Нелегальна міграція: міжнародні та національні правові проблеми

О.НАДЬОН

кандидат юридичних наук, доцент

(Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля)

М

ігранти — (від лат. migrantis — той, хто пе­реселяється) особи, які здійснюють мігра­цію, тобто перетинають державні або адміністра­тивно-територіальні кордони з метою місцепро-живання назавжди або на певний час[15]. За пра­вовою ознакою їх можна поділити на легальних, напівлегальних, нелегальних і транзитних. Лега­льні мігранти перетинають міжнародні кордони на законних підставах, тобто мають в'їзну візу на пе­вний термін, або, перебуваючи у інших країнах, подовжили строк її дії. За останні роки цей вид міграції збільшився у 20 разів, що дуже непоко­їть країни Західної Європи. Напівлегальні мігра­нти в'їжджають у країну на законних підставах, маючи візу, але через деякий час (за різних обста­вин) відмовляються виїхати на свою батьківщину і залишаються у країні перебування. За даними Міністерства у справах національностей, міграції і культів, на території України після 1991 р. зали­шилося 670 іноземних студентів, 1600 спеціаліс­тів, 3900 нелегальних мігрантів[7]. Транзитні мі­гранти прямують з держави перебування до краї­ни призначення, при цьому перетинаючи кордо­ни інших країн, маючи дозвіл перетнути останній за певний час, тобто мають транзитні в'їзні візи. Нелегальні мігранти залишають країни постійного проживання, проникаючи на території інших дер­жав без офіційного дозволу, тобто без візи на в'їзд до неї. Більшість з них є економічними мігранта­ми.

Незаконна міжнародна міграція — поширене явище, воно охоплює практично всі регіони сві­ту. За експертними оцінками, тільки у США чи­сло нелегальних іммігрантів коливається у межах від 2,9 до 4, 5 млн. чоловік; у Західній Європі зна­ходяться не менш 3 млн. незаконних іммігран-тів[16].

Серед причин міграції деякими авторами, крім нерівності економічного розвитку держав, виділяється також здійснення країнами тією чи іншою мірою обмежувальної міграційної політи­ки, оскільки міграційні потоки неоднозначно вза­ємодіють із соціальною ситуацією держави похо­дження, держави-транзита та держави-реципієн-та.

Нелегальна міграція, у першу чергу, є істот­ним криміногенним фактором, що впливає на зростання злочинності, поширення венеричних хвороб і СНІДу, нелегального ринку праці. У ст. 1

© О.Надьон, 2004

Угоди про співробітництво держав-учасниць СНД у боротьбі з незаконною міграцією до незаконних мігрантів віднесені громадяни третіх держав і осо­би без громадянства, що порушили правила в'їз­ду, виїзду, перебування або транзитного проїзду через території сторін Угоди, а також громадяни сторін, які порушили правила перебування на те­риторії однієї із сторін, встановлені її національ­ним законодавством! 12].

На підставі зазначеної міжнародної норми В.Подшивалов робить висновок, що незаконна (нелегальна) міграція є однією з форм територіа­льного переміщення населення, специфіка якого полягає у тому, що у його процесі чи перебуван­ні мігрантів (іноземних громадян і осіб без грома­дянства) у приймаючій державі порушуються но­рми міжнародного і/або національного права від­повідних країн[16]. Зокрема, можуть бути поруше­ні норми, що встановлюють порядок: в'їзду і ви­їзду з відповідної країни або групи країн, у тому числі візовий режим; перебування на території іноземних держав; заняття трудовою, підприємни­цькою діяльністю тощо.

У Протоколі проти незаконного ввозу мігра­нтів по суші, морю і повітрю, що доповнює Кон­венцію ООН проти транснаціональної організова­ної злочинності, застосовується термін «незакон­ний в'їзд», який означає перетинання кордонів без дотримання необхідних вимог для законного в'їзду в приймаючу державу[16].

Нелегальна міграція (за юридичним визна­ченням) — це соціально-правове явище, що вклю­чає нелегальне перетинання державного кордону поза пропускними пунктами або з використанням фальшивих документів, візи; самостійне або за допомогою третіх осіб проживання на території країни без належного дозволу компетентних дер­жавних органів, з метою поліпшення власного становища чи становища своєї родини, а також з метою захисту своїх політичних або релігійних переконань! 18].

