Глава VIII ГАРАНТІЇ І КОМПЕНСАЦІЇ

Стаття 118. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, проф­спілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадсь­ких організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутнос­ті — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за зго­дою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

1. Встановлені у главі VIII Кодексу гарантії та компенсації входять як складова частина до системи правових засобів забез­печення і захисту законних прав та інтересів працівників. Кож­ний вид гарантій зумовлюється об'єктивізованою формою їх на­дання, колом працівників, підставами (або випадками) отри­мання.

До основних форм передбачених у цій главі гарантій нале­жать: надання попередньої або рівноцінної роботи, збереження місця роботи, забезпечення гарантійними та компенсаційними виплатами, надання дня відпочинку, обмеження відрахувань та обмеження розміру відрахувань із заробітної плати, а також за­борона відрахувань із певних видів виплат працівникові. До пра­цівників, наділених суб'єктивним правом щодо отримання пев­ної гарантії, належать: працівники, обрані на виборні посади від­повідних організацій; працівники, що здійснюють державний або громадський обов'язок; працівники, що зобов'язані проходити медичне обстеження; працівники-донори, працівники — автори винаходів тощо.

Відповідно підставами для надання (та отримання) зазначе­них гарантій є факт закінчення повноважень обраного на вибор-

Гарантії і компенсації

ну посаду працівника; виконання працівником державного або громадського обов'язку, передбаченого чинним законодавством; переведення, прийняття або направлення на роботу в іншу міс­цевість; направлення у відрядження, для підвищення кваліфіка­ції, на медичне обстеження; здавання працівником крові; вико­ристання працівником у роботі власних інструментів; звільнення від роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції.

2.             Статтею 118 КЗпП України передбачено гарантії працівни­

кам, які були обрані на виборні посади в державних органах,

кооперативних та інших громадських організаціях і повноважен­

ня яких за цими посадами закінчились (або достроково припи­

нились з поважних причин).

Виборними посадами слід вважати такі, що заміщуються осо­бами шляхом їх обрання у встановленому порядку, передбачено­му для формування органів влади (державних, судових і само­врядних) та органів громадських організацій.

3.             За чинним законодавством можна відокремити два основ­

них види виборних посад в залежності від того, до структури

якого організаційного утворення вони входять, — це виборні

посади в органах влади і виборні посади в кооперативних та гро­

мадських організаціях.

До першого виду належать виборні посади у такому представ­ницькому державному органі законодавчої влади, яким є Парла­мент України. Для народних депутатів України ст. 20 Закону Укра­їни «Про статус народного депутата України» в редакції 2001 р. передбачено, що після закінчення строку їх повноважень, а та­кож у разі дострокового їх припинення за особистою заявою про складення ним депутатських повноважень, їм надається попере­дня робота (посада). Крім того, передбачені гарантії у разі немо­жливості її надання: вони зараховується до резерву кадрів Голо­вного управління державної служби України.

4.             В державних органах судової влади заміщення посад також

здійснюється шляхом обрання громадян у порядку, встановле­

ному Законами України «Про Конституційний Суд України» від

З червня 1992 р., «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. та

іншими нормативно-правовими актами. Однак у них окремо не

зазначено право цієї категорії працівників на отримання попере-

384

Глава VIII

Гарантії і компенсації

385

дньої (рівноцінної) роботи. З огляду на загальний характер ст. 118 Кодексу видається логічним поширювати її дію на зазначених працівників. При обранні судді до суду загальної юрисдикції на довічний термін поширення гарантії щодо надання попередньої роботи доцільно застосовувати у разі дострокового припинення ним своїх повноважень з поважних причин.

5.             Конституцією України закріплено право громадян брати

участь в управлінні державними справами, бути обраними до

органів державної влади та органів місцевого самоврядування

(ст. 38 Конституції України). Статтею 6 Закону України «Про

статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 p. № 93-IV пе­

редбачено звільнення депутата з попередньої посади і переве­

дення для постійної роботи до відповідної місцевої ради у разі

обрання на виборну посаду в її структурі. Припинення повнова­

жень за цією посадою є підставою для реалізації права на отри­

мання попередньої або рівноцінної роботи (посади).

Законом України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р. передбачено функціонування виборних посад керівника та секретаря відповідного органу самоорганізації насе­лення, робота на яких за рішенням зборів (конференції) жителів за місцем проживання може здійснюватись на постійній основі з оплатою праці за рахунок коштів, переданих цьому органу (ст. 21).

Іншу сукупність виборних посад, обрання на які передба­чає у подальшому надання попередньої або іншої рівноцінної роботи, становлять посади в органах таких організаційних утво­рень, що мають статус партійної, профспілкової або іншої гро­мадської організації, сформованих у відповідності до законів України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р., «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 p., а також споживчих товариств і спілок, створених у по­рядку, передбаченому Законом України «Про споживчу коопе­рацію» від 10 квітня 1992 р.

Коментована стаття встановлює таку правову гарантію тру­дових прав, як надання попередньої роботи, під якою слід розумі­ти останню роботу (посаду), яку працівник виконував (заміщу­вав) за трудовим договором (контрактом) до обрання на виборну посаду.

У разі неможливості повернення працівника на попередню роботу законодавець передбачив надання іншої рівноцінної ро-

боти (посади), яка повинна відповідати його попередній роботі за змістом, умовами праці та кваліфікацією і знаходитись на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

8. Надання попередньої або іншої рівноцінної роботи праців­никові, який звільнився у зв'язку із обранням на виборну посаду у зазначені вище органи і строк повноважень якого закінчився, покладається на власника (уповноважений ним орган), у якого цей працівник працював до обрання.

Право зазначеної категорії осіб на отримання попередньої (рівноцінної) роботи підлягає захисту в установленому законо­давством порядку. Стаття 232 КЗпП окремо передбачає можли­вість судового порядку розгляду спору про відмову у прийняті на роботу виборних працівників після закінчення строку їх повно­важень. Крім того, за роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України (п. 6 постанови «Про порядок розгляду трудових спо­рів» № 9 від 6 листопада 1992 p.), вимушений прогул такого пра­цівника внаслідок відмови у прийнятті на роботу має бути опла­чений за правилами частини другої ст. 235 цього Кодексу — тоб­то у розмірі середньомісячного заробітку або різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Відповідно у разі відсутності можливості надання попередньої роботи внаслідок припинення діяльності підприємства, установи, організації за останнім перед обранням місцем роботи, орган, що розглядає трудовий спір, повинен зобов'язати ліквідаційну комісію, право­наступника або орган, уповноважений управляти майном цього підприємства (установи, організації) виплатити працівникові за­робітну плату за час вимушеного прогулу, а також визнати пра­цівника звільненим за п. 1 ст. 40 цього Кодексу. Таким чином, на такого працівника мають бути поширені гарантії законодавст­ва про зайнятість, передбачені для вивільнюваних працівників.

Стаття 119.    Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків На час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збере­ження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

386

Глава VIII

Гарантії і компенсації

387

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, пе­редбачених законами України «Про загальний військовий обо­в'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», надаються гарантії та пільги згідно з цими законами.

(Стаття 119 із змінами, внесеними згідно із Законами № 6/95-ВРвід 19.01.95, № 263/95-ВР від 05.07.95)

І. За правилом коментованої статті, якщо законодавством передбачена можливість виконання працівниками державних або громадських обов'язків у робочий час за основною роботою, вони мають право на збереження місця основної роботи та середнього заробітку. Збереження місця роботи (посади) означає, що пра­цівник продовжує перебувати у трудових відносинах з роботодав­цем як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, і може згідно з чинним законодавством виконувати державні або гро­мадські обов'язки в межах робочого часу, встановленого прави­лами внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, в уста­нові, організації, звільняючись від виконання роботи за трудо­вим договором. Час здійснення цих обов'язків включається до загального трудового стажу.

2. Така гарантія, як збереження середнього заробітку, є по суті гарантійною виплатою, що передбачає забезпечення працівника грошовою сумою у середньому розмірі доходу, який би він отри­мав, виконуючи свої трудові обов'язки. Ці суми за певними озна­ками тісно пов'язані із поняттям заробітної плати — здійсню­ються із фонду оплати праці підприємства, установи, організації, де працює працівник (п. 2.25 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 323 від 11 грудня 1995 p.). їх розмір визначається з урахуван­ням змісту та обсягу роботи, яку працівник міг би виконати згід­но зі своєю трудовою функцією. Однак виплати у розмірі серед­нього заробітку за правовою природою не вважаються заробіт­ною платою, яка є винагородою за реально виконану роботу. Вони характеризуються як грошові суми, що їх виплачують пра­цівникам за час, коли вони не виконували трудових обов'язків з поважних причин, з метою попередження втрат у заробітній платі, що виникли не з їх вини. У спеціальних нормах може передбача­тись виплата середнього заробітку за рахунок коштів, що виділя­ються саме для виконання цих обов'язків за місцем їх здійснен-

ня. У низці законодавчих актів такі виплати визначаються як оплата праці за виконання відповідних суспільно корисних обо­в'язків, розмір якої встановлюється у розмірі середньої заробіт­ної плати працівника за основним місцем роботи або не нижче цього розміру.

3.             У сучасний період для визначення розміру середнього за­

робітку за час виконання працівником державних та громадсь­

ких обов'язків застосовуються правила, передбачені у Порядку

обчислення середньої заробітної плати (далі — Порядок), затверд­

женому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лю­

того 1995 р. (із змінами). Його чинність поширюється на підпри­

ємства, установи і організації усіх форм власності.

Передбачений цим Порядком механізм обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках виконання працівни­ками державних і громадських обов'язків у робочий час, виплати вихідної допомоги, збереження середньої заробітної плати вивіль­неним працівникам на встановлений чинним законодавством період їх працевлаштування, службових відряджень, направлен­ня працівників на обстеження до медичних закладів, звільнення працівників-донорів від роботи, залучення працівників до вико­нання військових обов'язків тощо.

4.             Період, за який обчислюється середня заробітна плата у

випадках її збереження, становить два календарні місяці роботи,

що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Для

тих працівників, які пропрацювали на підприємстві, установі,

організації менше двох календарних місяців, середня заробітна

плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьова­

ний час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців пра­

цівник не працював, середня заробітна плата обчислюється ви­

ходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом

цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня,

розрахунки проводяться виходячи з установленої йому у трудо­

вому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

У разі відсутності оперативних даних для розрахунку заробітку за

останній місяць розрахункового періоду для працівників з відряд­

ною оплатою праці він може замінюватись іншим місяцем, що

безпосередньо передує розрахунковому періоду.

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодав­ством або з інших поважних причин не працювали і за ними не 13*

388

Глава Vlll

Гарантії і компенсації

389

зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з роз­рахункового періоду.

Середня заробітна плата для кандидатів у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у депутати місцевих рад та на посади сільських, селищних, місь­ких голів, звільнених від основної роботи на період проведення виборчої кампанії, обчислюється за три місяці, що передували місяцю, в якому працівнику була надана відпустка без збережен­ня заробітної плати на цей термін, і виплачується із коштів, ви­ділених на проведення виборів (ст. 27 Закону України «Про ви­бори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р., ст. 33 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільсь­ких, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р., ст. 25 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим» від 12 лютого 1998 p.).

Значне коливання протягом року розмірів заробітної плати працівників плаваючого складу суден флоту рибної промислово­сті і працівників, зайнятих на підприємствах із сезонним харак­тером виробництва, дало підстави для встановлення правила щодо її обчислення виходячи з виплат за 12 календарних місяців (п. 2 Порядку).

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються такі виплати: основна заробітна пла­та; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговуван­ня або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-поча-совиками; високі досягнення в праці (висока професійна майс­терність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво брига­дою, вислугу років та ін.).

Виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії, винагорода за підсум­ками річної роботи та вислугу років тощо включаються в заробі­ток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунко­вою відомістю на заробітну плату. Одноразова винагорода за під­сумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розра­хункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.

Якщо премії виплачуються за квартал або більш тривалий проміжок часу, то при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

У разі, коли кількість робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочу­вальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробіт­ної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виклю­чення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характе­ру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тим­часово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окла­дах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тим­часово відсутнього керівника підприємства або його структурно­го підрозділу і не є штатними заступниками); одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомо­га тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню ви­находів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольо­рових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлен­ня відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винят­ком цих премій працівникам будівельних організацій, що випла­чуються разом із преміями за результати господарської діяльнос­ті); грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях,

390

Глава VII/

Гарантії і компенсації

391

оглядах, конкурсах тощо; пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; літературний гонорар штатним працівни­кам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засо­бів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; виплати, пов'язані з ювілейни­ми датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудо­ву діяльність, активну громадську роботу тощо; вартість безплат­но наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним зако­нодавством); суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вклада­ми членів трудового колективу в майно підприємства; компенса­ція працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з по­рушенням термінів її виплати.

Не враховуються у цьому випадку також виплати за час, про­тягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додат­кової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тим­часовою непрацездатністю.

10. Механізм обчислення грошової суми у всіх випадках збе­реження середньої заробітної плати передбачає проведення на­рахування виплат, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із се­редньої заробітної плати за останні два місяці роботи, прова­дяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробіт­ку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чин­ним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна пла­та визначається діленням заробітної плати за фактично відпра­цьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбаче­них чинним законодавством, — на число календарних днів за цей період. Коли середня місячна заробітна плата визначена за-

конодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоден­ної заробітної плати, розрахованої у вищезазначеному порядку, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому пері­оді. Середньомісячне число робочих днів розраховується ділен­ням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, органі­зації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

11,3 метою захисту рівня доходів працівників здійснюються заходи щодо коригування розміру виплат. Так, за умов підви­щення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що врахову­ються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Таке коригування здійснюється як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, або періоді тимчасової непрацездатності, відпустки по вагітності та пологах.

З відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунко­вому періоді за встановленим порядком визначається середньоден­ний (годинний) заробіток. При підвищенні тарифних ставок і окладів протягом часу, коли за працівником зберігався середній заробіток або надавалась допомога у зв'язку з тимчасовою непра­цездатністю (по вагітності та пологах), за цим заробітком здійс­нюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збере­ження середньої заробітної плати або тимчасової непрацездатності (відпустки по вагітності, пологах) з дня підвищення тарифних ставок (окладів). Коригування середньої заробітної плати не про­вадиться при зміні тарифної ставки (посадового окладу) праців­никові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо.

Госпрозрахункові підприємства і організації здійснюють ко­ригування заробітної плати та інших виплат з урахуванням своїх фінансових можливостей.

12. Для працівників бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються по-

392

Глава VIII

Гарантії і компенсації

393

садові оклади (ставки) до рівня не нижчого від середньої (по­двійної) заробітної плати в промисловості (народному господар­стві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати та забезпечення допомогою у зв'язку з тимчасо­вою непрацездатністю, вагітністю та пологами провадяться, якщо це передбачено у колективному договорі. При цьому виходять із посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Міністерство праці та соціальної політики України упов­новажено надавати роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження. Якщо виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або гро­мадських фондів споживання, офіційні роз'яснення надаються Міністерством праці та соціальної політики за участю Міністер­ства фінансів України і відповідних фондів.

Нормами спеціального законодавства передбачається ряд інших виплат гарантійного та компенсаційного характеру (ви­плата вихідної допомоги, оплата або відшкодування вартості про­їзду, найму житла, добових) для певних категорій працівників.

Випадки виконання працівниками суспільно корисних обов'язків, що надають їм право на збереження місця роботи, середнього заробітку, а також ряду інших гарантій, можна роз­межувати за видами. Одним із таких випадків законодавець за­значає виконання працівником державних обов'язків — здійс­нення суспільно корисної діяльності, що є змістом або пов'язана із виконанням завдань держави:

а)             участь у роботі комісій з референдуму (ст. 31 Закону Укра­

їни «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня

1991 р.) — передбачено звільнення від виконання виробничих

або службових обов'язків на період підготовки і проведення ре­

ферендуму осіб, які входять до складу комісії з референдуму.

