Глава 10 СТОРОНИ

Стаття 102. Позивач i вiдповiдач

Сторонами в цивiльному процесi є позивач та вiдпо-

вiдач.

Сторонами можуть бути громадяни, а також державнi

пiдприємства, установи, органiзацiї, колгоспи, iншi коо-

перативнi органiзацiї, їх об'єднання, iншi громадськi ор-

ганiзацiї, що користуються правами юридичної особи.

(Стаття 102 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом. ПВР

Лi 1461-10 вiд 23.01.81)

1. Коментована стаття визначає склад сторiн у цивiль-

ному процесi, якими є позивач i вiдповiдач. Сторонами

можуть бути громадяни, а також юридичнi особи. Сторо-

ни - це особи, чий спiр про право суд повинен вирiшити,

а тому поняття сторiн пов'язане з поняттям суб'єктiв

спору про право, пiдвiдомчого суду.

iснує думка, що сторони - це суб'єкти спiрних матерi-

альних правовiдносин, що є предметом судового розгляду

в цивiльнiй справi. Разом з тим особи, котрi виступають

як сторони, не обов'язково повиннi бути учасниками ма-

терiальних правовiдносин, з яких виник спiр. Нерiдко

мають мiсце випадки, коли суд, розглянувши справу, вста-

новлює, що позивачевi не належить право, на яке вiн пре-

тендує, а вiдповiдач не повинен вiдповiдати за позовом.

Отже, визначення сторони з урахуванням суб'єктної стру-

ктури матерiальних правовiдносин не досить обгрунтова-

не, оскiльки поняття сторони в цивiльному процесi ширша

вiд поняття сторони в матерiальних правовiдносинах. Ре-

гламентацiя правового статусу сторiн не пов'язана з мате-

рiальними правовiдносинами. Бiльше того, для визначен-

ня сторiн наявнiсть таких вiдносин взагалi не має значен-

ня, оскiльки на момент порушення цивiльної справи, при

пiдготовцi справи до судового розгляду i навiть при судо-

вому розглядi їх iснування тiльки передбачається.

2. У кожнiй цивiльнiй справi завжди є двi сторони:

позивач i вiдповiдач. Позивач - це особа, яка звернулася

до суду за захистом свого порушеного чи оспорюваного

права або охоронюваного законом iнтересу. Незважаючи

на те, що в передбачених законом випадках справа може

бути порушена не лише позивачем на захист його прав,

194

але й прокурором, органами державного управлiння та

мiсцевого самоврядування, профспiлками, пiдприємства-

ми, установами, органiзацiями, їх об'єднаннями, iншими

громадськими органiзацiями, громадянином, позивачем

завжди є громадянин або юридична особа, на захист прав

яких порушено цивiльну справу (ст.ст. 5, 118, 121 ЩiК).

Вiдповiдач - це особа, до якої пред'являється позов

про захист суб'єктивних нрав чи охоронюваних законом

iнтересiв.

Оскiльки сторони - це особи, спiр мiж якими суд по-

винен розв'язати, то й цивiльний процес може виникнути

лише при наявностi двох сторiн (позивача та вiдповiда-

ча). Коли позивач и]е називає вiдповiдача, який порушив

його право, процес не може виникнути. Позивач i вiдповi-

дач, так би мовиту, персонiфiкують цивiльну справу. Згi-

дно зi ст. 137 ДЦК позовна заява повинна мiстити точне

найменування позивача i вiдповiдача, їх мiсце проживан-

ня або знаходження, змiст позовних вимог. Якщо пози-

вач чи ВiДПОВiДАЧ вибувають iз процесу i процесуальне

правонаступництi'ф неможливе, то справа не пiдлягає роз-

гляду в судах (п. ^ ст. 227 ЦПК).

Наявнiсть спору про право цивiльне мiж сторонами

означає те, що сторони стають носiями протилежних юри-

дичних iнтересiв, а це має практичне значення для визна-

чення правового стану сторiн; Данi iнтереси можна оха-

рактеризувати як намагання сторiн дiстати певнi блага

шляхом судового пiдтвердження наявностi вiдповiдних

прав чи вiдсутностi вiдповiдних обов'язкiв, а також отри-

мання рiшення певного змiсту.

Юридична заiнтересованiсть сторiн структурована.

Розрiзняють матерiально-правову i процесуальну заiнте-

ресованiсть позивача та вiдповiдача. Перша виявляється

у прагненнi здобути те благо, яке дасть позивачевi судове

рiшення (надбання суб'єктивного права, припинення пра-

вовiдносин тощо), у бажаннi вiдповiдача отримати судове

рiшення про вiдсутнiсть у нього якихось зобов'язань пе-

ред позивачем (передати речi, здiйснити дiю, не пов'язану

з передачею майна тощо). Процесуальна заiнтересованiсть

сторiн виявляється у прагненнi отримати рiшення про

задоволення позову (для позивача) або про вiдмову у по-

зовi (для вiдповiдача). Таким чином, за характером юри-

дична заiнтересованiсть позивача i вiдповiдача однотип-

на, а за змiстом - рiзна, оскiльки iнтереси позивача i

195

вiдповiдача взаємовиключнi. У цiлому ж її можна охара-

ктеризувати як заiнтересованiсть, що має особистий хара-

ктер.

