Глава V ЧАС ВІДПОЧИНКУ

Стаття 66.      Перерва для відпочинку і харчування

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в ро­бочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надава­тись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встано­вити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

(Стаття 66 із змінами, внесеними згідно з Указом IIВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1.             Часом відпочинку вважається час, протягом якого праців­

ники підлягають звільненню від виконання трудових обов'язків і

можуть використовувати його на свій розсуд.

Час відпочинку поділяється на такі види: перерва в робочому дні; щоденний (міжзмінний) відпочинок; щотижневий безперерв­ний відпочинок (вихідні дні); щорічні святкові та неробочі дні; щорічні відпустки.

2.             У коментованій статті йдеться про перерву в робочому дні,

що надається працівникам для відпочинку і харчування.

На відміну від законодавства, що діяло раніше, за яким така перерва могла тривати не менш як півгодини, тепер визначаєть­ся лише максимальна її тривалість — не більше двох годин.

246

Глава V

Час відпочинку

247

Перерва для відпочинку і харчування надається в більшості випадків через чотири години після початку роботи, хоча залеж­но від конкретних умов роботи відповідних підприємств, установ, організацій можуть бути певні відхилення від цього правила.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку, а при змінній роботі — гра­фіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємст­ва, установи, організації.

Про перерву в роботі працівники сповіщаються відповідними сигналами або іншим способом.

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де це мож­ливо за характером їх роботи, встановлюється загальний час пе­рерви для всіх працівників. А на тих виробництвах, де за харак­тером роботи це неможливо, перерви встановлюються по окре­мих цехах, відділах та інших структурних підрозділах. Причому в разі змінної роботи перерви встановлюються окремо для кожної зміни.

Міністерствам, іншим центральним органам державної ви­конавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату тривалість щоденної роботи по 8 годин 15 хвилин (у п'ятницю, тобто напередодні вихідного дня — 7 годин) (поста­нова Кабінету Міністрів України № 1010 від 10 грудня 1993 p.). Робота починається о дев'ятій годині (Указ Президента України №334/95 від 26 квітня 1995 р. із змінами, внесеними Указом Президента України № 509—-95 від ЗО червня 1995 p.). Таким чином, тривалість перерви для відпочинку і харчування стано­вить 45 хвилин.

Перерва для відпочинку і харчування не встановлюється лише на тих роботах, де за умовами виробництва її встановити неможливо. Перелік таких робіт із зазначенням порядку і місця приймання їжі встановлюється власником за погодженням з проф­спілковим комітетом. При відсутності перерви час приймання їжі зараховується в робочий час (частина четверта коментованої статті).

Крім перерви для відпочинку і харчування, окремим кате­горіям працівників надаються перерви, що мають спеціальне при-

значення. Зокрема, такі спеціальні додаткові перерви надаються жінкам, що мають дітей віком до півтора року, для годування дитини (ст. 183 Кодексу); працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам — для обігрівання і відпочинку (ст. 168 Кодексу). На відміну від загальної перерви для відпочи­нку і харчування, що не включається в робочий час і тому не оплачується, спеціальні перерви входять у робочий час і підляга­ють оплаті.

Стаття 67.      Вихідні дні

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому ти­жні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законо­давством, визначається графіком роботи підприємства, устано­ви, організації, погодженим з профспілковим комітетом підпри­ємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися під­ряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на на­ступний після святкового або неробочого.

(Стаття 67 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4617-10 від 24.01.83: Законами № 35/95-ВР від 27.01.95, № 785/97-ВР від 26.12.97, № 576-X1V(576-14) від 08.04.99)

1.             Вихідний день при шестиденному робочому тижні і два

вихідні дні при п'ятиденному робочому тижні становлять щотиж­

невий безперервний відпочинок працівника.

Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні є компенсацією за більшу у відповідному розмірі тривалість кож­ного з його робочих днів порівняно з шестиденним робочим тиж­нем.

2.             Загальним вихідним днем, як при шестиденному, так і при

п'ятиденному робочому тижні, є неділя.

Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні ви­значається або безпосередньо законодавством, або встановленим на його підставі власником, за погодженням з профспілковим

248

Глава V

Час відпочинку

249

комітетом, графіком роботи підприємства, установи, організації. При цьому другий вихідний день має надаватися, як правило, підряд із загальним вихідним днем.

Графіки змінності визначають число робочих днів, після яких надаються вихідні дні, порядок їх надання за змінним гра­фіком почергово кожній групі працівників або для всієї зміни водночас.

При виборі графіків і режиму роботи має бути врахована необхідність надання працівникам, як правило, двох неробочих днів підряд. Це дає можливість найбільш доцільно організувати виробничий процес і відпочинок працівників.

Міністерствам, іншим центральним органам державної ви­конавчої влади та місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано встановити для працівників апарату вихідні дні у суботу та неділю (постанова Кабінету Мініст­рів України № 101 від 10 грудня 1993 р. // ЗП України. — 1994. — № 4. - Ст. 94).

У тих випадках, коли день (дні) щотижневого відпочинку припадає на святкові чи неробочі дні, передбачені ст. 73 Кодек­су, інший вихідний день (дні) переноситься на наступний після святкового або неробочого (частина третя коментованої статті).

Працівники з ненормованим робочим днем звільняються від роботи у дні щотижневого відпочинку на загальних підставах.

Відповідно до Інструкції про службові відрядження в ме­жах України і за кордон працівники, що перебувають у відряд­женні, використовують щотижневі дні відпочинку за місцем від­рядження, а не після повернення з відрядження. Вихідний день у відрядженні працівник використовує на свій розсуд. І хоча він у цей день не працює, він отримує добові, йому компенсуються витрати на житло, як і за весь час перебування у відрядженні.

На працівників, які перебувають у відрядженні, поширюєть­ся режим робочого часу і часу відпочинку тих підприємств, уста­нов, організацій, до яких вони відряджені. Замість невикориста­них днів відпочинку під час відрядження інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.

Якщо працівника спеціально відряджено для роботи у вихід­ні, святкові чи неробочі дні, компенсація за роботу у ці дні про­вадиться відповідно до чинного законодавства. У випадку виїзду

у відрядження у вихідний день, за розпорядженням власника, працівнику після повернення з відрядження надається інший день відпочинку в установленому порядку.

9.             Працівникам, які навчаються у вищих навчальних закладах

та аспірантурі, надаються вільні від роботи дні в порядку, перед­

баченому ст. 218 Кодексу.

10.           Крім надання щотижневих вихідних днів, у встановлених

законодавством випадках певним категоріям працівників нада­

ються додаткові вихідні дні. Зокрема, додатковий день відпочин­

ку із збереженням середнього заробітку надається донору після

кожного дня давання крові та (або) її компонентів, у тому числі

у разі давання їх у вихідні, святкові та неробочі дні (частина дру­

га ст. 9 Закону України «Про донорство крові та її компонентів»

// Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 23. — Ст. 183).

Стаття 68.      Вихідні дні на підприємствах, в установах, організаціях, пов'язаних з обслуговуванням населення На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необ­хідністю обслуговування населення (магазини, підприємства по­бутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні вста­новлюються місцевими радами.

(Стаття 68 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2240-10 від 29.07.81)

Коментована стаття передбачає порядок установлення ви­хідних днів для працівників, що працюють у загальний вихідний день, тобто в неділю, оскільки їх робота пов'язана з обслугову­ванням населення. В зв'язку з тим, шо неділя є для них робочим днем, вихідні дні їм установлюються в інші дні тижня. Щотиж­невий відпочинок на таких підприємствах і в установах може надаватися одночасно всім працівникам у певний день тижня, шо не збігається з загальновстановленим днем відпочинку.

Якщо певні підприємства, установи, організації, які вико­нують роботи по обслуговуванню населення, не працюють що­денно, то для їх працівників, як правило, встановлюється другий вихідний день, що межує з загальним вихідним днем.

Установлюючи дні й години роботи підприємств, установ і організацій, що обслуговують населення, місцеві ради водночас

250

Глава V

Час відпочинку

251

визначають і щотижневі дні відпочинку їх працівників. Зокрема, районні ради установлюють робочі і вихідні дні працівників під­приємств, установ і організацій, що обслуговують населення від­повідних районів. Міські ради міст обласного підпорядкування установлюють робочі і вихідні дні працівникам підприємств, уста­нов, організацій, що обслуговують населення відповідних міст.

Стаття 69.      Вихідні дні на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення ро­боти яких неможливе з виробничо-технічних умов або через не­обхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверд­жується власником або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом підприємства, установи, ор­ганізації.

(Стаття 69 із змінами, внесеними згідно з Указом ЛВР № 4617-10 від 24.01.83)

1.             У коментованій статті встановлюється порядок надання

вихідних днів як на безперервно діючих підприємствах, в уста­

новах і організаціях, зупинення роботи яких неможливе у зв'яз­

ку з виробничо-технічними умовами чи необхідністю безперерв­

ного обслуговування населення, так і на вантажно-розвантажу­

вальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту.

Необхідність установлення особливого порядку надання вихі­дних днів не тільки на безперервно діючих підприємствах, в уста­новах, організаціях, а й на вантажно-розвантажувальних роботах зумовлюється тим, що підприємства і організації, зокрема, підпри­ємства і організації автомобільного транспорту, які відправляють і отримують вантажі через залізничні станції, порти і пристані, з метою недопущення понаднормативних простоїв залізничних ва­гонів, суден річкового і морського флоту та автотранспортних за­собів, повинні забезпечити відпуск, навантаження, доставку та прийняття вантажів рівномірно протягом усіх днів тижня.

2.             Оскільки на безперервно діючих підприємствах, в устано­

вах, організаціях, що працюють також і в неділю, загального ви­

хідного дня немає, вихідні дні надаються працівникам по окре-

мих їх групах згідно з графіком змінності. Затверджуваний влас­ником або уповноваженим ним органом за погодженням з проф­спілковим комітетом підприємства, установи, організації графік змінності в цих випадках регулярно змінюється з таким розраху­нком, щоб вихідні дні кожної групи працівників почергово при­падали на різні дні тижня.

При складанні графіка має бути дотримана норма тривалості щотижневого відпочинку в середньому за обліковий період.

Працівникам, які позмінно чергують при цілодобовій ро­боті підприємства чи його частини, якщо місячна кількість робо­чих годин при підсумованому обліку робочого часу не переви­щує місячної норми робочого часу, дні щотижневого відпочинку окремо не надаються, оскільки вони включаються до загальної кількості вільних від роботи днів.

