§ 4. Підготовка до участі та участь прокурора в судових дебатах

Вище вже вказувалося, що активна та вміла участь прокурора в судовому слідстві визначає рівень, якість і ефективність підтримання державного обвинувачення. Додамо, що припущені упущення в судовому слідстві не можуть бути усунуті в судових дебатах, оскільки зміст судової промови може будуватись лише на даних судового слідства2. Визнано, що «судова промова — є доповнення судового слідства, а не навпаки»3. Все, що можливо, повинно бути зроблено до судових дебатів. Якщо не буде добре проведено судове слідство, не буде і доброї судової промови. Надаючи значення судовому слідству, неможна в той же час принижувати значення і судових дебатів, які підводять підсумок всієї роботи в суді з конкретної кримінальної справи, що розглядається. Приймаючи участь в судових дебатах, виголошуючи промову, прокурор аналізує докази, які підтверджують або спростовують обвинувачення. Прокурор, який дійшов висновку про доказаність вини, обґрунтовує свої вимоги про покарання підсудного4. Маючи на увазі велике виховне значення гласного судового розгляду, зокрема, судовихдебатів, необхідно звернути увагу на переконливість, загальну і юридичну культуру судової промови прокурора з тим, щоб його виступ в судовому процесі допомагав суду постановити законний і обгрунтований вирок, впливав на присутніх в залі судового засідання щодо правильного сприйняття ними рішення, яке викладено у вироку суду.

1 Тактичні прийоми проведення цих та інших слідчих дій в суді детально освідчені І. М. Садовським в його роботі «Участие прокурора в исследовнии доказательств в суде». Див.: Глава IV книги «Прокурорский надзор всуде первой инстанции». М., 1978, с. 48—97. Про це ж див.: Басков В. И. Прокурорский надзор за исполнением законов при рассмотрении уголовных дел в судах. М., 1986, с. 85—98.

2 Див.: Басков В. И. Прокурорский надзор за исполнением законов при рассмотрении уголовных дел в судах. М., 1986, с. 85.

3Див.: Сергеич (Пороховщиков П. С.) Искусство речи на суде. М., 1960. с. 168.

"Див.: Темушкин О. П. Культура судебной речи прокурора //Соц. законность, 1974, № 3, с. 30—33.

211

Закон (ст. 318 КПК України) вичерпно визначає коло суб'єктів судових дебатів і черговість їх виступів. Першим в судових дебатахвиступає п рокурор. Виходячи з повно зібраних та вірно оцінених доказів, прокурор або підтримує обвинувачення, або відмовляється від нього повністю чи частково. Підтримуючи обвинувачення, прокурор повинен довести винність підсудного з повною безсумнівністю та достовірністю, звинувачувати підсудного саме втому злочині, який він скоїв. Далі прокурор повинен юридичне вірно оцінити його злочин, тобто дати вірну кримінально-правову кваліфікацію. Нарешті, державний обвинувач повинен запропонувати для подсудного покарання, яке відповідає тяжкості скоєнного їм злочину і даним про його особу— покарання заслужене, справедливе. Вимоги про винесення обвинувального вироку при відсутності достовірних доказів винності підсудного слід розглядати як порушення законності і посадових обов'язків.

Обвинувальна промова прокурора повинна:

1) бути глибокою за змістом та містити в собі оцінку соціальної шкоди, яка заподіяна злочином. Така об'єктивна оцінка покликана переконати суд, підсудного, інших учасників процесу в справедливості і обгрунтованості засудження винного;

2) не мати характер загальних роздумів, абстрактних декларацій. Публічно викриваючи на суді винних, висуваючи та обґрунтовуючи пропозицію про застосування до них покарання, мобілізуючи суспільну думку на боротьбу зі злочинністю, прокурор повинен залишатись на грунті конкретних фактів і обставин, що були предметом судового дослідження;

3) доказовість — головна цінність судової промови, яка робить висновки прокурора очевидними для суду і всіх присутніх. Щоб промова була така, необхідно досконале знання матеріалів справи і тверда впевненість в правоті позиції, що відстоюється. Впевненість, з якою досвідчений оратор вимовляє промову, відсутність хвилювання і скованості — це ні що інше, як плід попередньої підготовки та наполегливої праці;

4) обвинувальна промова повинна бути ясною, конкретною, стрункою за змістом, логічно послідовною, такою, щоб ЇЇ зміст був доступним, зрозумілим і переконливим не тільки , для складу суду, але й для усіх присутніх в залі судового засідання.

