Глава 16 ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ

Стаття 136. Прийняття заяв у цивiльних

справах

Суддя одноособове вирiшує питання про прийняття

заяви у цивiльнiй справi.

Суддя вiдмовляє в прийняттi заяви:

1) якщо заява не пiдлягає розглядовi в судах;

2) якщо заiнтересованою особою, що звернулася до

суду, не дйдержано встановленого законом для даної

категорiї справ порядку попереднього позасудового ви-

рiшення справи, зокрема:

а) якщо у трудових спорах працiвник у передбаче-

них законом випадках не звертався до комiсiї по трудо-

вих спорах, а також до профспiлкового комiтету пiд-

приємства, установи, органiзацiї;

б) якщо у спорах, що випливають з договору перево-

зки у випадках, передбачених законом, заiнтересована

особа, яка звернулася до суду, не зверталася до транс-

портної органiзацiї з претензiєю;

в) якщо у спорах з пiдприємствами зв'язку чи Союз-

друку у випадках, передбачених Статутом зв'язку СРСР,

заiнтересована особа, яка звернулася до суду, не звер-

талася до пiдприємства зв'язку або Союздруку з прете-

нзiєю або коли i зверталася, але ще не минув встанов-

лений строк для одержання вiдповiдi на претензiю;

г) якщо у спорах з пiдприємствами, установами та

органiзацiями, якi є страхувальниками потерпiлого, про

вiдшкодування шкоди, заподiяної калiцтвом або iншим

ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника,

це питання у передбачених законом випадках не роз-

глядалось профспiлковим комiтетом пiдприємства, уста-

нови, органiзацiї;

д) (Пiдпункт <д> пункту другого статтi 136 виключено

на пiдставi Закону № 75/95-ВР вiд 28.02.95);

е) (Пiдпункт <е> пункту другого статтi 136 виключено

на пiдставi Закону № 75/95-ВР вiд 28.02.95);

є) (Пiдпункт <є> пункту другого статтi 136 виключено

на пiдставi Закону Л" 75/95-ВР вiд 28.02.95);

ж) якщо у спорах про поновлення трудових, пенсiй-

них i житлових прав, повернення майна або його варто-

стi, зв'язаних з вiдшкодуванням шкоди, заподiяної гро-

295

мадяниновi незаконним засудженням, незаконним при-

тягненням до кримiнальної вiдповiдальностi, незаконним

застосуванням взяття пiд варту як запобiжного заходу,

незаконним накладенням адмiнiстративного стягнення у

виглядi арешту чи виправних робiт, це питання у перед-

бачених законом випадках не вирiшувалося у вiдповiд-

них державних або громадських органiзацiях;

3) якщо є таке, що набрало законної сили, постанов-

лене по спору мiж тими ж сторонами, про той же пред-

мет i з тих же пiдстав рiшенця суду чи ухвала суду про

прийняття вiдмови позивача вiд позову або цро затвер-

дження мирової угоди сторiн;

4) якщо в провадженнi суду є справи по спору мiж

тими ж сторонами, про той же предмет i з тих же пiд-

став;

5) якщо вiдбулося рiшення товариського суду, при-

йняте в межах його компетенцiї, по спору мiж тими ж

сторонами, про той же предмет i з тих же пiдстав;

6) якщо мiж сторонами укладено договiр про переда-

чу даного спору на вирiшення третейського суду;

7) якщо справа не пiдсудна даному судовi;

8) якщо заява подана недiєздатною особою;

9) якщо заяву вiд iменi заiнтересованої особи подано

особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Суддя, вiдмовляючи в прийняттi заяви, постановляє

про це мотивовану ухвалу.

Вiдмова суддi в прийняттi заяви з пiдстав, передба-

чених пунктами 2, 7, 8, 9 цiєї статтi, не перешкоджає

повторному зверненню до суду з заявою в тiй же сцравi,

якщо буде усунуто допущене порушення.

На ухвалу суддi може бути подано скаргу, внесено

окреме подання.

(Стаття 136 iз змiнами, внесеними згiдно з Указами ПВР

№ 2135-08 вiд 15.10.73. № 1461-10 вiд 23.01.81, Лi 2994-08 вiд

11.01.82, № 7194-10 вiд 22.06.84; Законами Лi 2857-12 вiд

15.12.92, 75/95-ВР вiд 28.02.95)

1. Право на звернення до суду за судовим захистом

прав та охорнюваних законом iнтересiв - одне iз важли-

вiших конституцiйних прав громадян. Так, вiдповiдно до

ст. 55 Конституцiї України права i свободи людини i гро-

мадянина захищаються судом. Кожному гарантується

право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi

296

органiв державної влади, органiв мiсцевого самовряду-

вання, посадових i службових осiб. Кожен має право пiс-

ля використання всiх нацiональних засобiв правового

захисту звертатися за захистом своїх прав i свобод до

вiдповiдних мiжнародних судових установ чи органiв

мiжнародних органiзацiй, членом або учасником яких є

Україна.