У тих не переведених на п'ятиденний робочий тиждень безперервних виробництвах, де за виробничими умовами напе­редодні вихідних, святкових і неробочих днів скорочення робо­чого дня неможливе, працівникам, що працюють у такі дні біль­ше годин, ніж визначено законодавством (ст. 53 Кодексу), за відповідно перепрацьований час надаються окремі вихідні дні.

5.             В окремих галузях господарства (залізничного і водного

транспорту, зв'язку тощо) порядок надання щотижневого відпо­

чинку працівникам передбачено в положеннях про робочий час

і час відпочинку.

Стаття 70.      Тривалість щотижневого безперервного відпочинку Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

Тривалість щотижневого відпочинку належить до безперер­вного відпочинку, що обчислюється з часу закінчення роботи працівником перед вихідним днем наприкінці робочого тижня і до початку роботи наступного дня після вихідного. Тривалість безперервного відпочинку має бути не менш як 42 години.

При підсумованому обліку робочого часу тривалість безпе­рервного щотижневого відпочинку може бути більшою чи мен­шою 42 годин, але в середньому за обліковий період не повинна бути меншою 42 годин.

252

Глава V

Час відпочинку

253

3. При переході з однієї зміни в іншу тривалість міжзмінного відпочинку також не може бути меншою подвоєної тривалості попередньої робочої зміни (ст. 59 Кодексу). Тому перехід з одні­єї зміни в іншу, як правило, має проводитись через кожен тиж­день, тобто після вихідного дня, в години, визначені графіками змінності. При окремих видах підсумованого обліку робочого часу, наприклад, при роботі за чотирьохбригадним графіком, перехід з однієї зміни в іншу здійснюється частіш ніж через тиждень. Проте і в цьому випадку має забезпечуватись міжзмінний відпочинок не меншої тривалості, ніж подвоєна тривалість роботи в поперед­ній зміні.

Стаття 71.      Заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих пра­цівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу проф­спілкового комітету підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в час­тині другій цієї статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допу­скається в таких виняткових випадках:

для відвернення громадського або стихійного лиха, вироб­ничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна;

для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нор­мальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

для виконання невідкладних вантажно-розвантажуваль­них робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призна­чення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповнова­женого ним органу.

(Стаття 71 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 2240-10від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

Забороняється залучення до роботи в будь-які з двох вихід­них днів при п'ятиденному робочому тижні. Правило про забо­рону залучати працівників у вихідні дні поширюється і на вихід­ні дні, які надаються працівникам за графіком при режимі підсу­мованого обліку робочого часу.

Перелік робіт, для виконання яких працівника може бути залучено до роботи у встановлений для нього день щотижневого відпочинку, визначено законодавством. Цей перелік підстав для залучення працівників до роботи у вихідні дні є вичерпним і роз­ширеному тлумаченню не підлягає. Профспілкові комітети зобов'язані не допускати роботи у дні відпочинку, крім передба­чених законом випадків.

Коментована стаття надає право залучати до роботи у вихід­ний день лише окремих працівників. Власник або уповноваже­ний ним орган не вправі за своєю ініціативою переносити вихід­ний день для всього колективу працівників.

Перенесення вихідного дня для всіх працівників підприємств, установ, організацій може бути передбачено в окремих випадках лише на підставі прийнятої спеціальної постанови Кабінету Мі­ністрів України, зокрема з метою приєднання вихідного дня до святкового або неробочого дня.

Встановлено чіткий порядок залучення працівників до ро­боти у вихідні дні, згідно з яким вимагається видання відповід­ного письмового наказу (розпорядження) власника або уповно­важеного ним органу. Видання такого наказу (розпорядження) дає змогу перевірити законність в кожному конкретному випад­ку залучення працівників до роботи в дні щотижневого відпо­чинку, підвищує відповідальність власника або уповноваженого ним органу за суворе дотримання режиму робочого часу і часу відпочинку, а також є важливим доказом при вирішенні трудо­вих спорів про компенсацію за роботу у вихідні дні.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи дер­жавні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника орга­ну, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства (ст. 20 Закону України «Про державну службу» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Ст. 490).

6.             За будь-яких обставин забороняється залучати до роботи у

вихідні дні вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох

254

Глава V

Час відпочинку

255

років (ст. 176 Кодексу), батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі) (ст. 186і Кодексу), працівників молодше вісімнадцяти років (ст. 192 Кодексу). Залучення громадян похилого віку до роботи у вихідні дні допускається за їх згодою і за умови, коли це не протипоказано їм за станом здоров'я (ст. 13 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та ін­ших громадян похилого віку в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 4. - Ст. 18).

Стаття 72.      Компенсація за роботу у вихідний день

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сто­рін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правила­ми статті 107 цього Кодексу.

(Стаття 72 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 5938-11 від 27.05.88)

У разі залучення певних працівників до роботи у вихідний день власник або уповноважений ним орган зобов'язаний нада­ти їм інший день відпочинку чи оплатити роботу у вихідний день в подвійному розмірі за правилами обчислення грошової компен­сації, передбаченими ст. 107 Кодексу. Один з цих засобів компен­сації роботи у вихідний день обирається за згодою сторін.

На відміну від законодавства, що діяло раніше коли інший день відпочинку надавався протягом найближчих двох тижнів, коментована стаття не обмежує надання відгулу будь-яким тер­міном. Отже, час використання іншого дня відпочинку також залежить від узгодження сторін.

Працівник не вправі самовільно використовувати без погод­ження з власником або уповноваженим ним органом дні відгу­лів, оскільки такі дії працівника розцінюються як відсутність на роботі без поважних причин, що може призвести до звільнення за п. 4 ст. 40 Кодексу (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України трудових спо­рів» № 9 від 6 листопада 1992 p.).

Зайнятим у рослинництві робітникам державних сільсько­господарських підприємств у разі залучення їх у передбаченому законом порядку в період напружених польових робіт (сівба, до-

гляд за посівами, заготівля кормів, збирання врожаю, оранка зибу) до роботи в установлені за графіком вихідні дні замість них нада­ються після закінчення кожного такого періоду інші дні відпочин­ку. В цих випадках дні відпочинку можуть підсумовуватися за період, що не перевищує двох місяців. Причому в разі ненадання робітникам установлених за графіком днів відпочинку протягом, як на той час було визначено законодавством, найближчих двох тижнів їм поряд з наданням інших днів відпочинку провадиться доплата за роботу в дні відпочинку за графіком у встановлених законом розмірах. Стаття 73.      Святкові і неробочі дні

Встановити такі святкові дні:

1 січня — Новий рік

січня — Різдво Христове

березня — Міжнародний жіночий день

1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих

9              травня — День Перемоги

28 червня — День Конституції України

24 серпня — День незалежності України.

Робота також не провадиться в дні релігійних свят:

7 січня — Різдво Христове

один день (неділя) — Пасха (Великдень)

один день (неділя) — Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) кон­фесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, уста­нов, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх ве­ликих свят з відпрацюванням за ці дні.

У дні, зазначені у частинах першій і другій цієї статті, допу­скаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, орга­нізації), роботи, викликані необхідністю обслуговування насе­лення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні

роботи.

Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті

107 цього Кодексу.

(Стаття 73 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2240-10 від 29.07.81; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 1205-12 від 18.06.91, № 2417-12 від 05.06.92. № 256/96-ВР від 28.06.96, № 1421-XIV від 1.02.2000)

256

Глава V

Час відпочинку

257

1.             У зазначені в коментованій статті святкові і неробочі дні

працівники, як правило, до роботи не залучаються.

Передбачений частиною четвертою статті перелік робіт, що як виняток з загального правила допускається в святкові та не­робочі дні, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

До робіт у святкові і неробочі дні працівники зазначених у коментованій статті підприємств, установ, організацій залучаються згідно з графіками змінності, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з відповідним проф­спілковим комітетом. Тому ніякого окремого дозволу профспіл­кового комітету на проведення таких робіт у святкові і неробочі дні не вимагається.

Відповідно до частини першої коментованої статті 7 січня — Різдво Христове зазначено серед святкових днів.

У частині другій йдеться про релігійні свята, в які також не проводиться робота. Це так звані неробочі дні, що випливає з самої назви ст. 73 Кодексу. Проте визначення 7 січня — Різдва Христового як неробочого дня не позбавляє його статусу святко­вого дня.

Редакцію назви та змісту коментованої статті було визначе­но в березні 1991 p., тобто у той час, коли законодавець не вва­жав за доцільне визнати святковими усі дні релігійних свят (Ве­ликдень, Трійця), ввівши термін «неробочі дні». По суті ж і не­робочі дні, і святкові є тотожними з огляду на те, що у ці дні робота не проводиться; проведення робіт у святкові і неробочі дні допускається у виняткових випадках (частина четверта ко­ментованої статті); робота у зазначені дні компенсується відповід­но до ст. 107 Кодексу (частина п'ята коментованої статті); якщо пі дні збігаються з вихідним днем, передбачено перенесення ви­хідного дня на наступний після святкового або неробочого (час­тина третя ст. 67 Кодексу); святкові, так само як і неробочі дні, не враховуються при визначенні тривалості щорічних відпусток (ст. 5 Закону України «Про відпустки»).

На безперервно діючих підприємствах, а також при підсу­мованому обліку робочого часу робота у святкові і неробочі дні включається в місячну норму робочого часу.

Робота у святкові і неробочі дні оплачується в подвійному розмірі (ст. 107 Кодексу).

Якщо робота у святкові та неробочі дні проводилась понад норми робочого часу і за бажанням працівника йому надається інший день відпочинку, то в цьому випадку оплата за роботу в святковий і неробочий день проводиться в одинарному розмірі. Інший день відпочинку надається працівникові з розрахунку день за день.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника ор­гану, в якому вони працюють, з'являтися на службу у святкові і неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чин­ного трудового законодавства (ст. 20 Закону України «Про дер­жавну службу» // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. - Ст. 490).

Чергування у святкові і неробочі дні працівникам з ненор-мованим робочим днем компенсуються наданням протягом най­ближчих десяти днів відгулу тієї самої тривалості, що й чергу­вання.

Стаття 74.      Щорічні відпустки

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з під­приємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також пра­цюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються що­річні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх пе­ріод місця роботи (посади) і заробітної плати.

(Стаття 74 в редакції Закону № 117-XIV (117-14) від 18.09.98)

1.             Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки

є реалізацією їх права на відпочинок, що закріплено ст. 45 Кон­

ституції України.

Щорічна відпустка є одним з важливих видів часу відпочинку працівників, протягом якого вони не виконують своїх обов'язків за трудовим договором.