Слухачі повинні сприйняти висловлене обвинувачем без зусиль і кожне слово розуміти так, як його розуміє сам оратор. Обвинувальная промова повинна бути короткою не тільки за часом, протягом якого промовляється, але і внаслідок відсутності усього зайвого, що не відноситься до змісту справи.

212

Додержання вимог, які пред'являються до обвинувальної промови, забезпечується, по-перше, глибоким, повним і досконалим знанням всіх матеріалів справи і, по-друге, ретельною підготовкою до участі в судових дебатах. Добра підготовка до процесу—порука успішного виступу прокурора в суді. Підготовка повинна складатися із ряду етапів: вивчення матеріалів справи, визначення процесуальної позиції по справі, розробка композиції і складання плану судової промови. Таке добре знання справи дає можливість проголосити добру промову.

Практика розробила різні види підготовки до участі в судових дебатах: одні прокурори обмежуються складанням плану промови, інші— готують тези виступів, треті — пишуть повний текст обвинувальної промови. Вибір того чи іншого виду підготовки залежить від багатьох факторів: складності і обсягу справи, кількості підсудних, досвіду (здібностей оратора і навіть характеру аудиторії (наприклад, слухання справи у виїзному судовому засіданні) та інше.

План необхідний по кожній справі. Він допомагає прокурору найбільш оптимально викласти зміст промови, а слухачам — легше сприйняти та засвоїти її. План є найважливішим робочим документом, відображає зміст промови, поєднує розрізнені її частини в єдинеціле, композиційне їх розподіляє. Значення плану особливо зростає у справах багатоепізодних та групових.

Готуючи тези промови, необхідно обов'язково підкріплювати їх переконливими аргументами—достовірними про-цесуальними доказами. Питання про необхідність та доцільність написання повного тексту промови є спірним і в даний час вирішується неоднозначно. Слід, однак, пщкреслити, що при всіх умовах промова повинна проголошуватися, а не читатися. Це дозволяє прокурору підтримувати психологічний контакт з аудіторією, відчути її настрій, вчасно вносити необхідні корективи, підвищувати поряд з іншими факторами виховний вплив промови.

Кримінально-процесуальний закон не встановлює елементів обвинувальної промови. Однак, виходячи з предмета судовихдебатів, практика розробила таку структуру обвинувальної промови: 1) вступ; 2) фабула справи (коротке викладення фактичних обставин); 3) аналіз і оцінка зібраних по справі і Досліджених в суді доказів; 4) обгрунтування кваліфікації злочину; 5) характеристика особи підсудного (а за необхідності і потерпілого); 6) пропозиція з приводу міри покарання і цивільного позову; 7) аналіз причин та умов, які сприяли скоєнню злочину, і заходи щодо їх усунення.

213

Природно, що не кожна обвинувальна промова повинна містити всі ці елементи і в тій послідовності, як вони перелічені. Залежно від особливостей матеріалів справи композиційна структура обвинувальноїпромови, послідовність її елементів, їх зміст у кожному конкретному випадку можуть бути різними. Слід враховувати також характер скоєного злочину, розповсюдженістьподібнихзлочинів в даному регіоні, особу підсудного і потерпілого, нарешті, склад судової аудиторії. Відзначаючи можливість різноманітної композиційної побудови обвинувальної промови, важливо пам'ятати, що вона повинна вірно відображати факти, встановлені судовим слідством, і містити відповідь на кожне питання, з яким доведеться зіткнутися суду при постановленні вироку.

Вступ. У вступній частині обвинувальної промови дається характеристика суспільної небезпеки скоєного злочину, оцінка заподіяноїним соціальної шкоди. Вона повинна бути пов'язана з конкретними обставинами справи, що розглядається, а не перетворюватися в абстрактну доповідь. Важливо, щоб характеристика скоєнного злочину була не тільки органічно пов'язана з матеріалами справи, але й заснована на фактах і доказах, встановлених судом.

