§ 2. Характеристика джерел інформації, які використовуються для вивчення обвинувачуваного (діагностика, дослідження, прогнозування)

Злочин, як явище матеріального світу, являє собою взаємодію осіб і предметів навколишнього середовища, внаслідок якої утворюються матеріальні й ідеальні сліди-відображення, що й виступають джерелами інформації. Тому будь-яка діяльність або бездіяльність людини, яка вчинила злочин, не проходить безслідно. Сліди відображення утворюються на об'єктах живої і неживої природи, а також у свідомості людини, що відповідає трьом формам відображення, про які писав Т. Павлов (10). Вивчення закономірностей утворення відображень і прийомів здобування інформації про характер

взаємодії, складає одну із сторін методологічної основи су-дово-слідчого пізнання, базу для розкриття й розслідування. злочинів, прогнозування профілактичної діяльності.

Отже, джерелами криміналістичної інформації виступають а) люди; б) тварини, мікроорганізми, рослини; в) речі. Два останні види джерел у своїй сукупності утворюють поняття “матеріальне середовище”, яке виступає безпосереднім джерелом відомостей про злочинця і злочин. Дії злочинця в матеріальному середовищі відображаються в слідах, що є носіями криміналістичної інформації про подію минулого. Раніше вже зазначалося, що взаємодія злочинця з оточуючим середовищем призводить до виникнення двох форм відображень: а) матеріальних і б) ідеальних. Це означає, що джерелами криміналістичної інформації про особу обвинувачуваного виступають сліди матеріальних та ідеальних відображень.

До слідів матеріальних відображень відносять тверді, сипучі, рідкі й газоподібні об'єкти живої і неживої природи, які, будучи на місці події злочину, несуть інформацію про злочинця.

Що стосується ідеальних відображень, то це суб'єктивні образи, мисленні копії матеріальних речей, фактів, подій, відтинків часу, збережених у пам'яті людини (11). Отже, до ідеальних відображень відносять сукупність усієї інформації, що залишилася у свідомості людини внаслідок психічного відображення нею реальної дійсності.

Наведена нами класифікація джерел інформації належить до криміналістичної. У процесуальному праві всі матеріальні джерела умовно поділяють на процесуальні (основні) і непроцесуальні (додаткові).

До процесуальних джерел відносять ті, які перелічені в законі (ст.ст. 65, 78 КПК України), а до непроцесуальних— інші предмети — джерела інформації допоміжного, орієнтуючого характеру, які збирає слідчий (оперативний працівник), під час здійснення непроцесуальних дій у стадії порушення-кримінальної справи або ведення попереднього розслідування.

У літературі відомі й інші класифікації. Так, І. М. Лузгін пропонує всі джерела відомостей ділити на чотири групи:

1) речі і явища об'єктивні дійсності; 2) повідомлення осіб;

3) висновки експертів; 4) письмові документи (12).

Наведена класифікація швидше криміналістична, ніж процесуальна У кримінальному процесі всі матеріальні відображення використовуються як джерела доказів. Згідно із статтею 65 КПК, доказами по кримінальній справі можуть бути будь-які фактичні дані, які встановлюються показаннями свідка, погерпілого, підозрюваного, обвинувачуваного, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій а іншими документами. Звідси—можна зробити висновок, що в криміналістичному плані матеріальні джерела фактичних даних доцільно ділити на три групи: люди, речі та їх відображення. Всі вони так, або інакше несуть інформацію про злочин, злочинця та інших його учасників.

Люди, як джерела інформації, виступають у кримінальному процесі як обвинувачувані (ст. 74 КПК), підозрювані (ст 73 КПК), потерпілі (ст. 72 КПК), свідки (ст. 71 КПК), експерти (ст. 75 КПК), спеціалісти (ст. 128(1) КПК). Усі вони володіють різними властивостями відображати обставини події злочину. Тому вміння слідчого розпізнавати, розшифровувати, “читати” інформацію, що відображається людиною (наприклад, свідком), має першочергове значення для встановлення істини по справі.