Чинне цивiльне процесуальне законодавство також

передбачає можливiсть реалiзацiї права на судовий за-

хист заiнтересованими особами. Так, вiдповiдно до ст. 4

ЦПК кожна заiнтересована особа вправi в порядку, вста-

новленому законом, звернутися до суду за захистом по-

рушеного або оспорюваного права чи охоронюваного за-

коном iнтересу. Вiдмова у правi на звернення до суду

недiйсна. Останнє положення є однiєю з гарантiй реалiза-

цiї права на звернення до суду за судовим захистом.

Цивiльне процесуальне законодавство передбачає i коло

осiб, за заявою яких може бути порушена цивiльна спра-

ва у судi (ст. 5 ЦПК).

Законодавець подiлив осiб, яким надано право звер-

нення до суду, на тих, хто звертається за захистом своїх

прав або охоронюваних законом iнтересiв (п. 1 ст. 5 ЦПК),

та на осiб, якi звертаються до суду за захистом iнтересiв

держави та прав i охоронюваних законом iнтересiв iн-

ших осiб (пп. 2-4 ст. 5 ЦПК).

У першому випадку (п. 1 ст. 5 ЦПК) суб'єкт звернен-

ня до суду за судовим захистом має матерiально-правову

та процесуально-правову заiнтересованiсть у вирiшеннi

справи, а у другому (пп. 2-4 ст. 5 ЦПК) - тiльки проце-

суально-правову.

Слiд також вiдмiтити, що право звернення до суду за

судовим захистом мають не тiльки громадяни, юридичнi

та посадовi особи, певнi органи та органiзацiї. Так, вiдпо-

вiдно до п. 5 ст. З Закону України вiд 27.03.1991 р. <Про

пiдприємства в Українi> вихiд структурних пiдроздiлiв

та самостiйних пiдприємств iз об'єднань може здiйсню-

ватись за згодою власника майна або уповноваженого ним

органу i за участю трудового колективу з наданням їм

права пiдприємства. Вiдмова власника може бути оскар-

жена трудовим колективом у судi. Таким чином, змiст

наведеного положення закону дозволяє зробити висновок

про те, що трудовий колектив може бути суб'єктом звер-

нення до суду за судовим захистом.

Звернення до суду вiдповiдного суб'єкта, якому зако-

ном надано таке право, на захист прав чи охоронюваних

законом iнтересiв є одностороннiм процесуальним за

змiстом волевиявленням, метою якого є порушення ци-

вiльної справи i виникнення процесуальної дiяльностi,

яка буде спрямована на розгляд та вирiшення цивiльної

справи.

Звернення з заявою до органу судової влади, яким є

суд, - це важлива процесуальна дiя уповноваженого су-

б'єкта. Проте саме по собi звернення до суду шляхом

подання заяви не означає, що цивiльна справа буде пору-

шена i виникне процес по розгляду i вирiшенню цiєї спра-

ви. Цивiльна справа може бути порушена лише в тому

випадку, якщо суддя вирiшить питання про прийняття

заяви, яка подається до суду. Суддя, який одноособове

вирiшує питання про прийняття заяви та порушення ци-

вiльної справи, може прийняти заяву та порушити прова-

дження по справi лише тодi, коли для цього є всi необхiд-

нi умови, встановленi законом. iнакше кажучи, особа, яка

звернулася до суду з конкретної цивiльної справи, повин-

на мати на це право, а також належним чином здiйсню-

вати це право, а суддя як носiй судової влади має перевi-

рити наявнiсть передумов права на звернення до суду за

судовим захистом та йорядок його здiйснення.

Можливiсть практичного здiйснення права на звернен-

ня до суду за судовим захистом залежить вiд певних

передумов, якi у цивiльнiй процесуальнiй лiтературi iме-

нуються передумовами права на звернення до суду за су-

довим захистом. Цi передумови подiляють на суб'єктив-

нi, якi стосуються особистостi суб'єктiв спору, та на об'єк-

тивнi, пов'язанi з характером предмета спору, який пiд-

лягає внесенню на розгляд суду; на позитивнi та негатив-

нi - залежно вiд зв'язку права на звернення до суду з

наявнiстю або вiдсутнiстю цих передумов.

До суб'єктивних передумов належить процесуальна

правоздатнiсть особи, яка звернулася до суду за судовим

захистом, а також суб'єкта, який буде притягнутий су-

дом як вiдповiдач або заiнтересована особа. Право на зве-

рнення до суду за судовим захистом виникає одночасно з

виникненням цивiльної процесуальної правоздатностi.

