Глава XII ПРАЦЯ ЖІНОК

Стаття 174.    Роботи, на яких забороняється застосування праці жінок

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефі-зичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслугову­ванню).

Забороняється також залучення жінок до підіймання і пере­міщення речей, маса яких перевищує встановлені для них гра­ничні норми.

Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жі­нок, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

(Стаття 174 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12 від 20.03.91, № 3694-12 від 15.12.93)

1. З урахуванням фізіологічних особливостей жіночого орга­нізму і виконання жінками функції материнства законодавст­вом про працю встановлено додаткові гарантії для жінок, ме­тою яких є попередження впливу на здоров'я жінок шкідливих і небезпечних виробничих факторів, а також забезпечення ство­рення умов, які дозволяють жінкам поєднувати працю з мате­ринством. За своїм змістом ці гарантії спрямовано або на певні обмеження в сфері застосування праці жінок, або на встанов­лення додаткових пільг для жінок у період виконання ними функції материнства. Найбільш серйозні гарантії передбачено для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а

593

Праця жінок

також одиноких матерів за наявності дитини до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

У законодавстві про працю України виділяються спеціаль­ні норми про охорону праці жінок, якими передбачено, по-пер­ше, охорону праці усіх працюючих жінок, по-друге — охорону праці жінок у зв'язку з материнством.

Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпеч­ними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України № 256 від 29 грудня 1993 p., передбачено ливарні робо­ти, зварювальні, котельні, холодноштампувальні, волочильні і давильні роботи, ковальсько-пресовані і термічні роботи, слюсар­ні і слюсарно-складальні роботи, роботи із свинцем, будівельні, монтажні і ремонтно-будівельні роботи, гірничі роботи тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України № 381 від 27 бе­резня 1996 р. було затверджено Програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умова­ми, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 роки (ЗП України. - 1996. - № 10. - Ст. 277). По­становою передбачалось поетапне обмеження використання праці жінок у нічний час, а також вивільнення їх із виробництв, пов'я­заних з важкою працею та шкідливими умовами, відповідно до Програми. Вказувалось на обов'язкове включення питання щодо вивільнення жінок з нічних робіт і виробництв, пов'язаних з важ­кою працею та шкідливими умовами, до колективних договорів підприємств, установ та організацій. З 1996 р. було припинено прийняття на навчання жінок за професіями, передбаченими Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок.

Згідно з частиною першою ст. 174 забороняється застосу­вання праці жінок на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Частиною другою коментованої статті забороняється залу­чення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких пе­ревищує встановлені для них граничні норми, затверджені нака­зом Міністерства охорони здоров'я України № 241 від 10 грудня 1993 р.

594

Глава XII

Праця жінок

595

Стаття 175.     Обмеження праці жінок на роботах у нічний час Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликано особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.

Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максималь­них термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зазначені у частині першій цієї статті обмеження не поши­рюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

(Стаття 175 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3694-12 від 15.12.93)

Коментованою статтею, як виняток, дозволяється залучен­ня жінок до робіт у нічний час (крім вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років) у тих галузях народного госпо­дарства, де дотримано одночасно дві умови: наявною є особлива необхідність у виконанні роботи у нічний час і така робота є тимчасовим заходом.

Обмеження праці жінок на роботах у нічний час не поши­рюються на селянські (фермерські) господарства, а також на при­ватні підприємства, які засновані на власності фізичної особи і на яких зайняті лише члени однієї сім'ї.

Стаття 176.    Заборона залучення вагітних жінок і жінок,

що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження Не допускається залучення до робіт у нічний час, до науроч-них робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагі­тних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.

(Стаття 176 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№ 4841-11 від 30.10.87: Законом 871-12 від 20.03.91)

1. Коментованою статтею передбачено чотири типи робіт: нічні, надурочні роботи, роботи у вихідні дні, службові відряд­ження, на які забороняється залучати вагітних жінок протягом усього строку вагітності, тобто з часу встановлення вагітності від­повідною медичною установою і подання жінкою довідки про вагітність.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку (ст. 54 КЗпП). Відповідно до ст. 62 надурочними вважа­ються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61). Вихідні дні для працівників конкретного підприєм­ства, установи, організації визначаються Правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідно до чинного законодавства.

Згідно з частиною другою ст. 241' КЗпП строк, обчислюва­ний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Тому вже наступного дня після досягнення дити­ною трирічного віку правило, встановлене коментованою стат­тею, не діє.