Юридична заiнтересованiсть сторiн вiдрiзняється вiд

заiнтересованостi прокурора, органiв державного управ-

лiння та мiсцевого самоврядування, профспiлок, пiдпри-

ємств, установ, органiзацiй, громадян, котрi, як i сторони, є

особами, якi беруть участь у справi, i можуть вiдповiдно

до ст. 5 ЦПК звертатися до суду за захистом прав та

iнтересiв iнших осiб. Заiнтересованiсть цих осiб має лише

процесуальний, а не особистий (матерiально-правовий)

характер.

Правильне визначення поняття сторiн у цивiльному

процесi та їх правового стану є обов'язковою передумо-

вою винесення законних та обгрунтованих судових рi-

шень.

Стаття 103. Процесуальнi права сторiн

Сторони користуються рiвними процесуальними пра-

вами. Крiм прав, зазначених у статтi 99 цього Кодексу,

позивач вправi протягом усього часу розгляду справи

по сутi змiнити пiдставу або предмет позову, збiльшити

або зменшити розмiр позовних вимог або вiдмовитися

вiд позову.

Вiдповiдач має право визнати позов повнiстю або ча-

стково.

Сторони можуть закiнчити справу мировою угодою в

усякiй стадiї процесу, вимагати виконання рiшення,

ухвали, постанови суду.

Особи, якi беруть участь у справах, що виникають з

адмiнiстративно-правових вiдносин, i в справах окре-

мого провадження, користуються правами i несуть обо-

в'язки сторiн за винятками, передбаченими главами 29-

39 цього Кодексу.

Суд не приймає вiдмови вiд позову, визнання позову

вiдповiдачем i не затверджує мирової угоди сторiн, якщо

цi дiї суперечать законовi або порушують чиї-небудь пра-

ва i охоронюванi законом iнтереси.

1. Цивiльне процесуальне законодавство дає сторонам

широкi процесуальнi права i покладає на них певнi обо-

в'язки.

196

Сторони як особи, котрi беруть участь у справi, мають

права, передбаченi ст. 99 ЦПК. Стаття 103 ЦПК передбачає

процесуальнi права, якими надiленi тiльки сторони. Вiд-

повiдно до названої статтi позивач має право протягом

усього часу розгляду справи змiнити пiдставу або предмет

позову, збiльшити або зменшити розмiр позовних вимог чи

вiдмовитися вiд позову. Вiдповiдач має право визнати по-

зов повнiстю або частково. Сторони можуть закiнчити спра-

ву мировою угодою в будь-якiй стадiї процесу, а також

вимагати виконання рiшення, ухвали, постанови суду.

Процесуальнi права сторiн рiзноманiтнi, i тому доцiль-

но згрупувати їх за змiстом таким чином:

- права, пов'язанi з безпосередньою участю сторiн

у справi;

- права, пов'язанi iз самостiйним визначенням об-

сягу захисту своїх прав та iнтересiв;

- права, пов'язанi з використанням процесуаль-

них засобiв захисту;

- права сторiн, пов'язанi з перевiркою законностi

та обгрунтованостi судового рiшення.

Сторони несуть i обов'язки. Так, у сферi доказування

кожна сторона повинна довести тi обставини, на якi вона

посилається') як на пiдставу своїх вимог i заперечень (ст.

ЗО ЦПК). У iйправi про стягнення коштiв на утримання

(алiменти) н.i вiдповiдача покладено обов'язок з'явитися

в суд, якщо оствпщй визнає це необхiдним (ст. 174 ЦПК).

Особа, яка просить викликати свiдка, повинна вказати його

прiзвище, iм'я, по батьковi, мiсце проживання та обстави-

ни, якi вiн може пiдтвердити (ст. 43 ЦПК). Такий самий

обов'язок покладено на сторони, коли вони подають кло-

потання суду про вимогу отримання вiд iнших осiб пись-

мових i речових доказiв (ст.ст. 47, 53 ЦПК).

2. Вiдповiдно до закону сторони користуються рiвни-

ми процесуальними правами. Проте така можливiсть не

означає, що сторони користуються тiльки однаковими

правами. Рiвноправнiсть сторiн полягає у рiвних можли-

востях використовувати процесуальнi засоби захисту.

Позивач має право змiнити пiдстави чи предмет позову,

збiльшити чи зменшити розмiр своїх позовних вимог

i взагалi вiдмовитися вiд позову. Вiдповiдач, природно,

таких прав не має,' але у нього є специфiчнi права: вiн

може визнати позов повнiстю чи частково, заявити зу-

стрiчний позов тощо.

197

^iЙiй.ii;^.!

