Глава 31-Б

СКАРГИ НА РiШЕННЯ, ПРИЙНЯТi

ВiДНОСНО РЕЛiГiЙНИХ ОРГАНiЗАЦiЙ

(Кодекс доповнено главою 31-Б згiдно з Указом Пi}Р Лi 659-

12 вiд 28.01.91)

Стаття 24811. Рiшення державних органiв,  .

прийнятi вiдносно релiгiйних

органiзацiй, що можуть бути

оскарженi в судовому порядку

У судовому порядку можуть бути оскарженi рiшення

державних органiв з питань:

перевищення встановленого законом строку прий-

няття рiшень про реєстрацiю статутiв (положень) релiгiй-

них органiзацiй;

вiдмови в реєстрацiї статутiв (положень) релiгiйних

органiзацiй;

551

володiння та користування культовими будiвлями та

майном.

(Стаття 248" в редакцiї Закону № 2295-12 вiд 23.04.92)

i. Згiдно зi ст. 7 Закону України <Про свободу совiстi

та релiгiйнi органiзацiї> вiд 23.04.1991 р. (далi - Закон)

релiгiйними органiзацiями в Українi є релiгiйнi громади,

управлiння i центри, монастирi, релiгiйнi братства,

мiсiонерськi товариства (мiсiї), духовнi навчальнi заклади,

а також об'єднання, що складаються iз зазначених вище

релiгiйних органiзацiй. Релiгiйнi об'єднання представ-

ляються своїми центрами (управлiннями).

Правосуб'єктнiсть релiгiйної органiзацiї визначає її

статут (положення), який приймається на загальних збо-

.рах вiруючих громадян або релiгiйних з'їздах, конферен-

цiях. Релiгiйна органiзацiя визнається юридичною осо-

бою з моменту реєстрацiї її статуту (положення).

2. Реєстрацiя статутiв (положень) релiгiйних органi-

зацiй ст. 14 Закону вiднесена до компетенцiї обласних,

Київської та Севастопольської мiських державних адмi-

нiстрацiй, Уряду Автономної Республiки Крим та Дер-

жавного комiтету України в справах релiгiй.

Орган, який здiйснює реєстрацiю, у мiсячний строк роз-

глядає заяву, статут (положення) релiгiйної органiзацiї, -

приймає вiдповiдне рiшення i не пiзнiше як у десятиден-

ний строк письмово повiдомляє про нього заявникiв.

У необхiдних випадках орган, який здiйснює реєстра-

цiю статутiв (положень) релiгiйних органiзацiй, може за-

жадати висновок мiсцевої державної адмiнiстрацiї, вико-

навчого комiтету сiльської, селищної, мiської ради народ-

них депутатiв, а також спецiалiстiв. У цьому разi рiшен-

- ня про реєстрацiю статутiв (положень) релiгiйних органi-

зацiй приймається у тримiсячний строк.

У реєстрацiї статуту (положення) релiгiйної органiза-

цiї може бути вiдмовлено, якщо її статут (положення)

або дiяльнiсть суперечать чинному законодавству.

3. Реалiзуючи свою специфiчну Правосуб'єктнiсть, ре-

лiгiйнi органiзацiї мають право використовувати для своїх

потреб будiвлi i майно, що надаються їм на договiрних

засадах державними, громадськими органiзацiями або

громадянами. Культовi будiвлi i майно, що є державною

власнiстю, передаються органiзацiями, на балансi яких

вони знаходяться, у безоплатне користування або повер-

552

гаються у власнiсть релiгiйних органiзацiй безоплатно за

рiшеннями обласних. Київської та Севастопольської мi-

ських державних адмiнiстрацiй, а в Автономнiй Респуб-

лiцi Крим - за рiшенням її Уряду.

Культовi будiвлi i майно передаються однiй або бiльше

релiгiйним органiзацiям у власнiсть та користування на

договiрних засадах державними органiзацiями, на балансi

яких вони перебувають. Коли культова будiвля вже

знаходиться у правомiрному користуваннi якоїсь однiєї

органiзацiї, правила ч. З ст. 17 Закону на цей випадок не

поширюються. Так, громада Росiйської Православної

Вiльної Церкви *Всiх Святих> м. Феодосiї (далi - громада

РПВЦ) звернулася до суду зi скаргою на постанову Уряду

Автономної Республiки Крим вiд 16 липня 1996 р. № 229

з питання користування культовою будiвлею, вказуючи, що

пiсля одержання громадою статусу юридичної особи її

представники подали до зазначеного Уряду, а також до

виконкому Феодосiйської мiської ради заяву про надання в

користування або у власнiсть громади культової будiвлi -

Казанського собору в м. Феодосiї - для проведення

богослужiнь, проте їм у цьому було вiдмовлено, Мотивами

вiдмови було те, що згiдно iз зазначеною постановою

Казанський собор у м. Феодосiї є власнiстю iншої юридичної

особи - громади Казанського Храму Української Право-

славної Церкви Московської Патрiархiї (далi - громади

УПЦ МП), статут якої зареєстровано постановою Ради

мiнiстрiв Кримської АРСР вiд 29 серпня 1991 р. № 195.