Гарантії, встановлені для жінок, які мають дітей віком до трьох років, поширюються також на жінок, які мають усиновле­них дітей відповідного віку.

Згідно з ст. 186і КЗпП гарантії, встановлені цією статтею, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунов (піклувальників).

Стаття 177.    Обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти ро­ків або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних ро­біт або направлятись у відрядження без їх згоди.

(Стаття 177 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4841-11 від ЗО. 10.87; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1. Оскільки залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження допускається лише з їх згоди, то суттєве значення має питання про форму вираження такої згоди. Згода на залучення жінок, шо мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження може бути надана як в усній, так і у письмовій формах. Розпис про ознайомлення з наказом про залучення до надурочних робіт ще не означає згоди. При виник­ненні спору наявність згоди підтверджується будь-якими засоба­ми, передбаченими ст. 36 ЦП К України.

596

Глава XII

Праця жінок

597

Формулювання «жінки, які мають дітей-інвалідів» вперше було включено до КЗпП Законом України від 20 березня 1991 р. Правило, встановлене зазначеною статтею, діє до досягнення діть-ми-інвалідами 16 років.

Відмова жінок, зазначених у ст. 177, від надурочної роботи або відрядження не є порушенням трудової дисципліни.

Стаття 178.    Переведення на легшу роботу вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижу­ють норми виробітку, норми обслуговування або переводять їх на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона має бути звіль­неною від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

Жінки, які мають дітей віком до трьох років, у разі неможли­вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу робо­ту із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років.

Якщо заробіток осіб, зазначених у частинах першій і третій цієї статті, на легшій роботі є вищим, ніж той, який вони одер­жували до переведення, їм виплачується фактичний заробіток.

(Стаття 178 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4841-11 від ЗО. 10.87; Законами № 871-12 від 20.03.91, Ns 263/95-ВР від 05.07.95)

1. Необхідність зниження норм виробітку, норм обслугову­вання або переведення жінок на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, підтверд­жується висновком медичної установи. За вагітною жінкою збе­рігається середній заробіток за попередньою роботою. Норми ви­робітку, норми обслуговування знижуються з дня подання медич­ного висновку. Не завжди є можливість відразу з дня подання такого висновку перевести вагітну жінку на легшу роботу, яка виключає вплив несприятливих виробничих факторів. У цих ви-

падках власник повинен до вирішення питання про переведення звільнити вагітну жінку від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

2.             При переведенні вагітних жінок і жінок, які мають дітей

віком до трьох років, на іншу легшу роботу за ними зберігається

середній заробіток за попередньою роботою, який обчислюється

згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, зат­

вердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від

8 лютого 1995 р. Середньомісячна заробітна плата обчислюється

виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що

передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Жінкам,

які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше

двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється

виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо про­

тягом останніх двох календарних місяців жінка не працювала,

середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за по­

передні два місяці роботи. Якщо протягом і цих місяців жінка не

відпрацювала жодного робочого дня, середня заробітна плата

обчислюється виходячи з установленої їй в трудовому договорі

тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо заробіток жінок, що переведені на легшу роботу, є ви­щим, ніж той, який вони одержували до переведення, то їм ви­плачується фактичний заробіток.

Коментованою статтею передбачено переведення вагітних жінок відповідно до медичного висновку на роботу, яка є лег­шою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів. Що стосується жінок, які мають дітей віком до трьох років, то в разі неможливості виконання попередньої роботи вони переводяться на іншу роботу, яка не обов'язково є легшою. «Неможливість виконання попередньої роботи» може бути підтверджена не тільки медичним висновком. Цей факт підтверджується й умовами ви­робництва, відсутністю можливостей належного догляду за ди­тиною, її годування.

Слід мати на увазі, що за вагітними жінками, зайнятими на роботах, які входять до переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочену тривалість робочого часу, а також

598

Глава XII

Праця жінок

599

жінками, які мали ускладнення під час попередньої вагітності або пологів, на весь період обстеження в спеціалізованих медичних закладах у ранні строки вагітності (до 12 тижнів) зберігається се­редня заробітна плата за місцем основної роботи (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 15 жовтня 1991 р. «Про збе­реження середньої заробітної плати за вагітними жінками на пе­ріод обстеження в спеиіааізованих медичних закладах» // ЗП Ук­раїни. — 1991. — № 10. — Ст. — 104). Листок непрацездатності обстежуваним при цьому не видається, а за ними зберігається їх середній заробіток за місцем основної роботи на підставі довідки, виданої медичним закладом.

