Питання 12. Правове регулювання використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду.

Правовідносини, пов'язані з використанням лісових ресурсів та земель лісового фонду, регулюють Лісовий кодекс України (далі — ЛК), ЗК, закони України «Про охорону навколишньо­го природного середовища» від 25 червня 1991 р., «Про при­родно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р., «Про плату за землю» від 19 вересня 1996 р., «Про правовий режим території, що за­знала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 р. та інші нормативно-правові акти.

Ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природ­них компонентів, що у своєму розвитку є біологічно взаємопо­в'язаними, впливають один на одного і на навколишнє середо­вище. Ліси є національним багатством і за своїм призначен­ням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні

6 — 5-1344

82

О. М. КОВТУН

(водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреа­ційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (ст. З ЛК).

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, до якого належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

До лісового фонду не належать (ст. 4 ЛК):

усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які

не віднесені до категорії лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогоспода­

рських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ді­

лянках.

Землі лісового фонду України поділяють на:

а)             лісові — вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослин­

ністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають заліс­

ненню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті

лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами;

б)            нелісові •— зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лі­

сового господарства, трасами лінії електропередач, продук-

топроводів та підземними комунікаціями тощо;

в)             зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні

насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового

господарства);

г)             зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок

лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства

(ст. 5 ЛК).

За екологічним і господарським значенням усі ліси України поділено на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, залежно від чого встановлено такі категорії захисності:

водоохоронні (смуги лісів уздовж берегів річок, навколо

озер, водоймищ та інших водних об'єктів, що захищають

нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лі­

сові насадження на смугах відводу каналів);

захисні (ліси протиерозійні, протиполонинні, захисні смуги

лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного,

державного та обласного значення, особливо цінні лісові

масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, сте-

Законодавство про довкілля

83

пові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірсь­ких районів, які мають важливе значення для захисту на­вколишнього природного середовища). До цієї категорії на­лежать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові наса­дження на смугах відводу залізниць, захисні лісові наса­дження на смугах відводу автомобільних доріг; • санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітар­ної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природ­но-заповідного фонду (заповідники, національні природні пар­ки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ланд­шафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (враховуючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, які поряд з екологічним ма­ють експлуатаційне значення. Для збереження захисних функ­цій, безперервності та невиснажливості використання лісів цієї групи встановлено режим обмеженого лісокористування.

Відповідно до ст. 37 ЛК під час поділу лісів на групи та віднесення до категорій захисності визначаються межі земель, зайнятих лісами кожної групи та категорії. Поділ лісів на гру­пи, порядок ведення господарства залежно від груп лісів і ка­тегорій захисності, використання лісових ресурсів і користу­вання земельними ділянками лісового фонду для потреб мис­ливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослід­них робіт визначає Кабінет Міністрів України. У лісах першої та другої груп може бути виділено особливо захисні земельні ділянки лісового фонду з режимом обмеженого лісокористу­вання.

Переведення лісів з однієї групи до іншої та віднесення їх до категорій захисності у зв'язку з будівництвом великих гос­подарських об'єктів здійснюється до початку цього будівництва.

Лісові ресурси — деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва; їх за значен­ням поділяють на лісові ресурси державного і місцевого зна­чення. До перших належать деревина від рубок головного ко-6*

84

О. М. КОВТУН

ристування і живиця; до других — належать лісові ресурси, не віднесені до ресурсів державного значення (ст. 7 ЛК).

Право лісокористування — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з використанням лісів, лісових ресурсів, їх охороною та відтворенням.

Щодо лісових ресурсів передбачено порядок загального і спеціального використання.

У порядку загального використання лісових ресурсів (ст. 49 ЛК) громадяни мають право вільно перебувати в лісах, без­коштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавчими актами; зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися лісовими ре­сурсами, зазначеними у частині першій цієї статті, у строки, встановлені державними лісогосподарськими органами, і спо­собами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування одному або кільком тимчасовим лісокористува-чам: заготівля деревини під час рубок головного користуван­ня, живиці, другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо); побічні лісові користування. Законодав­ством України може бути передбачено й інші види спеціаль­ного використання лісових ресурсів (ст. 50 ЛК).

