Тема 2.2: Облік операцій на рахунках в банках

Основні поняття з обліку грошових коштів на рахунках в банках.

Форми безготівкових розрахунків.

Документальне оформлення операцій на рахунках в банках.

Синтетичний та аналітичний облік операцій  на рахунках в банках.

Особливості обліку грошових коштів в іноземній валюті.

Основні поняття з обліку грошових коштів на рахунках в банках

Для здійснення розрахунків та зберігання грошових коштів підприємства відкривають в уповноважених установах банків поточні рахунки. Поточні рахунки повинні відкривати підприємства усіх видів та форм власності. Крім того, суб’єкти підприємницької  діяльності мають право відкривати необмежену кількість рахунків в національній та іноземній валюті за своїм вибором і згодою банків.

Для відкриття рахунку потрібно подати до установ банку:

заяву на відкриття рахунку встановленого зразка;

копію свідоцтва  про державну реєстрацію підприємства;

копію зареєстрованого статуту підприємства;

копію рішення про створення підприємства того органу, якому надано таке право чинним законодавством;

копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатись рахунком, і відтиском печатки.

Переоформлення рахунку може виникати  в результаті господарської діяльності банку, або з ініціативи підприємства (повинна бути подана заява на переоформлення з обгрунтуванням причин). Закриття рахунку здійснюється згідно заяви підприємства, при цьому кошти (залишок) на рахунку перераховуються на інший рахунок або передаються готівкою.

Про відкриття чи закриття рахунку підприємство повинно повідомити органи податкової інспекції Повідомленням про відкриття (закриття) рахунку в установі банку. Повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку в установі банку подається платником особисто або надсилається поштою з повідомленням про вручення.

Форми безготівкових розрахунків

Перерахування грошових коштів з рахунку підприємства-платника на рахунок отримувача коштів здійснюється з використанням різних форм безготівкових розрахунків. Так, при здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків розрахунковими чеками, платіжними дорученнями, вимогами-дорученнями, іншими розрахунковими документами. Нижче розглянуті найбільш поширені на сьогодні форми безготівкових розрахунків.

Розрахунки платіжними дорученнями

Доручення застосовується в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується .

Відвантаження продукції та отримання товару і рахунка – фактури на оплату покупцем.

Виписка платіжного доручення і передача до банку.

Банк платника надсилає документи про перерахування коштів на рахунок постачальника.

Банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника і повідомляє його випискою з рахунка.

Постачальник відвантажує продукцію, виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, надсилає платникові.

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплатити її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк.

Банк платника перераховує кошти в банк постачальника.

Банк постачальника проводить зарахування коштів та рахунок свого клієнта у день їх надходження.

Розрахунки чеками

Чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів

Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів.

Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками”.

Платник на основі заяви отримає в своєму банку чекову книжку.

Платник, одержавши рахунок постачальника, виписує і передає постачальникові чек.

Постачальник відвантажує покупцеві товар.

Постачальник здає в обслуговуючий банк чек.

Банк чекотримача, перевіривши правильність складання реєстру і реквізитів чека та своєчасність пред`явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру, інкасує чек до банку-емітента.

Банк-емітент списує суму за чеком з рахунка покупця.

Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача.

Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника.

Розрахунки акредитивами

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб`єктами:

- заявник акредитива – платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

- банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

- бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив;

- виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Між постачальниками і платником укладається договір.

Платник подає банку-емітентові заяву для відкриття акредитив.

Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на аналітичний рахунок “Розрахунки акредитивами”.

Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредитива.

Банк бенефіціара повідомляє його про відкриття й умови акредитива.

Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи або послуги.

Бенефіцар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, в обслуговуючий банк.

Банк бенефіціара надсилає спецзв`язком реєстр документів разом з іншими документами за акредитивом до банку-емітенту.

Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі реєстру документів списує кошти з аналітичного рахунка.

Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.

Документальне оформлення операцій на рахунках в банках

Для здійснення операцій на поточному рахунку до банку подаються документи, форми яких затверджені Національними банком України. До первинних розрахунково-грошових документів відносяться розрахункові чеки, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, об¢ява на внесення готівкою,  грошовий чек тощо. В них повинні бути такі основні реквізити: назва документу; номер поточного рахунку; ідентифікаційні коди; дата і місце складання; кому і за що перераховані гроші; мета одержання; сума числом і прописом (копійки лише числом) та інші. Виправлення в банківських документах не допускаються. Дані документи дійсні лише за наявності підписів і відтиску печатки.

При готівкових розрахунках прийняття (зарахування) готівки на поточний рахунок здійснюється на основі об¢яви на внесення готівкою, тримання готівки з рахунку здійснюється на основі грошового чека де вказується з якою метою та яка сума отримується.