Правила коментованої статті застосовуються також у разі, коли жінки працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень чи з гнучким графіком роботи.

Час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медич­ного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці (ст. 9 Закону України «Про відпустки»).

Стаття 179.    Відпустки у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачува­на відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі народження двох і біль­ше дітей та у разі ускладнення пологів — 70) календарних днів після пологів починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами об­числюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 ка­лендарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів). Вона надається жінкам повністю незале­жно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню.

Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку

та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається, якщо дитина перебуває на державно­му утриманні.

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження за­робітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути викори­стані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, ді­дом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одер­жання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

(Стаття 179 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIVвід 18.09.98)

1. Коментованою статтею передбачено надання двох видів від­пусток: 1) відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами; 2) відпуст­ки для догляду за дитиною.

Відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами надається жінкам тривалістю сімдесят календарних днів до пологів і п'ятдесят шість (у разі ускладнення пологів або народження двох чи більше ді­тей — сімдесят) календарних днів після пологів на підставі лікар­няного листка, виданого відповідною медичною установою. Три­валість цієї відпустки обчислюється сумарно. Тобто жінці нада­ється відповідно 126 чи 140 календарних днів.

Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи, надаються відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами три­валістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів із оплатою в розмірі повного заробітку, незалежно від стажу та місця роботи (ст.30 Закону України «Про статус і соці-

600

Глава XII

Праця жінок

601

альний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи»).

Під час відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами жінкам надається допомога по вагітності і пологах згідно із законами України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (в редакції від 2 березня 2001 р.) та «Про загальнообов'язкове державне соціа­льне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 р. Підставою для призначення жінкам допомоги по вагітності і пологах є виданий у встановленому порядку лікарня­ний листок (листок непрацездатності). Жінкам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організа­ції, допомога по вагітності і пологах до їх працевлаштування при­значається на підставі довідки ліквідаційної комісії і виданого у встановленому порядку лікарняного листка. Жінкам, зареєстро­ваним у державній службі зайнятості як безробітні не менше 10 мі­сяців, допомога по вагітності і пологах призначається на підставі довідки державної служби зайнятості і виданого у встановленому порядку лікарняного листка. Допомога по вагітності та пологах призначається і виплачується підприємством, установою, орга­нізацією за місцем основної роботи жінки.

Після відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами за бажан­ням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для до­гляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню за рахунок коштів Держбюджету у вигляді субсидій до місцевих бюджетів.

Жінки-військовослужбовці начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також жінки-військовослужбовці, звільнені зі Збройних Сил України, Національної гвардії, При­кордонних військ, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань через вагітність і пологи, мають право на допомогу для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на умовах, у розмірах і строки, визначені для працюючих жінок (за рахунок відповідних бюджетів).

4.             Підставою для призначення працюючій жінці (батькові

дитини, бабці, дідові, іншому працюючому родичу, які фактично

здійснюють догляд за дитиною) допомоги по догляду за дитиною

до досягнення нею трирічного віку є надана їй у межах установ-

леного строку і оформлена наказом власника або уповноважено­го ним органу частково оплачувана відпустка для догляду за ди­тиною. Жінкам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією під­приємства, установи, організації, допомога по догляду за дити­ною до досягнення нею трирічного віку до їх працевлаштування призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії. Жінкам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, до­помога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки служби зайнятості.

Підставою для призначення непрацюючим жінкам допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є ви­дана за місцем проживання довідка про те, що мати дитини не працює (не служить, не вчиться) і дитина проживає разом з нею.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею триріч­ного віку призначається і виплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання незастрахованої особи, яка здійснює догляд за дитиною (особам, застрахованим в систе­мі соціального страхування — за основним місцем роботи).

Якщо в період частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку народжується друга дитина, то до закінчення відпустки для догляду за першою дити­ною інша відпустка не надається і допомога не виплачується. Тоб­то за один і той самий період догляду за дитиною (двома дітьми) до досягнення нею трирічного віку може надаватися і оплачува­тися лише одна відпустка. З дня закінчення частково оплачуваної відпустки для догляду за першою дитиною жінка для одержання допомоги для догляду за наступною дитиною (двома і більше дітьми) повинна оформити відпустку на загальних підставах. Як виняток, кратність допомоги для догляду за дітьми збільшується відповідно до кількості дітей у разі народження двійнят і більше дітей (п. 6 Роз'яснення Міністерства праці, Міністерства фінан­сів, Міністерства соціального захисту населення від 13 вересня 1993 р. до Положення про порядок призначення та виплати дер­жавної допомоги сім'ям з дітьми від 11 березня 1993 p.).

