§ 1. Правові й тактико-криміналістичні проблеми отримання інформації про особу обвинувачуваного

Діяльність слідчого по збиранню інформації про особу обвинувачуваного являє собою специфічний пізнавальний процес, що регулюється нормами кримінально-процесуального права. У процесі цієї діяльності треба дотримуватися таких правових і тактичних положень:

а) пізнання здійснюється уповноваженими на те державними особами (слідчим, особою, яка проводить дізнання, прокурором і судом);

б) дії проводяться в передбачених заковом формах (процесуальній і непроцесуальній) (1);

в) для дослідження об'єктів використовуються криміналістичні методи, науково-технічні засоби, тактичні прийоми і рекомендації;

г) збирання інформацій здійснюєтася на підставі суворого дотримання процесуальних прав і гарантій обвинувачуваного;

д) розслідування здійснюється у формі процесуального доказування.

Проблему збирання інформації про особу обвинувачуваного досліджують переважно в правовому і психологічному аспектах. Однак сьогодні виникла потреба комплексного дослідження цієї проблеми в правовому, етичному й тактичному аспектах.

Правовий аспект, головним чином, стосується правомірності використання сучасних методів і науково-технічних засобів для збирання інформації про особу обвинувачуваного, які недостатньо чітко регламентовані кримінально-процесуальним законом або зовсім цим не врегульовані.

Суть проблеми полягає в розв'язанні питання про доступність застосування сучасних науково-технічних засобів і тактичних прийомів для отримання інформації про внутрішнє відображення події злочину. Якщо таке можливе, то в яких же процесуально-етичних рамках це повинно здійснюватися.

М. О Селіванов визначає правові основи використання науково-технічних методів і засобів як дозволеність певних дій з точки зору норм права, тобто відповідність їх духові й букві закону (2). Визначення правомірності засобів пізнання слідчим з позиції відповідності їх закону справедливе лише у загальному плані, оскільки в розслідуванні часто-густо використовуються методи і засоби, не вказані в законі Останнє пояснюється тим, що способи і методи пізнання істини не визначаються законом, що регламентує лише процесуальні форми застосування цих методів — процесуальні дії. Метод— категорія гносеологічна, і тому не може бути законом. Крім того, слід враховувати, що об'єкт пізнання на попередньому слідстві значно ширший за предмет доказування (3)

Отже, при збиранні інформації про особу обвинувачуваного слідчий неминуче виходить за межі процесуальних рамок і тому пізнання хоча і відбувається з дотриманням принципу законності, але прийомами і засобами, які не завжди регламентовані законом (4).

Подібну думку висловили М. Г. Коршик та С. С. Степічев, які вважають, що вивчення особи обвинувачуваного в криміналістичному плані може виходити за процесуальні рамки як за обсягом відомостей, що збираються, таж і за засобами, при допомозі яких вони встановлюються (5)

Таким чином, збирання інформації про особу обвинувачуваного повністю не вписується в процесуальну форму, хоча обов'язково погоджується із законом і не суперечить йому. Тому застосування деяких науково-технічних засобів і методів у розслідуванні часто викликає протилежні погляди вчених.

У першу чергу, це стосується проблеми безпосереднього одержання інформації від обвинувачуваного, наприклад, фіксація технічними засобами зовнішніх ознак, провадження вимірювань фізіологічних і психічних реакцій, емоційного стану, функціональної діяльності та, зрештою, отримання різноманітних зразків для порівняльного дослідження за новими методиками. Так, сьогодні вже розроблено спосіб дослідження слідів безпосередньо на тілі живої людини (6). Чи допустима така методика в кримінальному судочинстві?

До цього часу залишається дискусійним питання про використання як доказової інформації про особу обвинувачуваного, отриманої за допомогою науково-технічних засобів. Так не вважаються як докази дані приладів, що об'єктивно відображають психофізіологічні реакції допитуваного, і які приховані від безпосереднього спостерігання. Все це, безпе-речно турбує криміналістів і процесуалістів, оскільки позитивне вирішення цих питань розширює можливості слідчих органів по збиранню доказів Зупинимося на розгляді деяких із них.