Оскiльки вiдповiдно до ст. 100 ЦПК всi громадяни набу-

вають процесуальної правоздатностi з моменту народжен-

ня i не можуть позбавлятися права звернення, до суду

298

за захистом, то в судовiй практицi питання стосовно про-

цесуальної правоздатностi може виникати тiльки щодо

органiзацiй. Процесуальна правоздатнiсть органiзацiй за-

лежить вiд того, чи е органiзацiя юридичною особою.

Суб'єктивною передумовою права на звернення до суду

є також процесуальна заiнтересованiсть особи. За загаль-

ним правилом звертатися до суду можна лише для захи-

сту права чи iнтересу, якi, на думку заявника, належать

йому. Тому вiдповiдно до ст. 4 ЦПК за захистом поруше-

ного або оспорюваного права, чи охоронюваного законом

iнтересу до суду може звернутися не будь-яка, а лише заiн-

тересована особа. У заявi повинна вказуватись заiнтересо-

ванiсть у справi особи, яка звернулася до суду за захистом

свого права чи охоронюваного законом iнтересу.

Об'єктивнi передумови права на звернення до суду пiд-

роздiляються на позитивнi i негативнi.

Передумови, якi свiдчать про наявнiсть права на звер-

нення до суду, називаються позитивними. До позитивних

передумов належать: а) правовий характер спору; б) пiд-

вiдомчiсть справи суду.

Негативними вважаються передумови, з вiдсутнi-

стю яких закон пов'язує можливiсть звернення до суду:

а) вiдсутнiсть судового рiшення, що набрало законної сили,

постановленого по спору мiж тими ж сторонами, про той

же предмет i з тих же пiдстав; б) вiдсутнiсть ухвали суду,

яка набрала законної сили, про прийняття вiдмови пози-

вача щц, позову або про затвердження мирової угоди сто-.

рiн; в) вiдсутнiсть рiшення товариського суду, прийнято-

го в межах його компетенцiї, по спору мiж тими ж сторо-

нами, про той же предмет i з тих же пiдстав; г) вiдсут-

нiсть у провадженнi суду справи по спору мiж тими ж

сторонами, про той же предмет i з тих же пiдстав; е) вiд-

сутнiсть укладеного мiж сторонами договору про переда-

чу даного спору на вирiшення третейського суду.

Заява у цивiльнiй справi пiдлягає прийняттю, i цивiль-

ний процес по справi може виникнути лише у тому випа-

дку, якщо заiнтересована особа, яка звертається до суду,

надiлена правом звернення до суду по конкретнiй цивi-

льнiй справi i якщо це право здiйснюється в порядку,

передбаченому законом. Таким чином, цивiльна справа

пiдлягає порушенню лише при додержаннi певних вимог,

встановлених законом. Суддя повинен вiдмовити в при-

йняттi заяви при вiдсутностi хоча б однiєї з передумов

299

права на звернення до суду за судовим захистом або не-

додержаннi порядку подання заяви.

Порядок реалiзацiї права на звернення до суду перед-

бачає дотримання правил пiдсудностi, наявнiсть дiєздат-

ностi заявника, наявнiсть належним чином оформлених

повноважень представника, а також вiдповiднiсть змiсту

та форми заяви вимогам закону.

Якщо суддя встановить, що суб'єкт, який звернувся до

суду за судовим захистом, має на це право, вiн повинен

встановити, чи пiдсудна ця справа даному суду. При цьо-

му враховуються правила родової та територiальної пiд-

судностi.

Далi перевiряється дiєздатнiсть особи, яка звернулася

до суду. Недiєздатнiсть особи, яка безпосередньо подала

заяву в суд, є перешкодою до порушення цивiльної спра-

ви. Недiєздатнiсть вiдповiдача не е такою перешкодою, бо

його iнтереси у судi представляють законнi представни-

ки (ст. 111 ЦПК).

Коли заяву подано представником, то суддя зобов'яза-

ний перевiрити його повноваження, якi повиннi пiдтвер-

джуватися документами, передбаченими ст. 113 ЦПК.

Заява, з якою звертається заiнтересована особа, повинна

вiдповiдати за формою та змiстом закону i подаватися з

копiями вiдповiдно до кiлькостi вiдповiдачiв (ст.ст. 137,

138 ЦПК). Недодержання цих вимог не тягне за собою

вiдмов у прийняттi заяви, хоча i є недодержанням порядку

здiйснення права на звернення до суду. У цьому випадку

суддя зобов'язаний застосувати засоби, передбаченi ст. 139

ЦПК.

2. У коментованiй статтi чiтко окресленi правовi пiд-

стави вiдмови у прийняттi заяви.

Так, вiдповiдно до п. 1 ст. 136 ЦПК суддя вiдмовляє у

прийняттi заяви, якщо заява не пiдлягає розгляду в су-

дах. Мається на увазi, що суддя повинен вiдмовити у при-

йняттi заяви, якщо вимога не може бути предметом судо-

вого розгляду i про це прямо вказано в законi.

