Глава VI НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

Нормування праці безумовно належить до тих сфер управлін­ської діяльності, які в числі найперших зазнали негативного впли­ву бурхливого розвитку інфляційних процесів у країні. Дійсно, в умовах різкого зростання цін і відповідного вимушеного зрос­тання заробітної плати норми праці перестали бути реальними вимірниками оцінки реальної результативності трудової діяль­ності працівників. Якщо врахувати, що і раніше нормування праці не завжди відповідало своєму дійсному призначенню, то стає зро­зумілим необхідність докорінного його вдосконалення в сучас­них умовах в усіх аспектах — правовому, методолого-методично-му та організаційному.

Основи нового правового та організаційного механізму щодо нормування праці та відносин в цій сфері закладені в Указі Пре­зидента України «Про концепцію подальшого реформування оплати праці в Україні», «Положенні про Міністерство праці та соціальної політики», затвердженому Указом Президента Украї­ни, а також в законах України «Про оплату праці», «Про колек­тивні договори і угоди», «Про підприємства в Україні», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» і поста­новах Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо удоскона­лення нормування праці в народному господарстві» тощо. Нор­мативні методичні питання щодо нормування праці представле­ні в постановах Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо удосконалення нормування праці в народному господарстві» та Міністерства праці та соціальної політики України «Рекоменда­ції з нормування праці в галузях народного господарства», а та­кож Інструкції «Звіт про виконання норм виробітку і стан нор­мування праці», затвердженої наказом Мінстату України, тощо.

301

Нормування праці

Звісно, що зазначених нормативних джерел з такого важли­вого питання, як нормування праці, недостатньо. У зв'язку з цим питання, насамперед методичного характеру, в практиці госпо­дарювання часто вирішуються з урахуванням накопиченої тео­ретичної бази та практичного досвіду.

Стаття 85.      Норми праці

Норми праці — норми виробітку, часу, обслуговування, чи­сельності — встановлюються для працівників відповідно до до­сягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.

В умовах колективних форм організації та оплати праці мо­жуть застосовуватися також укрупнені і комплексні норми.

Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці.

Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим пра­цівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціати­ви нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць не є підставою для перегляду норм.

(Стаття 85 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 5938-11 від 27.05.88)

Стаття регламентує поняття норм праці, включаючи до них норми виробітку, часу, а також обслуговування та чисельності. В ній звернено увагу на фактори, які є визначальними при їх вста­новленні та заміні новими, насамперед внаслідок атестації та ра­ціоналізації робочих місць, в результаті чого здійснюються зміни в організаційно-технічному рівні виробництва.

Витрати праці на виробництво продукції, обслуговування технологічного процесу чи управління господарською діяльніс­тю нормуються з метою підвищення продуктивності праці і ефек­тивності виробництва. Мірою праці є норми праці, які характе­ризують необхідні витрати робочого часу на виконання будь-якої роботи у відповідних умовах. Вони сприяють удосконаленню організації праці. До норм праці, залежно від її специфічних особ­ливостей та організаційних умов, належать норми виробітку, но­рми часу, норми обслуговування та чисельності.

Норма виробітку — це обсяг продукції чи роботи, як прави­ло, в натуральному вимірі, яка виробляється (виконується) за оди-

302

Глава VI

Нормування праці             303

ницю часу одним або декількома робітниками. Норма часу — це кількість робочого часу, яка витрачається на виробництво одиниці продукції чи роботи. Вона також може прийматися в розрахунку на одного робітника або їх групу. Норма часу є показником, обер­неним до показника норми виробітку — чим нижче норма часу, тим вище норма виробітку. Норми часу і норми виробітку засто­совуються при відрядній оплаті праці, коли її величина залежить від обсягу виконаної роботи чи виробленої продукції.

При погодинній оплаті праці робітників, насамперед в безпе­рервних апаратурних виробництвах, автоматизованих виробницт­вах тощо, застосовуються норми обслуговування і чисельності.

Норма обслуговування — це кількість одиниць обладнання, виробничих площ, які повинен (повинні) обслуговувати робіт­ник (група робітників).

Норма чисельності — це чисельність працівників відповідного кваліфікаційно-професійного складу, яка необхідна для обслуго­вування конкретного устаткування чи виробничих площ. Вона встановлюється виходячи із норм обслуговування, кількості ро­бочих місць.

На підставі норм обслуговування і чисельності встановлюєть­ся чисельність працівників допоміжних підрозділів підприємств, за професіями, видами робіт, функціями тощо.

4. В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися укрупнені та комплексні норми. Вони відображають особливості нормування колективної (бригадної) організації та оплати праці. При цьому скорочується кількість норм праці, оскільки визначаються колективні витрати і резуль­тати праці. Внаслідок підвищення ефективності колективної пра­ці комплексні показники є більш напруженими в порівнянні з одержаними простим підсумовуванням індивідуальних, опера­ційних норм.

При колективній формі організації і оплати праці передбача­ються зміна кваліфікації робітників, розширення зон обслугову­вання, освоєння суміжних професій. Допоміжний час у таких умо­вах скорочується. Час на обслуговування скорочується внаслідок суміщення операцій та функцій, деякий час на обслуговування пе­рекривається оперативним часом. Скорочується підготовчо-за­ключний час, особливо в наскрізних бригадах, перш за все вна­слідок того, що наступна зміна розпочинає роботу без переналадки

обладнання. Час на відпочинок, а також монотонність праці змі­нюються, об'єктом нормування стають за таких умов колективна праця, колективний трудовий процес та його результати.

Колективна норма праці визначається насамперед як сума операційних чи індивідуальних норм. Операційні норми часу — витрати робочого часу на виконання конкретної технологічної операції. Індивідуальна норма часу і норма виробітку застосову­ються для конкретного робітника на таких ділянках виробницт­ва, де можуть бути чітко враховані результати діяльності конкрет­ного робітника. Варіант визначення залежить від існуючої фор­ми організації праці робітників — застосовується індивідуальна форма організації і оплати праці чи в складі окремих невеликих груп (ланок).

Комплексна норма праці — це витрати часу (виробітку) в роз­рахунку на бригаду (колектив) робітників, які обслуговують кон­кретний технологічний процес для одержання кінцевого резуль­тату. Колективна норма відображає трудомісткість комплексу взаємопов'язаних робіт на випуск одиниці продукції. Якщо на деяких технологічних операціях зайнято декілька працівни­ків, то колективна норма часу визначається як добуток від мно­ження чисельності робітників на індивідуальну норму часу на операцію.

За таких умов можна використовувати поняття норми трива­лості, яка на відміну від норми часу становить час для виконання конкретної роботи на одному агрегаті (верстаті) чи на одному конкретному робочому місці, включаючи не тільки тривалість технологічного процесу, а також тривалість необхідної перерви, яка приходиться на цю роботу. Норма тривалості вимірюється в одиницях часу (хвилинах, годинах). Отже, для визначення бри­гадної (колективної) норми виробітку необхідно розділити сумар­ні витрати часу, одержані як добуток (сума добутків) від мно­ження операційної норми (норми тривалості) і чисельності робіт­ників на конкретній операції на обсяг продукції, яка вироблена за відповідний період (зокрема, за один цикл роботи агрегата).

