Глава IX ГАРАНТІЇ ПРИ ПОКЛАДЕННІ НА ПРАЦІВНИКІВ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ШКОДУ, ЗАПОДІЯНУ ПІДПРИЄМСТВУ, УСТАНОВІ, ОРГАНІЗАЦІЇ

Стаття 130.    Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і закон­ні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення від­повідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і по­рядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправ­ними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за ви­нятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відпові­дальність може бути покладена незалежно від притягнення пра­цівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-гос­подарського риску, а також за неодержані підприємством, уста­новою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівни­ком, що перебував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваже­ного ним органу працівник може передати для покриття заподія­ної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

(Стаття ПО із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 0S.07.95)

456

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

457

Коментована стаття має принципово важливе значення в системі норм, які регулюють порядок застосування матеріальної відповідальності працівників. Вона закріплює загальні засади, якими необхідно керуватися в кожній конкретній ситуації, що пов'язана із встановленням факту нанесення шкоди підприємст­ву, установі, організації, розмірів та порядку відшкодування за­подіяної шкоди. Положення законодавства про матеріальну від­повідальність поширюються на всіх юридичних осіб, незалежно від їх форми власності та організаційно-правової форми. Вони також застосовуються, якщо стороною трудових правовідносин — роботодавцем виступає фізична особа.

Матеріальна відповідальність полягає в обов'язку праців­ника відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, ор­ганізації внаслідок невиконання чи неналежного виконання тру­дових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку. В основі матеріальної відповідальності лежить обов'язок працівни­ка бережливо ставитися до майна власника та вживати заходів щодо запобігання шкоди (такий обов'язок прямо закріплений частиною другою ст. 131 КЗпП).

У чинному законодавстві поряд з поняттям матеріальної від­повідальності визначена категорія цивільної майнової відпові­дальності (ст. 440 ЦК України.) Однак тотожні на перший по­гляд поняття за правовою природою істотно відрізняються одне від одного. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріп­лено КЗпП України. Майнова відповідальність є цивільно-право­вою категорією. Правове забезпечення застосування заходів май­нової відповідальності здійснює ЦК України, тому вона не поши­рюється на трудові правовідносини.

Галузева належність матеріальної відповідальності до трудо­вого права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої власнику працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не засто­совуються.

3.             Правовою підставою застосування заходів матеріальної від­

повідальності є трудове правопорушення. Під трудовим правопо­

рушенням слід розуміти винне протиправне невиконання чи не­

належне виконання трудових обов'язків — порушення трудової

дисципліни працівником.

Матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якого працівника, який уклав з власником або уповноваженим власником органом трудовий договір. Здійснення трудової діяль­ності за цивільно-правовими договорами не охоплюється сфе­рою трудового права. А тому особи, які виконують роботу на підставі цивільно-правових угод (наприклад, за договором під­ряду), несуть майнову відповідальність за нормами цивільного законодавства.

У законодавстві про працю немає обмежень щодо покла­дення на неповнолітніх працівників матеріальної відповідальності. Трудова дієздатність, тобто здатність укладати трудові договори та бути учасником трудових правовідносин, настає з 16 років, у певних випадках — з 15 років, а учнів — з 14 років (ст. 188 КЗпП України). Проте письмові договори про повну матеріальну від­повідальність не можуть укладатися з неповнолітніми працівни­ками до 18 років.

Обов'язковою умовою притягнення працівника до мате­ріальної відповідальності є вина.

Працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо про­типравне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки). Умисел характеризується тим, що працівник усвідом­лює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання. Необережність праців­ника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов'язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльнос­ті, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Матеріальна відповідальність за трудовим правом настає неза­лежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Одні трудові правопорушення передбачають лише необережну вину працівника (несумлінне виконання працівником трудових обо­в'язків). Інші (крадіжка, привласнення наданих цінностей) можуть здійснюватись тільки умисно. Треті можуть здійснюватись як умисними, так і необережними діями (наприклад, пошкодження, знищення предметів, обладнання, іншого майна власника).

458

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

459

За умисне нанесення шкоди (наприклад, знищення чи по­шкодження матеріалів, напівфабрикатів, продукції, інструментів та іншого майна підприємства) працівник завжди відповідає в пов­ному розмірі нанесеної шкоди. За аналогічні наслідки діяння, вчиненого з необережності, працівник відповідає в розмірі нане­сеної шкоди, але не вище свого середньомісячного заробітку.

Невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків з причин, що не залежать від волі працівника (при відсутності не­обхідних матеріалів, при недостатній кваліфікації працівника чи його непрацездатності, у випадку крайньої необхідності тощо), не є винними, а тому не можуть зумовити застосування заходів матеріальної відповідальності.

Працівник вважається невинним за умови, що він проявив обачність і дбайливість, які необхідні за наявних обставин, вжив усіх залежних від нього заходів для відвернення шкоди.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 14 від 29 лю­того 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх пра­цівниками» звертає увагу на ту обставину, що встановивши при розгляді справи, що шкода заподіяна не лише з вини працівни­ка, до якого пред'явлено позов, але й з вини службових осіб підприємства, установи, організації, суд відповідно до ст. 105 ЦПК має обговорити питання про притягнення їх у справі як співвід­повідачів.

7.             Вирішуючи питання про притягнення працівників до ма­

теріальної відповідальності, власник або уповноважений ним

орган та судові органи повинні визначити, порушення яких кон­

кретних норм та вимог були причиною завданої шкоди.

Діяння працівника, які не порушують законодавство про пра­цю, є правомірними, а тому не можуть кваліфікуватися як трудові правопорушення (наприклад, відмова від переведення на іншу роботу). Не можна також вважати протиправним (а отже засто­совувати заходи матеріальної відповідальності) невиконання тру­дових обов'язків працівником, зумовлене станом його здоров'я чи внаслідок недостатньої кваліфікації.

8.             Істотною умовою притягнення працівника до матеріальної

відповідальності є завдана шкода. Порушення працівником тру­

дової дисципліни, яке не спричинило шкоду, не може мати на­

слідком застосування заходів матеріальної відповідальності.

На відміну від цивільно-правової майнової відповідальності, матеріальна відповідальність за трудовим правом настає тільки за пряму дійсну шкоду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про відшкоду­вання шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям» під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства затрати­тись на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівни­ком трудових обов'язків, грошові виплати. Не одержані прибут­ки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків, не можуть враховуватись при визначенні розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

9.             Пряма дійсна шкода може бути наслідком зіпсуття чи зни­

щення майна підприємства, установи, організації (обладнання,

транспортних засобів, напівфабрикатів, спецодягу та ін.); непов­

ного отримання підприємством грошових надходжень, які йому

належали, внаслідок недбалого ставлення працівника до своїх

трудових обов'язків; знецінення документів внаслідок пропуску

строку позовної давності та неможливості в зв'язку з цим стяг­

нення за документами, які підтверджують належать заборгова­

ності; знеціненим документом є також неналежне складений акт

на приймання продукції. До зайвих виплат відносяться суми штра­

фів; заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв'яз­

ку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки

(неправильне формулювання причин звільнення); премій, неза­

конно виплачених працівникам тощо.

Норма ст. 130 КЗпП, яка передбачає відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, є істотною гарантією для працівників. Вона є відображенням однієї з основних функцій трудового права — захисту прав працівників.

Обсяг матеріальної відповідальності працівника за загаль­ним правилом визначається розміром завданої шкоди в межах середнього заробітку працівника. Зобов'язання повного відшко­дування завданої шкоди виникає у випадках, прямо зазначених КЗпП.

При застосуванні заходів матеріальної відповідальності у кожному конкретному випадку треба встановити: наявність пря-

460

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

461

мої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно та чи входили до функцій працівника обов'язки, не­належне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан пра­цівника.

Залежно від виду пошкодженого або втраченого майна, способу та обставин нанесення шкоди, ступеня та форми вини, законодавством про працю встановлюються два види матеріаль­ної відповідальності: обмежена та повна. Основним видом є об­межена матеріальна відповідальність. Обсяг цієї відповідальності зумовлений розміром заподіяної шкоди, але обмежується серед­ньомісячним заробітком працівника. Повна матеріальна відпові­дальність застосовується лише у випадках, прямо передбачених в законодавстві.