3. Маючи процесуальнi права, сторони зобов'язанi сум-

лiнно ними користуватися (ст. 99 ЦПК). На сторону, яка

заявила безпiдставний позов або розпочала безпiдставний

спiр проти позову, або систематично протидiяла правиль-

ному i швидкому розгляду та вирiшенню справи, суд може

покласти сплату винагороди на користь iншої сторони за

фактичну втрату робочого часу вiдповiдно до середнього

заробiтку, але не бiльше нiж 5% вiд задоволеної частини

позовної вимоги. Причому сплата винагороди може бути

присуджена також тiй сторонi, на користь якої виносить-

ся рiшення (ст. 77 ЦПК).

Стаття 104. Участь у справi кiлькох позивачiв

. або вiдповiдачiв

Позов може бути пред'явлений спiльно кiлькома по-

зивачами або до кiлькох вiдповiдачiв. Кожний з пози-

вачiв або вiдповiдачiв щодо другої сторони виступає в

процесi самостiйно.

Спiвучасники можуть доручити вести справу одному

iз спiвучасникiв, якщо вiн не є особою, вказаною в пун-

ктах 1 i 2 статтi 116 цього Кодексу.

Особа, в iнтересах якої розпочато справу за заявою

прокурора, органу державного управлiння, профспiлки,

державного пiдприємства, установи, органiзацiї, колго-

спу, iншої кооперативної органiзацiї, їх об'єднання, iн-

шої громадської органiзацiї або окремого громадянина

(пункти 2 i 3 статтi 5 цього Кодексу), повiдомляється

судом про це, i вона може взяти участь у процесi як

позивач поряд з особою, яка подала заяву.

(Стаття 104 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81)

1. Стаття 104 ЦПК визначає загальнi засади процесуа-

льної спiвучастi, передбачаючи, що позов може бути пода-

ний спiльно кiлькома позивачами або до кiлькох вiдповi-

дачiв. Кожний iз позивачiв або вiдповiдачiв щодо iншої

сторони виступає у процесi самостiйно.

Для визначення сутi процесуальної спiвучастi мають

значення також ст.ст. 208, 144 ЦПК. Згiдно зi ст. 208

ЦПК суд при винесеннi рiшення на користь кiлькох по-

зивачiв або проти кiлькох вiдповiдачiв повинен зазначи-

ти, в якiй частинi рiшення стосується кожного з них, або

вказати, що вiдповiдальнiсть чи право стягнення е солiда-

198

рним. Вiдповiдно до ст. 144 ЦПК суддя має право поста-

^новити ухвалу про об'єднання в одне провадження кiль-

кох однорiдних позовних вимог за позовами одного й того

' самого позивача до того самого вiдповiдача чи до рiзних

вiдповiдачiв або за позовами рiзних позивачiв до одного

й того ж самого вiдповiдача.

Систематичне тлумачення названих та iнших статей

ЦПК дозволяє дати характеристику спiвучастi.

Так, конститутивною ознакою процесуальної спiвучас-

тi е множиннiсть осiб на сторонi позивача або вiдповiда-

ча. До речi, на початковому етапi дослiдження проблем

спiвучастi у цивiльному процесi остання визначалася як

множиннiсть осiб на сторонi позивача чи вiдповiдача, як

участь в одному й тому самому процесi кiлькох позивачiв

або кiлькох вiдповiдачiв (Юдельсон К.С. Советский гра-

жданский процесе.- М" 1956.- С. 65; Советское граж-

данское процесуальнеє право.- М" 1957.- С. 71).

Для спiвуч.'ф^i характерна також множиннiсть осiб на

сторонi позивачi при якiй право вимоги кожного iз спiв-

позивачiв є самостiйним, тобто право вимоги одного пози-

вача iснує поряiвиз правом вимоги iншого, так само, як i

обов'язок вiдповiдати за позовом одного вiдповiдача не

виключає обов'язку вiдповiдати за позовом iншого. Тому

важливою ознакою спiвучастi є й наявнiсть у декiлькох

позивачiв чи вiдповiдачiв у справi однакових за спрямо-

ванiстю матерiально-правових вимог чи юридичних обо-

в'язкiв. Ця ознака дає змогу вiдрiзнити процесуальну спiв-

участь вiд iнших видiв множинностi осiб у цивiльному

процесi - вiд участi у справi третiх осiб, другого i додат-

кових вiдповiдачiв, коли не утворюється процесуальна

спiвучасть.

Нарештi, ознакою процесуальної спiвучастi є й те, що

вона можлива тiльки за умов, коли вимоги кiлькох по-

зивачiв чи вимоги до кiлькох вiдповiдачiв заявленi для

спiльного розгляду в одному провадженнi в момент пору-

шення справи або коли суддя цри пiдготовцi справи до

судового розгляду об'єднує для розгляду в одному прова-

дженнi кiлька однорiдних позовних заяв до одного й того

ж самого чи до рiзних вiдповiдачiв за позовом рiзних

позивачiв до одного й того ж самого вiдповiдача, або коли

у випадках, передбачених законом, суд притягне до спра-

ви спiвучасникiв.

