§ 3. Сучасні можливості діагностики і прогнозування поведінки обвинувачуваного: досвід та перспективи розвитку

Проблема діагностики і прогнозування поведінки людини досліджується в різних сферах її діяльності, у тому числі й судово-слідчій. Поведінка учасників процесу, головним чи-лом обвинувачуваного, являє собою один із аспектів цієї проблеми.

Поведінку обвинувачуваного слід розглядати як складну діяльність особи, яка перебуває в особливих соціальних умовах, що складаються при розслідуванні злочину. Тому визначення спрямувань дій обвинувачуваного становить одне з найскладніших завдань науки криміналістики, яке можна вирішити за допомогою наукових засобів і методів.

Одним із інструментів пізнання поведінки обвинувачуваного є діагностика та прогнозування, які в будь-якій галузі суспільного життя повинні “розумітися і здійснюватись як безперервний процес, як постійний творчий процес праці і мислення” (24).

Загальну теоретичну основу діагностики та прогнозування поведінки особи на попередньому слідстві становить теорія відображення. Часткові посилки — теоретичні основи нейрофізіології, системний підхід до аналізу інтегрованої діяльності людини і сучасний стан науково-технічних засобів. Це дозволяє розробляти правові й тактичні аспекти діагностичної та прогностичної діяльності їв криміналістиці.

Так, із 220 опитаних керівників органів внутрішніх справ, 191 відповіли, що розробка методик прогнозування становить не лише теоретичний, але й великий практичний інтерес, а розроблювані прийоми вимагають негайного впровадження у діяльність органів розслідування. Однак прогнозування поведінки в криміналістиці поки що перебуває на емпіричному рівні. Тому залучення даних філософії, загальної прогностики, правової кібернетики, психофізіології, нейробіоніки, судової психології, соціології і кримінології може вирішити багато питань криміналістичного прогнозування.

У процесі історичного розвитку людина набула унікальної здатності відображати елементи майбутнього в наслідках теперішньої діяльності, що можна було б назвати випереджуючим відображенням дійсності. Це створює наукову основу для можливості індивідуального прогнозу поведінки людини в майбутньому, виходячи з відображень її в минулому і сучасному.

Випереджаюче відображення майбутнього виступає не від'ємною властивістю живих систем, пронизує всю свідому діяльність людини. Воно проявляється не лише в розумовій, але й їв ідеомоторній, психофізіологічній та практичній діяльності. Звідси — прогнозування поведінки мусить базуватися на аналізі інформації про минуле й сучасне, інформації, яка відбилася в процесі взаємодії з оточуючою матеріальною дійсністю.

Таким чином, соціальне важливими факторами свідомої регуляції поведінки обвинувачуваного, що їх варто врахувати при прогнозуванні, можна назвати такі:

1. Риси самої людини, які у своєму сполученні утворюють соціально-психологічний тип особи: її мету й ціннісні орієнтації, схильність у певних ситуаціях діяти саме так, або

інакше, готовність бачити ситуацію цілком визначено.

2. Умови, в яких він живе і діє, починаючи з соціально-економічного устрою суспільства в цілому і закінчуючи об'єктивними особливостями професії, оточення, сімейних стосунків тощо.

З Індивідуально-психологічні властивості, які задані самою природою і шліфуються вихованням: рівень інтелекту і біопсихологічна активність, темперамент, здатність швидко або повільно пристосовуватись до мінливих ситуацій.

Розкриваючи зміст першого фактору, слід зазначити, що ціннісні орієнтації—це обрана людиною головна мета життя, його уявлення про найважливіше в житті, все те, що скла дає “ціннісне ядро” особи.

Ціннісні орієнтації дуже тісно пов'язані з установками, на цій підставі можна відтворювати ціннісну структуру схильності особи до певної поведінки за певних обставин Таким чином, схильність людини до певної лінії поведінки визначається усією “диспозиційною структурою” особи в ціль му У літературі йдеться про три рівні (25), що утворюю о ієрархічну диспозиційну систему як власність соціальної індивідуальності.

На верхньому рівні структури ціннісні орієнтації мають досить абстрактні уявлення людини про головне й другорядне в життєвій ситуації, про цілі, які заслуговують максимальних зусиль Середній рівень “диспозиційної структури являє соціальний досвід з конкретнішим змістом—людина обирає певну сферу діяльності, в якій буде реалізовувати свої цілі виробляє загальну стратегію поведінки (це узагальнені соціальні установки), нарешті, конкретну тактику поведінки в повсякденних ситуаціях (конкретно-ситуаційні установки) складають нижній рівень структури.