Причинний зв'язок між діяннями працівника та шкідливи­ми наслідками є також істотною передумовою покладення на працівника матеріальної відповідальності. Причинний зв'язок як умова матеріальної відповідальності означає, що шкода була зав­дана не випадково, а є наслідком конкретного діяння працівни­ка. На працівника не може покладатись матеріальна відповідаль­ність за шкоду, заподіяну іншими працівниками. Це означає, що відповідальність наступає тільки за шкоду, яка знаходиться у пря­мому причинному зв'язку з діями (бездіяльністю) конкретного пра­цівника. Для встановлення причинного зв'язку, у разі необхід­ності, на підприємстві створюється спеціальна комісія або при­значається експертиза.

Законодавство про працю передбачає можливість притягнен­ня працівника до матеріальної відповідальності у випадку непря­мого причинного зв'язку. Посадові особи, керівники підприємств, установ, організацій можуть відповідати за матеріальну шкоду і за відсутності безпосереднього причинного зв'язку між їх діями і шкодою, заподіяною власнику. Для цієї категорії працівників достатньо лише вчинення дій, які створюють умови для непра­вомірних дій іншими працівниками. Наприклад, керівник під­приємства, установи, організації або його заступники, керівники структурних підрозділів, їх заступники відповідають за правиль­ність організації обліку та збереження матеріальних та грошових

цінностей, верстатів, обладнання і т. ін. (частина друга ст. 133 КЗпП). Недостатня увага, яка приділяється цим питанням, пря­мо не заподіює шкоди підприємству, але істотно полегшує її спри­чинення іншими працівниками. Тому при виявленні недостачі матеріальних цінностей до матеріальної відповідальності притя­гаються не тільки безпосередні винуватці, але і посадові особи, які несумлінно виконували свої трудові обов'язки. Крім того, керівники підприємств, структурних підрозділів притягуються до матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду підприємству, яка виникла внаслідок зайвих грошових виплат, неприйняття необхідних заходів для відвернення простою, випуску недобро­якісної продукції, розкрадань, знищення та пошкодження мате­ріальних або грошових цінностей. В цьому випадку матиме міс­це прямий причинний зв'язок.

Відсутність у діях працівника хоча б одного елементу складу трудового правопорушення — неправомірності діяння, вини або причинного зв'язку між шкодою та діями (чи бездіяльністю) пра­цівника — повністю звільняє його від обов'язку відшкодування власнику завданої шкоди.

Матеріальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. За вчинення трудового правопорушення, яке спричинило шкоду, крім матеріальної, можуть застосовуватись заходи дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відпо­відальності, незалежно одна від одної в порядку, передбаченому для кожного виду відповідальності. Положення коментованої статті не суперечать частині першій ст. 61 Конституції України, яка закріплює, що ніхто не може бути двічі притягнений до юри­дичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопо­рушення.

Працівник зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від того, чи застосовувались до нього заходи інших видів юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної чи кримі­нальної).

Якщо для визначення обсягу відповідальності працівника (об­межена чи повна) необхідно встановити факт вчинення кримі­нально карного діяння, матеріальну відповідальність потрібно покладати лише після застосування заходів кримінальної відпо­відальності щодо нього.

462

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

463

16.           Законодавство про працю передбачає обставини, які виклю­

чають матеріальну відповідальність працівника (шкода була завда­

на діями працівника, які загалом підпадають під ознаки трудово­

го правопорушення, однак були вчинені в результаті нормально­

го виробничо-господарського ризику, крайньої необхідності).

Відповідно до частини четвертої ст. 130 КЗпП не допускаєть­ся покладення на працівника відповідальності за таку шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-госпо­дарського ризику. Категорія нормального виробничо-господар­ського ризику не має законодавчого закріплення. Виробничий ризик передбачає розумну господарську діяльність, яка допускає можливість отримання результатів, які покривають повністю або частково понесені підприємством витрати. Виробничо-господар­ський ризик може виникати при розробці та освоєнні нових тех­нологій, обладнання, машин і т. ін.

Виробничий ризик вважається виправданим у випадку до­тримання наступних умов:

діяння працівника були правомірні;

поставлена мета не може бути досягнутою за допомогою інших засобів, які не пов'язані з виробничо-господарським ри­зиком;

ризик відповідає завданням, заради яких він здійснюється;

працівник, який допустив ризик, застосував всі можливі заходи для попередження шкоди;

об'єктом ризику стали матеріальні блага, а не життя та здо­ров'я людей;

ризикував працівник, який має необхідну професійну під­готовку.

17.           Положення законодавства про працю не містить тлума­

чення категорії крайньої необхідності за трудовим правом. Очеви­

дно, її потрібно визначати за принципами загальної теорії пра­

вопорушень з урахуванням, що саме такий підхід є в чинному

Кримінальному кодексі України та Кодексі про адміністративні

правопорушення.

Крайньою необхідністю визнається випадок, коли для усунен­ня небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю людей, майну інших власників, працівник заподіює шкоду майну, яке надане йому власником або уповноваженим власником органом для здійс-

нення трудової функції (наприклад, водій автомашини вчиняє аварію, щоб запобігти наїзду на перехожого, який несподівано вибіг на дорогу). За заподіяну шкоду в стані крайньої необхідно­сті матеріальна відповідальність на працівника не покладається, такі дії визнаються правомірними. На відміну від матеріальної відповідальності цивільна майнова шкода, заподіяна в стані край­ньої необхідності, повинна бути відшкодована особою, яка запо­діяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, які поставили працівника в стан крайньої необхідності (ст. 445 ЦК України).

До працівника не застосовуються заходи матеріальної від­повідальності за шкоду, яка виникла в результаті виконання на­казу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу. Відповідальність за таку шкоду покладається на особу, яка вида­ла наказ (розпорядження). Разом з тим працівник, який заподіяв шкоду внаслідок виконання завідомо неправомірного наказу або розпорядження власника чи уповноваженого ним органу, відпо­відає на загальних засадах разом з особою, яка видала такий на­каз (розпорядження). Працівник також зобов'язаний повністю або частково відшкодувати заподіяну підприємству шкоду.

Частина п'ята статті 130 КЗпП надає право працівнику добровільно відшкодувати шкоду, завдану власнику, повністю або частково.

Відшкодування шкоди здійснюється за згодою власника шля­хом:

внесення відповідних грошових сум;

або передачею власнику рівноцінного майна;

або усуненням пошкодження.

На добровільне відшкодування шляхом внесення грошових сум згода власника не потрібна.

В законодавстві немає заборони щодо можливості добровіль­ного відшкодування шкоди з поступовою виплатою платежів. Працівник може дати письмове зобов'язання відшкодувати шко­ду протягом визначеного терміну, з зазначенням періодичності внесення платежів. Виконання зобов'язання в цьому разі потре­бує згоди власника або уповноваженого ним органу.

20.           Усунення пошкодження майна як спосіб відшкодування

здійснюється працівником у вільний від основної роботи час.

464

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

465

Такий вид відшкодування шкоди, як правило, здійснюється пра­цівниками, які виконують трудові обов'язки, використовуючи засоби чи обладнання власника (наприклад, водії автомобілів, тракторів, працівники, які пошкодили станок або інше облад­нання).

21.           Передача рівноцінного майна переважно застосовується

особами, які зобов'язані відшкодувати шкоду в повному обсязі.

Обов'язковою умовою такого способу відшкодування шкоди є

передача не будь-якого аналогічного майна, а рівноцінного за

своїми властивостями, якісними характеристиками, вартістю та

ступенем зносу.

Добровільне відшкодування працівником шкоди позбавляє власника права примусового стягнення суми відшкодування.

22.           Добровільне відшкодування шкоди доцільно використо­

вувати лише за умови, що сторони (працівник і власник) не ма­

ють сумнівів щодо ступеню та форми вини працівника, обсягу

завданої шкоди та розміру сум відшкодування. Для цього необ­

хідно встановити сукупність обставин:

факт неправомірності поведінки працівника, тобто чи було порушення конкретної правової або технічної норми та саме яка норма була порушена;

форму вини працівника;

наявність причинного зв'язку між завданою шкодою та винними протиправними діями працівника;

наявність інших факторів, які сприяли виникненню шкоди;

обсяг завданої шкоди та в чому конкретно вона виявляєть­ся (пошкодження, знищення, недостача тощо);

вид та обсяг відповідальності працівника (повна чи обме­жена відповідальність);

правильність визначеного розміру завданої шкоди (зокре­ма, чи враховано природний знос та інші фактори, які вплива­ють на розмір шкоди).

Стаття 131.    Обов'язки власника або уповноваженого ним органу та працівників по збереженню майна Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створи­ти працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забез­печення повного збереження дорученого їм майна.

Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна під­приємства, установи, організації і вживати заходів щодо запобі­гання шкоди.

(Стаття 131 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 1616-09 від 24.12. 76)

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ство­рити умови для забезпечення повного збереження працівниками майна, а саме: забезпечити здорові і безпечні умови праці, справ­ний стан інструменту, машин, верстатів, нормативні запаси си­ровини, матеріалів та інших ресурсів, необхідних для безпере­бійної і ритмічної роботи; проводити своєчасний інструктаж з працівниками тощо. Невиконання ними вказаного обов'язку впливає на розмір шкоди, яка повинна бути відшкодована пра­цівником (більш детально див. коментар до ст. 137 КЗпП).

Кожен працівник при укладенні трудового договору (конт­ракту) зобов'язується бережливо ставитись до майна підприємс­тва і вживати усіх необхідних заходів щодо його збереження. Зміст цього обов'язку означає, що працівник повинен:

бережливо використовувати майно, яке йому надане;

запобігати передчасному зносу майна;

дотримуватись технологічних вимог та не допускати випу­ску неякісної, бракованої продукції;

використовувати майно тільки для здійснення трудових функцій в інтересах підприємства;

не здійснювати крадіжок, умисних пошкоджень або зни­щення майна та інші протиправні дії.

3.             Обов'язок працівника вживати заходів щодо запобігання

шкоди полягає у необхідності попередити власника або уповно­

важений ним орган чи відповідальних працівників про доціль­

ність проведення заходів, необхідних для належного зберігання,

використання майна. На практиці таке повідомлення доречно

подавати письмово з метою забезпечення себе належними дока­

зами для вирішення спору.

Стаття 132.    Матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподі­яно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої

466

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

467

дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заро­бітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заро­біток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

(Стаття 132 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 623 7-Ю від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

Коментована стаття закріплює норми, що визначають умо­ви та порядок застосування обмеженої матеріальної відповідаль­ності. Обмежена матеріальна відповідальність є переважаючим видом відповідальності працівника за трудовим правом України. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при ви­конанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійс­ної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Пленумом Верховного Суду України в постанові «Про прак­тику розгляду трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. звертаєть­ся увага на таку обставину: якщо межі матеріальної відповідаль­ності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Це роз'яс­нення суперечить ст. 9 КЗпП: умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством про працю, є недійсними. Стаття 134 КЗпП визначає виключний перелік випадків застосування повної матеріальної відповідальності та не передбачає можливого розширення її змісту положеннями ко­нтрактів.

Частина друга коментованої статті передбачає, що мате­ріальна відповідальність понад середній місячний заробіток до­пускається лише у випадках, прямо передбачених законодавством. Обсяг відповідальності працівника визначається середньомісячним заробітком. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він обчислюється відповідно до затверджено­го постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р. «Порядку обчислення середньої заробітної плати». При за­подіянні працівником шкоди в меншому розмірі обсяг відпові­дальності визначатиметься розміром заподіяної шкоди.

Стаття 133.    Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:

працівники — за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому само­му розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіп­суття або знищення через недбалість інструментів, вимірюваль­них приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в корис­тування;

керівники підприємств, установ, організацій та їх заступ­ники, а також керівники структурних підрозділів на підприємст­вах, в установах, організаціях та їх заступники — у розмірі за­подіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місяч­ного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною поста­новкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, ви­пуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсут­тю матеріальних чи грошових цінностей.

(Стаття 133 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1616-09 від 24.12.76, № 6237-10 від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86; Законами № 2134-12 від 18.02.92, № 263/95-ВР від 05.07.95)

Коментована стаття містить спеціальні норми застосуван­ня заходів матеріальної відповідальності.

На підставі п. 1 коментованої статті матеріальну відпові­дальність у межах середнього місячного заробітку несуть праців­ники, які допустили зіпсуття або знищення зазначених ціннос­тей у ході трудового процесу. На інших працівників з числа служ­бових осіб (майстра, технолога), якщо шкоду від зіпсуття або знищення через недбалість цих цінностей заподіяно внаслідок їх неправильних службових дій (бездіяльності), матеріальна відпо­відальність покладається у відповідності зі ст. 132 КЗпП також у межах середнього місячного заробітку. Відповідальність у тому самому розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість ін-

468

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

469

струментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та ін­ших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування у зв'язку з виконанням трудо­вих обов'язків. Пленум Верховного Суду України підкреслив, що на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП несуть відповідальність працівники, які допустили шкоду лише в ході трудового процесу. Передача цінностей повинна бути оформлена документально та засвідчена підписом працівника. Працівник несе відповідальність за необ­ережне пошкодження матеріалів та напівфабрикатів з моменту видачі їх йому для виготовлення продукції.

Трудові правопорушення як підстава застосування заходів матеріальної відповідальності за п. 1 ст. 133 та п. 5 ст. 134 КЗпП є тотожніми за характером (полягають у знищенні, пошкодженні та втраті майна власника), проте відрізняються за формою вини працівника, а тому і за видом та обсягом матеріальної відповіда­льності. За умови необережної вини працівника покладається обмежена матеріальна відповідальність у розмірі заподіяної шко­ди, але не більше середнього заробітку працівника (на підставі ст. 133 КЗпП); при умисній формі вини — застосовуються захо­ди повної матеріальної відповідальності (відповідно до ст. 134 КЗпП).

На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і збе­рігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необ­хідних заходів щодо запобігання простоям, випуску недоброякі­сної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність у межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заро­бітку, несуть винні в цьому керівники підприємств, установ, ор­ганізацій та їх заступники; керівники структурних підрозділів підприємства, установи, організації та їх заступники.

До зайвих грошових виплат належать, зокрема, суми стягнен­ня штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівни­кові у зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудо­вої книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення тощо. При виявленні безпосередніх заподіювачів шко­ди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати її в ме-

жах, встановлених законодавством. У такому випадку службові особи (керівники підприємств, установ, організацій та їх заступ­ники; керівники структурних підрозділів та їх заступники) не­суть матеріальну відповідальність у межах свого середньомісяч­ного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована безпо­середніми її заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяної шкоди. На них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів щодо стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можли­вість підприємство втратило (п. 6 постанови Пленуму Верховно­го Суду України № 14 від 29 грудня 1992 p.).

5. Працівники, які не є керівниками підприємства, установи, організації і структурних підрозділів на підприємстві або їх за­ступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплата­ми, спричиненими неналежним виконанням ними трудових обо­в'язків, несуть матеріальну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім тих випадків, коли відповідно до ст. 134 КЗпП покладається повна матеріальна відповідальність.

У такому самому порядку визначається матеріальна відпові­дальність працівників, з якими укладено договір про повну мате­ріальну відповідальність (статті 135і, 1352 КЗпП), якщо шкоду заподіяно не незабезпеченням цілості прийнятого під звіт май­на, а іншими порушеннями трудових обов'язків (неналежним оформленням документів про виявлену при прийнятті матеріа­льних цінностей недостачу, що потягло її оплату тощо).

Стаття 134.    Випадки повної матеріальної відповідальності

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

між працівником і підприємством, установою, організа­цією відповідно до статті 135 і цього Кодексу укладено письмо­вий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цін­ностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

470

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

471

шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;

шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або уми­сним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірю­вальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, вида­них підприємством, установою, організацією працівникові в ко­ристування;

відповідно до законодавства на працівника покладено по­вну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприєм­ству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

шкоду завдано не при виконанні трудових обов'язків;

службова особа винна в незаконному звільненні або пере­веденні працівника на іншу роботу.

керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати по­над один місяць, що призвело до виплати компенсації за пору­шення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

(Стаття 134 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 1616-09 від 24.12.76, № 6237-10 від 21.12.S3; Законами № 2134-12від 18.02.92, № 263/95-ВР від 05.07.95, № 184- IV від 17.10.02)

1.             Повна матеріальна відповідальність працівника полягає в

покладенні на працівника обов'язку відшкодувати пряму дійсну

шкоду.

Коментована стаття передбачає вичерпний перелік підстав по­кладення повної матеріальної відповідальності на працівника. Потрібно зазначити, що вичерпний характер зазначених підстав є дещо умовним, оскільки п. 6 коментованої статті передбачає можливість встановлення таких підстав положеннями законодав­ства. При цьому система законодавства включає як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти.