При безготівкових розрахунках використовують такі документи:

1. Платіжне доручення.

Основним банківським документом є платіжне доручення – це розпорядження підприємства, як власника рахунку, про перерахування коштів з його рахунку на рахунок іншого підприємства, організації, установи, оформлене на спеціальному бланку. Платіжне доручення широко використовується для здійснення розрахунків з державним бюджетом, органами соціального страхування, пенсійним фондом, постачальниками тощо.

2. Платіжна вимога-доручення – це документ, який складається з двох частин: верхньої – вимога отримувача коштів до платника про їх сплату; нижньої – доручення платника своєму банку про перерахунок коштів.

3.  Платіжна вимога.

Платіжна вимога про примусове списання коштів на підставі виконавчого документа оформляється та подається державним виконавцем, а на списання податкового боргу за рішенням податкового органу – податковим органом. Платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів на підставі виконавчого документу приймає безпосередньо керівник банку або уповноважена ним особа (на сьогодні використання обмежене).

Розрахункові чеки.

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

Заяви на відкриття акредитиву.

Векселі.

І інші.

4.Аналітичний та синтетичний облік операцій  на рахунках в банках

Банк реєструє всі проведені операції з надходження та списання коштів з поточного рахунку у спеціальній виписці з особового рахунку. Виписка банку – це дублікат записів на особовому рахунку підприємства. До виписка банку обов’язково прикладаються виправдні документи на проведені операції. Основні реквізити виписки: дата виписки, номер поточного рахунку власника, залишки коштів на початок операційного дня (вхідне сальдо) і на кінець (кінцеве сальдо), суми записів по дебету і кредиту рахунку.

При надходженні виписки банку бухгалтер повинен її опрацювати:

виписка нумерується, перевіряється наявність виправдовуючих документів на списання та зарахування коштів, а також відповідність сум у виписці сумам у прикладених документах;

записи в виписці контируються. Оскільки виписка банку є документом банку, зарахування коштів на поточний рахунок у виписці буде відображатися по кредиту, а списання - по дебету (тому що для банка рахунок підприємства є пасивним).

Виписка з особового рахунку -  реєстр аналітичного обліку, вона є підставою для записів на активному синтетичному рахунку 31 “Рахунки в банках”. По дебету цього рахунку – відображають зарахування коштів, по кредиту – перерахування коштів. Дебетове сальдо показує залишок грошей на рахунку на певну дату, воно повинно співпадати із залишком у виписці банку на цю дату.

Приклад кореспонденції рахунків:

Зарахована на поточний рахунок довгострокова позика: Д-т31 К-т50;

Перераховано до бюджету суми податків: Д-т641 К-т311

Синтетичний облік операцій на поточному рахунку при журнальній формі обліку ведуть у журналі 1 (по кредиту рахунку 31) та у відомості 1.2. (по дебету рахунку 31).

5.Особливості обліку грошових коштів в іноземній валюті

Одним з принципів бухгалтерського обліку є принцип єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці (гривнах та копійках).

Тому, грошові кошти в іноземній валюті і операції з ними слід обліковувати у гривнях та копійках, шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом НБУ на відповідну дату.

Але, для контролю за реальним рухом грошових коштів та за розрахунками в іноземній валюті грошові кошти та розрахунки в іноземній валюті повинні відображатись і в іноземній валюті. Тому, на підприємствах ведуть або 2 комплекти облікових реєстрів (в гривнах та інвалюті), або записують суми операцій в одному реєстрі у вигляді дробу (в чисельнику іноземна валюта, а в знаменнику її еквівалент в гривнах).

Перерахунок коштів та операцій в іноземній валюті здійснюється на різні дати:

на дату складання балансу підприємства;

на дату здійснення розрахунків;

на дату надходження матеріальних цінностей від іноземних постачальників;

на дату видачі іноземної валюти підзвітній особі;

на дату звітування підзвітної особи про витрачені суми

тощо.

Оскільки валютний курс НБУ може змінюватись, то при перерахунку однакової кількості одиниць інвалюти на різні дати може виникати курсова різниця (різниця між оцінками однакової кількості одиниць інвалюти при різних валютних курсах).

Курсові різниці можуть бути позитивними чи негативними. Позитивні різниці списуються на доходи підприємства (в К-т 714 “Дохід від операційної курсової різниці” або 744“Дохід від неопераційної курсової різниці”), а негативні – на витрати ( в Д-т 945 “Втрати від операційної курсової різниці”  або 974 “Втрати від неопераційних курсових різниць”.

При відображенні в обліку грошових коштів та розрахунків в іноземній валюті до відповідних рахунків синтетичного обліку відкриваються субрахунки. Наприклад до рахунку 31 “Рахунки в банках” відкривається субрахунок 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті”.

Основні поняття з обліку грошових коштів на рахунках в банках.