Аналіз і оцінка доказів. Доказовість— головна цінність судової промови. Обвинувальний вирок може бути винесений лишеза наявності достовірних доказів винності підсудного. Звідси прокурор вправі підтримувати обвинувачення лише у тому випадку, коли в ході судового розгляду винність підсудного в скоєнні злочину повністю доведена. На підставі закону-обов'язок доказування обвинувачення лежить на прокурорі-обвинувачеві. Підсудний не зобов'язаний доказувати свою невинуватість, що обумовлює особливе значення цієї частини обвинувальної промови як центральної і найважливішої. Адже саме тут необхідно доказати подію злочину і винність підсудного в його скоєнні. Саме аналіз і оцінка доказів переконує суд у вірності позиції прокурора, вимушує прислухатися до його думки. Прокурор зможе переконати суд і всіх слухачів у доказовості обвинувачення лише в тому випадку, коли він конкретно (ретельно проаналізує всі докази по справі.

Аналіз доказів — це не кількісна сума доказуваних фактів. Перевірені і зібрані в ході судового слідства докази повинні являти собою систему з точки зору того, що належить встановити у кримінальній справі іяку відповідь, позитивну чи негативну, дати на питання, що вирішуються вироком.

214

Система доказів повинна являти собою таку якісну визначеність у їх взаємозв'язку і взаємообумовленості, яка відбивала би подію злочину в його цілісності і виключала би інші пояснення «механізму» злочинної поведінки, її наслідків.

Дуже важливе додержання принципу об'єктивності при оцінці кожного доказу окремо і всієї сукупності доказів у їх взаємозв'язку та взаємообумовленості, неприпустимість перебільшування того чи іншого доказу: слід посилатися тільки на ті обставини, що викривають підсудного'.

Обгрунтування кваліфікації злочину. Якщо проаналізувати помилки державних обвинувачів, то виявиться, що більшість з них припускається з питань кваліфікації злочинів, їхправовоїоцінки. Саме ця сторона підтримання державного обвинувачення викликає найбільші ускладнення прокурорів, оскільки вони нерідко обмежуються неаргументованою заявою про свою згоду з кваліфікацією, яка визначена на попередньому слідстві2. Між тим, прокурор зобов'язаний проаналізувати склад злочину по елементах і під кожний підвести факти, встановлені по справі. Слід підкреслити, що юридична кваліфікація підлягає доказуванню також, як і факт скоєного злочину та винність особи, яка його скоїла.

Висновок про юридичну оцінку злочину прокурор повинен сформулювати ясно та визначено. У цьому питанні альтернатива неприпустима, тобто неможна ставити питання про кваліфікацію злочину по одній чи по іншій статті КК. Коли кваліфікація злочину набуває спірного характеру, прокурор повинен не тільки грунтовно аргументувати свою позицію, але і обгрунтувати помилковість позиції опонента.

Характеристика особи підсудного і потерпілого. Характеристика особи підсудного в промові прокурора необхідна для обгрунтування висновків про суспільну небезпеку злочину, про покарання, яке слід йому визначити. Крім того, характеристика особи підсудного нерідко сприяє встановленню мотиву злочину, а, значить, і його кваліфікації (наприклад, корисні або хуліганські спонукання, помста, ревнощі та інше). Характеристика підсудного повинна бути заснована на даних, які є у справі. В ній не може бути місця безпідставним переконанням прокурора, його суб'єктивній думці про підсудного. Зовсім неприпустимі при характеристиці підсудного необ'єктивність, ігнорування його позитивних рис.

1 Див.: Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судебного убеждения в уголовном судопроизводстве. Харьков, 1975, с. 76.

2 Див.:  Басков В.  И.  Прокурорский надзор за исполнением законов при рассмотрении уголовных дел в судах. М., 1986, с. 85.

215

Характеристика повинна бути обмежена відомостями, які мають значення правильного вирішення справи. Збирати дані, які «ославлюють» підсудного, не мають відношення до справи, неприпустимо і аморально1. Небезпідставно нарікають деякі автори: нажаль, осі'ДННІАИ часом в нашу судову мораль втілилося — під видом «вивчення особи», «характеристики підсудного» так чорнити обвинувачених, що нерідко ці характеристики уразливіше і тяжче самого обвинувачення2.