2.             Пункт 1 ст. 134 КЗпП передбачає, що повна матеріальна від­

повідальність виникає на підставі письмового договору, укладено­

го між працівником та підприємством, установою, організацією

або уповноваженим ним органом, про взяття на себе працівником

повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність укладається на додаток до трудового договору з метою конкрети­зації обов'язків власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо забезпечення збереження цінностей.

Такий договір може бути укладений лише при дотриманні сукупності умов, передбачених КЗпП, а саме:

якщо виконувана працівником робота безпосередньо по­в'язана із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням чи застосуванням в процесі виробництва цінностей;

якщо цінності були передані працівнику;

якщо виконувана працівником робота передбачена спеціаль­ним переліком;

якщо працівник на момент укладення такого договору до-сяг віку 18 років.

Якщо не дотримано цих умов, працівники нестимуть матері­альну відповідальність на загальних підставах (в межах середньо­місячного заробітку).

Важливу частину договору про повну матеріальну відпові­дальність складають обов'язки сторін трудового договору щодо забезпечення схоронності майна. Зокрема, працівник зобов'яза­ний бережливо ставитись до матеріальних цінностей, вести їх облік, брати участь в інвентаризації тощо. Власник або уповно­важений ним орган, в свою чергу, зобов'язаний створювати пра­цівнику умови, необхідні для нормальної роботи та забезпечення повного збереження переданих працівнику цінностей.

Якщо матеріально відповідальним працівником нанесено пряму дійсну шкоду власнику діянням, яке виходить за межі до­говору про повну матеріальну відповідальність, він нестиме ма­теріальну відповідальність (обмежену чи повну) на загальних під­ставах.

При відмові працівника від укладення договору про повну матеріальну відповідальність його може бути звільнено за п. 6 ст. 36 КЗпП з дотриманням установленого порядку розірвання трудового договору.

Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на під­ставі письмового договору, укладеного працівником з підпри-

472

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

473

ємством, установою, організацією, про взяття на себе повної ма­теріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для збе­рігання або інших цілей (п. І ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135 і КЗпП може бути укладено такий дого­вір та чи був він укладений.

6. На підставі п. 2 коментованої статті повна матеріальна відповідальність настає, якщо майно та інші цінності були одер­жані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Для виникнення зобов'язання працівника відшкодувати шкоду в повному обсязі за цією підставою, необхідним є дотримання кількох умов:

—            робота щодо обслуговування цінностей не є щоденною

основною трудовою функцією працівника, він виконував лише

одноразове завдання одержати цінності;

разова довіреність чи разовий документ можуть бути вида­ні працівнику за наявності його згоди. Згода працівника повин­на бути затверджена його підписом про отримання майна;

власник або уповноважений ним орган ознайомив праців­ника з правилами отримання, транспортування або збереження цінностей;

власником або уповноваженим ним органом забезпечено всі умови, необхідні для прийняття та зберігання працівником матеріальних цінностей;

—            працівник заподіяв шкоду з необережності.

Законодавство не передбачає обмежень щодо виду робіт чи

посади працівника, якому доручається майно на збереження. Проте виконання зазначеної операції не повинно доручатись особам, позбавленим за вироком суду права займати матеріально відповідальні посади протягом певного строку, а також особам, раніше засудженим за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.

Правило п. 2 ст. 134 КЗпП не поширюється на випадки, коли матеріали, напівфабрикати, спеціальний одяг та інші предмети були видані працівнику для використання в процесі виконання ним трудових обов'язків. У такому випадку застосовується поло­ження ст. 132 КЗпП.

7.             Повна матеріальна відповідальність настає також, якщо

шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, пере­

слідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134 КЗпП).

Для покладення відповідальності за п. З ст. 134 КЗпП необ­хідно встановити не факт притягнення працівника до криміналь­ної відповідальності, а наявності в його діях складу злочину. Від­повідальність працівника за п. З ст. 134 КЗпП виникає за умови, що злочинний характер його діянь (наприклад, кваліфікація за відповідними статтями Кримінального кодексу України як не­дбалість, зловживання владою або службовою посадою, крадіжка і т.ін.) підтверджено у встановленому порядку вироком суду.

Працівник, щодо якого було винесено виправдувальний вирок або припинено провадження у справі через відсутність складу чи події злочину, не може відповідати у повному розмірі заподіяної шкоди за цією підставою. При винесенні виправду­вального вироку (закритті провадження у кримінальній справі) через відсутність складу злочину, суд, розглядаючи справу в по­рядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених за­коном підстав задовольнити позов у межах повного розміру за­подіяної працівником шкоди.

Працівник не звільняється від повної матеріальної відпові­дальності за законодавством про працю, якщо він був звільне­ний від кримінальної відповідальності внаслідок спливу строку давності, наявності акту амністії; притягнення його до адмініст­ративної відповідальності; передачі матеріалів у трудовий колек­тив, служби у справах неповнолітніх; передачі його на поруки.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду Украї­ни до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повно­му розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. З ст. 134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчи­нення працівником таких діянь встановлено у порядку кримі­нального судочинства.

10.           Повна матеріальна відповідальність виникає також, якщо

шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані (п. 4

ст. 134 КЗпП). Умовою відшкодування заподіяної шкоди в пов­

ному обсязі є перебування працівника в нетверезому стані на

момент заподіяння шкоди.

474

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

475

При застосуванні заходів матеріальної відповідальності з цієї підстави не мають значення ні кваліфікація, спеціальність чи по­сада працівника; ні форма вини. Працівник, який перебував у не­тверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за запо­діяну пряму дійсну шкоду (в тому числі за зіпсуття з необережності сировини та матеріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції). Необхідною підставою притяг­нення до відповідальності є підтвердження нетверезого стану пра­цівника. Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 р. (п. 10) звернено увагу на те, що нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, пояс­неннями сторін і третіх осіб, показаннями свідків).

КЗпП прямо не передбачає повної матеріальної відповідаль­ності працівника у випадку заподіяння шкоди в стані наркотич­ного чи токсичного сп'яніння. Однак нетверезий стан потрібно розуміти ширше, включаючи стан алкогольного, наркотичного та токсичного сп'яніння. Необхідною умовою є лише медичне засвідчення наркотичного чи токсичного сп'яніння.

11.           Підставою для притягнення працівника до повної матері­

альної відповідальності є нанесення шкоди недостачею, умис­

ним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабри­

катів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а

також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одя­

гу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, уста­

новою, організацією у користування (п. 5 ст. 135).

Наведена підстава відрізняється від підстави притягнення працівника до обмеженої матеріальної відповідальності лише формою вини. Перелік неправомірних діянь працівника є анало­гічним п. 1 ст. 133 КЗпП. Повна матеріальна відповідальність настає за умисне (пряме чи непряме) заподіяння такої шкоди.

12.           Матеріальна відповідальність у повному обсязі настає і в

тому випадку, якщо відповідно до законодавства на працівника

покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, завда­

ну підприємству, установі, організації при виконанні трудових

обов'язків (п. 6 ст. 134 КЗпП).

Відповідно до п. 6 ст. 134 КЗпП матеріальна відповідальність у повному розмірі покладається на працівника у випадках, пе-

редбачених спеціальними законодавчими актами, що значно роз­ширює перелік випадків повної матеріальної відповідальності працівників та дію статті 134 КЗпП (перевитрата пального, допу­щена працівником автомобільного транспорту; втрата чи затримка доставки всіх видів поштових і телеграфних відправлень, недо­ставка періодичних видань; розкрадання, знищення (зіпсуття), недостача або втрата дорогоцінних металів, дорогоцінного ка­міння та валютних цінностей).

13. Заходи повної матеріальної відповідальності застосовуються також і тоді, коли шкода завдана працівником не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 ст. 134 КЗпП).

Вказана підстава зумовлює суперечність спеціальної та загаль­ної норм. Так, ст. 130 КЗпП визначає, що підставою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є шкода, завдана невиконанням ним трудових обов'язків. Разом з тим п. 7 ст. 134 КЗпП передбачає притягнення працівника до матеріальної від­повідальності за нормами трудового права і тоді, коли шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків. Така на перший погляд невідповідність є виправданою, оскільки шкода, заподія­на працівником не при виконанні трудових обов'язків, не змі­нює характеру правовідносин між працівником і власником чи уповноваженим ним органом.

Положення КЗпП «не при виконанні трудових обов'язків» слід розуміти як самовільне використання працівником майна (устаткування, приладів, автомашин) власника в особистих цілях та всупереч інтересам власника.