Розглянута вище модель диспозитивної структури особи-універсальна вона відноситься до людей будь-яких професій, дозволяє визначити поведінку людини не лише на роботі, але і у побуті, гуртожитку, у різних ситуаціях як звичайних, так і екстремальних.

Прогнозування поведінки обвинувачуваного безпосередньо пов'язано з особистими якостями слідчого, який повинен володіти такими здібностями:

а) уміти визначити імовірну поведінку обвинувачуваного і на підставі зібраної інформації про нього передбачиш як впливатимуть дії слідчого на його поведінку в конкретній ситуації;

б) мати запас можливих альтернативних варіантів поведінки в типових ситуаціях розслідування з тим, щоб можна було прогнозувати оптимальний варіант;

в) володіти комплексом тактичних прийомів і знанням сучасних рекомендацій з тим, щоб при потребі застосувати найефективніші.

Таким чином, у процесі розслідування професійно потрібним для слідчого стає вміння проникати в замисел обвинувачуваного, тобто аналіз його “думок”. Для вирішення цього завдання використовують прийоми рефлексії, тобто здібність слідчого імітувати думки, дії і окремі вчинки протидіючої сторони. Таким прийомом може користуватися не лише слідчий, але й будь-який інший учасник процесу (обвинувачуваний, потерпілий, свідок), які вступають у спілкування із слідчим. Активне, засноване на зібраній інформації, використання рефлексії дозволяє слідчому прогнозувати поведінку обвинувачуваного, і на цій підставі розробляти й використовувати найефективніші теоретичні прийоми Отже, можливість прогнозування поведінки обвинувачуваного багато в чому визначається психологічною підготовкою слідчого

Це підтверджують і результати проведеного нами дослідження: з 300 слідчих 64,4 % відзначили, що знання науки психології в їх діяльності має вирішальне значення; для 32,98 % —значне; для 1,04 % —серйозного значення не має, і для 0,52 % —не має ніякого значення.

Вміння слідчого прийняти правильне рішення в конкретній слідчій ситуації має неабияке значення. Часто-густо обвинувачувані змінюють лінію своєї поведінки і лише ретельний аналіз доказової інформації дозволяє слідчому в залежності від конкретної ситуації обрати найефективнішу тактику розслідування.

Аналізуючи ситуацію, що склалася, і сукупність інформації про особу обвинувачуваного, слідчий тим самим визначає найефективнішу лінію своєї поведінки в конкретних умовах. Це означає, що він мусить думкою немов би входити в роль обвинувачуваного і на цій підставі вибрати варіант поведінки, типовий для конкретної ситуації.

Поведінку людей детермінують не лише існуючі, але й відсутні на даний момент обставини і фактори. Виходячи з цього, варто зазначити, що можливість криміналістичного прогнозування поведінки обвинувачуваного обумовлена такими обставинами: а) обвинувачуваний у будь-якій ситуації виявляє себе і його дії відбуваються в навколишньому середовищі; б) дії обвинувачуваного детерміновані, оскільки причина будь-якого вчинку полягає завжди в зовнішньо-почуттєвому збудженні; в) поведінку обвинувачуваного слід розглядати як сукупність властивостей, якостей і навичок, які можна виявити органолептичними або науково-технічними засобами, дослідити їх і результати зафіксувати в матеріалах справи.

У поведінці варто розрізняти ідеальну й матеріальну сторони. Ідеальна, інакше кажучи, психофізіологічна сторона являє собою приховані внутрішні процеси, що виникають і проявляють себе лише при наявності певних умов, внаслідок взаємодії обвинувачуваного з навколишнім середовищем (наприклад, обстановка місця вчинення злочину, об'єкт замаху). Це відображається в зразках і поняттях, регулює і спрямовує дії обвинувачуваного відповідно об'єктивним умовам, що склалися.

Під матеріальною стороною поведінки обвинувачуваного слід розуміти різноманітні форми його активності у вигляд! об'єктивно реєстрованих імпульсних реакцій і свідомих дій.. Отже, дії особи, які відобразилися матеріально, дозволяють судити про її думки і почуття.