А.Мозоль вказує на відсутність в Україні гли­боких теоретичних розробок щодо міграції взагалі і нелегальної, зокрема. Протягом багатьох десяти­літь у неї не було власної імміграційної політики, крім заборонної, що практикувалася у радянську епоху. Аналізуючи ці питання, автор наводить своє визначення нелегальної міграції (стосовно нашої держави) [10]. Таким чином, визначальною ознакою для нелегальної міграції як соціального

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

13

О.Надьон

явища є порушення, у першу чергу, законодавства тієї держави, куди в'їжджає (постійно або тимча­сово) іноземний громадянин чи особа без грома­дянства.

Нелегальна міграція в Україні має стійку те­нденцію до зростання, що викликає занепокоєн­ня внаслідок прямого зв'язку між нею і погіршен­ням криміногенної ситуації у країні. Це стосується діяльності злочинних угруповань з нелегального перевезення іноземців через територію України, поширення наркоманії, контрабанди зброєю, під­робки документів для в'їзду, виїзду з України та перебування у ній, торгівлі людьми тощо.

Геополітичне становище нашої держави, роз­винуті транспортні комунікації, порівняно м'який візовий режим тощо є сприятливими факторами для вибору України як транзитної території для подальшого проходження у країни Західної Євро­пи. Це можна підтвердити наступними цифрами: спроби осісти в Україні роблять лише 3—5% не­легальних мігрантів, затриманих правоохоронни­ми органами[11]. У той же час Україна є країною-донором. Як правило, мігранти з неї виїжджають на законних підставах, за наявності відповідних документів. Однак на території інших держав де­які наші громадяни стають правопорушниками — нелегальними мігрантами, оскільки порушують законодавство країни перебування, займаючись незаконними видами діяльності або працюючи без належного дозволу. Проблема імміграції з Украї­ни також тісно пов'язана з транснаціоналізацією злочинності і міжнародним тероризмом, що ви­кликає серйозну стурбованість європейського співтовариства. Зростаюча нелегальна міграція сприяє створенню організованих злочинних угру­повань, які займаються незаконним переправлен­ням іноземців через кордони України. Стає реаль­ністю включення у названі процеси міжнародних кримінальних груп, що призводить до створення усталених каналів незаконного перетинання кор­дону. Серед них можна назвати найбільш органі­зовані: в'єтнамський, пакистано-індійський, аф­ганський, румунський, китайський, курдський. Оскільки в Україні сьогодні не функціонують ди­пломатичні представництва багатьох держав Пів-денно-Східної Азії, це робить неможливим отри­мати нові документи для виїзду з нашої держави і уповільнює роботу щодо депортації порушників.

У попередні роки значну частину нелегальних мігрантів складали порушники-одинаки, нині 90% це — члени організованих груп[17]. Вони пересу­ваються заздалегідь розробленим маршрутом за допомогою злочинних структур, які на кожній ділянці шляху забезпечують мігрантам за обумо­влену плату житло, транспорт, провідників, підро­блені документи. Досить сказати, що незаконна міграція контролюється організованою злочинні­стю і за прибутковістю посідає одне з перших місць.

Процес нелегального проникнення на терито­рію України носить, як правило, організований характер. Це проявляється у створенні і функціо­нуванні так званих каналів нелегальної міграції. В Україні вже сформувався «чорний» ринок по­слуг уданій сфері[17]. Злочинні формування, які займаються переправленням нелегалів, складають­ся з декількох груп, котрі за функціональними обов'язками можна поділити на: організаторів; пошук «клієнтів»; забезпечення; переправлювачів.

Істотним моментом у діяльності організова них злочинних угруповань є їх проникнення у структури влади, правоохоронні органи, підпри­ємницьку сферу для досягнення корисливих цілей шляхом залякування, підкупу, шахрайства тощо, а також використання нелегалів для розширення географії своєї протиправної діяльності. При цьо­му найбільш привабливим для злочинців є залу­чення мігрантів, які прямують через територію України на Захід, до перевезення контрабандних товарів, зокрема наркотиків.