Приклад. Бригада в складі 5 чол. повинна розробити 500 здобних булочок за 2 год. Необхідно визначити норму часу на обробку 1 кг здоб­них булочок. Виходячи з того, що норма тривалості на обробку продук­ції становить 2 год, норма часу на 1 кг дорівнює 0,02 год. (2 х 5/500).

304

Глава VI

Нормування праці

305

Комплексна норма розраховується на комплексну бригаду, в якій застосовується облік кінцевих результатів праці за кількіс­ними та якісними показниками. Комплексна (бригадна) норма праці розробляється на підставі аналізу структури технологічно­го і трудового процесу, в результаті якого виявляються лише опе­рації, котрі можна ліквідувати чи сумістити, раціоналізувати ви­конання, знизити долю ручної праці. Можуть бути передбачені організаційно-технічні заходи, пов'язані з удосконаленням об­слуговування робочих місць.

Норми праці встановлюються відповідно до досягнутого рівня виробництва, тобто рівня організації праці, досконалості техніки та технології виробництва, організації виробництва в ці­лому. Вони повинні обов'язково переглядатися при зміні цих факторів виробництва, шо супроводжується зростанням продук­тивності праці.

Залежно від методу встановлення норми праці вони мо­жуть бути технічно обгрунтовані і досвідно-статистичні. Технічно обгрунтовані норми праці розробляються з повним і обов'язковим урахуванням передової технології, передових методів організації праці і виробництва, оптимальних умов праці тощо. Вони є, по суті, науково обгрунтованими, оскільки дозволяють максималь­но використати резерви виробництва. Для їх розробки застосо­вується аналітичний метод нормування, який передбачає докла­дне вивчення всіх складових елементів технологічного і трудово­го процесів в оптимальних умовах їх виконання. Технічно обґрунтовані норми розраховуються на основі міжгалузевих, га­лузевих та інших прогресивних норм. Указані норми запровад­жуються на підприємстві з урахуванням їх перевірки, уточнення та доповнення для конкретних умов роботи. Керівництво під­приємства спільно з профспілковим комітетом повинно прово­дити постійну роботу в колективі щодо підвищення питомої ваги технічно обгрунтованих норм праці в загальній їх кількості.

Досвідно-статистичні норми — це такі, які розробляються на підставі досвіду та статистичних матеріалів даного підприємства. Вони є недостатньо обгрунтованими, не повністю враховують кон­кретний організаційно-технічний рівень виробництва, його ре­зерви, рівень організації праці та її продуктивність. Досвідно-ста­тистичні норми повинні замінюватися в першу чергу на технічно

обгрунтовані, оскільки вони є заниженими і, як правило, пере­виконуються в значній мірі. Вони мають тимчасовий характер і по­винні бути замінені на постійні норми праці.

7. Залежно від сфери та масштабу дії розрізняються міжгалу­зеві, галузеві, відомчі та місцеві норми. Міжгалузеві норми пови­нні застосовуватися на підприємствах декількох галузей. Галузеві норми розробляються і використовуються в одній галузі. Місцеві норми відображають специфічні особливості конкретного підпри­ємства. Вони розробляються і затверджуються на такому підпри­ємстві самостійно. Можна виділити ще типові та єдині норми праці, які розробляються та затверджуються централізовано. Ти­пові норми застосовуються на підприємствах, які мають типову технологію. Єдині норми встановлюються для робіт, які викону­ються за єдиною чи подібною технологією, можуть застосовува­тися в одній або декількох галузях народного господарства, тоб­то бути галузевими або міжгалузевими. Єдині та типові норми є рекомендаційними для використання на всіх підприємствах, де є такі роботи.

На жаль, наведене в «Рекомендаціях щодо нормування праці в галузях народного господарства», затверджених постановою Міністерства праці України № 2 від 19.05.95 p., визначення єди­них і типових норм праці дослівно однакове, не відображена сту­пінь обов'язковості і різниці між ними.

Норми розрізняються за часом їх використання як тимчасові, постійні та сезонні, які діють відповідно тимчасово, постійно та залежно від сезону.

За ступенем укрупнення норми бувають диференційовані та укрупнені. Диференційовані норми встановлюються на окремі тру­дові дії (рухи, заходи) процесу. Вони використовуються в основ­ному в масовому і крупносерійному виробництвах. Укрупнені но­рмативи регламентують витрати праці на комплекс трудових дій (заходів), які організаційно-технічно пов'язані між собою, вико­ристовуються перш за все в умовах серійного та одиничного ви­робництв.

8. Діючі на підприємствах норми праці повинні бути замінені на нові внаслідок атестації та раціоналізації робочих місць, оскіль­ки в процесі їх здійснення аналізується та підвищується організа­ційно-технічний рівень виробництва і праці, передбачений в нор-

306

Глава VI

Нормування праці

307

мах. Виявляються робочі місця робітників-відрядників, на яких значно перевиконуються норми або ж застосовуються досвідно-статистичні норми, не нормується праця робітників-погодинни-ків. На підставі такого аналізу розробляються організаційні та тех­нічні заходи щодо вдосконалення нормування праці з метою зрос­тання її продуктивності. Заходи технічного характеру охоплюють запровадження нової технології, нового обладнання, підвищення продуктивності машин, удосконалення технологічної оснащено­сті робочих місць, механізацію та автоматизацію праці; організа­ційного характеру — раціоналізацію планування робочих місць, підвищення організаційного рівня робочих місць, застосування прогресивних форм організації праці, вдосконалення нормуван­ня праці; заходи щодо умов праці та техніки безпеки — санітар­но-гігієнічні умови праці, техніку безпеки та охорону праці, пси­хофізіологічні умови праці.

9. Згідно з «Методичними основами організації нормування праці» названі вище рекомендаційні норми праці повинні визна­чатися на підставі нормативних матеріалів, які затверджуються в централізованому порядку і можуть бути міжгалузевими, галузе­вими (відомчими), а також місцевими, які затверджуються влас­ником або уповноваженим ним органом. Вони охоплюють, як випливає з «Методичних основ», норми праці (єдині та типові) і нормативи, що не передбачені КЗпП, які являють собою розрахун­кові величини витрат праці на виконання роботи чи її елементів та нормативи чисельності і часу обслуговування. Згідно з КЗпП нормативи чисельності та обслуговування — це норми праці. У «Методичних основах» не розкривається відмінність між нор­мою і нормативами, за винятком того, що нормативи — це розра­хункові значення, не приводиться визначення поняття «норматив».

