style='margin-left:0cm'>4. Дії органів внутрішніх справ у ситуації масової непокори громадян

Для органів внутрішніх справ основні кризові ситуації найчастіше пов’язані з численними формами вираження невдоволення великими групами людей (страйками, пікетами, мітингами, ходами, демонстраціями, голодуваннями, блокадами окремих районів, збройними виступами, погромами й ін.), що можна узагальнити поняттям «масова непокора громадян владі».

Дії громадян, що підпадають під визначення масової непокори, умовно можна розділити на дві підгрупи: масові виступи і масове безладдя. Основним суб’єктом, що здійснює функцію правового контролю, у даному випадку є міські і районні органи внутрішніх справ.

Термін «масова непокора громадян» ще не одержав свого обгрунтування і статусу в науковій літературі, хоча достатньо часто вживається в роботах соціологів і використовується в повсякденній мові. Під масовою непокорою громадян владі варто розуміти такі форми масової поведінки, що є результатом вираження невдоволення великими групами людей із приводу тих або інших процесів, що відбуваються в суспільстві, і пов’язані з відмовою коритися органам влади (будь-якого рівня) і їхнім рішенням.

Масова непокора громадян може виникати на законних або незаконних підставах, за своїми формами – відповідати або не відповідати правовим нормам. У випадках, коли інтереси учасників непокори не задовольняються або існують провокуючі чинники, спостерігається загальна тенденція використання громадянами форм масової непокори від законних до незаконних, від менш тяжких правопорушень до більш серйозних. Одним із провокуючих чинників може стати необережна поведінка працівників правоохоронних органів.

Органи внутрішніх справ, що залучаються у випадках масової непокори громадян незалежно від причин їх виникнення і цілей учасників, знаходяться в скрутному становищі. З одного боку, вони повинні зберігати нейтралітет у відношеннях між учасниками конфлікту, виконуючи лише функцію охоронців порядку. З іншого боку, об’єктом масової непокори громадян практично завжди є владні структури, і правоохоронні органи стають на захист їхніх інтересів, тим самим налаштовуючи проти себе іншу сторону конфліктів -учасників масової непокори.

Тому особливе місце при вивченні проблем, пов’язаних із діяльністю правоохоронних органів в умовах масових дій, повинно бути відведено розробці як загальної стратегії впливу на учасників непокори через суспільно значимі організації і структури, так і роботі з особовим складом міських і районних органів внутрішніх справ із метою формування в них гуманного відношення до цього явища, що, у свою чергу, вплине на оптимальний вибір лінії поведінки.

Вплив на громадян, що беруть участь у масовій непокорі, із боку органів внутрішніх справ може здійснюватися двома способами (маються на увазі ненасильницькі методи): опосередковано (через засоби масової інформації, представників інших державних органів або громадських організацій) або безпосередньо (прямий контакт працівників правоохоронних органів з учасниками масових дій). Переважне значення першого або другого залежить від ступеня небезпеки конкретної форми масової непокори.

В умовах масової непокори взаємодія з громадськістю і засобами масової інформації припускає в першу чергу проведення спільних профілактичних заходів у відношенні до учасників масових дій. Не зупиняючись докладно на питанні про диференціацію засобів впливу в залежності від конкретних форм масової непокори, виділимо деякі загальні вимоги, запропоновані в цілому до процесу впливу в даних умовах.

Контакт з учасниками масової непокори повинен здійснюватися при дотриманні таких принципів: об’єктивності, консенсусу інтересів, попередження толерантності або терпимого й уважного ставлення. При підготовці конкретного звернення до громадян необхідно враховувати такі вимоги, запропоновані до інформації: достовірність, конкретність, лаконічність, цілеспрямованість, ясність, повнота висвітлення важливих моментів, оперативність.

Вплив на учасників масової непокори найкраще здійснювати за трьома основними напрямками: із боку органів внутрішніх справ, що виконують інформаційну функцію; із боку авторитетних осіб, до чиїх завдань входить здійснення пропагандистського впливу; із боку представників державних організацій, компетентних у питанні, що стало причиною виникнення акта масової непокори громадян. Задача правоохоронних органів – донести до учасників масової непокори ті правила поведінки, виконання яких потребує закон. Пропагандистська функція, що виконується авторитетними особами, припускає соціально-психологічний вплив і є регулятором настроїв громадян. Організаторська функція здійснюється особами, компетентними в проблемі, вирішення якої вимагають учасники акту масової непокори. Їхнє завдання – дати конкретні рекомендації щодо вирішення конфлікту, який виник. Оптимальним варіантом є той випадок, коли кожна з цих функцій здійснюється особою, фахова підготовка якої відповідає завданням, що виконуються.