В практиці нерідко зустрічаються випадки, коли скоєння злочину було в тій чи іншій мірі спровоковано невірною поведінкою потерпілого (потерпшої). Промовчати .про це прокурор не повинен. В цьому зв'язку важливе значення набувають дані, які характеризують особу підсудного. Тут необхідно бути об'єктивним, незалежним від особистих симпатій та антипатій,

Пропозиції про МІРУ покарання. В обвинувальній про-мовгпрокурор~висловлює свбТміркування з приводу міри покарання, яку слід застосувати до підсудного. У формуванні практики застосуванні покарання державним обвинувачам належить особлива роль. Державний обвинувач зобов'язаний висловити чітко аргументовані конкретні пропозиції про міру покарання. Чи треба в обвинувальній промові вказувати чітку міру покарання? Ні теорія, ні практика єдиної відповіді на це питання не дає. Одні вважають, що прокурору достатньо вказати вид покарання і ступінь небезпеки злочину і злочинця, що буде відповідати принципу незалежності суду і закріпить у громадян впевненість у повній волі суду у виборі покарання. Існує, однак, і інша думка. Промова прокурора, в якій обійдена мовчанням конкретна міра покарання, носить характер незавершеності і викликає підчас навіть здивування у присутніх в залі. Є і інший, не менш переконливий аргумент: якщо у державного обвинувача немає принципової позиції відносно розміру покарання, то у майбутньому це ускладнить здійснення їм обов'язку принести касаційне подання на м'якість чи суворість вироку. Така думка бачиться найбільш переважною. Разом з тим, не виключено, що з урахуванням обставин тієї чи іншої справи прокурор може обмежитись вказівкою на вид покарання, яке підлягає застосуванню, у межах санкції тієї чи іншої статті КК.

При усіх умовах пропозицію про міру покарання прокурор зобов'язаний мотивувати, враховуючи пом'якшуючі та об-

1 Див. Кореневский Ю: В. Проблемы судебной этики. М., 1974, с. 22Є-229.

2 Див.: Михайловская Н. Г., Одинцов В. В. Искусство судебного оратора. М., 1Э81, с. 132.

216

тяжчуючі обставини і-забезпечуючи принцип індивідуалізації і справедливості покарання.

Важливим є питання про форму, в якій прокурор викладає суду пропозицію про міру покарання. На практиці одні прокурори просять, а інші вимагають ризначити те чи інше покарання. Не дає єдиної відповіді на це питання і теорія. Одні вважають, що прокурор як і інші учасники судового розгляду, повинен звертатися до суду з проханням, а не з вимогою (Н. С. Алексеев, 3. В. Макарова); інші — що при певних обставинах, особливо коли мова йде про тяжкий злочин, який викликав великий суспільний резонанс, державний обвинувач може вжити в своїй промові слово «вимагаю», звертаючись до суду (В. А. Леоненко). Всі ці рекомендації уявляються недостатньо переконливими. Прокурор, який підтримує державне обвинувачення, і не має в справі вузько процесуального інтересу, не повинен виступати як прохач, не повинен вимагати призначення того чи іншого покарання, так як вимагати можна лише від того, на кому лежить обов'язок виконати цю вимогу. Суд незалежний при вирішенні будь-якого питання (тим більше про міру покарання), він не пов'язаний з думками учасників процесу і вимагати від суду прийняття певного рішення не коректно. Звідси, прокурору необхідно знаходити іншу форму виразу своєї думки з приводу застосування кримінального закону і міри покарання: «вважаю правильним», «вважаю доцільним», «уявляється справедливим» та інше.

Закон (ст. 318 КПК України) надає прокурору право після виступів всіх учасників судових дебатів виступити з реплікою. Зміст і структура репліки визначається тим, що вона є відповідним виступом. За своїм значенням вона не повинна бути ні повторенням, ні заздалегідь спланованим продовженням промови державного обвинувача. Прагнення деяких прокурорів зберігти найсильніші доводи для репліки, коли, як вони думають, захист «розкриває карти», протирічить сенсу і призначенню репліки як відповідного виступу з приводу сказаного іншими учасниками судових дебатів.

