Глава 12 ПРЕДСТАВНИЦТВО В СУДi

Стаття 110. Види представництва

Громадяни можуть вести свої справи в судi особисто

або через своїх представникiв. Особиста участь у справi

громадянина не позбавляє його права мати по цiй справi

представника.

Справи юридичних осiб ведуть у судi їх органи, що

дiють в межах повноважень, наданих їм законом, ста-

тутом чи положенням, або їх представники.

Керiвники органiзацiй, якi виступають як органи юри-

дичної особи, представляють в суд документи, що посвi-

дчують їх службове становище i повноваження.

1. Вiдповiдно до ч.i коментованої статтi громадяни

мають право вести свої справи в судi особисто або через

своїх представникiв.

Дiя цiєї норми поширюються на громадян, якi займа-

ють у процесi певне процесуальне становище, оскiльки

ст.110 ЦПК за своїм змiстом певною мiрою е конкрети-

зацiєю ст. 98 ЦПК, що закрiплює перелiк осiб, якi беруть

участь в справi. До цiєї групи суб'єктiв цивiльного су-

дочинства закон вiдносить i представникiв сторiн та тре-

тiх осiб.

Ведення справи представником не позбавляє громадя-

нина особистої участi у процесi. В деяких випадках суд

навiть може визнати особисту участь громадянина обов'яз-

ковою, незважаючи на участь у справi його представника.

Цей висновок базується на положеннях, закрiплених

ч. З ст. 172 ЦПК, згiдно з якими, коли суд визнає за потрi-

бне, щоб сторона, яка не з'явилась у судове засiдання, дала

особистi пояснення, вiн вiдкладає розгляд справи. Викли-

кати позивача або вiдповiдача для особистих пояснень,

пiдкреслює законодавець, можна й тодi, коли у справi бе-

руть участь їх представники.

У даному випадку мова йде про те, що по деяких кате-

горiях цивiльних справ для їх правильного вирiшення

надто важливе значення мають особистi пояснення по сутi

спору сторiн або третiх осiб, якi не можуть бути замiненi

поясненнями представникiв. Зумовлюється це тим, що цiла

низка суб'єктивних прав та обов'язкiв потребує особистої

224

участi управомоченої або зобов'язаної особи у процесi їх

реалiзацiї, в тому числi i при вирiшеннi спорiв з при-

воду цих прав i обов'язкiв у судi. Так, ЦПК України пря-

мо закрiплює право суду визнати явку вiдповiдача обов'я-

зковою у справах про стягнення коштiв на утримання (алi-

ментiв). У разi неявки такого вiдповiдача в судове засi-

дання з причин, визнаних судом неповажними, вiн може

бути оштрафований i примусово приведений до суду. Су-

дова практика свiдчить, що крiм цього необхiднiсть за-

слухати особистi пояснення сторiн може виникати при

розглядi й iнших цивiльних справ (наприклад, про розi-

рвання шлюбу, встановлення батькiвства, позбавлення

батькiвських прав).

2. Регулятивне значення коментованої статтi полягає

у визначеннi сфери правової дiї iнституту судового пред-

ставництва в межах цивiльного судочинства i частково

визначає види представництва в цивiльному процесi.

Згiдно з ч. 1, 2 ст. 110 мати представника в судi мо-

жуть громадяни та юридичнi особи. Це свiдчить, що за

суб'єктним критерiєм, тобто з урахуванням певних ознак

осiб, в iнтересах яких здiйснюється представництво в судi,

законодавець видiляє два види представництва:

а) представництво громадян;              \

б) представництво юридичних осiб.

Такий подiл є обгрунтованим, оскiльки кожен з цих

видiв представництва в судi має свої певнi особливостi,

передбаченi чинним законодавством.

3. Для застосування норм, якi мiстить коментована

стаття, юридична лiтература дає класифiкацiю судового

представництва на види i за iншими пiдставами.

За ступенем обов'язковостi та юридичним значенням

волевиявлення осiб, права та iнтереси яких потребують

захисту, можна видiлити:

а) обов'язкове представництво, для його виникнен-

ня не потрiбна згода особи, права та iнтереси якої захи-

щаються в судi;

б) факультативне представництво, яке може виник-

нути тiльки при наявностi на це волевиявлення вiдповiд-

ного суб'єкта (довiрителя).

Практичне значення має класифiкацiя судового пред-

ставництва з пiдстав його виникнення. За цим критерi-

єм представництво подiляється на договiрне та законне.

225

Пiдставами представництва є юридичнi факти, в силу

яких одна особа може здiйснювати представництво по вiд-

ношенню до iншої особи з метою захисту прав останньої.

Договiрне представництво - це представництво, пiд-

ставою виникнення якого є волевиявлення представника

i довiрителя, тобто в його основi лежить цивiльно-право-

вий договiр доручення (ст. 386 ЦК).

Договiрне представництво може здiйснюватися адво-

катами, юрисконсультами та iншими працiвниками пiд-

приємств, установ, органiзацiй, спiвучасниками та iнши-

ми особами, якi допущенi судом до виконання процесуа-

льних функцiй представника.

Цей вид представництва може здiйснюватись i як рiз-

новид пiдприємницької дiяльностi, що передбачено ст. 4

Закону України <Про пiдприємництво> вiд 07.02.1991 р.

При цьому слiд зазначити, що вiдповiдно до Закону Укра-

їни <Про лiцензування певних видiв господарської дiя-

льностi> вiд 01.06.2000 р. не пiдлягають лiцензуванню

види господарської дiяльностi, крiм банкiвської, зовнiш-

ньоекономiчної, каналiв мовлення, у сферi електроенерге-

тики та використання ядерної енергiї, у сферi iнтелекту-

альної власностi, а також дiяльностi, вичерпний перелiк

якої установлено цим Законом (ст.ст. 2, 9). Аналiз дано-

го перелiку свiдчить про те, що для надання юридичних

послуг, в тому числi й виконання представницьких функ-

цiй в судi з метою захисту суб'єктивних прав та охоро-

нюваних законом iнтересiв юридичних осiб i громадян,

не потрiбен спецiальний дозвiл (лiцензiя) вiдповiдних

органiв.

Окремо слiд зазначити, що в основi здiйснення предста-

вницьких функцiй юрисконсультом також лежить дого-

вiр доручення, а не трудовий договiр, як вважають деякi

вченi (Штефан М.Й. Цивiльний процес: Пiдручник.- К"

1997.- С. 145, 146; Штефан М.И, Дрижчаная Е.Г.,

Гусев Е.В. Представительство граждан в суде: Учеб. по-

собие.- К.. 1991.- С. 12; Советский гражданский процесе:

Унебник /Подред. М.К. Треушникова.- М" 1989.- С. 101;

Гражданский процесе: Учебник /Под ред. К.С. Юдельсо-

на.- М., 1972.- С. 96; Советский гражданский процесе:

Учебник /Подред. МА. Гурвича.- М., 1975.- С. 76; Сове-

тский гражданский процесе: Учебник /Под ред. АА. Доб-

ровольского.А.Ф. Кленмана.- М., 1970.- С. 79). Трудовим

договором визначаються функцiї та обсяг трудових прав

i обов'язкiв, що окреслюють взаємовiдносини працiвника

та юридичної особи, тобто коло взаємних прав i обов'яз-

кiв працiвника та роботодавця. Для вступу у правовiдно-

сини з iншими суб'єктами, навiть якщо юрисконсульт ви-

конує трудовi обов'язки, йому необхiдне спецiальне офор-

млення повноважень, тобто вони повиннi бути оформле-

нi довiренiстю з урахуванням вимог, передбачених про-

цесуальним законодавством.

На пiдставi дiючого ранiше законодавства в процесуа-

льнiй лiтературi поряд iз законним та добровiльним ви-

дiлявся такий вид судового представництва, як громад-

ське. Юридична консультацiя ради профспiлок мала право

надавати безкоштовну юридичну допомогу щодо реалiза-

цiї права на судовий захист членам профспiлок, членам

їх сiмей та пенсiонерам (пп. 1, 2 Положення о юридичес-

кой консультации совета профсоюзов, утвержденного

Президиумом ВЦСПС 20 июня 1958 г.).

З урахуванням цього, пiзнiше здiйснювалось i тлума-

чення положень, закрiплених ст. 244 КЗпП про право

професiйних спiлок представляти iнтереси працiвникiв у

галузi виробництва, працi, побуту i культури, як надання

профспiлкам права публiчного захисту в судi суб'єктив-

них прав i охоронюваних законом iнтересiв працiвникiв,

тобто здiйснення судового представництва без згоди на

це особи, iнтереси або права якої потребували такого за-

хисту. Аналогiчно тлумачилися й положення чинного ци-

вiльно-процесуального законодавства, вiдповiдно до яких

представниками сторiн i третiх осiб можуть бути уповно-

важенi профспiлок, якi дiють виключно на пiдставi до-

вiреностi вiдповiдного професiйного органу (п. 2 ст. 112,

п. З ст. 113 ЦПК).

Такий пiдхiд до тлумачення зазначених положень обу-

мовлювався насамперед проведенням полiтики максима-

льного регулювання державою приватно-правового жит-

тя людини i громадянина.

Сьогоднi з урахуванням здiйснюваних перетворень у

правовому життi суспiльства проводиться iдея обмежен-

ня надмiрного регулюючого втручання держави у прива-

тне життя iндивiдуума, що в принципi виключає можли-

вiсть публiчного захисту прав громадян профспiлками або

iншими громадськими органiзацiями. На здiйснення будь-

якого належного суб'єкту права, в тому числi i права на

судовий захист, необхiдна його згода, тобто його волеви-

227

явлення. При цьому лише вiд самого суб'єкта права по-

винно залежати, буде вiн це право реалiзовувати особисто

чи через представника.

Отже, невипадково новий Закон України <Про професiй-

нi спiлки, їх права i гарантiї дiяльностi> вiд 15.09.1999 р.,

надiляючи профспiлки, їх об'єднання правом представ-

ляти iнтереси своїх членiв при реалiзацiї ними конститу-

цiйного права на звернення за захистом своїх прав у су-

довi органи, до Уповноваженого Верховної Ради з прав

людини, а також у мiжнароднi судовi установи (ч. 4

ст. 19 Закону), передбачає, що виборчий орган профспiл-

кової органiзацiї на пiдприємствi, в установi або органi-

зацiї має право представляти iнтереси працiвникiв при

розглядi трудових iндивiдуальних спорiв лише за їх до-

рученням (п. 8 ч. 1 ст. 38 Закону).

