Фокій Б. Щодо строку позовної давності за вимогами про стягнення процентів річних

начальник юридичного відділу ДКП « Чернівціводоканал»

Інформаційним листом № 01-8/935 від 29.08.2001 р. господарським судам України, була доведена позиція Вищого господарського суду України з деяких питань, пов'язаних із застосуванням у вирішенні спорів щодо норм чинного законодавства.

У п. 10 цього листа передбачено, що «зазначені у ст. 214 ЦК проценти річних за своєю правовою природою є неустойкою, і, отже, до них застосовуються правила про скорочені строки позовної давності (ст. 72 названого Кодексу)».

На мій погляд, ст. 214 ЦК має дещо іншу правову природу, яка полягає у встановленні правила, за яким до вимог про стягнення процентів річних має застосовуватися загальний строк позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК.

Такий висновок, отримано в результаті логічного, систематичного та історичного тлумачення ст. 214 ЦК, адже відомим є той факт, що для встановлення дійсного змісту норм права при проведенні аналізу текстів законоположень можуть бути використані описані в спеціальній юридичній літературі способи тлумачення: граматичний, логічний, систематичний, історичний.

Розкриваючи правову природу тієї чи іншої норми закону, необхідно правильно визначити способи тлумачення, за якими провадитиметься з'ясування та роз'яснення відповідного тексту законоположення, а також довести практичну необхідність та доцільність самого процесу тлумачення у відповідності з обраними способами.

Зокрема, логічний спосіб тлумачення передбачає встановлення змісту норми права з допомогою прийомів логічного мислення, що грунтуються на законах і правилах формальної логіки. До таких прийомів належать, наприклад, логічне перетворення речення, логічний розвиток норми, умовивід за аналогією, дедуктивний або індуктивний умовивід тощо.

Систематичний спосіб тлумачення передбачає встановлення змісту норми права на основі знань про її логічні зв'язки з іншими нормами в системі права. Наприклад, при конкуренції норми загальної і спеціальної застосовується спеціальна в силу дії правила: спеціальна норма скасовує дію загальної у випадках, передбачених першою.

Історичний спосіб тлумачення передбачає встановлення змісту норм права, що грунтуються на знаннях фактів, які належать до історії їх виникнення. Джерелом таких знань можуть бути різного роду публікації, що стосуються процесу створення нормативного акта, який містить норму права, що піддається тлумаченню, або ж офіційні (казуальні) тлумачення юрисдикційних органів вищих інстанцій, які давали роз'яснення в минулому з приводу застосування тієї ж самої норми закону, що стало надбанням історії правової науки.

Переваги описаних вище способів тлумачення ст. 214 ЦК над іншими способами, зокрема граматичним, полягають у тому, що останній не дає нам можливість розкрити зміст нормативного припису (ст. 214 ЦК ) в системному, історичному аналізі та логічних зв'язках з іншими нормами ЦК. Це пояснюється тим, що граматичний спосіб з'ясування і роз'яснення тексту законоположення містить в собі дещо інші прийоми встановлення змісту нормативного припису, зокрема знання синтаксису, морфології, здатність інтерпретатора розрізняти синоніми, омоніми, пароніми тощо. Звичайно, в даному випадку використання перелічених методів, в контексті тлумачення ст. 214 ЦК, є менш доцільним, ніж застосування логічного, систематичного та історичного способів з'ясування і роз'яснення, що мають очевидну перевагу.

Отже, використовуючи обрані способи та прийоми тлумачення ст. 214 ЦК спробуємо встановити дійсний зміст зазначеної норми права. З цією метою необхідно викласти сам текст законоположення, що підлягає роз'ясненню.

Статтею 214 ЦК передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір процентів.

Аналіз вказаної норми закону, який здійснюється шляхом її логічного розвитку та поширювального тлумачення окремої частини речення, а саме, формулювання: «за весь час прострочення» дає підстави для висновку, що у разі прострочення боржником виконання