Збереження за працівниками на період відпустки місця робо­ти (посади) і середнього заробітку є важливою умовою для реаль­ного використання ними щорічної відпустки.

2.             У період перебування працівників у відпустці заборонено

звільнення їх з ініціативи власника або уповноваженого ним ор­

гану, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, ор­

ганізації (частина третя ст. 40 Кодексу).

9  3..5

258

Глава V

Час відпочинку

259

Правом на щорічну відпустку користуються всі працівни­ки, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичної особи згідно з трудовим договором з підляганням вну­трішньому трудовому розпорядку.

Працівникам, які працюють за сумісництвом, відпустка на суміщуваній роботі надається водночас з відпусткою за основ­ною роботою (п. З постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 3 квітня 1993 р. // ЗП України. — 1993. — № 9; п. 6 Положен­ня про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженого наказом Мін­праці, Мінюсту і Мінфіну від 28 червня 1993 р. // Бюлетень Мін­праці України. — 1993. — № 8; пункт 6 частина сьома ст. 10 Закону України «Про відпустки» // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 2. - Ст. 4).

Щорічні відпустки складаються з основної та додаткових відпусток, передбачених ст. ст. 6, 7, 8, 19 Закону України «Про відпустки» (Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 2. — Ст. 4).

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законо­давством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду (п. 2 Порядку обчислення середньої за­робітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р. // ЗП України. — 1995. — № 4. - Ст. 111).

При обчисленні середньої заробітної плати включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну робо­ту та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; умови праці та інші); виробничі премії; винагорода за підсумками річ­ної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробі­ток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунко­вою відомістю на заробітну плату.

Всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо (п. З Поряд­ку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р. // ЗП України. - 1995. - № 4. - Ст. 111).

Стаття 75.      Тривалість щорічної основної відпустки

Щорічна основна відпустка надається працівникам триваліс­тю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна осно­вна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної від­пустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути мен­шою за передбачену частиною першою цієї статті.

(Стаття 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91, в редакції Закону № 117-Х IV (117-14) від 18.09.98)

Тривалість відпусток незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях. При визначенні три­валості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівни­кам, які мають дітей (ст. 19 Закону України «Про відпустки») не враховуються святкові та неробочі дні, передбачені ст. 73 Кодек­су (ст. 5 Закону України «Про відпустки» // Відомості Верховної Ради України. 1997. № 2. Ст. 4).

Переведення тривалості щорічної відпустки із робочих в ка­лендарні дні провадиться шляхом множення тривалості відпуст­ки в робочих днях на дріб 7/6.

Якщо до прийняття Закону України «Про відпустки» три­валість мінімальної відпустки становила 12 робочих днів, що при переведенні тривалості щорічної відпустки із робочих у календар­ні дні становить 14 календарних днів, то чинним законодавством передбачено надання працівникам щорічної основної відпустки тривалістю не менш як 24 календарні дні.

Основна відпустка більшої тривалості надається окремим ка­тегоріям працівників, передбаченим частинами другою-восьмою ст. 6 Закону України «Про відпустки».

4.             Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої,

металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зай­

нятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні

шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних ро­

ботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні

корисних копалин, надається щорічна основна відпустка три­

валістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпра-

9*

260

Глава V

Час відпочинку

261

цьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календар­них днів (частина друга ст. 6 Закону України «Про відпустки» // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 2. — Ст. 4).

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, нада­ється щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів — 24 календарних дні із збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше (частина третя ст. 6 Закону «Про відпустки»).

Працівникам лісової промисловості та лісового господарс­тва, державних заповідників, національних парків, що мають лі­сові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготі­вельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 570 від 9 червня 1997 р. затверджено Список робіт, професій і посад працівників лісової промисловості та лісового господарства, державних запо­відників, національних парків, що мають лісові площі, лісомис­ливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогоспо­дарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким надається щорічна відпустка тривалістю 28 календарних днів, і Порядок його застосування.

Списком передбачено роботи і професії лісозаготівлі, підсоч-ки лісу, лісогосподарської діяльності, а також посади керівників, спеціалістів і службовців.

Порядком застосування Списку встановлено, зокрема, що у лісовпорядчих підприємствах щорічна основна відпустка 28 ка­лендарних днів надається працівникам лісовпорядчих робіт на польовий період, але не менш як на 3 місяці протягом року.

Постійними лісозаготівельними дільницями, які входять до складу підприємств інших галузей народного господарства, де працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів, є виробничі підрозділи цілорічної дії, очолю­вані майстрами, які мають плановий обсяг заготівлі і вивезення деревини не менш як 4 тис. куб. метрів на рік.

Порядком враховано частини сьому та восьму ст. 6 Закону «Про відпустки», відповідно до яких інвалідам І і II груп щорічна

основна відпустка надається тривалістю ЗО календарних днів, а особам віком до вісімнадцяти років — 31 календарний день.

Воєнізованому особовому складу гірничо-рятувальних час­тин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 кален­дарних днів, невоєнізованим працівникам гірничо-рятувальних частин — 24 календарних дні із збільшенням за кожних два від­працьованих роки на два календарних дні, але не більше 28 кален­дарних днів (частина п'ята ст. 6 Закону «Про відпустки»).

Керівним працівникам навчальних закладів та установ осві­ти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших уста­нов і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверженому Ка­бінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 346 від 14 квітня 1997 р. (Зібрання законодавства України. — 1997. — № 4. — Ст. 200) затверджено Порядок надання щорічної основної відпу­стки тривалістю до 56 календарних днів керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим праців­никам, а також додаток до Порядку, який визначає конкретну три­валість щорічної основної відпустки залежно від займаної поса­ди та навчального закладу чи наукової установи, організації.

Порядком передбачено, зокрема, що керівним, педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам навчальних за­кладів щорічна основна відпустка повної тривалості у перший та наступні роки надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Особам, які працюють в установі на умовах неповного робо­чого часу, у тому числі особам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надаєть­ся щорічна основна відпустка повної тривалості.

У разі звільнення працівників навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова ком­пенсація виплачується за не використані ними дні щорічної основної відпустки з розрахунку повної її тривалості, а особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, — пропор­ційно до відпрацьованого ними часу (з розрахунку тривалості Щорічної основної відпустки за кожний відпрацьований місяць

262

Глава V

Час відпочинку

263

5,6; 4,2 і 2,8 календарних дня за тривалості щорічної основної відпустки відповідно 56, 42 і 28 календарних днів).

Додатком до Порядку визначено конкретну тривалість щоріч­ної основної відпустки в залежності від посади працівника та навчального закладу чи наукової установи (дошкільні навчальні заклади; позашкільні навчальні заклади; середні навчальні за­клади для громадян, які потребують соціальної допомоги і реабі­літації; вищі навчальні заклади, заклади післядипломної освіти; навчально-методичні (методичні) кабінети (центри); науково-дослідні та наукові підрозділи установ, організацій, підприємств).

9.             Інвалідам І і II груп надається щорічна основна відпустка

тривалістю ЗО календарних днів, а інвалідам III групи — 26

календарних днів (частина сьома ст. 6 Закону України «Про від­

пустки»).

10.           Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна ос­

новна відпустка тривалістю 31 календарний день (частина вось­

ма ст. 6 Закону України «Про відпустки»; частина друга коменто­

ваної статті в редакції Закону України № 117 — XIV від 18 верес­

ня 1998 p.).

Якщо працівник досяг 18-річного віку протягом того робочо­го року, за який йому надається відпустка, тривалість відпустки обчислюється таким чином: за час роботи до 18 років — з розра­хунку 31 календарного дня (по 2,6 дня відпустки за кожен місяць роботи у цьому періоді), а за час після досягнення 18 років — на загальних підставах, тобто в розмірі, встановленому за виконува­ною роботою чи посадою, яку він обіймає, але з розрахунку не менш як 24 календарних дні.

11.           Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам

відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу

(частина дев'ята ст. 6 Закону України «Про відпустки»).

Постановою Кабінету Міністрів України № 278 від 28 берез­ня 1997 р. затверджено Список сезонних робіт і сезонних галу­зей, яким передбачено роботи в лісовій промисловості і лісовому господарстві, в торфяній промисловості, сільському господарст­ві (овочівництво, садівництво, виноградарство тощо), в перероб­них галузях промисловості (підприємства переробки плодо­овочевої продукції, підприємства цукрової галузі промисловос­ті), в санаторно-курортних закладах і закладах відпочинку (роботи,

пов'язані з санаторно-курортним обслуговуванням хворих і від­почиваючих).

12. Відповідно до частини десятої ст. 6 Закону України «Про відпустки» положення цієї статті щодо тривалості щорічної ос­новної відпустки не поширюється на працівників, тривалість від­пустки яким установлюється іншими актами законодавства. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передба­чену частинами першою, сьомою і восьмою зазначеної статті, тобто відповідно 24 календарних дні (найменша тривалість що­річної основної відпустки), 30 календарних днів для інвалідів І і II груп та 26 календарних днів — інвалідів III групи і 31 календар­ного дня для осіб віком до вісімнадцяти років.

Отже, іншими актами законодавства встановлено таку трива­лість щорічної основної відпустки;

для державних службовців — 30 календарних днів (ст.35 Закону України «Про державну службу» // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52. - Ст. 490);

для суддів — 35 календарних днів у перерахунку з 30 робо­чих днів (п. 5 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» // Відо­мості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — Ст. 56);

для прокурорів — 30 календарних днів (ст. 49 Закону Укра­їни «Про прокуратуру» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. - № 53. - Ст. 793).

Стаття 76.      Щорічні додаткові відпустки та їх тривалість

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:

за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

за особливий характер праці;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та поря­док їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

(Стаття 76 в редакції Закону № 117-XIV (117-14) від 18.09.98)

1. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів на­дається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негатив­ним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів (час­тина перша ст. 7 Закону України «Про відпустки»). Список ви-

264

Глава V

Час відпочинку

265

робництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умо­вами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну відпустку, затверджено постановою Кабінету Мініст­рів України № 1290 від 17 листопада 1997 р. (Зібрання законо­давства України. — 1998. — № 2. — Ст. 66).

Конкретна тривалість відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці встановлюється колективним чи трудо­вим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах (час­тина друга ст. 7 Закону України «Про відпустки»).

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'яза­на з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним наван­таженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здо­ров'я, — тривалістю до 35 календарних днів (п. 1 частини першої ст. 8 Закону «Про відпустки»).

Список виробництв, робіт, професій і посад, які дають право на зазначену додаткову відпустку, затверджено постановою Ка­бінету Міністрів України № 1290 від 17 листопада 1997 р. (Зі­брання законодавства України. — 1998. — № 2. — Ст. 66).