199

2. Залежно вiд того, на чиєму боцi виникає спiвучасть,

вона подiляється на активну, пасивну та змiшану,      у

Якщо у справi беруть участь кiлька позивачiв i один

вiдповiдач, то це активна спiвучасть.

У тих випадках, коли у справi кiлька вiдповiдачiв i

один позивач, спiвучасть е пасивною {БЮЛ. Верхов. Суда

СССР.- 1988.- № 4- С. 36).

Змiшана спiвучасть має мiсце лише тодi, коли на сто-

ронi позивача i вiдповiдача виступає група осiб з протиле-

жними iнтересами. (Бюл. Верхов. Суда СССР.- 1987.-

№ 6.- С. 28).

Деякi автори вважають, що така класифiкацiя спiв-

участi вiдбиває суто формальну ознаку, не призводить до

певних матерiальних або процесуальних наслiдкiв, а тому

,не має i практичного значення (Курс советского граждан-,,

ского процесуального права.- М" 1981.- Т.1.- С. 254,

255.) Це спiрне твердження. Особливiсть активної про-

цесуальної спiвучастi полягає в тому, що вона, як правило,

можлива тiльки з iнiцiативи спiвпозивачiв. Можливих

спiвпозивачiв у справi суд повинен повiдомляти про те,

що у провадженнi суду знаходиться конкретна цивiльна

справа, в яку вони можуть вступити як спiвпозивачi. При-

тягнення до справи спiвпозивачiв без урахування їхньої

думки суперечить закону та принципу диспозитивностi.

Активна спiвучасть специфiчна ще й тому, що всiх

спiвпозивачiв обов'язково об'єднує спiльнiсть матерiаль-

но-правових iнтересiв щодо вiдповiдача.

Особливiстю пасивної спiвучастi е те, що вона можлива

як з iнiцiативи позивача (позивачiв), так i з iнiцiативи

суду, який може притягнути особу як спiввiдповiдача для

участi у справi. Наприклад, за позовом Тищенка до Жар-

кова про вiдшкодування збиткiв, заподiяних його авто-

мобiлю внаслiдок наїзду мотоцикла, яким керував вiдпо-

вiдач, до участi у справi як спiввiдповiдача судова колегiя

в цивiльних справах Луганського обласного суду притяг-

ла батька Жаркова, на iм'я якого було зареєстровано мо-

тоцикл. Позов був задоволений, i заподiянi збитки стяг-

ненi з обох вiдповiдачiв. У касацiйнiй скарзi батько Жа-

ркова послався на те, що вiн необгрунтоване притягнутий

до справи як спiввiдповiдач. Судова колегiя у цивiльних

справах Верховного Суду України касацiйну скаргу за-

лишила без задоволення i в ухвалi вказала, що при запо-

дiяннi шкоди джерелом пiдвищеної небезпеки, що вибу-

200                            .

ло з володiння власника, але при наявностi його вини

вiдповiдальнiсть за вчинений збиток суд може покласти

як на особу, яка використовувала це джерело, так i на

його власника. Батько Жаркова не заперечував того, що

справдi не забезпечив надiйного зберiгання мотоцикла, а

це дало його синовi можливiсть безконтрольно ним ко-

ристуватися. За таких обставин власника джерела пiдви-

щеної небезпеки правильно притягнуто поряд iз сином

до вiдповiдальностi (Рад. право.- 1982.- № 7.- С. 71).

3. Практичне значення має подiл спiвучастi на обов'я-

зкову (необхiдну) i факультативну (можливу, допустиму).

При обов'язковiй спiвучастi окремий розгляд кiлькох

вимог неможливий, оскiльки без вирiшення питання про

право (обов'язок) одного iз спiвучасникiв неможливо ви-

знати права (обов'язки) iнших спiвучасникiв i правильно

вирiшити справу.

Обов'язкова спiвучасть може бути, наприклад, у спра-

вах за позовом про звiльнення майна вiд арешту (про

виключення з опису). У пунктi 4 постанови Пленуму Вер-

ховного Суду України вiд 27.08.1976 р. № б <Про судову

практику в справах про виключення майна з опису> вка-

зано, що вiдповiдачами в справi суд притягує боржника,

особу, в iнтересах якої накладено арешт на майно, i в разi

необхiдностi - особу, якiй передано майно, якщо воно

було реалiзоване.

У тих випадках, коли опис проводиться для забезпечен-

ня конфiскацiї чи стягнення майна на користь держави,

як вiдповiдач притягується вiдповiдна державна податко-

ва адмiнiстрацiя. (Цивiльний кодекс. Цивiльний проце-

суальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховно-

го Суду України в цивiльних справах.- К" 1999.- С. 272).