Нині може йтися про такий різновид міграції як кримінальна, що відрізняється кримінальними (злочинними) цілями приїзду. Іншими словами, це міграція, що стимулюється антисуспільними інтересами, мотивами вчинення злочинів. Кримі­нальна міграція — поняття, прийняте криміноло­гами для виділення контингентів мігрантів, що прибувають із злочинними цілями, і тому вимага­ють підвищеної профілактичної уваги. Детерміна­нти нелегальної міграції і злочинності тісно пере­плітаються, що робить вказані явища взаємопо в'язаними.

Проблема нелегальної міграції і тероризму, як споріднених соціально-небезпечних явищ, стала актуальною для України практично водночас пі­сля її утворення як самостійної держави та є ре­альною загрозою національній безпеці України.

Як свідчить досвід правоохоронних органів, у протидії нелегальній міграції в нашій державі Україна поступово перетворюється з країни-тра-нзиту, якою вона була на початку 90-х pp., у дер­жаву-накопичувач нелегальних мігрантів. Україна, уникнувши міжнаціональних конфліктів, стала привабливою для міжнародних і етнічних органі­зованих злочинних угруповань, серед яких здебі­льшого ділки «тіньової економіки», торговці нар­котиками, зброєю, а також особи, що ухиляють­ся від кримінального переслідування, утому чи­слі за скоєння терористичних актів на батьківщи­ні. При цьому наша держава зіткнулася з крайні­ми формами міграції — втеча з «гарячих точок», вимушене переселення, виїзд з країн постійного проживання у пошуках кращих умов життя. Ситу ація загострюється ще й тим, що значний потік нелегальної міграції йде з регіонів, охоплених вій­ськовими конфліктами, у яких тероризм та кош­ти наркобізнесу — основний шлях досягнення по­літичної влади (Афганістан, Шрі-Ланка, Бангла-

14

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Нелегальна міграція: міжнародні та національні правові проблеми

деш, північні штати Індії, Пакистан, держави За­кавказзя). Затримані іноземці нерідко мають до­свід бойових дій. Серйозну небезпеку становить міграція представників різних терористичних і ре­лігійно-екстремістських організацій Близького та Середнього Сходу, зокрема «Хамас», «Брати-му-сульмани», «Хезбалах» та інших. Особливої гост­роти набуває міграція з «гарячих точок» СНД (Чечня, Абхазія, Осетія, Таджикистан). Такі міг­ранти несуть в Україну зброю, бандитський спо­сіб існування, небезпечні інфекційні захворюван­ня. Вони вже створили у країнах Заходу «колонії» із суворою дисципліною, правом сильного, «судом та системою покарань» тощо, що суперечить зако­нодавству країн їх перебування. Подібні «колонії-поселення» створюються й в Україні.

Крім того, як свідчить практика, замкнутість біженців та нелегальних мігрантів, відсутність постійного місця проживання і роботи сприяє поширенню впливу на них кримінальних автори­тетів. При цьому особи вказаної категорії попов­нюють ряди злочинних угруповань, а переважна частина представників етнічних меншостей зайня­та у «тіньовому бізнесі». Тобто, основою для фо­рмування нових етнічних і міжнародних злочин­них організованих формувань і, як наслідок, од­ним з чинників загального ускладнення криміно­генної обстановки є суттєве зростання кількості нелегальних мігрантів, які незаконно перебувають в Україні. Сьогодні вже сформувалися в'єтнамсь­ка, іранська, арабська, китайська, турецька, індій­ська та пакистанська колонії нелегальних мігран­тів.

За оцінками фахівців правоохоронних органів України, розвиток ситуації у світі та у суміжних з Україною країнах, у першу чергу на Північному Кавказі, як з перспективою довготривалих бойо­вих дій, так і з їх припиненням за певних умов безперечно створює додаткові масштабні і тривалі негативні чинники, які (з урахуванням актуально­сті проблеми нелегальної міграції) будуть вплива­ти на стан національної безпеки і обстановку в сфері боротьби з тероризмом.