Останнім часом однією з найбільш істотних проблем є використання насильницьких засобів для досягнення своїх цілей якоюсь із конфліктуючих сторін. Тому одним із завдань ОВС є запобігання розвитку подібного роду конфліктів. Мова йде насамперед про превентивні заходи, які здійснюються в багатьох випадках правоохоронними органами. До їх числа варто віднести такі:

- одержання своєчасної інформації про назріваючі масові безладдя і погроми і негайне інформування про це органи державної влади;

- попередження керівників і учасників актів цивільного протесту, що готується, про можливі наслідки агресивного характеру дій і їхньої персональної відповідальності;

- вживання заходів щодо нейтралізації вкрай екстремістського і кримінального потенціалу;

- активне проведення комплексу заходів щодо дезінформації екстремістів і їхніх лідерів, а в умовах уже масових безладь, що почалися, – агресивного поводження натовпу, зниження його «вибухонебезпечного» потенціалу.

При використанні ОВС у надзвичайних ситуаціях рекомендується змінити порядок комплектування й організацію спеціальної підготовки особового складу. Значну увагу при цьому треба приділити формуванню знань, умінь і навичок спілкування в нетрадиційному для них середовищі. Крім фахової підготовки особовий склад органів внутрішніх справ потребує і психологічної готовності до екстремальних навантажень. Необхідне тренування витримки і холоднокровності в умовах готової от-от вибухнути конфліктної ситуації, коли людина знаходиться віч-на-віч із розлютованим натовпом. Не менше важливим є і формування навичок переговорного процесу. Це, в першу чергу, стосується представників служб і підрозділів, що безпосередньо контактують із місцевим населенням. У цілому спеціальна підготовка повинна мати комплексний характер, враховувати специфіку соціокультурної ситуації в регіоні.

Залучення громадськості до правоохоронної

діяльності

На основі наукових досліджень і багатьох практичних експериментів за останні роки було доведено, що для успішної боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку міліції України не вистачає підтримки суспільства. Більш того, встановлено, що міліція може досягти значних успіхів у боротьбі зі злочинністю лише в тому разі, коли буде побудовано атмосферу взаємоповаги і співробітництва між нею і громадянами. Але далеко не тільки міліція повинна займатися питанням поліпшення правопорядку, стримання злочинного тиску і забезпеченням прав та свобод людини і громадянина. Відповідальність за все це лежить перш за все на самому суспільстві, а міліція є лише органом, найнятим цим суспільством для допомоги на професійній основі охороняти законні інтереси громадян від злочинних посягань. Ось чому на сучасному етапі розвитку нашої держави зміни соціально-економічних, політико-правових та моральних умов у суспільстві змусили шукати нові шляхи та відновляти раніше накопичені форми залучення громадськості до правоохоронної діяльності. З метою підвищення діяльності органів внутрішніх справ, поліпшення профілактики правопорушень, посилення впливу громадських формувань, добровільних народних дружин на стан правопорядку Президент України Л.Д. Кучма своїм указом № 650/99 від 16 червня 1999 року "Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку" наказав ужити заходів щодо відновлення роботи громадських пунктів правопорядку, повернення їм приміщень або виділення необхідної кількості нових там, де їх немає. Для координації роботи громадських формувань, трудових колективів, населення щодо охорони громадського порядку, профілактики правопорушень за місцем проживання громадян, а також з урахуванням регіональних особливостей, згідно з Указом Президента необхідно відновити роботу Рад пунктів громадського порядку. Відповідно до цього указу міністерством внутрішніх справ України, органами та підрозділами на місцях розроблена та втілюється в життя низка конкретних організаційних та практичних заходів, узгоджених з місцевими органами виконавчої влади. Це перш за все підготовка нормативно-правової бази по відновленню рад громадськості при громадянських пунктах охорони порядку та наповнення їх функціонування новим змістом. По друге, необхідно визначити коло громадських формувань та органів громадської самодіяльності, можливості яких будуть використовувати органи внутрішніх справ у правоохоронній діяльності. На наш погляд, це можуть бути:

громадські пункти охорони порядку,

добровільні народні дружини,

студентські оперативні загони,

загони сприяння міліції, самозахисту,

групи охорони громадського порядку,

центри соціальної реабілітації для осіб, які повернулися з місць позбавлення волі,

товариські суди,

позаштатні працівники міліції.

