1. НЕЗАКОННЕ ЗВІЛЬНЕННЯ ПРАЦІВНИКА З РОБОТИ У ЗВ'ЯЗКУ З НЕБАЖАННЯМ ПРОВАДИТИ ВІДПОВІДНІ ВИПЛАТИ ЗА РАХУНОК ПІДПРИЄМСТВА ВИЗНАНО ВЧИНЕНИМ З ОСОБИСТИХ МОТИВІВ   

Обставини справи

Директор товариства з обмеженою відповідальністю, от­римавши відомості про вагітність головного бухгалтера підприємства і не бажаючи провадити відповідні виплати та зберігати за нею робоче місце, запропонував останній звільнитися з роботи за власним бажанням. Отримавши відмову працівника, директор підприємства, використав­ши відсутність потерпілої на роботі у зв'язку зі збережен­ням вагітності, незаконно звільнив її з роботи за прогул.

Рішення по справі

Директора підприємства визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого cm. 133 КК України (у редакції 1960р. „Грубе порушення законодавства про працю") та призначене пока­рання у виді одного року виправних робіт з утриманням 20 % заробітку у доход держави.

Цивільний позов по справі директором задоволений повністю. Шкода, спричинена працівнику незаконними діями керівника підприємства, відшкодована в повному обсязі.

ПРАКІИКА ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ :&КОНОДАВС1 ВОМ         191

ВИРОК ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

* січня 2003 р. * районний суд міста * розглянувши у відкритому засіданні у місті * кримінальну справу по обвинуваченню гр. В., пра­цюючого директором ТОВ „М*-Ф*" зач. 2 ст. 172 КК України, —

ВСТАНОВИВ:

Гр. В. являючись директором ТОВ „М*-Ф*", * травня 2001 р. вчинив грубе порушення законодавства про працю, що вира­жається у незаконному звільненні працівника при наступних обставинах.

Отримавши відомості про вагітність головного бухгалтера Товариства гр. Ц. і подальшому тривалому знаходженні її на стаціонарному лікуванні з метою збереження вагітності, став висловлювати потерпілій претензії про небажання продовжу­вати трудові відносини з головним бухгалтером, який не має можливості повноцінно та безперервно виконувати свої функції та пропонувати гр. Ц. звільнитися з підприємства за особистим бажанням. Отримавши відмову звільнитися за осо­бистим бажанням, гр. В. достовірно знаючи, що гр. Ц. знахо­диться у лікарні у зв'язку зі збереженням вагітності, умисно, з особистих мотивів, що виразилося у небажанні здійснювати в подальшому виплати, пов'язані із доглядом за дитиною, * трав­ня 2001 р. видав наказ № 11/2001 про звільнення гр. Ц. за про­гул за п. 4 ст. 40 КЗпГІ, у зв'язку з відсутністю на робочому місці.

Після винесеного протесту на даний наказ прокуратурою * району міста * * червня 2001 р. та * вересня 2001 р. як незаконно­го, ір. В., умисно, з особистих мотивів, вказаних вище, відмовив­ся відновити на роботу у якості головного бухгалтера гр. Ц.

Допитаний у судовому засіданні підсудний В. своєї вини не визнав, пояснюючи, що при безпідставному звільненні та подаль­шому не поновленні потерпілої на роботі керувався не особисти­ми, а суспільними інтересами, зокрема інтересами підприємства. Особистими мотивами, на думку підсудного та його адвоката слід

192     Харків юридичний

визнавати небажання винного проводити будь-які випла і и зі своєї заробітної плати, доходів, небажання передавати у чужу власність своє майно. У даному ж випадку, особа притягається до кримі­нальної відповідальності як службова, що видала незаконний наказ про звільнення працівника і такі відносини не можна на­звати особистими. Виплати вагітним здійснюються за рахунок підприємства, а не доходів директора. Директор має лише по­вноваження щодо коштів підприємства, але не є їх власником. А тому не можна визнати особистими мотивами небажання випла­чувати кошти, що належать Товариству, так як вони не вплива­ють на доходи службової особи.

Незважаючи на невизнання своє вини самим підсудним його вина підтверджується матеріалами справи.

Протоколом очної ставки між В. та Ц. у процесі якої було доведено, що підсудному було відомо про те, що потерпіла у квітні-травні 2001 р. знаходилася у лікарні у зв'язку із збережен­ням вагітності.

Показаннями свідка Л., який пояснив, що працює завідую­чим відділення гінекології № 2 *, де з * квітня до * травня 2001 р. потерпіла знаходилась на стаціонарному лікуванні з приводу збе­реження вагітності. В цей час в лікарню дзвонили чоловік та жінка, які представлялися співробітниками Ц. та цікавились причина­ми її знаходження у лікарні та можливим строком виписки.

Аналогічними показаннями свідка Ц-л, Ц-ка, які були на­дані у ході досудового слідства.

Протоколом загальних зборів учасників ТОВ „М*-Ф*" від *. 10.1992 p., відповідно до якого підсудний був вибраний ди­ректором даного підприємства.

Функціональними обов'язками В. — директора ТОВ „М*-Ф*", від *.09.1992 р. згідно яких підсудний користувався пра­вом найму та звільнення з роботи працівників Товариства.

Випискою із лікарняних карт стаціонарного хворого Ц. згідно з якими остання знаходилася на стаціонарному лікуванні в період * квітня 2001 р. по * червня 2001 р. з приводу збереження вагітності.

Речовими доказами по справі — ксерокопіями лікарняних

ПРАКТИКА ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ГРОМАДЯН КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОМ» ГВОМ

листів на ім'я Ц., які підтверджують знаходження останньої на лікуванні в період з * квітня по * грудня 2001 р. з приводу збере­ження вагітності та пологів; ксерокопією лікарняного свідоцтва про народження дитини, копіями наказів про найом на роботу та звільнення Ц. в ТОВ „М*-Ф*".

При таких обставинах винність підсудного у судовому засіданні доказана повністю. Показання підсудного В. про відсутність у нього особистих мотивів при звільненні потерпілої, суд розцінює як ба­жання уникнути відповідальності за вчинений злочин, оскільки вони вступають у протиріччя з іншими доказами по справі. Особистими мотивами сліп вважати спонукання, що впливають на прийняття рішення про вчинення злочину. В даному випадку особистим моти­вом підсудного є небажання забезпечити встановлені законодав­ством гарантії та виплати щодо вагітної жінки, як працівника підприємства. При таких обставинах винність підсудного у судо­вому засіданні доказана повністю, однак його дії повинні бути ква­ліфіковані за ст. 133 КК України (у редакції I960 p.), як порушення законодавства про працю, що виразилося у незаконному звільненні працівника з роботи, оскільки злочин підсудним вчинено до вступу у дію Кримінального Кодексу 2001 р., тому його дії повинні бути кваліфіковані відповідно до Закону, що діяв на час їх вчинення.

Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України районний суд, —

ЗАСУДИВ:

В. визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 133 КК України (у редакції 1960 р.) та призначити йому пока­рання у виді одного року виправних робіт за місцем роботи, з утриманням 20% від заробітку у доход держави.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку у законну силу залишити попередню — підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

Речові докази — зберігати у матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений в апеляційний суд * області через районний суд на протязі 15 діб.

Суддя     (підпис)

193

194     Харків юридичний