Для притягнення працівника до відповідальності за цією під­ставою час заподіяння шкоди значення не має. Вона може бути завдана як в робочий час, так і в час відпочинку (під час перерви для відпочинку і харчування або ж після закінчення робочого дня).

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при визначен­ні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним викори­станням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, трак­торів, автокранів), належних власнику, з яким вони перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, шо така шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, під­лягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законо­давства (ст. 203, 453 ЦК). У цих випадках шкода відшкодовуєть-

476

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

477

ся у повному обсязі, включаючи також неодержані власником прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Таке роз'яснення Пленуму Верховного Суду України погір­шує правове становище працівників, оскільки умови та підстави, передбачені ст. 130 КЗпП, віднесені до сфери дії трудового пра­ва, тому, очевидно, застосування норм цивільного законодавства у цьому випадку є неправомірним.

14. Повну матеріальну відповідальність несе також службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні праців­ника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП).

За цією підставою суб'єктами повної матеріальної відповідаль­ності є службові особи, за наказом чи розпорядженням яких пра­цівника незаконно звільнено чи переведено на іншу роботу. По­становою Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду су­дами трудових спорів» роз'яснено, що відповідальність за цією підставою настає також у випадку, коли шкода завдана власнику затримкою виконання судового рішення про поновлення на ро­боті незаконно звільненого працівника.

У даному випадку прямою дійсною шкодою є грошові суми, виплачені звільненому чи переведеному працівникові за період вимушеного прогулу чи виконання нижчеоплачуваної роботи (якщо суд поновив звільненого з роботи працівника або ж ви­знав переведення неправомірним).

Відповідальність працівника у повному обсязі завданої шко­ди за цією підставою виникає незалежно від форми вини: власник або уповноважений ним орган може або умисно неправомірно звільнити працівника, або ж не знаючи законодавство про пра­цю чи неправильно застосовуючи його положення.

Застосовуючи заходи матеріальної відповідальності у повно­му розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цією нормою обов'язок щодо відшкодуван­ня шкоди, заподіяної у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного про­гулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, покладаєть­ся на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шко­ду може бути покладена лише обмежена матеріальна відпові­дальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з ін­ших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному роз­мірі шкоди.

З дня опублікування (Урядовий кур'єр, 8 листопада 2002 p., № 208, с. 11) набрав чинності Закон України «Про внесення змін до статей 41 і 134 Кодексу законів про працю України» від 17 жовт­ня 2002 року № 184-IV, яким коментована стаття доповнена пунк­том 9, що передбачає підстави повної матеріальної відповідаль­ності керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності, винного у несвоєчасній виплаті заробітної плати по­над один місяць, що призвело до виплати компенсацій за пору­шення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Стаття 135.    Межі матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умис­ним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний роз­мір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.

(Стаття 135 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 2444-10 від 27.06.86; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Законодавство про працю передбачає два види матеріальної відповідальності працівника за шкоду, завдану власнику, — повну та обмежену. Однак в окремих випадках, з огляду на особливе значення знищеного, пошкодженого та втраченого майна чи особ­ливий характер неправомірних дій працівника, які спричинили шкоду, фактичний розмір якої перевищує номінальну вартість, законодавством передбачено відповідальність працівника, обсяг якої перевищує розмір прямої дійсної шкоди. Матеріальна відпо-

478

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

479

відальність в кратному розмірі є винятком із загального правила трудового законодавства, а тому може застосовуватись лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

2. Спеціальний порядок обчислення розміру завданої шкоди встановлено Законом України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, зни­щенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних ме­талів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей». Положен­нями цього Закону визначено характер порушень (недбалість в роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій, розкрадан­ня, знищення, недостача, наднормативні втрати (за винятком тих, що стались в процесі технологічного процесу) та вид робіт (опе­рації, пов'язані з закупівлею, продажем, обліком, перевезенням, доставкою або використанням в процесі виробництва дорого­цінних металів, ювелірних побутових та промислових виробів, валютні операції), які надають підстави для притягнення пра­цівників до відповідальності за цим Законом. Також встановлено спеціальні коефіцієнти для кратного обчислення розміру заподія­ної шкоди.

Збитки, завдані підприємству, установі, організації, визнача­ються у таких розмірах:

а)             дорогоцінних металів — у подвійному розмірі їх вартості у

чистому вигляді за ринковими цінами, що діють на день вияв­

лення завданих збитків;

б)            дорогоцінного каміння (крім огранованого) — у подвійному

розмірі його вартості за ринковими цінами, що діють на день

виявлення завданих збитків;

в)             огранованого дорогоцінного каміння, ювелірних та побу­

тових виробів, виготовлених з використанням дорогоцінних ме­

талів і дорогоцінного каміння, — у потрійному розмірі їх вартос­

ті за ринковими цінами, що діють на день виявлення завданих

збитків;

г)             алмазних інструментів та алмазних порошків з природних

алмазів — у подвійному розмірі їх вартості за ринковими цінами,

що діють на день виявлення завданих збитків;

д)             музейних експонатів, що містять дорогоцінні метали і доро­

гоцінне каміння, — за оцінкою, проведеною експертами з ураху­

ванням історично-художньої цінності експонату і розміру від­

шкодування збитків, визначених відповідно до пунктів «а» і «в»;

є) іноземної валюти, а також платіжних документів та інших цінних паперів в іноземній валюті — у сумі, еквівалентній по­трійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перера­хованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день виявлення завданих збитків.

Заборгованість працівників підприємства, установи, органі­зації у разі неповернення у встановлений термін авансу, видано­го в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержа­ної у підзвіт, стягується у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вар­тості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день погашення заборгованості.

Суми, стягнуті відповідно до зазначеного Закону, спрямо­вуються насамперед на відшкодування збитків, завданих підпри­ємству, установі або організації, а решта — перераховується до Державного бюджету України.

3. Кратний розмір обчислення шкоди застосовується також на підставі Порядку визначення розміру збитків від розкрадан­ня, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, за­твердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 р. Цей порядок встановлює механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцін­ного каміння та валютних цінностей.

Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псуван­ня) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартіс­тю цих цінностей (з вирахуванням амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 відсотків балансової вартості на момент встано­влення такого факту з урахуванням індексів інфляції, які щомі­сячно встановлює Мінстат, відповідного розміру податку на до­дану вартість та розміру акцизного збору.

Вартість вузлів, деталей та продукції, що виготовляється під­приємствами для внутрішньовиробничих потреб, а також вар­тість продукції, виробництво якої не закінчено, визначається виходячи із собівартості її виробництва з нарахуванням серед­ньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію із засто­суванням коефіцієнта 2.

480

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

481

Вартість спирту визначається виходячи з оптової ціни під-приємства-виробника з урахуванням акцизного збору (за вста­новленими ставками) та податку на добавлену вартість. До ви­значеної таким чином ціни застосовується коефіцієнт 3.

У разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визнача­ється за закупівельними цінами, які склалися на момент відшко­дування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5.

Продовольчі товари, роздрібні ціни на які дотуються, оціню­ються з додаванням до роздрібних цін суми дотацій.

Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псуван­ня) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчис­люється із застосуванням коефіцієнта:

5 — до номінальної вартості, зазначеної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку, або до вартості докумен­тів суворого обліку, встановленої законодавством;

50 — до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначена но­мінальна вартість або вартість яких не встановлена законодавст­вом.

Розмір збитків від розкрадання банкнотного або захищеного паперу, персоніфікованої захисної стрічки обчислюється із за­стосуванням коефіцієнта 1,5 до максимальної суми грошей, які можуть бути виготовлені на цьому банкнотному папері; у п'яти-тисячократному розмірі від вартості захищеного паперу та пер­соніфікованої захисної стрічки.

У разі розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріаль­них цінностей, що підлягають списанню на видатки у міру від­пуску їх у виробництво або експлуатацію (в установах, які утри­муються за рахунок бюджетних коштів, — у міру їх придбання) та обліковуються лише у кількісному виразі, розмір збитків ви­значається виходячи з ринкових цін на аналогічні матеріальні цінності, зменшених пропорційно фактичному зносу, але не нижче ніж на 50 відсотків ринкової ціни.

Із сум, стягнених відповідно до цього Порядку, здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, установі, органі­зації, залишок коштів перераховується до Державного бюджету України.