До цих чинників слід віднести: наявність в Україні належно організованих діаспор і предста­вництв окремих організацій фундаменталістської спрямованості, що створює сприятливі ідеологічні та матеріальні умови для розгортання мережі не­легальних диверсійно-терористичних баз і таборів для екстремістів; присутність на території Украї­ни об'єктів інших держав, стосовно яких можуть бути здійснені терористичні акти; «прозорість» кордонів, наявність розвинутої транспортної ме­режі, що сприяє спробам використати територію України для організації диверсійно-терористичних груп, зберігання зброї та спорядження; необхід­ність матеріально-технічної підтримки діяльності екстремістсько-терористичних формувань, що може викликати спроби заволодіння зброєю і боє-

припасами, включаючи і напади на військові об'єкти, у тому числі злочинними угрупованнями, з метою насичення прибуткового ринку збуту зброї, боєприпасів, медикаментів, військового спорядження тощо.

Реалії сьогодення свідчать, що члени екстре­містських і терористичних організацій та угрупо­вань активно використовують канали проникнен­ня нелегальних мігрантів в Україну. Механізм використання цих каналів полягає у наступному. По-перше, певна прозорість кордонів України дозволяс представникам терористичних організа­цій або міжнародних організованих злочинних угруповань, які використовують у своїй діяльно­сті терористичні методи, вільно проникати у нашу країну або виїжджати за її межі для здійснення протиправних акцій чи операцій. По-друге, кана­ли нелегальної міграції використовуються терори­стами для транзитного проїзду через територію України у країни Західної Європи знову ж для вчинення терористичних акцій або для вивозу найближчих родичів на осідання та укриття від репресій, що здійснюються щодо них на батьків­щині. Цей механізм активно використовується бойовиками Курдської робітничої партії[8]. По-третє, використовуючи встановлені шляхи нелега­льного проникнення в нашу країну, представни­ки терористичних угруповань намагаються осісти безпосередньо в Україні та створити свої діаспо­ри.

За інформацією правоохоронних органів України, останнім часом такі випадки вже неод­норазово фіксувалися у південних та східни,: об­ластях. Представники цих діаспор активно вклю­чаються у підприємницьку діяльність з метою оде­ржання коштів для фінансування діяльності теро­ристичних організацій у себе на батьківщині або для підтримки окремих терористичних акцій у «третіх» країнах. При цьому основні зусилля під­приємницької діяльності вказаних діаспор скон­центровано у тіньовій економіці і безпосередньо у найбільш загрозливій її формі — кримінальній економіці.

Наведене підтверджується статистикою пра­воохоронних органів України, якими неодноразо­во відмічалася діяльність представників зазначе­них вище діаспор у формі: економічної злочинно­сті (корисливі, посадові та господарські злочини); підпільної економічної діяльності (у тому числі наркобізнес, проституція, азартні ігри тощо); ре­кету як форми позаекономічного перерозподілу прибутків[8]. Спостерігається зрощення зусиль у тіньовій економіці представників діаспор та наці­ональних злочинних угруповань.

Поряд із суто фінансовою діяльністю діаспо­ри надають притулок для укриття та лікування бойовикам і членам їх сімей. Одночасно прова­диться пропагандистська робота серед місцевого населення та вербування найманців для відправ-

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

15

О.Надьон

лення, здебільшого, нелегальними каналами у, так звані, «гарячі точки».

Далі. Канали нелегальної міграції активно використовуються для переправлення через тери­торію України зброї, вибухівки, боєприпасів, ра­діоактивних речовин та інших предметів, що мо­жуть бути використані як засоби вчинення теро­ристичних актів. Використовуючи відпрацьований механізм нелегального проникнення в Україну, особи, котрі мають відношення до міжнародних терористичних угруповань, здійснюють спроби провозу через територію України або ввозу до неї наркотичних засобів, кошти з реалізації яких пе­редбачаються для фінансування діяльності терори­стичних організацій.

Отже, невирішеність проблеми та наявність діючих каналів нелегальної міграції в Україні збі­льшують гостроту проблеми боротьби з терориз­мом, що у сукупності складає одну з найнебезпе-чніших загроз національній безпеці України.

