а) Криміналістична антропологія

Процеси радикальних перетворень, що відбуваються сьогодні, вимагають удосконалення всієї системи громадських відносин, чіткого правового врегулювання, який би гарантував реалізацію всіх прав і свобод особистості. Особа мусить постати на передньому плані як найважливіша цінність суспільства й держави. Ось чому головним завданням сучасного етапу побудови правової держави є захист прав та інтересів людини, її життя, здоров'я, честі, гідності, забезпечення особистої недоторканості й повної безпеки. Побудова правової держави відбувається в дуже складних умовах. Посилюється соціальна напруга, зростає кількість злочинів, особливо корисливих та проти особи.

Про це йдеться і в Указі Президента України від 21 липня 1994 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю”. Зокрема, в Указі сказано, що всім правоохоронним органам держави треба “вважати боротьбу зі злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій та банківській системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті, головними напрямками в роботі правоохоронних органів” (1).

Усе це вимагає подальшого підвищення ефективності й результативності діяльності правоохоронних органів у всіх ланках, і передусім органів попереднього слідства, шляхом впровадження нових наукових методик, сучасних технічних засобів, виявлення, збирання і дослідження доказової інформації, діагностики та прогнозування дій окремих учасників попереднього слідства.

Злочин у криміналістиці розглядається як подія минулого. Тому слідчий досліджує його за допомогою слідів, що збереглися на момент розслідування. У цьому плані його діяльність схожа з роботою археолога, який відтворює давню подію за слідами, що збереглися, і які несуть інформацію з минулого в сучасне, а від нього—у майбутнє. Саме таким чином на підставі минулого й сучасного можна побудувати прогноз майбутнього. Отже, розвиток соціальних явищ також можна передбачати.

Як ніколи, актуального значення для успішної боротьби зі злочинністю і вдосконалення попереднього слідства набувають розробка теорії і практики криміналістичного дослідження, прогнозування тактичних прийомів збирання інформації про особу обвинувачуваного, зокрема для передбачення його поведінки на попередньому слідстві, особливо в конфліктних ситуаціях. Однак сьогодні діагностика і прогнозування, як нові методи боротьби зі злочинністю, розробляються і використовуються лише наукою кримінологією, та і то недостатньо. Криміналістична наука та слідча практика мало приділяють уваги соціальному прогнозуванню. Практично важко знайти фахівця, який досконало володіє цією надто складною проблемою. З питань криміналістичної діагностики та прогнозування немає таких наукових праць, які можна було б використовувати в практичній роботі.

Аналіз літературних джерел, матеріалів слідчої, експертної та судової практики показав, що найменш розробленими виявились криміналістичні аспекти діагностики і прогнозування поведінки звинувачуваного при розслідуванні злочинів.

Складність практичної діяльності слідчого по діагностиці та прогнозуванню поведінки звинувачуваного під час розслідування зростає не лише через відсутність належних засобів здобуття інформації із “слідів пам'яті особи”, але й з-за обмеженості теоретичних узагальнень і науково-обгрунтованих рекомендацій з питань криміналістичної діагностики та прогнозування. З цієї проблеми немає монографічних досліджень, а в підручниках з криміналістики відсутні розділи, присвячені цим питанням. Не розроблена методика діагностики й прогнозування поведінки звинувачуваного на попередньому слідстві, у кримінально-процесуальному законі відсутні норми про форми і межі вивчення особи звинувачуваного (2, 3).

А тому в даній монографії зроблена спроба дослідити цю проблему з позиції комплексного підходу із залученням знань в галузі антропології, діагностики, прогностики тощо.

Що ж стосується предмету пропонованого читачеві дослідження, то це проблеми криміналістичної антропології, криміналістичного людинознавства, вивчення обвинувачуваного, його діагностика, дослідження й прогнозування поведінки в конкретних ситуаціях діяльності (як типових, так і екстремальних).

Антропологія (від грецьк. “аnthropos” — людина, “logos” — слово, вчення) —це наука про людину. Варто зазначити, що на різних етапах розвитку антропології її зміст та місце в системі наук тлумачилися не завжди об'єктивно правильно й однозначно.

Тлумачення антропології, як універсальної науки про людину, що систематизує знання про її історію, фізичну організацію, матеріальну та духовну культуру, психологію, мову тощо, бере свій початок від французьких просвітителів XVІІІ століття. В їх тлумаченнях йшлося про систему наук, що синтезують різні сфери вивчення цілісної людини й суспільства на межі природничих і суспільних наук. У нашій літературі, як правило, розпізнають “фізичну” та “історичну” (“соціальну”, “культурну”) антропологію. До останньої включають також археологію, етнографію, лінгвістику та інші галузі знань. Беручи до уваги багатообразність, диференціацію, інтеграцію та розгалуженість різних сфер .дослідження людини в сучасній науці, справедливішим буде розглядати такий підхід і в нашому дослідженні.