Стаття 135'. Письмові договори про повну матеріальну відповідальність Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займа­ють посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із збе­ріганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

(Кодекс доповнено статтею 135і згідно з Указом ПВР № 1616-9 від 24.12. 76, із змінами, внесеними згідно із Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

Однією з підстав для накладення на працівника повної ма­теріальної відповідальності є укладення письмового договору про повну матеріальну відповідальність між працівником та власником або уповноваженим ним органом. Сфера укладення договору про повну матеріальну відповідальність вичерпно передбачена законо­давством про працю. Такі договори можуть укладатись лише з працівниками відповідних професій чи виробництв. Ці професії та виробництва передбачені Переліком посад і робіт, котрі заміщу­ються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збере­ження цінностей, переданих їм на збереження, переробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з пра­цівником, який не досяг 18 років, або ж з працівником, який не передбачений відповідним Переліком, є недійсними.

Переліком передбачені такі посади:

завідувачі касами; завідувачі коморами цінностей; завіду­вачі камерами схову; завідувачі складами та їхні заступники;

старші контролери — касири і контролери-касири; старші контролери і контролери; старші касири і касири; інші праців­ники, що виконують обов'язки касирів;

завідувачі ощадними касами першого розряду і завідувачі операційними частинами центральних ощадних кас; начальники 163,5

482

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

483

відділів, старші інспектори та інспектори відділів щодо перевір­ки та знищення погашених цінних паперів тощо;

завідувачі (директори при відсутності завідувачів відділами і секціями) магазинами і їхні заступники; завідувачі товарними секціями (відділами), відділами замовлень магазинів і їхні заступ­ники;

начальники товарних і товаро-перевалочних станцій; стар­ші товарознавці і товарознавці, що безпосередньо обслуговують матеріальні цінності;

завідувачі підприємствами громадського харчування і їхні заступники; завідувачі виробництвом, начальники цехів (діля­нок) і їхні заступники;

завідувачі заготівельними пунктами; завідувачі сепаратор­ними відділеннями;

завідувачі аптекарськими установами і їхні заступники; за­відувачі відділами аптекарських установ і їхні заступники; заві­дувачі аптекарськими пунктами першої групи; провізори-техно­логи (рецептори-контролери), фармацевти;

агенти з постачання; експедитори перевезення вантажів; інкасатори.

3. До робіт, при виконанні яких укладаються договори про повну матеріальну відповідальність, належать:

роботи з прийому від населення усіх видів платежів і ви­плати грошей через касу;

роботи з обслуговування торгових і грошових автоматів;

роботи з прийому на збереження, опрацювання, відпуску матеріальних цінностей на складах, базах (нафтобазах), автоза-правочних станціях, камерах схову, коморах і гардеробах; щодо видачі (прийому) матеріальних цінностей особам, що знаходять­ся в лікарсько-профілактичних і санаторно-курортних устано­вах, пансіонатах, кемпінгах, будинках відпочинку, готелях, спор­тивно-оздоровчих і туристичних організаціях, а також пасажи­рам усіх видів транспорту; щодо екіпірування пасажирських суден, вагонів і літаків;

роботи з прийому від населення предметів культурно-по­бутового призначення та інших матеріальних цінностей на збе­реження, у ремонт і для виконання інших операцій, зв'язаних із виготовленням, відновленням або поліпшенням якості цих пред-

метів (цінностей), їхнього збереження, виконання інших опера­цій з ними;

роботи з продажу (відпуску) товарів (продукції), їхній під­готовки до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю під­приємства (організації);

роботи з прийому й опрацювання для доставки (супрово­ду) вантажу, багажу, поштових відправлень і інших матеріальних і грошових цінностей, їхній доставки (супроводу), видачі;

роботи з покупки, продажу, обміну, перевезення, достав­ки, пересилки, збереження, опрацювання і застосування в про­цесі виробництва дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів;

роботи з вирощування, відгодівлі, утримання та розведен­ня сільськогосподарських і інших тварин.

Зміст договору про повну матеріальну відповідальність по­винен відповідати Типовому договору про повну індивідуальну ма­теріальну відповідальність.

Істотною умовою договору про повну матеріальну відпові­дальність працівника є обов'язки сторін трудового договору. Працівник, що займає відповідну посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі вироб­ництва переданих йому цінностей, приймає на себе повну мате­ріальну відповідальність за незабезпечення цілості довірених йому підприємством, установою, організацією матеріальних ціннос­тей, і у зв'язку з викладеним зобов'язується: дбайливо ставитись до переданих йому для збереження або для інших цілей матеріа­льних цінностей підприємства, установи, організації та вживати заходів щодо запобігання збитків; вчасно повідомляти власника або уповноважений ним орган про всі обставини, що загрожу­ють забезпеченню цілості довірених йому матеріальних ціннос­тей; вести облік, складати і представляти у встановленому по­рядку товарно-грошові та інші звіти про рух і залишки довірених йому матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації дові­рених йому матеріальних цінностей.

Власник або уповноважений ним орган повинен: створювати працівнику умови, необхідні для нормальної роботи та забезпе­чення повної цілості довірених йому матеріальних цінностей; ознайомити працівника з чинним законодавством про матеріальну

16*

484

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

485

відповідальність за шкоду, завдану підприємству, установі, орга­нізації, а також із чинними інструкціями, нормативами і прави­лами збереження, приймання, переробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей; проводити у встановленому по­рядку інвентаризацію матеріальних цінностей.

Повна матеріальна відповідальність за цією підставою на­стає лише за наявності вини працівника. Сума відшкодування відповідає повному розміру завданої прямої дійсної шкоди. Пра­цівник не несе матеріальної відповідальності, якщо шкоду запо­діяно не з його вини.

Дія договору про повну матеріальну відповідальність по­ширюється на весь час роботи з майном і іншими довіреними працівнику матеріальними цінностями.

Стаття 139.   Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), пе­ревезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відпо­відальність кожного працівника і укласти з ним договір про пов­ну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колек­тивна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установ­люється власником або уповноваженим ним органом за погод­женням з профспілковим комітетом підприємства, установи, ор­ганізації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матері­альну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригад­ну) матеріальну відповідальність розробляються за участю проф­спілкових об'єднань України та затверджуються Міністерством праці України.

(Кодекс доповнено статтею 139 згідно з Указом ПВР № 1616-9 від 24.12. 76; із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 2240-10 від 29.07.81, № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 263/95-ВР від 05.07.95)

1.             Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є різ­

новидом повної матеріальної відповідальності, яка базується на

договорі між власником або уповноваженим ним органом та пра­

цівниками.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може за­стосовуватись лише за умов, передбачених законодавством. Зок­рема, відповідно до ст. 1352 КЗпП такими умовами є:

виконувана бригадою робота повинна бути пов'язана із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуван­ням у процесі виробництва переданих бригаді цінностей;

вказана робота здійснюється спільно членами бригади;

неможливо розмежувати обсяг матеріальної відповідально­сті кожного члена бригади та укласти з кожним працівником договір про індивідуальну повну матеріальну відповідальність. Колективна бригадна матеріальна відповідальність встановлюється лише для тих видів робіт, для яких неможливе укладення догово­ру про повну матеріальна відповідальність з кожним працівни­ком зокрема;

всі члени колективу (бригади) досягли 18-річного віку.

Умови застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються чинним законодавством та пись­мовим договором, укладеним між власником або уповноваже­ним ним органом та всіма членами бригади на підставі Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затвердженого наказом Міністерства праці України № 43 від 12 травня 1996 р.