Виплати у розмірі середньої заробітної плати здійснюються за

рахунок коштів, що виділяються на проведення референдуму;

б)            участь у роботі виборчих комісій (ст. 17 Закону України

«Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р.) — пе­

редбачено, що розмір заробітної плати членів виборчих комісій,

звільнених від виконання виробничих або службових обов'язків за основним місцем роботи, не може бути нижчим від середньої заробітної плати за місцем основної роботи;

Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. (із змінами від 17.01.2002 р.) зазначає мож­ливість звільнення від виконання виробничих або службових обов'язків за основним місцем роботи голови, заступника голо­ви, секретаря та окремих членів окружної, дільничої виборчої комісії, але на підставі рішення відповідної виборчої комісії, яке затверджується виборчою комісією вищого рівня. Розмір заро­бітної плати при цьому визначається Кабінетом Міністрів Украї­ни, при тому не нижче за середню заробітну плату за місцем основної роботи та не вище розміру заробітної плати народного депутата України. У цьому випадку виплати здійснюються вико­навчими органами відповідних рад за рахунок коштів Державно­го бюджету України;

ст. 17 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» від 12 лютого 1998 р. вста­новлює аналогічні правила про можливість звільнення голови, заступника голови, секретаря та окремих членів відповідної ви­борчої комісії від виконання виробничих або службових обов'яз­ків за основним місцем роботи з виплатою заробітної плати ви­конавчими органами відповідних рад за рахунок коштів респуб­ліканського бюджету Автономної Республіки Крим у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, але не нижче за се­редню зарплату за місцем основної роботи;

ст. 23 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р. визна­чає, що за рішенням виборчої комісії особи, які входять до її складу (але не більше трьох осіб), на період виборчої кампанії звільняються від виконання виробничих або службових обов'яз­ків за основним місцем роботи. Заробітна плата їм виплачується відповідними місцевими радами або їх виконавчими органами згідно з нормами видатків виборчої комісії, встановлених Кабі­нетом Міністрів України. Необхідно зазначити, що відсутність посилання у цій нормі на обов'язковість збереження розміру се­реднього заробітку працівника, передбачає безпосередню дію ст. 119 КЗпП України у цьому випадку;

394

Глава VUl

Гарантії і компенсації

395

в) діяльність учасників виборів:

кандидати у президенти України та довірені особи канди­дата у президенти України на час проведення виборчої кампанії мають право на звільнення від основної роботи (ст. 36 п. 5, ст. 37 п. З Закону України «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р.). У виборчій кампанії по виборах президента України можуть брати участь офіційні спостерігачі від кандида­тів у президенти України, від партій (блоків), зборів виборців — суб'єктів виборчого процесу, від іноземних держав та міжнарод­них організацій (ст. 38 цього Закону). Положенням Центральної виборчої комісії можуть передбачатись гарантії, зазначені у ст. 119 КЗпП України для осіб, на яких поширюються норми трудового законодавства України;

кандидати у народні депутати України на період виборчої кампанії отримують за основним місцем роботи відпустку без збереження заробітної плати (ст. 27 Закону України «Про вибо­ри народних депутатів України») з виплатою середньої заробіт­ної плати виборчою комісією, що зареєструвала кандидата в на­родні депутати, з коштів на проведення виборів. Розмір виплат обчислюється за останні три місяці і не може перевищувати за­робітної плати народного депутата. Довірені особи кандидатів у народні депутати України за поданням останніх можуть бути звіль­нені від виконання трудових обов'язків на відповідний час;

кандидати у депутати місцевих рад на період проведення зустрічей з виборцями та інших заходів за власним бажанням можуть отримати відпустку без збереження заробітної плати, за дні якої на підставі рішення територіальної виборчої комісії їм виплачується заробітна плата з розрахунку середньої заробітної плати (посадового окладу) за основним місцем роботи за останні три місяці з урахуванням індексації (ст. 33 Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 p.);

кандидати у депутати Верховної Ради Автономної Респуб­ліки Крим отримують зазначені гарантії в аналогічному порядку (Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим» від 12 лютого 1998 p.). Довірені особи кан­дидатів у депутати за поданням останніх звільняються від виконан­ня трудових обов'язків на час проведення передвиборних заходів;

г) здійснення повноважень депутатами:

згідно зі ст. 32 Закону України «Про статус депутатів міс­цевих рад» від 11 липня 2002 р. та ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. депутат звільняється від основної роботи на час сесії ради, а також для здійснення повноважень в інших передбачених законом випад­ках. Компенсація (виплата) заробітної плати за цей час здійсню­ється за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету в розмі­рі, встановленому радою згідно з чинним законодавством (тобто у розмірі середнього заробітку, обчисленому у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (постанова № 100 від 8 лютого 1995 p.);

ст. 6 Закону України «Про Верховну Раду Автономної Ре­спубліки Крим» від 10 лютого 1998 р. передбачає звільнення де­путата від обов'язків за основним місцем роботи на час прове­дення засідань Верховної Ради Автономної Республіки Крим, її постійних комісій та для здійснення інших депутатських повно­важень, передбачених цим Законом. Встановлено, що середня заробітна плата за основним місцем роботи та інші витрати, по­в'язані з депутатською діяльністю, оплачуються за рахунок кош­тів бюджету Автономної Республіки Крим.

16. Законодавством України передбачені також випадки збе­реження місця роботи і оплати у розмірі середньомісячного за­робітку часу виконання представницьких функцій щодо забезпе­чення інтересів окремих інституцій громадянського суспільства, здійснення іншої суспільно корисної діяльності. Зокрема, гаран­тії у зв'язку з виконанням громадських обов'язків встановлю­ються працівникам у таких випадках:

а) участь у діяльності колегіальних органів — середня заробіт­на плата зберігається за місцем роботи за членами кваліфікацій­них комісій суддів, які здійснюють свої повноваження на гро­мадських засадах;

—            члени Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури звільня­

ються від виконання своїх службових обов'язків на час роботи

комісії зі збереженням за цей час середньомісячного заробітку

(Положення «Про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури»,

затверджене Указом Президента України № 155/ 93, п. 24 від

5 травня 1993 p.);

396

Глава VIII

Гарантії і компенсації

397

—            на час роботи конкурсної комісії, яка створюється органом

приватизації державного підприємства, за членами цієї комісії

зберігається місце роботи та середній заробіток (Закон України

«Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу при­

ватизацію)» від 15 травня 1996 p.);

б)            діяльність виборних профспілкових працівників, не звіль­

нених від трудових обов'язків, учасників колективно-договірно­

го процесу — зазначені гарантії передбачено ст. 252 КЗпП на час

здійснення ними громадських обов'язків в інтересах колективу,

їх профспілкового навчання, участі як делегатів з'їздів, конфере­

нцій, що скликаються профспілками, у роботі їх пленумів, пре­

зидій; ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та

гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. — на час участі у кон­

сультаціях та переговорах, виконання інших громадських обо­

в'язків в інтересах трудового колективу, а також на час участі в

роботі виборних профспілкових органів і профспілкового навчан­

ня. Умови звільнення від трудових обов'язків встановлюються

колективним договором або угодою, але на час не менше двох

годин на тиждень;

—            право на збереження середнього заробітку і місця роботи

(посади) мають незалежні посередники, члени примирних комі­

сій та трудових арбітражів на час роботи у примирних органах,

утворених відповідно до Закону України «Про порядок вирішен­

ня колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.

(ст. 14), а також особи, які беруть участь у переговорах як пред­

ставники сторін, спеціалісти, запрошені для участі у роботі комі­

сій, на період переговорів та підготовки проекту колективного

договору (ст. 12 Закону України «Про колективні договори і уго­

ди» від 1 липня 1993 p.);

в)             діяльність уповноважених трудових колективів з питань

охорони праці, виконання повноважень комісії з питань охоро­

ни праці підприємства — зазначені працівники звільняються від

виконання роботи із збереженням середнього заробітку у період

навчання, у разі залучення до перевірок стану безпеки і умов

праці посадовими особами міністерства, відомства, об'єднання,

підприємства, місцевих органів виконавчої влади, державного

нагляду та громадського контролю за охороною праці на строк,

передбачений колективним договором (ст. 47 Закону України

«Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., п. 1.7 Типового поло­ження «Про роботу уповноважених трудових колективів з пи­тань охорони праці», затвердженого наказом Державного комі­тету України по нагляду за охороною праці № 135 від 28 грудня 1993 p., Типове положення про Комісію з питань охорони праці підприємства, затверджене наказом Державного комітету Украї­ни по нагляду за охороною праці № 72 від 3 серпня 1993 p.). Крім того, п. 1.7 Типового положення «Про роботу уповноваже­них трудових колективів з питань охорони праці», зазначає, що уповноважені з питань охорони праці виконують свої обов'язки, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй діль­ниці, в своєму цеху, зміні, бригаді, ланці тощо, що також не позбавляє їх права на збереження середнього заробітку та місця роботи;

г)             робота членів добровільних пожежних дружин (команд) —

час їх участі у ліквідації пожежі або наслідків аварії, проведення

пожежно-профілактичних заходів, а також навчальної підготов­

ки та чергувань є оплачуваним у розрахунку середньомісячного

заробітку за місцем роботи (ст. 29 Закону України «Про пожеж­

ну безпеку» від 17 грудня 1993 p.);

д)             виконання процесуальних функцій у судах та правоохо­

ронних органах:

участь у кримінальному процесі — свідки, потерпілі, за­конні представники потерпілих, перекладачі, експерти, спеціа­лісти і поняті мають право на збереження середнього заробітку за місцем роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викли­ком в органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і до суду (ст. 92 Кримінально-процесуального кодексу України);

участь у цивільному процесі — викликані до суду свідки, експерти та перекладачі мають право на збереження середнього заробітку за місцем роботи, а також на відшкодування витрат на переїзд до місця виклику і назад, найом житла та добові, якщо виконання їх обов'язків пов'язане з перебуванням за межами постійного місця проживання (ст. 71 Цивільного процесуаіьно-го кодексу України);

участь у адміністративному провадженні — за час відсутно­сті на роботі у зв'язку з явкою в орган (до посадової особи) потер­пілим, свідкам, експертам і перекладачам зберігається у встанов-

398

Глава VIII

Гарантії і компенсації

399

леному порядку середній заробіток за місцем роботи (ст. 275 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Згідно з Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до орга­нів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністра­тивні правопорушення, та виплати державним науково-дослід­ним установам судової експертизи за виконання їх працівника­ми функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 710 від 1 липня 1996 p., зазначені виплати провадяться: у кримінальних справах і справах про ад­міністративні правопорушення — органом, який зробив виклик, із коштів, що передбачаються кошторисом на зазначені цілі (п. 7 Інструкції); у цивільних справах — судом із коштів, що їх вно­сить сторона, яка порушила клопотання про виклик свідків або проведення експертизи, або із коштів, що вносяться обома сто­ронами порівну у випадках, коли виклик було здійснено за ініціа­тивою суду чи за клопотанням обох сторін. Зазначені виплати провадяться із коштів суду, якщо сторона звільнена від сплати судових витрат (п. 8 Інструкції).

У разі виклику працівника установи до органів дізнання, по­переднього слідства, прокуратури чи до суду для участі у прове­денні слідчої дії або у судовому засіданні як спеціаліста (статті 128і, 270' Кримінально-процесуального кодексу України), уста­нові відшкодовується сума заробітної плати працівника за час виконання зазначених функцій і сума оплати відрядження (п. 13 Інструкції). В цілому витрати, пов'язані з явкою, відшкодову­ються у розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників (див. коментар до ст. 121 КЗпП України);

є) працівникам, які супроводжують дітей та відряджені для роботи з дітьми в місця відпочинку і оздоровлення, зберігається середня заробітна плата, виплачуються добові та компенсуються інші витрати за нормами і в порядку, передбаченому законодав­ством України (постанова Кабінету Міністрів України № 323 «Про організаційне і фінансове забезпечення відпочинку та оздоров­лення дітей в Україні» від 14 квітня 1997 p.);

є) участь у спортивних змаганнях — спортсмени відповідних розрядів можуть звільнятися від роботи (навчання) із збережен­ням заробітної плати на час участі у національних та міжнарод-

них змаганнях; спортсмени вищих розрядів мають відповідні га­рантії, передбачені законодавством про працю на період трену­вань та участі в змаганнях (ст. 19 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 p.).

17. Працівникам, залученим до виконання обов'язків відпо­відно до Законів України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (в редакції 1999 р.) і «Про альтернативну (не­військову) службу» (в редакції 1999 p.), передбачені такі гарантії, як збереження місця роботи, надання попередньої (рівноцінної) роботи, забезпечення переважного права на залишення на робо­ті при скороченні чисельності або штату працівників та прове­дення виплат за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших військових формувань у випадках:

а)             звільнення працівника з роботи у зв'язку з прийняттям або

призовом на військову службу, направленням на альтернативну

службу (за п. З ст. 36 цього Кодексу) — цим працівникам випла­

чується вихідна допомога у розмірі не менше двомісячного серед­

нього заробітку (ст. 44 КЗпП України); після закінчення проход­

ження строкової військової служби та альтернативної служби

громадяни мають право на отримання попередньої або рівноцін­

ної роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації

або, за їх згодою, на іншому підприємстві (ст. 8 Закону України

«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та чле­

нів їх сімей» від 20 грудня 1991 р., ст. З Закону України «Про

альтернативну (невійськову) службу»), а також протягом двох років

для них діє переважне право на залишення на роботі при скоро­

ченні чисельності або штату працівників (ст. 42 цього Кодексу);

б)            проходження працівниками підготовки до військової служби

з відривом від виробництва — на час проходження підготовки

(включаючи час проїзду в обидві сторони) в оборонно-спортив­

них оздоровчих таборах, навчальних організаціях Товариства

сприяння обороні України зберігаються місце роботи, займана по­

сада і середній заробіток, оплачуються витрати по найму житла на

період навчання, вартість проїзду до місця навчання (зборів) і на­

зад та середній заробіток на цей період (ст. 13 Закону України

«Про загальний військовий обов'язок і військову службу»);

в)             проходження військовозобов'язаними навчальних зборів —

на весь період зборів, включаючи час проїзду в обидві сторони,

400

Глава VIII

Гарантії і компенсації

401

зберігаються місце роботи, займана посада, середній заробіток (ст. 29 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і війсь­кову службу»), виплачуються добові ( п.1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і розміри грошового забезпечен­ня військовозобов'язаних, призваних на навчальні збори» від 2 лю­того 1993 р.). У разі хвороби військовозобов'язаного під час збо­рів та після їх закінчення, місце роботи і посада також зберігається, а з дня закінчення зборів замість заробітної плати виплачується відповідна допомога по тимчасовій непрацездатності.

За військовозобов'язаними, які тимчасово не працюють на день залучення до зборів, зберігається право на виплати, перед­бачені законодавством про зайнятість, їм виплачується грошове забезпечення у розмірі мінімальної заробітної плати (ст. 29 За­кону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»);

г) виконання роботи із забезпечення військового обов'язку — зберігається середній заробіток, місце роботи, займана посада на час виконання повноважень членів комісій по приписці допри­зовників до призовних дільниць, призовних комісій, лікарських комісій при військових комісаріатах; лікарів і середнього медич­ного персоналу, технічних працівників та обслуговуючого пер­соналу, залучених до роботи на призовних дільницях і збірних пунктах під час взяття допризовників на військовий облік і при­зову громадян на військову службу або на збори, для медичного огляду і повторного огляду громадян, а також для відправки при­званих на збірні пункти; при виїзді з місця постійного прожи­вання для виконання зазначених обов'язків цим громадянам від­шкодовуються витрати, пов'язані з виїздом в іншу місцевість та у зворотньому напрямку, наймом (піднаймем) житла, а також ви­трати на відрядження (ст. 43 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»).

Стаття 120.    Гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість Працівники мають право на відшкодування витрат та одер­жання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв'я­зано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість про-

їзду працівника і членів його сім'ї; витрати по перевезенню май­на; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, випла­чуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.

Розміри компенсації, порядок їх виплати та надання гаран­тій особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місце­вість у зв'язку з направленням на роботу в порядку розподілу після закінчення навчального закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору, встановлю­ються законодавством.

(Стаття 120 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2957-10 від ЗО, 12.81; Законом № 6/95-ВР від 19.01.95)

1. Передбачені цією статтею гарантії для працівників при пе­реїзді їх для виконання трудової діяльності в іншу місцевість мають здебільшого компенсаційний характер, встановлюються у формі компенсаційних виплат. Ці суми виплачують працівникам з ме­тою відшкодування матеріальних витрат та витрат робочої сили (фізичних і розумових здібностей працівника) у зв'язку з вико­нанням ними трудових обов'язків. При переїзді на роботу в іншу місцевість працівникам мають виплачуватись суми відшкодуван­ня вартості проїзду працівника і членів його сім'ї, витрат по пе­ревезенню майна, добових за час перебування в дорозі.