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особ­ливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором, залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (частина друга ст. 8 Закону «Про відпустки»).

4.             Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці

надається також працівникам з ненормованим робочим днем

тривалістю до 7 календарних днів за списками посад, робіт та

професій, визначених колективним договором (п. 2 частини пер­

шої ст. 8 Закону «Про відпустки»).

Конкретна тривалість зазначеної додаткової відпустки вста­новлюється колективним чи трудовим договором, залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (частина друга ст. 8 Закону «Про відпустки»).

5.             Додаткова відпустка за ненормований робочий день також

надається працівникам, які зайняті у режимі неповного робочого

дня.

За практикою, що склалася у минулі роки, тим, хто працював неповний робочий день, додаткова відпустка не надавалась. Проте

при цьому не враховано положення, закріплене частиною третьою ст. 56 Кодексу, відповідно до якої робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу тру­дових прав працівників. Крім того, додаткова відпустка праців­никам з ненормованим робочим днем надається не тільки як ком­пенсація за їх навантаження, а й за особливий характер праці. З урахуванням наведеного колективним договором визначаються списки посад, робіт та професій. Працівнику, посада чи профе­сія якого передбачена цим списком, встановлюється конкретна тривалість додаткової відпустки в межах до 7 календарних днів.

Затвердивши Списки виробництв, робіт, професій і посад, робота в яких дає право на додаткову відпустку за роботу із шкід­ливими і важкими умовами праці, а також за особливий характер праці окремих категорій працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантажен­ням або виконується в умовах підвищеного ризику для здоров'я, Кабінет Міністрів встановив, що додаткові відпустки з кількох підстав надаються працівникам, професії та посади яких позна­чені у Списках позначкою «1» (постанова Кабінету Міністрів України № 1290 від 17 листопада 1997 р. // Зібрання законодав­ства України. - 1998. - № 2. - Ст. 66).

Крім щорічної основної відпустки, додаткових відпусток за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці частиною першою ст. 4 Закону «Про відпустки» встановлено також інші додаткові відпустки, передбачені зако­нодавством. Йдеться, зокрема, про додаткові відпустки, які пе­редбачено для окремих категорій працівників до прийняття За­кону «Про відпустки»:

державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка трива­лістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищу­вати 15 календарних днів (постанова Кабінету Міністрів України № 250 від 27 квітня 1994 p.);

суддям надається щорічна додаткова відпустка, тривалість якої залежить від стажу роботи на посаді судді: при стажі від 10 до 15 років тривалість щорічної додаткової відпустки становить

266

Глава V

Час відпочинку

267

5 календарних днів; при стажі від 15 до 20 років — 10 календар­них днів; при стажі 20 років і більше — 15 календарних днів;

атестованим працівникам прокуратури надається щорічна додаткова відпустка, тривалість якої залежить від стажу роботи в прокуратурі: при стажі більш як 10 років — 5 календарних днів; при стажі більш як 15 років — 10 календарних днів; при стажі більш як 20 років — 15 календарних днів;

громадянам, віднесеним до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, надається додаткова від­пустка тривалістю 14 робочих днів (16 календарних днів) — (п. 22 ст. 20 і ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

За працівниками, які користувались відпусткою більшої тривалості, ніж передбачено Законом «Про відпустки», зберіга­ються відпустки раніше встановленої тривалості на весь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на поса­дах, професіях, роботах, що давали їм право на цю відпустку (п. 2 постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Зако­ну України «Про відпустки»» № 505/96 від 15 листопада 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. 1997. № 2. Ст. 5).

Статтею 19 Закону України «Про відпустки» передбачено надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей:

жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається до­даткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних;

зазначена відпустка надається за тих самих умов і в тому ж порядку жінці, яка усиновила дитину, батькові, який вихо­вує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебу­вання матері в лікувальному закладі), особі, яка взяла дитину під опіку.

Стаття 77.      Творча відпустка

Творча відпустка надається працівникам для закінчення ди­сертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих від­пусток установлюються Кабінетом Міністрів України.

(Стаття 77 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4534-11 від 03.09.87; Законом № 263/95- ВР від 05.07.95; в редакції Закону Mil 7-XIV(l 17-14) від 18.09.98)

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про відпустки» Кабі­нет Міністрів України постановою № 45 від 19 січня 1998 р. за­твердив умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток (Зібрання законодавства України. — 1998. —- № 5. — Ст. 165).

Творчі відпустки надаються працівникам підприємств, уста­нов та організацій незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття науково­го ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручни­ка, а також монографії, довідника тощо.

3.             Працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із

науковою роботою, надається творча відпустка для закінчення

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук трива­

лістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора

наук — до шести місяців.

Для отримання творчої відпустки працівник до своєї заяви до­дає рекомендацію вченої ради навчального вищого закладу освіти III—TV рівня акредитації чи науково-дослідного інституту відпові­дного профілю (науково-технічної ради центрального органу вико­навчої влади) про доцільність надання творчої відпустки.

Щоб отримати таку рекомендацію, здобувач наукового ступеня має зробити наукову доповідь на засіданні кафедри, відділу або лабораторії, де проводиться наукова робота. За результатами до­повіді кафедра, відділ, лабораторія надають вченій раді мотивова­ний висновок з обгрунтуванням тривалості творчої відпустки.

4.             Особам, які закінчили аспірантуру чи докторантуру, творча

відпустка для закінчення дисертації на здобуття наукового сту­

пеня відповідно кандидата і доктора наук не надається.

Творча відпустка не надається також здобувачу одного й того самого наукового ступеня повторно.

5.             Працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із

творчою роботою, надається творча відпустка для написання під­

ручника чи наукової праці тривалістю до трьох місяців. До сво­

єї заяви працівник додає довідку видавництва про включення під­

ручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточ­

ний рік.

Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за

268

Глава V

Час відпочинку

269

письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського ко­лективу.

Творчі відпустки оформлюються наказом власника або упов­новаженого ним органу підприємства, установи, організації.

На час творчих відпусток за працівниками зберігається мі­сце роботи (посада) та заробітна плата.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу творчої відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання від­пустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в уста­нові, організації менше року, середню заробітну плату обчислю­ють виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першо­го числа наступного місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка. Час, протя­гом якого працівники згідно з чинним законодавством або з ін­ших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахунково­го періоду (п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р. // ЗП України. — 1995. -№4.^- Ст. 111).

Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками, передбаченими законодавством (п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 45 від 19 січня 1998 р. // Зібрання законодавства України. — 1998. — № 5. — Ст. 165).

Стаття 78.      Невключения днів тимчасової непрацездатності до щорічних відпусток

Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.

(Стаття 78 в редакції Закону № II7-Х/У (117-14) від 18.09.98)

1. Щорічні відпустки надаються для відпочинку. Тому дні тимчасової непрацездатності працівника, відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами в рахунок щорічних відпусток не включа­ються. При захворюванні працівника під час перебування у від­пустці відпустка продовжується на кількість днів непрацездатно­сті або за погодженням з власником або уповноваженим ним органом переноситься на інший час. При цьому не має значен-

ня, чи використовується щорічна основна або додаткова відпус­тка і чи підлягає оплаті лікарняний листок.

Відпустка також переноситься на інший час чи продовжу­ється у випадку хвороби або травми, які трапилися під час відпу­стки, засвідчених довідкою лікувально-профілактичної установи.

Якщо тимчасова непрацездатність у працівника настала до початку щорічної відпустки, то відпустка повинна бути перене­сена на інший період. Термін її надання встановлюється за зго­дою між працівником і власником або уповноваженим ним орга­ном (п. 1 частини другої і частина четверта ст. 80 Кодексу).

Законодавство передбачає продовження чи перенесення щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності самого працівника, тому відпустка не продовжується і не переноситься у зв'язку з тим, що працівник у період відпустки доглядав за членом сім'ї, що захворів.

Якщо в період щорічної відпустки у жінки-працівниці нас­тає термін відпустки по вагітності та пологах, то їй видається до-пологовий лікарняний листок. Невикористані дні щорічної відпу­стки мають бути надані після закінчення пологової відпустки.

Стаття 79.      Порядок і умови надання щорічних відпусток. Відкликання з відпустки

Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення ше­сти місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в уста­нові, організації.

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимі­сячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на пред­ставництво трудовим колективом органом і доводяться до відо-

270

Глава V

Час відпочинку

271

ма всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інте­реси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, уста­новлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна без­перервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещас­них випадків, простою, загибелі або псування майна підприємс­тва, установи, організації з додержанням вимог частини шостої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством.

(Стаття 79 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 4617-Ю від 24.01.83; Законом№ 871-12від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV (117-14) від 18.09.98)

Щорічні відпустки надаються працівникам за відпрацьова­ний робочий рік, який відраховується з дня укладання трудового договору (частина перша ст. 6 Закону України «Про відпустки»).

Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, а також за особливий характер праці (працівникам з ненормованим робочим днем, окремим категорі­ям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я) надається понад щоріч­ну основну відпустку за однією підставою, обраною працівни­ком. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 1290 від 17 листопада 1997 р. (Зібрання законодавства України. — 1998. — № 2. - Ст. 66).

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника мо­жуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї (частина друга ст. 10 Закону України «Про відпу­стки»).

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються праців­никові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як пра­вило, до закінчення робочого року (частина четверта ст. 10 Зако­ну України «Про відпустки»).

Відповідно до частини першої коментованої статті та частини п'ятої ст. 10 Закону України «Про відпустки» право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у пер­ший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперерв­ної роботи наданому підприємстві, в установі, організації.

У разі надання працівникові щорічних основної та додат­кових відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперерв­ної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпра­цьованого часу.

Проте до настання шестимісячного терміну безперервної ро­боти у перший рік роботи на даному підприємстві щорічні відпу­стки повної тривалості за бажанням працівника надаються:

жінкам — перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та поло­гами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

інвалідам;

особам віком до вісімнадцяти років;

чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;

особам, звільненим після проходження строкової військо­вої або альтернативної (невійськової) служби, якшо після звіль­нення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців не враховуючи часу переїзду на постійне місце прожи­вання;

сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

працівникам, які успішно навчаються в навчальних закла­дах та бажають приєднати відпустку до часу складання екзаме­нів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

272

Глава V

Час відпочинку

273

8)             працівникам, які не використали за попереднім місцем

роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не

отримали за неї грошової компенсації;

9)             працівникам, які мають путівку (курсовку) для санаторно-

курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

в інших випадках, передбачених законодавством, колек­тивним або трудовим договором (частина сьома ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

До інших випадків, передбачених законодавством, можна віднести п. 13 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війсь­кової служби та їх соціальний захист» (Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 40—41. — Ст. 249), відповідно до якого ветерани військової служби мають право на щорічну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну безпе­рервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві, в установі чи організації.