Таким чином, на наш погляд, iснують всi пiдстави стве-

рджувати, що представництво профспiлок є за своєю пра-

вовою природою договiрним (добровiльним), в основi його

виникнення повинен лежати договiр доручення мiж проф-

спiлкою i особою, права якої пiдлягають захисту.

Проте слiд звернути увагу на певну специфiку цього

представництва, зокрема на особливостi його виникнен-

ня. Вони обумовленi закрiпленими у згаданому вище За-

конi України положеннями, вiдповiдно до яких профе-

сiйна спiлка (профспiлка) - це добровiльна неприбутко-

ва'громадська органiзацiя, яка об'єднує громадян, пов'я-

заних спiльними iнтересами за родом їх професiйної

(трудової) дiяльностi (навчання), її створення здiйсню-

ється з метою представництва i захисту трудових, соцiа-

льно-економiчних прав та iнтересiв членiв профспiлки

(ст. 1; ч. 1 ст. 2 Закону).

Причому важливо пiдкреслити, що на вiдмiну вiд чин-

ного трудового та цивiльного процесуального законодав-

ства (ст. 244 КЗпП, п. 2 ст. 112 ЦПК), яке передбачає не-

обмежене право профспiлок'щодо захисту прав та здiйс-

нення представницьких функцiй стосовно всiх робiтни-

кiв i службовцiв, новий Закон надає їм таке право виключ-

но по вiдношенню до членiв вiдповiдної профспiлкової

органiзацiї.

Право ж здiйснення представництва та захисту iнтере-

сiв працiвникiв незалежно вiд їх членства у профспiлко-

вiй органiзацiї Закон надає професiйним спiлкам лише з

питань захисту колективних iнтересiв (ч. 2 ст. 19 Закону).

228

Розгляд колективних трудових конфлiктiв згiдно з.

чинним законодавством судам загальної юрисдикцiї не

пiдвiдомчий (ст. 7 Закону України <Про порядок вирi-

шення колективних трудових спорiв (конфлiктiв)> вiд

03.03.1998 р. //Офiц. вiсн. України,- 1998.- № 12.-

Ст. 435.- С. 14, 20).

Виключення складають лише спори про визнання

страйку недiйсним, якi є колективними трудовими спора-

ми, але розгляд їх вiднесено законодавцем до юрисдикцiї

загальних судiв. Так, вiдповiдно до ст. 25 Закону України

<Про порядок вирiшення колективних трудових спорiв

(конфлiктiв)> вiд 03.03.1998 р. у випадках, передбачених

цим законом i коли рекомендацiї Нацiональної служби

посередництва i примирення щодо вирiшення колектив-

ного трудового спору (конфлiкту) сторонами не врахова-

но, Нацiональна служба посередництва i примирення звер-

тається iз заявою про вирiшення колективного трудового

спору (конфлiкту) вiдповiдно до Верховного Суду Авто-

номної Республiки Крим, обласного. Київського i Севасто-

польського мiського суду.

Ураховуючи викладене, можна стверджувати, що пiд-

ставами виникнення представництва профспiлок е, по-

перше, факт членства громадянина у вiдповiднiй проф-

спiлковiй органiзацiї, яка згiдно з законом має право на-

давати юридичну допомогу своїм членам при реалiзацiї

ними права на судовий захист, i, по-друге, факт наявностi

доручення на представництво, виданого особою, права якої

потребуютьзахисту.

Крiм профспiлок згiдно з чинним цивiльно-процесуа-

льним законодавством правом здiйснювати судове пред-

ставництво надiленi й iншi громадськi органiзацiї, коли їх

статутом або положенням їм надане право захищати права

та iнтереси членiв цих органiзацiй (п. З ст. 112 ЦПК).

Твердження про можливiсть здiйснювати представни-

цькi функцiї в судi iншими громадськими органiзацiями

грунтується також на поширювальному тлумаченнi ст.

20 Закону України <Про об'єднання громадян> вiд

16.06.1992 р., котра передбачає, якi об'єднання громадян,

що визнаються полiтичною партiєю або громадською ор-

ганiзацiєю незалежно вiд назви (рух, конгрес, асоцiацiя,

фонд, спiлка та iн.), користуються правом представляти

i захищати законнi iнтереси своїх членiв (учасникiв) у

державних та громадських органах.

229

Аналiз статутiв, на пiдставi яких функцiонують iсную-

чi в Українi громадськi органiзацiї (наприклад. Статут

Українського товариства охорони природи, затверджений

Постановою Ради Мiнiстрiв УРСР вiд 01.10.1986 р; Ста-

тут Українського товариства охорони пам'ятникiв iсто-

рiї i культури, затверджений Постановою Ради Мiнiстрiв

УРСР вiд 24.04.1986 р. та iн.), дозволяє стверджувати, що

право здiйснювати представницькi функцiї у судi при

захистi суб'єктивних прав членiв цих товариств статута-

ми не передбачаються. i це, на наш погляд, цiлком об-

грунтовано, оскiльки основним завданням цих товариств,

як правило, є сприяння реалiзацiї державної полiтики в

тiй чи iншiй сферi державної i громадської дiяльностi,

що в принципi виключає здiйснення функцiй по захисту

суб'єктивних прав членiв товариств при розглядi їх справ

у судi. Їх представницькi функцiї, безумовно, повиннi об-

межуватися лише представництвом у державних та iн-

ших органах, де вирiшуються питання, пов'язанi з реалi-

зацiєю прав та обов'язкiв цих органiзацiй i їх членiв, обу-

мовлених предметом i сферою їх дiяльностi, якi визначе-

нi статутом або положенням.

З урахуванням викладеного вважаємо, що необхiдних

пiдстав для здiйснення громадськими органiзацiями, крiм

профспiлок, представницьких функцiй у судi в чинному

законодавствi не має, а п. З ст. 112 ЦПК слiд визнати

таким, що не вiдповiдає правовiй природi та основним

принципам iнституту судового представництва в цивiль-

ному судочинствi.

Законне представництво виникає на пiдставi закону,

адмiнiстративного чи судового акта за наявностi таких

юридичних фактiв, як походження дiтей вiд певних бать-

кiв, усиновлення, встановлення опiки чи пiклування над

неповнолiтнiм або особою, визнаною недiєздатною, обме-

жено дiєздатною, призначення опiки над майном безвiс-

но вiдсутнього чи призначення опiкуна для охорони та

управлiння спадковим майном та iн.

Так, згiдно зi ст. 51 КпШС взаємнi права та обов'язки

батькiв i дiтей грунтуються на походженнi дiтей, що по-

свiдчується в установленому законом порядку. Захист

прав та iнтересiв неповнолiтнiх закон покладає на їх ба-

тькiв, якi дiють без особливих на те повноважень (ст. 60

КпШС). Усиновленi та усиновителi прирiвнюються в осо-

бистих та майнових правах i обов'язках до родичiв за

230

походженням, тому усиновителi також здiйснюють захист

прав i iнтересiв усиновлених дiтей без особливих повно-

важень лише на пiдставi судового рiшення, що набуло

законної сили (ст.ст. 102, 117 КпШС). Опiкуни та пiклу-

вальники, якi призначаються вiдповiдною державною ад-

мiнiстрацiєю, мають право i зобов'язанi захищати права

та iнтереси осiб, якi перебувають пiд їх опiкою або пiклу-

ванням (ст.ст. 128, 129, 143 КпШС). Опiкун може бути

призначений для охорони та управлiння спадковим май-

ном i майном вiдсутнього громадянина (ст.ст. 19, 559

ЦК). Такий опiкун у справах осiб, визнаних у встановле-

ному порядку безвiсно вiдсутнiми, або у справах, в яких

повинен брати участь спадкоємець померлої чи оголоше-

ної в судовому порядку померлою особи, коли спадщина

ще нiким не прийнята, здiйснює функцiї процесуального

представника зазначених осiб (ст. 111 ЦПК).

4. За своєю правовою сутнiстю судове представництво

являє собою правовiдносини, в силу яких одна особа -

представник - здiйснює в цивiльному судочинствi в ме-

жах наданих йому повноважень процесуальнi дiї вiд iме-

нi та в iнтересах iншої особи.

Метою судового представництва є надання громадянам

i юридичним особам правової допомоги при здiйсненнi

ними захисту в судi своїх суб'єктивних прав та охороню-

ваних законом iнтересiв.

Таким чином, iнститут судового представництва слiд

розглядати як один iз передбачених законом засобiв реа-

лiзацiї права на судовий захист.

iнститут представництва в цивiльному судочинствi має

певнi правовi ознаки.

Судове представництво в цивiльному процесi характе-

ризується тим, що дiї представника провадяться в iнтере-

сах особи, суб'єктивнi права чи охоронюванi законом iн-

тереси якої пiдлягають захисту в судi. Представник, бе-

ручи участь у справi, не набуває для себе будь-яких благ,

пов'язаних iз вирiшенням спору або iнших правових

питань. Усi правовi наслiдки дiй представника поширю-

ються лише на особу, яку вiн представляє.

Представництво здiйснюється вiд iменi того суб'єкта, -

суб'єктивнi права або iнтереси якого пiдлягають судово-

му захисту.

Представника в судi може мати лише визначене зако-

ном коло суб'єктiв. Якщо виходити з буквального змiсту

231

процесуального закону (ст.ст. 98, 112, 113, 117 ЦПК), то

таке право мають лише сторони та третi особи. В юриди-

чнiй лiтературi висловлена думка про необхiднiсть по-

ширювального тлумачення зазначених норм ЦПК. Таке

тлумачення, вважають деякi вченi, дає пiдстави для ви-

сновку, що право мати представника в судi належить всiм

особам, якi беруть участь у справi, тобто всiм суб'єктам,

перелiченим у ст. 98 ЦПК (iПтефан М.Й. Цивiльний

процес: Пiдручник,- К., 1997.- С. 140: Розенберг ЯЛ.