Крім того, норма цієї статті зазначає такі гарантійні виплати, як одноразова допомога на самого працівника і на кожного чле­на сім'ї, який переїжджає, та заробітна плата за дні збору в доро­гу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про оплату праці» Кодексом законів про пра­цю України передбачено мінімальні гарантії. Щодо забезпечен­ня додаткових гарантій сторони трудових правовідносин можуть

402

Глава VIII

Гарантії і компенсації

403

домовитись самостійно. Усі виплати сум компенсації забезпечує те підприємство, установа або організація, до яких переводиться, направляється або до яких приймається працівник.

Загальні положення щодо видів компенсацій та механізму їх виплати містить постанова Кабінету Міністрів України № 255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу міс­цевість» від 2 березня 1998 р. У цьому нормативно-правовому акті зазначено, що під іншою місцевістю розуміється інший насе­лений пункт стосовно місця розташування підприємства (уста­нови, організації), в якому працював працівник до переведення. 2. Будь-яке переведення передбачає зміни у правовому стату­сі працівника, що здійснюються шляхом встановлення інших необхідних умов трудового договору. Переведення на роботу в іншу місцевість стосується випадків, коли змінюється місцезна­ходження роботи працівника у зв'язку із переміщенням підпри­ємства, установи, організації в інший населений пункт чи дору­ченням роботи в іншому відносно місця знаходження роботодавця населеному пункті. Такі переведення можуть здійснюватись осо­бою або органом, яким надано право прийняття та звільнення з роботи, але у будь-якому випадку за згодою працівника.

Кабінетом Міністрів України у вищезазначеній постанові вста­новлено, що працівникам у зв'язку з переведенням їх на іншу роботу в іншу місцевість вартість проїзду працівника і членів його сім'ї (крім випадків, коли власник або уповноважений ним орган надає для цього відповідні засоби пересування), добові працівнику за кожний день перебування в дорозі виплачуються у порядку і в розмірах, встановлених законодавством для відряд­жень. Компенсуються також витрати на перевезення майна заліз­ничним, водним і автомобільним транспортом (загального корис­тування) або повітряним транспортом (при відсутності зазначе­них видів транспорту). Вага майна, що перевозиться, за нормами законодавства може становити до 500 кілограмів на працівника і до 150 кілограмів на кожного члена сім'ї, який переїжджає, а за згодою сторони, яка приймає, можуть бути оплачені витрати на перевезення майна більшої ваги.

Така гарантія, як одноразова допомога, встановлюється для працівника у розмірі його місячного посадового окладу (тариф­ної ставки) за новим місцем роботи і кожному члену сім'ї, який

переїжджає, у розмірі 25 відсотків одноразової допомоги самого працівника. Якщо працівник переводиться або приймається на роботу на строк не більш одного року, а сім'я з ним не переїжд­жає, за погодженням сторін замість виплати одноразової допо­моги йому можуть відшкодовуватися витрати, пов'язані з тимча­совим проживанням на новому місці. Розмір відшкодування ви­трат не повинен перевищувати 50 відсотків розміру добових.

Іншою гарантією для працівника у зазначених випадках є виплата йому заробітної плати за дні підготовки до переїзду і влаштування на новому місці проживання, але не більш як шість днів, а також за час перебування в дорозі виходячи з посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи. Якщо зазда­легідь точно визначити розмір належних працівникові сум ком­пенсації неможливо, то за згодою сторін виплати провадяться у формі авансу з подальшою компенсацією працівникові здійсне­них ним витрат. На умовах, передбачених трудовим договором, працівникам, які переїхали в іншу місцевість у зв'язку з переве­денням їх на роботу, і членам їх сімей надається житлове примі­щення.

3.             Передбачені ч. 2 ст. 120 КЗпП та постановою Кабінету

Міністрів України № 255 «Про гарантії та компенсації при пере­

їзді на роботу в іншу місцевість» від 2 березня 1998 р. гарантії

встановлюються також для працівників, які прийняті на роботу в

іншу місцевість, тобто уклали трудовий договір, умовою якого є

переїзд в іншу стосовно їх постійного місця проживання місце­

вість. Попередня домовленість про таку умову є обов'язковою у

цьому випадку.

Види гарантій і суми компенсації працівникам, які переїжд­жають у зв'язку з прийняттям їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, такі самі, як і працівникам, які пе­реводяться на роботу в іншу місцевість. Однак одноразова допо­мога цим працівникам може виплачуватися тільки за погоджен­ням сторін.

4.             Окремою підставою для встановлення відповідних гарантій

працівникам є такий юридичний факт, як направлення на робо­

ту в іншу місцевість в порядку розподілу після закінчення навчаль­

ного закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку

організованого набору. Встановлення гарантій і компенсацій у

404

Глава VIII

Гарантії і компенсації

405

цьому випадку частина четверта коментованої статті покладає на спеціальне законодавство.

Зокрема, постанова Кабінету Міністрів України «Про гаран­тії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» по­ширює на цей вид переїзду на роботу гарантії, передбачені для випадків переведення та прийняття на роботу в іншу місцевість.

5.             Поряд з цим, особам, які закінчили навчальні заклади, ас­

пірантуру, клінічну ординатуру і направлені на роботу в порядку

розподілу за місцем знаходження навчального закладу (аспіран­

тури, клінічної ординатури), де вони навчались, виплачується

одноразова допомога за умови, що до навчання вони постійно

проживали в іншій місцевості. Крім цього, випускники вищих

навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за держав­

ним замовленням і які одержали направлення на роботу, мають

право на відпустку 30 календарних днів, за час якої їм за рахунок

замовника виплачується допомога в розмірі місячної стипендії

(«Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних

закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовлен­

ням», затверджений постановою Кабінету Міністрів України

№ 992 від 22 серпня 1996 p.).

Особам, які в порядку розподілу направляються на роботу в іншу місцевість, і членам їх сімей підприємства, установи та ор­ганізації, а у випадках, передбачених законодавством, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані позачергово надати житлове приміщення.

При цьому іншою місцевістю для молодих фахівців буде вважа­тись інший стосовно їх постійного місця проживання населений пункт.

6.             Відповідні особливості має переїзд на роботу в порядку

організованого набору, що передбачає централізовані заходи упов­

новажених державою органів щодо залучення працівників до

роботи в іншій місцевості у договірному порядку за дорученням

підприємств, установ, організацій. У постанові Кабінету Мініст­

рів України № 253 «Про переселення сімей у сільську місцевість

та організований набір робітників» від 11 жовтня 1991 р. зазначе­

но, що для цих працівників крім вищезгаданих гарантій (щодо

виплати добових за час перебування в дорозі, заробітної плати за

час збирання в дорогу, влаштування на новому місці та перебу-

вання в дорозі, виплата яких провадиться органами державної служби зайнятості за рахунок підприємств, до яких направля­ються працівники, надання жилого приміщення) закріплено право на збереження безперервного стажу для отримання процентних надбавок до заробітної плати за безперервний стаж роботи в да­ному господарстві та інших пільг, пов'язаних із стажем, якщо вони діють за новим місцем роботи; надання щорічної оплачува­ної відпустки за перший рік роботи незалежно від часу, відпра­цьованого на новому місці після переїзду; нарахування надбавки до заробітної плати працівникам, які вперше розпочали трудову діяльність, до досягнення ними дворічного стажу в розмірі 79 % надбавки за безперервний стаж роботи в даному господарстві, яку одержують відповідні категорії працівників при стажі роботи від 2 до 5 років (проводиться після двох років роботи); виплата при перенавчанні або підвищенні кваліфікації з відривом від ви­робництва середньої заробітної плати за даною професією в гос­подарстві вселення чи доплата різниці до середнього заробітку протягом періоду навчання згідно з установленими строками, якщо воно здійснюється без відриву від виробництва. Крім того, керівникам підприємств, установ і організацій агропромислово­го комплексу та соціальної сфери села надане право за погод­женням з трудовим колективом здійснювати протягом 3 місяців доплату особам, які приступили до роботи за новою або суміж­ною професією, до середнього заробітку за даною професією, одержуваного у господарстві вселення, видавати прийнятим на роботу механізаторам, тваринникам і спеціалістам сільського гос­подарства, працівникам народної освіти, культури, охорони здо­ров'я, побутового обслуговування, фізичної культури і спорту допомогу на обзаведення господарством в розмірі до 6 місячних погодинних тарифних ставок 3 розряду (окладів), що встановле­ні для відповідних професій (посад).

У разі відмови у прийнятті або непідготовленості до прийняття (відсутність необхідних виробничих і житлово-побутових умов) осіб, направлених у порядку організованого набору, і членів їхніх сімей: підприємства, установи та організації оплачують вартість їх зворотного проїзду до колишнього місця проживання, витрати на перевезення майна, а також добові за час перебування в дорозі. Підприємства, установи та організації оплачують особам, прий-

406

Глава VII/

Гарантії і компенсації

407

нятим на роботу в порядку організованого набору, і членам їх сі­мей вартість зворотного проїзду до колишнього місця проживання і у разі, якщо вони звільняються з роботи у зв'язку із скорочен­ням чисельності або штату працівників чи після закінчення строку дії трудового договору (п. З постанови Кабінету Міністрів Украї­ни «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість»).

Окремі положення щодо переїзду на роботу працівників ро­бітничих професій висвітлені в Інструкції «Про порядок прове­дення організованого набору робітників в Україні», затвердже­ній колегією Мінпраці України 20 жовтня 1991 р.

7. Ряд гарантій передбачено для працівників, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер, постановою Кабінету Мініст­рів України № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і буді­вельних робіт, та працівників, робота яких виконується за вахто­вим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» від 31 березня 1999 р. Цим актом встанов­лено, що підприємства, установи, організації самостійно визна­чають надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і по­садових окладів працівників, направлених для виконання мон­тажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується за вахтовим методом, по­стійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) ха­рактер, у розмірах, передбачених колективними договорами, або за погодженням із замовником. Разом з тим граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не мо­жуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабі­нетом Міністрів України для відряджень у межах України.

У разі, коли робота працівників постійно проводиться в доро­зі або має роз'їзний характер за межами України, граничні роз­міри надбавок працівникам за день не можуть перевищувати 80 відсотків граничних норм добових витрат, установлених для відряджень за кордон Кабінетом Міністрів України. При цьому термін перебування за кордоном визначається згідно з відмітка­ми органів прикордонного контролю або відповідно до затверд­жених графіків руху транспортних засобів. Однак за час проїзду

територією України такі надбавки не можуть перевищувати гра­ничних норм добових витрат, що встановлені для відряджень у межах України. Витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним праців­никам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Мі­ністрів України для відряджень у межах України і за кордон.

Направлення на роботу може здійснюватись Державною службою зайнятості, що передбачено Положенням про порядок організації сезонних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 27 квітня 1998 p., відповідно до якого направлення робітників на сезонні роботи проводиться центрами зайнятості, що укладають прямі договори з підприєм­ствами, установами та організаціями усіх форм власності, які потребують додаткової робочої сили. Переважне право на участь у сезонних роботах мають громадяни із статусом безробітних. На такі роботи також можуть направлятись громадяни, які зверну­лись до цієї служби за сприянням у працевлаштуванні. Зазначе­ним Положенням передбачено, що проїзд до місця роботи здій­снюється за рахунок бажаючих працювати на сезонних роботах. Законодавчо не передбачено й інших гарантій у випадку переїзду таких працівників в іншу місцевість. Однак при укладенні трудо­вого договору між підприємством та працівником сторони мо­жуть визначати відповідні умови переїзду останнього для вико­нання сезонних робіт.

У випадках, коли працівник, який отримав кошти у зв'язку з переїздом в іншу місцевість, не з'явився на роботу, відмовився стати до роботи без поважної причини, звільнився за власним бажанням без поважної причини або був звільнений відповідно до законодавства до закінчення строку роботи (передбаченого законодавством або обумовленого при переведенні, направленні або прийнятті на роботу, а за відсутності визначеного строку — до закінчення одного року роботи) — він зобов'язаний повністю повернути кошти, виплачені йому у зв'язку з переїздом на робо­ту в іншу місцевість. Необхідно мати на увазі, що не всі випадки звільнення працівника відповідно до законодавства до закінчен­ня встановленого строку передбачають його обов'язок поверну­ти виплачені на переїзд кошти. За наявності незалежних від ньо­го умов, що виявились підставами для звільнення (наприклад, за

408

Глава VIH

1 арапіії і компенсації

409

пунктами 3, 6, 8 ст. 36, пунктами 1, 2, 5, 6 статті 40 КЗпП), було б необгрунтовано вимагати від працівника повернення коштів, виплачених йому у порядку забезпечення гарантій належних йому прав у зазначених статтею 120 КЗпП випадках.

Однак працівник, який не з'явився на роботу або відмовився стати до роботи за наявності поважних причин, повертає випла­чені йому кошти за винятком вартості проїзду і перевезення майна та добових за час перебування у дорозі (п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість»). Для покриття заборгованості підпри­ємству, установі, організації власник або уповноважений орган може провести відрахування із заробітної плати працівника (ст. 127 КЗпП України). У цих випадках роботодавець видає наказ (роз­порядження) про відрахування, але не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу.

Стаття 121.    Гарантії і компенсації при службових відрядженнях

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержан­ня інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачують­ся: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого примі­щення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усьо­го часу відрядження місце роботи (посада) і середній заробіток.

(Стаття 121 із змінами, внесеними згідно із Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Підставою для встановлення гарантій, визначених цією стат­тею, є направлення працівника у службове відрядження, яким вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника під­приємства, об'єднання, установи, організації (далі — підприємс­тво) на певний строк до іншого населеного пункту для виконан­ня службового доручення поза місцем його постійної роботи. Правовою основою регулювання відносин, пов'язаних з направ­ленням працівника у службове відрядження, поряд з коментова­ною статтею є положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції 1997 p.), що передбачає поря­док включення до валових витрат платника податку (роботодав-

ця) виплат на відрядження; постанова Кабінету Міністрів Украї­ни № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р. (із подальши­ми змінами) та Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінан­сів України № 59 від 13 березня 1998 р. (із подальшими змінами).

Відрядження важливо відмежовувати від поїздок працівників, постійна робота яких здійснюється в дорозі; поїздок, зумовлених роз'їзним або пересувним характером робіт; переведення на ро­боту в іншу місцевість — у цих випадках застосовується інший порядок регулювання та види гарантій. Перш за все, варто зазна­чити, що службове відрядження здійснюється в межах трудових правовідносин, встановлених між конкретним працівником та власником (уповноваженим ним органом), що направляє у поїзд­ку і, на відміну від переведень на роботу на інше підприємство, відряджений працівник не включається до штату іншого під­приємства (хоча на нього поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений). Місцем постійної ро­боти відрядженого працівника вважається підприємство, що роз­ташоване в певному населеному пункті, за межі якого він напра­вляється для виконання доручення власника (уповноваженого ним органу) і з якого він не може щоденно повертатись додому.

Службове відрядження, як правило, має «разовий», тимчасо­вий (не довше 30, 60 днів) характер і розглядається як обов'язок працівника виконувати розпорядження власника у межах обумов­леної трудовим договором роботи. Згода працівника на здійс­нення такої поїздки не передбачена. Тому відмова від виконання розпорядження вважається порушенням трудової дисципліни, окрім випадків обмеження повноваження направляти у відряд­ження відповідні категорії працівників. Виконання ж роботи, що має роз'їзний (пересувний) характер, передбачається в межах трудової функції працівника, що становить зміст його постійної роботи, і визначається домовленістю сторін (постанова Кабінету Міністрів України № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направле­них для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вах­товим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний

410

Глава VIII

Гарантії і компенсації

411

(пересувний) характер» від 31 березня 1999 р.). При цьому тер­мін відрядження працівників, які направляються для виконання у межах України монтажних, налагоджувальних, ремонтних і бу­дівельних робіт, не повинен перевищувати періоду будівництва об'єктів. Разом з тим, граничні розміри надбавок (польового за­безпечення) таким працівникам за день встановлюються в межах граничних норм витрат, установлених Кабінетом Міністрів Украї­ни для відряджень працівників.

Якщо виконання доручення відрядженим працівником вима­гає більшого терміну, ніж передбачено в законодавстві для здійс­нення службових відряджень, таку поїздку необхідно розглядати як тимчасове переведення в іншу місцевість. У такому випадку потрібно обов'язково отримати згоду працівника на виконання дорученої роботи.

2. Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, за кордон — 60 календарних днів.

Необхідно враховувати, що днем вибуття у відрядження вва­жається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття із відрядження — день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї го­дини включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з нульової години і пізніше — наступна доба. Однак, у випадках, коли станція (пристань, аеропорт) розташовані за ме­жами населеного пункту, де працює відряджений, у строк відряд­ження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції (пристані, аеропорту). Так само визначається день прибуття від­рядженого працівника до місця постійної роботи.

Фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками в посвідченні про відрядження щодо вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи. Якщо працівника відряджено до різних населених пунктів, то відмітки про день прибуття й день вибуття проставляються в кожному пункті.

До строку відрядження дні тимчасової непрацездатності не включаються. За період тимчасової непрацездатності відрядже-

ному працівникові на загальних підставах виплачується допомо­га з тимчасової непрацездатності.

3.             Певні особливості має встановлення строку відрядження

працівника за кордон. Виїзд у відрядження за кордон і повернення

в Україну в один і той самий день вважається одним днем відряд­

ження. Фактичний час перебування у відрядженні за кордоном

визначається: а) у разі відрядження до країн, з якими встановле­

но повний прикордонний контроль, — за відмітками контрольно-

пропускних пунктів Прикордонних військ України в закордонно­

му паспорті або документі, що його замінює; б) у разі відряджен­

ня до країн, з якими не встановлено або спрощено прикордонний

контроль, — згідно з відмітками сторони, яка відряджає, та сто­

рони, яка приймає, у посвідченні про відрядження.

Відмітки в посвідченні про відрядження щодо прибуття і ви­буття працівника завіряються тією печаткою, якою користується у своїй господарській діяльності підприємство для засвідчення підпису відповідної службової особи, на яку наказом (розпоряд­женням) керівника підприємства покладено обов'язки здійснюва­ти реєстрацію осіб, які вибувають у відрядження та прибувають з нього. У разі відсутності належних відміток добові витрати відряд­женому працівникові не відшкодовуються. З дозволу керівника може братися до уваги затримка у відрядженні (в разі захворюван­ня або з інших причин, не залежних від працівника) тривалістю понад добу, але не більш як 60 календарних днів. Потреба у за­тримці повинна бути підтверджена довідкою дипломатичної або консульської установи України за кордоном. За час затримки в до­розі без поважних причин працівникові не виплачується заробіт­на плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на найман­ня житлового приміщення та інші витрати.

4.             Відповідні особливості встановлено щодо регулювання ре­

жиму робочого часу і часу відпочинку відрядженого працівника.

В цілому на нього поширюється режим робочого часу того під­

приємства, до якого він відряджений. Однак якщо працівник не

використав дні відпочинку за час відрядження, інші дні відпочи­

нку після повернення з відрядження не надаються. Разом з тим,

якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому

після повернення з відрядження в установленому порядку нада­

ється інший день відпочинку. Крім того, якщо працівник спеці-

412

Глава VIII

Гарантії і компенсації

413

ально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства.

5.             За відрядженим працівником зберігаються місце роботи (по­

сада) та середній заробіток за час відрядження, в тому числі й за

час перебування в дорозі.

Середній заробіток за час перебування працівника у відряд­женні зберігається на всі робочі дні тижня за графіком, установ­леним за місцем постійної роботи. На прохання відрядженого працівника заробітна плата може пересилатися поштою за раху­нок підприємства, що його відрядило. Якщо відряджена особа працює за сумісництвом, то на час відрядження її середній заро­біток зберігається тільки на тому підприємстві, що його відряди­ло. Якщо працівника направлено у відрядження одночасно з ос­новної роботи й роботи за сумісництвом, середній заробіток збе­рігається за ним на обох посадах, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між підприємствами, що направляли працівника у відрядження, за згодою між ними.

6.             Серед гарантій, які передбачені для відряджених працівни­

ків, є також виплата добових витрат, тобто видатків на харчуван­

ня та фінансування інших особистих потреб фізичної особи. За­

значені витрати вважаються такими, що не потребують спеціаль­

ного документального підтвердження. Норми добових в сучасний

період встановлені відповідно до постанови Кабінету Міністрів

України № 663 «Про норми відшкодування витрат на відряджен­

ня в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р.

За рахунок добових оплачуються витрати на харчування, вар­тість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях або до проїзних документів. Добові витрати відшкодо­вуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.

Добові виплачуються в межах граничних норм, установлених зазначеною постановою за кожний день (включаючи день від'їз­ду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час пе­ребування в дорозі (разом з вимушеними зупинками). День ви­буття у відрядження й день прибуття до місця постійної роботи зараховуються як два дні, що враховується при визначенні кіль­кості днів відрядження для виплати добових. При відрядженні

працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.

Працівникові також сплачуються добові протягом усього часу тимчасової непрацездатності, поки він не може за станом здо­ров'я приступити до виконання службового доручення або по­вернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше двох місяців.

7. Добові витрати за час перебування у відрядженні за кордо­ном відшкодовуються в межах граничних норм за кожний день відрядження, включаючи день виїзду та приїзду. У разі включен­ня витрат на харчування до рахунків на наймання житлового приміщення та у випадках, коли відряджені працівники за умо­вами запрошення забезпечуються стороною, яка приймає, без­коштовним харчуванням у країні перебування (дорозі), — в ме­жах граничних норм з урахуванням кількості разів харчування на добу. У цьому випадку добові витрати відшкодовуються у розмі­рах, що визначаються у відсотках норм добових витрат для даної зарубіжної країни згідно з додатком до постанови Кабінету Мі­ністрів України № 663 від 23 квітня 1999 p., зокрема 80 відсотків при одноразовому, 55 відсотків — дворазовому, 35 відсотків — триразовому харчуванні.

Крім цього, здійснюється перерахунок добових витрат в залеж­ності від кількості разів харчування за кожну добу окремо впро­довж відрядження за кордон. Якщо дата виїзду у відрядження до країн, з якими встановлено повний прикордонний контроль, або дата повернення з них не збігається з датами за відмітками в закордонному паспорті чи документі, що його замінює, то добові витрати за час проїзду територією України відшкодовуються від­повідно до порядку, передбаченого для відряджень у межах Украї­ни. В такому самому порядку здійснюється відшкодування ви­трат, якщо відряджений, перебуваючи в дорозі до країни, з якою не встановлено чи спрощено прикордонний контроль, або повер­таючись з такої країни, має транзитну зупинку на території Украї­ни. У разі відсутності такої зупинки добові витрати відшкодову­ються за кожний день відрядження, включаючи день вибуття та прибуття, за нормами, встановленими для відряджень за кордон. Працівнику підприємства, який направлений на роботу в зарубі-

414

Глава VIII

Гарантії і компенсації

415

жні країни на термін, що перевищує 60 календарних днів, і який отримує в період перебування за кордоном заробітну плату в іно­земній валюті, в разі відрядження в межах країни перебування та до інших країн добові витрати відшкодовуються в межах гранич­них норм. Якщо сторона, яка приймає, забезпечує відрядженого за кордон працівника додатковими валютними коштами у ви­гляді компенсації поточних витрат (крім витрат на проїзд до кра­їни призначення і назад та на наймання житлового приміщення) або добових витрат, то сторона, яка відряджає, виплату йому до­бових витрат зменшує на суму додатково наданих коштів. Ви­плата добових витрат взагалі не провадиться стороною, що від­ряджає, якщо сума, надана стороною, яка приймає, більша або дорівнює встановленим нормам добових витрат. Необхідно звер­нути увагу на те, що добові виплачуються за умови наявності відміток у посвідченні про відрядження.

8.             Підприємство відшкодовує витрати відрядженим праців­

никам на наймання житлового приміщення у розмірі фактичних

витрат з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях

(прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користу­

вання холодильником, телевізором, але також за наявності під­

твердних документів (в оригіналі).

Працівникові, відрядженому в межах України, відшкодовується плата за бронювання місця в готелях у розмірі не більш як 50 від­сотків його вартості за одну добу, згідно з поданими підтвердни­ми документами в оригіналі. Відшкодовуються витрати на найман­ня житлового приміщення за час вимушеної зупинки в дорозі, у разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника (від­шкодовуються на загальних підставах, крім випадків, коли він перебуває на стаціонарному лікуванні). Тимчасова непрацездат­ність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров'я повернутися до місця постійного проживання, так само як вимушена зупинка в дорозі, повинні бути засвідчені в установ­леному порядку.

9.             Витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодо­

вуються у розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, вод­

ним і автомобільним транспортом загального користування (крім

таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням про­

їзних квитків і користуванням постільними речами у поїздах, та

страхових платежів на транспорті. Постановою Кабінету Мініст­рів України № 959 від 14 серпня 1996 р. затверджено Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, яким визначається порядок здійснення такого стра­хування пасажирів залізничного, морського, внутрішнього водно­го, автомобільного і електротранспорту, крім внутрішнього місь­кого, під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на стан­ції, пристані. Обов'язкове особисте страхування не поширюється на пасажирів: морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях; внутрішнього водного транспорту внутріш-ньоміського сполучення і переправ; автомобільного і електротра­нспорту на міських маршрутах. Пасажири вважаються застрахо­ваними з моменту оголошення посадки в морське або річкове су­дно, поїзд, автобус або інший транспортний засіб до моменту завершення поїздки. Страховий платіж по обов'язковому особис­тому страхуванню утримується з пасажира транспортною органі­зацією, яка має агентську угоду із страховиком, на лініях залізни­чного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та еле­ктротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 2 відсо­тків вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення до 5 відсотків вартості проїзду. Кожному застрахованому транспортна організація, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. При страхуванні пасажирів усіх видів транспорту міжнаро­дних сполучень страховий платіж включається у вартість квитка і утримується з пасажира транспортною організацією у розмірі до 2 відсотків вартості проїзду. Пасажири, що мають право на безко­штовний проїзд відповідно до чинного законодавства, підлягають обов'язковому особистому страхуванню без сплати страхового платежу і без отримання ними страхового полісу.

Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на про­їзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населе­ного пункту, де постійно працює відряджений, або до місця пе­ребування у відрядженні. Витрати на проїзд відрядженого пра­цівника в м'якому вагоні, на суднах морського флоту в каютах, що оплачуються за 1— 4-ю групами тарифних ставок, на суднах річкового флоту в каютах 1-ї і 2-ї категорій, а також повітряним

416

Глава VIII

Гарантії і компенсації

417

транспортом за квитками 1-го класу та бізнес-класу відшкодову­ються в кожному окремому випадку з дозволу керівника підпри­ємства, згідно з поданими проїзними документами. Передбача­ється, що адміністрація може запропонувати відрядженому пра­цівникові вид транспорту, яким йому слід користуватися за наявності декількох видів транспорту, що зв'язує місце постійної роботи з місцем відрядження. У разі відсутності такої пропозиції працівник самостійно вирішує питання про вибір виду транспор­ту. Відрядженому працівникові відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) за місцем відрядження (згідно з підтвердними документа­ми) відповідно до маршруту, погодженого з керівником. Витрати за користування таксі або оренду автотранспорту можуть бути відшкодовані лише з дозволу керівника підприємства і за наяв­ності підтвердних документів.

У разі відрядження за кордон на службовому автомобілі ви­трати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються відповід­но до діючих норм за кілометр пробігу та затвердженого марш­руту. Відшкодовуються також інші витрати, пов'язані з техніч­ним обслуговуванням, стоянкою та паркуванням службового автомобіля, збори за проїзд ґрунтовими, шосейними дорогами та водними переправами.

Відрядженому працівникові понад установлені норми компен­сації витрат у зв'язку з відрядженням відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи, користування в поїздах постільними речами та най­мання житлового приміщення в дорозі, згідно з підтвердними документами в оригіналі.

З дозволу керівника підприємства працівникові можуть бути відшкодовані витрати у зв'язку з поверненням ним квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб, однак за наявності для цього поважних причин: рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження тощо, а також за наявності докумен­та, що підтверджує витрати.

10. Відрядженому працівникові за наявності підтвердних до­кументів відшкодовуються витрати на побутові послуги, що на­даються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків норм до-

бових витрат за всі дні проживання. Провадиться також відшко­дування витрат на службові телефонні переговори в розмірах, погоджених з керівником.

При направленні працівника у службове відрядження за кор­дон йому мають бути компенсовані витрати на оформлення за­кордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), на комісійні (в разі обміну валютних коштів), обов'язкове страхування, інші докумен­тально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та пере­бування в місці відрядження, включаючи будь-які збори та подат­ки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат. Відшкодовуються також «чайові», якщо вони включаються до рахунка згідно із законами країни перебування. Відшкодуван­ня ж витрат на алкогольні напої, тютюнові вироби, видовищні заходи не дозволяється.

11. Керівник підприємства може встановлювати обмеження щодо сум та мети використання коштів, наданих на відрядження.

При відрядженні державних службовців та інших осіб, які від­ряджаються підприємствами, що повністю або частково утриму­ються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, установлю­ються додаткові обмеження. Зокрема, витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості прожи­вання в готелях або проїзних документів, оплачуються відрядже­ними за рахунок добових. Відшкодування витрат вартості про­живання понад установлені граничні норми та оплата витрат на перевезення понад 30 кілограмів багажу здійснюються згідно з підтвердними документами в оригіналі лише з дозволу керівни­ка. Державним службовцям і працівникам зазначених підпри­ємств, установ та організацій, які перебувають за кордоном три­валий термін і отримують заробітну плату в іноземній валюті, та працівникам дипломатичних установ України, які перебувають за кордоном у довготерміновому відрядженні та отримують ви­плати в іноземній валюті, у разі відрядження в межах країни пе­ребування добові витрати відшкодовуються у розмірі 80 відсотків норм добових витрат, визначених у Додатку до постанови Кабі­нету Міністрів України № 663 від 23 квітня 1999 р. для даної країни. У разі відрядження у межах країни перебування термі­ном на одну добу добові витрати відшкодовуються у розмірі 50 відсотків зазначених норм. Керівники підприємств, що повністю

'4„5

418

Глава VIII

Гарантії і компенсації

419

або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, особисто вирішують питання щодо відшкодування ви­трат на наймання житлових приміщень, що перевищують гранич­ні норми, встановлені відповідно до зазначеної постанови, та ви­трат на проїзд у м'якому вагоні, на суднах морського флоту в каютах, що оплачуються за 1—4-ю групами тарифних ставок, на суднах річкового флоту в каютах 1-ї і 2-ї категорії, також повіт­ряним транспортом за квитками 1-го класу та бізнес-класу. Ви­трати на харчування, вартість якого визначена і включена до ра­хунків на оплату вартості проживання в готелях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим за рахунок добових. З доз­волу керівника відрядженому працівникові можуть бути відшко­довані фактичні витрати, що перевищують граничні норми від­шкодування витрат на наймання житлового приміщення, на проїзд та службові телефонні переговори. При цьому зазначені витрати та витрати, визначені в третьому абзаці п. 1.8 розділу II Інструк­ції про службові відрядження в межах України та за кордон, на­лежать до компенсаційних, оскільки вони пов'язані з перебуван­ням у місці відрядження і не включаються до сукупного оподат­ковуваного доходу працівника. Постановою Кабінету Міністрів України № 1354 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансово­го ринку України» від 3 грудня 1997 р. з метою впорядкування службових відряджень як в межах України, так і за кордон, керів­никам установ та організацій, що фінансуються за рахунок кош­тів бюджету, доручено обмежити використання службового транс­порту, в тому числі повітряного. Указані обмеження встановлю­ються наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

Взагалі ж, власник (або уповноважена ним особа) відповідно до пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування при­бутку підприємств» (в редакції 1997 року) може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження (відшкодування добових витрат, витрат на наймання жилого приміщення, на побутові послуги, транспорт­ні та інші витрати). Зазначене має бути оформлене відповідним наказом (розпорядженням) по підприємству або визначено в на­казі (розпорядженні) про відрядження.

12. Відрядження працівника має бути належним чином оформлене.  Направлення працівників підприємств усіх форм

власності у відрядження в межах України здійснюється керів­ником цього підприємства або його заступником і оформляєть­ся наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призна­чення, назви підприємства, куди відряджений працівник, стро­ку й мети відрядження.

Керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади направляються у службові відрядження за рішенням відповідних посадових осіб згідно з порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 682 «Про впорядкування службо­вих відряджень керівників органів державної виконавчої влади» від 27 червня 1996 р.

Підприємство, що відряджає працівника, здійснює реєстра­цію особи, яка вибуває у відрядження, у спеціальному журналі, форма якого встановлена згідно з додатком 1 до зазначеної вище Інструкції.

У межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання жит­лового приміщення і добові, відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс. Протягом трьох робочих днів після повернення з відрядження працівник зобо­в'язаний подати авансовий звіт про витрачену у зв'язку з відряд­женням суму. Разом з авансовим звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і доку­менти в оригіналі про наймання житлового приміщення та про­їзд (транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо). Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповід­ними документами (крім добових витрат), працівникові не від­шкодовуються.

13. Відрядження за кордон також здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затверджен­ня завдання, в якому визначаються мета виїзду, термін, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням пода­ється його копія з перекладом), і кошторису витрат. Підприємс­тво, що направляє працівника у відрядження за кордон, забезпе­чує його коштами в національній валюті країни, куди відряджа­ється працівник, або у вільно конвертованій валюті у вигляді авансу на поточні витрати у розмірах, які обумовлені реальними потребами у країні перебування, з дотриманням вимог Націо-

14*

420

Глава VIII

Гарантії і компенсації

421

нального банку України щодо вивезення іноземної валюти за кордон. Працівник має бути ознайомлений з довідкою-розрахун-ком на виданий йому аванс та з чинними положеннями про зві­тування за його використання.

Граничні норми добових витрат, що встановлені в гривнях, перераховуються у долари США за прогнозним офіційним об­мінним курсом національної валюти України до долара США на поточний рік. При авансуванні коштами в національній валюті країни, куди відряджається працівник, перерахунок граничної норми, розрахованої в доларах США, у валюту країни відряджен­ня, здійснюється за крос-курсом, розрахованим за встановленим Національним банком України офіційним обмінним валютним курсом національної валюти України до цих валют та долара США на день видачі авансу.

У разі виїзду у відрядження із зарубіжної країни до України відшкодування витрат на відрядження здійснюється в порядку, передбаченому для службових відряджень у межах України.

14. У випадках, коли працівник отримав аванс на відряджен­ня за кордон і не виїхав, то він повинен протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти в тих грошових одиницях, в яких було видано аванс. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний протягом трьох робочих днів подати авансовий звіт про витрачені у відрядженні кошти. Залишок коштів понад суму, використану згідно з авансовим звітом, підлягає поверненню пра­цівником до каси підприємства в грошових одиницях, у яких було видано аванс, але не пізніше трьох робочих днів після повернен­ня з відрядження; в разі застосування корпоративних пластико-вих карток міжнародних платіжних систем — не пізніше 10, а з дозволу керівника (за наявності поважних причин) — 20 робочих днів. У межах цих термінів керівник підприємства (в разі відсут­ності — його заступник) зобов'язаний прийняти рішення щодо затвердження авансового звіту. Разом з авансовим звітом подають­ся документи (в оригіналі), що підтверджують вартість оплачених витрат, із зазначенням форми їх оплати (готівкою, чеком, кредит­ною карткою, безготівковим перерахунком). До звіту додається ксерокопія відміток у закордонному паспорті, завірена відділом кадрів або керівником підприємства.

У разі неповернення працівником залишку коштів у визначе­ний термін відповідна сума стягується з нього підприємством у встановленому чинним законодавством порядку, зокрема, за пра­вилами ст. 127 цього Кодексу. Якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти або якщо з поважних причин не отримано кошти на відрядження, то випла­та здійснюється в національній валюті України за офіційним об­мінним курсом гривні до іноземних валют, установленим Націо­нальним банком України на день погашення заборгованості, але не пізніше трьох робочих днів після повернення з відрядження; в разі застосування корпоративних пластикових карток міжнарод­них платіжних систем — не пізніше 10, а з дозволу керівника (за наявності поважних причин) — 20 робочих днів.

За відсутності відповідних документів про обмін валюти, в якій видано аванс, на національну валюту країни відрядження перерахунок витрат, здійснених у відрядженні, що підтверджені документально, здійснюється виходячи з крос-курсу, розрахова­ного за офіційним обмінним валютним курсом, що встановле­ний Національним банком України на день затвердження аван­сового звіту. Дозвіл (погодження) керівника підприємства на від­шкодування витрат понад встановлені норми оформлюється письмово за довільною формою.

Необхідно мати на увазі, що працівника, який не відзвітував про витрачені кошти у попередньому відрядженні, не дозволя­ється направляти у відрядження та видавати йому аванс.

15. Витрати на відрядження особи, яка перебуває в трудових відносинах з платником податку, включаються до складу вало­вих витрат платника податку лише за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльніс­тю підприємства, а саме: запрошень сторони, яка приймає і діяль­ність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладеного договору (контракту) та інших докумен­тів, які врегульовують або засвідчують бажання встановити цивіль­но-правові відносини; документів, що засвідчують участь відряд­женої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою, що стосується основної діяльності підприємства, яке відряджає працівника.

422

Глава VIII

Гарантії і компенсації

423

Стаття 122.    Гарантії для працівників, що направляються на підвищення кваліфікації При направленні працівників на підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи (посада) і провадяться виплати, передбачені законодавством.

1.             Конституційне право громадян на вільний розвиток своєї

особистості, на освіту знаходить у трудовому праві конкретиза­

цію, зокрема, у встановленні працівникам умов для підвищення

їх кваліфікації з відривом від виробництва, що передбачає розви­

ток та отримання нових знань та навиків за своєю професією. Це

по суті є одна із форм навчання поряд з такими, як підготовка

(здобуття освіти за певною професією), перепідготовка (здобуття

освіти за іншою професією або новою спеціальністю, що вклю­

чає і навчання новим професіям). Однією з форм підвищення

кваліфікації працівників вважається проходження стажування.

Перебачені коментованою статтею гарантії встановлюються працівникам, які здійснюють підвищення кваліфікації з відри­вом від виробництва за наявності відповідно оформленого на­правлення.

Працівники, які поєднують роботу з навчанням, користують­ся правами, встановленими відповідним законодавством (див. коментар до глави XIV КЗпП України).

Протягом терміну проходження підвищення кваліфікації за працівниками зберігається місце роботи (посада). Це означає, що після закінчення такого навчання цим працівникам надаєть­ся попередня робота (посада). За їх згодою може також бути на­дана інша робота — рівноцінна або виша, з урахуванням кваліфі­кації. На період відсутності направленого на підвищення квалі­фікації працівника власник або уповноважений ним орган може приймати на роботу іншого працівника шляхом укладення стро­кового трудового договору.

Постановою Кабінету Міністрів України № 695 «Про гаран­тії і компенсації для працівників, які направляються на підви­щення кваліфікації, підготовку, перепідготовку, навчання інших професій з відривом від виробництва» від 28 червня 1997 р. для цих працівників встановлено ряд виплат у вигляді мінімальних державних гарантій, що можуть бути підвищені за рахунок кош­тів підприємств, установ, організацій. Серед них передбачено збе-

реження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання. Поряд з цим середня заробітна плата вчителів та інших працівників освіти, які направляються на курси і до інсти­тутів удосконалення вчителів, зберігається за кожним місцем роботи.

За місцем основної роботи працівника у розмірі, встановле­ному законодавством для службових відряджень, встановлюєть­ся оплата вартості проїзду до місця навчання і назад, виплата добових за кожний день перебування в дорозі та протягом пер­шого місяця навчання. Тим працівникам, хто одержує заробітну плату в розмірі менше шести неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян, виплачується стипендія в розмірі 20 відсотків до­бових (у наступні місяці до закінчення терміну навчання).

На час навчання працівники забезпечуються гуртожитком готельного типу, у разі відсутності якого підприємство, установа, організація, що направила на навчання, провадить відшкодуван­ня витрат, пов'язаних з наймом житлового приміщення, у по­рядку, встановленому законодавством для службових відряджень.

4. Відносини, що виникають при направленні працівників для підвищення кваліфікації за кордон, регулюються Положенням про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кор­дон на навчання, стажування, для підвищення кваліфікації, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України № 287 від 4 березня 1996 p., яким передбачаються певні відмінності поряд­ку забезпечення в залежності від того, за яких умов здійснюється направлення — на двосторонній (міждержавній) основі, за раху­нок сторони, яка приймає, або за рахунок сторони, яка направ­ляє. Направлення за кордон на навчання на двосторонній (між­державній) основі здійснюється відповідно до підписаних сторо­нами документів.

Основною умовою направлення працівників за кордон на навчання є відшкодування фінансових витрат стороною, яка прий­має, в тому числі міжнародними організаціями, що надають тех­нічну допомогу Україні, або безоплатна основа, з дотриманням вимог указів Президента України «Про службові відрядження за кордон посадових осіб органів виконавчої влади» № 357 від 28 серпня 1993 р., «Про затвердження Програми кадрового за­безпечення державної служби та Програми роботи з кадрами дер-

424

Глава VIII

Гарантії і компенсації

425

жавних підприємств, установ, організацій» № 1035 від 10 листо­пада 1995 p., постанови Кабінету Міністрів України «Про затверд­ження Положення формування навчальних груп для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів за рахунок між­народної технічної допомоги» № 901 від 10 листопада 1995 р. та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про укладення угод про навчання, підвищення кваліфікації та стажування за кордо­ном державних службовців» № 83 від 16 лютого 1995 р.

5. За працівниками, направленими на навчання за кордон, зберігається місце роботи (посада).

У цих випадках працівникам гарантуються такі виплати:

середня заробітна плата, яка розраховується за два останніх календарних місяці до направлення за кордон з урахуванням ви­плат, передбачених Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 p.;

добові — при цьому кошти в іноземній валюті можуть бути виплачені працівникам, направленим за кордон на навчання, з дозволу керівника організації у розмірі, що визначається у відсот­ках до норм добових витрат на відрядження, встановлених у До­датку до постанови Кабінету Міністрів України № 663 «Про нор­ми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 р. для даної зарубіжної країни (з дня перетину кордону України під час виїзду на навчання за кордон до дня його перетину під час повернення в Україну), зокрема: 80 відсотків — коли навчання за кордоном повністю здійснюєть­ся за рахунок сторони, яка направляє (без оплати житла); 40 від­сотків — коли навчання за кордоном здійснюється за рахунок сторони, яка направляє, а оплата житла — за рахунок сторони, яка приймає (без виплати стипендії); 30 відсотків — коли сторо­на, яка приймає, забезпечує осіб, направлених за кордон на нав­чання, житлом та одноразовим харчуванням (без виплати стипен­дії); 25 відсотків — коли сторона, яка приймає, забезпечує осіб, направлених за кордон на навчання, житлом та дворазовим хар­чуванням (без виплати стипендії); 20 відсотків — коли сторона, яка приймає, забезпечує осіб, направлених за кордон на навчан­ня, житлом та триразовим харчуванням (без виплати стипендії). За час проїзду по території України працівникам, направленим

за кордон на навчання, виплачуються у порядку, передбаченому законодавством України про службові відрядження на території України;

компенсація витрат на проїзд від місця роботи в Україні до місця навчання за кордоном і назад відшкодовується з урахуван­ням вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кор­дон» та Інструкції про порядок відряджень в межах України та за кордон;

додаткові кошти в іноземній валюті понад встановлені нор­ми — надаються з дозволу керівника за рахунок валютних кош­тів, які залишаються в організації після сплати податків. Врахо­вуючи, що такі виплати мають індивідуальний характер, їх пере­раховують в українську валюту за курсом Національного банку України на день одержання іноземної валюти і зараховують до сукупного оподатковуваного доходу працівника, з якого утриму­ється прибутковий податок відповідно до законодавства;

компенсація витрат на необхідну медичну допомогу: лікарняну допомогу (включає витрати на харчування) — у разі захворюван­ня, що потребує лікування у стаціонарному лікувальному закла­ді, а також коли потрібне операційне втручання у стаціонарних умовах, крім пластико-косметичних операцій, якщо необхідність в них не викликана нещасним випадком; амбулаторну допомогу — у разі захворювання, що потребує спеціалізованої амбулатор­но-медичної допомоги (в тому числі лікування з метою усунення гострого зубного болю, крім протезування, якщо необхідність в ньому не викликана нещасним випадком), амбулаторні процедури (включаючи малу хірургію); допомогу вдома — у разі коли хворого не поміщено в стаціонар і він не може лікуватися в амбулаторії. Порядок проведення розрахунків, пов'язаних з медичним обслу­говуванням працівників, направлених за кордон на навчання, встановлюється за домовленістю сторін.

В цілому відшкодування витрат, пов'язаних з направленням працівників на навчання за кордон, здійснюється у межах сум, передбачених на утримання організації, яка направляє. Однак до виплачених стороною, яка приймає, стипендій або інших гро­шових виплат працівникам, направленим за кордон на навчан­ня, доплати стороною, яка направляє, не провадяться.

426

Глава VII/

Гарантії і компенсації

427

6.             Направлення працівників за кордон на навчання здійсню­

ється за наказом (розпорядженням) керівника державного орга­

ну, представницького органу, органу місцевого самоврядування,

підприємства, установи та організації, у тому числі громадської,

після затвердження завдання, в якому визначається мета, термін

та умови перебування за кордоном і кошторис витрат, пов'яза­

них з направленням на навчання (додається запрошення з пере­

кладом його тексту).

Направлення за кордон на навчання членів Кабінету Мініст­рів України, керівників інших центральних органів державної виконавчої влади та їх заступників, працівників апарату Кабіне­ту Міністрів України, начальників і заступників начальників управлінь та відділів міністерств і відомств, керівників і заступ­ників керівників підприємств, установ та організацій здійсню­ється з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів Украї­ни № 682 «Про впорядкування службових відряджень керівників органів державної виконавчої влади» від 27 червня 1996 р.

За умов надання Україні підтримки міжнародними та іно­земними організаціями, а також іноземними громадянами (далі — донорами) порядок направлення працівників на підвищення ква­ліфікації регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 901 «Про затвердження Положення про порядок формування навчальних груп для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів за рахунок міжнародної технічної допомоги» від 10 листопада 1995 р. В ньому, зокрема, зазначається, що під­готовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів про­водяться на підставі договорів, що укладаються Агентством ко­ординації міжнародної технічної допомоги з донорами. В цих договорах передбачаються конкретні вимоги та умови підготов­ки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів із числа державних службовців (за поданням державних органів, де вони працюють, і за погодженням з Головним управлінням державної служби), керівників та працівників державних підприємств, уста­нов та організацій (за поданням органів, які здійснюють управ­ління майном цих підприємств, установ та організацій), праців­ників недержавних підприємств, установ та організацій (за по­данням цих підприємств, установ та організацій).

Підвищення кваліфікації окремих категорій працівників здійснюється на підставі спеціальних нормативно-правових актів.

Так, підвищення кваліфікації державних службовців регулю­ється Положенням про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 167 від 8 лютого 1997 р. За цим Положенням підвищення кваліфікації здійснюється за професійними програмами, спрямовується на фахове удоскона­лення та оновлення знань і умінь державних службовців, які зай­мають посади відповідних категорій в органах, на які поширю­ється чинність Закону України «Про державну службу» від 16 груд­ня 1993 p., а також осіб, зарахованих до кадрового резерву, і здійснюється не рідше одного разу на п'ять років при зарахуван­ні до кадрового резерву, зайнятті посад вищої категорії, перед черговою атестацією державного службовця, а для фахівців, упер­ше прийнятих на державну службу, — протягом першого року їх роботи. Підставою для направлення на підвищення кваліфікації державного службовця з відривом від виробництва є державне замовлення органів, на які поширюється чинність Закону Укра­їни «Про державну службу».

Терміни і форми підвищення кваліфікації визначаються ор­ганом, у якому працює державний службовець, в залежності від сфери його діяльності, при цьому термін підвищення кваліфіка­ції з відривом від служби і збереженням заробітної плати не по­винен перевищувати чотирьох тижнів, а за погодженням з Кабі­нетом Міністрів України, як виняток, — двох місяців. Проход­ження стажування, як одна із форм підвищення кваліфікації державних службовців, регулюється Положенням про порядок стажування у державних органах, затвердженим постановою Ка­бінету Міністрів України № 804 від 1 грудня 1994 р.