Згiдно зi ст. 38 КпШС чоловiк не має права без згоди

дружини порушувати справу про розiрвання шлюбу пiд

час вагiтностi дружини та протягом одного року пiсля

народження дитини. У такому разi суддя повинен вiдмо-

вити у прийняттi заяви з такою вимогою вiдповiдно до п.

1 ст. 136 ЦПК.

300

У процесуальнiй лiтературi iснує точка зору, що суддя

повинен вiдмовити у прийняттi заяви (на пiдставi п. 1

ст. 136 ЦПК) з вимогою, яка не носить правового характе-

ру. Тут слiд погодитись з А.Т. Бонером, який вважає, що

звернення до суду з вимогою, яка за загальним правилом

не має правового характеру, не повинно призводити до вiд-

мови в прийняттi заяви. Виключення складають лише

випадки, коли можливiсть звернення до суду прямо забо-

ронена законом. Переконавшись пiд час розгляду справи,

що заявлена вимога не носить правового характеру, суд

повинен вiдмовити в задоволеннi такого позову (Бонеi А.Т.

Беспредметньї ли <беспредметньї-е искиi> / / Сов. госу-

дарство й право.- 1991.- № 9.- С. 60).

Не пiдлягають розгляду в судах також справи, в яких

сторонами виступають особи, що не надiленi цивiльною

процесуальною правоздатнiстю. Однак ця вимога може

бути вiднесена тiльки до сторiн-органiзацiй, оскiльки вiд-

повiдно до ст. 102 ЦПК' сторонами можуть виступати

тiльки тi органiзацiї, якi надiленi правами юридичної осо-

би. Що стосується громадян, то вони правоздатнi з моме-

нту народження.

Вiдповiдно до п. 1 ст. 136 ЦПК повинно бути вiдмов-

лено в прийняттi заяви особi, яка не має заiнтересованостi

по данiй справi, оскiльки, як закрiплено у ст. 4 ЦПК, до

суду може звернутися тiльки заiнтересована особа.

Суддя повинен вiдмовити у прийняттi заяви згiдно з

п. 1 ст. 136 ЦПК, якщо справа не пiдвiдомча даному суду.

Загальнi правила пiдвiдомчостi цивiльних справ суду за-

крiпленi в ст. 24 ЦПК. Вiдповiдно до п. 2 постанови Пле-

нуму Верховного Суду України вiд 30.05.1997 р. № 7

<Про посилення судового захисту прав та свобод людини

i громадянина>, враховуючи, що згiдно з ч. 2 ст. 124 Кон-

ституцiї України юрисдикцiя судiв поширюється на всi

правовiдносини, якi виникають у державi, суди не в правi

пiсля введення Конституцiї в дiю вiдмовляти фiзичним

чи юридичним особам у прийняттi до судового розгляду

заяв i звернень. Суди не вправi вiдмовити у судовому за-

хисту прав та свобод людини i громадянина, у прийняттi

скарг на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть органiв державної

влади, мiсцевого самоврядування, посадових i службових

осiб з пiдстав, не передбачених Конституцiєю чи законом.

При цьому, слiд мати на увазi, що коло прав i свобод лю-

дини i громадянина, закрiплених Конституцiєю, не є вичер-

пним (Право України.- 1997.- № 8.- С. 74).

Приймаючи заяви суддi повиннi розмежовувати ком-

петенцiю судiв загальної юрисдикцiї, арбiтражних судiв

та Конституцiйного Суду. Тому з мотивiв непiдвiдомчос-

тi суддя повинен вiдмовити в прийняттi заяви у випад-

ках, коли розгляд i вирiшення справи компетенцiєю арбi-

тражного або Конституцiйного Суду.

3. Пункт 2 ч. 2 ст. 136 ЦПК як пiдставу для вiдмови в

прийняттi заяви передбачає випадки, коли заiнтересова-

ною особою, що звернулася до суду, не додержано встано-

вленого законом для даної категорiї справ порядку по-

переднього позасудового вирiшення справи, а також дає

перелiк категорiй справ, по яких повинен додержуватись

цей порядок. Проте вiдповiдно до п. 8 Постанови Плену-

му Верховного Суду України вiд 01.11.1996 р. № 9 <Про

застосування Конституцiї України при здiйсненнi право-

суддя> з урахуванням конституцiйного положення про

те, що правосуддя в Українi здiйснюється виключно суда-

ми, юрисдикцiя яких поширюється на всi правовiдноси-

ни, що виникають у державi (ст. 124 Конституцiї), судам

пiдвiдомчi всi спори про захист прав i свобод громадян.