Развитие института гражданского процесуального пред-

ставительства / / Актуальньїе проблеми теории й прак-

тики гражданского процесса.- Л., 1979.- С. 105-107).

Погоджуючись iз необхiднiстю застосування в даному ви-

падку поширювального тлумачення закону, зазначимо, що

воно повинно мати певнi межi, оскiльки абсолютно зрозу-

мiло, що право на представництво не е загальним повно-

важенням усiх суб'єктiв цивiльного процесуального пра-

ва. Ним користуються лише тi суб'єкти, реалiзацiя про-

цесуальних прав та обов'язкiв яких не потребує обов'яз-

кової особистої участi їх володарiв у процесi виконання

ними своїх функцiй. Так, прокурор, органи державного

управлiння та деякi iншi суб'єкти можуть здiйснювати в

судi свої функцiї лише шляхом особистої участi у проце-

сi. На нашу думку, коло суб'єктiв, якi можуть мати пред-

ставника в судi, повинно бути обмежено особами, котрi

мають особисту зацiкавленiсть у розглядi справи, тобто

беруть участь у процесi з метою захисту своїх особистих

суб'єктивних прав та охоронюваних законом iнтересiв.

Отже, вести справи в судi особисто або через представни-

ка мають право особи, якi займають, у процесi визначене

процесуальне становище, а саме: сторони (позивач i вiд-

повiдач), третi особи як тi, щозаявляють самостiйнi вимо-

ги на предмет спору, так i тi, якi таких вимог не заявля-

ють, а також заявники i заiнтересованi особи у справах,

що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, i спра-

вах окремого провадження.

Судовий представник завжди дiє в межах наданих йому

повноважень, тобто вiн може здiйснювати лише тi дiї, на

якi йому дано вiдповiдне право (законом або довiрителем).

Представництво у судi - це самостiйний iнститут ци-

вiльного процесуального права, а не окремий вид цивiль-

ного представництва.

232

Правовiдносини, якi виникають у зв'язку з реалiзацi-

єю представницьких функцiй у судi, мають цевну специ-

фiку.

Так, правовiдносини, що складаються мiж представни-

ком i особою, яку вiн представляє (довiрителем), предста-

вником i судом у цивiльному процесi мають рiзний га-

лузевий характер. Правовiдносини мiж представником

i довiрителем є матерiально-правовими, оскiльки базуються

на договорi доручення, адмiнiстративному актi, фактi ро-

динних зв'язкiв i регулюються нормами цивiльного, сi-

мейного права тощо. Правовiдносини мiж представником

i судом у цивiльному процесi регулюються нормами

цивiльного процесуального права i за своєю природою

є процесуально-правовими (ст.ст. 110-116 ЦПК).

Представництво в цивiльному процесi вiдрiзняється вiд

загальноцивiльного представництва виконуваними фун-

кцiями та метою; характером i змiстом правовiдносин,

що складаються мiж його суб'єктами; колом осiб, якi

мають право виступати як представники; пiдставами ви-

никнення i припинення; характером та обсягом нада-

них повноважень тощо.

Метою загальноцивiльного представництва на вiдмiну

вiд процесуальногоО є здiйснення представником вiд iме-

нi довiрителя угод, якi створюють, змiнюють або припи-

няють цивiльнi права та обов'язки останнього (ст. 62 ЦК).

У цивiльних правовiдносинах суб'єктивнi права та обо-

в'язки реалiзуються їх суб'єктом особисто або замiсть

нього дiє представник, який повнiстю замiщає такого су-

б'єкта. Представник у цивiльному процесi може не лише

замiщати сторону, але й дiяти поряд iз нею, тобто особис-

та участь у справi громадянина чи органу управлiння юри-

дичної особи не є перешкодою для використання ними

права мати у цiй справi представника (ст. 110 ЦПК). Об-

сяг повноважень представника в цивiльному правi цiл-

ком залежить вiд волi довiрителя i визначається змiс-

том договору доручення, що регулюється ст. 386 ЦК, Су-

довий представник надiлений самостiйними процесуаль-

ними правами, якi передбаченi процесуальним законо-

давством i на здiйснення яких не потрiбно спецiального

дозволу заiнтересованої особи.

5. Частини 2, 3 коментованої статтi передбачають, що

справи юридичних осiб ведуть у судi їх органи, якi дiють

у процесi в межах наданих їм законом, статутом чи по-

233

ложенням повноважень. Повноваження керiвникiв ор-

ганiзацiй, пiдприємств, установ, котрi виступають як од-

ноособовi органи юридичної особи, стверджуються доку-

ментами, що посвiдчують їх службове становище, i обо-

в'язково повиннi бути представленi до суду, оскiльки є

пiдставою для допуску їх до участi у процесi.

Дiйсно, згiдно з чинним законодавством юридичнi

особи набувають цивiльнi права i приймають обов'язки

через свої органи, якi дiють у межах прав, наданих їм

законом, статутом або положенням (ст. 29 ЦК). Абсо-

лютно очевидно, що набувати цивiльнi процесуальнi права

i виконувати цивiльнi процесуальнi обов'язки юридичнi

особи можуть також через свої органи. Тому невипадко-

во цивiльним законодавством закрiплене правило, згiд-

но з яким справи юридичних осiб ведуть у судi їх органи,

що дiють у межах повноважень, наданих їм законом, ста-

тутом, положенням, або їх представники.

Законодавче формулювання цього правила свiдчить про

те, щооргани юридичних осiб не є судовими представни-

ками, здiйснюванi ними дiї є дiями самої юридичної осо-

би, оскiльки орган юридичної особи i сама Юридична осо-

ба становлять єдиний суб'єкт права.

До юридичних осiб законодавець вiдносить рiзнi дер-

жавнi органiзацiї та установи (ст. 24 ЦК), легалiзованi

в установленому законом порядку полiтичнi i громад-

ськi органiзацiї (ст.ст. 1, 14 Закону України "<Про об'єд-

нання громадян> вiд 16.06.1992 р.), а також приватнi, ко-

лективнi, господарськi, комунальнi та державнi пiдпри-

ємства, заснованi на рiзних формах власностi i їх об'єднан-

ня, господарськi товариства (ст.ст. 2, 3, 6 Закону України

<Про пiдприємства в Українi> вiд 27.03.199i р., ст. 1 За-

кону України <Про господарськi товариства> вiд 19.09.1991

р., ст. 1 Закону України <Про сiльськогосподарську коо-

перацiю> вiд 17.07.1997 р.).

Як правило, юридичнi особи самостiйно визначають

структуру управлiння, встановлюють штати (ст. 14 Зако-

ну <Про пiдприємства в Українi>, ст. 13 Закону <Про об'-

єднання громадян> та iн.).

Органи управлiння юридичної особи можуть бути од-

ноособовими або колегiальними. За чинним законодавст-

вом одноособовим органом юридичної особи виступає її

керiвник - директор, управляючий, голова, (ст. 16 Закону

<Про пiдприємства в Українi>, ст. 16 Закону України <Про

234

сiльськогосподарську кооперацiю> вiд 17.07.1997 р., ст. 14 i

Закону СРСР вiд <О кооперации в СССР> 26.05.1988 р.   i

Оскiльки юридичнi особи можуть бути заснованi на

рiзних формах власностi, в тому числi i приватнiй, то слiд

звернути увагу на те, що власник може здiйснювати свої

права по управлiнню пiдприємством безпосередньо або

через уповноваженi ним органи. Власник або уповнова-

женi ним органи можуть делегувати цi права радi пiд-

приємства (правлiнню) чи iншому органу, який передба-

чений статутом пiдприємства i представляє iнтереси вла-

сника та трудового колективу(ч. 2, 3 ст. 14 Закону <Про

пiдприємства в Українi>).

Коли власник без уповноваження "будь-яких органiв

безпосередньо здiйснює управлiння пiдприємством, вiн має

право представляти i захищати права та iнтереси цього

пiдприємства, однак за умови, що вiн на законних пiдста-

вах здiйснює керiвництво пiдприємством, тобто виконує

.обов'язки одноособового органу. Цей висновок випливає

з аналiзу ознак юридичної особи, вироблених теорiєю ци-

вiльного права. Однiєю з цих ознак є органiзацiйна єд-

нiсть. Наявнiсть у пiдприємства статусу юридичної осо-

би передбачає, що воно дiє в цивiльних правовiдносинах

як єдине цiле. Ця органiзацiйна єднiсть закрiплюється у

статутi (положеннi), який передбачає мету i завдання пiд-

приємства, його структуру, функцiї i компетенцiю орга-

нiв та iншi умови, необхiднi для його вступу у правовiд-

носини як єдиного самостiйного суб'єкта права (ст. 25

ЦК, ст.ст. 14, 16 Закону України <Про пiдприємства в

Українi>. Органiзацiйну єднiсть цивiлiсти вважають пере-

думовою визнання пiдприємства юридичною особою. При

цьому вона є необхiдною умовою iснування пiдприємства

. як суб'єкта не лише в цивiльному, а й у iнших галузях

права, оскiльки не може бути пiдприємств (органiзацiй)

як суб'єктiв права без достатньо вираженої i закрiпленої

у статутi (положеннi) органiзацiйної єдностi.

Пiдтвердженням цього висновку є також те, що згiдно зi

ст. 107 Закону України <Про власнiсть> вiд 07.02.1991 р.

власник не вiдповiдає за зобов'язаннями створених ним

юридичних осiб, i вони не вiдповiдають за зобов'язання-

ми власника, крiм випадкiв, передбачених законодавчи-

ми актами України.

З урахуванням викладеного можна зробити висновок,

що одноособовий орган юридичної особи (керiвник пiд-

235

приємства, установи, органiзацiї) незалежно вiд того, хто.

виконує цi функцiї - сам власник або найнята (призна-

чена, обрана) власником iнша особа, не є судовим пред-

ставником, тому дiє у процесi без спецiального оформлен-

ня повноважень на пiдставi документiв, якi посвiдчують

його службове становище (ч. З ст. 110 ЦПК).

Проте, якщо юридична особа має лише колегiальний

орган (наприклад, виконавчi функцiї по управлiнню ко-

лективним пiдприємством згiдно зi ст,. 14 Закону <Про

пiдприємства> здiйснює правлiння), то брати участь у про-

цесi вона може виключно через судового представника,

доручивши виконання представницьких повноважень

одному з членiв цього колегiального органу або iншiй

особi.