Правову проблему безпосереднього отримання інформації від обвинувачуваного треба розглядати комплексно, досліджуючи при цьому: а) процесуальні права органу розслідування; б) процесуальне становище обвинувачуваного; в) морально-етичні норми.

Процесуальний закон і норми загальнолюдської моралі дозволяють слідчому збирати інформацію на попередньому слідстві про всі обставини, що підлягають доказуванню, у тому числі й про особу обвинувачуваного.

Так, виявлення, фіксація і вилучення слідів-відображень на тілі живої людини здійснюється під час освідчування (ст. 193 КПК). Запис мови людини провадиться в рамках ст. 85 КПК, фотозйомка—на підставі ст.ст. 85(2), 114 КПК. Причому, застосовування фотокінозйомки і звукозапису для фіксації слідчої дії потребує повідомлення обвинувачуваному та іншим його учасникам. М. В. Салтевський зазначає, що тіло людини являє собою специфічний носій слідів-відображень. не лише з біологічного боку, а передусім із соціального, правового і морально-етичного (7). Тому робота з такими носіями інформації в будь-якому випадку зачіпає права, свободу,. честь, совість і гідність людини, гарантованих Основним законом держави.

Навіть робота із слідами-відображеннями на трупі потребує дотримання процесуальних і моральних правил, вона відрізняється від огляду предметів. Огляд група проводиться обов'язково з участю фахівців — судово-медичного експерта, а при його відсутності—лікаря (ст. 192 КПК).

Зовсім інакше відбувається при одержанні інформації від речей. Слідчий практично може досліджувати і вилучати будь-які матеріальні сліди, якщо вони несуть інформацію про подію злочину і особу, яка його скоїла. Вилучення інформації здійснюється найчастіше шляхом огляду, обшуку та інших слідчих дій. Такий прийом збирання доказів на місці події не порушує прав особи, оскільки це не потребує волевиявлення, наприклад, як це робиться при одержанні інформації від людей. Більше того, огляд місця події в ряді випадків здійснюється до порушення кримінальної справи (ст. 190 КПК) У цих випадках слідчий сам, або з участю фахівця досліджує на місці події матеріальні сліди, застосовує різноманітний інструментарій, що не змінює властивостей і ознак об'єктів. Все це створює умови для дослідження, які не порушують особистих прав людини.

Таким чинам, можна зробити висновок, що використанні науково-технічних методів і засобів збирання інформації цих речей не потребує такої жорсткої правової регламентації, які спостерігається під час роботи з людиною як джерелом ін формації. Разом з тим, способи і засоби, які використовують ся для одержання інформації від людей і речей, повинні від повідати вимогам законності, наукової спроможності, ефективності, безпеки, об'єктивності і забезпечувати зберіганні отриманих слідів, не викликати пошкодження або знищенні об'єктів, що досліджуються.

Матеріали, отримані з додержанням перелічених вище вимог слідчим, прокурором, судом або особою, яка проводить дізнання, повинні бути визнані самостійними джерелами доказів.

До діяльності слідчого пред'являють підвищені специфічні моральні вимоги, оскільки він і обвинувачуваний мають різний процесуальний статус. Слідчий мусить зібрати докази і викрити особу, яка винна у вчиненні злочину. Законом йому надані владні повноваження—вимагати від громадян посадових осіб потрібну інформацію (ст.ст. 66, 296 КПК.) Все це відбивається в процесуальних правовідношеннях, як складаються між слідчим і обвинувачуваним, моральна тактична сторона яких має не останнє значення.

