3. МОРАЛЬНІ ІДЕАЛИ ТА СОЦІАЛЬНА КРИТИКА

Моральне зобов'язання та обов'язок є основою суспільної моралі, але це ще не вся мораль. Однак перш ніж досліджувати інші форми, ми розглянемо один аргумент проти способу, в який ми схарактеризували моральне зобов'язання. Чотири критерії, які ми в попередньому параграфі застосували для того, щоб відрізнити моральне зобов'язання від інших форм суспільних норм або правил (значення, захист від навмисних змін, свідомий характер порушень моральних норм і особлива форма мораль­ного тиску), в якомусь сенсі формальні. Вони не посилаються безпосередньо ані на будь-який обов'язковий для моральних пра­вил чи норм зміст, ані навіть на призначення, яке вони мають виконувати в суспільному житті. Ми дійсно наполягали на то­му, що в усіх моральних кодексах, мабуть, можна знайти ту чи іншу форму заборони застосування насильства до людей або речей та вимоги правдивості, чесних ділових стосунків і дотри-

СПРАВЕДЛИВІСТЬ І МОРАЛЬ

мування обіцянок. Ці речі, які вважаються лише певними неза­перечними трюїзмами щодо людської природи та характеру фі­зичного світу, насправді можна розглядати як суттєві, якщо лю­ди мають постійно жити разом у тісній близькості. І тому було б дивно, якби правилам, що їх передбачають, скрізь не надавало­ся описаного нами морального значення й статусу. Ясна річ, що жертвування особистими інтересами, якого такі правила вима­гають, є ціною, яку треба платити в такому світі, як наш, за співіснування з іншими; а захист, який ці правила надають, є тим мінімумом, що робить це співіснування цінним для таких істот, як ми самі. Ці прості факти є, як ми доведемо в наступно­му розділі, стрижнем незаперечної істини в доктринах природ­ного права.

Багато моралістів бажали би внести до визначення мораль­ності ще один критерій, крім запропонованих нами чотирьох, — цей начебто такий очевидний зв'язок між мораллю та людськи­ми потребами й інтересами. Вони зробили б застереження, що визнавати за частину моралі можна лише те, що зможе витри­мати розумну критику з погляду людських інтересів і в такий спосіб довести, що посуває їх уперед (можливо, навіть у якийсь справедливий чи рівний спосіб) у суспільстві, правилами якого вони є. Дехто, мабуть, пішов би далі й відмовився б визнавати за мораль будь-який принцип чи норму поведінки, якщо користь від дій, яких вони вимагають, або утримування від дій не поши­рюється за межі конкретного суспільства — на всіх, хто сам хоче і здатний виконувати такі правила. Проте ми навмисне дотримуємося ширшого погляду на мораль, включаючи до неї всі суспільні правила та норми, які в практичному житті того чи іншого суспільства виявляють чотири згадані нами характе­рні ознаки. Деякі з них витримали б критику в світлі цих зап­ропонованих додаткових критеріїв, інші — ні, але, можливо, були б засуджені як нерозумні, неосвічені чи навіть варварські. Ми зробили це не лише тому, що важливість вживання слова «мора­льний» підтверджує це більш широке значення, а й тому, що дотримування більш вузьких поглядів, які виключають ці норми та правила, примусило б нас дуже нереалістично розмежувати елементи соціальної структури, що функціонують в однаковий спосіб у житті тих, хто живе за ними. До моральної заборони поведінки, яка фактично може не шкодити іншим, не тільки ста­вляться з такою самою повагою, як до заборони шкідливої пове­дінки; вона разом з вимогами більш виправданих з раціональної точки зору правил входить до складу соціальних оцінок харак­теру й разом з ними становить частину повсюдно визнаної ка-

178

23*

179

Х.Л.А.Харт. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВА

ртини життя, що ними, як очікується і насправді припускається, живуть окремі люди.

Утім, однаково правильним і важливим є те, що мораль міс­тить набагато більше, ніж зобов'язання та обов'язки, які визна­ються в практичному житті соціальних груп. Зобов'язання та обов'язок є лише основою моралі, хай навіть соціальної, й існу­ють форми моралі, які виходять за межі визнаної і схваленої всіма членами моралі окремих суспільств. Тут потребують ува­ги ще два аспекти моралі. По-перше, навіть у моралі окремого суспільства існують — поряд зі структурою примусових мора­льних зобов'язань і обов'язків та відносно ясних правил, що їх визначають, — певні моральні ідеали. Здійснення цих ідеалів, на відміну від обов'язку, вважається не за самозрозумілу річ, а за досягнення, що заслуговує на похвалу. Герой і святий — два крайніх типи тих, хто робить більше, ніж є їхнім обов'язком. Те, що вони роблять, не схоже на зобов'язання чи обов'язок, тобто щось, чого можна вимагати від них, і невиконання цього не вва­жається поганим або вартим осуду. Більш скромний щабель, аніж святий або герой, займають ті, хто, за визнанням суспільст­ва, заслуговує на похвалу завдяки своїм моральним якостям, виявляючи їх у повсякденному житті: мужності, милосердю, ще­дрості, терпінню чи цнотливості. Зв'язок між такими соціально визнаними ідеалами й позитивними якостями та первинними примусовими формами соціального зобов'язання й обов'язку ці­лком очевидний. Багато моральних достоїнств — це якості, що полягають у здатності й схильності до випередження обмеже­них вимог обов'язку, щось на кшталт турботи про інтереси ін­ших або принесення в жертву власних інтересів, якого він ви­магає. Прикладами цього є щедрість та милосердя. Інші моральні достоїнства — поміркованість, мужність або добросовісність — є в якомусь сенсі допоміжними: це якості характеру, які вияв­ляються у винятковій відданості обов'язку або в прагненні до суттєвих моральних ідеалів перед лицем особливої спокуси або небезпеки.

