§ 1. Завдання, правове становище і повноваження прокурора, який приймає участь у судовому розгляді кримінальних справ

Завдання прокурора, який приймає участь у судовому розгляді кримінальної справи, необхідно розглядати у взаємозв'язку із завданням самого кримінального судочинства, яке полягає в забезпеченні правильного застосування законів з тим, щоб кожний, хто скоїв злочин, був підданий справедливому покаранню. Вірно відзначається в літературі, що «правосуддя — це не тільки суд по праву та про право, це не тільки застосування того чи іншого закону до випадку злочину, що розглядається судом; правосуддя — це правий суд, справедливий суд, суд за совістю»1.

Суд повинен ретельно, всебічно та объективно розглядати всі обставини кожного злочину, неухильно виконувати вимоги закону про порядок розгляду справ, правильно застосовувати кримінальний закон, а при призначенні покарання незмінно виходити з тяжкості скоєного злочину і ступеню його суспільної небезпеки, із даних, що характеризують особу підсудного, із обставин, що пом'якшують чи обтяжчу-ють його вину. Тільки в цьому випадку призначене покарання може бути визнано справедливим.

Однак справедливим покаранням винного не вичерпуються завдання кримінального судочинства. Вони органічно пов'язані з іншим завданням: ні один невинний не повинен бути притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений. Необгрунтоване і незаконне притягнення людини до кримінальної відповідальності і тим більш незаконне її засудження наносить велику шкоду суспільству, державі, порушує конституційні права громадян. Крім того, притягнення невинного до кримінальної відповідальності, як правило, веде до того, що дійсно винні в скоєнні злочину залишаються непокараними.

1См.: Строгович М.С. Проблеми судебной этики. М., Наука, 1974, 28.

191

Всемірне укріплення законності і правопорядку є головним завданням і в діяльності прокуратури. Стаття 4 Закону «Про прокуратуру» вказує, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне затвердження верховенства закону, укріплення правопорядку. Серед основних функцій (вірніше — напрямків діяльності) прокуратури п. 4ст. 5 Закону називає підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних справ.

Прокурор, що приймає участь у розгляді справ в судах, дотримуючи принцип незалежності суддів і підпорядкування їхтільки закону, сприяє виконанню вимог закона про всебічний, повний та об'єктивний розгляд справ та постановления заснованих на законі судових рішень (ст. 34 Закона України «Про прокуратуру»).

Генеральний прокурор України участь у розгляді кримінальних справ і підтримання державного обвинувачення визначає як одну з основних функцій прокурорів і вимагає, щоб ця діяльність сприяла судам винесенню вироків, ухвал і постанов, які засновані на законі1.

Визначаючи призначення державного обвинувача, сенс участі прокурора в судовому розгляді кримінальних справ, Ю. В. Кореневський пише: «Потрібен фахівець, який здатний кваліфіковано, наочно, переконливо і, зрозуміло, об'єктивно подати та проаналізувати докази обвинувачення... Ось в чому, міститься сенс участі прокурора в судовому розгляді, тільки таким чином він може сприяти всебічному, повному та об'єктивному дослідженню обставин справи, правильному її вирішенню»2.

Правове становище і повноваження прокурора в суді першої інстанції регламентуються кримінально-процесуальним законодавством і Законом України, «Про прокуратуру». Так, ст. 264 КПК України визначає, що^прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, примає~участь" у дослідженні доказів,,;дає висновки з питань, що виникають під час судового розгляду'висловлює свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання підсудного.

Аналогічно в ст. ст. 35—36 Закону України «Про прокуратуру» вказано, що прокурор сучасником судового розгляду і наділений рівними з іншими учасниками правами. Обсяг і межі повноважень прокурора, який приймає участь у судовому засіданні, визначається процесуальним законодавством

' Див.: Наказ Генерального прокурора України від 4.04.1996 р. № 5 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному судочинстві».

2 Див.: Кореневский Ю. В. Государственное обвинение в условиях судебной реформы. Государство и право. /1992, № 6, с. 71.

192

України. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор приймає участь у дослідженні доказів, повідомляє суду своє міркування щодо застосування кримінального закону і міри покарання підсудному, керуючись при цьому вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

Якуст. 264 КПКУкраїни, такіу ст. 35 Закону України «Про прокуратуру», обумовлено, що, якщо при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Відповідно до наведєнихположень Генеральний прокурор України у названому раніше наказі № 5 від 4.04.96 р. відзначаючи, що прокурор користується рівними з іншими учасниками правами і реалізує свої повноваження в обсязі і межах, визначених процесуальним законодавством, в той же час підкреслює, що він (прокурор) «не може займатись будь-якою перевіркою діяльності суду».