Це випливає з положень, закрiплених у п. 1 ст. 112 та

п. 1 ч. 1 ст. 113 ЦПК, якi передбачають, що, представника-

ми сторiн i третiх осiб можуть бути члени органiв управ-

лiння, а повноваження представникiв - членiв колегiаль-

них органiв управлiння - повиннi бути ствердженi випис-

кою з протоколу засiдання належного органу управлiння,

який уповноважив вести справу в судi. Якщо колегiаль-

ний орган доручає вести справу в судi не члену цього ор-

гану, а iншiй особi, її повноваження як представника повин-

нi бути оформленi довiренiстю iз дотриманням загальних

вимог, передбачених законом (п. 2, 5 ст. 113, ст. 114 ЦПК).

Вважається, що цi загальнi правила дiють в усiх ви-

падках, крiм тих, коли спецiальним законом, який регу-

лює дiяльнiсть певної юридичної особи, не передбачено

iнше. Так, законом, який регулює дiяльнiсть господар-

ських товариств, установлено, що виконавчим органом

акцiонерного товариства, що здiйснює керiвництво його

дiяльнiстю, є правлiння або iнший орган, передбачений

статутом. Роботою- правлiння акцiонерного товариства

керує голова правлiння, який вправi здiйснювати дiї вiд

iменi товариства без спецiального оформлення повнова-

жень. Таким правом можуть бути вiдповiдно до статуту

надiленi й iншi члени правлiння (ст.ст. 47, 48 Закону

України <Про господарськi товариства> вiд 19.09.1991 р.)

Далi, ст. 62 цього Закону передбачає, що в товариствi з

обмеженою вiдповiдальнiстю створюються колегiальний

виконавчий орган (дирекцiя) i одноособовий орган (ди-

ректор). Колегiальний орган управлiння очолює генера-

льний директор, який вправi без доручення виконувати

236

дiї вiд iменi товариства. Згiдно зi статутом устав таким

правом можуть бути надiленi iншi члени дирекцiї.

Вiдповiдно до п. 10.9, п. 10.10 Статуту колективного

сiльськогосподарського пiдприємства голова пiдприємст-

ва, який одночасно е головою правлiння, здiйснює повсяк-

денне керiвництво дiяльнiстю пiдприємства i представляє

його без довiреностi у вiдносинах з державними органа-

ми, пiдприємствами та органiзацiями (Бюл. законодавства

i юрид. практики України. - 1996.- № 5.- С. 193).

При цьому слiд мати на увазi, що на пiдставi Декрету

Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 17.05.1993 р. № 51-93

<Про особливостi приватизацiї майна в агропромислово-

му комплексi>. Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд

19.01.1994 р. .№ 19 <Про особливостi приватизацiї в аг-

ропромисловому комплексi майна, щодеребувае в загаль-

нодержавнiй та комунальнiй власностi> та Положення про

порядок перетворення радгоспiв та iнших державних сiль-

ськогосподарських пiдприємств i органiзацiй у колектив-

нi сiльськогосподарськi пiдприємства, затвердженого на-

казом Мiнсiльгосппроду, Держхарчопрому, Фонду держа-

вного майна Мiнекономiки i Мiнюсту вiд 27.01.1994 р.

№ 27, в колективнi сiльськогосподарськi пiдприємства

у процесi приватизацiї перетворювалися радгоспи всiх на-

прямкiв господарської дiяльностi, iншi державнi сiль-

ськогосподарськi пiдприємства, що знаходяться у загаль-

нодержавнiй та комунальнiй власностi i такi, що нале-

жать до сфери управлiння iнших мiнiстерств i вiдомств

(Бюл. законодавства i юрид. практики України. -

1996.- № 5.- С. 78).

Необхiдно мати на увазi, що Указом Президента Укра-

їни вiд 03.12.1999 р. *Про невiдкладнi заходи щодо при-

скорення реформування агропромислового сектору еконо-

мiки> визначенi перспективнi напрямки реформування

колективних сiльськогосподарських пiдприємств шляхом

забезпечення всiм членам КСП права вiльного виходу

з цих пiдприємств i створення на їх основi приватних

(приватноорендних) пiдприємств, селянських (фермерських)

господарств, господарських товариств, сiльськогосподар-

ських кооперативiв та iнших суб'єктiв господарювання, за-

снованих на приватнiй власностi (Уряд. кур'єр. - 1999,-

М 230- С. 4).

Отже, при застосуваннi норм ЦПК, що регулюють участь

у цивiльному судочинствi представникiв юридичних осiб,

237

слiд ураховувати способи формування та правовi форми

їх iснування, оскiльки вiд цього залежить, хто i на яких

пiдставах буде здiйснювати захист прав юридичних осiб

у судi, чим мають бути ствердженi їх повноваження та як

належить їх оформити.

Стаття 111. Представництво по справах

недiєздатних i обмежено дiєздатних

Права i охоронюванi законом iнтереси недiєздатних

громадян, громадян, якi не мають повної дiєздатностi,

та громадян, визнаних обмежено дiєздатними, захища-

ють у судi їх батьки, усиновителi, опiкуни або пiклува-

льники, якi представляють в суд документи, що посвiд-

чують їх повноваження.

По справi, в якiй повинен брати участь громадянин,

визнаний в установленому порядку безвiсно вiдсутнiм,

як його представник виступає опiкун, призначений для

охорони i управлiння майном безвiсно вiдсутнього.

По справi, в якiй повинен брати участь спадкоємець

особи, померлої або оголошеної в установленому поряд-

ку померлою, якщо спадщина ще нiким не прийнята, як

представник спадкоємця виступає опiкун, призначений

для охорони i управлiння спадковим майном.

У випадках, передбачених в цiй статтi, законнi пред-

ставники можуть доручити ведення справи в судi iншiй

особi, обранiй ними як представник.

1. Стаття 111 ЦПК регламентує участь у процесi за-

конних представникiв, тобто передбачає обов'язкове пред-

ставництво, що здiйснюється в цивiльному судочинствi

стосовно певного кола осiб:

а) недiєздатних громадян;

б) громадян, якi не мають повної дiєздатностi;

. в) громадян, визнаних обмежено дiєздатними.

Це обумовлено тим, що необхiдною пiдставою особис-

тої участi в цивiльному судочинствi є наявнiсть у заiнте-

ресованої особи процесуальної дiєздатностi.

Здатнiсть особисто здiйснювати свої права в судi i до-

ручати ведення справи представниковi належить грома-

дянам, якi досягли повнолiття.

Не можуть брати особистої участi у процесi повнолiт-

нi особи, якi в передбаченому законом порядку визнанi

обмежено дiєздатними чи недiєздатними.

Права та охоронюванi законом iнтереси осiб, недiєзда-

тних за вiком, а також осiб, недiєздатних або обмежено

дiєздатних за медичним критерiєм, захищають у судi їх

законнi представники.

Слiд зауважити, що законодавчi положення про по-

збавлення обмежено дiєздатного громадянина права осо-

бисто брати участь у процесi для захисту своїх прав та

iнтересiв (ч.i ст.111 ЦПК), а також права здiйснювати в

судi представництво по вiдношенню до iнших осiб (п. 2

ст. 116 ЦПК) є недостатньо обгрунтованими i деякою

мiрою суперечливими.

Вiдповiдно до ст. 15 ЦК України обмеження дiєздат-

ностi громадян поширюється лише на розпорядження

ними своїм майном шляхом здiйснення угод, за винят-

ком дрiбних побутових, а також одержування заробiтної

плати, пенсiї або iнших видiв прибуткiв i розпорядження

ними. Таким чином, закон передбачає обмеження виклю-

чно цивiльно-правової дiєздатностi. Обмеженння цивiль-

но-процесуальної дiєздатностi чинним законодавством не

передбачено. Бiльше того, закон надає обмежено дiєздат-

ному громадянину право порушити процес по справi про

скасування обмеження в дiєздатностi (ч. 2 ст. 260 ЦПК),

тобто громадянин, цивiльно-правова дiєздатнiсть якого

обмежена в судовому порядку, цивiльно-процесуальною

дiєздатнiстю володiє в повному обсязi.

Функцiї законних представникiв у судi виконують

батьки, усиновителi, опiкуни або пiклувальники.

Вiдповiдно до загального правила законними предста-

вниками, як i iншими судовими представниками, можуть

бути лише повнолiтнi дiєздатнi громадяни. Винятки сто-

суються тiльки батькiв, якi по вiдношенню до своїх дiтей

не лише у змозi, а й повиннi виконувати функцiї закон-

них представникiв i в тих випадках, коли вони самi є не-

повнолiтнiми (ст. 60 КпШС, ст. 111 ЦПК).

З моменту набуття неповнолiтнiм цивiльної процесу-

альної дiєздатностi, а також з моменту набрання закон-

ної сили рiшення, яким скасоване обмеження дiєздатно-

стi громадянина або його дiєздатнiсть поновлена, функцiї

законного представництва батькiв, усиновителiв, опiкунiв

або пiклувальникiв припиняються. Неповнолiтнi набува-

ють дiєздатнiсть iз моменту досягнення 18 рокiв, а також

у випадку одруження до 18 рокiв у передбачених зако-

239

ном випадках (ст. 11 ЦК). Усунення з процесу законного

представника оформляється мотивованою ухвалою.

2. Опiка встановлюється над неповнолiтнiми, якi не

досягли п'ятнадцяти рокiв, i над громадянами, котрi ви-

знанi судом недiєздатними внаслiдок психiчної хвороби

або недоумства (ст. 131 КпШС). Пiклування встановлю-

ється над неповнолiтнiми вiком вiд п'ятнадцяти до вi-

сiмнадцяти рокiв i над громадянами, визнаними судом

обмежено дiєздатними внаслiдок зловживання спиртни-

ми напоями або наркотичними засобами (ст. 132 КпШС).