Згiдно з п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 31.03.1995 р. № 4 <Про судову практику в

справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шко-

ди> при вирiшеннi спорiв про вiдшкодування моральної

шкоди, заподiяної особi поширенням вiдомостей, якi не

вiдповiдають дiйсностi i порочать її честь i гiднiсть та

дiлову репутацiю, судам слiд мати на увазi, що у справах

про спростування вiдомостей, поширених засобами масо-

вої iнформацiї (у пресi, по радiо i телебаченню), як вiдпо-

вiдачi до участi притягуються автор, орган засобу масової

iнформацiї, що їх поширив, а у передбачених законом

випадках - i вiдповiдна службова особа цього органу, якi

201

! СТi^Й.iЇiЙ&Ї^АЛ

й несуть обов'язок по вiдшкодуванню заподiяної мораль-

ної шкоди вiдповiдно до ступеня вини кожного з них.

Якщо позивач не бажає притягати когось iз них до вiдпо-

вiдальностi, на решту заподiювачiв моральної шкоди по-

кладається обов'язок по вiдшкодуванню тiєї її частини,

яка вiдповiдає ступеню їх вини. В разi, коли орган масо-

вої iнформацiї не називає автора, суд виходить з того, що

вину за поширення зазначених вiдомостей цей орган взяв

на себе (Цивiльний кодекс. Цивiльний процесуальний

кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду

України в цивiльних справах.- К., 1999.- С. 423).

Обов'язкова спiвучасть можлива тiльки на сторонi вiд-

повiдача.

Факультативна спiвучасть має мiсце в тих випадках,

коли у справi беруть участь спiвучасники, хоча питання

про право одного з них можна було б вирiшити самостiй-

но. Ця форма спiвучастi можлива з iнiцiативи як позива-

ча, так i суду. Згiдно зi ст. 144 ЩiК позивач має право

об'єднати в однiй позовнiй заявi кiлька взаємопов'яза-

них вимог. Суддя вправi винести ухвалу про об'єднання

в одне провадження кiлькох однорiдних позовних вимог

за позовами одного позивача до того ж самого вiдповiда-

ча чи до рiзних вiдповiдачiв або за позовами рiзних пози-

вачiв до того ж самого вiдповiдача.

Факультативна процесуальна спiвучасть можлива за

умови доцiльностi, тобто коли вона сприяє скороченню часу

й витрат, пов'язаних iз вирiшенням справи.

Стаття 105. Замiна неналежної сторони

Суд, встановивши пiд час розгляду справи, що позов

пред'явлений не тiєю особою, якiй належить право ви-

моги, або не до тiєї особи, яка повинна вiдповiдати за

позовом, може за згодою позивача, не припиняючи спра-

ви, допустити замiну первiсного позивача або вiдповi-

дача належним позивачем або вiдповiдачем.

Якщо позивач не згоден на замiну його iншою осо-

бою, то ця особа може вступити в справу як третя осо-

ба, що заявляє самостiйнi вимоги на предмет спору, про

що суд повiдомляє третю особу.

Якщо позивач ие згоден на замiну вiдповiдача iн-

шою особою, суд може притягти цю особу як другого

вiдповiдача. При вiдмовi у позовi до такого вiдповiдача

202

понесенi ним витрати не присуджуються з позивача, а

вiдносяться за рахунок держави.

Пiсля замiни сторони розгляд справи починається

заново.

1. Коментована стаття визначає умови i порядок замi-

ни неналежної сторони належною.

Найчастiше пiд неналежною стороною розумiють та-

ких позивачiв i вiдповiдачiв, стосовно яких судом пiд

час розгляду справи встановлено, що їм не належить

право вимоги або вони не є зобов'язаними за вимогою

особами (Курс советского гражданского процессуально-

го права. - М" 1981.- Т.1- С. 247).

Наведене не повною мiрою вiдповiдає законодавству,

оскiльки при цьому не береться до уваги, що замiна нена-

лежної сторони належною - питання процесуальне, а

змiст поняття неналежної сторони має враховувати i пе-

редбаченi законом умови та порядок її замiни. Така точ-

ка зору, крiм того, не дозволяє розрiзняти неналежну сторо-

ну i сторону, якiй вiдмовлено у позовi або яка не повинна

вiдповiдати за позовом.

Для правильного вирiшення даного питання недостат-

ньо встановити вiдсутнiсть права вимоги у позивача чи

обов'язку вiдповiдати за даним позовом у вiдповiдача.

i хоча наведенi умови є основними для винесення рiшен-

ня про вiдмову в позовi, для визнання сторони неналеж-

ною, суд повинен мати данi про те, що право вимоги чи

обов'язок вiдповiдати за позовом належить iншим осо-

бам i цi особи вiдомi суду.

Таким чином, неналежний позивач - це особа, яка

подала позов i стосовно якої було встановлено, що вона

не має права вимоги за поданим позовом, при наявностi

даних про те, що право вимоги належить iншiй особi -

належному позивачевi. Неналежний вiдповiдач - це особа,

притягнута позивачем як вiдповiдач, стосовно якої вста-

новлено, що вона не повинна вiдповiдати за поданим по-

зовом, при наявностi даних про те, що обов'язок виконати

вимогу позивача лежить на iншiй особi - належному

вiдповiдачевi.

