Стаття 3 Стратегічні підходи для досягнення екологічних цілей

Мета та цілі, встановлені Програмою, досягаються, зокрема, такими засобами:

 Розроблення нового законодавства Співтовариства і доповнення, у разі потреби, існуючого законодавства;

 Заохочення ефективнішої імплементації та застосування законодавства Співтовариства з питань навколишнього середовища, не зачіпаючи право Комісії ініціювати процедуру з порушень. Це вимагає:

– посилення заходів для підвищення рівня поваги до правил Співтовариства з охорони навколишнього середовища й усунення порушень екологічного законодавства;

– сприяння вдосконаленню стандартів надання дозволів, інспектування, моніторингу та застосування державами-членами;

– більш систематичний огляд застосування екологічного законодавства в державах-членах;

– покращення обміну інформацією щодо кращої практики з імплементації, включаючи Європейську мережу для імплементації і застосування екологічного права (IMPEL) у межах її повноважень.

3. Необхідність подальших зусиль для інтеграції вимог щодо охорони навколишнього середовища в підготовку, визначення та імплементацію політики та діяльності Співтовариства у різних сферах політики. Обов’язковими є подальші зусилля у різних секторах, включаючи розгляд їх конкретних екологічних цілей, завдань, термінів виконання і показників. Це вимагає:

– забезпечення того, щоб стратегії інтеграції, які розробляються Радою у різних сферах політики, втілювались у ефективні дії і сприяли імплементації екологічної мети та цілей Програми;

– з’ясування, перед їх прийняттям, чи дії в економічній та соціальній сферах сприяють і відповідають цілям, завданням, термінам виконання Програми;

– встановлення належних регулярних внутрішніх механізмів в інституціях Співтовариства, які б повністю враховували необхідність сприяти прозорості і доступу до інформації, з метою забезпечення повного відображення екологічних інтересів у політичних ініціативах Комісії, включаючи відповідні рішення і законодавчі пропозиції;

– регулярного моніторингу, шляхом відповідних показників, вироблених, якщо це можливо, на основі спільної методології для кожного сектору, і звітування про процес секторної інтеграції;

– подальшої інтеграції екологічних критеріїв у фінансові програми Співтовариства без шкоди існуючим;

– повного й ефективного використання та імплементації оцінки впливу на навколишнє середовище і стратегічної екологічної оцінки;

– того, щоб цілі Програми враховувалися в майбутніх фінансових прогнозах щодо фінансових інструментів Співтовариства;

4. Сприяння сталій структурі виробництва і споживання шляхом ефективної імплементації принципів, закріплених у статті 2, для інтерналізації як негативного, так і позитивного впливу на навколишнє середовище через використання поєднання інструментів, включаючи ринкові та економічні. Це вимагає, зокрема:

– заохочення реформ субсидій, які мають значний негативний вплив на навколишнє середовище і несумісні зі сталим розвитком, зокрема, шляхом встановлення за допомогою середньотермінового розгляду списку критеріїв, що дозволяють реєстрацію таких екологічно негативних субсидій, з метою поступової їх відміни;

– аналізу екологічної ефективності торгівлі екологічними дозволами, як характерного інструменту, і торгівлі викидами, з метою сприяння та імплементації їх використання, коли це доцільно;

– сприяння та заохочення використання фіскальних заходів, таких як екологічні податки, і стимулів на відповідному національному рівні чи рівні Співтовариства;

– сприяння інтеграції вимог щодо охорони навколишнього середовища в діяльність із стандартизації;

5. Покращення співпраці і партнерства з підприємствами і їх представницькими органами, а також залучення соціальних партнерів, споживачів і їх організацій, наскільки це можливо, для покращення екологічної діяльності підприємств та сприяння структурі сталого виробництва. Це вимагає:

– сприяння інтегрованому підходу до виробничої політики на основі Програми, що заохочуватиме врахування екологічних вимог протягом життєвого циклу продукції і розширення використання екологічно чистих процесів і продукції;

– сприяння ширшому використанню Схеми еко-менеджменту і аудиту Співтовариства (EMAS)1 і розвитку ініціатив для заохочення компаній публікувати точні і незалежні звіти щодо навколишнього середовища чи сталого розвитку;

– встановлення програми допомоги з питань дотримання, щоб сприяти малим і середнім підприємствам;