Відповідно до п. 52 Положення про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми жінкам, які продов­жують навчатися з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною і стипендія призначаються в повному розмірі.

602

Глава XII

Праця жінок

603

Студенткам (ученицям) — жінкам, які мають дітей віком до трьох років і в цей період продовжують навчання з відривом від виробництва, основною умовою для одержання в повному роз­мірі допомоги по догляду за дитиною є виконання навчального плану (п. 7 Роз'яснення до Положення про порядок призначен­ня та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми).

9.             Крім відпусток у зв'язку з вагітністю, пологами і доглядом

за дитиною до досягнення нею віку трьох років, у разі, коли ди­

тина потребує домашнього догляду, жінці, за її заявою, надаєть­

ся відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визна­

ченою у медичному висновку, але не більш як до досягнення ди­

тиною шестирічного віку. Тобто до поняття «відпустка для догляду

за дитиною» входить як частково оплачувана відпустка до досяг­

нення дитиною віку трьох років, так і відпустка без збереження

заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку.

Оскільки ст. 9і КЗпП передбачено можливість встанов­лення підприємствами, установами, організаціями в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів додаткових порівняно з законодавством трудових і соціально-побутових пільг для пра­цівників, коментованою статтею закріплено право підприємств і організацій за рахунок власних коштів надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Частково оплачувана відпустка і додаткова відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною може бути надана повністю або частинами також батькові, бабці, дідові або іншим родичам, які фактично здійснюють догляд за дитиною. Частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досяг­нення нею трирічного віку надається за їх заявою та на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини проте, що вона вийшла на роботу до закінчення строку частково опла­чуваної відпустки і виплату їй допомоги по догляду за дитиною припинено (із зазначенням дати).

Жінка (батько дитини, баба, дід або інші родичі, які фак­тично здійснюють догляд за дитиною) за їх бажанням в період перебування у відпустці для догляду за дитиною можуть працю­вати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період част­ково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною.

Відповідно до ст. 56 КЗпП на прохання жінки, яка має дити­ну віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому чис­лі гаку, що знаходиться під її опікуванням, власник або уповно­важений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний ро­бочий тиждень або неповний робочий день.

Згідно з вимогами пп. 7, 8 Положення про порядок та умови застосування праці жінок, які мають дітей і працюють неповний робочий час, режим праці та відпочинку жінок, які мають дітей і працюють неповний робочий час, встановлює влас­ник за погодженням з профспілковим комітетом та з урахуван­ням побажань жінки.

У разі коли жінка, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною, працює на умовах неповного робочого часу, вона, як і всі, що працюють за трудовим договором, має право на щорічну оплачувану відпустку.

Відпустка у зв'язку з вагітністю і пологами зараховується до загального стажу і до стажу роботи за спеціальністю. Праців­никам, які знаходяться у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (в разі коли дитина потребує домашнього догляду — до досягнення шестирічного віку), робота на попередньому місці (посаді) після виходу на роботу гарантується. У разі зміни власника підпри­ємства, а також у разі його реорганізації дія трудового договору працівника продовжується (ст. 36 КЗпП).

Якщо в період частково оплачуваної відпустки для догля­ду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у жінки вини­кає право на додаткову відпустку у зв'язку з навчанням (ст. 19 Закону України «Про відпустки»), то за бажанням жінки відпустка для догляду за дитиною переривається і їй надається додаткова оплачувана відпустка у зв'язку з навчанням. Після закінчення цієї відпустки жінці надається за її заявою відпустка для догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку без продов­ження за рахунок тривалості додаткової відпустки у зв'язку з навчанням.

Стаття 180.    Приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами У разі надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний

604

Глава XII

Праця жінок

605

за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підпри­ємстві, в установі, організації в поточному робочому році.

(Стаття 180 в редакції Закону № 117-ХIV (117-14) від 18.09.98)

1.             Згідно із ст. 180 власник або уповноважений ним орган

зобов'язаний надати жінці за її заявою щорічну основну і додат­

кову відпустки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю і полога­

ми або після неї незалежно від тривалості її роботи на даному

підприємстві, в установі, організації. Тривалість роботи надано­

му підприємстві має значення у разі надання щорічної основної

та додаткової відпусток повної тривалості за перший рік роботи.