Не можна сказати, що раніше існуючі пункти охорони правопорядку не функціонували, але робота їх значно була менш ефективнішою, ніж того потребує сьогодення, стан злочинності. Можна привести багато прикладів, як то по Харківській, Львівській, Дніпропетровській, Тернопільській областях, де пункти охорони громадського порядку стали центром громадської роботи, навколо яких концентруються добровільні народні дружини, студентські загони, робочі загони сприяння міліції, товариські суди. На цих пунктах дільничні інспектора міліції проводять прийоми громадян, консультують з питань права, захисту житла, куди доставляють громадян, які скоїли противоправні дії чи злочини. Роботу пунктів громадського порядку організує та координує рада громадськості в складі 9-15 чоловік. Склад ради затверджується рішенням районної або міської ради народних депутатів. До ради, як правило, входить старший дільничний інспектор міліції. Робота ради будується на основі щоквартальних планів, а засідання проводяться 1 раз на місяць. Прийняті рішення ради пункту охорони громадського порядку несуть, як правило, рекомендаційний характер.

Іншою формою участі громадськості в охороні правопорядку є добровільні народні дружини, які відновлюють свою діяльність у мікрорайонах міст, у сільській місцевості, на підприємствах та установах, при закладах освіти. Це спеціальні громадські формування з визначеним правовим статусом їх існування. В багатьох областях України, як самостійні формування, народні дружини пройшли організаційне становлення, набули певного досвіду роботи і в переважній своїй більшості активно сприяють органам внутрішніх справ у забезпеченні правопорядку, запобіганні та припиненні злочинних посягань на державне, колективне та приватне майно. ДНД створюються на підприємствах, в установах, організаціях та навчальних закладах освіти згідно з рішенням загальних зборів громадян.

Добровільну народну дружину очолює командир, який обирається на загальних зборах членів ДНД і виконує на громадських засадах покладені на нього обв’язки. Разом з працівниками правоохоронних органів командир загону проводить інструктажі, навчання, планує заходи щодо охорони правопорядку.

Дієвою формою роботи ДНД є надання практичної допомоги працівникам міліції у комплексному відпрацюванні районів, дільничним інспекторам у перевірці підоблікових осіб, у тому числі адміннаглядових. Крім того, члени ДНД проводять роботу по обстеженню нежитлового фонду (дахи, підвали) з метою виявлення громадян без певного місця проживання, безпритульних дітей та місць скупчення антигромадського елементу. Для більш ефективної роботи членів ДНД рекомендується забезпечувати переносними радіостанціями, іншим зв’язком. Значну допомогу члени ДНД надають органам внутрішніх справ при проведенні планових операцій під час забезпечення громадського порядку у період проведення масово-політичних, спортивних та святкових заходів.

Дуже важливою є діяльність народних дружин у такому напрямку, як проведення індивідуальної виховної роботи з особами, які стоять на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ (сімейними дебоширами, "важкими" підлітками, раніше засудженими і т. і.). Добрих результатів добиваються так звані спеціалізовані народні дружини на тих чи інших напрямках правоохоронної діяльності. Спеціалізація їх на охороні державного майна, боротьбі зі спекуляцією, порушенням правил торгівлі дає добрі результати в зв’язку з тим, що в спеціалізовані ДНД приходять особи, які є фахівцями своєї справи за напрямками діяльності. Важливими умовами стосовно залучення громадських формувань до правоохоронної діяльності є надання членам цих формувань відповідних пільг. Ці питання поки що лишаються в багатьох областях України відкритими. Поряд з цим в Тернопільській, Львівській, Дніпропетровській областях на рівні державних адміністрацій та за згодою керівників підприємств та установ приймаються рішення та вживаються заходи щодо заохочень членів ДНД, як то, надання 3 днів до щорічної відпустки, безкоштовного проїзду в громадському транспорті (крім таксі) в період чергування, кращі члени добровільних народних дружин заохочуються начальниками Управлінь МВС, міськрайвідділів області, розпорядженням голів обласних та районних держадміністрацій. В ряді областей України за рішенням обласних та районних держадміністрацій за рахунок позабюджетних коштів утримуються командири загонів ДНД та начальники громадських пунктів охорони правопорядку, що дає можливість залучати до цієї роботи підготовлених спеціалістів, а також пенсіонерів органів внутрішніх справ, служби безпеки, військовослужбовців.