Прогнозування поведінки обвинувачуваного носить випереджаючий характер, тобто і соціолог, і юрист, які прогнозують поведінку конкретних осіб, завжди повинні ясно усвідомлювати відносність своїх прогнозів, їх вірогідний характер (26),

Прогноз у даному випадку допомагає правильно побудувати версію про найбільш імовірну (можливу) поведінку обвинувачуваного, планувати слідчі дії і використовувати найефективніші тактичні прийоми.

Суть криміналістичного прогнозування як пізнання поведінки обвинувачуваного на попередньому слідстві носить дискретний характер, оскільки наші знання стають істиною не одразу, а поступово, через фіксовані вузлові крапки, ступені пізнання. Обумовлюється це тим, що поведінкові акти людини не можуть бути однозначно (жорстко) детерміновані. Разом з тим, вірогідний прогноз поведінки обвинувачуваного в конкретній ситуації завжди ближче до істини, ніж будь-яка спроба одноваріантного передбачення майбутнього. Людина постійно не лише відбирає і аналізує інформацію, але й зберігає частоту її появи в однотипових подіях. Це дозволяє застосовувати конкретні дії, які базуються на оцінці вірогідності тих або інших змін у зовнішньому середовищі. Минулий досвід і наявна ситуація дають підставу для висування гіпотез і версій про наступне майбутнє, причому кожній із них приписують визначену вірогідність. На підставі такого прогнозу здійснюється підготовка до проведення слідчих дій, визначаються тактичні прийоми, обираються технічні засоби і рекомендації, які можуть бути найбільш допустимими в наступній слідчій ситуації і приведуть до досягнення визначеної мети з найбільшою ймовірністю.

Практична реалізація можливості прогнозування поведінки обвинувачуваного підтверджується даними проведеного соціологічного дослідження. На запитання, чи прогнозують слідчі заздалегідь можливу поведінку обвинувачуваного на наступному допиті, 71,2 % відповіли ствердно, 25,7 % сказали, що прогнозують, якщо є час, і тільки 3,1 % відповіли, що не прогнозують.

Поряд з цим була спроба з'ясувати ефективність прогнозування. Слідчим поставили запитання: “Як часто виправдовуються побудовані прогнози щодо поведінки обвинувачуваного в ході наступного допиту?” 73,2 % з них відповіли, що прогнози їх виправдовуються, 24,2 % сказали, що виправдовуються рідко, і 2,6 % зазначили, що прогнози підтверджувалися дуже рідко.

Це свідчить про те, що методи прогнозування індивідуальної поведінки в наш час недостатньо розроблені в криміналістиці, Адже тільки 73,2 % прогнозів дістають своє підтвердження і, очевидно, перебувають на емпіричному рівні.

Формула діяльності слідчого “встановити—передбачити—діяти” у їх роботі, як бачимо, реалізується не повністю.

Але якщо слідчий володіє прийомами прогнозування, то його прогнози досягають мети. Наприклад, обвинувачуваний К. стійко заперечував свою причетність до збуту шкіряних товарів, викрадених із заводу. У справі малися відомості про наявність тайника, в якому переховувались цінності. Було також відомо, що значна сума коштів переховується в металевій коробці з-під кінострічки. Однак проведеними обшуками місце тайника не встановили. Перед черговим допитом обвинувачуваного слідчий у кабінеті біля столу поклав речі, вилучені в інших співучасників і загорнуті в папір таким чином, що їх частину було видно. На папері виявився також напис: “Вилучено при обшуці”. Створюючи речову обстановку допиту, слідчий намагався перевірити побудований ним прогноз поведінки обвинувачуваного в даній ситуації. Явищ відомості, що в нього були, достовірні, то обвинувачуваний внаслідок асоціацій, зверне увагу на пакунок з написом.

Уже перші хвилини прибуття їв кабінет К. виявив неспокій і нервовість. Його погляд час від часу затримувався то на пакунку, то на коробці з-під кінострічки. Прогноз і тактичний розрахунок слідчого виправдались — обвинувачуваний вирішив, що тайник з товаром і цінностями знайдений і приховувати свою причетність до злочину даремно. Бажаючи випередити хід подій, К., який раніше був чотири рази засудженим, сказав, що він усе обміркував і має намір щиросердно все розповісти. Він звернувся до слідчого з проханням, щоб це дістало відображення в протоколі допиту.

Торкаючись цього питання, А. С. Кривошеєв зазначає, що на прикладі цього прийому досить добре видно, як слідчий вдало обміркував і тактично правильно використав обставини, що залишили в психіці обвинувачуваного ефективні сліди (27).