Інші галузі моралі різними способами виводять нас за межі, встановлені зобов'язаннями та ідеалами, визнаними в конкрет­них соціальних групах, до принципів та ідеалів, що застосовую­ться в моральній критиці самого суспільства; втім, навіть тут зберігаються важливі зв'язки з первісною соціальною формою моралі. Коли ми починаємо досліджувати визнану мораль на­шого чи будь-якого іншого суспільства, то завжди можемо знай­ти багато такого, що заслуговує на критику. У світлі наявних на даний момент знань ця мораль може видаватися надмірно реп-

180

СПРАВЕДЛИВІСТЬ І МОРАЛЬ

ресивною, жорстокою, забобонною чи неосвіченою. Вона може обмежувати свободу людини, зокрема в обговоренні та відправ­ленні релігії або в проведенні експериментів з різними форма­ми людського життя, навіть коли це забезпечує іншим лише зовсім незначні переваги. Понад усе мораль конкретного суспі­льства може поширювати свій захист від шкоди лише на його власних членів або навіть лише на певні класи, залишаючи клас рабів, або ілотів, у залежності від примх їхніх господарів. У цьо­му різновиді критики, яку (навіть якщо її можна було б відхили­ти), безперечно, було б визнано як «моральну», приховане припу­щення, що соціальні заходи, зокрема прийнята суспільством мораль, мають відповідати двом формальним умовам: раціона­льності та універсальності. Отож така критика має на увазі, по-перше, що соціальні заходи не повинні грунтуватися на думках, хибність яких можна довести, а по-друге, що захист від шкоди, який характерним чином забезпечує мораль, вимагаючи певних дій або утримання віддій, має поширюватися принаймні на всіх, хто здатний і сам бажає дотримуватися таких обмежень. Отже, моральна критика суспільства, що зберігається в таких гаслах, як свобода, братерство, рівність і прагнення до щастя, набуває свого морального характеру завдяки тій обставині, що вона сприяє реформам — чи то заради певної цінності або комбінації цінно­стей, вже визнаних (хоча, можливо, невідповідною мірою) всією сучасною суспільною мораллю, чи то заради якогось їхнього варіанта, вдосконаленого й розширеного так, щоб відповідати обом вимогам — раціональності та універсальності.

Звичайно, з того факту, що критика прийнятої моралі або інших соціальних заходів заради свободи чи рівності сама виз­нається за моральну, не випливає, що відхилення її заради інших цінностей не може бути також моральним. Звинувачення в об­меженні свободи можна спростувати твердженням, що жертву­вання свободою заради соціальної або економічної рівності чи безпеки само є виправданим. Такі відмінності в значенні, що надається різним моральним цінностям, можуть виявитися неп­римиренними. Вони можуть бути рівнозначні радикально відмі­нним ідейним концепціям суспільства та являти собою мораль­ні засади протилежних політичних партій. Одним з великих виправдань демократії є те, що вона дозволяє експериментуван­ня та неостаточний вибір між такими альтернативами.

Нарешті, не кожне поширення моралі за межі зобов'язань та ідеалів, повсюдно визнаних у тому чи іншому суспільстві, має обов'язково набирати форми соціальної критики. Важливо па­м'ятати, що моральність має свій приватний аспект, який вияв-

181

Х.Л.А.Харт. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВА

ляється у визнанні людиною ідеалів, які їй не треба ані поділяти з іншими, ані розглядати як джерело критики інших, тим більше суспільства загалом. Життя може керуватися прагненням до героїчних, романтичних, естетичних чи наукових ідеалів або — менш приємно — до умертвіння плоті. Тут також можна було б заперечити, що коли ми говоримо про моральність, то робимо це тому, що цінності, до яких прагнуть люди, принаймні аналогічні деяким із цінностей, визнаних мораллю їхнього власного суспі­льства. Однак ця аналогія, безперечно, стосується не змісту, а форми та функцій, бо такі ідеали відіграють у житті окремих людей таку саму роль, яку мораль відіграє в суспільстві. Вони вважаються надзвичайно важливими, тож прагнення до них від­чувається як обов'язок, якому мають приноситися в жертву ін­ші інтереси чи бажання. Хоча перетворення можливі, ідея мож­ливості засвоєння, зміни чи скасування таких ідеалів через свідомий вибір є химерною. І, нарешті, відхилення від таких іде­алів «караються» тими самими свідомістю, почуттям провини й докорами сумління, до яких насамперед апелює суспільна мо­раль.

182