Згідно законодавства працівники громадськості, які беруть участь у правоохоронній діяльності, мають правовий захист. Підлягає притягненню до кримінальної або адміністративної відповідальності особа або правопорушник, які чинять опір представнику громадськості, ображають його під час охорони громадського порядку. Піклуючись за представників громадськості, які беруть участь в охороні громадського порядку, держава докладає всіх зусиль, щоб захистити їх авторитет, честь, гідність, а в деяких випадках і здоров’я.

Одним із різновидів добровільних народних дружин, які останнім часом проходять становлення, є такі громадські формування, як студентські загони самоохорони. Накопичення досвіду роботи загонів Харківського державного університету, Вінницького сільгоспінституту, Тернопільського педагогічного інституту та Донецької гірничої академії дають можливість стверджувати, що молодь вболіває за стан правопорядку та намагається брати участь в охороні громадського порядку. Звісно, що велику роль відіграють тут як моральні, так і матеріальні заохочення студентів. Членам студентських загонів, які беруть активну участь у правоохоронній діяльності надаються пільги при складанні екзаменаційних сесій. Згідно з існуючими статутами загонів в окремих закладах освіти студентам надаються такі пільги, як переведення з платного навчання на безкоштовне, члени загону отримують також оплату як 30 % надбавки до стипендії, вони нагороджуються ректоратом безкоштовними путівками на період літніх канікул до відомчих санаторіїв та будинків відпочинку, існують інші види заохочень.

Але ж, як сказано в ст. 6 Закону України "Про міліцію", "... всі громадяни залучаються до співробітництва тільки за їх згодою...". Тому і створення самодіяльних студентських загонів самоохорони, студентських оперативних загонів є прерогативою самих студентських колективів заходів освіти.

Як правило, при створенні загонів розробляється положення про добровільні народні дружини учбових закладів. На зборах загонів затверджується статут та порядок грошового і матеріального заохочення членів загону.

Головним органом управління дружиною є штаб, до якого входять: командир дружини, начальник штабу, інструктор з фізичної підготовки. В загін підбираються найбільш фізично підготовлені студенти.

Основним завданням загонів є недопущення порушень громадського порядку на території студмістечок, у гуртожитках та на прилягаючих до них місцевостях. Територія, яку контролюють загони, узгоджується штабами загонів з місцевими міськрайвідділами внутрішніх справ, координується порядок взаємодії ДНД з місцевими правоохоронними органами. Для більш тісної взаємодії оперативного реагування на факти порушення правопорядку в студентських гуртожитках виділяються окремі приміщення для працівників міліції.

Всі вище вказані загони, студентські формування діють на основі особистих положень і функціонують там, де ректорати, вчені ради приділяють увагу правоохоронній діяльності. Загального положення по Україні, яке б визначило нормативно-правову базу їх діяльності, поки що не існує.

Наступним видом залучення громадян до правоохоронної діяльності є проблема захисту їх житла від крадіжок. Проблема крадіжок із приватних домоволодінь, квартир поки що залишається актуальною. Небезпечними зостаються такі злочини, як хуліганство, пограбування та розбійні напади, що скоюються біля помешкань громадян, у під’їздах та ліфтах будинків. Незакриті підвали, горища житлових будинків стали притулком і місцем ночівлі для бродяг, п’яниць, наркоманів та інших категорій криміногенного елементу. Все частіше кіллери вибирають під’їзди будинків місцем найзручнішого і безпечного виконання своїх злочинних намірів.