Сфера застосування договорів про колективну (бригадну) відповідальність вичерпно визначається відповідним Переліком робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність (затверджений наказом Міністерства праці України № 43 від 12 травня 1996 p.). Зокрема, до таких робіт віднесені:

роботи, пов'язані з виконанням касових операцій;

роботи, пов'язані з прийманням від населення усіх видів платежів та виплатою грошей не через касу;

роботи, пов'язані з прийманням на зберігання, обробкою, зберіганням та видачею матеріальних цінностей на складах, ба­зах (нафтобазах), автозаправних станціях, в автогосподарствах,

486

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

487

заготівельних (приймальних) пунктах, товарних, товарно-пере­валочних дільницях, у камерах схову, коморах і роздягальнях, з екіпіровкою пасажирських суден, вагонів і літаків;

роботи, пов'язані з продажем (видачею) товарів (продук­ції), їх підготовкою до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства;

роботи, пов'язані з прийманням від населення предметів культурно-побутового призначення та інших матеріальних цін­ностей на схов, у ремонт і для виконання інших операцій, пов'я­заних з їх виготовленням, відновленням або покращенням якос­ті цих предметів (цінностей), їхнім сховом та виконанням інших операцій з ними;

роботи, пов'язані з прийманням та обробкою для доставки (супроводження) вантажу, багажу, поштових відправлень та ін­ших матеріальних та грошових цінностей, їхньою доставкою (су­проводженням), видачею (здачею);

роботи, пов'язані з виготовленням (складанням, монтажем, регулюванням) та ремонтом машин, механізмів, електронної тех­ніки та радіоапаратури, електромеханічних і радіотехнічних при­ладів, систем, а також виготовленням їх деталей та запасних ча­стин; роботи, що виконуються майстернями побутового обслу­говування, ательє тощо;

роботи, пов'язані з прийманням у цехах, зберіганням, об­робкою та передачею на виробництво скляної тари;

роботи, пов'язані з прийманням, виготовленням, транспор­туванням, відбиранням, рахуванням, упаковкою, зберіганням та видачею грошових знаків, цінних паперів, їхніх напівфабрикатів;

роботи, пов'язані з виготовленням та зберіганням усіх ви­дів квитків, талонів, абонементів та інших знаків, призначених для розрахунків населення за послуги;

роботи, пов'язані з вирощуванням, годівлею, утриманням і розведенням сільськогосподарських тварин; з виробництвом сіль­ськогосподарської продукції та її переробкою;

роботи, пов'язані з переробкою сировини, виготовленням або комплектуванням готових виробів;

роботи щодо виконання операцій, пов'язаних з закупів­лею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересилан­ням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або ви-

користанням в процесі виробництва дорогоцінних металів і до­рогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових ви­робів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, а також валютних операцій.

Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність з працівниками, які виконують роботи, не пе­редбачені вказаним Переліком, позбавляє його юридичної чин­ності (договір є недійсним з моменту укладення).

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є істот­ною умовою трудового договору кожного члена колективу (брига­ди). У разі відмови працівника від укладення договору про коле­ктивну (бригадну) відповідальність власник або уповноважений ним орган за згодою працівника може перевести його на іншу роботу, а при відмові працівника від іншої роботи або її відсут­ності звільнити його за п. 6 ст. 36 КЗпП.

Договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідаль­ність підлягає переоформленню, якщо з колективу вибуває його керівник (бригадир) або більше п'ятдесяти відсотків початкового складу колективу (бригади). Якщо з колективу (бригади) вибува­ють окремі його (її) члени, то вказується дата вибуття, а новий працівник підписує договір про колективну (бригадну) відповіда­льність із зазначенням дати зарахування в колектив (бригаду).

Підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, завдана під­приємству, установі, організації розкраданням, недостачею, умис­ним знищенням або псуванням матеріальних цінностей, а також їх знищенням або псуванням через недбалість, що підтверджується інвентаризаційними документами. Шкода, яка підлягає відшко­дуванню, розподіляється між членами даного колективу пропор­ційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При цьому звільнення працівника не при­пиняє його обов'язку відшкодування розміру недостачі, що скла­дає його долю.

7.             Члени бригади звільняються від відшкодування шкоди,

якщо: 1) шкоду заподіяно не з їх вини або 2) встановлено конк­

ретних винуватців заподіяної шкоди серед членів колективу (в

цьому разі відшкодування здійснюватиметься за правилами, що

488

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

489

регулюють застосування індивідуальної матеріальної відповіда­льності).

У випадках, коли в несхоронності матеріальних цінностей, крім членів колективу (бригади), з яким укладено договір, винні службові особи, суд вирішує питання про доцільність притяг­нення їх до участі у справі як співвідповідачів і визначає частину шкоди, яка відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на нього покладається. Решта шкоди розподіляється між членами колективу (бригади) згідно з Типовим договором про колективну (бригадну) матеріальну від­повідальність. Заподіяна колективом шкода підприємству, уста­нові, організації, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами цього колективу пропорційно середньомісячному заро­бітку і фактично відпрацьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.

8. Основною складовою договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність є права і обов'язки сторін цього договору. Зокрема, члени бригади, колективу працівників мають право: брати участь у прийманні цінностей і здійснювати взаєм­ний контроль за зберіганням, обробкою, продажем (відпуском) або застосуванням у процесі виробництва цінностей; брати участь в інвентаризації цінностей, переданих колективу (бригаді); ознайомлюватися зі звітами про рух і залишки цінностей, пере­даних колективу (бригаді); у разі необхідності вимагати від влас­ника проведення інвентаризації переданих колективу (бригаді) цінностей; порушувати перед власником обгрунтоване клопотання про виведення членів зі складу колективу (бригади), у тому числі керівника колективу (бригади), які не можуть забезпечити збері­гання цінностей. До обов'язків колективу (бригади) належать: бережливо ставитися до цінностей і вживати заходів щодо запо­бігання шкоди; в установленому порядку вести облік, складати і своєчасно подавати звіти про рух та залишки цінностей; своєчасно повідомляти власника про всі обставини, які загрожують збері­ганню цінностей.

Власник зобов'язаний: створювати колективу (бригаді) умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збере­ження дорученого їм майна; своєчасно вживати заходів щодо

виявлення та усунення причин, які перешкоджають забезпечен­ню колективом (бригадою) зберігання цінностей; виявляти кон­кретних осіб, винних у заподіянні шкоди, і притягати їх до від­повідальності; ознайомлювати колектив (бригаду) з чинним за­конодавством про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну йому, а також із чинними інструкціями і пра­вилами прийому, зберігання, обробки, продажу (відпуску), пере­везення чи застосування у процесі виробництва цінностей та їх обліку; забезпечувати колективу (бригаді) умови, необхідні для своєчасної звітності про рух і залишки переданих йому ціннос­тей; розглядати за погодженням з профспілковим комітетом чи іншим органом, який представляє колектив, пропозиції колек­тиву (бригади) про доцільність проведення інвентаризації чи про виведення працівника зі складу бригади; розглядати повідомлен­ня членів колективу (бригади) про обставини, що загрожують зберіганню цінностей і вживати заходів щодо усунення цих об­ставин; погоджувати з колективом (бригадою) питання, хто саме виконуватиме функції керівника.

9. Типовий договір передбачає порядок ведення обліку та звіт­ності про рух цінностей, порядок проведення інвентаризацій. У визначені законодавством терміни проводяться планові інвен­таризації; позапланові — при зміні керівника колективу (брига­дира), або коли склад колективу (бригади) змінюється більше ніж на 50 %, або на вимогу кількох членів колективу (бригади).

Стаття 13У.   Визначення розміру шкоди

Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгал­терського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установ­леними нормами.

У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умис­ного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначаєть­ся за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається

490

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

491

за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продук­ції і товарів.

Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, орга­нізації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втра­тою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номіналь­ний розмір.

Розмір шкоди, що підлягає покриттю, заподіяної з вини кіль­кох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

(Кодекс доповнено статтею 135' згідно з Указом ПВР № 1616-9 від 24.12. 76; із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 2444-11 від 27.06.86; Законом № 263/ 95-ВР від 05.07.95)

Обчислення розміру завданої шкоди полягає у вирахуванні фактичних втрат, які стали наслідком неправомірного діяння працівника. Для цього необхідно визначити вартість втраченого чи пошкодженого майна, суму видатків, необхідну для віднов­лення його попереднього стану. Також потрібно враховувати, що природний знос майна є закономірним результатом використан­ня його за призначенням та не є наслідком неправомірних дій працівника, а тому повинен бути врахований при визначенні вартості пошкодженого чи знищеного майна. Розмір суми від­шкодування залежить від кількох факторів: виду правопорушен­ня, ступеня вини працівника, характеру виробничої діяльності юридичної особи.

За основу для визначення шкоди, завданої підприємству, установі, організації, приймають дані бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості майна з урахуванням зносу згідно з встановленими нормами. Це найбільш поширений спосіб об­числення розміру шкоди. При умисному заподіянні шкоди (при недостачі, розкраданні, умисному знищенні або умисному зіпсутті матеріальних цінностей) розмір суми для відшкодування визна­чається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкоду­вання. Пряма дійсна шкода підтверджується документами бухгал­терською обліку та іншими документами про наявність і розмір прямої дійсної шкоди — матеріалами інвентаризації, актами ре-

візії, актами про недостачу, втрату, знищення майна, розмір зай­вих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо. Якщо для з'ясування питання про розмір шкоди, обставин її заподіян­ня є потреба провести бухгалтерську чи іншу експертизу — при­значають її з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі.