Таким чином, аналіз взаємозв'язку проблем нелегальної міграції і тероризму підтверджує ви­сновок щодо подальшої інтернаціоналізації остан­нього. По-перше, виходу тероризму, як виду зло­чину, за межі національних кордонів суттєво сприяє збільшення нелегальної міграції. По-дру­ге, процес зміцнення зв'язків міжнародних теро­ристичних організацій з національними злочин­ними угрупованнями супроводжується встанов­ленням та активізацією каналів нелегального про­никнення у країну. Можна констатувати, що у світі продовжується подальше формування та змі­цнення так званого «світового терористичного співтовариства», яке тісно пов'язане з нелегаль­ною міграцією. Актуальність цього висновку для України полягає у тому, що вона знаходиться на перехресті шляхів нелегальної міграції до Західної Європи з держав Південно-Східної Азії, Близько­го та Середнього Сходу, в тому числі з країн, де терор зведено у ранг міжнародної політики, і ре­гіонів, охоплених військовими конфліктами.

Зазначений вище механізм використання міжнародними терористичними організаціями каналів нелегальної міграції вимагає вжиття аде­кватних запобіжних заходів, які повинні здійсню­ватися комплексно всіма зацікавленими органами влади України. До основних з них необхідно від­нести: створення у країні державної структури, яка консолідувала б завдання боротьби з нелега­льною міграцією на державному кордоні; вияв­лення та своєчасне припинення діяльності на те­риторії України злочинних угруповань, що займа­ються організацією переправлення нелегальних мігрантів, виготовленням і розповсюдженням се­ред іноземних громадян підроблених документів; здійснення в установленому порядку взаємодії з координаційними, антитерористичними органами іноземних держав, міжнародними організаціями антитерористичної спрямованості з метою органі-

зації та проведення спільних заходів з припинення функціонування нелегальних каналів проникнен­ня через державний кордон членів міжнародних терористичних, релігійно-екстремістських та неза­конних формувань країн СНД.

Враховуючи назване вище, доцільно було б на нормативно-правовому рівні досягти поєднання норм, що передбачають відповідальність за теро­ризм і злочини терористичної спрямованості, з нормами, регламентуючими протидію нелегальній міграції. А на державно-адміністративному рівні — розробити та втілити комплексну програму за­ходів з протидії тероризму, нелегальній міграції та іншим суміжним злочинам (контрабанда зброї, вибухівки, токсичних, отруйних, радіоактивних речовин, наркотиків; торгівля людьми тощо).

Дослідниками проблем нелегальної міграції вноситься пропозиція і обґрунтовується доціль­ність кодифікації міграційного законодавства шляхом розроблення і прийняття Міграційного кодексу України[7; 10; 12; 16; 17]. Систематизація законодавства може розглядатися як один із засо­бів поліпшення міграційно-правового регулюван­ня, що сприяє впорядкуванню відповідних юри­дичних інститутів, усуненню протиріч у змісті правових норм, вилученню застарілих та створен­ню нових норм права, які відповідають сучасним потребам життя.

КК України містить лише дві статті, що без­посередньо належать до проблеми нелегальної мі­грації щодо в'їзду в Україну і виїзду з неї. Перед­бачається відповідальність за незаконне перети­нання державного кордону (ст. 331) і за незакон­не переправляння осіб через державний кордон України (ст. 332). У зв'язку з особливою небезпе­кою незаконної міграції та її безпосереднім зв'я­зком з транснаціональною організованою злочин­ністю доцільно було б суттєво доповнити норми статей КК щодо проблем нелегальної міграції та розширити їх. Наприклад, як особливо кваліфіко­вану ознаку можна виділити вчинення дій, перед­бачених статтями 331 і 332 КК, організованою групою і за допомогою корупційних зв'язків.

Якщо узагальнити зарубіжний досвід, можна виділити такі спільні ознаки міграційної політики та законодавства: міграційній політиці розвинуті країни надають особливого значення, оскільки вважається, що нелегальна міграція створює реа­льну загрозу національній безпеці; тривала еволю­ція зарубіжного міграційного законодавства прой­шла шлях від заохочення імміграції до обмежен­ня в'їзду. Тому сьогодні у цих країнах застосову­ється комбінований підхід до нелегальної міграції який поєднує політику «відкритих передніх две рей» для людей, у чиїх в'їздах країна зацікавлена, і політику «закритих задніх дверей» для нелегаль­них мігрантів; у цих країнах щорічно розробляєть­ся імміграційний план, у якому зафіксовані осно-

16

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Нелегальна міграція: міжнародні та національні правові проблеми

вні параметри імміграції, що супроводжується  лікується перелік професій, потребу в яких відчу-

виділенням необхідних міграційним службам ре-           ває країна.