В той же час органи внутрішніх справ, за наявною штатною численністю особового складу, ще не можуть забезпечити надійну охорону громадського порядку та своєчасне попередження злочинів у цих місцях. У зв’язку з цим для вирішення існуючої проблеми органи внутрішніх справ пішли шляхом залучення можливостей комунальних підприємств та мешканців багатоповерхових будинків.

В багатьох регіонах України з метою охорони своїх помешкань власники квартир створили ініціативні групи, залучили домові комітети, зібрали кошти для обладнання робочих місць охоронців-вахтерів. На загальних зборах мешканців під’їздів, будинків були прийняті рішення з метою заохочення охоронців щомісячно сплачувати їм 4-6 гривень від кожної квартири. Охоронці, як правило, знають всіх мешканців будинків, а також осіб, які відвідують відповідні квартири. У них же знаходяться ключі від підвалів, горищ та інших нежилих приміщень, що дає можливість перекрити доступ до них антигромадським елементам. У результаті прийнятого комплексу організаційних та практичних заходів, чіткої організації цієї роботи в цілому по Україні тільки за 1998 рік кількість крадіжок особистого майна із квартир скоротилась на 3,1 відсотки, значно покращилась розкриття цих злочинів.

Заслуговують на увагу у сприянні правоохоронним органам в охороні правопорядку такі громадські формування, як правозахисні організації громадськості, громадські організації та добровільні об’єднання, які створюються на телебаченні та радіо.

В 1995 році в м. Харкові під керівництвом обласного комітету в справах молоді та фізичної культури і спорту організовано та функціонує обласна громадська організація "Служба громадського рятунку та допомоги правоохоронним органам "РаДа". Це добровільна організація, яка виникла внаслідок спільного волевиявлення громадян об’єднатися на підставі спільності інтересів. Метою діяльності організації є сприяння роботі правоохоронних органів України на основі відновлення роботи добровільних народних дружин для забезпечення правопорядку. Організація працює в ефірі на 19 каналі громадського діапазону і є інформаційно-диспечерською службою допомоги. Напрямками діяльності та завданнями організації є сприяння і передача інформації про екстремальні ситуації до певних служб (ДАІ, міліція, пожежна охорона, швидка допомога) та координація дій державних служб в екстремальних ситуаціях. У межах міста та області службою "РаДа" надаються дані про стан руху на шляхах, ДТП, порушення громадського порядку, угони автомототранспорту та інше (приймаються та передаються повідомлення про пошкодження ліній електропередач, непрацюючі семафори, відкриті люки на дорогах, виклики автомобілів SOS).

Працівники правоохоронних органів беруть участь у роботі цієї служби: надають консультації, проводять заняття з членами організації.

Розглядається питання щодо поширення можливостей служби "РаДа" в наданні допомоги населенню в екстремальних ситуаціях та правоохоронним органам у профілактиці злочинів. Одне із питань – це організація єдиного диспетчерського пункту з єдиним номером телефона, який об’єднає служби 01, 02, 03, 04 за принципом служби 911 (США), КРИК (Москва), що дасть можливість оперативно реагувати та передавати повідомлення про всі надзвичайні ситуації.

Існуюча в Україні практика показує, що і традиційні методи залучення представників громадськості до правоохоронної діяльності можуть бути розвиненні та наповненні новим змістом. Наприклад, якщо розглядати такий інститут міліції, як робота позаштатних працівників, то він і зараз при правильному підході дає позитивні результати. На сьогоднішній день позаштатне співробітництво є одним із важливих каналів участі громадян в охороні правопорядку і боротьби з правопорушеннями.

