2. МІНІМАЛЬНИЙ ЗМІСТ ПРИРОДНОГО ПРАВА

Розглядаючи сформульовані нами прості трюїзми та їхній зв'язок з правом і мораллю, важливо зазначити, що в кожному

190

випадку наведені факти пропонують якусь підставу, чому, вихо­дячи з того, що виживання є метою, право та мораль повинні мати якийсь особливий зміст. Загальна форма аргументації по­лягає в тому, що без такого змісту закони та моральні засади не могли б сприяти мінімальній меті виживання, яку люди мають, об'єднуючись один з одним. За відсутності такого змісту люди, такі як вони є, не мали би підстави добровільно підкорятися будь-яким правилам; а без мінімуму добровільного сприяння з боку тих, хто вважає в своїх інтересах підкорятися правилам і підтримувати їх, було б неможливо примушувати інших, котрі не хочуть виконувати їх добровільно. Важливо наголосити на ви­разно раціональному зв'язку між природними фактами та зміс­том правових і моральних норм у цьому підході, тому що дослі­дження цілком різних форм зв'язку між природними фактами й правовими чи моральними нормами є водночас можливим і ва­жливим. Отже, все ще молоді науки психологія та соціологія можуть виявити чи, можливо, вже навіть виявили, що доки не задовільнено певні фізичні, психологічні чи економічні умови, наприклад, доки маленькі діти не нагодовані та не виховані в сім'ї, не можна запровадити жодної системи законів чи мораль­ного кодексу, або що лише ті закони можуть успішно функціо­нувати, які відповідають певному типові. Посередниками для та­ких зв'язків між природними умовами та системами правил не є підстави, бо вони не встановлюють зв'язків між існуванням певних правил і свідомих цілей чи замірів тих, кому ці правила належать. Можна довести, що годування в ранньому дитинстві є необхідною умовою чи навіть причиною розробки або збере­ження населенням якогось морального чи правового кодексу, але воно не є підставою для таких дій. Такі причинні зв'язки, звичайно, не суперечать зв'язкам, що грунтуються на замірах чи свідомих цілях; вони дійсно можуть вважатися більш важливи­ми чи фундаментальними, ніж ці останні, бо насправді можуть пояснити, чому люди мають ці свідомі цілі чи заміри, які приро­дне право вважає за свої вихідні пункти. Причинні пояснення цього типу не грунтуються на трюїзмах, а їхніми посередниками не є свідомі цілі чи заміри. Для соціології або психології, як і для інших наук, вони мають бути встановлені за допомогою методів узагальнення й теорії, що базуються на спостереженні та, де це можливо, — на експериментах. Тому такі зв'язки належать до іншого типу, ніж ті, що пов'язують зміст певних правових і мора­льних норм з фактами, викладеними в наступних трюїзмах.

(1) Людська вразливість. Спільні вимоги права та моралі полягають здебільшого не в активних послугах, які мають нада-

191

Х.Л.А.Харт. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВА

ЗАКОНИ ТА МОРАЛЬ

ватися, а в утримуванні від дій, яке формулюється звичайно в негативній формі заборон. Найважливішими для суспільного жи­ття серед них є ті, що обмежують застосування насильства шля­хом вбивства чи заподіяння тілесних ушкоджень. Головну озна­ку таких правил можна висловити в запитанні: якби не було цих правил, який сенс для таких істот, як ми, мало б існування будь-яких інших правил? Переконливість цього риторичного за­питання грунтується на тому факті, що люди одночасно схильні іноді до фізичних нападів і зазвичай не захищені від них. Про­те хоча це й трюїзм, він не є аксіомою, бо могло чи може колись бути й інакше. Існують види тварин, фізична будова яких (вклю­чаючи екзоскелети чи панцир) робить їх фактично захищеними від нападу інших членів їхнього виду і тварин, що не мають органів для такого нападу. Якби людям судилося втратити свою незахищеність від інших, зникла б одна очевидна підстава для найхарактернішого положення права та моралі: не вбий.