Одержання інформації від обвинувачуваного таж чи інакше пов'язане з реальним забезпеченням його прав і законних інтересів при розв'язанні конфліктних ситуацій, проведенні слідчих дій, застосування заходів переконання і процесуального примушення, виборі найбільш ефективних способів, засобів і технічних прийомів. Ефективність цієї діяльності обумовлюється передусім додержанням законності.

Основним тактичним мотивом діяльності слідчого мусить виступати прагнення поєднати суспільні інтереси з інтересами окремих осіб, при визначальному значенні перших. Реалізація цього мотиву потребує дотримання таких етичних критеріїв і принципів поведінки:

а) при виборі засобів слідчий повинен вживати всі заліежні від нього заходи для того, щоб засоби приводили до досягнення цілей розслідування;

б) знати наперед і застосовувати всі необхідні заходи, щоб засоби, які він використовує, не приводили до побічних наслідків (8). Отже, моральні вимоги, які регулюють діяльність слідчого під час розслідування, полегшують йому вибір оптимальної лінії поведінки, застерігають від помилок і не правильних дій.

Проблема етичної допустимості науково-технічних методів і засобів збирання інформації про особу обвинувачуваного спеціально не досліджувалася в криміналістичній літературі Окремі її аспекти розглядалися в роботах Л. Е. Ароцкера, Р. С. Белкіна, І. Є. Биховського, А. Н. Васильєва, З І. Гончаренка, Л. М. Корнєєвої, В. О. Коновалової, В. К. Лисиченка, М. І. Порубова, М. С. Строговича, П. С. Елькіна та інших. На нашу думку, проблему допустимості використання науково-технічних засобів доцільно досліджувати у зв'язку з прийняттям нового законодавства.

Істинно моральні цілі можна досягти лише гуманними і справедливими методами. Тому використання як доказів по справі інформації, отриманої непроцесуальним шляхом, є порушення встановленого законом порядку збирання доказів.

Оцінюючи допустимість того, або іншого засобу, слідчий завжди повинен керуватися тим, що засіб може вважатися моральним, якщо, будучи піднесеним до мети, він зберігає свій моральний характер. Це єдиний критерій, який мусить бути покладений в основу допустимості або недопустимості тих чи інших засобів боротьби зі злочинністю.

Методи, засоби, технічні прийоми і рекомендації мають за мету забезпечити в ході розслідування отримання певної і вірогідної інформації про особу обвинувачуваного. Ціль використання засобів є одним з основних критеріїв їх допустимості.

Розглядаючи проблеми етичної допустимості використання криміналістичних засобів, варто зазначити, що тут є багато невирішених, дискусійних і складних питань, які потребують свого розв'язання. Так, до теперішнього часу триває суперечка про допустимість використання в слідчій практиці таких прийомів, як “психологічні пастки”, “слідчі хитрощі”.

Так, А. Р. Ратінов вважає за доцільне під час розслідування застосовувати тактичні прийоми, які іменуються “слідчими хитрощами”, “психологічними пастками”, “формуванням у особи, що перебуває під слідством, помилкового уявлення про обставини справи” (9). А. В. Дулов пропонує як засіб психологічного впливу на обвинувачуваного використовувати емоційний експеримент (10). Л. Е. Ароцкер рекомендує такі тактичні прийоми, як “відвертання уваги”, “раптовість”, “приспання пильності” обвинувачуваного, “допущення легенди” (11).

Іншу позицію займає М. С. Строгович, який пише, що навмисне з наміром “формування помилкового уявлення” у будь-кого є обман цієї особи, повідомлення їй неправдивих відомостей, а не будь-що інше. І далі: вся концепція “слідчих хитрощів” і “психологічних пасток” найрішучішим чином “суперечить принципам і завданням кримінального судочинства” (12).

Як бачимо, на думку автора, слідча діяльність не може будуватися на обмані, неправді, хитрощах і тому подібних діях. Саме тому не можуть бути виправдані з морального боку прийоми, засновані на “введенні протидіючої сторони з оману”, “роздрібленні сил і засобів противоборствуючої сто-рони”, “розпалюванні конфлікту між співучасниками злочину” тощо. Набагато певніше, вважає автор, у таких випадках використовувати вмілу тактику, багатий досвід і людську мудрість.