Ця проблема повинна вирішуватися під час розслідування шляхом діагностики і прогнозування стану учасників процесу.

Для сучасних досліджень у цій галузі характерний розгляд складової ієрархії властивостей і якостей особи, які виявляють та реалізують себе через окладну багаторівневу систему соціальних відношень. Сьогодні наукова думка надбала значний матеріал з досліджень особи, її сутності, структури, індивідуальних властивостей, елементів, генезису тощо. Все це потребує нового системно-структурного підходу до проблеми особистості на підставі загальнолюдських цінностей.

Що стосується структури особи обвинувачуваного, як вважає Ю. І. Азаров, то вона може бути представлена у вигляді системи, до якої в якості самостійних елементів повинні входити підструктури, що розкривають: 1) ступінь суспільної небезпечності особи; 2) індивідуально обумовлені ознаки особи обвинувачуваного; 3) соціальне обумовлені ознаки особи; 4) біологочпсихологічні риси особи; б) дані про ставлення обвинувачуваного до вчиненої ним злочинної дії, та його поведінка під час ведення по справі (13).

Виходячи з загальноприйнятого розуміння сутності людини як сукупності суспільних відносин, у соціально-психологічній науці під особистістю розуміється людина як носій свідомості, представник суспільства, соціальної групи, колективу, яка виконує соціальні й соціально-психологічні функції і володіє індивідуальними психологічними особливостями (14)

Суспільна сутність виявляється через внутрішній зміст особи, своєрідну сукупність якостей, що утворюють стійку єдність — психічний склад особи. Людство виробило велику кількість визначень особи, її властивостей та рис психічного складу.

Так, у російській мові близько півтори тисячі слів позначають якості особи (понад дві тисячі — в болгарській мові, і близько чотирьох тисяч—у грузинській). Як же розібратися в такій кількості інформації? Путівником до характеристики особи може бути її внутрішня психологічна структура — єдність і взаємозв'язок її елементів.

Відповідно до концепції структури особи, обгрунтованої К. К. Платановим, достатньо характеризувати особу чотирма основними підструктурами (інакше кажучи, сторонами особи), кожна з яких вміщує в собі визначений комплекс психологічних явищ—властивостей особи (15).

Перша підструктура — це виключно соціальне обумовлені особисті риси, які поєднуються поняттям спрямованості особи (соціальні потреби, стосунки, морально-етичні якості, вищі

почуття). Спрямованість проявляється в різних формах: інтересах, схильностях, ідеалах, мікровпливах, бажаннях, переконаннях, які виражають мотиваційну сторону особи.

Друга підструктура поєднує елементи підготовленості (досвіду) особи: знання, навички, вміння, звички.

Третю підструктуру складають риси, що відтворюють індивідуальні особливості психічних процесів (форм відображення): відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, емоції, почуття, воля.

Четверта підструктура виступає як сукупність типологічних властивостей нервової системи (темперамент), а також статевих і вікових особливостей.

Соціальна психологія особи проявляється передусім у її спрямованості, характері й здібностях. Характер і здібності не розуміються як додаткові підструктури особи. Це загальні, інтегровані якості особи.

Характер складається з найбільш чітко виражених і найбільш тісно взаємопов'язаних особистих рис, які розкривають роль соціальної обумовленості особи. Характер проявляється як у меті, що її людина ставить перед собою, так і в засобах та способах, за допомогою яких вона її досягає, тобто виражається у змісті, так і формі поведінки.

Здатність — це сукупність таких особистих властивостей, які потрібні для освоєння конкретної діяльності, її виконання і вдосконалення. Соціально-психологічне розуміння здатностей обумовлено їх соціальним значенням. Здібності — це обумовлені потребами даної суспільно-економічної формації властивості індивідів, які мають своєю головною функцією успішне виконання різних діяльностей.