Таке право виникає у працівника після закінчення шести місяців

безперервної роботи на даному підприємстві. Згідно з частиною 7

ст. 10 Закону України «Про відпустки» щорічні відпустки повної

тривалості до настання шестимісячного строку безперервної ро­

боти у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням

працівника надаються в тому числі жінкам — перед відпусткою у

зв'язку з вагітністю та пологами або після неї.

Підставою для приєднання щорічної відпустки до відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами є заява жінки та залежно від часу надання відпустки (перед або після відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами) довідка медичної установи або лікарня­ний листок (листок непрацездатності).

У разі, якщо щорічні основна і додаткова відпустки збіга­ються з відпусткою у зв'язку з вагітністю і пологами, щорічні відпустки мають бути надані після закінчення відпустки у зв'яз­ку з вагітністю і пологами або перенесені на інший строк за ба­жанням жінок. Згідно із ст. 78 КЗпП відпустки у зв'язку з вагіт­ністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.

Якщо жінка не використала відпустку за минулий робочий рік, а відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами охоплює час­тину наступного робочого року, то за бажанням жінки до від­пустки у зв'язку з вагітністю та пологами приєднуються відпуст­ки за минулий і поточний робочі роки.

Стаття 181.    Порядок надання відпустки для догляду

за дитиною і зарахування її до стажу роботи Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею триріч­ного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини

третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або упо­вноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею триріч­ного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу ро­боти за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зарахо­вується.

(Стаття 181 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98)

1.             Для надання відпустки для догляду за дитиною до досяг­

нення нею трирічного віку та відпустки без збереження заробіт­

ної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не

більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, необхідна

заява жінки або батька дитини, баби, діда або інших родичів, які

фактично здійснюють догляд за дитиною. Надання відпустки

оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповно­

важеного ним органу.

Зазначені відпустки можуть бути використані повністю або частково в межах установленого періоду відпустки.

2.             Жінка або інша особа, яка фактично здійснює догляд за

дитиною, має право у будь-який час перервати відпустку для

догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпу­

стку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у

медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною

шестирічного віку, і повернутись на своє місце роботи. Пленум

Верховного Суду України зазначає, що з працівником, якого було

прийнято на роботу на строк відпустки працівниці у зв'язку з

народженням дитини і доглядом за нею, трудовий договір може

бути припинено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП і в тому разі, коли

працівниця вийде на роботу до досягнення дитиною трьох років,

оскільки відповідно до ст. 181 КЗпП в межах цього строку вона

може сама визначити тривалість відпустки (п. 44 Правових пози­

цій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ.

606

Глава XII

Праця жінок

607

Розділ XIV «Трудове право» //Бюлетень законодавства і юриди­чної практики України. — 1998. — № 8. — С. 44).

3. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку та відпустка без збереження заробітної плати трива­лістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, зараховуються як до за­гального, так і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховуються.

Стаття 182.    Відпустки жінкам, які усиновили дітей

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку.

Жінкам, які усиновили дитину, надаються відпустки для до­гляду за нею на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181 цього Кодексу.

(Стаття 182 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР№ 4617-10від 24.01.83, № 623 7-10 від 21.12.83; Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-ХІ V від 18.09.98)

Новою редакцією коментованої стаггі збільшено тривалість відпустки жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосе­редньо з пологового будинку. Раніше така відпустка надавалася з дня усиновлення і до закінчення п'ятдесяти шести днів з дня народження дитини. Тепер ця відпустка надається з дня усинов­лення тривалістю 56 календарних днів і 70 календарних днів при усиновленні двох і більше дітей.

Особи, які усиновили новонароджених дітей, мають право на допомогу по вагітності та пологах на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», на період післяпологової відпустки.

Жінкам, які усиновили дитину, надаються за їх бажанням частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досяг­нення нею трирічного віку, а у разі, коли дитина потребує до­машнього догляду, — відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

4. Із змісту статті випливає, що відпустка тривалістю 56 ка­лендарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) з дня усиновлення надається лише жінкам, які уси­новили новонароджених дітей тільки з пологового будинку. Щодо відпустки для догляду за дитиною (ст. 179 КЗпП), то вона може бути надана жінкам, які усиновили новонароджених дітей і з інших установ (лікарень, дитячих будинків та ін.).

Стаття 182і.   Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додат­кова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.

Жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дити­ну, ця відпустка надається на умовах і в порядку, встановлених частиною першою цієї статті.

Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу.

(Кодекс доповнено статтею 182і згідно із Законом № 117-XIV від 18.09.98)

Жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, надається додаткова оплачувана від­пустка тривалістю 5 календарних днів. Така відпустка надається жінці за її бажанням у будь-який час робочого року. Вона може також приєднати цю відпустку до щорічної відпустки. Вихідні дні, які припадають на ці 5 календарних днів, до відпустки не включаються. Додаткова відпустка працівникам, які мають ді­тей, надається понад щорічні основну і додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці.

На тих самих умовах, тобто за наявності не менше двох дітей віком до 15 років чи дитини інваліда, така відпустка нада­ється жінці, яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), особі, яка взяла дитину під опіку.

608

Глава XII

Праця жінок

609

Жінка, яка взяла повторний шлюб з чоловіком, який має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, нею не усиновлених, права на зазначену додаткову відпустку не має, як, до речі, його не має і батько цих дітей. Але якщо жінка у разі захворювання буде довго перебувати в лікувальному закладі, у нього виникне право на зазначену додаткову відпустку.

Якщо жінка, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років, не використала додаткову оплачувану відпустку трива­лістю п'ять днів до виповнення дитині 15 років, то незалежно від дати народження дитини жінка має право на таку відпустку в рік досягнення старшим із дітей 15-річного віку.

Стаття 183.    Перерви для годування дитини

Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.

Ці перерви надаються не рідше ніж через три години трива­лістю не менше тридцяти хвилин кожна.

За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Строки і порядок надання перерв установлюються власни­ком або уповноваженим ним органом за погодженням з профспіл­ковим комітетом підприємства, установи, організації і з враху­ванням бажання матері.

Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

(Стаття 183 із змінами, внесеними згідно з Указами І1ВР№4617-10від 24.01.83, №4841-11 від 30.10.87)

1.             Перерви для годування дитини належать до перерв, які

включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

Статтею встановлено мінімальну тривалість перерви для го­дування дитини — не менше тридцяти хвилин, а за наявності двох і більше грудних дітей — не менше години. Якщо з ураху­ванням відстані від місця роботи до місця годування цього часу не вистачає, власник за погодженням з профспілковим коміте­том і з врахуванням бажання матері встановлює більш тривалу перерву для годування дитини.

2.             Оскільки в коментованій статті йдеться про жінок, що ма­

ють дітей віком до півтора року, і відсутнє посилання на матерів,

які годують дитину груддю, то не має значення, в який спосіб жінка годує дитину. Тому власник не може вимагати від жінки документи, що підтверджують факт годування дитини груддю (довідку чи висновок відповідної лікувально-профілактичної уста­нови).

3.             Перерви для годування дитини надаються не рідше ніж

через три години. В ці три години включаються як відпрацьова­

ний час, так і загальна перерва для харчування і відпочинку.

Даною статтею передбачено, що не тільки строки, а й по­рядок надання перерв установлюється власником або уповнова­женим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом і з врахуванням бажання матері, тому можливе приєднання пе­рерви для годування дитини до перерви для харчування і відпо­чинку, а також об'єднання двох перерв для годування дитини та перенесення їх на кінець робочого дня, тобто більш раннє закін­чення роботи порівняно з тривалістю робочого дня, встановле­ного трудовим договором.

Перерви для годування надаються також жінкам, які мають дітей віком до півтора року і працюють за умови неповного ро­бочого часу.

Для обчислення середнього заробітку для оплати перерв для годування дитини застосовується Порядок обчислення се­редньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Мі­ністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р.

Стаття 184.    Гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — з наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний по­відомити їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прий­нятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179), оди-20 ,15

610

Глава XII

Праця жінок

611

ноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації під­приємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлашту­вання зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звіль­нення після закінчення строкового трудового договору. На пері­од працевлаштування за ними зберігається середня заробітна пла­та, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

(Стаття 184 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4841-11 від ЗО. 10.87; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 1356-XIV від 24.12.99)

Коментованою статтею встановлено суттєві гарантії при прийнятті на роботу і звільненні вагітних жінок і жінок, які ма­ють дітей віком до трьох років, а одиноких матерів — за наявнос­ті дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. Від­повідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Вер­ховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 4, від 26 жовтня 1995 р. № 18 та від 25 травня 1998 р. № 15) одинокою матір'ю вва­жається жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народ­ження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Трудовий договір з вагітною жінкою і жінкою, яка має ді­тей віком до трьох років, а також з одинокою матір'ю за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда укла­дається на загальних підставах. Але цим категоріям жінок забо­ронено відмовляти у прийнятті на роботу з мотивів, пов'язаних з вагітністю та наявністю дітей. Закон зобов'язує власника або упов­новажений ним орган у всякому разі при відмові у прийнятті на роботу зазначених категорій жінок повідомляти їм причини від­мови у письмовій формі.