Підприємства всіх форм власності повинні застосовувати за­лежно від їх наявності послідовно міжгалузеві, галузеві (відомчі) та місцеві нормативні матеріали, які затверджуються відповідно Міністерством праці та соціальної політики України, міністерст­вами (відомствами) та власником або уповноваженим ним орга­ном. Отже, за наявності міжгалузевих нормативних матеріалів вони є перш за все обов'язковими для всіх підприємств, а місцеві розробляються і застосовуються лише через відсутність міжгалу­зевих і галузевих нормативних матеріалів, тому що вони є більш прогресивними.

Обов'язковість застосування зазначених нормативних ма­теріалів на підприємствах недержавного сектору економіки не підкріплюється відповідними організаційно-правовими нормами впливу їх розробників.

Норми праці повинні забезпечити можливість визначення повної трудомісткості продукції як в локальному, так і в функціо­нальному розрізі, тобто повних витрат праці всього персоналу підприємства, зайнятого на виробництві продукції.

Стаття 86.      Запровадження, заміна і перегляд норм праці

Запровадження, заміна і перегляд норм праці провадиться

власником або уповноваженим ним органом за погодженням з

профспілковим комітетом.

Власник або уповноважений ним орган повинен роз'яснити

працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за

яких мають застосовуватися нові норми.

Про запровадження нових і зміну чинних норм праці власник

або уповноважений ним орган повідомляє працівників не пізніш

як за один місяць до запровадження.

(Стаття 86 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83)

Коментована стаття присвячена важливому питанню в сис­темі нормування, оскільки регламентує порядок запровадження нових в широкому розумінні цього слова норм праці. Обов'язко­вою умовою цього важливого процесу є узгодження рішення влас­ника або уповноваженого ним органу з профспілковим коміте­том. Узгодження, як відомо, передбачає пояснення причин, які спонукають до запровадження норм праці. Такий порядок стосу­ється всіх видів норм праці за винятком разових норм в частині строків повідомлення працівників про запровадження нових і заміну чинних норм праці, про що працівники повинні бути по­відомлені не пізніше як до початку відповідної разової (аварій­ної) роботи.

Слід зауважити щодо деяких, на наш погляд, термінологіч­них неточностей статті. Думається, що запровадження має місце в усіх випадках застосування норм, які уводяться на заміну чин­них переглянутими чи новими або ж для використання на нових роботах чи технологічних процесах. Отже, запровадження не має

308

Глава VI

Нормування праці

309

самостійного значення, бо воно супроводить заміну чинних норм чи в зв'язку з новим виробництвом (новою роботою) появу нових норм, які не використовувалися наданому підприємстві. Слід за­значити, що рівень новизни залежить від рівня управління (народ­не господарство, галузь, об'єднання, підприємство). Нові норми конкретного підприємства можуть бути застарілими для даної га­лузі чи окремих її підприємств. Таким чином, більш правильним слід вважати вираз про запровадження (краще застосування) но­вих норм праці, маючи на увазі всі види норм, які вперше роз­починають використовуватися на даному підприємстві. Викори­стання їх всіх викликано відповідними змінами організації виробництва чи праці, про що власник чи уповноважений ним орган повинен повідомити працівників. Інколи указані зміни уже відбулися, але не враховані в чинних нормах праці за будь-яких причин, в тому числі в зв'язку з допущеними помилками в роз­рахунках.

3. При спільності організаційно-правових підходів запровад­ження різних видів нових норм має свої специфічні організацій­ні особливості. Процес організації перегляду чинних норм на підприємстві відрізняється від застосування, наприклад, типових чи єдиних норм, оскільки охоплює роботи з розроблення чи вдо­сконалення норм праці після відповідного аналізу та виявлення застарілих або помилково запроваджених. Аналіз охоплює вив­чення прогресивності технології та її виконання відповідно до вимог, рівня її засвоєння працівниками, відповідності норм ор­ганізаційно-технічному рівню виробництва та організації праці та їх відхиленню від умов в порівнянні з прийнятими у чинних нормах, а також виявлення помилок при встановленні норм. Окремі норми праці повинні аналізовуватися і застосовуватися протягом року в ході вдосконалення виробництва.

Єдині та типові норми не розробляються на підприємстві, а лише використовуються, в тому числі при розробленні місцевих норм. Отже, в такому разі на підприємство покладається обов'я­зок створення відповідних умов використання нових норм або ж їх «прив'язки» до власних умов.

Перегляд норм праці як складова частина вдосконалення чин­них норм є приведення їх у відповідність з організаційно-техніч­ними умовами шляхом аналізу, розроблення нових та заміни чинних норм технічно обгрунтованими нормами.

4.             З метою постійного вдосконалення нормування на підпри­

ємстві повинен щорічно розроблятися план заміни та перегляду

норм праці. Він має бути тісно пов'язаним з планом організацій­

но-технічних заходів, які передбачається здійснити на підприєм­

стві протягом календарного року і забезпечити відповідне зрос­

тання продуктивності праці. Такий план об'єднує пропозиції щодо

вдосконалення нормування праці всіх дільниць і цехів підприєм­

ства.

Досягненню поставленої мети сприяє широка участь трудо­вого колективу в здійсненні цієї роботи. Успіх можливий за умо­ви участі не тільки нормувальників, а також інженерно-техніч­них працівників, які відповідають за технічний рівень виробницт­ва, та безпосередньо робітників, які здійснюють роботу.

У колективному договорі необхідно відобразити заходи щодо нормування праці на підприємстві, про що йдеться в законах України «Про колективні договори і угоди» та «Про оплату праці».

5.             Власник чи уповноважений ним орган має привести до

запровадження нових норм організаційно-технічний рівень ви­

робництва у відповідність до умов, які передбачені зазначеними

нормами.

Працівникам повинні обов'язково бути пояснені причини, які спонукають до запровадження нових норм праці. До них мо­жуть бути віднесені залежно від конкретних умов поліпшення організації праці та виробництва застарілість норм праці, їх по­милковість, застосування нової технології, виявлення перекру­чень в обліку результатів праці тощо.

При необхідності власник чи уповноважений ним орган може провести виробниче навчання робітників щодо застосування но­вих норм.

6.             Для запобігання конфлікту між власником та працівника­

ми, пов'язаного з новими нормами праці, необхідно повідомити

останніх за місяць до запровадження нових норм праці. Цей строк

вважається достатнім для однієї сторони, щоб підготуватися до

нових умов роботи, для другої — забезпечити якісне запро­

вадження нових норм. Указана вимога не стосується, згідно з

«Рекомендаціями щодо нормування праці в галузях народного

господарства», запровадження тимчасових норм, а також укруп-

310

Глава VI

Нормування праці

311

нених, комплексних норм праці та нормованих завдань, які роз­робляються на підставі поопераційних норм. Про їх запроваджен­ня працівники можуть бути повідомлені в будь-який строк до початку роботи. Власник повинен сприяти швидкому та ефектив­ному освоєнню нових норм. В цьому зацікавлені в однаковій мірі працівники і профспілковий комітет. Перелік норм праці, які запроваджуються на підприємстві, краще представити завчас­но безпосередньо в цеху чи дільниці. Власник і профспілковий комітет повинні проводити постійну роботу, спрямовану на зрос­тання продуктивності праці шляхом удосконалення нормування і підвищення частки технічно обгрунтованих норм.