Вiдповiдно до ст. 132 КпШС пiклування може бути

встановлене також над особами, якi за станом здоров'я

та у зв'язку з похилим вiком не можуть самостiйно за-

хищати свої права та iнтереси. Такий пiклувальник не

може бути визнаний законним представником, оскiльки

в цьому разi одного факту пiклування недостатньо для

вчинення у судi процесуальних дiй вiд iменi та в iнтере-

сах повнолiтнього дiєздатного громадянина з метою за-

хисту його суб'єктивних прав. Для ведення справи в судi

вiн повинен мати належно оформлене доручення пiдопiч-

ного, що не дає пiдстав для вiднесення його до законних

представникiв, бо є пiдставою виникнення- договiрного

представництва.

Зазначенi питання мають важливе практичне значен-

ня. Наприклад, Д. звернулася до суду з позовом до сiль-

ської ради народних депутатiв та А. в iнтересах своїх

дiтей про визнання недiйсним заповiту, продовження стро-

ку на прийняття спадщини та визнання права власностi

на спадкову частину будинку, посилаючись на те, що двоє

її дiтей, в iнтересах яких заявлено позов, є.iнвалiдами ди-

тинства i тому не могли своєчасно прийняти спадщину

пiсля смертi їх батька, а заповiт складено А. в станi, коли

вона не розумiла значення своїх дiй i не могла керувати

ними. Рiшенням районного суду позов було задоволене.

У касацiйному порядку справа не розглядалася. Про-

тест заступника прокурора областi постановою президiї

обласного суду вiдхилено.

Заступник Генерального прокурора України порушив

у протестi питання про скасування рiшення районного

суду i постанови президiї обласного суду як таких, що не

вiдповiдають вимогам процесуального i матерiального

закону.

240

Судова колегiя в цивiльних справах Верховного Суду

України визнала, що протест пiдлягає задоволенню з та-

ких пiдстав. Д. заявила позов в iнтересах дiтей - iнвалi-

дiв дитинства, якi на час подання позову були вже повно-

лiтнiми. Суд, приймаючи заяву вiд Д., не з'ясував, чи є

рiшення про призначення її опiкуном, тобто, чи мала вона

право заявляти такий позов i дiяти у процесi вiд iменi та

в iнтересах дiтей (Рiшення Верховного Суду України:

Щорiчник.- К" 1997.- С. 75, 76.).

Дiйсно, суд повинен був з'ясувати, чи є Д. опiкуном або

пiклувальником своїх повнолiтнiх дiтей. Проте поряд з

цим суд повинен був установити, чи е цi дiти дiєздатними

особами, бо вiд цього залежить, чим мають стверджувати-

ся повноваження матерi як представника. Якщо повно-

лiтнi дiти Д. в установленому законом порядку були

визнанi недiєздатними, то для участi матерi у процесi

достатньо пiдтвердити факт призначення її опiкуном,

оскiльки в цьому випадку вона буде виступати закон-

ним представником. Коли дiти є дiєздатними, то одного

факту призначення матерi їх пiклувальником вже не-

достатньо для здiйснення представницьких функцiй у

судi. Необхiдно, щоб дiти як особи дiєздатнi доручили

матерi ведення їх справи в судi, видавши вiдповiдну до-

вiренiсть, тобто йдеться вже про iнший вид представни-

цтва - договiрне.

3. Неповнолiтнi вiком вiд п'ятнадцяти до вiсiмнадця-

ти рокiв можуть виступати в судi особисто як сторона

лише у справах, що виникають з угод, якi вони вправi

згiдно з законом укладати самостiйно, та у справах про

вiдшкодування заподiяної шкоди.

Так, вони мають право самостiйно виступати в судi по

спорах, що виникають iз трудових правовiдносин, з угод по

розпорядженню заробiтною платою (заробiтком) або сти-

пендiєю, по спорах, пов'язаних iз здiйсненням авторських

або винахiдницьких прав на свої твори, винаходи, рацiо-

налiзаторськi пропозицiї i промисловi зразки, а та-

кож прав на свої вiдкриття (ст. 13 ЦК).

Притягнення до участi в таких справах батькiв, усино-

вителiв або пiклувальникiв неповнолiтнiх для надання

їм допомоги залежить вiд суду, тобто це питання вiн ви-

рiшує за своїм розсудом з урахуванням конкретних об-

ставин справи i спроможностi неповнолiтнього самостiй-

241

но захистити свої порушенi або оспорюванi права чи

охоронюванi законом iнтереси.

Коли справа виникає з угоди, на укладення якої непов-

нолiтнiм потрiбна згода батькiв, усиновителiв або пiклу-

вальникiв, суд повинен притягти останнiх до участi у спра-

вi для захисту прав та iнтересiв неповнолiтнiх (ст. 101

ЦПК).

Опiкун та пiклувальник не вправi виконувати функ-

цiї законного представника при розглядi в судi справ мiж

пiдопiчним та дружиною (чоловiком) опiкуна або пiклу-

вальника та їх близькими родичами (ст. 146 КпШС).

4. Законним представником громадянина, визнаного

безвiсно вiдсутнiм, виступає опiкун, призначений для охо-

рони й управлiння майном безвiсно вiдсутнього. Закон-

ним представником спадкоємця особи, померлої або ого-

лошеної в установленому порядку померлою, коли спад-

щина ще нiким не прийнята, виступає опiкун, призначе-

ний для охорони й управлiння спадковим майном.

5. Повноваження законного представника на ведення

справи в цивiльному процесi стверджуються певними

документами залежно вiд того, на яких пiдставах здiйс-

нюється представництво:

а) батькiв та усиновителiв - паспортом, свiдоцт-

вом про народження неповнолiтнiх дiтей, рiшенням суду,

що набрало законної сили, про усиновлення;

б) опiкунiв i пiклувальникiв - посвiдчуючим до-

кументом органу опiки i пiклування, яким є рiшення про

встановлення опiки або пiклування, прийняте державною

адмiнiстрацiєю районiв, районiв мiст Києва i Севастополя

(ст.129 КпШС).

У кожному конкретному випадку законнi представни-

ки (батьки, усиновителi, опiкуни або пiклувальники) по-

виннi пред'явити суду вiдповiдний документ, який ствер-

джує його повноваження. Недотримання цих вимог при-

зводить до негативних правових наслiдкiв, судове рiшен-

ня, постановлене з такими порушеннями цивiльного за-

конодавства, має бути скасоване, що пiдтверджується су-

довою практикою.

Так, В. пред'явив позов до А. про розiрвання шлюбу

i подiл майна. Районний суд постановив рiшення про за-

доволення позову. В касацiйному порядку справа не роз-

глядалася. Протест Голови Верховного Суду України про

скасування рiшення був задоволений з таких пiдстав.

242         -

Постановлюючи зазначене рiшення, суд виходив з того,

що вiдповiдачка визнана недiєздатною, "й iнтереси пред-

ставляє батько, який позов про подiл майна визнав. Проте

з цим погодитися не можна. В силу ст. 111 ЦПК права

та охоронюванi законом iнтереси недiєздатних громадян

i осiб, якi не мають повної дiєздатностi, захищають їх ба-

тьки, усиновителi, опiкуни або пiклувальники, якi пред-

ставляють суду документи, що посвiдчують їх повноважен-

ня. З матерiалiв справи зрозумiло, що вiдповiдачки в судо-

вому засiданнi не було, у справi брав участь її батько, хоча

не мав на це повноважень, оскiльки його не було призна-

чено опiкуном А. в установленому законом порядку ор-,

ганами опiки i пiклування. Отже, вiн не мiг представляти

її iнтереси (Бюл. законодавства i юрид. практики Укра-

їни.- 1995- № 3.- С. 288).

Законнi представники мають право виконувати всi тi

процесуальнi дiї, якi могли б здiйснювати особи, яких вони

представляють, коли б мали цивiльну процесуальну дiє-

здатнiсть. Вони можуть без окремих на то повноважень

здiйснювати процесуальнi дi'ї, пов'язанi з розпоряджен-

ням предметом спору, за винятком окремих випадкiв,

передбачених законом (ст. 145 КпШС).

Особливiстю законного представництва є те, що закон-

нi представники можуть доручити ведення справи в судi

iншiй особi, яку вони обрали як представника, причому

остання буде дiяти вже як договiрний представник.

Зумовлено це тим, що метою судового представництва

є надання квалiфiкованої правової допомоги по захисту

суб'єктивних прав i охоронюваних законом iнтересiв. За-

конний представник для здiйснення своїх функцiй у судi

може використовувати всi передбаченi законом правовi

засоби. Цей висновок випливає з контексту ст. 111 ЦПК,

оскiльки згiдно iз закрiпленими в нiй положеннями за-

конному представнику не потрiбне спецiальне оформлен-

ня повноважень на здiйснення будь-яких дiй вiд iменi

того, кого вiн представляє, якщо вони сприяють захисту.

прав та iнтересiв останнього. Проте таку допомогу може

реально надати далеко не кожна особа, на яку закон по-

кладає вiдповiднi обов'язки. Для забезпечення можливостi

реального виконання такими особами представницьких

функцiй у цивiльному судочинствi закон дає їм право

доручити ведення справи в судi в iнтересах того, кого вiн

представляє, iншiй особi, яка спроможна надати дiйсно"

-                                    243

квалiфiковану юридичну допомогу. Реалiзацiя цього права

повинна здiйснюватися законним представником на за-

гальних засадах, передбачених законом, тобто шляхом

укладення вiд iменi особи, яку вiн повинен представляти

в судi, договору доручення (ст. 386 ЦК), на пiдставi якого

i буде дiяти в судi особа, котрiй законний представник

доручив ведення справи.

У процесуальнiй лiтературi така правова ситуацiя одер-

жала назву <подвiйного представництва>. Вченi зазна-

чають, що можливiсть -<подвiйного представництва> не

знайшла прямого закрiплення в законi, але в юридичнiй

лiтературi i судовiй практицi питання про його допусти-

мiсть у цивiльному судочинствi нiяких сумнiвiв не ви-

кликає. Цей висновок робиться виключно з поширюва-

льного тлумачення ч. 4 ст. 111 ЦПК. Вченi вважають, що

реалiзацiя законним представником права доручати ве-

дення справи iншiй особi, не позбавляє його права брати

участь у процесi поряд з обраним ним представником.