Безумовно, це не так просто, А тому потрібно такий підхід розглядати вірогідніше як пріоритетний, перспективний, що дозволить стимулювати й спрямувати творчість багатьох учених у напрямку інтеграції різних галузей знань, що вивчають (досліджують) людину та суспільство. В Україні такий підхід недавно запропонувала група вчених різних галузей знань — правових, економічних, біологічних, психологічних, нейробіоніки, кібернетики та ін. Вони пропонують створити Національну академію проблем людини. Головною метою створеної академії мусить бути інтегрування та впровадження науково обгрунтованих концепцій і програм у вирішенні проблем людини. Основні завдання та напрямки діяльності даної академії е науково-дослідницька робота по вивченню та прогнозуванню соціально-гуманітарних проблем людини, інтегрування наукових досягнень у розв'язанні цих проблем, формування соціально-економічних, правових орієнтацій цивілізованих, відносин на фоні національного відродження, розробка та впровадження систем життєзабезпечення людини, внесення пропозицій Верховній Раді, Президентові, Кабінетові Міністрів України та в інші органи державної виконавчої влади у вигляді проектів рішень, проведення незалежної громадської експертизи з наукових проблем.

Ось чому в даній праці ми базуємося на багатогранному концептуальному підході до вивчення проблем людини.

Варто зазначити, що на різних етапах розвитку антропології існували й різні думки стосовно її поняття як науки (антропоморфологія, антропогенез, етнічна антропологія).

У другій половині XX століття широкого поширення як у вітчизняній, так і у світовій антропології дістали нові напрямки досліджень статусу людини: молекулярний, функціональний, популяційний, антропологічний; почали інтенсивно розвиватися генетичні, медичні, екологічні й етичні аспекти. На арену вийшла криміналістична антропологія. Зазначимо, що такий об'ємний і різноплановий підхід дозволив значно розширити арсенал об'єктивних методів дослідження, поповнити методичний та технічний інструментарій антропології. Що стосується криміналістичної антропології, то раніше вона в основному обмежувалася даними антропометрії та біометрії. Розширення сфери інтересів антропології, у тому числі й криміналістичної, значною мірою пов'язане із загальними досягненнями суміжних наук, що вивчають проблеми людини (біологія, суспільствознавство, економіка, право, психологія тощо.).

Сучасна антропологічна наука систематизована по трьох головних розділах: еволюційна антропологія, вікова і конституційна, популяційна (4,5,6).

Стосовно предмету криміналістики, то криміналістична антропологія — нова галузь криміналістичних знань, що вивчає проблеми людини з позицій, завдань та інтересів криміналістичної науки та слідчої, експертної і судової практики.

Криміналістична антропологія (як і загальна) в даному дослідженні систематизована в трьох основних напрямках (розділах).

У першому розглядаються питання інформаційного забезпечення. Дається поняття, джерела та структура криміналістичної інформації, яка використовується для вивчення обвинувачуваного (діагностика, дослідження, прогнозування). Другий розділ присвячений характеристиці криміналістичних методів та сучасних інформаційних технологій, що використовуються для збирання інформації про особу обвинувачуваного (правові, етичні, етнічні, психофізіологічні, організаційні та техніко-технологічні аспекти). У третьому викладені (сформульовані) наукові основи криміналістичного прогнозування поведінки обвинувачуваного при розслідуванні злочинів: алгоритмізація, програмування й моделювання.

На наш погляд, усі ці напрямки та аспекти можуть правильно вирішуватися лише на комплексній науковій основі міжгалузевих, міждисциплінарних досліджень (7).

У цій монографії робиться спроба об'єднати теоретичні міркування з вирішенням завдань прикладного характеру, розглянути статус людини в структурі криміналістичної науки, як особливого біосоціального феномена. Особлива увага приділяється питанням системи “людина—наука—практика”.

Доцільно підкреслити, що механізм утворення слідів пам'яті, закономірності поведінки звинувачуваного в тій або в іншій ситуації, їх типологія, способи, засоби, методики, тактичні прийоми і рекомендації комплексного підходу до вивчення особи звинувачуваного і .збирання інформації про неї для побудови тактики розслідування, по суті, залишаються мало вивченими (8).

Разом з тим, окремі питання проблеми криміналістичного дослідження злочинця привертали увагу вчених — криміналістів Л. Є. Ароцкера, В. П. Бахіна, Т. В. Варфоломєєвої,

В. І. Гаєнка, В. Г. Гончаренка, Ю. М. Грошевого, Н. І. Клименко, М. В. Костицького, В. К. Лисиченка, В. Г. Лукашевича,

В. П. Лисицина, В. О. Коновалової, А. Є. Крикунова, Б. Т. Нора, Г. А. Матусовського, М. В. Салтевського, М. Я. Се-тая, В. К. Стринжи, М. О. Сєнчика, А. О. Фокіної та інших

(9), Однак, вони розглядалися при дослідженні більш гло-

баліьних питань, і не в такому обсязі.