На попередньому слідстві слідчому протистоїть зацікавлена особа—обвинувачуваний, який частенько прагне виправдати свої вчинки, подати їх в іншому світлі. У цьому особливо рельєфно проявляється конфліктність. Тому успіх слідчого (як і обвинувачуваного) в конкретній ситуації розслідування залежить від повноти його поінформованості, вміння міркувати “за противника” і керувати поведінкою обвинувачуваного в конкретній ситуації.

Відомо, що в процесі спілкування рефлексія виникає завжди. Але в судово-слідчому спілкуванні вона для слідчого

мусить носити цілеспрямований її логічно обгрунтований характер. Це означає, що в такій ситуації слідчий при взаємодії з протидіючою стороною повинен прогнозувати її поведінку, визначати наслідки своїх дій. Адекватним апаратом для опису такого прогнозу є теорія ігор (28) і теорія прийняття рішень. Застосування теорії ігор у криміналістиці дає можливість виробити навички оптимальної поведінки слідчого в процесі розслідування кримінальної справи і прийняття спланованих на цій підставі рішень у конкретних слідчих ситуаціях.

При проведенні розслідування частенько виникають конфліктні ситуації, в яких учасникам процесу доводиться взаємодіяти при таких обставинах, коли кожний з них домагається досягти своєї мети доступним йому способом. У даному випадку теорія рефлексивних ігор припускає не лише передбачення рішень противника, але й застосування відливу на формування цих рішень у бажаному для слідчого напрямку.

Активне керування поведінкою обвинувачуваного можливе за умови, якщо рівень рефлексії слідчого буде вищим від рівня обвинувачуваного, тобто, коли слідчий володіє більш високими імітаційними здібностями, найбільш правильно відображає обстановку реальної ситуації, точніше оцінює інформацію, яка надходить до нього під час розслідування.

Таким чином, щоб спрогнозувати поведінку обвинувачуваного на попередньому слідстві, слідчий повинен проаналізувати й оцінити: а) особисті дані обвинувачуваного; б) матеріали справи; в) особистий досвід.

Джерелами інформації про особу звинувачуваного розглядаються люди і речі. Збираючи з цих джерел роздріблені відомості про обвинувачуваного і правильно їх оцінюючи, ми можемо отримати достовірну інформацію про комплекс біологічних рис і соціально-психологічних властивостей та якостей, що характеризують особу обвинувачуваного в цілому.

Тому дані про особу обвинувачуваного мають дуже важливе значення при розробці прогнозу.

Другим фактором, що впливає на процес розробки прогнозу, є матеріали розслідуваної кримінальної справи. В ній містяться основні джерела інформації, потрібні для визначення ймовірної поведінки обвинувачуваного: характеристики з місця роботи, навчання, проживання), автобіографія, особиста справа, довідки про судимість, матеріали архівних кримінальних справ, оперативні дані, матеріали експертиз, показання свідків, потерпілих, співучасників, речові докази та інші предмети й документи. Матеріали справи відображають також становище обвинувачуваного (тяжкість учиненого зло-чину, передбачуване покарання, ступінь упевненості обвинувачуваного в неминучості розкриття злочину, наявність доказів, що його викривають, тощо).

І, нарешті, третім фактором можна назвати досвід самого слідчого, який прогнозує поведінку обвинувачуваного. Досвід є визначальним у будь-якій діяльності. Успіх допиту за лежить від того, наскільки слідчий зумів правильно вивчити особу обвинувачуваного, визначити його індивідуальні особливості, спрогнозувати вірогідну поведінку і на цій підставі обрати лінію своєї поведінки й виправдану тактику. Безумовно, в основу такого розпізнавання закладається великий досвід слідчої роботи, вміння вивчати людей, сприяти випереджаючому відображенню дійсності, тобто володіти високим рівнем рефлексивного міркування. Успіх у конкретній слідчій ситуації залежить від уміння слідчого передбачати відповідні дії осіб, які йому протистоять, а це залежить від ступеня використання слідчим даних про особу обвинувачуваного, зібраної інформації по справі та особистого досвіду Чим вища ступінь поінформованості і досвід однієї із сторін взаємодії, тим вище рівень її рефлексії. Обумовлено це тим, що в процесі розслідування задуми і дії учасників до певного часу носять таємний характер І тому виграє той, хто володіє більшим обсягом інформації про противника, оскільки це дозволяє йому обрати правильнішу тактику дій.

