§ 3. Участь прокурора у дослідженні доказів в суді

Судове слідство — найважливіша частина судового розгляду, в ході якої проводиться перевірка обгрунтованості обвинувачення, пред'явленого підсудному, і ретельно досліджуються всі докази його вини у скоєнні злочину. Загальновизнано, що повно, всебічно і об'єктивно проведене судове слідство закладає фундамент майбутнього справедливого вироку. Головну роль у цьому покликаний зіграти прокурор, який приймає участь в судовому розгляді і несе основний тягар доказування. Тим більше, що у наступних судових дебатахвін формулює свої висновки про доказаність вини підсудного, мотиви скоєного злочину, його юридичну кваліфікацію, міру покарання, що підлягає застосуванню, та

205

ін. лише на основі аналіза фактичних даних, які обговорені та підтверджені в суді. Ст. 318 КПК України передбачає, що учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатись лише маті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Саме тому державному обвинувачеві необхідно активно і вміло приймати участь у дослідженні доказів у судовому засіданні, бо активна і уміла участь прокурора у судовому засіданні насамперед визначає рівень державного обвинувача1. Не можна, однак, як іноді буває на практиці, примитивно тлумачити поняття активної участі в судовому слідстві і зводити його до постановки багатьох запитань підсудним, потерпілим, свідкам.

Плануючи свою участь у судовому слідстві з тієї чи іншої кримінальної справи, прокурору необхідно, насамперед, визначити предмет доказування (що треба доказати). По кожній кримінальній справі повинні бути досліджені всі обставини, які мають значення для правильного її вирішення та постановления законного і обгрунтованого вироку. Сукупність цих обставин і складає предмет доказування2.

Ст. 64 КПКУкраїни чітко визначає обставини, які підлягають доказуванню по кримінальній справі. До них відносяться: 1} подія злочину (час, місце, засіб та ініші обставини скоєння злочину); 2) виновність обвинуваченого (підсудного) в скоєнні злочину; 3) обставини, які впливають на ступінь та характер відповідальності обвинуваченого (підсудного);'4) характер і розмір шкоди, заподіяної злочином. Перелічені обставини підлягають доказуванню як при проведенні попереднього слідства і дізнання, так і при розгляді кримінальної справи в суді. Істотно, що в ст. 64 КПК України дано лише загальне визначення істотних обставин, без дослідження якихне може бути правильно вирішена та чи інша справа. Разом з тим, закон дає можливість у кожному випадку з урахуванням особливостей справи визначити, який конкретно із встановлених фактів є істотним.

Визначений в законі предмет доказування не слід ототожнювати з предметами доказування, які визначаються колом доказів, за допомогою яких встановл юються обставини справи. Доказування—це процесуальне регламентована діяльність органів розслідування, прокурора і суду по збиранню,

1 Детальніше про це див.: Садовский И. М. Участие прокурора в исследовании доказательств на суде. Гл. IV к^иги Прокурорский надзор в суде первой инстанции по уголовным делам.—М., 1978.— С. 48-62.

2 Див.: Альперт С. А. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментарій. Київ, 1968, с. 67.

206

дослідженню та оцінці доказів. Ніякі фактичні дані, отримані непроцесуальним шляхом, не мають доказуваної сили1.

Визначення предмета і меж доказування лише один бік проблеми. Не менш важливо визначити і способи, шляхи або правові засоби доказування. Збирання доказів може бути здійснено тільки законними способами, маючи на увазі ті процесуальні дії, які проводяться з цією метою. Ст. 66 КПК України вичерпно визначає порядокзібрання і подання доказів. В ній, зокрема, сказано, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд по справах, які знаходяться в їх провадженні, мають право викликати будь-яких осіб як свідків, потерлілихдля допиту абоякекспертів для надання висновків; вимагати від установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановлювати необхідні по справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій. Докази можуть бути надані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, установами, підприємствами і організаціями.

Кримінально-процесуальне законодавство України визначає і правові засоби доказування на судовому процесі. Це допит підсудного (ст. 300 КПК), допит свідка (ст. 303 КПК), допит потерпілого (ст. 308), пред'явлення для упізнання (ст. 309 КПК), проведення експертизи у суді (ст. 310 КПК), допит експерта у суді (ст. 311 КПК); огляд речових доказів (ст. 313 КПК), огляд і оголошення документів (ст. 314 КПК), огляд місця події (ст. 315).