Якщо до прийняття нової Конституції України вагітні жін­ки і жінки, які мають дітей віком до трьох років, а одинокі мате­рі за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда мали право оскаржити у судовому порядку відмову у прий-

нятті на роботу саме з вказаних мотивів відповідно до п. З части­ни другої ст. 232 КЗпП, то тепер зазначені у частині першій ст. 184 жінки мають право оскаржити відмову у прийнятті на роботу, якщо вважають, що їм відмовлено в укладанні трудового догово­ру всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП. Це важлива гарантія для жінок, тому що, як правило, власник або уповнова­жений ним орган не буде відмовляти вагітній жінці і жінці, яка має дітей віком до трьох років, а одинокій матері за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з мотивів, пов'я­заних з вагітністю або наявністю дітей. Знайдуться інші приводи — відсутність вакантної посади, скорочення штатів тощо.

4.             Частиною третьою коментованої статті забороняється звіль­

нення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох

років (до шести років, якщо дитина потребує домашнього догля­

ду), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадця­

ти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповно­

важеного ним органу. Ця гарантія поширюється також на жінок,

які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати три­

валістю, зазначеною у медичному висновку, для догляду за дити­

ною, яка потребує домашнього догляду, але не більш як до досяг­

нення дитиною шестирічного віку.

Забороняється звільняти зазначені категорії жінок з підстав, передбачених статтями 40 і 41, ст. 28 КЗпП, крім випадків пов­ної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допуска­ється звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

5.             Власник або уповноважений ним орган здійснює праце­

влаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації

самостійно або через державну службу зайнятості. Згідно із ст. 5

Закону України «Про зайнятість населення» жінки, які мають

дітей віком до шести років, та одинокі матері, які мають дітей

віком до 14 років або дітей-інвалідів, належать до працездатних

громадян у працездатному віці, які потребують соціального за­

хисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Для цих

категорій жінок та інших осіб, зазначених у ст. 5 Закону, перед­

бачено додаткові гарантії зайнятості. Йдеться про встановлення

на підприємствах, в установах і організаціях броні у розмірі до

5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими

професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості. Пле-

20*

612

Глава XII

Праця жінок

613

нум Верховного Суду України зазначає, що при невиконанні лі­квідованим підприємством, установою, організацією обов'язку по працевлаштуванню його може бути покладено на юридичну особу, яка є їх власником або якій передано їх майно (п. 36 Пра­вових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивіль­них справ. Розділ XIV «Трудове право» // Бюлетень законодавст­ва і юридичної практики України. — 1998. — № 8. — С. 209).

6. Частиною третьою ст. 184 КЗпП передбачено також обо­в'язкове працевлаштування вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років, якщо за медичним висновком дитина потребує домашнього догляду), одиноких ма­терів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дити­ни-інваліда, у випадках їх звільнення після закінчення строково­го трудового договору. На період працевлаштування, але не біль­ше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору, за цими жінками зберігається середня заробітна плата. Пленум Верховного Суду України вказує, що невиконання підприємст­вом (установою, організацією), яке провело звільнення, обов'яз­ку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої ст. 232 КЗпП обов'язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на поперед­ній роботі (п. 37 Правових позицій щодо розгляду судами окре­мих категорій цивільних справ).

Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо пра­цівниці не було надано на тому самому або на іншому підприєм­стві (в установі, організації) іншої роботи або запропоновано роботу, від якої вона відмовилась з поважних причин (напри­клад, за станом здоров'я) (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгля­ду судами трудових спорів»).

Верховний Суд також вважає, що оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав, у разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним ор­ганом протягом трьох місяців обов'язку по працевлаштуванню звільненої за п. 2 ст. 36 КЗпП вагітної жінки, жінки, яка має

дитину (дітей) віком до трьох років (до шести років, коли дитина потребує домашнього догляду), або одинокої матері за наявності дитини віком до 14 років чи дитини-інваліда, за заявою такої жінки може вирішуватися спір не про поновлення на роботі (коли звільнення проведено відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП), а про виконання зобов'язання по працевлаштуванню. В цьому разі від­повідно до правил ст. 235 КЗпП може бути проведено оплату вимушеного прогулу за час після закінчення тримісячного стро­ку (протягом якого за працівницею зберігається середня заробіт­на плата) і до правил ст. 236 КЗпП — за час затримки виконання рішення щодо працевлаштування (п. 46 Правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ).