Вважаючи, що цiєю вiдмовою порушено її право, гро-

мада РПВЦ просила суд вирiшити питання про надання

їй можливостi спiльно користуватися зазначеною куль-

товою спорудою для почергового проведення богослужiнь.

Рiшенням Верховного Суду Автономної Республiки

Крим вiд 15 травня 1997 р. у задоволеннi скарги було

вiдмовлено.

У касацiйнiй скарзi громада РПВЦ просила скасувати

зазначене рiшення суду як таке, що постановлене без ура-

хування конкретних умов та iнтересiв цiєї громади, а та-

кож положень ч. З ст. 17 Закону <Про свободу совiстi та

релiгiйнi органiзацiї>, i надати їм право проводити бого-

служiння у Казанському соборi м. Феодосiї почергово з

громадою УПЦ МП.

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду

України визнала, що касацiйна скарга задоволенню не

пiдлягає з таких пiдстав.

553

Вiдповiдно до ч. З ст. 17 зазначеного Закону культова

будiвля i майно, що є державною власнiстю, можуть пере-

даватись у почергово користування двом або бiльше ре-

лiгiйним громадам за їхньою взаємною згодою. За вiдсу-

тностi такої згоди державний орган визнає порядок кори-

стування культовою будiвлею i майном шляхом укла-

дення з кожною громадою окремого договору.

iз матерiалiв справи вбачається, що постановою Уряду

Автономної Республiки Крим вiд 16 липня 1996 р.

№ 229 Казанський собор у м. Феодосiї повернуто у влас-

нiсть парафiяльнiй радi Казанського собору УПЦ МП.

Статтею 29 Закону України <Про власнiсть> культовi

будiвлi вiднесено до об'єктiв права власностi релiгiйних

органiзацiй, а ст. ЗО цього ж Закону передбачає право ко-

лективного власника самостiйно володiти, користуватися

i розпоряджатися належними йому об'єктами власностi,

тобто якщо культова будiвля перебуває у власностi релi-

гiйної громади, почергово користування будiвлею може

здiйснюватися лише за згодою власника останньої. При

цьому таке користування може бути тимчасовим або по-

стiйним вiдповiдно до угоди, укладеної релiгiйною гро-

мадою з власником будiвлi.

Згiдно з протоколом вiд 4 березня 1997 р. № 3 збори

парафiян Казанського собору прийняли рiшення не дава-

ти згоди на проведення у ньому почергових богослужiнь.

За таких обставин суд першої iнстанцiї обгрунтовано

вiдмовив у задоволеннi вимоги зобов'язати Уряд Автоно-

мної Республiки Крим визначити порядок користування

Казанським собором у м. Феодосiї для двох релiгiйних

громад - РПВЦ i УПЦ МП м. Феодосiї, оскiльки остання

є власником Казанського собору i заперечує проти почер-

гового користування цiєю культовою будiвлею.

Постановлене у справi судове рiшення вiдповiдає мате-

рiалам справи та вимогам ст.ст. 248", 24814 ЦПК, тому

пiдстав для задоволення скарги немає.

Виходячи з наведеного i керуючись ст.ст. 310, 311 ЦПК,

судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду

України касацiйну скаргу релiгiйної громади РПВЦ за-

лишила без задоволення, а рiшення Верховного Суду Ав-

тономної Республiки Крим - без змiни (Ухвала судової

колегiї в цивiльних справах Верховного Суду України вiд

29 жовтня 1997 р. // Рiшення Верховного Суду України:

Щорiчник.- К" 1998.- С. 134-136).

554

4. У коментованiй статтi законодавець передбачив мо-

жливiсть оскарження рiшень державних органiв лише з

трьох перелiчених питань. Проте слiд зазначити, що у

разi оскарження перевищення уповноваженим держав-

ним органом встановленого законом строку реєстрацiї

статуту (положення) самого рiшення як такого не iснує.