Кримінально-процесуальне законодавство України визначає і правові засоби доказування у судовому процесі. Це допит підсудного (ст. 300 КПК), допит свідка (ст. 303), допит потерпілого (ст. 308), пред'явлення для упізнання (ст. 309), проведення експертизи в суді (ст. 310), допит експерта в суді (ст. 311), огляд речових доказів (ст. 313), огляд і оголошення документів (ст. 314), огляд місця події (ст. 315).

Кримінально-процесуальний закон встановлює предмет і засоби доказування, основні правила, я ким и слід керуватися при дослідженні доказів. Але закон не визначає і не може визначити зміст процеса доказування, його планування, здійснення найбільш ефективних слідчих дій, їх послідовність, тактику провадження, тобто все те, що дозволяє отримати

1 Див.: Белкин. Собирание, исследования и оценка доказательств. М., 1966. —С. 36—37.

207

найбільш повну та достовірну доказову інформацію1. Мова йде про можливості використання прокурором кримінал істич-ноїтактики, методів і приймов збирання і дослідження доказів у судовому розгляді2. У цьому плані першочергове значення набуває правильне встановлення порядку судового слідства, бо порядок дослідження доказів не технічна проблема, а т а к т и ч н а. Це система заснованих на кримінально-процесуальному законі прийомів і засобів проведення судового слідства і окремих слідчихдій, які забезпечують об'єктивне, всебічне і повне дослідження матеріалів справи, встановлення істини у справі.

Не випадково кримінально-процесуальне законодавство не регламентує послідовність дослідження доказів на судовому слідстві. Відповідно до ст. 299 КПК України після з'ясування думки учасників судового розгляду порядок дослідження доказів встановлюється ухвалою суду з урахуванням обставин конкретної справи.

Першим пропозицію щодо порядку дослідження доказів висловлює прокурор. При вирішенні цього питання він повинен проявити творчий підхід і з урахуванням конкретної ситуації рекомендувати суду такий оптимальний варіант судового слідства, який би сприяв повному, всебічному та об'єктивному дослідженню всіх обставин справи при максимально економному та раціональному витрачанні часу і зусиль. Це зобов'язує прокурора заздалегідь, ще у ході підготовки до судового розгляду, зважити всі обставини, щоб висловити суду обгрунтовані міркування. Слід мати на увазі, що закон не обумовлює необхідності аргументації учасниками судового розгляду своїх пропозицій про порядок судового слідства. Між тим, на наш погляд, така аргументація необхідна суду для остаточного вирішення цього питання, особливо у тих випадках, коли виникає колізія між думками учасників процесу.

Щожміститьу собіпоняття «порядокдослідження доказів»? На практиці нерідко до нього включають лише черговість допиту тих чи інших осіб і формулюють пропозиції' про порядокдослідження доказів так: проводити слідство у «звичайному порядку», розуміючи під «звичайним порядком» допит підсудного (підсудних), а потім свідків в порядку,

1 Див. Кореневский Ю. В. Государственное обвинение в условиях правовой реформы. Государство и право, 1992, § 6, с. 73—76. О плане участі прокурора в судовому слідстві див. § 2 цієї глави.

2 Цікаві та корисні рекомендації у цьому плані містяться в роботі проф. Л. Е. Ароцкера «Поддержание государственного обвинения в суде». М. 1970.

208

викладеному в списку до обвинувального висновку. В інших випадках пропонується почати судове слідство з допиту потерпілого або свідка.

Насамперед, сл'щ відзначити, що кримінально-процесуальний закон не знає понять «звичайний» та «незвичайний» порядок судового слідства. Будь-який, встановлений судом, порядокдослідження доказів єзвичайним. Важливо, щоб він сприяв цілеспрямованому і організованому проведенню судового слідства. Крім того, пропозиція прокурора повинна торкатися не лише черговості судових допитів, а й послідовності дослідження тих чи інших обставин справи (епізодів), письмових і речових доказів, проведення тих чи інших судових дій.