Стаття 185.    Надання вагітним жінкам і жінкам,

які мають дітей віком до чотирнадцяти років, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку і матеріальної допомоги Власник або уповноважений ним орган повинен у разі необ­хідності надавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до са­наторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також матеріальну допомогу.

(Стаття 185 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91)

Необхідність у санаторно-курортному лікуванні має бути підтверджено медичною довідкою. Йдеться про обов'язок саме власника або уповноваженого ним органу надавати зазначеним категоріям жінок путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах.

Матеріальна допомога надається власником або уповнова­женим ним органом спільно з профспілковим комітетом в розмі­рах, передбачених колективним договором.

Згідно із п. 15 ст. 38 Закону України «Про професійні спіл­ки, їх права та гарантії діяльності» виборний орган профспіл­кової організації на підприємстві, в установі або організації на­правляє працівників на умовах, передбачених колективним до­говором або угодою, до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристських комплексів, баз та оздоровчих закладів,

614

Глава XII

Праця жінок

615

перевіряє організацію медичного обслуговування працівників та членів їх сімей.

Згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, за­твердженою наказом Міністерства статистики України від 11 гру­дня 1995 p., матеріальна допомога та вартість путівок на лікуван­ня і відпочинок виплачуються з фонду оплати праці і належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Інструкцією про порядок планування і надання путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок, придбаних за кошти соціального страхування, затвердженою постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 травня 1999 p., передбачено, що путівки на санаторно-курортне лікування і від­починок надаються працівникам за рішенням профспілкового комітету.

Путівки до санаторіїв, пансіонатів з лікуванням і курортних міських водогрязелікарень надаються працівникам на підставі особистої заяви та медичної довідки про потребу в санаторно-курортному лікуванні, а до пансіонатів і будинків відпочинку — особистої заяви.

Стаття 186.    Обслуговування матері на підприємствах, в організаціях На підприємствах і в організаціях з широким застосуванням жіночої праці організовуються дитячі ясла, дитячі садки, кімна­ти для годування грудних дітей, а також кімнати особистої гігіє­ни жінок.

Зазначені коментованою статтею та інші заходи щодо об­слуговування матері включаються в колективні договори підпри­ємств, організацій.

Трудові колективи розробляють і здійснюють заходи щодо поліпшення умов праці і побуту працюючих жінок, посилення охорони материнства та дитинства.

Конкретні зобов'язання власника або уповноваженого ним органу і профспілкового органу стосуються задоволення потреб у дитячих дошкільних і оздоровчих закладах, забезпечення транс­портом, поширення і поліпшення побутових послуг, торгівлі, медико-санітарного обслуговування, організації періодичних про­філактичних медичних оглядів тощо.

3. Важливу роль у виконанні цих заходів повинні відігравати профспілкові органи. Виборний орган профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації відповідно до п. 5 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності» разом з роботодавцем вирішує питання щодо соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників.

Стаття 186і. Гарантії особам, які виховують малолітніх дітей без матері Гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами тре­тьою—восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182', 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які вихову­ють дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклуваль­ників).

(Кодекс доповнено статтею 186' згідно із Законом № 871-12 від 20.03.91; в редакції Закону № 117-XIV від 18.09.98)

Гарантії, встановлені коментованою статтею, поширюють­ся на батьків, які виховують малолітніх дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закла­ді), а також на опікунів і піклувальників.

Відповідно до ст. 56 КЗпП на прохання зазначених осіб, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інва-ліда, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вста­новлювати їм неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Осіб, які мають дітей віком до трьох років, згідно із ст. 176 КЗпП забороняється залучати до робіт у нічний час, до надуроч­них робіт і робіт у вихідні дні і направляти їх у відрядження. Якщо ці особи мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти ро­ків або дітей-інвалідів, то вони не можуть залучатись до надуро­чних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП).

Відповідно до частин третьої-восьмої ст. 179 КЗпП батьки, які виховують малолітніх дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), опікуни (піклувальники) мають право на відпустку для догляду за дити-

616

Глава XII