Крiм того, звертається увага на те, що з метою посилення

гарантiй прав громадян на судовий захист виникає необ-

хiднiсть внести у процесуальне законодавство вiдповiднi

доповнення, що передбачають одночасну участь у справi

двох представникiв рiзних видiв (Шерстюк В.М. Отли-

чие судебного представительства от других правових

институтов / / Вопросьi развития теории гражданско-

го процесуального права,- М..1981.- С. 41).

Стаття 112. Особи, якi можуть бути

представниками

Представниками сторiн i третiх осiб у судi можуть

бути:

1) члени органiв управлiння, працiвники державних

пiдприємств, установ, органiзацiй, колгоспiв, iнших ко-

оперативних органiзацiй, їх об'єднань, iнших громадсь-

ких органiзацiй - в справах цих пiдприємств, установ

i органiзацiй;

2) уповноваженi професiйних спiлок - у справах ро-

бiтникiв, службовцiв, членiв колгоспу, а також iнших

осiб, захист прав i iнтересiв яких здiйснюється профе-

сiйними спiлками;

3) уповноваженi органiзацiй, яким їх статутом чи по-

ложенням надано право представляти iнтереси членiв

цих органiзацiй, - у справах членiв цих органiзацiй;

244

4) адвокати;

5) один iз спiвучасникiв за дорученням iнших спiв-

учасникiв (стаття 104 цього Кодексу);

6) iншi особи, допущенi судом, який розглядає спра-

ву, до представництва в данiй справi.

(Стаття 112 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81)

1. Представництво широко застосовується в судовiй

практицi i може здiйснюватися особами, склад яких ви-

значений чинним цивiльним процесуальним законодав-

ством. Отже, надане законом право вести справи через

представника не означає, що представником може бути

будь-яка особа. Участь у процесi особи як представника

можлива лише пiсля задоволення судом вiдповiдного

подання. Суд керується при цьому передбаченим зако-

ном перелiком осiб, якi можуть бути представниками.

Представництво перелiчених законом суб'єктiв мож-

ливе лише при наявностi волевиявлення на це як з боку

особи, права та iнтереси якої пiдлягають захисту в судi,

так i представника, тобто в коментованiй статтi чiтко ви-

значене коло осiб, якi можуть здiйснювати функцiї дого-

вiрних представникiв у цивiльному судочинствi.

2. Найбiльш поширеною формою добровiльного пред-

ставництва в судовiй практицi є представництво, що здiй-

снюється адвокатами. Дiяльнiсть адвокатури в Українi

регулюється Законом України <Про адвокатуру> вiд

19.12.1992 р. та iншими законодавчими актами, устава-

ми адвокатських об'єднань.

Адвокатура - добровiльне професiйне громадське

об'єднання, покликане згiдно з Конституцiєю України

сприяти захисту прав та свобод i представляти законнi

iнтереси громадян України, iноземних громадян, осiб без

громадянства, юридичних осiб, надавати їм iншу юридич-

ну допомогу (ст. 1 Закону України <Про адвокатуру> вiд

19.12.1992р.).

Як договiрнi представники можуть брати участь у про-

цесi члени колегiальних органiв управлiння юридичних

осiб. Це передбачене законом право має надто важливе

значення в тих випадках, коли юридична особа не має

одноособового органу управлiння (див. комент. до ст. 110

ЦПК).

Договiрним представником юридичної особи може

бути в цивiльному судочинствi будь-який штатний пра-

245

цiвник. Як правило, функцiї представника в судi довiря-

ють працiвникам, професiйнi знання i досвiд яких дозво-

ляють ефективно здiйснювати захист прав та iнтересiв

юридичної особи. У судовiй практицi частiше представ-

ницькi функцiї в iнтересах юридичних осiб виконують

юрисконсульти.

Суд також може за поданням громадянина допустити

до участi у процесi як договiрного представника будь-яку

особу (родича або стороннього, володiючого спецiальними

(фаховими) знаннями), здатну надати допомогу у захистi

прав та iнтересiв, якщо це не суперечить чинному законо-

давству.

Крiм того, закон дозволяє доручити ведення справи од-

ному iз спiвучасникiв, оскiльки їх iнтереси у процесi не

суперечать один одному. Покладення на одного iз спiв-

учасникiв обов'язку представляти iнтереси декiлькох або

всiх спiвучасникiв може бути пов'язане з бiльшою iн-

формованiстю останнього, у зв'язку з неможливiстю осо-

бистої участi у процесi iнших спiвучасникiв або за будь-

якими iншими мiркуваннями.

3. Участь у процесi уповноважених професiйних спi-

лок та iнших громадських органiзацiй як судових пред-

ставникiв необхiдно вiдрiзняти вiд iншого можливого виду

їх участi у процесi, коли зазначенi суб'єкти дiють не вiд

iменi та в iнтересах особи за її дорученням, а порушують

цивiльну справу вiд свого iменi на захист прав та охоро-

нюваних законом iнтересiв iнших осiб у випадках прямо

передбачених законом (див. комент. до ст. 121 ЦПК).

Представництво профспiлок та iнших громадських

органiзацiй слiд також вiдмежувати вiд iнституту участi

в цивiльному судочинствi громадських органiзацiй i тру-

дових колективiв з метою викладення суду думки органi-

зацiї або колективу з приводу справи, яка розглядається

судом (див. комент. до ст. 161 ЦПК).

Спкiття 113. Документи, що стверджують

повноваження представникiв

Повноваження представникiв сторiн i третiх осiб на

ведення справи в судi повиннi бути ствердженi такими

документами:

1) членiв колегiальних органiв управлiння колгоспа-

ми, iншими кооперативними органiзацiями, їх об'єднан-

нями, iншими громадськими органiзацiями - витягом

24Є

з протоколу засiдання належного органу управлiння, що

уповноважив вести справу в судi;

2) представникiв пiдприємств, установ, органiзацiй-

довiренiстю вiд iменi пiдприємства, установи, органiза-

цiї;

3) уповноважених профспiлок - довiренiстю вiдпо-

вiдного профспiлкового органу;

4) адвокатiв - ордером, виданим юридичною консу-

льтацiєю;

5) iнших осiб - довiренiстю чи усною заявою довiри-

теля з занесенням її до протоколу судового засiдання.

Оригiнали документiв, зазначенi у цiй статтi, або копiї

з них приєднуються судом до справи.

(Стаття 113 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81)

1. Здiйснення функцiй судових представникiв у цивi-

льному судочинствi можливе за умови наявностi вiдповi-

дних повноважень, належним чином стверджених та

оформлених.

Представник не повинен допускатися до участi у про-

цесi за вiдсутностi необхiдних документiв, що стверджу-

ють його повноваження, або якщо вони належним чи-

ном не оформленi.

Вiдсутнiсть належним чином оформлених повнова-

жень судового представника позбавляє його процесуальнi

дiї юридичної сили, тобто вони не мають нiяких право-

вих наслiдкiв. Участь у процесi представника особи, кот-

ра не має належним чином оформлених представниць-

ких повноважень, є пiдставою для скасування постанов-

леного судом рiшення по справi.

Так, М. пред'явила позов до Севастопольської мiської

державної адмiнiстрацiї про надання жилого примiщен-

ня, посилаючись на ст. 54 Закону України <Про власнiсть>

вiд 07.02.1991 р. Рiшенням районного суду в задоволеннi

позову було вiдмовлено. Ухвалою судової колегiї у цивi-

льних справах Севастопольського мiського суду рiшення

скасовано i справу направлено на новий розгляд. Поста-

новою президiї цього ж суду ухвалу судової колегiї у

цивiльних справах скасовано i залишено в силi рiшення

суду першої iнстанцi. Заступник Голови Верховного Суду

України порушив у протестi питання про скасування за-

значеної постанови президiї i залишення без змiн ухвали

247

судової колегiї у цивiльних справах Севастопольського

мiського суду. Судова колегiя в цивiльних справах Вер-

ховного Суду України протест задовольнила, частково пiд-

ставою стало те, що всупереч вимогам ст. 113 ЦПК суд не

перевiрив належним чином повноважень представника

вiдповiдача, а також не з'ясував, кого вiн дiйсно представ-

ляв. Зокрема, з матерiалiв справи зрозумiло, що вiдзив на

позов подавала не Севастопольська мiська державна ад-

мiнiстрацiя, а управлiння облiку i розподiлу жилої площi

(Вiсн. Верхов. Суду України.- 2000.- № 2.- С. 5, 6).

2. Закон чiтко визначає ряд документiв, якi можуть

стверджувати повноваження того чи iншого представни-

ка, який дiє у процесi на договiрнiй основi, тобто при на-

явностi волевиявлення самого представника та особи, права

та охоронюванi законом iнтереси якої пiдлягають захис-

ту в судi.

Як правило, повноваження представника у процесi, який

дiє на зазначених пiдставах, стверджуються довiренiстю.

Представництво працiвникiв пiдприємств, установ, орга-

нiзацiй стверджується довiренiстю, яка видається вiд iме-

нi вiдповiдної юридичної особи.

Представницькi повноваження окремих громадян або

одного iз спiвучасникiв за дорученням iнших спiвучас-

никiв також стверджуються довiренiстю, виданою вiд iменi

особи, права та iнтереси якої пiдлягають захисту в судi.

Це правило повинно поширюватись i на адвокатiв, ви-

конуючих представницькi функцiї у цивiльному судочин-

ствi. Вимога цивiльного процесуального законодавства

стосовно обов'язковостi ствердження представницьких

повноважень адвоката ордером юридичної консультацiї

не вiдповiдає чинному законодавству. Вiдповiдно до За-

кону України <Про адвокатуру> вiд 19.12.1992 р. адво-

катом може бути громадянин України, який має вищу

юридичну освiту, стаж роботи за спецiальнiстю юриста

або помiчника адвоката не менше двох рокiв, склав ква-

лiфiкацiйнi iспити, одержав свiдоцтво про право на за-

няття адвокатською дiяльнiстю i прийняв Присягу адво-

ката України. Адвокатську дiяльнiсть вiн може здiйсню-

вати iндивiдуально, вiдкрити своє адвокатське бюро, а та-

кож об'єднуватися з iншими адвокатами у колегiї, адво-

катськi фiрми, контори та iншi адвокатськi об'єднання.