Проведені нами дослідження дозволили виявити основні причини, які заважають слідчому в роботі по вивченню і діагностиці особи обвинувачуваного, прогнозуванні його поведінки, на які варто звертати особливу увагу. До них відноситься обмеженість часу, велика завантаженість, відсутність методик по вивченню і діагностиці особи обвинувачуваного, відсутність методик по прогнозуванню його поведінки, а також відсутність з цих питань навчально-методичної літератури Все це дає підстави вважати, що в організаційно-тактичному і теоретичному плані при розв'язанні цих питань є серйозні вади. Одним із шляхів їх вирішення — підвищення професійної майстерності слідчого і особи, яка проводить дізнання, на зовсім новому методичному рівні. Опитані слідчі (99 %) вказали, що з метою подальшого підвищення рівня підготовки фахівців органів розслідування потрібно до курс криміналістики включити розділ по вивченню криміналістичної прогностики.

<І>Отже базуючись на вищесказаному, можна зробити такі висновки:

1 В основі прогнозування поведінки обвинувачуваного лежить загальна властивість матерії — відображення. Джерелом відображення є об'єктивно існуючий матеріальний світ. Він відображається у мозкові людини. Перевіряючи на практиці правильність цих відображень, людина приходить до об'єктивної істини. Отже, процес відображення — це діяльність мозку людини, яка взаємодіє з оточуючою дійсністю, тобто психічне відтворення об'єкта в мозку у вигляді відчуттів сприйнять, уявлень, понять, міркувань і висновків Свідомість—вища форма відображення, і відрізняється від усіх інших форм тим, що являє собою процес активного, тобто вибіркового, випереджаючого відображення, коли людина на підставі пізнання закономірностей розвитку дійсності перетворює її і себе. Суттєва основа ідеї випереджаючого відображення закладена в самому діалектичному характері об'єктивно-реального процесу розвитку світу, при якому минуле породжує теперішнє, а теперішнє вміщує у собі паростки майбутнього.

Основу прогнозування індивідуальної поведінки складає ряд теорій, розроблених видатними вченими і, зокрема, рефлекторна теорія (І. М. Сєчєнов і І. П. Павлов), теорія функціональних систем (П. К. Анохін), теорія фізіології руху і фізіології активності (Н. А. Бернштейн), положення, що розкривають суттєвість нейрофізіологічних механізмів мотивації як одного з компонентів стадії еферентного синтезу в системній структурі цілеспрямованого поведінкового акту (К. В. Судаков).

2. Можливість діагностики і прогнозування поведінки людини в конкретних галузях діяльності підтверджується рядом фундаментальних досліджень, проведених А. П. Закалюком, В. А. Іваниковим, В. М. Кудрявцевим, С. А. Тарарухіним, І М. Фейнбергом та іншими (29).

3. Сучасний рівень розвитку техніки дозволяє здійснювати об'єктивну діагностику і прогнозувати поведінку людини в різних ситуаціях. Про це свідчать дослідження, проведені В. М. Бехтеревим, І. Є. Биховським, В Г. Гончаренком, В. О. Коноваловою, М. В. Салтевським, А. Р. Лурія, А. Н. Ле-онтьєвим, О. М. Лукьяновою, М. М. Михєєнком, К. А. Івановим-Муромським, В. Г. Лукашевичем, П. Ю. Тимошенком, А. Р. Ратіновим та іншими вченими. Це положення підтверджується також і даними нашого експериментального дослідження, у процесі проведення якого поряд з анкетуванням кримінальних справ, інтерв'юванням слідчих та керівник органів внутрішніх справ за допомогою апаратурних методи було поставлено ряд експериментів по вивченню поведінки

людини в конкретних ситуаціях. Дослідженню піддавалась мовна інформація (курсантів і слухачів навчальних закладів МВС, обвинувачуваних), яка характеризує поведінку людини у різних емоційно-генних ситуаціях. При дослідженні використовувались сучасні науково-технічні обчислювальні та вимірювальні комплекси, а також методи аналізу мови (30,31).

Дослідження свідчить, що об'єктивна діагностика поведінки людини в звичайних і екстремальних ситуаціях з використанням мовного каналу зв'язку являє великий теоретичний і практичний інтерес, оскільки для дослідження індивідуальних особливостей і поточного стану людини, яка перебуває в особливих життєвих ситуаціях, використовуються сучасні науково-технічні засоби, обчислювальна техніка, кібернетичні знання та логіко-математичні методи (32, 33).