Суд не вправi вiдмовити особi в прийняттi позовної за-

яви чи. скарги лише з тiєї пiдстави, що її вимоги можуть

бути розглянутi в передбаченому законом досудовому

порядку (Право України.- 1996.- № 12.- С. 92}. Це

роз'яснення Пленуму Верховного Суду України слiд ро-

зумiти як вказiвку на неможливiсть вiдмови суду в прий-

няттi заяви з пiдстав недодержання встановленого зако-

ном для даної категорiї справ порядку попереднього по-

засудового вирiшення, а не як неможливiсть реалiзацiї

заiнтересованою особою права попереднього позасудово-

го вирiшення деяких справ. Наприклад, суд не може вiд-

мовити громадянининовi у прийняттi заяви, якщо вiн по

спору про стягнення заробiтної плати не звернувся до

КТС. Але це не свiдчить про те, що працiвник позбавля-

ється можливостi звернутися до КТС як до первiсного

органу по розгляду трудових спорiв та урегулювати спiр,

не звертаючись за захистом своїх нрав до органу судо-

вої влади.

Таким чином, хоча п. 2 ст. 136 ЦПК офiцiйно не ви-

ключений, проте застосуванню не пiдлягає.

302

4. Пункт 3 коментованої статтi передбачає пiдставою

вiдмови у прийняттi заяви по цивiльнiй справi випадок,

якщо е таке, що набрало законної сили, постановлене по

спору мiж тими ж сторонами, про той же предмет i з тих

же пiдстав рiшення чи ухвала суду про прийняття вiдмо-

ви позивача вiд позову або про затвердження мирової

угоди сторiн. Йдеться про те, що, коли справа вже вирi-

шена судом або якщо сторони розпорядилися своїми пра-

вами певним чином i суд затвердив цi дiї, повторне звер-

нення до суду не допускається. Неможливiсть повторно-

го розгляду справи, коли є судове рiшення, що набрало

законної сили i не скасоване у встановленому законом

порядку, перш за все пов'язана з виключнiстю судового

рiшення. Рiшення, ухвали i постанови суду, що набрали

законної сили, є обов'язковими для всiх органiв, пiдпри-

ємств, установ, органiзацiй, службових осiб та громадян i

пiдлягають виконанню на всiй територiї України (ст. 14

ЦПК). Якщо суд прийме заяву по справi, по якiй є судове

рiшення, що набрало законної сили, вiн може винести

протилежне рiшення. iснування двох протилежних судо-

вих рiшень по справi неможливе, оскiльки судове рiшен-

ня, що набрало законної сили, саме прирiвнюється до за-

кону, тому що носить обов'язковий характер.

Суддя може вiдмовити в прийняттi заяви за п. З ст,

136 ЦПК тiльки у тому випадку, коли тотожнiсть позовiв

не викликає сумнiву. Якщо матимуть мiсце будь-якi сум-

нiви щодо тотожностi позовiв, суддя^ повинен порушити

цивiльну справу та розглянути питання про тотожнiсть

позовiв у судовому засiданнi.

Так, у сiчнi 1975 р. гр-н П.Батура пред'явив позов до

гр-ки К.Батури про стягнення 2 659 крб. Позивач зазначав,

що з 1955 до 1973 р. вiн перебував у шлюбi з вiдповi-

дачкою. За час спiльного життя вони заощадили 5 319 крб.,

якi зберiгали в ощаднiй касi. Пiсля розiрвання шлюбу

вiн разом з К.Батурою та їх сином одержали цей вклад з

тим, щоб подiлити його порiвну. Проте вiдповiдачка всi

одержанi грошi забрала собi, а потiм пред'явила позов у

судi про подiл вкладу. Рiшенням суду м. Комунарська

Ворошиловградської областi вiд 16 серпня 1974 р. в по-

зовi iй вiдмовлено, оскiльки встановлено, що вказану суму

грошей вона привласнила.

У зв'язку з цим П.Батура подав позов про стягнення

з К.Батури половину суми одержаного вкладу.

303

Ухвалою суду м. Харцизька вiд ЗО сiчня 1975 р. у при-

йняттi даної позовної заяви вiдмовлено. В протестi по-

ставлено питання про скасування даної ухвали суду i

надiслання матерiалу до суду для розгляду по сутi. Про-

тест пiдлягає задоволенню з таких пiдстав. Вiдмовляючи

у прийняттi позовної заяви, суд послався на п. 4 ст. 136

ЦПК України i зазначив, що даний спiр про подiл вкладу

вже розглядався в судi за позовом К.Батури i постанов-

лене рiшення.

Проте такi доводи не можна визнати обгрунтованими.

Пункт 3 ст. 136 ЦПК України передбачає, що суддя

вiдмовляє у прийняттi позовної заяви, коли є рiшення чи

ухвала суду, що набрали законної сили, постановленi по

спору мiж тими ж сторонами, про той же предмет i з тих

же пiдстав, про прийняття вiдмови позивача вiд позову

або про затвердження мирової угоди сторiн.