Прокурор^повинен вдаватися до репліки кожен раз, коли в промовах інших учасників дебатів припущені викривлення фактичної сторони справи, надане невірне тлумачення закону чи обвинувачеві приписуються ствердження, яких він не висловлював. Якщо всі невірності, викривлення, помилки не будуть вскриті, суд може помилитися і винести невірний вирок. У таких випадках виступ прокурора з реплікою становиться не тільки корисним, але і необхідним для послідовного відстоювання позиції державного обвинувача.

217

^-^узагальнення практики і наукових рекомендацій дає можливість зробити висновок, що до репліки прокурору слід вдаватися, коли учасниками судових дебатів:

а) висловлені помилкові міркування;

б) перекручені фактичні обставини справи, які мають істотне значення для постанови законного вироку;

в) надана юридичне невірна оцінка скоєного;

г) невірно тлумачаться норми кримінального і кримінально-процесуального права;

д) явно викривлена позиція прокурора або громадського обвинувача;

є) припущена груба поведінка відносно учасників судового розгляду, що принижує їх людську гідність, порочить їх службову чи суспільну діяльність1.

Це не вичерпний перелік випадків, коли прокурор зобов'язаний виступити з реплікою. В окремих випадках можна вдатися до усунення прогалин обвинувальної промови., щоб повністю чи частково приєднатися до точки зору, яка висловлена будь-яким учасником судових дебатів, та інше.

Кожна промова прокурора індивідуальна в тій же мірі, як індивідуальна кожна судова справа. До підтримання державного обвинувачення слід підходити творчо, залежно від характеру справи, її складності, актуальності, від особливостей судового процесу.

Процесуальний обов'язок прокурора підтримувати обвинувачення покладає на нього зобов'язання запобігати однобічності і так званому обвинувальному ухилу. Обвинувальний ухил є ні що інше, як перекручення функції обвинувачення. Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення,   яке пред'явлено підсудному, то закон (ст. 264 КПК України) зобов'язує його відмовитись від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови. Відмова прокурора від обвинувачення — не право,  яким він може користатися залежно від   суб'єктивного бажання, а регламентований законом обов'язок. Це означає, що прокурор не вправі, порушуючи принцип об'єктивності і вступаючи в протиріччя з законом, підтримувати обвинувачення, вимагати засудження і покарання підсудного за вщсутності достатніх! достовірних * доказів його винності.

Практика показує, що причинами відмови прокурора від обвинувачення частіше є:   1) виявлення в ході судового

1 Див..-Садовский И.  М.  Участие  прокурора в исследовании доказательств на суде. Гл. IV книги Прокурорский надзор в суде первой инстанции по уголовным делам. — М., 1978, с. 48—52. 218

розгляду нових обставин, які спростовують обвинувачення; 2) інша оцінка прокурором зібраних по справі обставин порівняно тієї, яка була надана у обвинувальному висновку. Відмова прокурора від обвинувачення по сутї є пропозицією про винесення виправдувального вироку. Однак за чинним кримінально-процесуальньїм законодавством відмова прокурора від обвинувачення не тягне автоматичного обов'язку суду винести вилравдовувальний вирок. Суд не зв'язаний позицією прокурора, він вправі і зобов'язаний перевірити справу по суті згідно закону. Це підвищує відповідальність прокурора за відмову від обвинувачення і зобов'язує його мотивувати свою відмову. У зв'язку з цим в промові прокурора повинен міститися детальний аналіз доказів під кутом зрру відмови від обвинувачення. Залежно від конкретних обставин справи йому достатньо обгрунтувати одну із передбачених законом підстав до винесення виправдовувального вироку, тобто переконати суд, що матеріалами справи не доведені події злочину, або ж участь підсудного у скоєнні злочину.

Обгрунтована, мотивована відмова від обвинувачення має не тільки процесуальне, але і велике виховне значення, переконує присутніх в залі суду, що прокурор — справжній охоронець закону. Він звинувачує тільки дійсно винних і слідкує за тим, щоб жоден невинний не був притягнутий до відповідальності і засуджений.