Форми безготівкових розрахунків.

Документальне оформлення операцій на рахунках в банках.

Синтетичний та аналітичний облік операцій  на рахунках в банках.

Особливості обліку грошових коштів в іноземній валюті.

Основні поняття з обліку грошових коштів на рахунках в банках

Для здійснення розрахунків та зберігання грошових коштів підприємства відкривають в уповноважених установах банків поточні рахунки. Поточні рахунки повинні відкривати підприємства усіх видів та форм власності. Крім того, суб’єкти підприємницької  діяльності мають право відкривати необмежену кількість рахунків в національній та іноземній валюті за своїм вибором і згодою банків.

Для відкриття рахунку потрібно подати до установ банку:

заяву на відкриття рахунку встановленого зразка;

копію свідоцтва  про державну реєстрацію підприємства;

копію зареєстрованого статуту підприємства;

копію рішення про створення підприємства того органу, якому надано таке право чинним законодавством;

копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатись рахунком, і відтиском печатки.

Переоформлення рахунку може виникати  в результаті господарської діяльності банку, або з ініціативи підприємства (повинна бути подана заява на переоформлення з обгрунтуванням причин). Закриття рахунку здійснюється згідно заяви підприємства, при цьому кошти (залишок) на рахунку перераховуються на інший рахунок або передаються готівкою.

Про відкриття чи закриття рахунку підприємство повинно повідомити органи податкової інспекції Повідомленням про відкриття (закриття) рахунку в установі банку. Повідомлення протягом трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку в установі банку подається платником особисто або надсилається поштою з повідомленням про вручення.

Форми безготівкових розрахунків

Перерахування грошових коштів з рахунку підприємства-платника на рахунок отримувача коштів здійснюється з використанням різних форм безготівкових розрахунків. Так, при здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків розрахунковими чеками, платіжними дорученнями, вимогами-дорученнями, іншими розрахунковими документами. Нижче розглянуті найбільш поширені на сьогодні форми безготівкових розрахунків.

Розрахунки платіжними дорученнями

Доручення застосовується в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується .

Відвантаження продукції та отримання товару і рахунка – фактури на оплату покупцем.

Виписка платіжного доручення і передача до банку.

Банк платника надсилає документи про перерахування коштів на рахунок постачальника.

Банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника і повідомляє його випискою з рахунка.

Постачальник відвантажує продукцію, виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, надсилає платникові.

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплатити її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк.

Банк платника перераховує кошти в банк постачальника.

Банк постачальника проводить зарахування коштів та рахунок свого клієнта у день їх надходження.

Розрахунки чеками

Чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів

Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а також платіжне доручення на депонування коштів.

Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками”.

Платник на основі заяви отримає в своєму банку чекову книжку.

Платник, одержавши рахунок постачальника, виписує і передає постачальникові чек.

Постачальник відвантажує покупцеві товар.

Постачальник здає в обслуговуючий банк чек.

Банк чекотримача, перевіривши правильність складання реєстру і реквізитів чека та своєчасність пред`явлення його до оплати, приймає чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру, інкасує чек до банку-емітента.

Банк-емітент списує суму за чеком з рахунка покупця.

Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача.

Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника.

Розрахунки акредитивами

При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб`єктами:

- заявник акредитива – платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

- банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

- бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив;

- виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Між постачальниками і платником укладається договір.

Платник подає банку-емітентові заяву для відкриття акредитив.

Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на аналітичний рахунок “Розрахунки акредитивами”.

Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредитива.

Банк бенефіціара повідомляє його про відкриття й умови акредитива.

Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи або послуги.

Бенефіцар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, в обслуговуючий банк.

Банк бенефіціара надсилає спецзв`язком реєстр документів разом з іншими документами за акредитивом до банку-емітенту.

Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі реєстру документів списує кошти з аналітичного рахунка.

Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.

Документальне оформлення операцій на рахунках в банках

Для здійснення операцій на поточному рахунку до банку подаються документи, форми яких затверджені Національними банком України. До первинних розрахунково-грошових документів відносяться розрахункові чеки, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, об¢ява на внесення готівкою,  грошовий чек тощо. В них повинні бути такі основні реквізити: назва документу; номер поточного рахунку; ідентифікаційні коди; дата і місце складання; кому і за що перераховані гроші; мета одержання; сума числом і прописом (копійки лише числом) та інші. Виправлення в банківських документах не допускаються. Дані документи дійсні лише за наявності підписів і відтиску печатки.

При готівкових розрахунках прийняття (зарахування) готівки на поточний рахунок здійснюється на основі об¢яви на внесення готівкою, тримання готівки з рахунку здійснюється на основі грошового чека де вказується з якою метою та яка сума отримується.

При безготівкових розрахунках використовують такі документи:

1. Платіжне доручення.