– стимулювання впровадження схем заохочення екологічних дій компанії;

– стимулювання виробничих інновацій з метою “озеленення” ринку, включаючи шляхом вдосконаленого поширення результатів програми LIFE2;

– заохочення добровільних зобов’язань та угод для досягнення чітких екологічних цілей, включаючи встановлення процедур у випадку недотримання;

6. Допомога у забезпеченні того, щоб індивідуальні споживачі, підприємства та державні органи у ролі покупців були краще інформовані про процеси і продукцію, з огляду їх впливу на навколишнє середовище, з метою досягнення структури сталого споживання. Це вимагає:

– заохочення використання еко-маркування та інших форм екологічної інформації й маркування, що дає можливість споживачам порівнювати екологічні характеристики різних товарів одного виду;

1              Регламент (ЄС) № 761/2001 Європейського Парламенту і Ради від 19 березня 2001 року, що дозволяє добровільну участь організацій в схемі еко-менеджменту і аудиту Співтовариства (EMAS) (OJ L 114, 24.4.2001, p.1).

2              Регламент (ЄС) № 1655/2000 Європейського Парламенту и Ради від 17 липня 2000 року стосовно Фінансового інструменту для навколишнього середовища (LIFE) (OJ L 192, 28.7.2000, p.1).

– заохочення використання надійних екологічних даних, що декларуються виробником, і попередження неправдивих даних;

– сприяння “зеленій” політиці державної закупівлі, що дозволяє враховувати екологічні характеристики і можливу інтеграцію екологічного життєвого циклу, включаючи стадію виробництва, участь у процедурах закупівлі, які базуються на повазі до правил конкуренції Співтовариства та внутрішнього ринку, з керівними принципами найкращої практики і початком розгляду “зеленої” закупівлі в інституціях Співтовариства;

7. Підтримка екологічної інтеграції в фінансовому секторі. Це вимагає:

– врахування можливостей добровільної ініціативи в фінансовому секторі, що охоплює керівні принципи для впровадження даних про вартість екологічних заходів у річних фінансових звітах компаній і обмін досвідом найкращої політики між державамичленами;

– звернення до Європейського інвестиційного банку стосовно зміцнення інтеграції екологічних цілей і факторів в його головну діяльність, зокрема з метою підтримки сталого розвитку в державах-кандидатах;

– сприяння інтеграції екологічних цілей і факторів у діяльність інших фінансових інституцій, таких як Європейський банк реконструкції і розвитку;

8. Створення режиму відповідальності Співтовариства, що вимагає, зокрема:

– прийняття законодавства з екологічної відповідальності;

9. Покращення співробітництва і партнерства з групами споживачів і НУО, і сприяння кращому розумінню й участі в екологічних питаннях європейських громадян. Це вимагає:

– забезпечення доступу до інформації, участі та правосуддя шляхом якнайшвидшої ратифікації Оргуської конвенції3 Співтовариством та державами-членами;

– підтримки надання доступної інформації громадянам щодо стану й основних тенденцій навколишнього середовища у зв’язку з соціальними, економічними тенденціями і тенденціями охорони здоров’я;

– загального підвищення рівня інформованості з екологічних питань;

Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, Оргус, 25 червня 1998 року.

– розробки основних правил і принципів хорошого екологічного управління в процесах діалогу;

10. Заохочення і підтримка ефективного і сталого використання й управління землею і морем, беручи до уваги екологічні фактори. Це вимагає, при повному дотриманні принципу субсидіарності, наступного:

– сприяння кращій практиці щодо сталого планування землекористування, що враховує специфічні регіональні умови з особливим наголосом на програмі Інтегрованого управління прибережними зонами;

– сприяння кращій практиці і підтримка мереж, які сприяють обміну досвідом із сталого розвитку, включаючи міські зони, море, прибережні, гірські зони, водно-болотні угіддя та інші зони чутливого характеру;

– покращення використання, збільшення ресурсів і надання ширшого змісту агро-екологічним заходам, передбаченим Спільною сільськогосподарською політикою;

– заохочення держав-членів розглядати використання регіонального планування як інструмент покращення захисту навколишнього середовища для громадян і сприяти обміну досвідом із сталого регіонального розвитку, зокрема у міських та густозаселених зонах.