Розвиток здібностей прямо залежить від соціальних якостей спрямованості особи, які входять в її структуру. Найважливіша соціально-психологічна підструктура особи — її спрямованість, вона визначає суспільну й моральну цінність особи. Вищими формами спрямованості є світогляд і переконання, що лежать на перехресті соціальної психології і ідеології. До змісту спрямованості входять такі соціально-психологічні регулятори поведінки, як ціннісні орієнтації, соціальні встановлення, самооцінка й рівень домагання, а також соціальні ролі, що виконуються особою.

З позицій системно-структурного підходу особа є відкритою динамічною функціональною системою, яка складається з сукупності індивідуальних властивостей, що їх треба враховувати в процесі прогнозування поведінки людини, яка перебуває в конкретних ситуаціях діяльності.

У нашому дослідженні використовується особливий підхід, тобто ми розглядаємо людину як “сукупність усіх суспільних відносин”, з одного боку, і як систему фізичних, біологічних ознак, з другого, оскільки їм властива тілесна організація.

Методологічний підхід у вивченні властивостей людини особливо важливий, оскільки “в людині поєднані майже усі рівні розвитку (неорганічне, фізичне, біологічне, психіка першого рівня, соціальне психічне, культура), не кажучи вже про систему рівнів розвитку всередині кожного з них” (16).

До біологічних властивостей прийнято відносити: стан здоров'я, стать, вік, ходу, поставу, жестикуляцію, міміку, манеру поведінки, особливості почерку й усної мови, біологічні атрибути звинувачуваного. Тому, аналізуючи джерела інформації про особу звинувачуваного, потрібно розкривати взаємозв'язок і опосередковування біологічних, соціальних, психічних, фізичних властивостей (ознак) тощо, як елементів єдиної системи.

<І>Біологічні властивості. Це—природжені властивості нервової системи. І. П. Павлов сформулював принцип загальних властивостей нервової системи (сила, урівноваженість, рухомість нервових процесів тощо), який став наріжним каменем в основі гіпотези про чотири типи вищої нервової діяльності.

<І>Соціальні властивості. У спеціальній літературі до цієї групи властивостей відносять персонографічні дані (прізвище, ім'я, по батькові, місце народження і проживання, національність, соціальне походження, сімейне, матеріальне становище); загальні риси характеру (ідейність, безідейність, принциповість, безпринципність, вірність, патріотизм, націоналізм, шовінізм, правовий нігілізм); здібності (психомоторні, художні, технічні, математичні, артистичні, музичні, літературні, наукові, організаторські та інші); життєвий досвід, загальний рівень культури, виховання, професійна підготовка (кваліфікація, стаж). Особливе місце в соціальному аспекті при вивченні особи звинувачуваного посідають мотиви злочинної діяльності та їх обумовленість.

<І>Психологічні властивості. Цей аспект особи характеризується особливостями форм сприймання та відображення світу: уважність, емоції і почуття, пам'ять, мислення тощо. Характеризуючи емоційну сферу людини, слід також дослідити її вольові можливості, оскільки від особливостей цієї чисто людської сфери залежить та або інша поведінка в екстремальних ситуаціях (ступінь безстрашшя, рішучості, наполегливості, цілеспрямованості, дисциплінованості тощо).

<І>Фізичні властивості. Вони характеризують людину як фізичне тіло. Тому їх можна поділити на зовнішні і внутрішні,

Зовнішні—це форма (простірно-геометрична), будова тіла, його розміри і розміщення різних частин, наприклад форма брів, носа, губ, підборіддя, папілярного візерунку на руці тощо Внутрішні властивості— це фізично-хімічна та біологічна структура тканин людини, продуктів її життєдіяльності, наприклад склад крові, сперми, запаху поту.