Основним банківським документом є платіжне доручення – це розпорядження підприємства, як власника рахунку, про перерахування коштів з його рахунку на рахунок іншого підприємства, організації, установи, оформлене на спеціальному бланку. Платіжне доручення широко використовується для здійснення розрахунків з державним бюджетом, органами соціального страхування, пенсійним фондом, постачальниками тощо.

2. Платіжна вимога-доручення – це документ, який складається з двох частин: верхньої – вимога отримувача коштів до платника про їх сплату; нижньої – доручення платника своєму банку про перерахунок коштів.

3.  Платіжна вимога.

Платіжна вимога про примусове списання коштів на підставі виконавчого документа оформляється та подається державним виконавцем, а на списання податкового боргу за рішенням податкового органу – податковим органом. Платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів на підставі виконавчого документу приймає безпосередньо керівник банку або уповноважена ним особа (на сьогодні використання обмежене).

Розрахункові чеки.

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

Заяви на відкриття акредитиву.

Векселі.

І інші.

4.Аналітичний та синтетичний облік операцій  на рахунках в банках

Банк реєструє всі проведені операції з надходження та списання коштів з поточного рахунку у спеціальній виписці з особового рахунку. Виписка банку – це дублікат записів на особовому рахунку підприємства. До виписка банку обов’язково прикладаються виправдні документи на проведені операції. Основні реквізити виписки: дата виписки, номер поточного рахунку власника, залишки коштів на початок операційного дня (вхідне сальдо) і на кінець (кінцеве сальдо), суми записів по дебету і кредиту рахунку.

При надходженні виписки банку бухгалтер повинен її опрацювати:

виписка нумерується, перевіряється наявність виправдовуючих документів на списання та зарахування коштів, а також відповідність сум у виписці сумам у прикладених документах;

записи в виписці контируються. Оскільки виписка банку є документом банку, зарахування коштів на поточний рахунок у виписці буде відображатися по кредиту, а списання - по дебету (тому що для банка рахунок підприємства є пасивним).

Виписка з особового рахунку -  реєстр аналітичного обліку, вона є підставою для записів на активному синтетичному рахунку 31 “Рахунки в банках”. По дебету цього рахунку – відображають зарахування коштів, по кредиту – перерахування коштів. Дебетове сальдо показує залишок грошей на рахунку на певну дату, воно повинно співпадати із залишком у виписці банку на цю дату.

Приклад кореспонденції рахунків:

Зарахована на поточний рахунок довгострокова позика: Д-т31 К-т50;

Перераховано до бюджету суми податків: Д-т641 К-т311

Синтетичний облік операцій на поточному рахунку при журнальній формі обліку ведуть у журналі 1 (по кредиту рахунку 31) та у відомості 1.2. (по дебету рахунку 31).

5.Особливості обліку грошових коштів в іноземній валюті

Одним з принципів бухгалтерського обліку є принцип єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці (гривнах та копійках).

Тому, грошові кошти в іноземній валюті і операції з ними слід обліковувати у гривнях та копійках, шляхом перерахунку іноземної валюти за курсом НБУ на відповідну дату.

Але, для контролю за реальним рухом грошових коштів та за розрахунками в іноземній валюті грошові кошти та розрахунки в іноземній валюті повинні відображатись і в іноземній валюті. Тому, на підприємствах ведуть або 2 комплекти облікових реєстрів (в гривнах та інвалюті), або записують суми операцій в одному реєстрі у вигляді дробу (в чисельнику іноземна валюта, а в знаменнику її еквівалент в гривнах).

Перерахунок коштів та операцій в іноземній валюті здійснюється на різні дати:

на дату складання балансу підприємства;

на дату здійснення розрахунків;

на дату надходження матеріальних цінностей від іноземних постачальників;

на дату видачі іноземної валюти підзвітній особі;

на дату звітування підзвітної особи про витрачені суми

тощо.

Оскільки валютний курс НБУ може змінюватись, то при перерахунку однакової кількості одиниць інвалюти на різні дати може виникати курсова різниця (різниця між оцінками однакової кількості одиниць інвалюти при різних валютних курсах).

Курсові різниці можуть бути позитивними чи негативними. Позитивні різниці списуються на доходи підприємства (в К-т 714 “Дохід від операційної курсової різниці” або 744“Дохід від неопераційної курсової різниці”), а негативні – на витрати ( в Д-т 945 “Втрати від операційної курсової різниці”  або 974 “Втрати від неопераційних курсових різниць”.

При відображенні в обліку грошових коштів та розрахунків в іноземній валюті до відповідних рахунків синтетичного обліку відкриваються субрахунки. Наприклад до рахунку 31 “Рахунки в банках” відкривається субрахунок 312 “Поточні рахунки в іноземній валюті”.