Пленум Верховного Суду України звертає увагу на ту об­ставину, що при визначенні розміру шкоди слід враховувати чинне законодавство про ціни і ціноутворення. Вартість майна визнача­ється на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін застосову­ються ціни, що діють на день прийняття рішення про відшкоду­вання. Визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирі­шення справи, і застосовувати встановлені нормативно-право­вими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індек­си, акцизний збір тощо.

Стаття 135 та частина четверта ст. 1353 КЗпП України ста­новлять правову базу застосування кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної розкраданням, умисним зіпсуттям, недоста­чею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а та­кож у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Обсяг заподіяної шкоди визначається за спеціальними законами. Розмір шкоди, заподіяної підприємст­ву, установі, організації, суд визначає відповідно до ст. 1353 КЗпП, Закону України № 217/95-ВР від 6 червня 1995 р. «Про визна­чення розміру збитків, завданих підприємству, установі, органі­зації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валют­них цінностей» і Порядку визначення розміру збитків від роз­крадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних ціннос­тей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 р. (зі змінами, внесеними постановами Кабі­нету Міністрів України № 1009 від 27 серпня 1996 р. та № 34 від 20 січня 1997 р.).

Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них із врахуванням ступеню вини, виду та меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріаль­на відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом

492

Глава IX

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

493

встановлено, що шкоду заподіяно спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.

Якщо шкоду заподіяно працівниками, на яких відповідно до договору покладена колективна (бригадна) матеріальна відпо­відальність, розмір шкоди, яка повинна бути відшкодована кож­ним працівником, визначається з врахуванням особливостей цієї відповідальності.

Пленум Верхового Суду підкреслює, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відпо­відного їй виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному випадку заподіян­ня шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягнен­ню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП річ­ного строку для пред'явлення позову із кожної вимоги і поважно­сті причин його пропуску.

Шкоду, заподіяну приписками та іншими викривленнями даних про виконання робіт, відшкодовують працівники, що вчи­нили ці дії, а також службові особи, через винне невжиття якими заходів щодо запобігання вони вчинені. У залежності від обста­вин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідаль­ність настає в межах середнього місячного заробітку або в пов­ному розмірі заподіяної шкоди. До прямої дійсної шкоди, заподі­яної зазначеними вище діями, можуть бути віднесені: суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів і інших матеріаль­них цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.

При зверненні до суду з позовом про притягнення праців­ника до повної матеріальної відповідальності, власник або упов­новажений ним орган повинен врахувати, що ст. 233 КЗпП вста­новлено річний термін з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди потрібно вважати день, коли власни­ку або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, вста-

новленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприєм­ства, установи, організації, є день підписання відповідного акта або висновку.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу випла­ти підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

10. Відповідно до частини сьомої ст. 203 ЦПК суд вправі вий­ти за межі позовних вимог, коли неправильно визначена сума шкоди, позов заявлено про відшкодування шкоди у повному роз­мірі, а на працівника може бути покладена лише обмежена від­повідальність; якщо працівник повинен бути притягнений до повної матеріальної відповідальності, а позов заявлено про стяг­нення шкоди в межах обмеженої матеріальної відповідальності.

При розгляді спорів про обгрунтованість розпорядження влас­ника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 136 КЗпП такий позов може бути заявлено і до реалізації розпорядження про відрахування. Якщо власником відмовлено працівникові у поверненні суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшко­дування шкоди (за відсутності підстав і умов для матеріальної відповідальності, у більшому розмірі, ніж це передбачено зако­ном), вимоги про її стягнення пред'являються безпосередньо у суді і вирішуються на підставі статей 130, 132—134 КЗпП.

Стаття 136. Порядок покриття шкоди, заподіяної працівником Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підпри­ємств, установ, організацій та їх заступниками — за розпоряд­женням вищого за підлеглістю органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищого за підлеглістю органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням

494

Глава ЇХ

Гарантії при покладенні на працівників відповідальності за шкоду

495

або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом по­дання власником або уповноваженим ним органом позову до ра­йонного (міського) суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку прова­диться за позовом вищого за підлеглістю органу або за заявою прокурора.

(Стаття 136 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 1616-09 від 24.12.76, № 6237-10 від 21.12.83, № 2444-11 від 27.06.86)

1.             Порядок відшкодування шкоди залежить від виду матеріаль­

ної відповідальності працівника.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроб­лене не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди та звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це праців­ника. Якщо працівник не погоджується з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а потім у суді (коли сторони не погоджуються з рішенням КТС).

2.             Судовому розгляду підлягають:

—            заяви власника підприємства, установи, організації або

уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування

шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, а

також в розмірі, що не перевищує цей заробіток (перевищує, але

законом встановлена відповідальність в межах середнього місяч­

ного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за

розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шля­

хом відрахування із заробітної плати (наприклад, у випадку при­

пинення працівником трудових відносин з даним підприємст­

вом, у зв'язку з закінченням строку на видання розпорядження

про відрахування);

—            заяви працівників, які не погоджуються із відрахуваннями,

проведеними власником або уповноваженим ним органом, чи з

його розміром.

3.             Покриття шкоди провадиться шляхом подання власником

або уповноваженим ним органом позову до районного (місько-

го) суду. Такий позов може бути поданий протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди.

Стаття 137.    Обставини, які підлягають врахуванню при визначенні розміру відшкодування

Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту кон­кретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й від­сутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінно­стей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної пра­цівником, в залежності від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкоду заподіяно злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

(Стаття 137із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 1616-09 від 24.12.76)

Коментована стаття передбачає обов'язкове зменшення роз­міру відшкодування шкоди у випадках, коли шкода є наслідком не лише вини працівника, а й відсутності умов для зберігання матеріальних цінностей. Розглядаючи справи про відшкодуван­ня працівником шкоди, суди повинні перевіряти обставини, від яких залежить обчислення її обсягу. Зокрема необхідно врахову­вати: ступінь вини працівника, розмір прямої дійсної шкоди та конкретні обставини, за яких шкоду було заподіяно. До конкрет­них обставин, за яких було заподіяно шкоду, потрібно відносити обставини, що перешкоджали працівникові виконувати належ­ним чином покладені на нього обов'язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці. Разом з тим необхідно враховувати, чи вживав працівник заходів щодо запобігання шкоди.

Якщо працівником було вжито всіх заходів щодо забезпе­чення збереження майна, а шкода виникла в результаті незабез­печення власником чи уповноваженим ним органом умов для роботи чи збереження цінностей, працівник звільняється від матеріальної відповідальності, оскільки шкода не є наслідком його неправомірних дій.

Передбачена коментованною статтею можливість зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю, з урахуванням ступеня

496

Глава IX

вини, конкретних обставин і майнового стану працівника, стосу­ється всіх видів матеріальної відповідальності працівників. При ви­значенні майнового стану працівника враховуються дані про склад сім'ї, розмір заробітної плати, додаткові доходи, майно, на яке можна звернути стягнення тощо. Проте врахування майнового стану працівника не може бути підставою для цілковитого звіль­нення працівника від матеріальної відповідальності.

4. Необхідно розрізняти також заподіяння шкоди внаслідок умисних дій чи з корисливих мотивів від заподіяння шкоди вна­слідок недбалого виконання обов'язків, що спричинило необе­режне заподіяння шкоди. Зниження розміру шкоди, що підлягає покриттю, не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою, або якщо шкоду завдано в нетверезому стані.

Стаття 138.    Обов'язок доказування наявності умов

для покладення матеріальної відповідальності на працівника Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довес­ти наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

За загальним правилом вина працівника в заподіянні шко­ди доводиться власником або уповноваженим ним органом. Ви­магаючи відшкодування шкоди, власник або уповноважений ним орган повинен довести, що в діях працівника були ознаки трудо­вого правопорушення, а також що вказане правопорушення спри­чинило заподіяння шкоди.

Виключенням є випадки, коли відшкодування матеріаль­ної шкоди покладається на матеріально-відповідальних осіб або працівників, які отримали цінності за разовими дорученнями чи документами. Вони вважаються винними до тих пір, поки не доведуть протилежне. Це виключення обумовлене тим, що мате­ріально відповідальні працівники володіють широкими можли­востями щодо прийняття, збереження та видачі майна, беруть на себе зобов'язання забезпечувати його належну схоронність. Там, де виявляються факти недостачі матеріальних цінностей, вважа­ється, що подібні результати є наслідком упущень в роботі мате­ріально-відповідальних осіб.