Ліміти на спеціальне використання лісових ресурсів встанов­лено Інструкцією про порядок установлення лімітів на викори­стання лісових ресурсів державного значення, затвердженою наказом колишнього Міністерства екології та природних ресур­сів України від 31 березня 1993 р. № 26, та Інструкцією про порядок погодження та затвердження розрахункових лісосік, затвердженою наказом колишнього Мінекології України від 25 липня 1997 р. № 118.

Права та обов'язки лісокористувачів регламентовано у ст.ст. 18, 19 ЛК, зокрема, розмежовано права й обов'язки по­стійних та тимчасових лісокористувачів.

Спеціальне використання лісових ресурсів на наданій земель­ній ділянці лісового фонду провадиться за спеціальним дозво­лом — відповідно за лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком. На відведених земельних ділянках лісового фонду дозволено використовувати лише ті лісові ресурси, на які   видано   спеціальний  дозвіл.   Форми  лісорубного   квитка

Законодавство про довкілля

85

(ордера) та лісового квитка і порядок їх видачі затверджує Ка­бінет Міністрів України.

У лісах другої групи проводять усі види рубок способами, що спрямовані на поліпшення породного складу і продуктив­ності лісів, відновлення господарсько-цінних деревних порід, збереження екологічних властивостей лісів і на ефективне ви­користання їх деревних ресурсів.

У лісах першої групи, за винятком лісів, зазначених у ч.ч. З і 4 ст. 53 ЛК, проводяться всі види рубок способами, що спрямовані на поліпшення лісового середовища, породного складу і якості лісів, на своєчасне й раціональне використання стиглої деревини та посилення захисних, водоохоронних й ін­ших корисних властивостей лісів.

Правила рубок лісу затверджує Кабінет Міністрів України. Порядок заготівлі деревини встановлено Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Заготівлю деревини під час проведення рубок головного користування, а також рубок, пов'язаних із веденням лісового господарства, провадять постійні лісокористувачі, а також тим­часові лісокористувачі, яким у встановленому порядку надано право використання заготовленої при цьому деревини. Прави­ла рубок головного користування в лісах України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 559.

Заготівля деревини щодо інших рубок на земельних ділян­ках лісового фонду, наданих для будівельних та інших робіт, то тут дозволено заготовляти деревину тим юридичним і фізич­ним особам, яким відведено земельні ділянки лісового фонду для цих цілей, якщо в рішенні про надання ділянки не перед­бачено інше.

У разі зміни меж земельних ділянок лісового фонду, віку стиглості, груп лісів, категорій захисності тощо, що вплине на норму заготівлі деревини від рубок головного користування, розрахункову лісосіку коректують, нову ж обчислюють і за­тверджують відповідно до ст. 57 ЛК.

Лісосічний фонд — це запаси деревини, призначеної для щорічної заготівлі під час рубок головного користування, його щорічний розмір встановлює Кабінет Міністрів України вихо­дячи з розміру розрахункової лісосіки.

86

О. М. КОВТУН

Під час проведення рубок головного користування цінні й рідкісні деревні та чагарникові породи, перелік яких визначе­но Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, має бути збережено.

До побічних лісових користувань належать: випасання ху­доби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збиран­ня і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарсь­ких рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету.

Здійснення побічних лісових користувань, що їх порядок та умови встановлює Кабінет Міністрів України, повинно прова­дитися без заподіяння шкоди лісу.

Земельні ділянки лісового фонду для заготівлі сіна і випа­сання худоби щороку визначають постійні лісокористувачі на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обсте­ження; норми випасання худоби на земельних ділянках лісово­го фонду Держлісгосп України.

Заготівля сіна і випасання худоби на сільськогосподарських угіддях, що входять до складу земель лісового фонду, не нале­жать до використання лісових ресурсів і проводяться відповід­но до агротехнічних умов з урахуванням інтересів лісового гос­подарства.

Розміщення пасік на земельних ділянках лісового фонду здійснюється без права рубок дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду і спору­дження на них будівель капітального типу. Місця розміщення пасік визначаються з урахуванням умов ведення лісового гос­подарства і спеціального використання лісових ресурсів.

Деревні соки заготовляють у спеціально створених для цієї мети насадженнях, а також деревостанах, що підлягають рубці головного користування, не раніше ніж за 10 років до рубки, а в деревостанах, що підлягають рубкам, пов'язаним з веденням лісового господарства, та іншим рубкам, — за один рік до рубки.

Заготівля (збирання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини провадиться спо­собами і методами, що не виснажують наявні ресурси і не шкодять лісовому господарству. Лісокористувачі зобов'язані вживати заходів, спрямованих на відновлення цих лісових ре­сурсів.