Спiр, з приводу якого 16 серпня 1974 р. суд м. Кому-

нарська винiс рiшення i з приводу якого пред'явлено даний

позов, дiйсно виник мiж тими ж сторонами, про той же

предмет, проте не з тих же пiдстав. К. Батура свої позовнi

вимоги мотивувала тим, що належний їм по праву спiльної

власностi вклад П.Батура одержав у ощаднiй касi без її

вiдома i привласнив. П.Батура вимагає стягнення поло-

вини вкладу з iнших пiдстав - у зв'язку з тим, що

К.Батура зловживала його довiр'ям i весь одержаний вiд

нього вклад привласнила.

На пiдставi наведеного судова колегiя ухвалила: про-

тест заступника Голови Верховного Суду України задово-

льнити: ухвалу суду м. Харцизька Донецької областi вiд

ЗО сiчня 1975 р. скасувати, а позовнi матерiали направи-

ти в суд для розгляду по сутi (Комаров В.В. Цивiльне

процесуальне право України: практика застосування.-

Харкiв, 1993- С. 131,132).

Необхiдно мати на увазi, що згiдно з п. 2 постанови

Пленуму Верховного Суду України вiд 21.12.1990 р. № 9

<Про практику застосування судами процесуального за-

конодавства при розглядi цивiльних справ по першiй iн-

станцiї> наявнiсть рiшення чи ухвали суду про затвер-

дження мирової угоди, що набрали законної сили, поста-

новлених по спору мiж тими ж сторонами, про той же

предмет i з тих же пiдстав, є пiдставою для вiдмови у при-

йняттi заяви за п. З ст. 136 ЦПК незалежно вiд того, хто

iз сторiн знову звернувся з тим же самим позовом (Бюл,

304

законодавства i юрид. практики України.- 1995.-

М 1.- С. 403).    л      '               .    

 5. Вiдповiдно до п. 4 ст. 136 ЦПК суддя вiдмовляє в прий-

няттi заяви, якщо в провадженнi суду є справи по спору

мiж тими ж сторонами, про той же предмет i з тих же

пiдстав. За чинним цивiльним процесуальним законо-

давством загальновизнаним принципом є те, що iз зая-

вою до суду щодо певно визначеного спору можна звер-

нутися лише один раз. Особа не вправi звертатися за су-

довим захистом по однiй i тiй самiй справi в кiлька су-

дiв одночасно. Розгляд i вирiшення тотожних справ од-

ночасно в рiзних судах суперечить загальним засадам

правосуддя.

6. Суддя також повинен вiдмовити в прийняттi зави,

якщо вiдбулось рiшення товариського суду, прийняте в

межах його компетенцiї, по спору мiж тими ж сторонами,

про той же предмет i з тих же пiдстав (п. 5 ст. 136 ЦПК).

Вiдповiдно до ст. 7 ПолЬження про товариськi суди

України товариським судам пiдвiдомчi справи про зiпсу-

вання жилих та нежилих примiщень, комунального устат-

кування, оплату комунальних послуг> витрат з поточного

ремонту мiсць загального користування, про порядок ко-

ристування будiвлями, що складають загальну власнiсть

громадян, про роздiл майна мiж подружжям, спори меш-

канцiв щодо використання пiдсобних примiщень, будин-

кових служб (Вiдом. Верхое. Ради України, 1977.-

№ 14.- Ст. 51).

7. Пiдставою для вiдмови в прийняттi заяви є також

укладення договору про передачу даного спору на вирi-

шення третейського суду (п. 6 ст. 136 ЦПК). Чинне цивi-

льне процесуальне законодавство надає суб'єктам спору

право звернення за вирiшенням цього спору до третейсь-

кого суду. Наявнiсть договору про передачу спору на ви-

рiшення третейського суду тягне за собою декiлька пра-

вових наслiдкiв, одним з яких є неможливiсть звернення

до суду загальної юрисдикцiї.