Зовнішні і внутрішні властивості людини відображаються в' матеріальному середовищі безпосередньо або опосередковано і утворюють матеріальні джерела інформації, головним чином про злочинця і засоби злочину. Відображення в неживій природі носить простіший, можна сказати, пасивний характер, який інколи називають елементарним (17).

Відображення в живій природі принципово відрізняється від елементарного і пов'язане з дією біологічних, а на рівні людини—психологічних і соціальних законів (18).

Однак загальна схема для обох видів відображення залишається в принципі однаковою.

Згідно з наведеною схемою виходить, що в процесі взаємодії злочинця з навколишнім середовищем можуть утворюватись такі сліди-відображення: а) на елементарному рівні в неживій природі — матеріально фіксовані; б) на психічному рівні в живій природі—ідеальні. Таким чином, джерелами матеріальних відображень виступають найрізноманітніші об'єкти, які в процесі взаємодії з навколишнім середовищем залишають сліди (механічні, фізичні й хімічні). У криміналістичному плані — це засоби скоєння злочинів і їх відображення на матеріальних об'єктах, які перебувають у причинно-слід-чому зв'язку з подією злочину. До джерел ідеальних відображень відносяться люди, які в силу обставин сприймали саму подію злочину, або обставини, які з нею пов'язані, і у вигляді мислених образів відобразили у своїй пам'яті сліди зло чину і ознаки злочинця. У кримінальному судочинстві таки ми особами є свідки, потерпілі, підозрювані, звинувачувані, фахівці, експерти. Вони запам'ятовують образи осіб, предметів, речей, явищ на місці пригоди, або поза ним, і можуть відтворити їх ознаки, властивості, або впізнати при пред'явленні їх для впізнання Не всі властивості людини однаково відображаються.

Проведені дослідження К. В. Скибицьким свідчать про те, що в слідчій практиці “найчастіше дістають відображення біологічні ознаки злочинця—42%, потім психічні—31 %, і найменше відображення мають соціальні ознаки злочинця— 27 %. Однак ці дані характеризують лише встановлені відомості по кожній з груп у ході розслідування За різноманітністю відображень у матеріальних слідах відомостей про злочинця перше місце займають психічні ознаки злочинця — 39%, біологічні і соціальні—відповідно 32% і 29%. Це свідчить про те, що у більшості випадків повніше відображаються психічні ознаки злочинця. Це можна пояснити великою різноманітністю психічних ознак, порівняно з біологічними і соціальними, а також неминучістю їх відображення в результаті дій злочинця, оскільки основний зміст будь-яких дій визначається психікою індивіда” (19).

Тому головним напрямком у розслідуванні е виявлення, фіксація і дослідження джерел інформації про особу звинувачуваного. Немає значення, які ознаки будуть встановлені:

біологічні, соціальні або фізичні. Головне, щоб вони були виявлені, щоб слідчий володів навичками, за допомогою яких міг би встановити інші ознаки, що характеризують особу обвинувачуваного.

У цьому зв'язку Г. В. Дашков робить правильний висновок, зазначаючи, що взаємна обумовленість анатомічних, фізичних, психологічних властивостей особи дозволяє на підставі встановленої по слідах якоїсь однієї із перелічених властивостей отримати відомості про інші (20).

Короткий аналіз соціальних, біологічних, психічних і фізичних властивостей людини, які відображаються під час скоєння злочину матеріально або ідеально у вигляді особистої, функціональної, психофізичної і структурної інформації, дозволяє зробити досить визначений висновок про те, що особа обвинувачуваного, як джерело інформації, характеризується значним обсягом відомостей, які можуть бути надійною підставою для діагностики і прогнозування її поведінки в стадії попереднього розслідування.

Для чіткішого уявлення існуючих джерел інформації, що характеризують особу обвинувачуваного, доцільно провести детальну, розгорнуту класифікацію

З цього приводу О. П. Горський справедливо зауважує, що ознаки, за якими проводиться класифікація речей, мусять бути найбільш корисними для відшукування речей і з'ясування інших властивостей предметів, (21) що класифікуються.

