VIII СПРАВЕДЛИВІСТЬ І МОРАЛЬ

Щоб розкрити визначальні особливості права як засобу со­ціального контролю, ми визнали за потрібне ввести елементи, які не можна побудувати з ідей порядку, погрози, покори, звичок і загальності. Надто багато характерного для права спотворює­ться внаслідок спроб пояснити його через ці прості поняття. Тому ми вважали, що треба відрізнити від ідеї загальної звички ідею суспільного правила та виокремити внутрішній аспект пра­вил, який виявляється в їхньому застосуванні як керівних і критичних норм поведінки. Далі серед правил ми розрізнили первинні правила зобов'язування й вторинні правила визнання, зміни та винесення судового рішення. Головною темою цієї книги є те, що так багато характерних юридичних дій і так багато ідей, що становлять засади правової думки, потребують для свого ви­світлення звертання до одного чи обох цих правил, що їхнє об'є­днання можна справедливо розглядати як «суть» права, хоча їх не завжди можна виявити разом там, де слово «право» вживає­ться правильно. Ми виправдовуємо відведення цього централь­ного місця об'єднанню первинних і вторинних правил не тим, що вони виконуватимуть там функцію якогось словника, а тим, що вони мають велику пояснювальну здатність.

Тепер ми мусимо звернути увагу на твердження, яке в одві­чній дискусії про «суть», або «природу», або «визначення» права найчастіше протиставлялося простій імперативній теорії, яку ми визнали недоречною. Це — поширений погляд, згідно з яким між правом і мораллю існує в певному сенсі «необхідний» зв'я­зок, і саме він заслуговує вважатися головним у будь-якій спро­бі аналізу або висвітлення поняття права. Прихильники цього погляду можуть не турбуватися про заперечення наших крити­чних зауважень щодо простої імперативної теорії. Вони можуть навіть припускати, що вона була корисним рухом уперед і що об'єднання первинних і вторинних правил насправді було важ­ливішим, ніж накази, підкріплені погрозами, як вихідний пункт для розуміння права. Проте їхній аргумент полягав би в тому, що цього замало, що навіть ці елементи мають другорядне зна-

СПРАВЕДЛИВІСТЬ І МОРАЛЬ

чення і що доки «необхідний» зв'язок з мораллю не стане яв­ним, а його центральне значення — зрозумілим, розвіяти туман, що так довго вкривав розуміння права, буде неможливо. Щодо цього сумнівними або небезспірними питаннями права були б не лише право примітивних суспільств або міжнародне право, які вважалися сумнівними через відсутність у них легіслатури, судів з обов'язковою юрисдикцією та централізованих право­вих санкцій. Набагато сумнівнішою з цього погляду здається можливість трактувати як право ті національні правові систе­ми, які виявляють повний комплект — суддю, жандарма та законодавця, — але не відповідають деяким суттєвим вимогам справедливості й моралі. За висловом св.Августина1: «Що таке держави без справедливості, як не збільшені зграї розбійників?». Твердження, що між правом і мораллю існує необхідний зв'я­зок, має багато важливих варіантів, однак не всі вони відрізняю­ться ясністю. Існує багато можливих тлумачень ключових слів «необхідний» та «мораль», і не завжди вони розрізняються й окремо розглядаються як прихильниками, так і критиками. Найзрозуміліше тлумачення (можливо, завдяки тому, що воно є найбільш крайньою формою виразу цієї точки зору) пов'язано з томістською традицією природного права. Воно складається з подвійного твердження: по-перше, існують певні принципи спра­вжньої моралі або справедливості, які людський розум може виявити без допомоги одкровення, навіть якщо вони мають бо­жественне походження; по-друге, створені людьми закони, які суперечать цим принципам, нечинні. «Lex injusta non est lex» — «Несправедливий закон не є законом». Інші варіанти цієї поши­реної точки зору інакше оцінюють і статус принципів моралі, і наслідки конфлікту між правом та мораллю. Дехто розуміє мо­раль не як непорушні принципи поведінки або такі, що можна виявити розумом, а як вирази людського ставлення до поведінки, які можуть бути різними залежно від суспільства або конкрет­ної людини. Теорії цього виду також, як правило, вважають, що конфлікт між правом і навіть найсуттєвішими вимогами моралі є недостатнім, аби якусь норму права можна було позбавити її статусу закону; вони інакше інтерпретують «необхідний» зв'я­зок між правом і мораллю. Вони стверджують, що існування будь-якої правової системи потребує поширеного, хоча й не обо­в'язково загального, визнання морального обов'язку підкоряти­ся закону, навіть якщо в окремих випадках це може переважа-

Сповіді, IV.

154

20*

155

Х.Л.А.Харт. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВА

тися якимось сильнішим моральним обов'язком не підкорятися окремим морально несправедливим законам.

Спроба дати повну оцінку різних варіантів теорії, що декла­рує необхідний зв'язок між правом і мораллю, завела б нас да­леко до моральної філософії. Але й щось менше, ніж це, може дати вдумливому читачеві достатньо, щоб сформулювати обгру­нтований погляд на правдивість і важливість таких тверджень. Найнеобхіднішим для цієї мети є відокремлення та визначення деяких тривалий час заплутаних питань, які ми розглянемо в цьому і наступному розділах. Перше з цих питань стосується відмінності в загальній сфері моралі між специфічною ідеєю справедливості та особливими властивостями, які пояснюють її своєрідно близький зв'язок з правом. Друге стосується характе­рних рис, які відрізняють моральні норми та принципи не тільки від норм права, а й від усіх інших форм суспільних правил або норм поведінки. Ці два питання є темою даного розділу; третє, що є темою наступного, стосується найрізноманітніших значень і способів, у які можна вважати пов'язаними між собою норми права та мораль.