З цією концепцією і вченими, які її поділяють, навряд чи можна погодитися беззастережно. Застосування прийомів, що засновані на інформаційній забезпеченості слідчого, логічних побудовах і висновках, психічному стані допитуваного цілком можливе й потрібне, оскільки ці прийоми не суперечать нормам закону і принципам моралі.

На нашу думку, багато що в поглядах учених на ці прийоми обумовлюється їх найменуванням, а не змістом. Насправді це проблеми найраціональнішого спілкування слідчого, в основі яких лежить рефлексія, когнитивна емпатія, правомірний психологічний вплив, без яких розслідування втрачає свій владний характер. Вони завжди здійснюються, в рамках кримінального процесу, а сутність їх підкоряється законам логіки і психології, моральним принципам. Як свідчать дані нашого дослідження, такі прийоми слідчими використовуються для вивчення особи обвинувачуваного пере;

проведенням допиту в 80%, при обшуку—в 53,4%, очній ставці—в 70,7 %, при відтворенні обстановки і обставин події—в 65,9 % випадках. Для збирання криміналістичної інформації про вчинений злочин досить успішно використовуються науково-технічні засоби й методи. Із 300 опитаних слідчих більша половина використовує науково-технічні засоби. фотозйомку — 58,6 %, звукозапис — 47,2 %, пошукову техніку—19,9%, відеозапис і кінозйомку — 4 %. Це дані, що безпосередньо стосуються використання науково-технічних засобів слідчими у справах, які є в його веденні.

Аналогічні наслідки отримані і про використання технічних засобів усіма підрозділами міських і районних відділів внутрішніх справ. Проведене анкетування їх керівників показало, що працівники цих апаратів недостатньо поінформовані про можливості використання конкретних науково-технічних засобів і тактичних прийомів у повсякденній практиці. На запитання: “Як використовуються науково-технічні засоби у вашій діяльності і в практиці вашого підрозділу?”,— керівники відповіли так: мальовані портрет використовують у 51,8%, ідентифікаційний комплект малюнків (ІКМ-2) — в 11,4%, порошки на феромагнітній основі—67,3%, субліматор парів йоду—в 6,2%, вимірювальну зйомку—в 58,8%, одорологічну інформацію—в 15,9 %, кінозйомку—в 44,5 %, відеозапис — у 12,7 %, звукозапис — в 94,1 %.

Сьогодні розробка етичних проблем допустимості засобів одержання інформації від підозрюваного і обвинувачуваного ведуться в двох напрямках. Одна група вчених намагається визначити перелік етично недопустимих засобів, наприклад контактних вимірювань емоційного експерименту. Представники другої групи ведуть розробку критеріїв правової і етичної допустимості сучасних науково-технічних засобів, що використовуються в інших галузях знань для отримання інформації від людини. Цей напрямок уявляється перспективнішим. Він розвивається у працях Р. С. Белкіна, Ю. М. Зархіна, А. Р. Ратінова, П. С. Елькінд та інших.

М В Салтевський пропонує розглядати цю проблему в двох аспектах:

а) процесуально-етичному, коли отримання інформації супроводжується безпосереднім обмеженням або порушенням недоторканості особи.

Наприклад, відібрання зразків для попереднього дослідження слідів пальців рук, ніг, зубів, крові, волосся;

б) у власне етичному, коли застосування технічних засобів безпосередньо не зачіпає особистих прав громадян. Наприклад, проведення інструментального дослідження матеріальних джерел, отриманих органами дізнання, попереднього слідства, або представниками організацій (13).

