставi Закону № 2065-iii

вiд 19.10.2000)