Після першого року роботи щорічна відпустка працівнико­ві може бути надана в будь-який час відповідного робочого року.

З урахуванням необхідності забезпечення нормальної ро­боти підприємства, установи, організації відпустки працівникам надаються рівномірно протягом усього року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, що скла­даються власником або уповноваженим ним органом за пого­дженням з профспілковим або іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, на кожний календар­ний рік і доводяться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток в межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити праців­ника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

З метою забезпечення рівномірності чергових відпусток ре­комендується надавати їх не тільки з першого чи п'ятнадцятого числа за календарем, а рівномірно розподіляти їх протягом кож­ного місяця.

Поряд з цим відпустки можуть надаватися працівникам не тільки послідовно один за одним, але й одноразово всім їм або певним їх групам. Зокрема, це може бути у зв'язку з тимчасовим припиненням роботи підприємства, установи, організації чи ре­монт устаткування.

Затверджені графіки відпусток є обов'язковими як для вла­сника або уповноваженого ним органу, так і для працівників. Будь-які зміни в них можливі, як правило, лише за взаємною домовленістю між власником або уповноваженим ним органом і відповідним працівником. Але в разі несподіваного припинення робіт на підприємстві, в установі, організації чи в окремих їх структурних підрозділах у зв'язку з виробничою аварією, стихій­ним лихом тощо, коли надання відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході робо­ти підприємства, установи, організації, відпустки можуть бути надані працівникам з істотним відхиленням від раніше встанов­леної за графіком черговості.

При складанні графіків відпусток враховуються вказівки, що містяться з приводу цього в колективних договорах, а також відповідні вимоги чинного законодавства. Зокрема, частиною дванадцятою ст. 10 Закону України «Про відпустки» встановле­но, що за бажанням працівника щорічні відпустки надаються в зручний для нього час:

особам віком до вісімнадцяти років;

інвалідам;

жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;

жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові за­слуги перед Батьківщиною;

ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а Також особам, на яких поширюється чинність

274

Глава V

Час відпочинку

275

Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціаль­ного захисту»;

9)             батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;

10)           в інших випадках, передбачених законодавством, колек­

тивним або трудовим договором.

12.           До інших випадків, передбачених законодавством, можна

віднести п. 12 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війсь­

кової служби та їх соціальний захист» (Відомості Верховної Ради

України. — 1998. — № 40-4. — Ст. 249), відповідно до якого

ветеранам військової служби надається право використання що­

річної відпустки за місцем роботи у зручний для них час.

13.           Керівним працівникам навчальних закладів та установ

освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших уста­

нов і закладів, педагогічним, науково-педагогічним та науковим

працівникам щорічні відпустки повної тривалості у перший та

наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалеж­

но від часу прийняття їх на роботу (частина тринадцята ст. 10

Закону України «Про відпустки»).

Громадянам, віднесеним до 1 та 2 категорій постраждалих від Чорнобильської катастрофи, передбачено використання що­річних відпусток у зручний для них час (п. 22 ст. 20 і ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» // Відомос­ті Верховної Ради України. — 1991. — № 16. — Ст. 200; — 1992. № 13. - Ст. 178; 1992. - № 37. - Ст. 543).

Працівникам, які навчаються у навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням при­єднуються до часу проведення настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів, часу підготов­ки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою (частина чотирнадцята ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною фор­мами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах (частина п'ятнадцята ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості нада­ються в літній період наприкінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу (частина шістнадцята ст. 10 За­кону України «Про відпустки»).

Установлений коментованою статтею поділ відпустки пра­цівника може відбутися тільки тоді, коли він сам про це просить у зв'язку з певними обставинами, які в нього склалися. Власник або уповноважений ним орган не вправі виступати ініціатором по­ділу на частини відпустки працівника. Поділ відпустки допуска­ється за умови, що працівник зможе відпочити протягом не менш як чотирнадцять календарних днів безперервно. При цьому неви­користана частина відпустки надається з дня тижня, що є насту­пним за днем закінчення попередньої використаної її частини. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано пра­цівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після його закінчення (частини шоста та сьома коменто­ваної статті, частини перша і друга ст. 12 Закону України «Про відпустки»).

З прийняттям Закону України «Про відпустки» стало мож­ливим відкликання працівника з щорічної відпустки. Проте воно може відбутися: лише за згодою працівника; за умови, що основ­на безперервна частина відпустки становитиме не менш як 14 календарних днів; у таких випадках: для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства та в інших випадках, передбачених законо­давством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на опла­ту невикористаної частини відпустки (ст. 12 Закону україни «Про відпустки» та частина восьма коментованої статті).

До інших випадків, передбачених законодавством, можна віднести можливість відкликання з щорічної відпустки державних службовців (п. З ст. 20 Закону України «Про державну службу»).

21.           Оскільки відкликання з відпустки допускається лише за

згодою працівника, відмову його (незалежно від причини) від

виконання розпорядження власника або уповноваженого ним

органу про вихід на роботу до закінчення щорічної відпустки

немає підстав розглядати як порушення трудової дисципліни.

276

Глава V

Час відпочинку

277

Стаття 80.      Перенесення щорічної відпустки

Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути пере­несена на інший період у разі:

порушення власником або уповноваженим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки (ча­стина п'ята статті 79 цього Кодексу);

несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина третя статті 115 цього Кодексу).

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі:

тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у вста­новленому порядку;

виконання працівником державних або громадських обо­в'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та поло­гами;

збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчан­ням.

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваже­ного ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погоджен­ням з профспілковим або іншим уповноваженим на представниц­тво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо від­битися на нормальному ході роботи підприємства, установи, ор­ганізації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не мен­ше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її на­дання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її вико­ристання, то невикористана частина щорічної відпустки нада­ється після закінчення дії причин, які її перервали, або за зго­дою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України «Про відпустки».

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної трива­лості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протя­гом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та праців­никам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за робо­ту із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

(Стаття 80 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР №4617-10 від 24.01.83, № 7543-11 від 19.05.89; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV (117-14) від 18.09.98)

1.             Перенесення щорічної відпустки на інший період передба­

чено:

на вимогу працівника;

за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Крім того, передбачено перенесення щорічної відпустки на

інший період або її продовження з причин, які позбавили пра­цівника можливості скористатися відпусткою.

На вимогу працівника щорічна відпустка має бути перене­сена на інший період у разі порушення власником або уповнова­женим ним органом терміну повідомлення працівника про час надання відпустки. Відповідно до частини п'ятої ст. 79 Кодексу і частини десятої ст. 10 Закону України «Про відпустки» власник або уповноважений ним орган, узгодивши з працівником конк­ретний період надання щорічної відпустки в межах, установле­них графіком, зобов'язаний письмово повідомити його про дату початку відпустки не пізніше як за два тижні до встановленого графіком терміну.

На вимогу працівника щорічна відпустка повинна бути пе­ренесена також у разі несвоєчасної виплати власником або упо­вноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Відповідно до частини першої ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за час від­пустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.

При перенесенні щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або упов­новаженим ним органом (частина четверта коментованої статті і частина четверта ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

4.             За ініціативою власника або уповноваженого ним органу

перенесення відпустки працівникові на інший період може від-

278

Глава V

Час відпочинку

279

бутися у тих випадках, коли надання йому відпустки відіб'ється на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації. Власник або уповноважений ним орган повинен погодити пере­несення відпустки з профспілковим або іншим органом, уповно­важеним на представництво трудовим колективом. Крім того, і це головне, власник або уповноважений ним орган має отримати письмову згоду працівника на перенесення його щорічної відпус­тки з причин виробничого характеру. При цьому частину відпу­стки тривалістю не менш як 24 календарних дні власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надати працівнику в поточному робочому році.

5.             Однією з причин для перенесення або продовження відпу­

стки, яка позбавила працівника можливості відпочити, є його

тимчасова непрацездатність, засвідчена у встановленому поряд­

ку (п. 1 частини другої коментованої статті та ст. 11 Закону України

«Про відпустки»).

Під час тимчасової непрацездатності працівника, що засвід­чена лікарняним листком, власник або уповноважений ним ор­ган не вправі видати наказ про надання йому відпустки, а зобо­в'язаний за погодженням з ним перенести її на інший період.

У разі ж настання у працівника тимчасової непрацездатності, що засвідчена лікарняним листком, під час відпустки власник або уповноважений ним орган зобов'язаний продовжити її на відповідну кількість днів. За згодою сторін невикористана части­на щорічної відпустки може бути перенесена на інший період, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. При цьому основна безперервна частина щорічної відпустки має ста­новити не менш як 14 календарних днів, тобто необхідно дотри­муватися правил поділу щорічної відпустки на частини (ст. 79 Кодексу і ст. 12 Закону України «Про відпустки»).

Оскільки підставою для перенесення чи продовження відпус­тки є тимчасова непрацездатність самого працівника, у зв'язку з доглядом за хворим членом сім'ї надана йому відпустка не про­довжується.

6.             Перенесення або продовження щорічної відпустки у зв'яз­

ку з виконанням працівником державних або громадських обо­

в'язків передбачено в тому разі, коли згідно з законодавством він

підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збережен­ням заробітної плати (п. 2 частини другої коментованої статті і ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

Місце роботи і середній заробіток зберігаються: за свідками, яких викликано до суду в цивільній справі (ст. 71 Цивільного процесуального кодексу України); за свідками, потерпілими, пе­рекладачами, експертами, спеціалістами і понятими — за час, витрачений ними у зв'язку з викликом до органів дізнання, по­переднього слідства, прокуратури і суду (ст. 92 Кримінально-про­цесуального кодексу України); за зареєстрованими кандидатами у президенти України на час передвиборної кампанії (ст. 34 За­кону України «Про вибори президента України»; за довіреними особами кандидата в народні депутати України на час, що необ­хідний для підготовки і проведення зборів та інших передвибор­них заходів (ст. 29 Закону України «Про вибори народних депу­татів України»; за членами комісій по всеукраїнському і місце­вих референдумах (ст. 31 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми»; за особами, які беруть участь в колектив­них переговорах як представники сторін, фахівці, запрошені для участі в робочих комісіях, на період колективних переговорів і підготовки проекту колективного договору, угоди (ст. 12 Закону України «Про колективні договори і угоди»); за членами призо­вних комісій, членами лікарських комісій при військових комі­саріатах та іншими працівниками під час прийняття допризов­ників на військовий облік і призову громадян на військову служ­бу (ст. 43 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу») тощо.

7. Щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена у разі настання строку відпустки у зв'язку з вагіт­ністю та пологами (п. З частини другої коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»)

Щорічна відпустка надається для відпочинку. Тому відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не вклю­чається (частина друга ст. 78 Кодексу).

За бажанням жінки-працівниці щорічна відпустка надається у зручний для неї час: перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї (п. З частини дванадцятої ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

280

Глава У

Час відпочинку

281

Якшо строк відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами на­стає під час щорічної відпустки, то жінці-працівниці видається лікарняний листок. Невикористані дні щорічної відпустки ма­ють бути надані їй після закінчення відпустки у зв'язку з вагітні­стю та пологами або за згодою сторін перенесені на інший пері­од з дотриманням правил, установлених ст. 79 Кодексу щодо поділу щорічної відпустки на частини.

8. Можливі випадки збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. Оскільки ця відпустка надається як пільга для працівників, які поєднують роботу з навчанням (глава XIV Кодексу), вона не може бути поглинута щорічною відпусткою, навіть якщо вони збігаються за часом. Це питання вирішується таким чином: якщо початок щорічної відпустки збігається з від­пусткою у зв'язку з навчанням, то щорічна відпустка перено­ситься на інший період за погодженням працівника з власником або уповноваженим ним органом; якщо ж відпустка у зв'язку з навчанням починається у період щорічної відпустки, працівник повинен оформити відпустку у зв'язку з навчанням до її початку і погодити з власником або уповноваженим ним органом час використання частини щорічної відпустки, що залишилася не­використаною, — чи після закінчення навчальної відпустки, чи перенести на інший період (частина четверта коментованої стат­ті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

9. Строки, встановлені для використання перенесених, про­довжених і поділених на частини щорічних відпусток, а також заміни відпустки грошовою компенсацією свідчать про те, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечи­ти відпочинок працівника шляхом надання йому хоча б частини відпустки: в одних випадках не менш як 24 календарних дні (ча­стина третя коментованої статті та частина четверта ст. 83 Кодек­су), в інших — не менш як 14 календарних днів (частина четвер­та коментованої статті та частина шоста ст. 79 Кодексу) з надан­ням невикористаної частини відпустки до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка (частина сьома ст. 79 Кодексу).

Таким чином, працівник за будь-яких обставин має можли­вість мати щорічний відпочинок певної тривалості.

Проте забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом робочого року особам віком до вісімнадця-

ти років, а також працівникам, які мають право на щорічні додат­кові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці (частина п'ята коментованої статті та ст. 11 Закону України «Про відпустки»).

10. Тенденція законодавства про відпустки до забезпечення працівникові відпочинку прослідковується і у наданні права на відпустку в разі його звільнення (ст. З Закону України «Про від­пустки»).

За бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Проте такого права не мають працівники, звільнені за порушення трудової дисципліни.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажан­ням надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Стаття 81.      Право на щорічну відпустку у разі переведення на інше місце роботи

За бажанням працівників, переведених на роботу з одного під­приємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи по­вністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості надається до настання шестимісячного терміну безперервної ро­боти після переведення.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємст­во, в установу, організацію, повністю або частково не викорис­тав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зарахо­вується час, за який він не використав ці відпустки за поперед­нім місцем роботи.

(Стаття 81 в редакції Закону № 117-XIV (117-14) від 18.09.98)

1. Коментованою статтею встановлюється порядок надання відпустки в разі переведення працівника з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, в установу, органі-

282

Глава V

Час відпочинку

283

зацію. Про таке переведення повинен бути відповідний запис у його трудовій книжці. Це має важливе значення, оскільки в ін­ших випадках прийняття працівника на підприємство, в устано­ву, організацію, зокрема після звільнення з попереднього місця роботи за власним бажанням тощо, норми коментованої статті на нього не поширюються, і відпустка надається йому на загаль­них підставах, передбачених ст. 79 Кодексу.

2. За бажанням переведеного з іншого підприємства, устано­ви, організації працівника щорічна відпустка повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення надається за умови, якщо він не використав за по­переднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не отримав за неї грошової компенсації.

Ця умова є необхідною для отримання працівником повної щорічної відпустки до закінчення шестимісячного терміну робо­ти після переведення (частина перша коментованої статті).

Пунктом 8 частини сьомої ст. 10 Закону України «Про відпу­стки» передбачено надання щорічної відпустки повної тривалос­ті до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік на даному підприємстві, в установі, організації пра­цівникам, які не використали за попереднім місцем роботи пов­ністю або частково щорічну основну відпустку і не отримали за неї грошової компенсації.

Проте відповідно до постанови Верховної Ради України № 117-XIV від 18 вересня 1998 р. «Про внесення змін, що стосу­ються відпусток, до Кодексу законів про працю» у зв'язку з прий­няттям Закону України «Про відпустки» передбачено надання щорічних відпусток повної тривалості до настання шестимісяч­ного терміну роботи на даному підприємстві, в установі, органі­зації працівникам, які не використали за попереднім місцем ро­боти повністю або частково щорічну основну відпустку і не отри­мали за неї грошової компенсації саме у разі переведення на інше місце роботи.

Крім того, відповідно до частини третьої ст. 24 Закону «Про відпустки» у разі переведення працівника на роботу на інше під­приємство грошова компенсація за невикористані ним дні що­річних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

При звільненні працівників з інших підстав діє загальне пра­вило, відповідно до якого виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звіль­нення (ст. 116 Кодексу).

3.             На відміну від законодавства, що діяло до прийняття Зако­

ну України «Про відпустки», для отримання щорічної відпустки

до закінчення одинадцяти місяців роботи після переведення до­

статньо було однієї умови — звільнення з попереднього місця

роботи у зв'язку з переведенням на дане підприємство, в устано­

ву, організацію. А вже залежно від того, отримав працівник за

попереднім місцем роботи відпустку або грошову компенсацію

чи не отримав, вирішувалось питання про надання йому відпуст­

ки авансом чи з включенням до стажу для відпустки певного

часу, за який він не використав відпустку за попереднім місцем

роботи.

4.             У зв'язку з прийняттям Закону України «Про відпустки»

внесено зміни до Кодексу законів про працю України постано­

вою Верховної Ради України від 18 вересня 1998 p., зокрема, до

ст. 81 Кодексу. Відповідно до частини другої коментованої стат­

ті, якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємст­

во, в установу, організацію, повністю або частково не викорис­

тав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них

грошову компенсацію (частина третя ст. З Закону України «Про

відпустки» в редакції Закону № 2073-ІП від 02.11.2000), то до

стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові від­

пустки, зараховується час, за який він не використав ці відпуст­

ки за попереднім місцем роботи.

Стаття 82.      Обчислення стажу'роботи, що дає право на щорічну відпустку До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:

час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого дня) протягом робочого року, за який надається відпус­тка;

час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаче-

284

Глава V

Час відпочинку

285

ного вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільнен­ням або переведенням на іншу роботу);

час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомо­га по державному соціальному страхуванню, за винятком відпуст­ки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заро­бітна плата у порядку, визначеному статтею 25 і частиною дру­гою статті 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дити­ною до досягнення нею шестирічного віку;

час навчання з відривом від виробництва тривалістю мен­ше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних за­кладів освіти;

час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звіль­нених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюван-ням підприємства, установи, організації, скороченням чисельно­сті або штату працівників;

інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпус­тки (стаття 76 цього Кодексу), зараховуються:

час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, вста­новленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медич­ного висновку на більш легку роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

(Стаття 82 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 1I7-XIV (117-14) від 18.09.98)

1. Коментована стаття складається з двох частин. Сім пунктів першої передбачають зарахування часу, що дає право на щорічну основну відпустку; у трьох пунктах частини другої містяться пе-

ріоди, які зараховуються до стажу роботи, що дає право на щоріч­ні додаткові відпустки.

2.             Необхідний для отримання права на відпустку стаж стано­

вить шість місяців безперервної роботи (ст. 79 Кодексу). До нього

включається насамперед час фактичної роботи працівника без­

посередньо на підприємстві, в установі, організації. Сюди вхо­

дить також строк випробування за умови, що працівник його

витримав і продовжував працювати на тому самому підприємст­

ві, в установі, організації.

Для обчислення стажу роботи, що дає право на відпустку, не має значення тривалість робочого дня. Працівники, яким вста­новлено неповний робочий день, отримують щорічну відпустку тієї самої тривалості, як і працівники, що виконують ту саму роботу з робочим днем нормальної тривалості. Тільки у них буде різним розмір оплати часу відпустки.

Стаж роботи, що дає право на відпустку, має бути безперерв­ним саме на даному підприємстві, в установі, організації, крім випадків збереження права на щорічну відпустку при переведен­ні працівника на роботу на інше підприємство, в установу, орга­нізацію (ст. 81 Кодексу).

3.             Поряд з часом фактичної роботи до безперервного стажу,

що дає право на відпустку, включається також час, коли праців­

ник не працював на підприємстві, в установі, організації, але за

ним зберігалися місце роботи (посада) і заробітна плата повніс­

тю або частково. Це стосується виконання працівниками держав­

них і громадських обов'язків, пов'язаних з тимчасовим звільнен­

ням від роботи.

Ряд випадків звільнення працівників від роботи із збережен­ням місця роботи і заробітної плати передбачено Законом Украї­ни «Про загальний військовий обов'язок і військову службу». Зокрема, це стосується залучення працівників до виконання обо­в'язків, пов'язаних з військовим обліком та припискою до при­зовних дільниць; роботи членів призовних комісій, лікарів, тех­нічних працівників на призовних дільницях тощо.

4.             Необхідною умовою зарахування до стажу, що дає право на

відпустку, цих періодів є збереження місця роботи (посади) з

одночасним збереженням за цей час заробітної плати. Тому не­

має підстав для включення до стажу, що дає право на відпустку,

часу впровадження винаходу, раціоналізаторської пропозиції на

286

Глава V

Час відпочинку

287

іншому підприємстві, в установі, організації, коли за працівни­ками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу оплачується за погодженням сторін за місцем впровадження (частина друга ст. 126 Кодексу).

Зарахування до стажу, що дає право на відпустку, часу ви­мушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням працівника на іншу роботу, стосується не лише періоду з дня звільнення або переведення до винесення органом по трудових спорах рішення або постанови про поновлення його на роботі, але й часу затримки власником або уповноваженим ним органом виконання такого рішення або постанови.