У числі проблем удосконалення діяльності органів розслідування заслуговує на увагу вивчення особи правопорушника, зокрема, наукова розробка питань криміналістичного дослідження злочинця, техніки, тактики і методики вилучення і використання інформації про його особу.

Таким чином, у пропонованій читачеві монографії розглядається не взагалі особа злочинця, а акцентується увага на особі звинувачуваного, як одному з головних учасників кримінального судочинства. Саме навколо обвинувачуваного зосереджується вся процесуальна діяльність, спрямована на отримання об'єктивної інформації про подію злочину. Ніхто інший так не знає подію злочину, як обвинувачуваний. Звідси—всі зусилля слідчого спрямовуються на вибір таких прийомів, які б повно розкрили сформований у обвинувачуваного суб'єктивний образ події злочину.

У виборі прийомів спілкування з обвинувачуваним не останню роль відіграють методи діагностики та прогнозування його поведінки при проведенні окремих слідчих дій. Передбачення відповідних кроків обвинувачуваного, наприклад, на допиті дозволяє правильно вибирати тактичні прийоми спілкування.

Вагомим джерелом криміналістичної інформації про людину, знаряддя її праці, житло, в якому вона живе, приміщення, де вона працює, є результати експертних криміналістичних досліджень (діагностичних, ситуаційних, ідентифікаційних) .

Фактичну основу прогнозування складає сукупність ознак і властивостей особи обвинувачуваного, що проявляються в його попередній і теперешній діяльності.

При підготовці монографії автор проаналізував матеріали 400 кримінальних справ, за спеціальною анкетою опитано понад 300 слідчих і 220 керівних працівників органів внутрішніх справ із різних регіонів країни. За спеціальною програмою проаналізована мова 35 досліджуваних на електронному реєстраторі характеристик мови (ЕРТХР-1) та електронному аналізаторі (ЕМА-1). Понад 100 осіб досліджувалися з допомогою методики ММР1 (АСБДЛ). Матеріали досліджень оброблювались за допомогою ЕОМ і дістали відображення в книзі.

Безумовно, розглянуті в монографії проблеми не в повному обсязі висвітлюють результати проведених автором досліджень. Останні значно ширші, і основне їх спрямування являє собою удосконалення криміналістичної теорії, техніки, тактики і методики розслідування злочинів у сучасних умовах, на що особливо звернуто увагу у вище названому Указі Президента України.

Автор щиро вдячний відомим ученим-криміналістам докторам юридичних наук професорам В. П. Бахіну, В. Г. Гончаренку, В. О. Коноваловій, Н. І. Клименко, М. В. Костицькому, В. К. Лисиченку, М. М. Михеєнку, Г. А. Матусовському, М. В. Салтевському, М. Я. Сегаю, В. К. Стринжі за їхні конструктивні пропозиції, рекомендації і зауваження.

Оскільки в монографії використані дані з таких галузей знань як інформатика, кібернетика, біологія, психологія, нейробіоніка, нейрокібернетика, системотехніка, математика, психофізіологія т. ін., то ми також дуже вдячні головному науковому співробітникові науково-навчального Центру прикладної математики Національної Академії наук України, докторові біологічних наук, професорові К. О. Іванову-Муромському та провідним науковим співробітникам Інституту кібернетики Національної академії наук України ім. В. М Глушкова — кандидатові біологічних наук О. М. Лук'яновій і кандидатові технічних наук В. В. Коробейникову, інженеру-системотехніку П. М. Бабичу, кандидатові економічних наук Г. О. Науменку, кандидатові технічних наук В. В. Піксотову за дружнє сприяння й допомогу в дослідженні цієї нелегкої, але цікавої проблеми.

Автор висловлює подяку рецензентам і колегам за конструктивні зауваження та побажання, що сприяли вдосконаленню викладання матеріалу і дозволили виявити нові напрямки розгляду дискусійних питань криміналістичного дослідження людини (криміналістичної діагностики, метрології та прогностики, криміналістичного людинознавства й криміналістичної антропології).

Автор сподівається, що знайомство з монографією буде корисним і допоможе читачеві полинути у світ проблем, які мають значне, можна сказати, доленосне значення в боротьбі із злочинністю як для сьогоднішнього нашого буття, так і майбутнього нашої держави. Думається, що розглянуті проблеми криміналістичного вивчення обвинувачуваного (діагностика, дослідження, прогнозування) дозволять знайти ключ до розгляду і впровадження як правових, етичних, так і кібернетичних, системологічних, етнічних, психофізіологічних, технологічних галузей знань у криміналістичній науці. Автор буде вдячний читачам за відгуки, зауваження, пропозиції, висловлені ними після прочитання книги.