У разі несвоєчасного повідомлення працівників про запро­вадження нових норм праці, вони без узгодження з профспілко­вим комітетом не можуть запроваджуватися. Отже, у цьому ви­падку діють чинні норми і умови оплати праці. Разом з тим, профспілковий комітет не повинен узгоджувати запровадження таких норм, для яких власник не створив відповідні організацій­но-технічні умови.

Важливе місце в запровадженні нових норм праці зпосіда-ють контроль, перевірка і аналіз чинних норм праці. Контроль по­винен здійснюватися не тільки нормув&іьниками, а й за широкою участю трудового колективу та профспілкового комітету. Важли­вою початковою базою для цієї роботи є статистична звітність про виконання норм виробітку і стану нормування праці. Насамперед йдеться про «Звіт про виконання норм виробітку і стану норму­вання праці» (статистична звітність за формою № 4-ПВ), який складається підприємством згідно з «Інструкцією про складання підприємствами звіту про виконання норм виробітку і стан нор­мування праці за формою № 4-ПВ», затвердженою Мінстатом України 07.07.95 р. Статистичні показники цього звіту дають не­обхідні дані для аналізу про кількісне виконання норм виробітку робітниками-відрядниками, в тому числі їх розподіл за ступенем виконання норм виробітку, а також за професіями чи групами професій. Стан нормування праці працівників на підприємстві характеризується також застосовуванням технічно обгрунтованих норм праці. Інструкція містить методичні положення щодо визна­чення важливих показників, які характеризують рівень стану нор­мування праці на підприємстві.

9.             Перевірка кожної норми праці повинна здійснюватися, як

правило, в процесі атестації робочих місць згідно з галузевими

положеннями, а в разі їх відсутності перевірка норм праці повинна

проводитися самостійно атестаційними комісіями не рідше ніж

два рази в п'ять років. Комісія приймає рішення про можливість

атестації норми праці на підставі аналізу її якості безпосередньо

на робочому місці. При цьому порівнюються організаційно-тех­

нічні умови, фактичні. При розробленні норми праці встанов­

люється раціональність операцій, проводяться при необхідності

хронометражні спостереження чи фотографування робочого дня

тощо. Для перевірки та аналізу норми праці може рекомендува­

тися для застосування спеціальна карта якості норми праці, в

якій приводяться характеристика роботи і робітника, його виро­

бітку, організаційно-технічні умови за чинного технологією, про­

ектовані і діючі норми праці.

Власник або уповноважений ним орган може застосовува­ти матеріальне стимулювання запровадження нових норм праці відповідно до чинного законодавства та угод. Так, згідно з назва­ними вище рекомендаціями частина економії фонду заробітної плати, створена внаслідок зростання продуктивності праці, може бути використана на стимулювання робітників, а також спеціа­лістів протягом 3—6 місяців у період засвоєння нових норм пра­ці за їх розроблення та впровадження. Окремі робїтники-ініціа-тори згідно з чинними нормами праці можуть винагороджувати­ся одноразово відповідно до діючого на підприємстві положення щодо матеріального стимулювання працівників.

Згідно зі ст. 85 КЗпП не підлягають перегляду норми пра­ці, які значно перевиконуються внаслідок застосування робітни­ками за власною ініціативою нових прийомів праці, передового досвіду та вдосконалення робочого місця.

Стаття 87.      Строк дії норм праці

Норми праці встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані (стаття 85).

Поряд з нормами, встановленими на стабільні за організа-ційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові і одноразові норми.

312

Глава VI

Нормування праці

313

Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутністю затверджених нормативних матеріа­лів для нормування праці.

Одноразові норми встановлюються на окремі роботи, які є одиничні за характером (позапланові, аварійні).

(Стаття 87 із змінами, внесеними згідно і Указами ПВР№ 4617-ІОвід 24.01.83, № 7543-11 від 19.05.89)

У зв'язку з тим, що норми праці розрізняються за тривалі­стю їх застосування, стаття передбачає різні строки дії різних норм — постійних, тимчасових, разових.

Постійні норми часу (виробітку) — це такі, які діють постій­но. Проте цей період умовно постійний, оскільки вони повинні переглядатися при відповідній зміні організаційно-технічних умов виробництва. У зв'язку з цим строк їх дії не визначений.

Тимчасові норми праці встановлюються на деякий проміжок часу, який визнається часом освоєння нової технології, нового чи модернізованого обладнання, більш прогресивнішої форми орга­нізації виробництва і праці. В цей період відбувається процес осво­єння нового виробництва, нової для підприємства роботи і відпо­відно освоєння технічно обгрунтованої норми, яка замінить тим­часову як постійна. Цей період обмежується строком дії в три місяці. Тимчасові норми, як правило, досвідно-статистичні.

На відміну від них разові норми часу (виробітку), будучи також тимчасовими, розраховані для використання в умовах, які не передбачені заздалегідь, наприклад, аварійні роботи або ж пов'я­зані з порушенням технології. Дія цих норм обмежена часом ви­конання випадкової роботи.

3.             Невизначеність строку дії постійних норм обумовлена від­

повідною невизначеністю строків змін в організації, техніці та

технології виробництва Вони взаємопов'язані, і зміна норми є

результатом організаційно-технічних змін на виробництві. Отже,

строки дії постійних норм в умовах прискорення науково-техніч­

ного прогресу в широкому значенні цієї соціально-економічної

категорії мають тенденцію до зниження.

Постійне їх вдосконалення сприяє неухильному зростанню продуктивності праці і економічному використанню ресурсів виробництва. Строк дії постійної норми, її перегляд передбача­ються конкретним підприємством самостійно в залежності від

виробничих змін і застаріння норм праці. Вона не повинна від­ставати від розвитку техніки, технології та організації виробництва, які зумовлюють відповідний її рівень. Перегляд постійних норм повинен здійснюватися на підприємстві одночасно з впроваджен­ням організаційно-технічних заходів для підвищення продук­тивності праці і ефективності виробництва. Між тим строк дії нормативних матеріалів, на підставі яких розробляються норми праці, встановлюється тим, хто їх затвердив, і не повинен пере­вищувати 5 років.

4.             На підприємстві повинні узгоджуватися щорічні календар­

ні плани заміни чинних норм новими з планами технічного роз­

витку підприємства. Застарілі норми, а також введенні помил­

ково можуть замінятися новими і без здійснення додаткових ор­

ганізаційно-технічних заходів. Такі норми повинні постійно

виявлятися спільними зусиллями керівництва підприємства,

профспілкового комітету, всього трудового колективу.

