§ 118. Цивільно-правова відповідальність. Делікт

Цивільно-правова відповідальність — це один із видів юридичної відповідальності, суть якої полягає в приму­совому впливі на порушника цивільних прав і обов'язків шляхом застосування до нього санкцій переважно майно­вого характеру.

Цивільно-правова відповідальність хараі^Ьизується низ­

кою особливостей, що вирізняють її серед інших видів

юридичної відповідальності. Головними особливостями та­

кої відповідальності є:  щ

переважно її майновий характещ

можливість добровільного здій^шння її самим правопорушником (наприклад, прЯиіорушник доб­ровільно відшкодовує матеріальні збитки без втру­чання судових органів);

компенсаційна мета (поновлення^трушених май­нових або особистих немайнови^шрав);

можливість виявлення власної іЯИативи у вста­новленні відповідальності (передбачення в дого­ворі неустойки та її розмірів, Ніов розірвання договору та ін.);           Щ

додатковий характер для поруп^Вка (як прави­ло, боржник, до якого застосовано цивільно-правову відповідальність, не зві:^шяється від ви­конання зобов'язання в натурі).И

Питання щодо віднесення цивільно-^Ивової відпові­

дальності до певного її виду — часткової, солідарної,

субсидарної — виникає лише у випадках порушення зобо­

в'язання. Цивільно-правове зобов'язання^Ш це таке ци­

вільне правовідношення, за якого одна особа (боржник)

зобов'язана здійснити на користь іншої (кредитора) певну

дію або утриматися від певних дій, а кредитор має право

вимагати вказаної поведінки від боржника. Кожна зі сто­

рін у зобов'язанні може мати кілька учасників. Така

участь кількох осіб може бути частковою чи солідарною.

Часткове зобов'язання має місце тоді, кол^в ньому беруть

участь кілька кредиторів або кілька борж^Вгів і кожен із

кредиторів має право вимагати виконаним, а кожен із

боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці.

Припускається, що ці частки є рівними, якщо інше не

випливає із закону або договору. При ч|Вковій відпові­

дальності кожна із зобов'язаних осіб від^Шдає у певній

частці спільного боргу.  Н

Солідарні зобов'язання виникають тодДколи вони пе­редбачені договором або встановлені закоти, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Якщщ в такому зо­бов'язанні є один кредитор і кілька бощишків, то кре­дитор має право вимагати виконання як ЩЩ усіх боржни­ків  разом,  так і від  кожного з них окрИш,  причому як

255

повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення від одного з солідарних боржників, кредитор має право вимагати неодержане з решти солідарних борж­ників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не буде погашене повністю. Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звіль­няє решту боржників від його виконання.

Для субсидарної або додаткової відповідальності харак­терне існування основного і додаткового боржників. Кре­дитор не може вибрати, до кого звернутися з вимогою — до основного чи додаткового боржника. У всіх випадках відповідальність несе основний боржник і лише у випадку неможливості стягнення боргу з основного боржника мож­на притягти до відповідальності додаткового. Прикладом субсидарної відповідальності може бути відповідальність батьків або піклувальників за шкоду, заподіяну неповно­літнім віком від 15 до 18 років (якщо у неповнолітнього немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної шкоди, то до відповідальності притягаються батьки, усиновителі або піклувальники).

Відповідальність залежить від підстави виникнення і поділяється на договірну та позадоговірну відповідальності.

Договірна відповідальність — це обов'язок однієї сто­рони відшкодувати збитки, завдані іншій стороні неналеж­ним виконанням або невиконанням умов договору, тобто добровільно взятих на себе зобов'язань.

Вона характеризується такими рисами:

до настання відповідальності сторони були зв'я­зані між собою певним цивільно-правовим зобо­в'язанням;

дане зобов'язання виникло з укладеного догово­ру;

підставою відповідальності боржника перед кре­дитором є факт невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.

Позадоговірною визнається відповідальність, що настає у зв'язку із заподіянням шкоди однією особою (правопору­шником) іншій особі (потерпілому), між якими відсутні договірні відносини.

Делікт — правопорушення, яке є підставою для при­тягнення правопорушника до передбаченої законом відпо­відальності.

Деліктна відповідальність є наслідком позадоговірного заподіяння шкоди. Вона настає за умов:

заподіяння майнової шкоди (збитків);

протиправності діяння особи, яка заподіяла шко­ду;

наявності причинного зв'язку між протиправни­ми діями особи, яка заподіяла шкоду, і самою шкодою;

наявності вини особи, яка заподіяла шкоду.

За деліктним зобов'язанням той, хто заподіяв шкоду, зобов'язаний у повному обсязі відшкодувати її, а інша сторона має право вимагати від заподіювача виконання його зобов'язання. На відміну від договірної відповідаль­ності, деліктна відповідальність є порушенням загального правила не завдавати шкоди іншому.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може наставати й без вини, якщо це передбачено законом або договором. Так, згідно з Цивільним кодексом боржник не звільняється від відповідальності за немож­ливість виконання грошового зобов'язання. Це означає, що у разі неможливості суб'єкта господарських відносин роз­рахуватися з кредиторами через відсутність коштів на його рахунку в банку, він, як правило, не звільняється від відповідальності.

Найпоширенішим випадком відповідальності особи без вини є відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Джерелом підвищеної небезпеки є предмети матеріального світу (транспортні засоби, меха­нізми, шкідливі викиди підприємства, вибухові речовини, отрути та ін.), які через свої специфічні особливості не піддаються повному контролю людини, що використовує ці предмети в своїх інтересах, і тому становлять підвищену небезпеку для оточення, оскільки мають високу ступінь імовірності заподіяння їм шкоди.

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом під­вищеної небезпеки, як правило, покладається на власника або володільця цього джерела, а не на особу, що безпо­середньо ним керувала. Ця відповідальність настає незалеж­но від вини особи, що керувала джерелом підвищеної небезпеки, і вини його власника або володільця. Якщо джерело підвищеної небезпеки належить підприємству — юридичній особі, то вона й відповідає за заподіяну шкоду. Власники або володільці джерела підвищеної небезпеки звільняються від відповідальності за заподіяну шкоду, як-

256

9    2—211

257

що доведуть, що шкода настала внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особа не несе відповідальності, якщо в її діях нема складу правопорушення. Підставами для звільнення від цивільно-правової відповідальності є, зокрема, випадок (ка­зус) і непереборна сила.

Казусом є випадкова дія особи, яка має зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлена елементу вини (умислу чи необережності) і не тягне юридичної відпо­відальності. Як правило, казус не залежить від волі особи і за існуючих умов не може бути передбачений.

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. До таких подій належать землетруси, повені, урагани, лісові пожежі та інші стихійні лиха. Також непереборною силою можуть вважатися певні су­спільні явища — воєнні дії, страйки тощо.