ЕТИКА (МОРАЛЬНІСТЬ) ПРАВОТВОРЦІВ

Щодо моральності особи російський вчений А. Гусейнов ви­словлювався так: «Мораль — це важкий тягар, котрий людина добровільно бере на себе. Мораль — це така гра, в якій людина ставить на кін самого себе. Сократ був змушений випити отруту, Ісус Христос був розіп'ятий, Джордано Бруно — спалений, Ган-ді — вбитий. Такі ось ставки у цій грі»1. Сучасна історія України також має яскраві приклади самопожертви на терені відстоюван­ня моральних принципів. Вячеслав Чорновіл лише один із них.

Як відомо, до правотворців, перш за все, належить великий за­гін фахівців — нормопроектувальників. Абсолютна більшість із них — службовці центральних і місцевих органів виконавчої вла­ди та органів місцевого самоврядування. їх діяльність нерозрив­но пов'язана з етикою поведінки, внутрішньою культурою. Тому ці питання регулюються законодавством, у чому і виявляється його моральність. Державні службовці повинні відповідати ви­соким вимогам, які викладено у Законі України «Про державну службу» та цільових підзаконних актах. Серед останніх слід осо­бливо виділити «Загальні правила поведінки державного служ­бовця», котрі затверджені наказом Головного управління держав­ної служби України від 23 жовтня 2000 р. № 58 (Юридичний вісник України. — 2000. — ЗО листопада — 6 грудня № 48).

Наведемо деякі положення цього нормативно-правового акта. Державний службовець при виконанні службових обов'язків по­винен діяти на засадах чесності, справедливості, відповідально­сті, відкритості й прозорості; має виконувати свої посадові обо­в'язки чесно, неупереджено, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних і юридичних осіб, політичних партій, повинен шанобливо ставитись до громадян, керівників і співробітників, дотримуватись високої культури спілкування.

1 Букреев В. И., Римская И. Я. Этика права. — М„ 1998. — С 13.

У «Правилах» особливу увагу приділено тому, що держслуж-бовець має постійно підвищувати рівень відповідності своїх на­вичок і знань функціям та завданням займаної посади, підвищу­вати свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень за освітньо-професійними програмами та шляхом самоосвіти.

У цьому плані найважливіше значення має підвищення нор-мотворчої кваліфікації. Той, хто причетний до нормотворення, не може забувати про особливу відповідальність своєї праці, про те, що у нормопроекті, а особливо у прийнятому акті законодав­ства, від точного значення вжитого терміна, від поставленої ко­ми часом може залежати доля і навіть життя багатьох людей, мо­жуть постраждати інтереси держави й суспільства.

Важливою є думка французького правника Поля Дельнуа: «Згідно із загальним розумінням, нормотворення пов'язане ли­ше з питаннями редагування у вузькому сенсі цього слова — гра­матичними питаннями, стилем, словниковим запасом, правиль­ністю мови, структурою текстів. Нормопроектувальник має дбати про формальну досконалість текстів й про зміст правової норми. Тобто, нормопроектувальник не повинен бути лише людиною форми, він має бути також людиною змісту правової норми»1.

Саме через зміст правового припису й виявляється етичне кредо та моральне обличчя нормотворця.

Серед держслужбовців значний прошарок складають спеціа-лісти-юристи, а серед останніх — юристи-нормотворці, котрі є суб'єктами юридичної етики (на відміну від етики правової). Ве­ликою довірою суспільства і держави користуються юристи-нормотворці, але на них покладено й величезну відповідаль­ність. Тому у затверджених V з'їздом Спілки юристів України «Основних засадах професійної етики юристів України» під­креслено: «Професійна етика юристів виступає важливою пере­думовою реалізації можливостей і потенціалу правників у про­фесійній діяльності та є складання певних морально допусти­мих стандартів поведінки членів кожної професійної групи юристів Поведінка юристів, що працюють в органах державної влади, повинна сприяти створенню умов для сумлінного вико­нання службових повноважень ними особисто й іншими співро­бітниками державних інституцій»2.

Ми, на жаль, є свідками численних наступних прикладів. Держ-службовець, працюючи в структурах законодавчої влади, відстоює

1              Нариси з нормотворення (міжнародний досвід) — Кн. 1 — К.: Центр пра­

вової реформи і законопроектних робіт. — 2002. — С. 1.

2              Юридичний вісник України. — 2001. — 9—15 червня. — № 23.

одні загальноправові і правотворчі цінності, а з призначенням, на­приклад, до Секретаріату Президента України чи в центральні ор­гани виконавчої влади кардинально змінює попередні установки. Те саме відбувається зі зміною крісла у зворотному напрямі. По­дібні переорієнтації далекі від етичних вимог. Вони породжують у правотворчій сфері непорозуміння, напругу і конфронтацію.

Значну, якщо не вирішальну, роль у вітчизняному нормотво-ренні відіграють народні депутати України та депутати місцевих рад. Тому природно, що вимоги до етичних норм їх поведінки знаходять відображення у чинному законодавстві. Закон «Про статус народного депутата України» містить статтю 8, яка має назву «Депутатська етика». В ній проголошено:

«1. У своїй діяльності народний депутат повинен дотримува­тися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Вер­ховну Раду України, державу.

Неприпустимим є використання народним депутатом сво­

го депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам

моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним ін­

тересам суспільства і держави.

Народний депутат не повинен використовувати депутат­

ський мандат в особистих, зокрема в корисливих, цілях».

Важливо, щоб для кожного нормотворця високі норми моралі стали невід'ємним кредом життя і творчості. Повчальним є ви­словлювання судді Конституційного Суду України Павла Єв-графова: «Для мене дуже суттєво, що в Конституційному Суді є змога досягти синтезу моралі та права. Право походить від мора­лі й ніколи не втрачало з ним зв'язку»1.

Наводить на певні роздуми й висловлювання народного депу­тата України Миколи Оніщука: «Не може бути повної свободи без економічного її підґрунтя, не може громадянин-підприємець постійно перебувати у стані конфронтації чи «тихої війни» з представниками влади, не буде надійним і міцним економічний базис країни, який грунтується на хабарах, тіньових схемах, те­лефонному праві, відстороненні людини від держави»2.

Творити нормативну базу правової держави, поєднуючи мо­раль з правовими приписами, можливо лише особам (юристам, економістам, освітянам, політологам та ін.), які мають чисті ру­ки, розумну голову, глибоку переконаність у непорушності про-

1              Юридичний вісник України. — 2001. — № 39. — 29 вересня — 5 жовтня.

2              Урядовий кур'єр. — 2001. — 25 вересня.

гресивних етичних принципів та в особистій відповідальності за їх втілення в життя.

Завершити розмову про етику правотворців маємо доцільним посиланням на відомого юриста А. Ф. Коні, професійна і науко­ва діяльність якого формувалася в Україні, який стояв біля ви­токів вітчизняної юридичної етики. Маючи глибоку впевненість у тому, що кожний юрист повинен неодмінно засвоїти основні моральні засади своєї юридичної професії, він писав: «З ними, як з міцною зброєю, як з вірним компасом треба увійти в життя... Бо якими б добрими не були правила діяльності, вони можуть втратити свою силу і призначення у недосвідчених, грубих і не­добросовісних руках»1.