Зарахування до необхідного для відпустки стажу роботи часу, коли працівник не працював, але за ним зберігалося місце роботи і йому виплачувалася допомога по державному страху­ванню, можливе не тільки при захворюванні працівника, але й при наданні відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, при санаторно-курортному лікуванні, карантині, догляді за хворим членом сім'ї тощо.

У разі ж звільнення працівника у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю (п. 5 ст. 40 Кодексу) стаж його роботи, що дає право на отримання компенсації за невикористану відпустку, обчислюється по день звільнення незалежно від того, що випла­та йому допомоги по державному соціальному страхуванню три­ває до одужання або встановлення інвалідності.

Не включається до необхідного для відпустки стажу період, коли за працівником зберігалося місце роботи (посада) і йому було видано лікарняний листок, але допомога по державному соці&пьному страхуванню йому не виплачувалася.

7. Законом України «Про відпустки» (ст. 25) передбачено на­дання за бажанням працівника відпустки без збереження заробі­тної плати в обов'язковому порядку.

Визначено категорії працівників, яким власник не вправі від­мовити у наданні відпустки без збереження заробітної плати, а також максимальну тривалість відпустки: ветеранам війни —до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною — до 21 календарного дня щорічно; пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — до ЗО календарних днів щорічно; інвалідам І і II груп до 60 календарних днів щоріч­но; особам, які одружуються, — до 10 календарних днів тощо.

Час, коли працівник фактично не працював, але за ним збе­рігалося місце роботи і йому не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з перебуванням у відпустці, наданій йому в порядку ст. 25 Закону України «Про відпустки», зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 4 частини першої коментованої статті).

8.             Стаття 26 Закону України «Про відпустки» передбачає від­

пустку без збереження заробітної плати за згодою сторін. Відпо­

відно до частини першої ст. 26 така відпустка може надаватися

працівнику за сімейними обставинами, а відповідно до частини

другої — у разі простою підприємства з незалежних від праців­

ників причин. При цьому відпустка може надаватися власником

або уповноваженим ним органом у порядку, визначеному колек­

тивним договором, без збереження заробітної плати або з част­

ковим її збереженням.

Проте, навіть якщо працівнику не виплачувалася заробітна плата у зв'язку з відпусткою, наданою в порядку частини другої ст. 26 Закону України «Про відпустки», час перебування у відпу­стці без збереження заробітної плати зараховується до стажу ро­боти, що дає право на щорічну основну відпустку (п. 4 частини першої коментованої статті).

Законом України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки» частину другу ст. 26 зазначеного Закону виключено.

9.             Період перебування працівника у відпустці для догляду за

дитиною до досягнення нею трирічного віку, а у разі коли дити­

на потребує домашнього догляду — шестирічного віку (ст. 179

Кодексу), до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку,

не зараховується (п. З і п. 4 частини першої коментованої статті).

10.           До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпу­

стку, зараховується час навчання з відривом від виробництва на

денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів.

Йдеться про випадки, коли працівника було направлено на нав­

чання підприємством і він повернувся знову на це підприємство

працювати після навчання. Можна також з впевненістю стверд­

жувати, що є й інші випадки отримання професійно-технічної

освіти перед вступом на роботу на підприємство. Лише необхід­

ною умовою зарахування до стажу, що дає право на відпустку, є

288

Глава V

Час відпочинку

289

тривалість навчання менш як 10 місяців (п. 5 частини першої коментованої статті).

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпу­стку, зараховується час навчання новим професіям (спеціально­стям) осіб, яких звільнено за п. 1 ст. 40 Кодексу — в зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з лікві­дацією, банкрутством, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників (п. 6 частини першої коментованої статті). Йдеться про працівників, з якими розірвано трудовий договір і проведено розрахунок по щорічній відпустці на день звільнення (ст. 116 Кодексу). Таким чином, ці особи матимуть можливість отримати відпустку (з урахуванням часу навчання новим профе­сіям) за місцем навчання або у подальшому за місцем роботи після освоєння нової професії (спеціальності).

Частиною другою коментованої статті чітко визначено три випадки зарахування певних періодів до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки.

Час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці включається до стажу, що дає право на додаткові відпустки, лише за умови, якщо працівник зайня­тий на цих роботах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, профе­сії або посади.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпуст­ки, зараховується час перебування в основній та додаткових від­пустках за роботу в таких умовах.

Відповідно до частини першої ст. 178 Кодексу вагітні жінки на підставі медичного висновку переводяться на іншу роботу, яка є більш легкою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів. Час роботи вагітних жінок, переведених за медичним висновком, зараховується до стажу, що дає право на щорічні до­даткові відпустки (ст. 76 Кодексу).

Стаття 83.      Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звіль­нення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенса­ція виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємс­тво, в установу, організацію грошова компенсація за не викори­стані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки заміню­ється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпус­ток грошовою компенсацією не допускається.

У разі смерті працівника грошова компенсація за не викори­стані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям. (Стаття 83 в редакції Закону № 117-XIV (117-14) від 18.09.98)

1.             Працівники реалізують право на відпустку шляхом отри­

мання відпустки в натурі.

Навіть у разі звільнення працівника за його бажанням йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільнен­ням. Датою звільнення в цьому випадку є останній день відпуст­ки. Слід зазначити, що це положення не поширюється на пра­цівників, яких звільнено за порушення трудової дисципліни (ча­стина перша ст. З Закону України «Про відпустки»).

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його ба­жанням надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або част­ково перевищує строк трудового договору. В цьому випадку чин­ність трудового договору продовжується до закінчення відпустки (частина друга ст. З Закону України «Про відпустки»).

2.             Якщо при звільненні працівник не виявляє бажання отри­

мати відпустку в натурі або якщо його звільнено за порушення

трудової дисципліни, коли він не має права отримати відпустку з

наступним звільненням, йому виплачується грошова компенсація

Ю „з

290

Глава V

Час відпочинку

291

за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Грошова ком­пенсація виплачується також за невикористану додаткову від­пустку працівникам, які мають дітей, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» (частина перша коментованої статті).

3.             Розмір компенсації визначається правилами, які застосову­

ються при підрахунку середнього заробітку за час відпустки.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, творчої відпустки, додат­кових відпусток у зв'язку з навчанням або компенсації за не ви­користані відпустки провадиться шляхом ділення сумарного за­робітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або за менший фактично відпрацьований період) на відповідну кіль­кість календарних днів року (чи меншого відпрацьованого пері­оду) за винятком святкових і неробочих днів, встановлених зако­нодавством.

Святкові та неробочі дні (ст. 73 Кодексу), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включають­ся і не оплачуються (п. 7 Порядку обчислення середньої заробіт­ної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украї­ни № 100 від 8 лютого 1995 р. // ЗП України. 1995. № 4. Ст. 41 із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міні­стрів України № 348 від 16 травня 1995 р. // ЗП України. 1995. № 7. Ст. 188).

4.             Компенсація виплачується працівникові за одинадцять мі­

сяців роботи в поточному робочому році повністю за всю його

щорічну відпустку, а за менш як одинадцять місяців — пропор­

ційно тривалості відпустки за кількість відпрацьованих місяців

протягом робочого року: при відпустці тривалістю 24 календар­

них дні компенсація виплачується в розмірі дводенного серед­

нього заробітку за кожний місяць роботи; при відпустці 28 кален­

дарних днів (у працівників, за якими збережено відпустки рані­

ше встановленої тривалості на весь час їх роботи на даному

підприємстві, в установі, організації на тій самій посаді — п. 2

постанови Верховної Ради України від 15 листопада 1996 р. //

Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 2. — Ст. 5) — в

розмірі 2,3 денного середнього заробітку за кожний місяць робо­

ти; при відпустці 31 календарний день (у осіб віком до вісімнад­

цяти років і працівників, які отримують додаткову відпустку за

ненормований робочий день тривалістю 7 календарних днів) — в розмірі 2,6 денного середнього заробітку за кожний місяць робо­ти; при відпустці 59 календарних днів (максимальна загальна три­валість щорічної основної та додаткових відпусток — частина третя ст. 10 Закону України «Про відпустки») — в розмірі 4,9 денного середнього заробітку за кожний місяць роботи; при від­пустці 69 календарних днів (максимальна загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток для працівників, за­йнятих на підземних гірничих роботах — частина третя ст. 10 Закону України «Про відпустки») — в розмірі 5,7 денного серед­нього заробітку за кожний місяць роботи тощо.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науко­во-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів грошова компенсація за невикористані ними дні щорічних від­пусток виплачується з розрахунку повної їх тривалості, якщо до звільнення вони пропрацювали не менш як 10 місяців. Особам, які до звільнення пропрацювали менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується пропорційно до відпрацьованого ними часу: при тривалості відпустки 56 календарних днів — в розмірі 5,6 календарних дні за кожний відпрацьований місяць; при від­пустці 42 календарних дні — в розмірі 4,2 календарних дні за кожний місяць роботи; при відпустці 28 календарних днів — в розмірі 2,8 календарних дні за кожний відпрацьований місяць (частина друга коментованої статті; п. 6 Порядку надання щоріч­ної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керів­ним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 346 14 квітня 1997 р. // Офіційний вісник України. 1997. - № 16. - Ст. 73).

Грошова компенсація за невикористану працівником від­пустку при звільненні з роботи за сумісництвом виплачується за загальними правилами.

До прийняття Закону України «Про відпустки» грошова компенсація за невикористану працівником відпустку виплачу­валась тільки при звільненні з роботи.

Частиною четвертою ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачена можливість для працівників замінити відпустку гро­шовою компенсацією під час роботи, не припиняючи трудових 10*

292

Глава V

Час відпочинку

293

відносин. Щоправда, це стосується лише частини відпустки, оскільки тривалість наданої працівникові щорічної основної та додаткових відпусток в натурі не може бути меншою ніж 24 ка­лендарних дні (частина четверта коментованої статті).

Категорично заборонено заміну всіх видів відпусток гро­шовою компенсацією особам віком до вісімнадцяти років (час­тина п'ята коментованої статті).

Частиною шостою коментованої статті передбачено випла­ту грошової компенсації спадкоємцям у разі смерті працівника, який не використав щорічних відпусток, а також додаткових від­пусток працівникам, які мають дітей.

З редакції коментованої статті і відповідної статті Закону Укра­їни «Про відпустки» не вбачається обов'язку власника або упов­новаженого ним органу провести виплату грошової компенсації при остаточному розрахунку всіх сум, які належали померлому працівникові. Проте за будь-яких обставин ці суми включаються до майна спадкодавця, на яке мають право спадкоємці у встано­вленому цивільним законодавством порядку.