При здiйсненнi професiйної дiяльностi адвокат має пра-

во представляти i захищати права та iнтереси громадян

248

i юридичних осiб за їх дорученням (ст.ст. 1, 4, 6 Закону),

тобто його повноваження як судового представника по-

виннi пiдтверджуватися довiренiстю.

Оформлення повноважень представникiв профспiлок

має певнi особливостi. Вони стверджуються довiренiстю.

вiдповiдного профспiлкового органу. Вважається, що крiм

цього уповноваженому профспiлок необхiдно мати довi-

ренiсть вiд особи, яку вiн представляє, хоча закон цього

не передбачає (див. комент. до ст. 110 ЦПК).

У випадках, коли представницькi функцiї в судi вико-

нують члени колегiальних органiв управлiння юридич-

ної особи, їх повноваження стверджуються витягом iз

протоколу засiдання належного органу, що уповноважив

вести справу в судi. Це положення слiд розглядати як

виняток iз закрiпленого законом загального правила офор-

млення повноважень договiрного представника в судi.

3. Закон передбачає ще один спосiб пiдтвердження

повноважень представника - шляхом усної заяви довi-

рителя iз занесенням її до протоколу судового засiдан-

ня. Це правило стосується обмеженого кола суб'єктiв, якi

виконують представницькi функцiї у цивiльному судо-

чинствi. Використовувати такий спосiб ствердження пред-

ставницьких повноважень у судi мають право лише окре-

мi громадяни та спiвучасники i лише тодi, коли поряд iз

представником у процесi особисто бере участь i сама осо-

ба, яку вiн представляє.

4. У випадках участi у процесi представника суд обо-

в'язково додає до справи оригiнали або копiї документiв,

якi стверджують його повноваження. Додання копiї мо-

жливе тодi, коли довiренiсть є постiйною. Це правило за-

безпечує можливiсть установити в необхiдних випадках

факт участi у справi представника i перевiрити обсяг його

повноважень.

Стаття 114. Оформлення довiреностi на ведення

справи в судi

Довiреностi вiд iменi державних пiдприємств, уста-

нов, органiзацiй видаються за пiдписом керiвника або

iншої уповноваженої ним службової особи i з прикла-

денням печатки пiдприємства, установи, органiзацiї.

Довiреностi вiд iменi колгоспiв, iнших кооператив-

них органiзацiй, їх об'єднань, iнших громадських орга-

нiзацiй видаються за пiдписом службових осiб, упов-

249

поважених статутом (положенням), i з печаткою колго-

спу, органiзацiї.

Письмовi довiреностi громадян посвiдчуються нота-

рiально.

Громадяни можуть також посвiдчити довiренiсть на

ведення справи в судi на пiдприємствi, в установi, орга-

нiзацiї, де вони працюють, або в управлiннi будинка-

ми, де вони проживають; вiйськовослужбовцi - у вiд-

повiднiй вiйськовiй частинi; особи, якi проживають у

населених пунктах, де немає державних нотарiальних

контор, - у виконавчому комiтетi мiської, селищної,

сiльської Ради народних депутатiв; особи, якi перебува-

ють на лiкуваннi, - у вiдповiдному лiкувальному за-

кладi.

Довiреностi осiб, якi перебувають у мiсцях позбав-

лення волi, можуть бути посвiдченi начальниками мiсць

позбавлення волi.

(Стаття 114 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1461-10 вiд 23.01.81)                                  '

1. Документи, що стверджують повноваження предста-

вника, набувають юридичної сили за умови належного їх

оформлення. Повноваження договiрних представникiв за

загальним правилом оформлюються довiренiстю.

Довiренiсть вiд iменi юридичної особи (державних уста-

нов та органiзацiй, громадських i кооперативних органi-

зацiй та їх об'єднань, державних, приватних, колектив-

них, господарських, комунальних пiдприємств i їх об'єд-

нань) вважається належним чином оформленою, коли

вона видана за пiдписом керiвника чи iншої уповнова-

женої ним особи або за пiдписом службових осiб, упов-

новажених статутом (положенням), i скрiплена печаткою

вiдповiдного пiдприємства, установи, органiзацiї або їх

об'єднання.

Довiренiсть вiд iменi громадян, як правило, повинна бути

посвiдчена нотарiально. Нотарiальне посвiдчення довiре-

ностi за законом вправi здiйснювати державнi нотарiуси,

приватнi нотарiуси, службовi особи виконавчих комiтетiв

сiльських, селищних, мiських рад народних депутатiв, (якщо

в населеному пунктi немає нотарiусiв), а також консуль-

ськi установи України (ст. ст. 35 - 38 Закону України

<Про нотарiат> вiд 01.01.1994 р.).

250

При посвiдченнi довiреностi перевiряється, чи вiдпо-

вiдає її змiст вимогам закону i дiйсним намiрам сторiн.

У довiреностi повинно бути вказане мiсце i дата її скла-

дання (пiдпису), прiзвище, iм'я, по батьковi (повна назва

юридичної особи) i мiсце проживання (мiсце перебуван-

ня юридичної особи) представника та особи, яку пред-

ставляють. У довiреностi на iм'я адвоката фiксується його

статус i членство в адвокатському об'єднаннi, якщо ад-

вокат є його членом. Вважається недiйсною довiренiсть,

в якiй не зазначена дата її посвiдчення.

До нотарiально посвiдчених прирiвнюються довiрено-

стi, посвiдченi службовими особами, яких закон надiлив

таким правом. Юридичними пiдставами для цього є пе-

редбаченi чинним законодавством рiзнi за характером

об'єктивнi обставини, що свiдчать про неможливiсть здiй-

снити нотарiальне посвiдчення довiреностi з поважних

або iнших причин, якi не залежать вiд волi та бажання

громадянина. Так, до нотарiально посвiдчених закон вiд-

носить довiреностi вiйськовослужбовцiв та iнших осiб, якi

перебувають на лiкуваннi в госпiталях, санаторiях та iн-

ших вiйськово-лiкувальних закладах, посвiдченi началь-

никами, їх заступниками по медичнiй частинi, старшими

черговими лiкарями цих госпiталiв, санаторiїв та iнших

вiйськово-лiкувальних закладiв, а також довiреностi осiб,

якi перебувають у мiсцях позбавлення волi, посвiдченi

начальниками цих мiсць (ч. 1 ст. 40 Закону України <Про

нотарiат>, ч. 4 ст. 114 ЦПК).

Громадяни можуть також посвiдчити довiренiсть на

ведення справи в судi на пiдприємствi, в установi, органi-

зацiї, де вони працюють, або в житлово-експлуатацiйнiй

органiзацiї за мiсцем проживання (ч. 4 ст. 114 ЦПК, ч. З

ст. 65 ЦК); вiйськовослужбовцi можуть посвiдчити довi-

ренiсть у вiдповiдних вiйськових частинах, об'єднаннях,

установах, вiйськово-навчальних закладах (ч. 1 ст. 40

Закону <Про нотарiат>, ч. 2 ст. 114 ЦПК).

2. Довiреностi можуть бути постiйними i разовими.

Постiйною довiренiстю посвiдчуються повноваження пред-

ставника здiйснювати процесуальнi дiї в усiх справах

особи, яку вiн представляє. Такими довiреностями, як

правило, посвiдчуються повноваження юрисконсультiв.

Разова довiренiсть дається для участi представника в судi

в однiй конкретнiй справi.

251

3. Довiренiсть, посвiдчена державним нотарiусом або

виконкомом мiської ради, оплачується державним ми-

том у розмiрах, установлених чинним законодавством

(Ст. 19 Закону України <Про нотарiат>; Декрет Кабi-

нету Мiнiстрiв України <Про державне мито> вiд

21.01.1993 р. II Вiдом. Верхов. Ради України.- 1993.-

№ 26.- Ст. 281).

Посвiдчення довiреностi приватним нотарiусом опла-

чується в розмiрi, який визначається за домовленiстю

мiж нотарiусом i громадянином, але вiн не може бути

нижче, нiж розмiр ставок державного мита (ст. 31 Зако-

ну України <Про нотарiат>. Указ Президента України

<Про упорядкування стягнення плати за здiйснення

нотарiальних дiй> вiд 10.07.1998 р. / / Уряд. кур'єр.-

1998.- 16 лип.- С. 3).

Стаття 115. Повноваження представника в судi

Повноваження на ведення справи в судi дає предста- ,

вниковi право на вчинення вiд iменi особи, яку вiн пред-

ставляє, всiх процесуальних дiй, крiм передачi справи

в товариський чи третейський суд, повної або часткової

вiдмови вiд позовних вимог, визнання позову, змiни

предмета позову, укладення мирової угоди, передачi по-

вноважень iншiй особi (передоручення), оскарження рi-

шення суду, подачi виконавчого листа до стягнення,

одержання присудженого майна або грошей. Повнова-

ження представника на вчинення кожної iз зазначених

в цiй статтi дiй повиннi бути спецiально обумовленi у

виданiй йому довiреностi.

1. Представник, який прийняв доручення на ведення

справи в судi, за умови належним чином оформлених

повноважень стає самостiйним учасником цивiльного

процесу i набуває певних процесуальних прав, якими окрес-

люється обсяг його повноважень.

Повноваження представникiв подiляються на загаль-

нi та спецiальнi. До загальних вiдносять тi, якими судовi

представники володiють як особи, що беруть участь у спра-

вi. Це право знайомитися з матерiалами справи, робити

з них витяги, одержувати копiї рiшень, ухвал, постанов та

iнших документiв, що є у справi, брати участь у судових

засiданнях, подавати докази, брати участь у їх дослiджен-

нi, заявляти клопотання та вiдводи, давати уснi i письмо-

252       -

ЯiiПiiiШ'iiДШШi "1

вi пояснення суду, подавати свої доводи, мiркування та за-

перечення, а також iншi процесуальнi права (ст. 99 ЦПК).

Обсяг загальних повноважень представника закон окрес-

лює тими процесуальними правами, без використання яких

вiн не може здiйснювати представницьких функцiй.