(2) Приблизна рівність. Люди відрізняються один від одно­го фізичною силою, спритністю, а надто інтелектуальними здіб­ностями. Однак чи не найважливішим фактом для розуміння різноманітних форм права й моралі є те, що жодна людина не є настільки сильнішою від інших, що здатна без сторонньої допо­моги панувати над ними чи підкоряти їх довше, ніж протягом якогось короткого періоду. Навіть найсильніший мусить інколи спати, а під час сну він тимчасово втрачає свою перевагу. Цей факт приблизної рівності більше, ніж будь-який інший, робить очевидною необхідність системи взаємного утримування віддій та компромісів, яка є основою як для правових, так і для мораль­них зобов'язань. Суспільне життя з його правилами, що вимага­ють такого утримування від дій, інколи здається нудним; але воно принаймні менш небезпечне, менш жорстоке й менш коро­тке, ніж життя за необмеженої агресії для істот, приблизно рів­них таким чином. З цим, звичайно, цілком узгоджується й є таким самим трюїзмом той факт, що коли таку систему утриму­вання від дій установлено, завжди знайдуться ті, хто захоче ви­користовувати її в своїх інтересах, водночас живучи під її захи­стом і порушуючи її обмеження. Це, як ми побачимо далі, насправді один із природних фактів, який робить необхідним крок від просто моральних до організованих, правових форм контролю. Однак справа могла б стояти й інакше. Замість при­близної рівності могли б існувати певні люди, безмірно сильні­ші за інших і більш здатні обходитися без решти — чи то завдя­ки тому, що вони набагато вищі за наявний пересічний рівень, чи то завдяки тому, що більшість набагато нижча за нього. Такі

192

виняткові люди могли б багато здобути агресією та мало вигра­ти від взаємного утримування від дій або компромісу з іншими. Але нам немає потреби вдаватися до фантазій про велетнів серед пігмеїв, щоб зрозуміти кардинальну важливість факту при­близної рівності, бо її краще ілюструють факти міжнародного життя, де між державами існує (або існувала) велика значна непорівнянність у силі та незахищеності. Як ми далі побачимо, ця нерівність між одиницями міжнародного права є однією з обставин, що надали йому характеру, такого відмінного від внут­рішньодержавного права, й обмежили його сферу дії як органі­зованої примусової системи.

193

Обмежений альтруїзм. Люди — не дияволи, охоплені

бажанням винищувати один одного, і демонстрацію того, що з

погляду скромної мети виживання основні норми права та мора­

лі є необхідністю, не можна ототожнювати з хибною думкою

про переважний егоїзм людей і відсутність у них безкорисливої

зацікавленості у виживанні та добробуті їхніх товаришів. Але

якщо люди не дияволи, вони також не янголи, і та обставина, що

вони є чимось середнім між цими двома крайнощами, робить

систему взаємного утримування від дій і необхідною, і можли­

вою. Для янголів, які ніколи не відчувають спокуси шкодити

іншим, правила, що вимагають утримуватися віддій, були б непо­

трібні. Для дияволів, схильних знищувати без огляду на власні

інтереси, вони були б неможливі. За існуючих обставин людсь­

кий альтруїзм має певні межі та проявляється періодично, а

тенденції до агресії є досить частими, аби за відсутності контро­

лю мати фатальні наслідки для суспільного життя.

Обмежені ресурси. Це просто випадковий факт, що лю­

дям потрібні їжа, одяг і притулок, що все це не існує в готовому

вигляді й необмеженій кількості, а є дефіцитним, має вирощува­

тися чи здобуватися у природи або будуватися тяжкою працею

людей. Самі ці обставини роблять необхідною певну мінімаль­

ну форму інституту власності (хоча й не обов'язково індивідуа­

льної власності) та якесь чітке правило, що вимагає поваги до

неї. Найпростіші форми власності можна побачити в правилах,

які не дозволяють нікому, крім «власників», входити, користува­

тися землею, брати матеріальні речі чи користуватися ними.