Третейськi суди є органами цивiльної юрисдикцiї, якi

розглядають цивiльнi спори, не вiднесенi законодавцем

до спорiв, на яких розповсюджується правило виключної

судової пiдвiдомчостi. Тобто, якщо має мiсце укладення

договору про передачу спору на вирiшення третейського

суду, а розгляд i вирiшення цього спору вiднесено зако-

ном до компетенцiї суду загальної юрисдикцiї, то це не

,   305

є пiдставою для вiдмови в прийняттi заяви та застосуван-

ня п. 6 ст. 136 ЦПК.            *

8. Пiдставою вiдмови в прийняттi заяви є непiдсуд-

нiсть справи даному суду (п.7 ст. 136 ЦПК). Якщо заiн-

тересованою особою подана заява з недотриманням пра-

вил пiдсудностi особисто, то суддя, вiдмовляючи в прий-

няттi заяви, повинен роз'яснити особi, в який суд вона може

звернутися з цiєю заявою. Так, вiдповiдно до ст. 132 ЦПК,

якщо суддя визнає, що справа даному суду не пiдсудна,

вiн повертає позивачевi для подачi у належний суд його

заяву з усiма додатками до неї разом з мотивованою ух-

валою про причини неприйняття заяви. Якщо заяву на-

дiслано до суду поштою або якщо її непiдсуднiсть даному

суду виявлена не при прийняттi її, суддя повинен негай-

но повiдомити про це позивача та переслати заяву разом

зi своiею мотивованою ухвалою у належний суд пiсля за-

кiнчення строку на оскарження,внесення^подання про-

курора на цю ухвалу, а в разi подачi скарги, подання - ,

пiсля постановлення ухвали про залишення скарги, по-

дання без задоволення.

При зверненнi до суду з заявою особа, яка звертається,

повинна дотримуватись правил як родової, так i територi-

альної пiдсудностi (ст.ст. 123-132 ЦПК). Недотримання

з боку заявника правил про пiдсуднiсть тягне обов'язок з

боку суддi вiдмовити в порушеннi цивiльної справи.

'9. Пункт 8 ст. 136 ЦПК передбачає, що суддя вiдмовляє

у прийняттi заяви, якщо заява подана недiєздатною особою.

Вiдповiдно до чинного законодавства звернутися до суду

за судовим захистом може тiльки дiєздатна особа.

Стаття 101 ЦПК закрiпила положення, згiдно з яким

права та охоронюванi законом iнтереси неповнолiтнiх, якi

не досягли п'ятнадцяти рокiв, а також громадян, визна-

них у судовому порядку недiєздатними внаслiдок зловжи-

вання спиртними напоями чи наркотичними засобами,

захищають у судi їх законнi представники - батьки, уси-

новителi, опiкуни чи пiклувальними. Коли суддя помил-

ково прийняв заяву вiд недiєздатної особи, справа може

бути розглянута судом тiльки за тих умов, що законний

представник недiєздатної особи погодився з вимогами

недiєздатного. В iншому випадку суд зобов'язаний зали-

шити заяву без розгляду (п. 2 ст. 229 ЦПК).

Тут слiд мати на увазi, що в передбачених законом

випадках неповнолiтнi вiком вiд п'ятнадцяти до вiсiм-

306

надцяти рокiв, якi є недiєздатними, можуть самостiйно за-

хищати у судi свої права i охоронюванi законом iнтереси

в справах, що виникають iз угод, якi вони вправi згiдно iз

законом укладати самостiйно (ст. 101 ЦПК). Крiм того,

громадяни, визнанi у судовому порядку обмежено дiєзда-

тними, можуть звернутися до суду iз заявою про скасу-

вання обмеження дiєздатностi (ст. 260 ЦПК).

10. Вiдповiдно до п. 9 ст. 136 ЦПК пiдставою вiдмови

у прийняттi заяви є вiдсутнiсть у особи, яка подала заяву,

повноважень на ведення справи. Наведене положення

пiдкреслює, що представництво повинно бути належним

чином оформлено. Стаття 113 ЦПК дає перелiк докумен-

тiв, що стверджують повноваження представника.

11. Перелiк пiдстав вiдмови в прийняттi заяви, закрiп-

лений у ст. 136 ЦПК, є вичерпним i поширеному тлума-

ченню не пiдлягає. Вiдмова у прийняттi заяви з iнших

пiдстав, не передбачених законом, неприпустима i повин;

на розцiнюватись як вiдмова в здiйсненнi правосуддя.

Так, згiдно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду

України вiд 21.12.1990 р. № 9 <Про практику застосу-

вання судами процесуального законодавства при розгля-

дi цивiльних справ по першiй iнстанцiї> суди зобов'язанi

виключити з практики випадки необгрунтованої вiдмо-

ви у прийняттi заяви з цивiльних справ, маючи на увазi>

що у прийняттi такої заяви може бути вiдмовлено лише

у випадках, зазначених у вiдповiдних пунктах ст. 136 ЦПК

(Бюл. законодавства i юрид. практики України- 1995.- '

№ i,- С. 403).

12. Вiдмова суддi у прийняттi заяви з пiдстав, передба-

чених пп. 7-9 ст. 136 ЦПК, не перешкоджає повторному

зверненню до суду iз заявою в тiй же справi, якщо будуть

усунутi певнi перешкоди, тому що їх усунення свiдчить

про належну реалiзацiю права на звернення до суду за

судовим захистом.

13. Вiдмова у прийняттi заяви на пiдставах, зазначе-

них статтею, що коментується, повинна бути оформлена

мотивованою ухвалою суддiв Ця ухвала має вiдповiдати

за змiстом ст. 234 ЦПК. Оскiльки ухвала про вiдмову

в прийняттi заяви з цивiльної справи перешкоджає по-

дальшому руху справи, то згiдно зi ст.ст. 136, 323 ЦПК

вона може бути оскаржена i на неї може бути внесено

окреме подання прокурора.