грошового зобов'язання, останній повинен сплатити кредитору, на його вимогу, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та передбачені законом або договором проценти річних, не обмежуючись при цьому скороченим строком позовної давності тривалістю в шість місяців, який визначено п. 1 ст. 72 ЦК. В даному випадку, на вимогу кредитора до боржника повинен застосовуватися загальний строк позовної давності тривалістю у три роки, що передбачено ст. 71 ЦК. Такий висновок підтверджується також діючим правилом: спеціальна норма скасовує дію загальної у випадках, передбачених першою. В нашому випадку ст. 214 ЦК не має жодного відношення до ст. 72 ЦК, оскільки остання норма не містить спеціального правила про скорочений строк позовної давності за окремою вимогою щодо стягнення процентів річних та не містить посилання на ст. 214 ЦК, в той час як пп. 2, 3, 4, 5 ст. 72 ЦК містять вказівки на конкретні норми статей 237, 249, 343, 350 ЦК, якими передбачено скорочені (шестимісячні) строки позовної давності. Тому, на підставі викладеного, очевидним є той факт, що ст. 214 ЦК не має характеру спеціальної норми закону, в зв'язку з чим не може діяти вищезгадане правило, а тому за вимогами про стягнення процентів річних, має застосовуватися загальний строк позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК.

Розкриваючи правову природу ст. 214 ЦК та встановлюючи її дійсний зміст, необхідно провести системний та порівняльний аналіз розглядуваної статті з іншими нормами в системі права, зокрема із п. 1 ст. 72, статтями 179, 180 ЦК з тією метою, шоб прослідкувати спільність або ж відмінність юридичних конструкцій згаданих законоположень.

Насамперед необхідно зазначити, що п. 1 ст. 72, статті 178, 179, 180 ЦК визначають зміст матеріального права про порядок застосування неустойки (штрафу, пені), як способу забезпечення виконання зобов'язання, в той час як ст. 214 ЦК закон не відносить до засобів забезпечення виконання зобов'язання. Важливо звернути увагу й на той факт, що закон не обмежує виду зобов'язання, яке забезпечується неустойкою, а мається на увазі будь-яке зобов'язання майнового характеру, визначене ст. 151 ЦК, хоча диспозиція ст. 214 ЦК чітко встановлює його вид, а саме, грошове зобов'язання.

Статею 180 ЦК передбачено обов'язкову письмову форму угоди про неустойку, в той час як норми ЦК і сама диспозиція ст. 214 ЦК не містять вимоги про обов'язковість простої письмової форми угоди про можливість стягнення з боржника суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми. В даному випадку зазначені проценти річних мають стягуватися з боржника незалежно від наявності договору.

Спільність ознак статей 179 та 214 ЦК проявляється лише в механізмі нарахування пені та відсотків річних, а також у заходах цивільно-правової відповідальності, що не може братися за основу для дачі висновку про їх однакову правову природу.

Здійснивши певний порівняльний та системний аналіз вказаних вище законоположень, є можливість стверджувати, що між ст. 179 ЦК та ст. 214 ЦК немає тих правових ознак, які б давали підстави для висновку про їх однакову правову природу, адже кожна із зазначених норм закону має самостійний характер і покликана захищати інтереси кредитора, дисциплінувати договірні відносини та виконувати компенсаційну функцію цивільного права.

Прикладом історичного тлумачення ст. 214 ЦК є умовивід за аналогією з офіційним (казуальним) роз'ясненням, яке міститься в Інструктивному листі Держарбітражу від 29.07.1963 р.

«Про практику вирішення органами арбітражу спорів, пов'язаних з розрахунками за продукцію, товари та послуги». Зокрема, в цьому листі зазначалося, що до господарських органів повинні застосовуватися всі встановлені заходи майнового впливу: стягнення пені, штрафу, процентів за користування чужими грошовими коштами, відповідні збитки та держмито.

Отже, арбітражна практика минулих часів чітко розрізняла проценти річних від неустойки, що в черговий раз підтверджує висновок про різну правову природу статей 179 та 214 ЦК, а це, в свою чергу, має надавати можливість кредитору вимагати від боржника відновлення порушеного права або ж здійснювати це в судових органах різних інстанцій, застосовуючи при цьому всі встановлені законом або договором заходи майнового впливу до боржника, включаючи право кредитора на загальний строк позовної давності, передбачений ст. 71 ЦК щодо стягнення процентів річних за користування чужими грошовими коштами.

Використана література:

1. Цивільний кодекс Української РСР, затверджений Законом від 18 липня 1963 р.

2. Цивільне право: Підруч. / За ред. О.П. Підопригори, Д.В. Бобрової, О.В. Дзери, Н.С. Куз-нецової. — К., 1997.

3. Ш у л ь г а А.М. Теория государства и права, — X., 2000.

4. Матеріали судової практики з цивільних справ господарського суду Чернівецької області.