Враховуючи важливість нормування, яке зачіпає інтереси ро­бітників, перегляд норм має обов'язково здійснюватися за погод­женням з профспілковим комітетом та широким залученням працівників.

Тимчасові норми повинні замінятися в ході досягнення пра­цівниками відповідних технологічних та організаційних вимог, які передбачені технічно обгрунтованими нормами, а також на­вичок. Застосування тимчасових норм є вимушеним явищем в нормуванні праці, яке виникає в деяких виробничих умовах і не дає змоги використати технічно обгрунтовані норми. Для запобі­гання цьому тимчасовому явищу можна застосувувати тимчасові доплати до розцінок, а не додатковий час до норм. Вони можуть змінюватися в ході досягнення запроектованих умов, які перед­бачені технічно обгрунтованою нормою. Зміна доплат, яка відбу­вається згідно з графіком освоєння нового виробництва, узгод­жується з профспілковим комітетом. Таким способом на підпри­ємстві виключають застосування необгрунтованої норми. Він допомагає прискоренню засвоєння нового виробництва загаль­ними зусиллями спеціалістів і робітників.

Разова норма, яка, по суті, є різновидом тимчасової норми, може бути замінена нею при відповідних умовах як нормою більш високого рівня. Вона може бути замінена в деяких умовах також

314

Глава VI

Нормування праці

315

постійною нормою. Строк дії разової норми закінчується з часу її заміни тимчасовою або постійною нормою. Разові норми праці повинні повідомлятися працівникам до початку виконання ра­зової роботи.

Стаття 88.      Умови праці, які мають враховуватися

при розробленні норм виробітку (норм часу) і норм обслуговування

Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визна­чають виходячи з нормальних умов праці, якими вважаються:

справний стан машин, верстатів і пристроїв;

належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання;

вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;

своєчасне забезпечення технічною документацією;

нешкідливі та безпечні умови праці (додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, венти­ляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, віб­рації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я робітників, і т. ін.).

У статті йдеться про такі умови праці, які закладені при визначенні норм праці, тобто нормальні або ж оптимальні орга­нізаційно-технічні та безпечні умови праці. Ці умови праці слід відрізняти від реальних умов праці при застосуванні норм. Вони повинні бути доведені до відповідного нормального рівня, який передбачений при розробленні норм.

Умови праці можна розглядати у вузькому та більш широ­кому значенні слова. По-перше, умови праці на робочому місці чи в цеху — це сукупність факторів, які впливають на працездат­ність та здоров'я в процесі праці. Зазначені фактори можна роз­поділити за такими групами: санітарно-гігієнічні, психофізіоло­гічні, естетичні, соціально-психологічні. Вони діють самостійно або в будь-якій сукупності, створюючи відповідні загальні умови праці людини.

Санітарно-гігієнічні умови праці створюють зовнішнє середо­вище на робочому місці. До них відносять температурний ре­жим, вологість, рух повітря та його тиск, освітлення, загазова­ність, запиленість, величину шуму, вібрацію.

Психофізіологічні фактори характеризують дію на організм людини фізичних зусиль, ступінь їх тяжкості, темпу та ритму роботи, а також вибір раціональної трудової пози, монотонність праці, нервово-психічне навантаження тощо. їх оптимізація до­зволяє захистити людину від перевтомлення, втрати здоров'я, підвищує працездатність і сталість в праці.

Естетичні умови дозволяють шляхом впливу на психіку люди­ни надати праці відповідне емоційне забарвлення, моральне за­доволення і підняти продуктивність праці. Вони охоплюють ес­тетизацію робочого середовища, архітектурне та колірне оформ­лення цеху.

Соціально-психологічні фактори характеризують взаємовід­носини між членами трудового колективу, психологічний клімат в колективі.

Умови праці в більш широкому значенні слова охоплюють також питання належного стану обладнання, якості матеріалів та інструментів та їх наявність на робочому місці, вчасне постачан­ня для якісного виконання відповідних енергоносіїв, своєчасне забезпечення робочого місця необхідною технічною документа­цією. Указані фактори створюють відповідний організаційно-тех­нічний рівень виробництва і праці, який обумовлює виконання також умов праці у більш вузькому значенні слова. Наприклад, незадовільний стан техніки та технології виробництва може ви­кликати порушення температурного режиму, техніки безпеки праці, раціоналізації виробничого та трудового процесу тощо. Умови праці не повинні стати причиною простою не з вини пра­цівника.

При розробленні норм праці приймаються нормальні умо­ви праці, які потім повинні чітко забезпечуватися власником при їх застосуванні на виробництві. Отже, нормальні умови праці при розробленні норм праці — це такі умови, які є оптимальни­ми при проектуванні структури виробничого та трудового про­цесу на підставі раціоналізації трудових рухів і витрат робочого часу. Враховуючи нерозривний зв'язок виробничого та трудово­го процесів як при проектуванні норм, так і при їх застосуванні на конкретному підприємстві, можна вважати за нормальні умо­ви праці такі організаційно-технічні умови, які забезпечуються науково обгрунтованим матеріально-технічним обслуговуванням

316

Глава VI

Нормування праці

317

робочих місць, включаючи підтримку обладнання у відповідно­му робочому стані та виконання ним встановленої техніко-еко-номічної норми. Техніко-економічну норму використання облад­нання слід відрізняти від технічної норми продуктивності. Вона нижче від технічної норми, яка виражає найбільшу на даному етапі науково-технічного процесу виробітку машини. Техніко-економічна норма виходить із реальних можливостей машини і стає базою для нормування праці. Вона повинна бути напруже­ною, але здійсненою в конкретних умовах.

Власник має забезпечувати нормальні умови праці в широ­кому значенні цього слова для виконання встановлених норм праці. Без належного технічного забезпечення виробництва або постачання матеріальними чи енергетичними ресурсами праців­ники не можуть виконувати встановлену для таких умов норму праці. Власник повинен виявляти причини відхилення від нор­мальних умов праці та усувати їх. З цією метою розробляються організаційно-технічні заходи вдосконалення організації вироб­ництва та праці.

Власник зобов'язаний своєчасно ознайомити працівників з нормами праці і умовами їх виконання, забезпечити належну якість машин, інструментів та матеріалів для ритмічної роботи і виконання норм. Запровадження нових та переглянутих норм праці повинно супроводжуватися при необхідності застосуван­ням відповідних заходів матеріального стимулювання.

У разі невиконання робітниками норм праці внаслідок по­рушення власником нормальних умов праці він зобов'язаний нести відповідальність — робітник не повинен одержати менше двох третин тарифної ставки (окладу). При цьому оплата такого ро­бітника не повинна бути нижчою встановленого мінімального роз­міру тарифної ставки (окладу) в розрахунку на відповідний час.