сурсів; міграційному законодавству розвинутих            Але разом з тим дослідження законодавчого

країн притаманні: посилення юридичної відпові-            регулювання міграційних процесів у західних кра-

дальності за порушення правил в'їзду до країни;           їнах свідчить, що запровадження обмежень у в'їзді

суворе покарання осіб, які брали на роботу неле-          призводило до збільшення числа нелегальних мі-

гальних мігрантів; легалізація іноземців, котрі    грантів. Це дає підстави для висновку, що лише

працюють як спеціальні сільськогосподарські пра-        адміністративними методами боротися з нелегаль-

цівники; амністія нелегальних мігрантів, які про-            ною міграцією неможливо,

тягом певного часу постійно проживали у країні;           Таким чином, нелегальна міграція як така

у цих країнах сформована розгалужена система           несе національну, політичну, економічну, демо-

органів управління міграційними процесами, які            графічну, етнокультурну і, головне, кримінальну

відповідають за видачу візи на в'їзд до держави           загрозу безпеці Української держави. Але ця про-

через мережу посольств і консульств за межами          блема не є тільки внутрішньою для України. Для

країни; контролюється виконання імміграційно-  її розв'язання необхідні спільні зусилля багатьох

го законодавства через підпорядковані їм служби;        країн, світового співтовариства, прийняття вива-

охороняються державні кордони; йде сприяння            жених міждержавних угод та комплексних цільо-

розробленню міграційної трудової політики, пуб-            вих програм запобігання нелегальній міграції.

Використана література:

Про імміграцію: Закон України від 7 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. —

2001. - № 41. - Ст. 197.

Про правовий статус іноземців: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1994. —

№ 23. - Ст. 162.

Програма боротьби з незаконною міграцією на 2001—2004 pp.: Затверджена Указом Президе­

нта України № 22/2001 від 18 січня 2001 р. // Офіційний вісник України. - 2001. - № 3. - Ст. 59.

Баронин А.С. Сколько стоит пересечь границу? Нелегальная миграция как угроза транс­

граничному сотрудничеству Украины с Западом // http://www.crime.vl.ru.

Б а у ш е в И.С, Меркулов В.Н. Нелегальная трудовая миграция и экономическая безо­

пасность // http://www.russia.org.ua/explorations/.

Захаров В.Ф. Предупреждение нелегальной миграции в контексте профилактики органи­

зованной преступности и рецидива преступлений // Таможенное дело. — 2001. — № 6. — С. 44—

48.

7.         Кузьменко О.В. Основні проблеми нелегальної міграції на Україні // http://

www.inter.criminology.org.ua.

Л є д о к СП. Нелегальна міграція та тероризм // http://www.inter.criminology.org.ua.

М и н к а Т. Видворення іноземних громадян як міра відповідальності за порушення порядку

перебування в Україні // Право України. — 2001. — № 9. — С. 70—72.

М о з о л ь А.П. Кримінологічні проблеми нелегальної міграції в Україні: Автореф. дис. //

http://www.inter.criminology.org.ua.

Мозоль А.П. Загальна характеристика та аналіз міграційного законодавства України //

Право України. - 2001. - № 4. - С 118-122.

Орловская Н.А. Криминологические и уголовно-правовые аспекты нелегальной мигра­

ции // http://www.inter.criminology.org.ua.

П а ш к о в М. Оборотная сторона миграционной карты // Зеркало недели. — 2003. — № 16

(441). - 26 апр.

П и р о ж к о в С. Миграция в СНГ и Балтии: через различия проблем к общему информа­

ционному пространству // http://www.crime.vl.ru.

П і с к у н О. Основи міграційного права: Порівняльний аналіз. — К., 1998. — 360 с.

Подшивалов В.Е. Незаконная миграция: международно-правовой подход // Правове­

дение. - 2002. - № 4. - С. 185-192.

Радецький B.C. Деякі аспекти сучасного процесу нелегальної міграції в Україні // Ад­

вокат. - 2000. - № 1. - С 14-19.

С ы р и н с к и й Р. Украинско-российское сотрудничество в противодействии нелегальной

миграции // http://www.russia.org.ua/explorations/.

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6   17

2.4-164