9. Відповідно до Положення про стажування викладачів ви­щих навчальних закладів на підприємствах, в організаціях, нау­кових установах та навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України № 132 від 11 травня 1993 p., направ­лення на стажування цих працівників здійснюється згідно з на­казом ректора вищого навчального закладу. Термін стажування встановлюється від 1 до 10 місяців в залежності від складності індивідуального плану стажування та досвіду практичної роботи викладача. За направленими працівниками зберігається заробіт­на плата за основним місцем роботи, а також оплачується праця

428

Глава VIII

Гарантії і компенсації

429

за виконання госпдоговірних науково-дослідних робіт у випад­ку, коли стажування відбувається за місцем основної роботи. Витрати на проїзд до місця стажування та у зворотньому напрямку, добові за час знаходження у дорозі відшкодовуються вищими навчальними закладами, де працюють викладачі. Умовою їх від­рядження на стажування за кордон є наявність відповідних кош­тів та договорів.

Посади направлених на стажування викладачів можуть замі­щувати інші особи без проходження конкурсу на умовах строко­вого трудового договору в межах чисельності працівників і фон­ду заробітної плати вищого навчального закладу.

10. Спеціальним законодавством передбачається також здійс­нення підвищення кваліфікації відповідних категорій працівни­ків: Основами законодавства України про охорону здоров'я (ст. 77); законами України «Про ветеринарну медицину» в редакції 5 грудня 1996 p., статтею 7 якого встановлено проходження під­вищення кваліфікації лікарів, фельдшерів, кандидатів, докторів ветеринарної медицини, що визначається як форма післядиплом-ного навчання; «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 р. (ст. 25), відповідними відомчими актами. У випадках відсутності особли­востей регулювання цієї сфери відносин застосовуються загальні правила коментованої статті та визначені у вищеназваних поста­новах Кабінету Міністрів України щодо всіх категорій праців­ників.

Стаття 123.    Гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу За час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження (статті 169, 191), зберігається середній заробіток за місцем роботи.

1. Згідно з Положенням про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженими наказом Міністра охорони здоров'я № 45 від 31 березня 1994 р., на час про­ходження медогляду, обстеження в профпатологічних центрах, клініках, науково-дослідних і медичних інститутах (університетах) для уточнення діагнозу або визначення ролі виробничих факто­рів у розвитку захворювань за особами, що працюють (тобто тими, хто перебуває у трудових відносинах з конкретним підприємством,

установою, організацією або змінює професію і місце роботи), зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

2. Періодичні медичні огляди проводяться для осіб, котрі зай­няті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, відповідно до Переліку шкідливих речовин, не­сприятливих виробничих факторів і робіт, для виконання яких обов'язкові медичні огляди працівників для осіб віком до 21 року, а також відповідно до Переліку професій та видів діяльності, для яких є обов'язковим первинний і періодичний профілактичний наркологічний огляд, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1238 «Про обов'язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення» від 6 листопада 1997 p., наказу Міністра охорони здоров'я України № 339 від 28 листопада 1997 р. «Про вдосконалення системи профілактич­них протиалкогольних та протинаркотичних заходів та обов'яз­кових профілактичних наркологічних оглядів».

Медичному огляду підлягають: працівники усіх професій віком до 21 року; працівники усіх професій, які працюють під впливом шкідливих речовин і несприятливих виробничих факторів; праців­ники усіх професій, які виконують підземні роботи; працівники усіх професій, які працюють на гідрометеорологічних станціях, спорудах зв'язку, що розташовані у віддалених і недостатньо об­житих районах, у важких клімато-географічних умовах; працівни­ки усіх професій, які виконують роботи у віддалених, малонасе-лених, важкодоступних, заболочених і гірських районах країни; працівники, які виконують роботи на висоті; працівники, які об­слуговують діючі електроустановки з напругою вище 1000 В; ви­конують роботи у державній лісовій охороні, по валці лісу, спла­ву, транспортуванні і первинній обробці лісу; апаратники, які обслуговують посудини, що працюють під тиском; машиністи (кочегари); оператори котельної, робітники служби газнагляду; працівники, які виконують роботи, що пов'язані із застосуванням вибухових матеріалів, роботи у вибухо- і пожежнонебезпечних виробництвах народного господарства, роботи на механічному обладнанні, роботи, що пов'язані з рухом транспорту.

Враховуючи, що робітники однієї професії в залежності від особливостей умов і характеру праці потрапляють або не потра­пляють під вплив різних небезпечних і шкідливих факторів ви-

430

Глава VIII

Гарантії і компенсації

431

робничого середовища, вказаний Перелік професій уточнюється по кожному підприємству місцевими органами Держнаглядохо-ронпраці та санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охо­рони здоров'я України.

Власник (уповноважений ним орган) разом із санітарно-епідеміологічною станцією, профспілковим комітетом визначає контингент осіб, які підлягають періодичним медичним огля­дам, а також при прийнятті на роботу на підприємство або зміні професії і місця роботи. Роботодавець асигнує організацію медо­глядів, видає наказ про проведення медоглядів в строки, погод­жені з лікувально-профілактичними закладами, призначає від­повідальних за організацію медогляду, направляє працівників на медогляд в лікувально-профілактичний заклад (видає працівни­кам направлення встановленої форми) і здійснює контроль за терміном його проходження.

Крім того, працівник має право на позачерговий медичний огляд за його проханням. Санітарно-епідеміологічний заклад має право вимагати від власників і лікувально-профілактичних за­кладів проведення медичних оглядів осіб, а також позачергового медичного огляду у зв'язку із змінами умов праці та на прохання працівника, власника. У цих випадках за працівниками також зберігаються зазначені гарантії.

Стаття 124.    Гарантії для донорів

За працівниками-донорами зберігається середній заробіток за дні обстеження в закладах охорони здоров'я і здавання крові для переливання.

Цим працівникам безпосередньо після кожного дня здавання крові для переливання надається день відпочинку з збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день приєдну­ється до щорічної відпустки.

1. Серед гарантій працівникам-донорам коментована стаття встановлює або передбачає збереження середнього заробітку за дні обстеження в закладах охорони здоров'я і здавання крові для пе­реливання. Середній заробіток відповідно обчислюється згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 p., виходячи з виплат за останні два місяці. Виплата серед-

нього заробітку у всіх випадках його збереження для працівника-донора здійснюється за рахунок коштів роботодавця.

Крім того, в цей день працівник звільняється від виконан­ня роботи на підприємстві, в установі, організації. Відповідне положення є в спеціальному нормативно-правовому акті, який передбачає відповідні гарантії для працівників-донорів, а саме у Законі України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. Згідно зі ст. 9 цього Закону працівники підпри­ємств, установ, організацій будь-яких форм власності звільня­ються від роботи в день здавання крові та (або) її компонентів, а також в день медичного обстеження.

Частиною другою коментованої статті передбачено два ва­ріанти надання дня відпочинку працівникам-донорам із збере­женням середнього заробітку: 1) безпосередньо після дня зда­вання крові для переливання; 2) приєднання цього дня до щоріч­ної відпустки (за бажанням працівника).

Закон «Про донорство крові та її компонентів» передбачає також можливість використання додаткового дня відпочинку й у інший час протягом року. Цим Законом також встановлено пра­во працівників-донорів на додатковий день відпочинку й у разі, коли день здавання крові припадає на вихідні, святкові та неро­бочі дні. 'Якщо здавання крові здійснювалось у період щорічної відпустки, ця відпустка продовжується на відповідну кількість днів з урахуванням надання працівникові додаткового дня відпо­чинку за кожний день здавання крові. Необхідно зазначити, що в таких випадках цілком виправданим є застосування принципу допустимості розширення гарантій для працівників нормами спе­ціального законодавства у порівнянні із загальними законодав­чими актами, одним з яких є Кодекс законів про працю України. Крім цього, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями власників підприємств, установ, організацій або уповноважени­ми ними органами для таких працівників можуть встановлюва­тись й інші додаткові гарантії.

У разі залучення працівника до роботи в день здавання крові для переливання Закон України «Про донорство крові та її компонентів» гарантує надання іншого дня відпочинку із збере­женням середнього заробітку за його бажанням.

За рахунок коштів закладу охорони здоров'я в день здаван­ня крові та (або) її компонентів донор забезпечується безкоштов-

432

Глава VIII

Гарантії і компенсації

433

ним сніданком та обідом. Якщо відсутня можливість забезпечи­ти таким харчуванням, донору відшкодовується вартість відповід­них наборів харчування за Нормами харчування і рекомендація­ми щодо складання наборів продуктів донорам в день здавання крові та (або) її компонентів, затвердженими наказом Міністра охорони здоров'я № 101 від 27 квітня 1998 р. Вартість наборів продуктів для харчування донорів встановлюється органами ви­конавчої влади відповідного рівня.

6. Статтею 10 Закону України «Про донорство крові та її ком­понентів» встановлені додаткові пільги працівникам, які систе­матично безоплатно здавали кров та (або) її компоненти для пе­реливання. Для них, зокрема, передбачено виплату допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у розмірі 100 % серед­ньої заробітної плати незалежно від стажу цих працівників, їм надається право першочергового придбання путівок для санатор­но-курортного лікування за місцем роботи та першочергового лікування в закладах охорони здоров'я, що перебувають в держав­ній власності. Такі гарантії надаються протягом року після зда­вання крові у відповідній кількості.

Підставою для здійснення зазначених заходів із забезпечення гарантій працівникам-донорам є відповідні довідки, видані за мі­сцем медичного обстеження чи здавання крові.

Стаття 125.    Компенсація за зношування інструментів, належних працівникам Працівники, які використовують свої інструменти для по­треб підприємства, установи, організації, мають право на одер­жання компенсації за їх зношування (амортизацію).

Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не вста­новлені в централізованому порядку, визначаються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з працівником.

1. Зазначений у коментованій статті вид компенсаційних ви­плат забезпечується при використанні працівником своїх влас­них інструментів для потреб підприємства, установи, організації та за наявності ознак зношування (амортизації) цих інструмен­тів. Вказані виплати за зношування інструментів працівника здій­снюються власником (уповноваженим ним органом) і визначені у Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Мініс-

терством статистики України № 323 від II грудня 1995 p., як компенсації працівникам за використання для потреб виробниц­тва власного інструмента та особистого транспорту і віднесені до інших виплат, що не входять до складу фонду оплати праці.

2. Централізовано не встановлено порядок визначення ступе­ня зношуваності і розміру компенсаційних виплат. Тому домов­леність між власником (уповноваженим ним органом) і праців­ником є основною підставою визначення суми відшкодування витрат працівника у цих випадках.

У окремих відомствах може встановлюватись порядок визна­чення і проведення виплат компенсацій у цих випадках для від­повідних категорій працівників.

Стаття 126.    Гарантії для працівників — авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій

За працівниками — авторами винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій зберіга­ється середній заробіток при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції на тому самому під­приємстві, в установі, організації.

При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємст­ві, в установі, організації за працівниками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції оплачується за погодженням сторін у розмірі не ниж­че середнього заробітку за місцем постійної роботи.

(Стаття 126 із змінами, внесеними згідно з Указом IIВР №4617-10 від 24.01.83; Законом № 75/95-ВР від 28.02.95)

І. Відносини, що випливають із права на інтелектуальну влас­ність, регулюються в Україні широким колом нормативно-пра­вових актів. Законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» в редакції 1 червня 2000 р. та «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 p., Указом Президента України «Про тимчасове положення про правову охорону об'єк­тів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій»

434

Глава VIII

Гарантії і компенсації

435

№ 479/92 від 18 вересня 1992 p. встановлено механізм захисту прав на інтелектуальну власність, передбачено заходи щодо до­тримання цивільно-правових інтересів авторів стосовно зазначе­них об'єктів, порядок користування відповідними правами щодо службового винаходу (корисної моделі тощо) роботодавцем та працівником—автором. Згідно з термінологією Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» службовий ви­нахід (корисна модель) — це винахід (корисна модель), створе­ний працівником.

Зокрема, п. З ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» зазначено обов'язок роботодавця у чотирьохмісячний термін від дати одержання від винахідника письмового повідомлення про створений ним винахід (корисну модель) укласти з винахідником договір щодо розміру та умови виплати йому винагороди і (або) іншої вигоди. Статтею 28 цього Закону передбачено також права власника патенту передавати право власності на підставі окремого договору, укладати ліцен­зійні договори. Аналогічні положення передбачені в Законі Украї­ни «Про охорону прав на промислові зразки». В зазначених уго­дах цивільно-правового характеру, а також у трудовому договорі за домовленістю сторін можуть визначатись відповідні правові гарантії для автора.

2. Коментованою статтею передбачається ряд гарантій безпо­середньо для працівників — авторів винаходів, корисних моде­лей, промислових зразків або раціоналізаторських пропозицій, які беруть участь у їх впровадженні. В залежності від обставин впровадження винаходів, корисних моделей, промислових зраз­ків або раціоналізаторських пропозицій встановлюється відповід­ний механізм забезпечення трудових прав автора. Якщо автор бере участь у впровадженні зазначених об'єктів інтелектуальної власності за місцем основної роботи (на умовах трудового дого­вору), він може повністю або частково бути звільненим від основ­ної виробничої функції. У цьому випадку за ним зберігається право на отримання виплати у розмірі середньомісячного заробіт­ку, який обчислюється згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р. за останні два календарні місяці. З коментованої статті випливає також право автора на збереження у цьому випадку його місця роботи (посади), а та-

кож всі передбачені трудовим законодавством, локальними акта­ми та трудовим договором права — на щорічну відпустку, збере­ження трудового стажу тощо.

3.             Працівник може брати участь у впровадженні винаходів,

корисних моделей, промислових зразків або раціоналізаторсь­

ких пропозицій за місцем основної роботи у неробочий час. У

цих випадках сторони визначають умови виконання такої робо­

ти за взаємною домовленістю.

У випадку, коли для впровадження винаходів, корисних мо­делей, промислових зразків або раціоналізаторських пропозицій автор виїжджає до іншого населеного пункту, в залежності від строку, на який працівник виїжджає, йому можуть встановлюва­тися гарантії і компенсації, передбачені законодавством про служ­бові відрядження або переїзд на роботу в іншу місцевість.

Якщо при цьому власник (або уповноважений ним орган) як сторона трудового договору не змінюється, то всі виплати, інші гарантії подаються працівнику за постійним місцем роботи.

4.             Частина друга коментованої статті встановлює також гаран­

тії для працівника за умови впровадження винаходів, корисних

моделей, промислових зразків або раціоналізаторських пропо­

зицій, автором яких він є, на іншому підприємстві, в установі,

організації. У цих випадках за працівником зберігається місце

основної роботи (посада). Оплата роботи із проведення впровад­

ження здійснюється у розмірі не нижчому середньомісячного

заробітку, який встановлюється за погодженням сторін за міс­

цем впровадження винаходів, корисних моделей, промислових

зразків або раціоналізаторських пропозицій за укладеною між

ними угодою (строковим трудовим договором або цивільно-пра­

вовою угодою).

Якщо ж така робота виконується працівником за основним місцем роботи у неробочий час, умови її здійснення встановлю­ються за домовленістю сторін.

Збереження попередніх розцінок при впровадженні вина­ходів, корисних моделей, промислових зразків чи раціоналіза­торських пропозицій для працівників, які їх створили, передба­чено ст. 91 Кодексу законів про працю України.

З автором винаходів, корисних моделей, промислових зра­зків або раціоналізаторських пропозицій, який не перебуває у

436

Глава VIII

Гарантії і компенсації

437

трудових відносинах, може укладатись строковий трудовий дого­вір на період їх впровадження. Умови такого договору визнача­ються нормативно-правовими актами, що регулюють трудову ді­яльність у відповідній сфері виробництва, на конкретній посаді, а також домовленістю сторін.

Стаття 127.    Обмеження відрахувань із заробітної плати

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки

у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття

їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони

працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням)

власника або уповноваженого ним органу:

для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної пла­ти; для повернення зайвих сум, виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверне­ного авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпоряджен­ня) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення забор­гованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо праців­ник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника під­приємству, установі, організації (стаття 136).