Стаття 89.      Заміна і перегляд єдиних і типових норм

Заміна і перегляд єдиних і типових (міжгалузевих, галузе­вих, відомчих) норм здійснюється органами, які їх затвердили.

(Стаття 89 із змінами, внесеними згідно з Указом ІІВР № 5938-11 від 27.05.88)

1. У коментованій статті йдеться про порядок заміни і пере­гляду єдиних і типових норм праці. Ці норми виділені із всіх видів норм, запровадження, заміна і перегляд яких передбачені

ст. 86 Кодексу. Причина такого підходу полягає в тому, що вони на відміну від останніх видів норм (ст. 85) мають інший порядок розроблення, затвердження та запровадження.

2.             Згідно з «Рекомендаціями щодо нормування праці в галу­

зях народного господарства» єдині та типові норми праці розроб­

ляються та затверджуються централізовано. Розроблення указа­

них норм передбачається планами науково-дослідницьких робіт

Національного центру продуктивності Мінпраці України та від­

повідних галузей.

У сучасних умовах розширення прав підприємств у застосуван­ні норм та контролю за цим процесом з боку профспілок єдині та типові норми виконують роль нормативних матеріалів, на підста­ві яких підприємства розробляють свої місцеві норми, запровад­ження котрих здійснюється на загальних підставах з урахуванням реальних організаційно-технічних умов (ст. 86 Кодексу).

Такий підхід щодо нормування праці в сучасних умовах сприятиме вдосконаленню колективно-договірного регулюван­ня оплати праці згідно з Указом Президента «Про концепцію дальшого регулювання оплати праці в Україні» № 375/2000 від 25.12.2000 р. щодо відновлення нормування праці та конкретних заходів з реалізації цієї концепції.

У рекомендаціях йдеться про розроблення, затвердження та впровадження нормативних матеріалів, складовою частиною яких є типові та єдині норми праці. Міжгалузеві єдині та типові норми праці є рекомендаційними і розробляються Національним центром продуктивності, а галузеві єдині та типові норми праці (також рекомендовані) — головними нормативно-дослідними організаціями з праці відповідних міністерств (відомств). Зазна­чені норми праці затверджуються Мінпраці та соціальної політи­ки України та відповідними міністерствами (відомствами). Стро­ки їх дії залежать від характеру виробництва, але не повинні пере­вищувати п'яти років. їх перевірка, перегляд здійснюються в результаті вивчення досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва та праці, його перевищення над закладеним при розробці норм праці. Така робота може виконуватися достроко­во або ж за рік до завершення строку дії норми праці.

Мінпраці та соціальної політики України і міністерства (ві­домства) інформують підприємства про рекомендовані до засто-

318

Глава VI

Нормування праці

319

сування на даний період міжгалузеві та відповідно галузеві нор­ми праці і нормативні матеріали в Переліку рекомендованих до впровадження збірників міжгалузевих та галузевих норм і норма­тивів з нормування праці. Перший із них складається Націона­льним центром продуктивності, другий — відповідним міністер­ством. Підприємства розглядають указані переліки як норматив­ний матеріал і базу для перегляду власних норм праці. Разом з тим, як відомо, власник не має права знижувати зазначені нор­ми. Наприклад, єдині норми часу і виробітку на вантажно-роз­вантажувальні роботи мають наскрізний характер в усіх галузях. Типові норми носять також міжгалузевий, галузевий та відомчий характер, проте вони запроваджуються в строки, які встановлює власник за узгодженням з профспілковим комітетом, оскільки на їх підставі розробляються місцеві норми праці, порядок за­провадження яких розглядається в ст. 86 Кодексу.

5. Згідно з рекомендаціями при застосуванні міжгалузевих та галузевих норм праці, якими є типові та єдині норми, з метою послаблення їх напруженості дозволяється застосовувати в окре­мих випадках поправкові коефіцієнти, які скосовують відповідно до затвердженого графіка у міру досягнення відповідних органі­заційно-технічних умов. Поправкові коефіцієнти слід передба­чати в колективному договорі. Строк дії поправкових коефіцієн­тів залежить від строку усунення факторів, які спричинили їх застосування, — освоєння нової потужності і техніки, вироблен­ня нової продукції.

Стаття 90.      Порядок визначення розцінок при відрядній оплаті праці

При відрядній оплаті праці розцінки визначають виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу).

Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення пого­динної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.

Стаття конкретизує метод визначення розцінки при відряд­ній оплаті праці з використанням деяких норм праці.

Відрядна розцінка — це розмір оплати, як правило, тариф­ної, за випуск одиниці продукції, виконання одиниці роботи, окремої операції. Вона застосовується при відрядній оплаті пра­ці, коли є можливість врахувати обсяг виробленої продукції або виконаної роботи, а також чітко пронормувати витрати часу на одиницю продукції (роботи). Крім того, повинна бути необхідність нарощувати обсяги виробництва продукції (робіт) без зниження її (їх) якості. Відрядна розцінка може бути операційна, індивідуа­льна або колективна і розрахована на одну трудову операцію, од­ного робітника або групу робітників (бригаду). В останньому ви­падку вона може бути комплексною, бо розрахована на комплекс робіт, на який встановлена комплексна норма або агрегатна, бо норма встановлена на обслуговування конкретного агрегату.

Розцінки залежать від розрядів роботи, а не від робітників, які їх виконують, оскільки розцінюється робота, а також норми часу і виробітку. Згідно з цим розцінка переглядається при зміні тарифної ставки, роботи, норм часу і виробітку. В зв'язку з тим, що умови праці враховуються в нормах праці, їх зміна не пору­шує стабільності розцінки.

Розцінки можна рекомендувати змінювати лише в разі пере­ходу на підприємстві при узгодженні з профспілковим комітетом на норми, розраховані на підставі міжгалузевих, галузевих та ін­ших прогресивних нормативів. За таких умов можна рекоменду­вати, виходячи із накопиченого досвіду, тимчасове підвищення розцінки, наприклад на 20 %, за рахунок економії заробітної плати, передбачивши таку мотивацію в положенні про матеріаль­не стимулювання на підприємстві та колективному договорі.

4.             Різниця між сумою заробітку за розцінкою і тарифом скла­

дає приробіток, який, стимулюючи зростання продуктивності

праці і заробітної плати, одночасно призводить до послаблення

нормування праці, перешкоджає запровадженню технічно обгрун­

тованих норм. Приробіток характеризує рівень ефективності за­

стосування норми. Великий приробіток свідчить про застаріння

і необхідність заміни норми.

5.             Метод визначення відрядної розцінки залежить від даних,

які при цьому використовуються. Якщо відомі тарифна ставка і

норма часу, то розцінка визначається за формулою

320

Глава VI

Нормування праці

321

Р= Т- Нч,

де Р     —-розцінка за одиницю продукції (роботи), операцію

(коп., грн.); Т     — тарифна ставка розряду відповідної роботи (коп./год;

грн/день); Нч   — норма часу (нормо-год, нормо-дні).