В практиці нерідко складається ситуація, коли виявляється в судовому засіданні неповнота попереднього слідства, яка не може бути усунута і вимагає повернення справи на додаткове розслідування. Очевидно, що прокурор повинен до початку судових дебатів заявити клопотання про повернення справи на додаткове розслідування. Яку позицію повинен зайняти прокурор в судових дебатах, якщо суд відхилив його клопотання? Деякі автори вважають, що у такій ситуації прокурор повинен або підтримувати обвинувачення, або відмовитись від нього, а у випадку винесення судом незаконного і необгрунтованого вироку — опротестувати його в касаційному порядку. Головний аргумент на користь такого рішення полягає в тому, що невинуватість не потребує доказування і що недостатність доказів винності рівносильна встановленій невинуватості, бо в силу принципу презумпції невинуватості ніякого іншого рішення при неусунутихсумнівах приймати не можна1. Таке рішення бачиться правильним лише у тому випадку, коли усі можливості попереднього і

1 Див.: Савицкий В. М. Отказ прокурора от обвинения. — Сов. гос-во и право, 1971, № 5, с. 103—107. Він же. Процессуальные последствия отказа прокурора от обвинения.—Правоведение, 1972, № 1, с. 70—79.

219

1:,    ::ІМ>:ІІ,І         МІІИІИІ   іі:   Мііі:     і;        ііііі   ІІІІ:

судового слідства вичерпано, а сумніви, які виникли, усунути не можна. В іншій частині і аргументація і висновок уявляються достатньо переконливими.

Насамперед не слід підміняти предмет спору — мова йде не про необхідність доказування невинуватості, а про забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи для усунення сумнівів і з метою встановлення істини.  Не можна, однак, вимагати від прокурора за наявності сумнівів, які можуть бути, але не усунені, щоб він. всупереч своєму внутрішньому переконанню виступив з обвинувальною промовою або відмовився від обвинувачення. Між цими двома сторонами буває і дещо середнє: неповнота слідства, яка після її усунення може переконати чи у невинуватості підсудного, чИ у недоказовості його участі у скоєнні злочину.

Таким чином, бачиться більш правильним, якщо прокурор в судових дебатах поновлює своє клопотання про повернення справи на додаткове розслідування, вказуючи, які обставини він вважає недостатньо дослідженими і такими, що перешкоджають вирішенню справи по суті. Поновлення прокурором в судових дебатах клопотання про повернення справи на додаткове розслідування покликане спонукати суд знову повернутися до розгляду цього питання в нарадчій кімнаті і визначити до нього своє ставлення. Вирішуючи в даному випадку справу по суті і виносячи вирок, суд повинен ще раз вказати у ньому мотиви відхилення клопотання про повернення справи на додаткове розслідування. Правовим наслідком для прокурора в цьому випадку є обов'язок опротестувати в касаційному порядку в рівній мірі обвинувальний чи виправдовувальний вирок, як постановлений на неповно досліджених матеріалах справи1.

В сучасних умовах є досить актуальним завдання подальшого вдосконалення державного обвинувачення, підвищення його рівня, виховного і попереджувального впливу, що в значній мірі залежить від належної організації цієї роботи, суть якої міститься у створенні державному обвинувачеві > такої робочої обстановки, яка дозволила б йому ретельно готуватися до кожного судового процесу і кваліфіковано приймати в ньому участь. При оцінці цієї роботи виходити із

'. Див.: Зозулинский А. Б. Отказ прокурора от обвинения и его правовые последствия // Сов. гос. и право. — 1978. — № 7. — с. 137—140.

220

її дійсного впливу на зміцнення законності при здійсненні правосудця.

В плані організаційному важливо своєчасно вирішувати питання про призначення державного обвинувача по справі і надавати йому необхідний час для ознайомлення зі справою. Досвід роботи кращихпрокуратур показує, що вирішувати питання про призначення державного обвинувача доцільніше до направлення справи в суд з тим, щоб майбутній державний обвинувач мав достатній час для вивчення справи, осмислення своєї позиції, підготовки плану участі в судовому слідстві та інше. При такій організації, коли кожен прокурор заздалегідь знає, по якій справі він буде приймати участь в суді, складаються умови для планової роботи, виключаються поспіх і можливі зриви1.