Збирати лісову підстилку дозволено в окремих випадках у лісах другої групи на земельних ділянках лісового фонду, що

Законодавство про довкілля

87

їх визначають постійні лісокористувачі, не частіше одного ра­зу на 5 років на одній і тій самій ділянці лісу.

Очерет заготовляють на земельних ділянках лісового фонду з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких тварин та інтересів охорони навколишнього природного сере­довища.

Земельні ділянки лісового фонду для потреб мисливського господарства (мисливські угіддя) надаються користувачам від­повідно до Закону України «Про тваринний світ».

Використання лісових ресурсів і проведення лісогосподар­ських заходів повинно здійснюватися з урахуванням збережен­ня сприятливих умов для життя диких тварин. Тимчасові лісо­користувачі за погодженням з постійними лісокористувачами на земельних ділянках лісового фонду, наданих їм для потреб мисливського господарства, можуть створювати кормові та за­хисні ділянки, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства.

Право на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спор­тивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт надають юридичним і фізичним особам відповідні місце­ві Ради за погодженням із постійними лісокористувачами з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів та з додержанням правил архітектурно­го планування приміських зон і санітарних вимог відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Для проведення науково-дослідних робіт відповідним лісо-користувачам можуть виділятися земельні ділянки лісового фонду, на яких може бути обмежено або повністю заборонено спеціальне використання лісових ресурсів, якщо це суперечить цілям науково-дослідних робіт.

Відшкодування збитків, пов'язаних із обмеженням чи забо­роною користування цими ділянками в інших цілях, здійсню­ється відповідно до законодавства.

Порядок використання лісових ресурсів і користування зе­мельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Ліси у населених пунктах використовуються переважно з культурно-оздоровчою, рекреаційною, спортивною і туристич­ною метою.

88            О. М. КОВТУН

Заготівлю деревини від рубок головного користування, жи­виці, деревних соків, лісової підстилки, а також випасання ху­доби у лісах населених пунктів заборонено.

Згідно зі ст. 6 ЛК усі ліси в Україні є власністю держави, від імені якої лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам свої повноваження щодо розпо­рядження лісами. Однак, відповідно до ч. 1 ст. 56 ЗК землі лі­сового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Право власності на земельну ділянку по­ширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а та­кож на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній є (ч. 2 ст. 79 ЗК). Отже, відповідно до положень ЗК, ліси мо­жуть перебувати у державній, комунальній та приватній влас­ності. Проте, приватизацію земель лісового фонду, за загаль­ним правилом, заборонено (п. «г» ч. З ст. 83, п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК), за винятком випадків, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 56 ЗК. Зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням орга­нів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади мо­же бути безоплатно або за плату передано у власність замкне­ні земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і мало­продуктивних угідь для залісення.

Користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним і тимчасовим. У постійне користування ці ді­лянки надаються спеціалізованим державним чи комунальним лісогосподарським підприємствам. До них згідно з Інструкці­єю про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісово­го фонду, затвердженою наказом Державного комітету лісово­го господарства України, Міністерства фінансів України, Міні­стерства охорони навколишнього середовища та ядерної без­пеки України, Міністерства економіки України і Державної податкової адміністрації України від 15 жовтня 1999 р. № 91/241/129/236/565, належать: державні органи лісового гос­подарства, лісогосподарські підприємства, військові лісові гос­подарства, сільськогосподарські та інші підприємства.

Право постійного користування земельними ділянками лі­сового фонду посвідчується Державним актом на право по­стійного користування земельною ділянкою, форму якого за-

Законодавство про довкілля

89

тверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 квіт­ня 2002 р. № 449.

На умовах оренди земельні ділянки лісового фонду нада­ються підприємствам, установам, організаціям, де створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісово­го господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення нау­ково-дослідних робіт тощо.

Відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок лісового фонду, регулюються ЛК, ЗК, ЦК, Законом України «Про орен­ду землі» (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 p.), іншими но­рмативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Землю може бути надано в оренду в короткострокове кори­стування — до 5 років і довгострокове — до 50 років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за згодою сторін і обумовлюються в договорі. Він укладається у письмо­вій формі й за бажанням однієї із сторін може бути посвідче­ний нотаріально.

Типову форму договору оренди землі затверджує Кабінет Міністрів України.