В розрахунку повинна додержуватися порівняльність умов — якщо норма часу виражена в нормо-годинах, то тарифна ставка також повинна бути погодинною, а якщо в нормо-днях, то від­повідно — денна тарифна оплата.

Приклад. Тарифна ставка третього розряду роботи дорівнює 86 коп., норма часу на операцію 0,2 год. Тоді розцінка на операцію дорівнює 17 коп. (86 коп. х 0,2 год).

Якщо приймається для розрахунку норма виробітку, то фор­мула матиме такий вигляд:

г —  І . лВИр ,

де Нвир —норма виробітку (за год., день).

Приклад. Тарифна ставка третього розряду роботи дорівнює 80 коп., а норма виробітку становить 10 деталей за годину. Тоді розцінка буде дорівнювати 8 коп. (80 коп.: 10 деталей).

Якщо норма виробітку представлена за день (зміну), то необхідно визначити спочатку денну тарифну оплату. Наприклад, норма виробіт­ку за зміну становить 20 одиниць, а тарифна ставка — 80 коп. Тоді розцінка дорівнює 80 коп. 8/20 = 32 коп.

6. Колективна розцінка при колективній відрядній системі оплати праці визначається шляхом підсумовування операційних та індивідуальних розцінок. Якщо розцінка визначається на та­ких ділянках виробництва, де діють комплексні або укрупнені норми часу і норми виробітку, то методи розрахунку аналогічні наведеним вище, але при цьому тарифна оплата праці прийма­ється як сума тарифних ставок всіх робітників, які працюють за цими нормами. Якщо бригаді робітників-погодинників встанов­лено нормоване завдання в натуральному виразі, то для розрахунку комплексної розцінки необхідно суму тарифної оплати всіх робі­тників бригади розділити на відповідне нормоване завдання.

Приклад. 1) Сума погодинних тарифних ставок бригади за зміну дорівнює 150 грн., а комплексна норма виробітку — 200 одиниць. Отже, комплексна розцінка дорівнює 75 коп. (150 : 200).

2) Агрегат обслуговують 10 робітників, сумарний погодинний тариф­ний фонд оплати яких складає 7 грн., продуктивність агрегату 50 оди­ниць продукції за зміну. Тоді колективна (агрегатна) розцінка дорівнює:

Т= Тг: 4=700 коп.: 10 = 70 коп.;

Нч = (10 х 8) : 50 = 1,6 нормо-год;

Рк = 70 коп. х 1,6 = 112 коп.,

де Г    — середня тарифна ставка в бригаді, коп;

Нч   — бригадна норма часу на одиницю продукції, год; Рк    — агрегатна розцінка, коп.

У разі коли при розрахунку тарифної оплати праці декілька видів робіт (декілька робітників) мають однаковий розряд, то погодинна (денна) тарифна ставка збільшується у відповідну кіль­кість разів.

При роботі бригади погодинників за напруженим нормо­ваним завданням можна рекомендувати встановлювати доплати в розмірі, наприклад 20 %, за аналогією з робітниками-відрядни-ками (п. 3), оскільки воно розраховано за прогресивними нор­мами. З метою більш рівномірного стимулювання виконання нор­мованого завдання можна доплату диференціювати за кожний процент зі зростанням її в міру наближення до виконання на­пруженого завдання на 100 %. Наприклад, напружене завдання виконано на 100 %. При умові, що норми виробітку при його розрахунку були підвищені на 20 %, це означає, що вони до пе­реходу на такий спосіб організації роботи перевиконані на 20 %. Розмір доплати може бути диференційованим згідно з накопиче­ним досвідом за такою шкалою. За кожний процент виконання нормованого завдання встановлюється відповідно до рівня його загального виконання від 80—90 % - 0,5 %, 91-95 % — 1 %, 96—100 % — 2 %. Отже, ціна кожного процента перевиконання зростає в ході наближення до його виконання на 100 %.

Всі роботи, які виконані бригадою при колективній формі організації та оплати праці, понад нормоване завдання не вклю-

322

Глава VI

Нормування праці

323

чені при розрахунку комплексної розцінки, повинні оплачувати­ся окремо за самостійними розцінками і нормами.

Стаття 91. Збереження попередніх розцінок при впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції

За працівником, який створив винахід, корисну модель, про­мисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зу­мовили зміну технічних норм і розцінок, зберігаються поперед­ні розцінки протягом шести місяців від дати початку їх впровад­ження. Попередні розцінки зберігаються і в тих випадках, коли автор зазначених об'єктів інтелектуальної власності раніше не виконував роботу, норми і розцінки на яку змінено у зв'язку з їх впровадженням, і був переведений на цю роботу після їх впровад­ження.

За іншими працівниками, які допомогли авторові у впровад­женні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціо­налізаторської пропозиції, попередні розцінки зберігаються про­тягом трьох місяців.

(Стаття 91 із змінами, внесеними згідно із Законом № 75/95-ВР від 28.02.95)

1.             Коментована стаття визначає пільги в оплаті праці автора

винаходу, корисної моделі, промислового зразка, раціоналізатор­

ської пропозиції, запровадження яких дозволило змінити орга­

нізаційно-технічний рівень трудового процесу та відповідно норми

праці і відрядної розцінки, а також працівників, які допомогали

запровадженню таких новинок. Автор і зазначені працівники по­

винні обов'язково працювати на таких роботах. Пільги передба­

чені з метою матеріального стимулювання підвищення організа­

ційно-технічного рівня виробництва та вдосконалення норму­

вання на підприємстві. Вони охоплюють всі види норм і розцінок,

які змінюються під впливом запровадження названих новинок.

У ст. 91 Кодексу не чітко сказано, про які норми йдеться в назві «технічні норми». Якщо йдеться лише про технічно обгрун­товані норми, то це не розкриває повністю сутності всіх змін, які відбуваються внаслідок запровадження зазначених новинок та­кож на трудових процесах, де застосовуються, наприклад, дос­відно-статистичні норми.

2.             Зазначені пільги тільки в оплаті праці названих працівни­

ків слід відрізняти від винагород, які отримують автори об'єктів

інтелектуальної власності в результаті їх реалізації на виробництві і одержання відповідного економічного ефекту. Відносини права інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом Укра­їни та спеціальним законодавством.

Автори таких об'єктів інтелектуальної власності, як вина­хід, корисна модель, промисловий зразок, раціоналізаторська пропозиція, продовжують працювати за старими нормами і роз­цінками протягом шести місяців від початку їх запровадження на підприємстві. Отже, економія на заробітній платі внаслідок зниження трудомісткості виробництва і продукції не створює в цей період економії для підприємства. Цей період визначається для авторів з початку їх роботи, а не запровадження вдоскона­лень, у разі якщо вони переведені на указану роботу пізніше.