2. Визнання сторони неналежною можливе лише в

судовому засiданнi i лише тодi, коли здiйснюється замi-

на. Тiльки при замiнi вибуваюча сторона визнається не-

належною. В iншому разi сторони, якi могли б бути за-

203

мiненi, беруть участь у справi i мають весь комплекс прав

та обов'язкiв сторiн. Указане правило безпосередньо ви-

пливає зi ст. 105 ЦПК.

Закон не передбачає вiдмови у прийняттi заяви вiд не-

належного позивача чи вiдмови у прийняттi заяви, звер-

неної до неналежного вiдповiдача. При встановленнi того,

що позивач чи вiдповiдач є неналежними, останнi можуть

бути замiненi лише у стадiї судового розгляду в порядку,

встановленому даною статтею.

Замiна неналежної сторони належною може бути здiй-

снена судом з власної iнiцiативи або на прохання осiб,

якi беруть участь у справi. З огляду на те, що позивач

порушує процес iз власної iнiцiативи, несе, як правило, всi

судовi витрати i для нього не байдуже, хто вiдповiдатиме

на його вимоги, замiна як неналежного позивача, так i

неналежного вiдповiдача може бути здiйснена тiльки за

згодою первiсного позивача (ст. 105 ЦПК).

3. У разi застосування ст. 105 ЦПК можуть мати мiсце

рiзнi варiанти процесуальних наслiдкiв.

Варiанти при замiнi неналежного позивача

А. Якщо неналежний позивач згоден на замiну, а на-

лежний згоден вступити у справу, суд, не припиняючи

справи, допускає замiну первiсного позивача належним

позивачем.

Б. Коли неналежний позивач згоден на замiну, а нале-

жний не згоден вступити у справу, суд повинен закрити

провадження у справi на пiдставi п. 4 ст. 227 ЦПК. Зго-

да неналежного позивача на замiну розглядається як вiд-

мова вiд позову.

В. Якщо неналежний позивач не згоден на замiну, а на-

лежний згоден вступити у справу, то останнiй допуска-

ється до участi у справi як третя особа, яка заявляє само-

стiйнi вимоги на предмет спору.

Г. Коли неналежний позивач не згоден на замiну, а на-

лежний не згоден на вступ у справу, суд повинен продов-

жити розгляд справи по сутi.

Варiанти при замiнi неналежного вiдповiдача

А. Якщо позивач згоден на замiну неналежного вiдпо-

вiдача, суд допускає замiну первiсного вiдповiдача належ-

ним вiдповiдачем.

204

Б. Коли позивач не згоден на замiну неналежного вiд-

повiдача iншою особою, суд може притягнути цю особу

як другого вiдповiдача.

4. Незважаючи на досить повну та чiтку регламента-

цiю замiни неналежної сторони належною, допускають-

ся помилки у застосуваннi законодавства. iнколи й ви-

щестоящi суди дають роз'яснення, якi не вiдповiдають чин-

ному законодавству. Так, в оглядi судової практики Вер-

ховного Суду СРСР <Спори, пов'язанi з вихованням дi-

тей> зазначається, що вiдповiдно до закону справи про

позбавлення батькiвських прав розглядаються судом за

заявою державних або громадських органiзацiй, одного

з батькiв, опiкуна (пiклувальника), а також за позовом про-

курора. В деяких справах, йдеться в оглядi, суди не врахо-

вують цих положень i порушують справи за заявами орга-

нiзацiй, що не є належними позивачами (районнi лiкарнi,

вiддiли охорони здоров'я, товариськi суди, iнспекцiї у спра-

вах неповнолiтнiх тощо). Наприклад, суд Пустомитiвсь-

кого району Львiвської областi розглядав справу про по-

збавлення батькiвських прав за позовом опiкунської ради

при райвиконкомi. Опiкунськi ради - це громадськi ор-

гани i згiдно з чинним в Українi Положенням про них

не є юридичними особами i не надiленi правом подання

позову. Разом з тим, пiдкреслюється далi, у випадках,

коли позов про позбавлення батькiвських прав подано не

тiєю особою, якiй належить право такої вимоги, судам

слiд притягати до участi у справi як належного позивача

вiдповiдний райвиконком мiсцевих рад народних депу-

татiв або районний вiддiл народної освiти, у функцiю яких

входять опiка та пiклування про неповнолiтнiх дiтей

(Бюл. Верхов. Суда СССР.- 1980.- № 14.- С. 31). Дана

рекомендацiя необгрунтована, оскiльки суперечить пе-

редбаченому порядку замiни неналежної сторони. За-

мiсть замiни по сутi суди орiєнтувалися на залучення

належних позивачiв як спiвпозивачiв, що в принципi

неможливо.

5. При замiнi неналежних сторiн суд повинен винести

вiдповiдну мотивовану ухвалу. Процесуальнi дiї, учиненi

неналежними сторонами, не є обов'язковими для осiб, якi

вступили у процес, i справа пiсля замiни неналежних сто-

рiн розглядається заново.