Якщо має вирости врожай, землю треба захистити відневпоря-

дкованого доступу, а врожай — від розкрадання іншими в пері­

од між його дозріванням і збиранням чи споживанням. У всі

часи й скрізь саме життя залежить від цих мінімальних утриму­

вань віддій. З іншого боку, в цьому відношенні все могло бути

й інакше, ніж воно є. Людський організм міг бути побудований,

25 — Концепція права

Х.Л.А.Харт. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВА

ЗАКОНИ ТА МОРАЛЬ

25*

як рослини, здатні здобувати їжу з повітря, або необхідне йому могло рости без оброблення землі в необмеженій кількості.

Правила, які ми досі обговорювали, є статичними правила­ми в тому сенсі, що зобов'язання, які вони накладають, та сферу дії цих зобов'язань не можуть змінювати окремі люди. Однак розподіл праці, який мусять розвивати навіть щонайменші гру­пи заради належного постачання, зумовлює потребу в динамі­чних правилах — в тому сенсі, що вони дають змогу людям створювати зобов'язання та змінювати сферу їхньої дії. Серед них є правила, які дозволяють людям передавати, обмінювати або продавати свою продукцію, бо ці операції передбачають мо­жливість зміни сфери дії тих первинних прав і зобов'язань, які визначають найпростішу форму власності. Той самий немину­чий розподіл праці та постійна потреба в кооперації також є факторами, які роблять необхідними в суспільному житті інші форми динамічних правил, тобто таких, що створюють зобов'яза­ння. Ці правила забезпечують визнання обіцянок як одного з джерел зобов'язання. Даний механізм надає людям право за допомогою слів, усно чи письмово, робити себе самих такими, які підлягають відповідальності чи покаранню за невиконання пев­них обумовлених дій. Там, де альтруїзм необмежений, потрібна якась постійна процедура для таких самообмежуючих дій, щоб створити мінімальну форму довіри в майбутній поведінці ін­ших та забезпечити можливість прогнозування, потрібну для спі­впраці. Найочевиднішою така необхідність буде там, де предме­том обміну чи спільного планування є взаємні послуги, а також скрізь, де товари для обміну чи продажу не є одночасно або безпосередньо доступними.

(5) Обмежене розуміння та сила волі. Обставини, які роб­лять правила поваги до людей, власності та обіцянок необхідни­ми в суспільному житті, є простими, а взаємна користь від цих правил — очевидною. Більшість людей здатна розуміти їх і же­ртвувати безпосередніми короткочасними інтересами, чого ви­магає підкорення таким правилам. їхня покора може мати най­різноманітніші мотиви: одні виходять із розсудливого розрахунку, що жертва варта прибутків, інші — з безкорисливої зацікавле­ності в благополуччі інших, треті — переконані в тому, що правила як такі гідні поваги, і бачать свої ідеали у відданості ним. З іншого боку, ані розуміння довгочасних інтересів, ані си­ла волі або великодушність, від яких залежить дійовість цих різноманітних мотивів, не розподіляються серед усіх однаково. Усі люди інколи відчувають спокусу віддати перевагу своїм вла­сним негайним інтересам, і за відсутності спеціального механі-

194

зму їхнього виявлення та покарання багато хто піддавався б цій спокусі. Безсумнівно, переваги взаємного утримування віддій такі відчутні, що кількість і сила тих, хто добровільно сприяв би тій чи іншій примусовій системі, будуть, як правило, більшими, ніж будь-яка можлива комбінація правопорушників. Проте за винятком дуже малих, тісно пов'язаних суспільств підкорення системі заборон було б безрозсудством, якби не існувало меха­нізму обмеження тих, хто намагатиметься здобути переваги з цієї системи, не підкоряючись накладеним нею зобов'язанням. Тому «санкції» потрібні не як звичайна спонука до покори, а як гарантія того, що ті, хто добровільно підкориться, не будуть принесені в жертву тим, хто цього не зробить. Без такої гаран­тії підкорення було би пов'язане з великим ризиком зазнати краху. Зважаючи на цю постійну загрозу здоровий глузд вима­гає добровільного співробітництва в примусовій системі.