У разі допомоги авторові у запровадженні винаходу, корис­ної моделі, промислового зразка, раціоналізаторської пропозиції іншими працівниками вони одержують право працювати за ста­рими розцінками не шість місяців, а лише три. Виходячи із зміс­ту цієї частини статті щодо допомоги авторові у запровадженні новинок, можна зробити висновок про те, що автор повинен брати участь в організації застосування власних розробок, хоча в статті немає відносно цього конкретних вказівок. Разом з тим, згідно зі ст. 126 Кодексу автору повинна надаватися гарантія у вигляді се­реднього заробітку за участь у запровадженні власних розробок зі звільненням від основної роботи, в тому числі на інших підпри­ємствах, хоча останнє не випливає з коментованої статті.

Слід зауважити, що йдеться про пільги в оплаті праці тих, хто допомагає запровадженню новинок, а не про винагороду за спри­яння в їх розробленні та використанні, яка регулюється спеціа­льним законодавством.

Стаття 92.      Встановлення нормованих завдань при почасовій оплаті праці При почасовій оплаті працівникам встановлюються нормо­вані завдання. Для виконання окремих функцій та обсягів робіт може бути встановлено норми обслуговування або норми чисель­ності працівників.

(Стаття 92 із змінами, внесеними згідно і Указом II ВР № 5938-11 від 27.05.88)

1. У статті наголошується про те, що нормуватися повинна не тільки праця робітників-відрядників. При почасовій оплаті пра-

II*

324

Глава VI

Нормування праці

325

ця повинна нормуватися також шляхом встановлення норм чи­сельності, обслуговування або нормованого завдання, які явля­ють собою конкретні обсяги робіт, обов'язкові до виконання. За умови невизначеності обсягів роботи встановлюється необ­хідна чисельність для її виконання.

2.             Погодинна оплата праці з встановленням нормованого за­

вдання використовує переваги двох систем оплати праці — від­

рядної і погодинної. Вона одержала широке застосування в пері­

од розвитку колективних форм організації та оплати праці. Ко­

лектив робітників, який оплачується погодинно, одержує певне

кінцеве завдання, котре повинен виконати. Використання нор­

мованих завдань сприяло переводу окремих груп робітників з

відрядної на погодинну систему оплати праці.

Нормоване завдання — це встановлений для робітника (праців­ника) чи групи робітників (працівників), бригаді при погодинній формі оплати праці обсяг роботи. Він може вимірюватися в нату­ральних одиницях (штуки, тони, кількість обладнання тощо), тру­домісткості (години). Нормоване завдання може видаватися на зміну, місяць, сезон, наприклад, на ремонт обладнання цукрово­го заводу в міжсезонний період. Воно може бути представлено в окремих випадках графічно. Нормоване завдання видається робіт­нику чи бригаді погодинників у вигляді наряду, в якому показу­ється обсяг роботи, норма часу на одиницю і на весь обсяг робо­ти. Нормоване завдання слід відрізняти від виробничого завдан­ня робітникам-відрядникам, яке видається додатково з нормою виробітки (часу) для врахування при визначенні премії.

Нормоване завдання, яке виражається нормо-годинами, ви­значається за такою формулою:

Н3= Тн = t„A,

де НЗ      — нормоване завдання, нормо-год;

Тн           — сумарний нормований час, нормо-год;

tH            — норма часу на одиницю роботи;

А             — кількість одиниць роботи.

3.             У зв'язку з тим, що інколи норми часу недостатньо обгрун­

товані, нормований час можна рекомендувати корегувати на

існуючий в бригаді відсоток перевиконання норм виробітку за

такою формулою:

НЗ' — Тн Кн

де НЗ' — напружене нормоване завдання, нормо-год;

Кн    — коефіцієнт, який враховує існуюче в бригаді перевико­нання норм часу.

Приклад. Ти — 1700 год, середній відсоток перевиконання норм часу бригадою в попередній період становить 20 %. Тоді напружене нормо­ване завдання бригаді дорівнює 1360 нормо-год (1700 • 0,8).

4.             Рівень виконання нормованого завдання, представленого в

нормо-годинах, у відсотках може визначатися за формулою:

Рнз= Тн/Тф-\00,

де Рнз — рівень виконання нормованого завдання; Тн    — обсяг виконаної роботи, нормо-год; Тф   — сума явочного часу всього складу бригади за відповід­ний період, год.

Рівень виконання нормованого завдання можна рекомендувати визначати з урахуванням додаткових витрат робочого часу не з вини робітників, а також додаткового нормованого часу на вико­нання робіт, які не були передбачені нормованим завданням.

Рівень виконання нормованого завдання визначається для розрахунку премії бригаді за його виконання і перевиконання. Окрім того, при застосуванні напруженого нормованого завдан­ня можна рекомендувати встановлення відповідної доплати піс­ля досягнення прийнятого початкового рівня виконання, напри­клад 80 %, оскільки він дорівнює 100 % норм виробітки до пере­ходу на роботу з напруженим нормованим завданням.

5.             Досвід свідчить, що застосування нормованих завдань спри­

яє, без сумніву, підвищенню ефективності праці і виробництва,

але вимагає додаткових зусиль від відповідних керівників і спе­

ціалістів.

Для підвищення продуктивності праці окремих працівників, яким платять погодинно, може встановлюватися норма обслуго­вування чи норма чисельності.

Стаття 93.        (Статтю 93 виключено на підставі Закону № 263/95-ВР від 05.07.95)

326

Глава VI

ЛІТЕРАТУРА

Про оплату праці. Закон України від 24.03.95. — ВВР. — 1995. - № 17. - Ст. 121.

Про порядок вирішення колективних трудових спорів. За­кон України від 03.03.98 // Урядовий кур'єр. — 1998.   — 2 квіт.

Про концепцію дальшого реформування оплати праці в Україні. Указ Президента України № 1375/2000 від 25.12.00.

Про утворення Міністерства праці та соціальної політики України. Указ Президента України № 705 від 25.06.97. — ОВУ — 1977. - № 31.

Положення про Міністерство праці та соціальної політики. Затв. Указом Президента України № 1319/97 від 01.12.97. — ОВУ. - 1997. -№ 49. - С 13.

Про заходи щодо поліпшення нормування праці в народ­ному господарстві. Постанова КМУ № 197 від 20.03.95. — Бюл. ЗЮПУ- 1997. - № 11, 12. - С 409.

Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного господарства. Постанова Мінпраці України № 2 від 19.05.95. — Бюл. ЗЮПУ. - 1997. - № 11, 12. - С 11.

Науково-практичний коментар до законодавства України про працю: В 2 т. — Сімферополь: Тавріда, 1998.

Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці. Затв. Постановою КМУ № 442 від 01.08.92. — ЗП. — 1992. — №9.

10.           Інструкція про складання підприємствами звіту про вико­

нання норм виробітку і стан нормування праці. Затверджена на­

казом Мінстату України № 172 від 07.07.95.