205

Стаття 106. Процесуальне правонаступництво

В разi вибуття однiєї з сторiн в спiрному або встано-

вленому судом правовiдношеннi суд допускає у всiх ста-

дiях процесу замiну вiдповiдної сторони її правонаступ-

ником. Усi дiї, вчиненi в процесi до вступу правонасту-

пника, обов'язковi для нього в такiй самiй мiрi, в якiй

вони були б обов'язковi для особи, яку вiн замiнив.

1. Стаття 106 ЦПК закрiплює iнститут процесуального

правонаступництва, який у разi наявностi вiдповiдних пiд-

став застосовується у випадках вибуття однiєї iз сторiн

у спiрному або встановленому судом правовiдношеннi.

Сторона може вибути з процесу з рiзних причин: смерть

громадянина, реорганiзацiя юридичної особи. Вiдповiдно

до ст.ст. 197, 201 ЦК у зобов'язаннi може мати мiсце

уступка вимоги позивача i переведення боргу вiдповiда-

ча. У наведених випадках також може вiдбутися право-

наступництво, iнакше кажучи, перехiд прав та обов'язкiв

однiєї особи (правопопередника) до iншої (правонаступ-

ника).

Згiдно зi ст. 106 ЦПК можливiсть процесуального пра-

вонаступництва визначається можливiстю правонаступ-

ництва в матерiальному правi, в якому видiляють унiвер-

сальне i сингулярне правонаступництво. Унiверсальне має

мiсце в тих випадках, коли перехiд прав та обов'язкiв

однiєї юридичної особи до другої вiдбувається в резуль-

татi її реорганiзацiї, й помiж громадянами - у порядку

спадкування; сингулярне - коли сторона переуступає

право вимоги або переводить борг чи приймає борг iншої

особи на себе. Подiл матерiального правонаступництва

на унiверсальне та сингулярне пов'язаний з об'єктом прав

i обов'язкiв, що переходять до правонаступника.

Вирiшуючи питання про можливiсть процесуального

правонаступництва, в кожному конкретному випадку слiд

мати на увазi, що смерть боржника у зобов'язаннi припи-

няє зобов'язання, якщо його не можна виконати без осо-

бистої участi боржника. Зобов'язання припиняється iз

смертю кредитора, якщо виконання провадиться особис-

то для нього. Зобов'язання припиняється з лiквiдацiєю

юридичної особи (ст. 223 ЦК). У названих випадках про-

цесуальне правонаступництво неможливе, оскiльки вимоги

кредитора нерозривно пов'язанi з особою кредитора або

боржника. З цих пiдстав процесуальне правонаступницт-

206

во неможливе також за позовами про стягнення алiмен-

тiв, про поновлення на роботi, про компенсацiю шкоди,

заподiяної здоров'ю, тощо, оскiльки цi вимоги тiсно по-

в'язанi з особою позивача або вiдповiдача.

Процесуальне правонаступництво неможливе також

у порядку уступки вимоги, коли вона суперечить зако-

ну або договору i пов'язана з особою кредитора (ст. 197

ЦК).

Таким чином, в основi процесуального правонаступ-

ництва лежить правонаступництво в матерiальному пра-

вi, яке настало пiсля порушення цивiльної справи в судi.

Матерiальне правонаступництво може бути унiверсаль-

ним або сингулярним, однак процесуальне правонаступ-

ництво хоча й виступає необхiдним результатом право-

наступництва в матерiальному правi, завжди є унiверсаль-

ним: у рамках цивiльного процесу правонаступник у всiх

випадках цiлком замiняє правопопередника i користу-

ється комплексом процесуальних прав та обов'язкiв сто-

рони. Крiм того, правонаступництво в матерiальному правi

хоча i є основою процесуального правонаступництва, все ж

таки не повинно розглядатись як його обов'язкова перед-

умова. Вiдповiдно до п. 1 ст. 221 та п. 1 ст. 224 ЦПК у

випадку смертi громадянина, якщо спiрнi правовiдноси-

ни допускають правонаступництво, або припинення iсну-

вання' юридичної особи, якi були стороною у справi, суд

зобов'язаний припинити провадження у справi до вступу

у справу або притягнення до справи правонаступника або

законного представника.

2. Згiдно зi ст. 106 ЦПК правонаступник, який всту-

пив у процес, набуває всiх процесуальних прав та обов'яз-

кiв правопопередника, а всi дiї, вчиненi у процесi до всту-

пу правонаступника, обов'язковi для нього так само, як

вони були б обов'язковi для особи, яку вiн замiнив.