Треба зауважити, що той самий природний факт приблизної рівності між людьми має вирішальне значення для ефективнос­ті організованих санкцій. Якби деякі люди були набагато могу­тніші від інших, а отже, не залежали від їхнього утримування від дій, сила правопорушників могла б перевищувати силу прихи­льників закону й порядку. Зважаючи на таку нерівність засто­сування санкцій не могло б бути успішним і спричинилося б до небезпеки, принаймні такої ж великої, як та, якій вони були при­значені покласти край. За цих обставин замість суспільного життя на основі системи взаємного утримування від дій, з лише періодичним застосуванням сили проти меншості правопоруш­ників, єдиною життєздатною системою була б така, де слабкий підкоряється сильному на його умовах і живе під його «захис­том». Через нестачу ресурсів це призвело б до виникнення великої кількості конфліктуючих силових осередків, кожний з яких групувався б навколо своєї «сильної людини». Вони могли б періодично воювати між собою, хоча природний мотив ризику поразки, на який завжди треба зважати, міг би гарантувати якийсь вимушений мир. У цьому разі могли б прийматися якісь прави­ла для врегулювання проблем, з приводу яких «сили» не бажа­ють битися. Нам знову-таки не треба вдаватися до химерних понять пігмеїв і велетнів, щоб зрозуміти просту логіку прибли­зної рівності та її значення для права. Міжнародна арена, де відповідні складники мали величезну різницю в силі, надає до­статньо прикладів. Сторіччя нерівності між державами мали на­слідком систему, в якій організовані санкції були неможливи­ми, а право обмежувалося питаннями, що не торкалися «суттєвих» проблем. Наскільки ядерна зброя, якщо вона буде доступною

195

Х.Л.А.Харт. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВА

всім, відновить рівновагу сил І зробить форми контролю більш схожими на внутрішньодержавне кримінальне право, ще невідомо. Розглянуті нами прості трюїзми не лише виявляють стри­жень здорового глузду в доктрині природного права. Вони сут­тєво важливі для розуміння права й моралі та пояснюють, чому визначення їхніх основних форм за допомогою чисто формаль­них термінів, без зв'язку з будь-яким специфічним змістом чи соціальними потребами, виявилося таким неслушним. Можли­во, найбільшою користю для юриспруденції з цього погляду є можливість уникнути певної хибної дихотомії, що нерідко зап­лутує обговорення характеристик права. Так, наприклад, тради­ційне запитання, чи мусить кожна правова система передбача­ти правові санкції, можна сформулювати більш оригінально й зрозуміло, коли ми маємо в своєму розпорядженні точку зору на речі, репрезентовану цією простою версією природного пра­ва. Нам більше не треба буде обирати між двома недоречними альтернативами, які часто вважають за вичерпні: з одного боку, твердженням, що цього вимагає «саме» значення слів «право» або «правова система», а з іншого — твердженням, що це «прос­то факт», що більшість правових систем передбачає правові са­нкції. Жодна з цих альтернатив не є задовільною. Не існує встановлених принципів, які забороняли б застосування слова «право» до систем, де немає централізованих санкцій, і є всі підстави застосовувати (хоча це й не обов'язково) зворот «між­народне право» до системи, яка не має жодної з них. З іншого боку, нам треба визначити місце, яке правові санкції мають зай­мати у внутрішньому праві країни, щоб її правова система задо­вольняла мінімальні цілі істот, створених так, як створені люди. Ми можемо стверджувати, виходячи з контексту природних об­ставин і цілей, які роблять правові санкції у внутрішньодержав­ній системі можливими і необхідними, що це є природною пот­ребою] і певний подібний зворот необхідний також для встановлення статусу мінімальних форм захисту людей, власно­сті та обіцянок, які так само є обов'язковими прикметами внут­рішньодержавного права. Саме в такій формі ми мали б відпо­вісти на позитивістський тезис «право може мати будь-який зміст». Адже неабияке значення має та істина, що для адекват­ної характеристики не лише права, а й багатьох інших соціаль­них інститутів, поряд з дефініціями та звичайними констатація-ми факту, треба залишити місце і для тверджень третьої категорії, чия точність залежить від людей і світу, в якому вони живуть, зберігаючи свої найхарактерніші риси.

196

ЗАКОНИ ТА МОРАЛЬ