(Стаття 127із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 6237-ІОвід 24.01.83; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Коментована стаття є логічним втіленням в нормах галузе­вого законодавства забезпечення конституційного права грома­дян вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю влас­ністю та попередження можливості протизаконного її позбав­лення (ст. 41 Конституції України). Крім того, зазначене право

відображене у ст. 25 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 p., якою забороняється будь-яким способом обме­жувати працівника вільно розпоряджатись своєю заробітною пла­тою, крім випадків, передбачених законодавством. Захист права працівника на заробітну плату здійснюється, зокрема, шляхом обмеження випадків можливих відрахувань — тільки за наявнос­ті передбачених законодавством підстав (ст. 127 Кодексу), обме­ження розміру відрахувань із заробітної плати (ст. 128 Кодексу) та заборони відрахувань із ряду виплат, належних працівникові (ст. 129 Кодексу).

В цілому поняття відрахування із заробітної плати праців­ника охоплює за змістом три взаємопоєднаних процеси, що вклю­чають нарахування заробітної плати з визначенням розміру на­лежної до утримання суми, невиплату працівникові (утримання) розрахованої із заробітної плати суми і, далі, спрямування цих коштів підприємством, установою, організацією за встановленим у законодавстві призначенням. Проведення відрахувань із заро­бітної плати працівника можна розмежувати за категоріями осіб, у розпорядження яких ці кошти направляються: 1) державі (бюд­жет або державні цільові фонди); 2) іншим фізичним або юриди­чним особам, які не є стороною трудових відносин; 3) підприєм­ству, установі, організації за місцем роботи працівника.

До державного бюджету та відповідних державних цільових фондів із заробітної плати працівника підприємством, устано­вою, організацією самостійно провадяться відрахування податків та обов'язкових платежів, передбачених Законом України «Про систему оподаткування».

По кожному податку та обов'язковому платежу відповідними нормативно-правовими актами визначені порядок відрахування (і перерахування), його розмір (ставка), база оподаткування, склад платників. Із заробітної плати працівника в обов'язковому по­рядку відраховується прибутковий податок з громадян та збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття. Сума зазначених відрахувань розраховується виходячи з повної суми нарахованої заробітної плати.

4.             Прибутковий податок з громадян обчислюється відповідно

до Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 «Про прибутко-

438

Глава VIII

Гарантії і компенсації

439

вий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р. з подальшими змінами. Підприємства, установи, організації всіх форм власнос­ті та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів громадянам, зобов'язані здійснювати нарахування, утримання і перерахування прибуткового податку до бюджету. Установи банків тільки за умови пред'явлення пла­тіжного доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку приймають чеки на отримання коштів для виплати належних громадянам сум. Якщо юридичні і фізичні особи не мають рахунків в установах банків або ж виплачують заробітну плату з виручки від реалізації продукції і надання по­слуг, то вони перераховують утримані суми податку до бюджету через установи банків наступного після виплати належних гро­мадянам сум дня.

Зазначеним Декретом забороняється сплата податку з доходів громадян за рахунок коштів підприємств, установ і організацій та фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. За на­явності фактів перерахування підприємством, установою, орга­нізацією і фізичною особою — суб'єктом підприємницької дія­льності сум податку за своїх працівників зазначені суми включа­ються до складу оподатковуваного доходу цих працівників з відповідним переобчисленням суми прибуткового податку. Тіль­ки не утримані або утримані не повністю суми прибуткового по­датку з громадян, що звільнилися, сплачуються підприємствами, установами і організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності за рахунок власних коштів.

Винятком є колективні сільськогосподарські підприємства, які сплачують суми прибуткового податку за рахунок прибутку (доходу), що залишається в розпорядженні підприємства.

Платниками прибуткового податку (суб'єктами оподаткуван­ня) в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі — громадяни) — як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До осіб, що мають постійне місце проживання в Україні, належать гро­мадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні у цілому не менше 183 днів у календар­ному році. Оподаткуванню підлягає сукупний оподатковуваний доход цих громадян за календарний рік (що складається з місяч-

них сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування громадян, які не мають постійного місця прожи­вання в Україні, є доход, одержаний з джерел в Україні.

5.             Згідно з цим Декретом оподатковуваними прибутковим

податком доходами, одержаними за місцем основної роботи (служ­

би, навчання), вважаються доходи, одержані від підприємств,

установ і організацій усіх форм власності, фізичних осіб — су­

б'єктів підприємницької діяльності, з якими громадянин має

трудові відносини, за умови обов'язкового ведення в цьому місці

трудової книжки і провадження відрахувань до фонду соціально­

го страхування. При цьому до сукупного оподатковуваного дохо­

ду включаються одержані за місцем основної роботи (служби,

навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому чис­

лі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а

також інші доходи, що утворилися в результаті надання за раху­

нок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб —

суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матері­

альних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі. При

визначенні сукупного оподатковуваного доходу враховуються

доходи, одержані як в грошовій формі, так і в натуральній. При

цьому доходи, одержані в натуральній формі, зараховуються до

сукупного оподатковуваного доходу за календарний рік за віль­

ними (ринковими) цінами.

Суми податку, не утримані або утримані не повністю з грома­дян, що працюють, стягуються підприємствами, установами і організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємни­цької діяльності до повної сплати заборгованості.

Прибутковий податок з громадян за місцем основної робо­ти (служби, навчання) обчислюється виходячи із суми сукупного оподатковуваного доходу громадян за ставками, встановленими Декретом.

За Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. із заробітної плати працівників здійснюється відрахування відповідних зборів.

На підставі законів України «Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві» від 23 вересня 1999 p., «Про загальнообов'язкове держа-

440

Глава VIII

Гарантії і компенсації

441

вне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата­ми, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. і «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування» від 11 січня 2001 р. наймані працівники зобов'язані сплачувати страхові внески у відсотках до сум оплати праці, які включають основну і додаткову заробіт­ну плату, інші заохочувальні і компенсаційні виплати (в тому числі і в натуральній формі), які підлягають обкладенню прибут­ковим податком з громадян.

9.             7 березня 2001 р. Кабінет Міністрів України прийняв по­

станову «Про максимальну величину фактичних витрат на опла­

ту праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (при­

бутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заро­

бітної плати (доходу), з яких справляються внески (збори) до

соціальних фондів». Гранична сума заробітної плати (сукупного

оподатковуваного доходу) для обчислення виплат до соціальних

фондів згідно з цим нормативним актом встановлена у розмірі

1600 грн на місяць у розрахунку на кожну особу. Крім того, за

підсумками року для кожної фізичної особи — платника внесків

провадиться перерахунок страхових внесків згідно з порядком,

що затверджується Міністерством праці та соціальної політики

України за погодженням з Міністерством фінансів України. Роз­

мір максимальної величини, зокрема граничної суми заробітної

плати, з якої справляються страхові внески до соціальних фон­

дів, може переглядатись з 1 березня кожного року в міру зрос­

тання середнього рівня заробітної плати у галузях економіки за

рік у порівнянні з попереднім роком.

10.           Законодавством встановлено окремий вид відрахувань до

бюджету із заробітної плати осіб, які були засуджені до виправ­

них робіт за вироком суду та яким за постановою суду були при­

значені виправні роботи за адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 57 Кримінального кодексу України виправ­ні роботи без позбавлення волі можуть призначатися за вироком суду від шести місяців до двох років за місцем роботи засуджено­го. Розмір відрахувань в доход держави встановлює суд в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Відрахування розраховуються виходячи з усієї суми нарахова­ної заробітної плати за кожний відпрацьований місяць при її виплаті, включаючи прибутковий податок та обов'язкові платежі без урахування стягнень за вироком, а також незалежно від наяв­ності претензій до засудженого за виконавчими документами (ст. 98 Виправно-трудового кодексу України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p.). З осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування в розмірі, встановле­ному вироком, провадяться за кожним робочим місцем роботи. Такі відрахування не провадяться з пенсій і допомоги у порядку соціального страхування, виплат одноразового характеру і не пе­редбачених системою заробітної плати, компенсаційних виплат.

У разі скасування вироку суду із закриттям справи і у випад­ках винесення виправдувального вироку після скасування попе­реднього вироку в порядку нагляду особі, відносно якої справу закрито або винесено виправдувальний вирок, повертається сума проведених відрахувань у повному розмірі на підставі постанови

суду.

11.           Дещо інший порядок встановлено щодо здійснення від­

рахувань до бюджету із заробітної плати осіб, яким призначені

виправні роботи за адміністративні правопорушення. Згідно зі

ст. 31 Кодексу України про адміністративні правопорушення ви­

правні роботи застосовуються на строк до двох місяців за міс­

цем постійної роботи порушників з відрахуванням до 20 відсот­

ків заробітку. При цьому обчислення суми відрахування здійс­

нюється виходячи із належної до виплати заробітної плати

працівника, що передбачено ч. 1 ст. 128 Кодексу законів про

працю України.

Статтею 324 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення обов'язок правильного і своєчасного провадження від­рахування в доход держави і своєчасний переказ відрахованих сум у встановленому порядку покладається на власника підпри­ємства, установи чи організації за місцем відбування виправних робіт.

12.           Підприємством, установою, організацією провадяться та­

кож відрахування із заробітної плати у бюджет штрафів за виро­

ком суду (ст. 53 Кримінального кодексу України) та постановою

суду (судді) у справах про адміністративні правопорушення (стат-

442

Глава VIII

Гарантії і компенсації

443

ті 24, 27, 307, 308 Кодексу України про адміністративні правопо­рушення) і за постановами інших органів (посадових осіб), упов­новажених законом розглядати справи про адміністративні пра­вопорушення. Рішення щодо покарання у вигляді штрафу здійс­нюється у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

13.           Відрахування із заробітної плати на користь осіб, що не є

стороною у трудових відносинах з працівником, можуть здійс­

нюватись як на підставі виконавчих документів, виданих відпо­

відними органами, так і за дорученням самого працівника.

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про виконавче провад­ження» відрахування із заробітної плати громадян на користь фізичних та юридичних осіб, що не виступають стороною тру­дових правовідносин з даним працівником, проводить власник підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм дер­жавним виконавцем виконавчих документів: виконавчих листів, виконавчих написів нотаріусів, посвідчень комісій по трудових спорах, інших рішень і постанов (рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах; вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністратив­ні правопорушення; мирові угоди, затверджені судом; рішення третейських судів; рішення комісій по трудових спорах; рішен­ня іноземних судів; постанови державного виконавця про ви­конавчий збір).

Необхідно мати на увазі, що стягнення на заробітну плату на підставі виконавчих документів звертається, якщо працівник до­бровільно не виконує зобов'язань перед іншими особами та за умови відсутності у нього коштів на рахунках у кредитних уста­новах, відсутності і недостатності майна для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не пе­ревищує одного мінімального розміру заробітної плати.

14.           Окремим видом відрахувань із заробітної плати працівни­

ка на користь інших осіб є перерахування чергових платежів та

відсотків суб'єктам господарювання за придбані у них товари в

кредит. Згідно з Правилами торгівлі у розстрочку, затверджени­

ми постановою Кабінету Міністрів України № 997 від 1 липня

1998 p., такі відрахування здійснюються за дорученням-зобов'язан-ням працівника на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку (далі — договір), який укладається між суб'єктом го­сподарювання та фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумов­лений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах, передбачених цим договором. Договором визначаються умови, за яких здійснюється продаж товарів у розстрочку з дотри­манням вимог цих Правил: договір укладається за умови пред'яв­лення покупцем паспорта і довідки для придбання товарів у роз­строчку, що видається за місцем роботи власником підприємст­ва (установи, організації) і лише тим особам, які перебувають у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) не менше трьох місяців і постійно отримують заробітну плату.

Довідка не повинна видаватися фізичним особам, у яких утри­мання за виконавчими документами становлять 50 відсотків за­робітної плати (стипендії, пенсії), а також працівникам підпри­ємств (установ, організацій), розірвання трудового договору з якими передбачається з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією підприємства (установи, організації) або з інших причин. Наступна довідка може бути видана тільки за умови повного розрахунку за товари, придбані на виплат за раніше одержаною довідкою. Крім того, підприємства (установи, організації) можуть видавати працівни­кам лише одну довідку.

При цьому у разі розірвання трудового договору з підприєм­ством (установою, організацією) власник підприємства (устано­ви, організації) зобов'язаний у 5-денний строк надіслати суб'єк­ту господарювання, з яким ведуться розрахунки за продані у роз­строчку товари, третій примірник договору разом з довідкою про звільнення, а у разі переведення його на інше підприємство (уста­нову, організацію) — зазначити його нове місце роботи. Якщо ж покупцем або підприємством (установою, організацією) допущено прострочення сплати трьох чергових платежів, вся сума заборго­ваності, а також обумовлена договором пеня можуть бути стяг­нені у примусовому порядку незалежно від настання строку чер­гових платежів шляхом отримання виконавчого напису нотаріу­са або за рішенням суду.

444

Глава VIII

Гарантії і компенсації

445

15. Законодавчо також врегульовано проведення такого виду відрахувань як аліменти. Зобов'язана особа може у добровільно­му порядку особисто сплачувати аліменти або доручити це робо­тодавцеві. Згідно зі ст. 92 Кодексу про шлюб та сім'ю України власник або уповноважений ним орган щомісяця повинен відра­ховувати із заробітної плати працівника аліменти на підставі його письмової заяви або виконавчих документів (рішення суду, по­станови судді) і виплачувати (переказувати) їх особі, вказаній у заяві, рішенні або постанові не пізніше триденного строку з дня, встановленого для виплати заробітної плати. Утворена за час несплати аліментів заборгованість може бути відрахована також за заявою працівника або у судовому порядку.

Крім того, із зобов'язаних сплачувати аліменти осіб, які виїжд­жають за кордон для постійного проживання у держави, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стяг­нення аліментів провадиться до виїзду за весь період до досяг­нення дитиною повноліття, виходячи із його заробітної плати за останній місяць роботи на момент від'їзду, або ж з п'ятикратно­го розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час проведення розрахунків (постанова Кабінету Міністрів України № 146 «Про види заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів» від 26 лютого 1993 p.).

Згідно з Додатком до цієї постанови Кабінету Міністрів Украї­ни встановлено перелік видів заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів. До нього входять (як за ос­новною роботою, так і за роботою за сумісництвом): основна заробітна плата за посадовим окладом, тарифною ставкою, від­рядними розцінками тощо; усі види доплат і надбавок до заробіт­ної плати; грошові і натуральні премії; оплата за надурочну ро­боту, за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні; заробітна пла­та, що зберігається під час відпустки, а також з одержуваної при звільненні компенсації за невикористану протягом кількох років відпустку; заробітна плата, що зберігається під час виконання державних і громадських обов'язків, та в інших випадках збере­ження середньої заробітної плати; винагорода за загальні річні підсумки роботи підприємств та організацій; винагорода, що ви­плачується штатним літературним працівникам газет, журналів, агентств друку, радіо, телебачення із фонду літературного гоно­рару, а також нештатним літературним працівникам, що підля-

гають державному соціальному страхуванню; одноразова вина­города (відсоткова надбавка) за вислугу років; допомога по дер­жавному соціальному страхуванню, а також допомога по тимча­совій непрацездатності, що встановлені в колективних сільсько­господарських підприємствах; доплати до допомоги по державному соціальному страхуванню, що виплачуються за ра­хунок підприємств, установ, організацій; суми, що виплачуються для відшкодування збитків у зв'язку з втратою працездатності внаслідок каліцтва або іншого пошкодження здоров'я, за винят­ком сум для відшкодування витрат на догляд за ними, на додат­кове харчування, санаторно-курортне лікування (включаючи опла­ту проїзду) і протезування потерпілих; допомога по безробіттю; одержувана пенсія, за винятком надбавок до пенсії, що виплачу­ються інвалідам першої групи на догляд за ними; стипендії, що виплачуються студентам в період навчання у вищих навчальних закладах, учням професійних навчально-виховних закладів та слу­хачам навчальних закладів підвищення кваліфікації та перепід­готовки кадрів; доходи від підприємницької діяльності, селянсь­ких (фермерських) господарств, кооперативів, об'єднань грома­дян, а також доходи, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсобного господарства; усі види заробітку, одержуваного адвокатами за роботу в юридичних кон­сультаціях; інші види заробітку.