5. Питання про припинення дiяльностi релiгiйної ор-

ганiзацiї вирiшується в порядку позовного провадження

даа позовом органу, уповноваженого здiйснювати реєстра-

|рiю, або прокурора (ст. 16 Закону).

В Стаття 24812. Подання скарги

''' Скаргу може бути подано в суд громадянами-заснов-

никами релiгiйної органiзацiї у разi вiдмови в її реєст-

рацiї або релiгiйною органiзацiєю, права якої порушено.

Скарги на рiшення мiсцевих державних органiв по-

даються до Верховного Суду Республiки Крим, обласного,

Київського i Севастопольського мiських судiв, а на рi-

шення державного органу України у справах релiгiй -

до Верховного Суду України.

Скаргу може бути подано в суд у мiсячний строк,

 обчислюваний з дня прийняття рiшення державним ор-

ганом.

(Стаття 24812 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами

№ 2295-12 вiд 23.04.92,№ 4018-12 вiд 24.02.94)

1. Коментована стаття передбачає, що при вiдмовi

у реєстрацiї статуту релiгiйної органiзацiї громадяни-за-

сновники можуть оскаржити цю вiдмову. Стаття не пе-

редбачає права громадян-засновникiв оскаржувати пере-

вищення встановленого законом строку для реєстрацiї

статуту (положення), що слiд вважати прогалиною у цiй

нормi. Разом з тим, виходячи зi змiсту ст. 24811, можна

дiйти висновку, що громадяни-засновники мають право

на звернення до суду для оскарження перевищеного за-

коном строку реєстрацiї статуту (положення).

2. Частина 1 ст. 24812 передбачає право на подання

скарги релiгiйною органiзацiєю, права якої порушенi,

у випадках, коли йдеться про володiння та користування

культовими будiвлями i майном.

3. У статтi визначено пiдсуднiсть справ по скаргах,

зазначених у ст. 24811. Цi справи пiдсуднi Верховному

Суду України, Верховному Суду Автономної Республiки

555

Крим, обласному. Київському та Севастопольському мiсь-

ким судам.

4. Скарга подається до суду у мiсячний строк з дня

прийняття рiшення державним органом. Цей строк сто-

сується оскарження з питань вiдмови у реєстрацiї стату-

ту (положення) релiгiйної органiзацiї та володiння i ко-

ристування культовими будiвлями та майном. Строки

оскарження до суду дiй державних органiв, якi перевищу-

ють строк прийняття рiшень про реєстрацiю статуту (по-

ложення), закон не встановлює. Слiд вважати, що оскар-

ження цих дiй строком не обмежено.

Стаття 24813. Розгляд скарги

Скаргу на рiшення вiдповiдного державного органу

суд повинен розглянути в десятиденний строк у вiдкри-

тому засiданнi за участю громадян-засновникiв чи їх

представникiв або представникiв релiгiйної органiзацiї

та представника державного органу, рiшення якого оска-

ржується. Неявка в судове засiдання зазначених осiб не

перешкоджає розгляду скарги.

(Стаття 24813 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

№ 2295-12 вiд 23.04.92)

1. Стаття передбачає спецiальний десятиденний строк

розгляду справ по скаргах на рiшення державних органiв.

2. Коментована стаття виходить з того, що судовий

розгляд по справах даної категорiї вiдповiдає загальним

правилам цивiльного судочинства. Поряд з цим у нiй

передбачається можливiсть участi громадян-засновникiв

або їх представникiв, представникiв релiгiйної органiза-

цiї та представникiв державного органу, рiшення якого

оскаржується. Участь у судовому засiданнi зазначених

осiб не є обов'язковою.

Стаття 248'4. Рiшення суду по скарзi

Якщо суд визнає, що оскаржуване рiшення прийнято

з порушенням вимог закону, вiн постановляє рiшення,

яким зобов'язує вiдповiдний державний орган усунути

допущене порушення.

Якщо суд встановить, що оскаржуване рiшення при-

йнято вiдповiдно до закову, вiн постановляє рiшення

про вiдмову в задоволеннi скарги.

556

Рiшення суду по скарзi надсилається до державного

органу, що прийняв рiшення, та заявниковi.

1 (Стаття 24814 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законами

^ 2295-12 вiд 23.04.92, № 4018-12 вiд 24.02.94)

! 1. Частини 1 та 2 коментованої статтi мiстять вимоги

iцодо резолютивної частини рiшення по скаргах.

2. У частинi 3 цiєї статтi закрiплено правило про обо-

в'язковiсть направлення копiй рiшень заявнику та дер-

жавному органу, рiшення якого оскаржувалося.