Запропоновані два аспекти нерівнозначні. У першому випадку йдеться про безпосереднє (контактне або безконтактне) отримання інформації від людей. Тому використання засобів збирання інформації від людей можливе, допустиме, етичне й правомірне лише стосовно осіб, які перебувають у сфері кримінального судочинства. Застосування таких засобів стосовно інших громадян розглядатиметься як порушення законності Навіть стосовно учасників процесу застосування науково-технічних засобів, тактичних пройомів і рекомендацій мусить відрізнятися і бути суворо диференційованим у залежності від їх процесуального стану: підозрюваним обвинувачуваний, потерпілий і свідок Така потреба викликається ще й тим, що учасники процесу "характеризуються різною поведінкою під час розслідування. Згідно з нашим дослідженням, дані, що їх зібрав слідчий, співпали із справжньою поведінкою обвинувачуваного на допиті: коли він відмовлявся—28%, говорив неправду—40,8%, відмовлявся в суді від своїх попередніх показань—4%, змінював свої показання— 19,1 %. Таким чином, розпізнавання і визначення слідчим вірогідної поведінки обвинувачуваного під час наступної слідчої дії дозволяє йому обирати оптимальні тактичні прийоми її проведення.

Одержання інформації від людей взагалі, у тому числі и з використанням науково-технічних засобів, уявляється складною проблемою, оскільки вона недостатньо досліджена в криміналістиці і певною мірою слабо регламентована в нормах закону 75,8 % опитаних слідчих відзначають гостру потребу розробки спеціальної апаратури або методики та їх законодавчого закріплення.

Розв'язання цієї проблеми в правовому, етичному й тактичному напрямках залежить від характеру науково-технічних засобів і методів: контактних і безконтактних. Використання безконтактних методик, наприклад відеозапису, звукозапису, кінозйомки не завдають будь-яких фізичних впливів на випробувану особу і відповідають принципам гуманізму й законності. Крім того, ці технічні засоби відповідають вимогам науково-технічної революції про впровадження нових наукових ідей і розробок у практику. Такі засоби аналогічні органолептичним і цілком етичні й законні.

У нашому дослідженні головна увага приділяється використанню безконтактних методів збирання інформації від людини. Уявляється, що з тактичного і правового боку безконтактні засоби зручні для практичного використання. Вони являють собою комплекс високоточних приладів, які добре зарекомендували себе на практиці, дозволяють фіксувати скриті (латентні) реакції людини, що відбуваються в її організмі незалежно від бажання останньої. Ці засоби забезпечують нерозголошення обставин особистого життя обвинувачуваного (ст. 185 КПК), а також інших даних, що становлять слідчу таємницю (ст. 121 КПК). Пропоновані прилади підконтрольні, безпечні для життя і здоров'я людини, відносно якої їх застосовують, відповідають принципам гуманізму й законності Нарешті, ці прилади прості в експлуатації (оскільки не потребують накладання електродів, датчиків на тіло піддослідного Крім того, немає потреби його роздягати). Вони також забезпечують велику інформативність про окремі параметри осіб, які досліджуються

Перелічене вище дозволяє ставити питання про потребу використання безконтактних науково-технічних засобів і розробки методів дешифрування отриманої інструментальними-методами інформації на попередньому слідстві. Контактні засоби можна застосовувати з дотриманням морально-етичних правил, регламентованих у законі, і якими повинні визначатися:

а) ситуації, в яких можливо застосування даних методик;

б) перелік осіб, які можуть застосовувати ці засоби;

в) порядок застосування і закріплення отриманих результатів.

Ці положення можуть бути відправними для наукової розробки етичних і процесуальних гарантій застосування інструментальних методів одержання інформації від людей.

Проголошуючи людину вищою цінністю і закликаючи всіх і кожного до дбайливого і гуманного ставлення до неї, суворої поваги до її прав і законних інтересів, рекомендації криміналістики мусять протидіяти будь-яким проявам обману, і неправди, формалізму, байдужості та інших дій до людей, які потрапили у сферу кримінального судочинства.