Спецiальнi повноваження пов'язанi з виконанням дiй,

спрямованих на розпорядження предметом спору та роз-

виток процесу. Отже, до спецiальних повноважень нале-

жать такi: право передачi справи до товариського чи тре-

тейського суду, повної або часткової вiдмови вiд позов-

них вимог, визнання позову, змiни предмета або пiдстав

позову, укладення мирової угоди, передачi повноважень

iншiй особi (передоручення), оскарження рiшення суду,

подачi виконавчого листа до стягнення, одержання при-

судженого майна або грошей (ст. 115 ЦПК). Право на

здiйснення спецiальних повноважень договiрним пред-

ставником повинно бути спецiально обумовлене у вида-

нiй йому довiреностi, а обсяг цих повноважень цiлком

залежить вiд волевиявлення довiрителя.

Зазначене правило встановлено законом з метою по-

силення гарантiї судового захисту прав та iнтересiв гро-

мадян i юридичних осiб.

У випадках, передбачених законом, повноваження роз-

порядчого характеру можуть бути наданi представнику

також шляхом усної заяви довiрителя в судовому засi-

даннi (пп. 5, 6 ст. 112 ЦПК, п. 5 ст. 113 ЦПК).

Дане правило не поширюється на законних представ-

никiв, якi мають право здiйснювати вiд iменi того, кого

вони представляють, усi процесуальнi дiї, в тому числi i

пов'язанi з розпорядженням предметом спору, без спецi-

альних на те повноважень, тобто вони можуть здiйснюва-

ти в судi всi тi процесуальнi дiї, якi могли б виконувати

самi особи, котрих представляють, при наявностi у них у

повному обсязi цивiльної процесуальної дiєздатностi та

при умовi безпосередньої участi у процесi.

2. У цивiльному процесi представник повинен дiяти

виключно в межах, наданих йому повноважень. Контроль

за дотриманням'цiєї вимоги здiйснює суд (суддя), який

зобов'язаний встановити, чи дiє представник у межах на-

даних йому повноважень, чи не суперечать його дiї зако-

ну, чи не порушують вони чиї-небудь права i охоронюванi

законом iнтереси. Коли судовий представник виходить

за межi наданих йому повноважень, його дiї не спричи-

253

няють для особи, яку вiн представляє, нiяких правових

наслiдкiв.

"

Стаття 116. Особи, якi не можуть бути

представниками в судi

Не можуть бути представниками в судi:

1) особи, якi не досягли повнолiття;

2) особи, над якими встановлено опiку, пiклування;

3) адвокати, якi прийняли доручення про подання

юридичної допомоги з порушенням правил, встановле-

них законодавством України про адвокатуру, а також

особи, виключенi з колегiї адвокатiв, у випадку, зазна-

ченому в пунктi 6 статтi 112 цього Кодексу.

Суддi, слiдчi i прокурори не можуть бути представни-

ками в судi, крiм випадкiв, коли вони дiють як батьки,

опiкуни, пiклувальники або як представники вiдповiдно-

го суду чи органу прокуратури, що є стороною в справi.

(Стаття 116 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

Л° 1461-10 вiд 23.01.81; Законом № 2857-12 вiд 15.12.92)

/

1. Коментована стаття встановлює коло осiб, якi не

можуть виконувати функцiї судових представникiв.

Представником у судi може бути тiльки правосуб'ект-

на особа. При цьому слiд мати на увазi, що процесуальна

правосуб'єктнiсть - це специфiчна ознака суб'єктiв цивi-

льного процесуального права, яка дозволяє їм бути носiя-

ми прав та обов'язкiв, вступати в цивiльнi процесуальнi

правовiдносини. Змiст процесуальної правосуб'єктностi

складається з двох елементiв: по-перше, можливостi мати

права i нести обов'язки (правоздатнiсть); по-друге - спро-

можностi до самостiйного здiйснення прав i обов'язкiв (дiє-

здатнiсть). Слiд пiдкреслити, що крiм сторiн та третiх осiб,

для суб'єктiв цивiльного процесуального права, в тому чи-

слi й судових представникiв, у складi правосуб'єктностi

процесуальна правоздатнiсть невiд'ємна вiд процесуальної

дiєздатностi. Вона має особливий характер, тобто у кожно-

го суб'єкта цивiльного процесуального права процесуаль-

на правосуб'єктнiсть специфiчна, що стосується i судових

представникiв. Це означає, що представниками в цивiль-

ному процесi можуть бути лише громадяни, якi досягли

повнолiття, при умовi належного офйрмлення повноважень

та при вiдсутностi передбачених законом перешкод для

виконання ними функцiй судового представника.

254        .

2. Неспроможнiсть виконувати функцiї судового пред-

ставника може носити абсолютний або вiдносний харак-

тер.

Абсолютно неспроможнi виконувати функцiї судового

представника, нi законного, нi договiрного, особи, якi не

мають повної цивiльно-процесуальної дiєздатностi, неза-

лежно вiд пiдстав її вiдсутностi. Коло таких осiб визна-

чено законом. До них належать: а) особи, якi не досягли

повнолiття, тобто недiєздатнi за вiковим критерiєм; б)

особи, якi в судовому порядку визнанi недiєздатними вна-

слiдок психiчної хвороби або недоумства, тобто недiєзда-

тнi за медичним критерiєм, у зв'язку з чим над ними

встановлено опiку; в) особи, якi в передбаченому законом

порядку визнанi обмежено дiєздатними за медичним кри-

терiєм, на пiдставi чого над ним встановлено пiклування.

Винятки стосуються лише неповнолiтнiх батькiв, якi

можуть виконувати функцiї законних представникiв, якщо

права та охоронюванi законом iнтереси їх дiтей потребу-

ють захисту (ст. 60 КпШС, ст. 111 ЦПК).

Не можуть також бути представниками в судi повно-

лiтнi дiєздатнi особи, над якими встановлено пiклування

в зв'язку з тим, що вони за станом здоров'я не можуть

самостiйно захищати свої права i виконувати обов'язки.

Вiдносно неспроможнi виконувати функцiї судового

представника такi суб'єкти: а) адвокати, якi прийняли

доручення про надання юридичної допомоги з порушен-'

ням правил, установлених законодавством України про

адвокатуру, а також особи, виключенi з колегiї адвока-

тiв та особи, вiдносно яких зупинена дiя свiдоцтва про

право на заняття адвокатською дiяльнiстю або воно ану-

льовано (ст. 16 Закону України <Про адвокатуру> вiд

19.12.1992 р.); б) суддi, слiдчi i прокурори.

3. Адвокат не має права прийняти доручення про на-

дання юридичної допомоги у випадках, коли вiн у данiй

справi надає або ранiше надавав юридичну допомогу осо-

бам, iнтереси яких суперечать iнтересам особи, яка звер-

нулась iз проханням про ведення справи, або якщо вiн

брав участь у справi як слiдчий, особа, що провадила дiз-

нання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар

судового засiдання, експерт, спецiалiст, представник по-

терпiлого, цивiльний позивач, цивiльний вiдповiдач, свi-

док, перекладач, понятий, а також якщо в розслiдуваннi

або розглядi справи бере участь посадова особа, з якою

255

адвокат перебуває в родинних стосунках (ст. 7 Закону

<>Про адвокатуру>).

Усi вказанi суб'єкти можуть виконувати функцiї за-

конних представникiв, тобто здiйснювати представництво

вiдносно своїх неповнолiтнiх дiтей або усиновлених, а та-

кож в iнтересах осiб, що перебувають пiд їх опiкою чи пiк-

луванням. -

Суддi, слiдчi та прокурори можуть бути представника-

ми вiдповiдного суду чи органу прокуратури, що є сторо-

ною в справi, яка розглядається в судi.

Особи, вiдносно яких зупинена дiя свiдоцтва про право

на заняття адвокатською дiяльнiстю, (або воно анульова-

но), також можуть бути представниками тих органiзацiй,

де вони працюють (наприклад, юрисконсультом), предста-

вниками спiвучасникiв по справi, якщо самi вони є сторо-

ною (спiвпозивачем або спiввiдповiдачем).

Стаття 117. Вiдповiдальнiсть представникiв за

несумлiнне ведення справи

Представники сторiн та третiх осiб, що є службови-

ми особами, а також члени колегiї адвокатiв за несум-

лiнне веденая справи вiдповiдають у дисциплiнарному

порядку або в порядку громадського впливу.

1. Судовi представники у цивiльному процесi зобо-

в'язанi сумлiнно користуватися належними їм правами

i виконувати вiдповiднi обов'язки. Вони повиннi здiйс-

нювати процесуальнi дiї тiльки в iнтересах i на користь

особи, яку вони представляють у судi.

За несумлiнне ведення справи посадовi особи Пiдпри-

ємств, установ, органiзацiй, а також адвокати, якi викону-

ють функцiю судового представника в цивiльному судо-

чинствi, несуть дисциплiнарну або громадську вiдповiда-

льнiсть.

2. Згiдно зi ст. 16 Закону України <Про адвокатуру>

вiд 19.12.1992 р. рiшенням дисциплiнарної палати ква-

лiфiкацiйно-дисциплiнарної комiсiї до адвоката можуть

бути застосованi такi дисциплiнарнi стягнення: адмiнiст-

ративне попередження; зупинення дiї свiдоцтва про пра-

во на заняття адвокатською дiяльнiстю на строк до одно^

го року; анулювання Свiдоцтва про право на заняття ад-

вокатською дiяльнiстю.

256        -

3. У випадку несумлiнного ведення справи представ-

ником суд може надiслати вiдповiдним органiзацiям, уста-

новам, пiдприємствам окрему ухвалу для прийняття не-

обхiдних заходiв.

Якщо при розглядi справи суд виявить у дiях предста-

вника ознаки злочину, вiн повiдомляє про це прокурора

або сам порушує кримiнальну справу.

Згiдно зi ст. 94 КПК України пiдставою для порушен-

ня кримiнальної справи є, зокрема, безпосереднє виявлен-

ня судом при розглядi кримiнальної або цивiльної спра-

ви ознак злочину. Пiдставами для порушення кримiна-

льної справи є достатнi данi, що вказують на наявнiсть

ознак злочину, тобто данi, якi свiдчать про наявнiсть пев-

ної кримiнально-наказуємої дiї або бездiяльностi. Цi данi

повиннi бути вiрогiдними, а не припущенням про зло-

чиннi дiї або бездiяльнiсть.