Стаття 2 Принципи і загальні цілі

1. Програма встановлює рамки екологічної політики Співтовариства на період своєї дії, щоб забезпечити високий рівень охорони, беручи до уваги принцип субсидіарності і різноманітність ситуацій у різних регіонах Співтовариства, та досягнути розмежування між тиском на навколишнє середовище і економічним зростанням. Вона базується, зокрема, на принципі “забруднювач платить”, принципі перестороги та попередження, і принципі усунення забруднення на початку його утворення.

Програма закладає основу для екологічного виміру Європейської стратегії сталого розвитку і сприяє інтеграції екологічних факторів в усю політику Співтовариства, зокрема, встановленням екологічних пріоритетів для Стратегії.

 Програма спрямована на:

– приділення особливої уваги зміні клімату, як невирішеній проблемі на найближчі 10 років і надалі, і сприяння довготривалій меті щодо стабілізації концентрації парникових газів у атмосфері на рівні, який би запобігав небезпечному антропогенному втручанню у кліматичну систему. Таким чином, довготермінова мета максимального глобального підвищення температури на 2 градуси Цельсія вище допромислової ери і концентрації СО2 нижче 550 ppm є визначальними для цієї Програми. Надалі, ймовірно, виникне необхідність глобального зменшення викидів парникових газів на 70% порівняно з 1990 роком, як це визначено Міжурядовим комітетом зі зміни клімату (IPCC);

– охорону, збереження, відновлення і розвиток дії природних систем, природних середовищ існування, дикої флори і фауни, з метою припинення опустелювання та втрати біорізноманіття, включаючи різноманітність генетичних ресурсів як у Європейському Союзі, так і на глобальному рівні;

– сприяння високому рівню якості життя і соціального добробуту громадян, забезпечуючи їх навколишнім середовищем, в якому рівень забруднення не спричиняє шкідливого впливу на здоров’я людей і навколишнє середовище, та підтримуючи сталий розвиток міст;

– збільшення ефективності ресурсів, а також управління ресурсами та відходами для більш сталої структури виробництва і споживання, і, у зв’язку з цим, розмежування між використанням ресурсів і виробництвом відходів, з одного боку, та рівнем економічного зростання, з іншого, забезпечення споживання відновлюваних і невідновлюваних ресурсів, що не перевищує існуючих можливо

стей навколишнього середовища.

3. Програма забезпечує, щоб екологічні цілі, які повинні зосереджуватися на досягненні результатів у сфері навколишнього середовища, реалізовувалися за допомогою найбільш ефективних і відповідних доступних засобів, беручи до уваги принципи, визначені в параграфі 1, та стратегічні підходи, вказані у статті 3. Повною мірою слід розглядати питання щодо забезпечення того, щоб прийняття екологічної політики Співтовариства здійснювалось інтегрованим шляхом, та щодо усіх доступних засобів й інструментів, беручи до уваги регіональні та місцеві відмінності, а також екологічно вразливі зони, та звертаючи особливу увагу на:

– розвиток європейських ініціатив з метою підвищення інформованості громадян і місцевих органів влади;

– широкий діалог із зацікавленими особами, задля підвищення інформованості з екологічних питань та участі громадськості;

– аналіз користі і вартості, беручи до уваги необхідність інтерналізації екологічних затрат;

– найкращі наявні наукові докази і покращення наукових знань у майбутньому за допомогою досліджень і технологічного розвитку;

– дані й інформацію про стан і тенденції у навколишньому середовищі.

4. Програма сприяє повній інтеграції вимог щодо охорони навколишнього середовища в усю політику та дії Співтовариства, встановлюючи екологічні цілі, і, при потребі, завдання й терміни виконання, які слід брати до уваги, у відповідних сферах політики.

Більше того, запропоновані і прийняті заходи на користь навколишнього середовища повинні бути узгоджені з цілями економічного та соціального вимірів сталого розвитку і навпаки.

 Програма сприяє прийняттю політики і підходів, що сприяють досягненню сталого розвитку в країнах, які є кандидатами на приєднання (“держави-кандидати”), і базуються на впровадженні та імплементації acquis. Процес розширення повинен підтримувати й охороняти природні багатства держав-кандидатів, такі як багатство біологічного різноманіття, мусить підтримувати і зміцнювати стале виробництво та споживання, а також моделі використання землі й екологічно безпечні транспортні структури шляхом:

– інтеграції вимог щодо охорони навколишнього середовища в Програми Співтовариства, включаючи ті, що пов’язані з розвитком інфраструктури;

– сприяння передачі чистих технологій державам-кандидатам;

– широкого діалогу й обміну досвідом із національними і місцевими адміністраціями держав-кандидатів з питань сталого розвитку та збереження їх природних багатств;

– співробітництва з громадянським суспільством, екологічними неурядовими організаціями (НУО) і підприємствами в державахкандидатах, щоб допомогти підвищити рівень інформованості громадськості та участі;

– заохочення міжнародних фінансових інституцій і приватного сектора до підтримки імплементації і дотримання екологічних acquis у державах-кандидатах і приділення належної уваги інтеграції екологічних факторів у діяльність економічного сектора.

6. Програма повинна стимулювати:

– позитивну і конструктивну роль Європейського Союзу як провідного партнера в охороні глобального довкілля і досягненні сталого розвитку;

– розвиток на глобальному рівні партнерства для навколишнього середовища і сталого розвитку;

– інтеграцію екологічних факторів і цілей в усі сфери зовнішніх відносин Співтовариства.