10.           При звільненні працівника до закінчення того робочого

року, в рахунок якого він вже отримав відпустку, за наказом (роз­

порядженням) власника або уповноваженого ним органу можуть

провадитися відрахування із заробітної плати за невідпрацьовані

дні відпустки.

Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звіль­няється з роботи з підстав, зазначених у пунктах 3, 5 і 6 ст. 36 і пунктах 1, 2 і 5 ст. 40 Кодексу, а також при направленні на навчання та у зв'язку з переходом на пенсію (п. 2 частини другої ст. 127 Кодексу).

Стаття 84.      Відпустки без збереження заробітної плати

У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язко­вому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на тер­мін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

У порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства, устано­ви, організації з не залежних від працівників причин може нада­вати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

(Стаття 84 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 6237-10 від 21.12.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-Х1V (117-14) від 18.09.98)

На час відпустки без збереження заробітної плати за пра­цівником зберігається його місце роботи (посада).

Законом України «Про відпустки» передбачено відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникові власником або уповноваженим ним органом в обов'язковому порядку (ст. 25 Закону), а також відпустки без збереження заро­бітної плати, що надаються за згодою сторін (ст. 26 Закону).

Відпустка без збереження заробітної плати надається пра­цівникові з певних підстав, чітко визначених ст. 25 Закону Укра­їни «Про відпустки», та з дотриманням установлених для них максимальних строків.

Зокрема, такі відпустки в разі подання відповідної заяви влас­ник зобов'язаний надати:

матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному за­кладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій від­пустці, — тривалістю до 14 календарних днів;

матері у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дити­ни, бабкою, дідом або іншими родичами, які фактично здійсню­ють догляд за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, батьком, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному за­кладі). Право на таку відпустку передбачено п. З частини першої ст. 25 Закону України «Про відпустки», частиною третьою ст. 18 та частиною другою ст. 19 Закону, частиною четвертою ст. 179 і ст. 186і Кодексу;

294

Глава V

Час відпочинку

295

—            ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед

Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Зако­

ну України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту», — тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Зокрема, учасниками війни вважаються трудівники тилу. Особами, які мають особливі заслуги перед Ба­тьківщиною, вважаються Герої Радянського Союзу, особи, наго­роджені орденом Слави трьох ступенів, а також Герої Соціаліс­тичної праці, які удостоєні цього звання в період Великої Віт­чизняної війни.

Чинність Закону поширюється на сім'ї загиблих військово­службовців. До членів сімей належать: утриманці загиблого, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; подружжя, яке не взяло повторний шлюб; діти, які не мають своєї сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, батьки яких загину­ли, а також дружини (чоловіки) померлих інвалідів Великої Віт­чизняної війни, дружини (чоловіки) померлих учасників війни і бойових дій, визнаних за життя інвалідами, які не одружилися вдруге (статті 4, 8, 10, 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 45. - Ст. 425).

Особами, які мають особливі трудові заслуги перед Батьків­щиною, вважаються Герої Соціалістичної праці та повні кавале­ри ордена Трудової Слави (ст. 8 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» // Відомості Верховної Ради України. — 1994.- №4.- Ст. 18);

пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

інвалідам І і II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

особам, які одружуються, — тривалістю до 10 календарних днів;

працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер — тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та

назад; інших рідних — тривалістю до 3 календарних днів без ура­хування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

працівникам для догляду за хворим, рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує по­стійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у ме­дичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

працівникам для завершення санаторно-курортного ліку­вання — тривалістю, визначеною у медичному висновку;

працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі нав­чальні заклади, — тривалістю 15 календарних днів без урахуван­ня часу, необхідного для проїзду до місця знаходження навчаль­ного закладу та назад;

працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспі­рантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки,

—            тривалістю, необхідною для проїзду до місця знаходження

вищого закладу освіти або закладу науки і назад;

сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основ­ним місцем роботи;

ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів що­річно. Ветеранами праці визнаються громадяни, які сумлінно пра­цювали в народному господарстві, державних установах, органі­заціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років

—            жінки і 40 років — чоловіки) і вийшли на пенсію. Ветеранами

праці визнаються також: а) громадяни, яким призначені пенсії

на пільгових умовах: за списком № 1 виробництв, робіт, профе­

сій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особ­

ливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість

в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на

пільгових умовах — за наявності загального трудового стажу у

жінок — 25 років і у чоловіків — 30 років; за списком № 2 ви­

робництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та

важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день

дає право на пенсію за віком на пільгових умовах — за наявності

загального трудового стажу у жінок — 30 років і у чоловіків —

35 років; відповідно до пунктів «в-з» ст. 13 та ст. 52 Закону України

«Про пенсійне забезпечення» (трактористи-машиністи, доярки,

296

Глава V

Час відпочинку

297

робітниці текстильного виробництва, водії міського пасажирсь­кого транспорту, окремі категорії працівників авіації, робітники локомотивних бригад, водії вантажних автомобілів, докери-ме-ханізатори, працівники геологорозвідувальних експедицій та інші працівники, які мають право на пенсію за вислугу років) — за наявності загального трудового стажу у жінок — ЗО років і у чо­ловіків — 35 років; відповідно до частини першої статті 18 Зако­ну України «Про пенсійне забезпечення» особи, хворі на гіпофі-зарний нанізм (ліліпути), і диспропорційні карлики — за наяв­ності загального трудового стажу у жінок — 25 років і у чоловіків — ЗО років; б) пенсіонери, нагороджені медаллю «Ветеран праці» за законодавством колишнього Союзу РСР; в) інваліди І і II групи, які отримують пенсії по інвалідності, якщо вони мають загаль­ний трудовий стаж не менш як 15 років (ст. 6 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та ін­ших громадян похилого віку в України»);

працівникам, які не використали за попереднім місцем ро­боти щорічну основну та додаткові відпустки, повністю або част­ково, і отримали за них грошову компенсацію, — тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємст­ві, до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

ветеранам військової служби — тривалістю до 14 календар­них днів на рік (п. 12 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» // Відомості Верхов­ної Ради України. - 1998. - № 40-41. - Ст. 249).

У випадку, коли працівник має право на отримання від­пустки без збереження заробітної плати з кількох підстав одно­часно, надання йому відпустки з однієї підстави не позбавляє його права звернутись до власника в порядку ст. 25 Закону Украї­ни «Про відпустки» за відпусткою без збереження заробітної плати з інших підстав, передбачених зазначеною статтею.

Питання про час використання відпустки без збереження заробітної плати вирішує власник з урахуванням можливостей виробництва і причин прохання працівника про надання від­пустки.

Проте можливі випадки, коли виникнення певних обставин змушує працівника звернутись з проханням про надання відпустки саме у цей час:

чоловік, дружина якого перебуває у післяпологовій від­пустці;

мати (або інші особи) у разі, якщо дитина потребує домаш­нього догляду за медичним висновком;

особи, які одружуються;

працівники у разі смерті рідних;

працівники для догляду за хворим за висновком медичного закладу;

працівники для завершення санаторно-курортного ліку­вання за медичним висновком;

працівники, допущені до вступних іспитів у вищі навчаль­ні заклади, в аспірантуру;

сумісники — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи до її закінчення.

6.             Окремі категорії працівників вправі наполягати на певному

часі надання відпустки без збереження заробітної плати, оскіль­

ки чинним законодавством їм надано право використовувати від­

пустки у зручний для них час:

ветерани війни;

особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьків­щиною;

ветерани праці;

ветерани військової служби;

особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.

За бажанням працівників, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, їм надається в обов'язковому поряд­ку один вільний від роботи день на тиждень без збереження за­робітної плати протягом четвертого року навчання (частина дру­га ст. 25 Закону України «Про відпустки»).

Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сто­рін може надаватися за сімейними обставинами (частина перша ст. 26 Закону України «Про відпустки») та у разі простою під­приємства з незалежних від працівників причин (частина друга ст. 26 Закону).

Законом України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки» частину другу ст. 26 зазначеного Закону виключено.

9.             Власник або уповноважений ним орган вправі, але не зобо­

в'язаний надати працівнику за його заявою відпустку без збере-

298

Глава V

Час відпочинку

299

ження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин. Відмова власника певному працівникові в наданні такої відпустки не є приводом для трудового спору.

Термін відпустки без збереження заробітної плати обумов­люється угодою між працівником і власником або уповноваже­ним ним органом у межах 15 календарних днів на рік. Конкретна її тривалість залежить від тих обставин, які зумовлюють виник­нення потреби в ній у працівника. В разі досягнення згоди про надання такої відпустки власник або уповноважений ним орган в кожному окремому випадку установлює її строк на свій розсуд з урахуванням фактичних обставин і можливостей виробництва.

Надання працівникові відпустки без збереження заробіт­ної плати оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу з зазначенням підстави такої відпу­стки та її тривалості. До трудової книжки працівника запис про надання відпустки не вноситься.

У разі простою підприємства з незалежних від працівни­ків причин власник або уповноважений ним орган може надава­ти відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням у порядку, визначеному колективним договором (частина друга ст. 26 Закону України «Про відпустки»).

На відміну від частини першої ст. 26 Закону, коли причини і потреба у відпустці виникають у працівника і він ініціює отриман­ня відпустки, у частині другій цієї статті йдеться про обставини, що не залежать від працівника, оскільки простій підприємства, установи, організації лягає тягарем на власника або уповноваже­ний ним орган, який зобов'язаний організувати виробництво і надати роботу працівникам. Тому він і є ініціатором надання від­пусток без збереження заробітної плати. Проте власник або упов­новажений ним орган може надавати такі відпустки лише у поряд­ку, визначеному колективним договором, яким встановлюється термін відпустки, частково оплачувана відпустка чи без оплати, а якщо оплачувана, — то з урахуванням того, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) — (частина перша ст. 113 Кодексу). А оскільки колективний дого­вір приймається трудовим колективом, такі відпустки, безсумнів­но, будуть частково оплачуваними.

Спільним у відпустках як з ініціативи працівника (частина перша ст. 26 Закону), так і з ініціативи власника або уповноваже­ного ним органу (частина друга ст. 26 Закону) є те, що вони на­даються за згодою сторін (ст. 26 Закону України «Про відпустки»).

Частину другу ст. 26 Закону України «Про відпустки» виклю­чено відповідно до Закону України від 2 листопада 2000 р. про внесення змін та доповнень до Закону України «Про відпустки».