3. Процесуальне правонаступництво можливе в усiх

стадiях цивiльного процесу. Однак при застосуваннi цьо-

го iнституту в судах касацiйної та наглядної iнстанцiї

iснують деякi нерозв'язанi питання. Проблем не вини-

кає, коли правонаступництво настало в результатi уступ-

ки вимоги або переведення боргу, а як бути, коли смерть

громадянина настала пiсля винесення судом рiшення у

перiод розгляду справи в судi касацiйної чи наглядної

iнстанцiї, оскiльки у законi це питання не врегульованеi

207

iнколи вважають, що це питання повинно вирiшува-

тися залежно вiд того, коли виникли пiдстави припинен-

ня провадження у справi. Якщо смерть сторони - грома-

дянина або лiквiдацiя юридичної особи сталися до вине-

сення рiшення, то вищестоящий суд зобов'язаний скасу-:|

вати рiшення про припинення провадження в судi пер-Ї

шої iнстанцiї. Коли цi обставини настали пiсля винесен-

ня рiшення, питання про припинення провадження слiд

вирiшувати залежно вiд того, чи буде скасоване рiшення

i чи можна розглядати справу за вiдсутностi сторони, яка

вибула. Вищестоящий суд повинен мати право припи-

нення касацiйного чи наглядного провадження, якщо у

справi потрiбнi пояснення правонаступника щодо скарги

правопопередника або додатковi матерiали. Коли ж не-

має пiдстав для скасування, а пiдстави для припинення

виникли пiсля винесення ухвали, то рiшення слiд зали-

шити без змiн. З урахуванням цього пропонується допо-

внити вiдповiднi статтi ЦПК щодо повноваження каса-

цiйних та наглядових судових органiв припиняти прова-

дження як у вищестоящому судi, так i судi першої iнста-

нцiї (Шакарян М.С. Учение о сторонах в советском гра-

лсданском процессе. - М., 1983. - С. 54, 55).

Пленум Верховного Суду України в п. 11 постанови

вiд 11.10.1985 р. № 8 <Про практику розгляду судами

України цивiльних справ у касацiйному порядку> дає iнше

роз'яснення: в разi смертi громадянина, який був сторо-

ною у справi, де спiрнi правовiдносини допускають право-

наступництво, касацiйна iнстанцiя вiдкладає розгляд спра-

ви до вступу у справу або залучення до участi у справi

правонаступника чи законного представника (Цивiльний

кодекс. Цивiльний процесуальний кодекс України. Поста-

нови Пленуму Верховного Суду України в цивiльних спра-

вах. - К" 1999.- С. 317.) Тобто вирiшення питання про

процесуальне правонаступництво пов'язують з вiдомими

законодавству конструкцiями припинення провадження

чи вiдкладення розгляду справи.

Справдi, у випадку правонаступництва доречно гово-

рити про припинення провадження, а не про вiдкладен-

ня розгляду. Вiдкладення розгляду завжди має визначе-

ний строк, а строк припинення справи не визначений.

Однак у зв'язку з пропозицiями такого роду виникає пи-

тання: чому законодавець не передбачив можливостi при-

пинення провадження в касацiйнiй чи нагляднiй iнстан-

208

цiях, а сформулював цi норми для суду першої iнстанцiї

i та у виконавчому провадженнii

Вiдсутнiсть iнституту припинення провадження у ста-

дiях перегляду судових рiшень не випадкова. Припинен-

ня провадження у справi в судi касацiйної та наглядної

iнстанцiй внаслiдок смертi сторони .неможливе. Процесу-

альний закон не передбачає наслiдкiв смертi громадяни-

на (лiквiдацiї юридичної особи), що настала пiсля вине-

сення рiшення по сутi, у перiод розгляду справи в судi

;, касацiйної iнстанцiї. Смерть громадянина (лiквiдацiя

юридичної особи) не може бути перепоною для перегля-

ду рiшень касацiйною iнстанцiєю. Якщо оскаржене рi-

шення є законним i обгрунтованим, то суд касацiйної iн-

станцiї залишає його в силi i питання про припинення

вирiшуються у виконавчому провадженнi. Якщо оскар-

жене рiшення є незаконним чи необгрунтованим, то суд

касацiйної iнстанцiї скасовує його i направляє справу на

новий розгляд, а питання про припинення провадження

вирiшує суд першої iнстанцiї на пiдставi п. 1 ст. 221 ЦПК.

Хоча ст. 305 ЦПК i передбачає вiдкладення розгляду

справи у разi неявки в судове засiдання будь-кого iз заiн-

тересованих осiб, належним чином не повiдомлених про

час i мiсце розгляду справи, законнiсть касацiйної ухва-

ли не залежить вiд участi (неучастi) в засiданнi сторони

чи iнших заiнтересованих осiб. Крiм того, ця стаття пе-

редбачає повiдомлення про розгляд справи осiб, якi бе-

руть участь у справi, вони можуть з'явитися в суд. Мож-

ливий правонаступник, природно, до цих осiб не належить.

Припинення провадження у судi наглядної iнстанцiї,

опротестування рiшень, їх перегляд у порядку судового

нагляду, як правило, не зумовлюють припинення вико-

нання рiшень. Отже, в разi смертi боржника виконання

рiшення припиняється на пiдставi законодавства про ви-

конавче провадження.