Прокурору необхідно знати можливі варіанти побудови судового слідства і фактори, що впливають на вибір того чи іншого варіанту. Серед цих факторів слід, насамперед, урахувати психологічне відношення підсудного до пред'явленого йому обвинувачення. Прийнято вважати, що підсудного, який зізнався у скоєнні злочину, сліддопитати першим, якщожвін не визнає свою вину, то раніше доцільно допитати потерпшого і свідків, які його викривають, а потім його самого. Автор коментаря до ст. 299 КПК України І. В. Тирічев рішуче відкидав подібну тактику і стверджував, що підсудного, який не визнав свою провину, у більшості випадків доцільно допитати не в кінці, а на початку судового слідства, заслухати доводи і з їх урахуванням спрямувати слідство на з'ясування істиних обставин справи1.

Існує думка про те, що дослідження доказів у суді слід починати з допиту підсудного, незалежно від його відношення до пред'явленого обвинувачення. Більш того, не без підстави висловлюються навіть рекомендації декілька змінити чинний порядок і відкласти обговорення питання про порядок

1 Див.: Уголовно-процесуальный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. Киев, 1968, с. 20.3 цією думкою перекликається запропонований в свій час тактичний приймом, який Л .Є. Ароцкер назвав «допущение легенды». Суть його в наступному: «допрашивающий не может излагать допрашиваемому показания, хотя знает из других источников доказательств, что они ложны, терпеливо дав возможность допрашиваемому «выговориться», допрашивающий последовательно своими вопросами «препарирует ложные показания, демонстрирует их внутреннюю противоречивость, нелогичность, непоследовательность». См.: Тактика и этика судебного допроса. М., 1969, с. 43—44. Хоча ці рекомендації були піддані критиці, (див. Проблемы судебной этики), нам уявляється корисним уміле використання цього тактичного прийому.

14. 692

209

перевірки доказів до моменту закінчення допиту підсудного, тобто вирішити це питання після допиту підсудного по суті пред'явленого йому обвинувачення1.

Особливу складність являє встановлення порядку дослідження доказів у групових справах. Уявляється доцільним у таких справах починати судове слідство з допиту підсудних, які визнали свою вину в скоєнні злочину і по суті пред'явленого їм обвинувачення дали корисні, розгорнуті свідчення, об'єктивно підтверджені іншими матеріалами справи. Ці свідчення можуть використовуватися в подальшому для викриття тих підсудних, які не визнали своєї вини, незважаючи на наявність достовірних доказів.

При вирішенні питання, у якій послідовності допитувати викликаних до суду свідків, прокурору рекомендується враховувати значення обставин справи, важливість! обсягінфор-мації, яка міститься в їх свідченнях. Зокрема, свідків з обставин події злочину доцільно допитувати раніше свідків, які характеризують особи підсудних.

Послідовність дослідження окремих обставин, епізодів, фактів залежить від їх характеру (змісту) і ступеню доказа-ності матеріалами попереднього слідства. Уявляється доцільним починати слідство з перевірки найбільш повно і достовірно доказаних епізодів. При всій важливості правильного визначення порядку судового слідства, не менш важливо тактично грамотно провести передбачені законом процесуальні /уї, через які здійснюється перевірка і дослідження доказів в суді. Серед різних способів такої перевірки основне місце займає допит, в ході якого добувається найбільша кількість інформації про обставини, які підлягають доказуванню. Судовий допит вирізняється від допиту на попередньому слідстві не тільки процесуальною регламентацією, але й специфікою форм і тактичних приймів його проведення.

В суді можуть бути проведені такі види допитів: основний, додатковий, повторний, перехресний і допит на очній ставці. Перехресний допит—специфічна форма судового допиту, не відома попередньому розслідуванню. Його суттєвість характеризується тим, що допит однієї особи з однієї і тієї ж обставини проводиться декількома учасниками процесу, які займають протилежні процесуальні позиції. Як витікає зі ст. 304 КПК України, кожен учасник судового розгляду задає особі, яка допитується, додаткові запитання для з'ясування чи доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб,

Допит на очній ставці (парній, груповій, круговій, ком-

1 Див.: Савицкий В. М. Допрос в суде. — Сов. юстиция., 1973, №5, с. 18.

210

бінованій) дозволяє з'ясувати причини істотних розбіжностей у свідченнях свідків, потерпілих та підсудних, встановити істину у спірних питаннях1.