Рівність учасників судового розгляду надзвичайно важлива з позицій реального забезпечення принципа змагальності і права обвинуваченого (підсудного) на захист. Змагальність в кримінальному процесі знаходить свій вираз в розподілі функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи, у визначенні компетенції самостійних суб'єктів процесуальної діяльності (обвинувача, захисника, суду). Прокурор підтримує державне обвинувачення, йому протистоїть підсудний, який здійснює свій захист особисто чи за допомогою захисника. Вони користуються рівними правами з надання та дослідження доказів, заявления клопотань. На підставі матеріалів судового слідства кожен з них відстоює свою позицію і доказує її правильність перед судом, пропонуючи те чи інше вирішення питань, що відбиваються у вироку суду. Істотньо, що виходячи з позицій обвинувачення і захисту, ці учасники судового розгляду вступають у спір, ведуть дискусію, змаган-ня з тихчи інших питань справи. Це змагання сприяє найбільш правил ьному вирішенню справи судом, постанові законного, обгрунтованого і справедливого вироку1.

Принцип змагальності реально діє лише тоді, коли в суді представлені обидві сторони — обвинувачення і захист. В літературі стверджується, що судовий процес без державного обвинувача є неповним: захист з'ясовує лише обставини, що пом'якшують відповідальність чи виправдовують підсудного, а матеріали попереднього слідства, докази вини підсудного залишаються недостатньо дослідженими, оскільки

1 Див.: Учебник «Советский уголовный процесе» под общей редакцией М. И. Бажанова и Ю. М. Грошевого. — Киев, 1973, с. 67—68.

13. 692

193

I           :                   ч:     :        іі         : І

ІіІіїІіііїіІІІіі

акцентувати увагу суду на факти, що викривають, нікому1. Між тим, п. 2.1. наказа Генерального прокурора України №5 від 4.04.1996 р. зобов'язує прокурорів забезпечити участь в суді першої інстанції лише з кримінальних справ про тяжкі злочини, іншим справам залежно від характеру суспільної небезпеки скоєного, а також коли суддя чи суд визнає участь прокурора обов'язковою. Очевидно, що наказ виходить з обмеженихштатнихможливостей органів прокуратури і складного економічного становища держави. Треба думати, що в перспективі будезаконодавчо обумовлена обов'язкова участь прокурора у розгляді судом всіх справ публічного та приватно-публічного обвинувачення.

Але враховуючи кількісні показники участі прокурора в суді, оцінювати необхідно його роботу з позицій реального внеску прокурора у досягнення цілей правосуддя2. Основними критеріями ефективності такої діяльності прокурора є активна і уміла участь прокурора в дослідженні доказів і обставин справи, законність позиції, яку він займає в суді, і принциповість у відстоюванні цієї позиції. Нажаль, не завжди позиція державного обвинувача відрізняється об'єктивністю та чіткою відповідністю закону. Ще зустрічаються факти, коли прокурорбез достатніх підстав впоперек матеріалів судового слідства прагне будь що відстояти положення обвинувального висновку і наполягає на винесенні обвинувального вироку. Між тим, вирішальним в оцінці діяльності прокурора повинно бути не те, чи відстояв він висновки обвинувального висновку, чи добивається обвинувального вироку, а те, наскільки обгрунтованою була його позиція в суді, чи відповідала вона закону і фактичним обставинам справи, встановленим судовим слідством. Вірно, що «прокурор, який відчуває себе по рукахта ногах пов'язаним обвинувальним вироком, надяким висить страх виправдувального вироку, не може виконувати своїх завдань»3.

Проблема, що розглядається, тісно пов'язана з принципом процесуальної незалежності прокурора, який бере участь у судовому розгляді кримінальної справи. Процесуальна незалежність державного обвинувача характеризується двома взаємопов'язаними аспектами: прокурор формулює свою

'.Див.: ВернидубовИ. В. Проблема поддержания государственного обвинения по законодательству Украины. Автореферат диссертации на соискание степени кандидата юридических наук. Киев, 1992, с. 19—20.

2. Див.: Полозков Г. Ф. Эффективность деятельности прокуратуры. — Сов. государство и право. — 1983. — № 12. — С. 4.

3. Див.: Кореневський Ю. В. Государственное обвинение в условиях судебной реформы. С. 72.

194

позицію, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на аналізі всіх обставин справи. Обвинувач визначає свою позицію в суді самостійно, незалежно від думки керівника прокуратури, аостанній не вправі нав'язувати її йому. Категорична заборона цього генерального прокурора міститься в п. 2.5. наказа № 5 від 4-04.96 р. де, зокрема, сказано: «Керівникам прокуратур не допускати фактів впливу на прокурорів—учасників судового розгляду кримінальних справ з метою нав'язування їм позиції, з якою вони незгодні, і порушення їх процесуальної самостійності». Другий аспект процесуальної самостійності — це персональна відповідальність прокурора за законність позиції, яку він займає в суді. Пропозиція про визнання підсудного винним і його покарання у відсутності достатніх і достовірних доказів принципово неприпустима і повинна розцінюватися як порушення службового обов'язку, що суперечить цілям і завданням державного обвинувача.

Участь прокурора в судовому розгляді — відповідальна дільниця його діяльності, що вимагає великої професійної майстерності, уміння використовувати надані законом повноваження для підтримання обвинувачення, всебічно сприяти суду в дослідженні доказів, як викриваючих, так і виправдовуючих підсудного, а також обставин, обтяжчуючих чи пом'якшуючих його відповідальність.