Згідно з Наказом МВС України № 19 від 06.01.94р. "Про затвердження інструкції про організацію роботи позаштатних дільничних інспекторів міліції", відомчим Законом України "Про міліцію", Кримінальним та Адміністративним кодексами працівники органів внутрішніх справ мають право за згодою громадян залучати останніх для позаштатної роботи. Позаштатними співробітниками можуть бути громадяни України, не молодші 18 років, які позитивно характеризуються за місцем роботи, проживання та навчання, здатні за своїми діловими та моральними якостями, станом здоров’я виконувати поставлені перед ними обов’язки. Позаштатні інспектори міліції на громадських засадах у вільний від роботи час надають допомогу і сприяють працівникам міліції у здійсненні заходів щодо охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, профілактики правопорушень, вирішення інших завдань. Керівництво позаштатними співробітниками здійснюється за окремими напрямками діяльності міліції дільничними інспекторами міліції, працівниками карного розшуку, ДАІ в залежності від того, по лінії якого працівника міліції він підбирався. Позаштатним інспекторам міліції видаються посвідчення встановленого зразка. В своїй діяльності позаштатні співробітники суворо дотримуються законності, неухильного виконання вимог законів, прав і законних інтересів громадян. Позаштатні співробітники міліції, які активно сприяють охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, можуть заохочуватись начальником органу внутрішніх справ шляхом оголошення подяки або нагородження цінним подарунком чи грошовою премією, співробітники, які особливо відзначились під час охорони громадського порядку або у боротьби зі злочинністю, заохочуються начальником УМВС, Міністром внутрішніх справ України, вони також можуть бути представлені до державних нагород.

Залучення громадськості до правоохоронної діяльності може бути тільки на добровільних умовах. Саме тому, щоб набувати партнерства з цивільним населенням міліція повинна розвивати позитивні відносини з громадянами, залучати громадськість до роботи щодо відпрацювання найкращих рішень для контролювання і попередження злочинності. Такі спільні рішення міліції та громадян мають назву "процес вирішення проблем", що передбачає знаходження найбільш правильних рішень долання проблем у сфері правопорядку.

Майже у всіх найбільш розвинутих країнах світу зараз наголос у поліцейській діяльності по боротьбі зі злочинністю ставиться на попередженні злочинів за допомогою суспільства. Так в Британії існує інститут спеціального констебля, де добровольці можуть виконувати деякі поліцейські функції. Дуже поширеною є система "сусідського спостереження", де громадяни беруть участь як індивідуально, так і через місцеве партнерство в межах території проживання, роботи т. інше. Розроблено систему заходів, які заохочують громадян бути свідками або інформаторами в різних справах. В працях зарубіжних провідних вчених питання залучення громадськості до охорони правопорядку ставиться дуже гостро. Головна ідея, яка проводиться, – це необхідність взаємодії поліції та налагодження співробітництва з населенням з метою зниження рівня злочинності, безпорядків, а також жаху від злочину. Вчений Фрідман стверджує, що навіть найбільш реактивні поліцейські стратегії не можуть мати місце у вакуумі. Більш того, на думку професора Беньона, "поліцейська автономія – це утопія" (Benyon, 1984, 108).

В багатьох містах Сполучених Штатів Америки діють “громадянські комісії’ з питань діяльності поліції. До їх складу місцевим населенням обираються представники громадських організацій, бізнесмени, адвокати, юристи, громадяни, які користуються авторитетом та повагою. Комісія розглядає скарги на поліцію, працює з листами, підтримує контакти з пресою та іншими засобами масової інформації. За результатами розгляду скарг інформується начальник місцевого підрозділу. Йому висловлюється думка комісії про доречність прийняття тих чи інших заходів у відношенні своїх працівників.

Крім цього громадянські комісії мають й інші завдання:

Стежити за чесністю та ефективністю виконання своїх обов’язків особами, які борються зі злочинністю.

Інформувати населення про результати досліджень, які проводяться в цій галузі, про застосовані комісією заходи щодо поліпшення ситуації

Проводити та заохочувати проведення наукових досліджень в галузі правоохоронної діяльності.

В Канаді за останні роки особливої ваги набуває практика охорони громадського порядку за допомогою громадськості. Ця стратегія базується на ідеї, що поліція – це суспільство, а суспільство – це поліція. Тобто поліція – це члени суспільства, які отримують платню за те, що кожної хвилини приділяють увагу обов’язкам, які належать кожному громадянину в інтересах суспільного добробуту. У зв’язку зі стратегією партнерства поліції та громадськості постійно відбувається консультація з громадськістю, яка допомагає виділити пріоритетні напрямки діяльності поліції.

Наведені форми залучення населення до правоохоронної діяльності як вітчизняні, так і зарубіжні не є остаточними, тому що кожному етапу розвитку суспільства відповідає певний рівень особистості або громадськості, безпеки та правопорядку в державі.