16. За дорученням працівника роботодавець здійснює відпо­відні відрахування із його заробітної плати третій стороні. Так, підприємство, установа, організація на підставі особистих пись­мових заяв їх працівників може провадити відрахування із одер­жуваної ними заробітної плати і прирівняних до неї доходів для безготівкової оплати добровільних внесків у страхові організації та фонди, для оплати внесків, пожертвувань об'єднанням грома­дян (в т.ч профспілковим організаціям), відповідні фонди тощо. У цих випадках витрати підприємств, установ, організацій, по­в'язаних з цими відрахуваннями, можуть відшкодовуватись за рахунок працівника, якщо це передбачено колективним догово­ром, або за домовленістю сторін. Така норма передбачена, зок­рема, постановою Кабінету Міністрів України № 69 «Про оплату витрат юридичних осіб за проведення відрахування із заробітної плати працівників за їх бажанням» від 29 січня 1993 р.

446

Глава VIII

Гарантії і компенсації

447

17. Законодавством також передбачається проведення виплат страховим компаніям у вигляді страхових внесків у порядку про­ведення державного обов'язкового особистого страхування окре­мих категорій працівників. Страхові платежі у цих випадках пе­рераховуються на спеціальний рахунок страховику, який одер­жав відповідну ліцензію в Укрстрахнагляді та визначений за погодженням із страхувальником. Проте виплати на зазначені цілі провадяться за рахунок коштів, виділених на утримання від­повідних установ (державного бюджету). Зокрема, таке страху­вання передбачено:

постановою Кабінету Міністрів України № 385 від 11 чер­вня 1994 p., якою затверджено Порядок та умови державного обов'язкового страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів. Згідно з цим Порядком держав­не обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а страхові платежі сплачуються Державним комітетом у справах захисту прав споживачів (страхувальником) кожного місяця у розмірі 0,25 відсотка фонду оплати праці, вклю­чаючи встановлені чинним законодавством доплати та надбавки застрахованих минулого місяця;

постановою Кабінету Міністрів України № 969 від 27 лис­топада 1993 р. «Про затвердження умов обов'язкового державно­го страхування життя і здоров'я народних депутатів України та по­рядку виплати їм і членам їхніх сімей страхових сум», згідно з якою обов'язкове державне страхування життя і здоров'я народних де­путатів України проводиться за рахунок коштів Верховної Ради України на суму десятирічного грошового утримання депутата;

постановою Кабінету Міністрів України № 487 від 19 серп­ня 1992 p., якою передбачені Порядок та умови державного обо­в'язкового особистого страхування працівників митних органів, яке здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з держав­ного бюджету на утримання митних органів;

постановою Кабінету Міністрів України № 349 від 3 черв­ня 1994 p., якою затверджено Порядок та умови обов'язкового державного особистого страхування посадових осіб органів дер­жавної податкової служби. Згідно з цією постановою обов'язкове державне особисте страхування посадових осіб органів держав-

ної податкової служби здійснюється за рахунок коштів держав­ного бюджету;

5) постановою Кабінету Міністрів України № 486 від 19 сер­пня 1992 р. про затвердження Порядку та умов державного обо­в'язкового особистого страхування працівників прокуратури, яке також здійснюється за рахунок коштів, що виділяються з держав­ного бюджету на утримання органів прокуратури.

18. Власнику або уповноваженому ним органу надано право провадити відрахування із заробітної плати працівника для по­криття його заборгованості перед підприємством, установою, організацією. Захист прав громадян на справедливу винагороду за працю та можливість вільно розпоряджатись своєю власністю забезпечується шляхом встановлення у коментованій статті чіт­кого переліку випадків таких відрахувань та ряду умов, за яких вони здійснюються.

Проведення відрахувань із заробітної плати на користь робо­тодавця за його рішенням передбачено у випадках: повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; повернення зайвих сум, виплачених внаслідок лічильних помилок; погашення не-витраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на служ­бове відрядження або переведення в іншу місцевість; повернен­ня коштів, виданих на господарські потреби. При цьому до лічиль­них помилок слід відносити «неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий пе­ріод тощо» (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику застосування судами законодавства про опла­ту праці» від 24 грудня 1999 p.). Однак не вважається лічильною помилкою не пов'язане з обчисленнями неправильне застосу­вання закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Такі відрахування за наказом (розпорядженням) власника (упо­вноваженого ним органу) можливі тільки протягом місячного терміну з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, дня виплати неправильно об­численої суми і тільки за умови, що працівник не оспорює під­став і розмірів відрахування.

У разі пропуску зазначеного строку та (або) за наявності за­перечень з боку працівника проти цих відрахувань погашення

448

Глава VIII

Гарантії і компенсації

449

заборгованості здійснюється тільки в судовому порядку. Відповід­но до роз'яснень вищеназваного Пленуму Верховного Суду Укра­їни у цих випадках застосовуються правила ч. З ст. 233 цього Кодексу, що передбачають однорічний термін для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу, вищого за підле­глістю органу та прокурора із вимогами про стягнення із праців­ника не повернених ним сум.

19. Працівнику надаються щорічні відпустки за відпрацьова­ний робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 75 Кодексу законів про працю України, ст. 6 Зако­ну України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 p.). Такі відпу­стки можуть використовуватись працівниками протягом робочо­го року, за який вони передбачені, тобто до його закінчення. Тому при звільненні працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, власникові (уповнова­женому ним органу) надано право здійснювати відрахування за невідпрацьовані дні відпустки. Обчислення заробітної плати для оплати часу щорічних відпусток здійснюється за правилами По­рядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р.

Проте відрахування за невідпрацьовані дні відпустки не про­вадяться, якщо працівника звільнено з таких підстав: призову або прийняття на військову службу, направлення на альтернатив­ну (невійськову) службу; переведення працівника за його згодою на інше підприємство або переходу на виборну посаду у випад­ках, передбачених законами України; відмови працівника від пе­реведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істот­них умов праці; проведення змін в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або пе-репрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; виявлення невідповідності працівника обійманій по­саді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної робо­ти; нез'явлення на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при

певному захворюванні; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; направлення на навчання; виходу на пенсію; в разі смерті працівника (ст. 22 Закону України «Про відпустки»). Зазначений перелік випадків, коли відрахування при звільненні не провадяться, дещо ширший за викладений у ст. 127 цього Кодексу. Разом з тим саме цією спеціальною нормою слід керуватись, оскільки вона розширює (а не звужує у порівнянні із загальними нормами) зміст і обсяг наданих громадянам прав (ст. 22 Конституції України).

У разі виникнення спору щодо повернення заборгованості роботодавець може звернутись до суду у порядку, передбаченому ч. З ст. 233 цього Кодексу.

20. Відрахування із заробітної плати працівника для покриття шкоди, завданої ним підприємству, установі, організації, здійс­нюється за правилами глави IX цього Кодексу.

Стаття 128.    Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у ви­падках, окремо передбачених законодавством України, — п'ят­десяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчи­ми документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено п'ятдесят процентів заробітку.

Обмеження, встановлені частинами першою і другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповно­літніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

(Стаття 128 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 3546-11 від 10.02.87; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95; № 2056-111 від 19.10.2000)

1. Правила щодо обмеження розміру відрахувань із заробітної плати працівників, встановлені цією статтею, поряд з обмежен­ням випадків проведення відрахувань тільки у відповідності із законодавством згідно зі ст. 127 цього Кодексу є окремим спосо­бом захисту права особи на отримання винагороди за працю. •5,,

450

Глава VIII

Гарантії і компенсації

451

Зазначена норма містить три основні гарантії збереження на­лежної працівникові суми трудової винагороди у кожному ви­падку її виплати за наявності відповідних відрахувань. Це забез­печення виплати заробітної плати з утриманням з неї не більше 20 відсотків усіх відрахувань; з утриманням 50 відсотків із заробіт­ної плати тільки в окремих випадках, передбачених законодавст­вом; забезпечення виплати 50 відсотків заробітку за наявності відрахувань за кількома виконавчими документами. Винятками із зазначених гарантій є лише випадки відрахувань із заробітної плати при відбуванні виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

2.             Зазначене у частині першій цієї статті Кодексу обмеження

розміру усіх відрахувань 20 відсотками від заробітної плати пра­

цівника слід тлумачити як заборону нараховувати утримання, що

здійснюються на підставі актів уповноважених на встановлення

відрахувань органів або осіб. Якщо згідно зі ст. 70 Закону Украї­

ни «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. аналогіч­

ний розмір обмеження відрахувань із заробітної плати встановлено

щодо стягнень за виконавчими документами (визначеними у ст. З

Закону України «Про виконавче провадження»), то за трудовим

законодавством обов'язок проведення відрахувань встановлюється

також наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого

ним органу (у випадках, передбачених ст. 127 цього Кодексу).

За змістом цієї норми немає підстав включати до поняття від­рахувань, стосовно розміру яких встановлюються обмеження, утримання для відповідних перерахувань за особистими дору­ченнями працівників.

3.             Виключні випадки проведення відрахувань у розмірі до 50

відсотків встановлені ст. 70 Закону України «Про виконавче про­

вадження» стосовно відрахувань за виконавчими документами, а

саме: при стягненні аліментів; відшкодуванні шкоди, заподіяної

каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою

годувальника; відшкодуванні збитків, заподіяних злочином. За­

значені випадки мають на увазі при забезпеченні гарантії щодо

обмеження розміру відрахувань 50 відсотками згідно з частиною

першою коментованої статті.

Крім того, пунктом 10 Правил торгівлі у розстрочку, затвер­джених постановою Кабінету Міністрів України № 997 від 1 ли-

пня 1998 p., встановлено, що у разі коли особи, які купують то­вари у розстрочку, здійснюють виплати за виконавчими докуме­нтами у розмірі менш як 50 відсотків їх заробітної плати (стипе­ндії, пенсії), суб'єкт господарювання під час продажу товарів у розстрочку має зменшувати кредит, що надається цим особам, з таким розрахунком, щоб загальна сума щомісячних утримань за виконавчими документами, а також на погашення кредиту не перевищувала 50 відсотків відповідної місячної заробітної плати (стипендії, пенсії).

Не може перевищувати 50 відсотків суми, належної до випла­ти, також загальний розмір усіх відрахувань із заробітної плати за кількома виконавчими документами.

4.             Величиною, відносно якої встановлюються гарантії обме­

ження розміру відрахувань із заробітної плати працівника згідно

із коментуємою статтею, є належна до виплати сума заробітної

плати. Це означає, що утримання обчислюються із суми, з якої

виключені відрахування до бюджету — прибутковий податок з

громадян та обов'язкові платежі (збори на загальнообов'язкове

державне соціальне страхування). Останні виключені також із

ряду відрахувань, на які цією статтею встановлені обмеження їх

розміру відносно заробітної плати працівника. Порядок і розмі­

ри цих відрахувань регулюються спеціальними законодавчими

актами (див. коментар ст. 127 цього Кодексу).

Крім того, при обчисленні розміру відрахувань за виконавчи­ми документами із заробітної плати працівника, який відбуває виправні роботи без позбавлення волі за вироком суду, не врахо­вуються суми стягнень за вироком (ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

5.             Не обмежені зазначеними у ст. 128 Кодексу вимогами щодо

розміру відрахувань із заробітної плати утримання, що здійсню­

ються при відбуванні працівником виправних робіт. При цьому

у коментованій статті конкретно не визначено правові підстави

призначення виправних робіт з відрахуваннями із заробітної плати

— за вироком суду у вигляді покарання за злочин чи за постано­

вою суду (судді) як адміністративне стягнення. Враховуючи, що

суми відрахувань у цих випадках перераховуються до державного

бюджету, є підстави вважати, що законодавець у даному випадку

мав на увазі обидва види відбування виправних робіт, протягом

15*

452

Глава VIII

I арангії і компенсації

453

яких при проведенні відрахувань із заробітної плати не застосо­вуються гарантійні обмеження цієї статті.

6.             У відповідності із частиною 3 статті 128 цього Кодексу за­

значені вище гарантійні обмеження відрахувань із заробітної плати

не поширюються на випадки стягнення аліментів на неповнолі­

тніх дітей. Згідно зі ст. 82 Кодексу про шлюб та сім'ю України

аліменти на неповнолітніх дітей з їх батьків стягуються у розмірі

чверті заробітної плати на одну дитину, її третини — на двох ді­

тей, половини заробітку — на трьох і більше дітей. Крім того, вста­

новлено, що розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів

може бути зменшено судом, якщо у того з батьків, який зобов'я­

заний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягнен­

ні аліментів у вищезазначеному порядку виявилися б менш забез­

печеними матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, або з

інших поважних причин.

Якщо з працівника стягуються аліменти за кількома рішен­нями суду або постановами судді на дітей різних матерів, що перевищують зазначений вище розмір аліментів, він може пред'явити позов про відповідне зниження їх розміру до кожної особи, на користь якої винесено рішення суду або постанову судді про стягнення аліментів (ч. 1 ст. 83 КпШС).

Крім того, ч. 4 ст. 70 Закону України «Про виконавче прова­дження» розмір відрахувань із заробітної плати при відбуванні виправних робіт при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей обмежується 70 відсотками заробітної плати працівника.

7.             Статтею 35 Закону України «Про оплату праці» від 24 бере­

зня 1995 р. контроль за додержанням законодавства про оплату

праці покладено на Міністерство праці та соціальної політики

України та його органи, фінансові органи, органи державної по­

даткової інспекції, професійні спілки та інші органи, що пред­

ставляють інтереси найманих працівників.

Стаття 129.    Заборона відрахувань з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компен­саційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

1. Одним із засобів захисту трудових прав та законних інтере­сів працівників є встановлення заборони на проведення відраху-

вань із виплат, які за своїм призначенням є гарантійними та ком­пенсаційними. При цьому за контекстом ст. 129 цього Кодексу обмеження встановлюється стосовно відрахувань, що здійсню­ються у вигляді стягнень відповідно до правил цивільно-проце­суального характеру і звертаються на осіб на підставі виконавчих документів, визначених у ст. З Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

2. Перелік виплат, на які законодавством забороняється звер­нення стягнень, визначено ст. 73 цього Закону, за положеннями якої до таких коштів включаються:

вихідна допомога при звільненні працівника;

компенсація працівникові за невикористану відпустку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує компенсацію за від­пустку, не використану протягом кількох років (в останньому випадку на цю суму може бути звернене стягнення аліментів);

допомога на лікування;

допомога по вагітності та пологах;

компенсаційні виплати при відрядженнях і переведенні на роботу в іншу місцевість;

польове забезпечення, надбавки до заробітної плати та ін­ших сум, які виплачуються замість добових і квартирних;

матеріальна допомога особам, які втратили право на допо­могу по безробіттю;

одноразова допомога при народженні дитини;

державна допомога на поховання;

допомога по догляду за дитиною; допомога особам, зайня­тим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інвалідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною; інших допомог на дітей, перед­бачених законодавством;

щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням спо­живання продуктів харчування місцевого виробництва та особис­того підсобного господарства громадян, які проживають на те­риторіях радіоактивного забруднення;

вартість виданого безкоштовно обмундирування і натураль­ного постачання (або їх грошової компенсації);

дотації на обіди, вартість путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

454

Глава VIII

Стягнення не провадиться також із сум: неоподатковуваного розміру матеріальної допомоги; грошової компенсації за видане обмундирування і натуральне постачання; вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби та з ор­ганів внутрішніх справ, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Із зазначених виплат не провадиться стягнення аліментів. Згідно з Додатком до постанови Кабінету Міністрів України № 146 «Про види заробітку (доходу), що підлягають облікові при відра­хуванні аліментів» від 26 лютого 1993 р. до переліку виплат, на які утримання аліментів не звертаються, також включені: компен­саційні суми, які виплачуються за амортизацію інструментів і зношеність одягу; вартість безкоштовного надання квартир та комунальних послуг; державна допомога, що виплачується на не­повнолітніх дітей в період розшуку їх батьків.

Відрахування за вироком суду про призначення виправних робіт не провадяться з таких виплат, як пенсії і допомога, одер­жувана в порядку соціального забезпечення і соціального стра­хування; виплати одноразового характеру і не передбачені систе­мою заробітної плати; суми, що виплачуються у вигляді компен­сації за витрати, пов'язані з відрядженнями, та з інших компенсаційних витрат (частина 3 ст. 102 Виправно-трудового кодексу України).

Виплати, які не включаються до складу сукупного оподат­ковуваного доходу громадян, передбачені п. 1 ст. 5 Декрету Кабі­нету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 лютого 1992 р. Крім того, відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету суми виплат, що не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу громадян відповідно до підпунктів «ай­во», «с»—«х» та «ч» п. 1 статті 5, не враховуються при визначенні бази обчислення страхових внесків, податків і зборів, які нарахо­вуються на фонд оплати праці відповідно до законів України.