В основі класифікації, як правило, завжди лежить певна об'єктивна закономірність. У літературі відомі різні точки зору з приводу класифікації джерел особистої інформації Так, А. А Бодалєв інформацію про людину умовно поділяє на три групи: а) загальноповідомлювальна інформація про зовнішні й внутрішні стійкі особливості людини, що накопичуються протягом тривалого часу. Вона визначає загальний підхід до людини; б) більш обмежена повідомлювальна інформація, яка характеризує людину в умовах діяльності; в) поточна оперативно-регулятивна інформація про стан, можливості і поведінку людини в конкретних ситуаціях і в визначений момент (22).

Слід зазначити, що починаючи з 1966 року, у криміналістичній літературі з'явилися спроби класифікації відомостей про особу обвинувачуваного. З цього приводу є різні точки зору Всі джерела інформації про особу обвинувачуваного різні автори поділяють на дві, три, чотири, шість і сім груп.

Звичайно, особисті дані обвинувачуваного відіграють важливу роль у побудові тактики розслідування, встановленні об'єктивної істини, а тому вони стали об'єктом такого пильного дослідження Незважаючи на різноманітність запропонованих класифікацій, усі вони спрямовані на найповніше вивчення особи обвинувачуваного під час попереднього слідства.

Тому справедливо відмічає Н. Т. Ведерников, що класифікація відомостей про особу складає базу для розробки і впровадження в практику роботи всіх органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, однакового узагальнюючого документу по вивченню особистості суб'єкта злочину (23). Поруч з цим існує ряд інших, що заслуговують на увагу, пропозицій. Вони торкаються лише окремих груп джерел, які потрібно враховувати при розслідуванні.

Розглянемо деякі питання класифікації джерел інформації, що характеризують особу обвинувачуваного із загальнонаукових позицій стосовно мети нашого дослідження

Виходячи із раніше розглянутої класифікації про основні властивості людини і закономірності їх відображення в навколишньому середовищі, можна запропонувати таку розгорнуту класифікацію джерел інформації

До них відносяться, <І>по-перше, люди, як безпосередні джерела інформації про подію злочину,— свідки, очевидці, обвинувачуваний, потерпілий, так і опосередковані — спеціаліст, слідчий, експерт, оперативний працівник та всі інші особи, які прямо або через посередництво беруть участь у розслідуванні злочину і сприяють встановленню істини по справі;

<І>по-друге, речі і предмети, що являють собою засоби скоєння злочину (зброя, джерела підвищеної небезпеки, сил та явища природи) і зберегли на собі сліди злочину; предмети, що були об'єктом злочинних дій; гроші, коштовності, документи та всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочинів та викриття винних; <І>по-третє, матеріальні й ідеальні сліди — відображення властивостей та ознак людини і речей внаслідок їх взаємодії з навколишнім середовищем у процесі скоєння злочину (сліди, що відображають зовнішню форму і внутрішні ознаки людини, сліди, які відображають предмети і наслідки діяльності)

На закінчення розглянутого питання слід зазначити, що джерела інформації, які характеризують особу обвинувачуваного, це своєрідний матеріал, правильно оперуючим яким, слідчий розкриває злочин, йде від сучасного до минулого, від минулого до сучасного і від нього — до майбутнього; від не відомого до відомого з метою встановлення істини. Без наявності сукупності різних джерел інформації не тільки не можливе розслідування, розкриття і попередження злочинів, але й розвиток самої науки криміналістики. Адже відправник середовищем для неї виступає практика, її дані про ті чи інші закономірності, що вивчаються криміналістикою. На практиці накопичується значна кількість інформації, без аналізу і систематизації якої не можна розраховувати на уст у боротьбі зі злочинністю.

Ось чому знання джерел інформації, що характеризуть особу обвинувачуваного, так важливе для вдосконалення методів її збирання, класифікації, систематизації та аналізу.