307

14. У тих випадках, коли немає пiдстав, зазначених у

ст. 136 ЦПК, суддя зобов'язаний прийняти заяву до про-

вадження та порушити цивiльну справу.

Порушення цивiльної справи в судi тягне за собою певнi

правовi наслiдки. Вони можуть носити як процесуаль-

ний, так i матерiально-правовий характер.

Основним процесуально-правовим наслiдком звернен-

ня до суду з позовом i прийняття його судом є виникнен-

ня цивiльного судочинства по данiй справi, неможливiсть

повторного звернення до суду з тiєю ж вимогою i з тих

же пiдстав.

Головним матерiально-правовим наслiдком порушен-

ня справи в судi є перерва перебiгу строку позовної дав-

ностi. Стаття 79 ЦК вказує, що перебiг строку позовної-

давностi переривається пред'явленням позову в установ-

леному порядку. Це означає, що не будь-яке звернення до

суду iз заявою перериває перебiг строку позовної давностi,

а лише таке, яке вiдповiдає вимогам закону.

Важливий матерiально-правовий наслiдок порушення

цивiльної справи в судi наступає по справах про стягнен-

ня коштiв на утримання (алiменти). Особа, яка має право

на одержання коштiв на утримання вiд iншої особи, може

звертатися- до суду з вимогою до вiдповiдача про приму-

сове стягнення цих коштiв на пiдставi рiшення суду. При

цьому звернутися до суду iз заявою можна незалежно вiд

строку, який минув з моменту виникнення права на оде-

ржання алiментiв. Алiменти присуджуються на майбут-

нiй час, починаючи з дня пред'явлення позову до суду

(ст. 88 КпШС).

Матерiально-правовi наслiдки настають також при зве-

рненнi до суду i порушеннi справи за заявою власника

про витребування майна з чужого незаконного володiн-

ня. Звертаючись до суду з такою вимогою, власник пе-

реслiдує мету вiдiбрати майно з незаконного володiння

i повернути собi. Задоволення цiєї вимоги залежить в пер-

шу чергу вiд добросовiсностi чи недобросовiсностi при-

дбання цього майна. Якщо вiд недобросовiсного набувача

власник може витребувати своє майно в усiх випадках, то

вiд добросовiсного - лише у випадках, передбачених за-

ковом (викраденого, загубленого майна тощо, ст. 145 ЦК).

Крiм права на витребуваная майна з чужого незаконно-

го володiння власник має право вимагати також повер-

нення всiх доходiв, якi незаконний володiлець здобув або

308

повинен був здобути з цього майна. Що стосується недоб-

росовiсного набувача, то вiн зобов'язаний повернути всi

доходи, якi вiн здобув чи повинен був здобути з майна за

весь перiод володiння ним. По-iншому оцiнює закон ста-

новище добросовiсного набувача, який помилково вважає

своє володiння правомiрним. Набувач вважається добро-

совiсним до моменту, коли вiн дiзнався або повинен був

дiзнатися про свою помилку. З цього моменту вiн стає на

позицiї недобросовiсного володiльця i на нього поширю-

ється вище вказана вiдповiдальнiсть, тобто вiн повинен

повернути власнику всi доходи, одержанi ним вiд неза-

конного володiння майном. Таким моментом є звернен-

ня власника до суду з позовною заявою i прийняття її

судом до свого провадження (ст. 469 ЦК).

Звернення до суду має наслiдком певнi витрати заiнте-

ресованої особи, якi виражаються в'оплатi державного мита,

в оплатi видачi копiй необхiдних документiв тощо. Цi ви-

трати несе особа, яка звертається до суду за захистом по-

рушеного чи оспорюваного права, або охоронюваного за-

коном iнтересу. У випадку задоволення її вимог суд при-

суджує другiй сторонi вiдшкодування всiх цих витрат.

У практицi iнколи виникає питання про те, чи пiдляга-

ють стягненню з вiдповiдача понесенi позивачем витрати,

якщо вiдповiдач задовольнив вимоги позивача в день зве-

рнення його до суду. Справа в тому, що вiдповiдач може

задовольнити вимоги позивача шляхом переказу спiрної

суми поштою або через банк. У таких випадках позивач

ще не знає про задоволення своїх вимог, а вiдповiдач не

знає, що позивач вже звернувся до суду iз заявою. Уявля-

ється, що в такiй ситуацiї необхiдно виходити з такого

положення: якщо позивач не знав i не мiг знати про задо-

волення своїх вимог вiдповiдачем i в зв'язку з цим звер-

нувся до суду, вiн має право вимагати вiдшкодування всiх

понесених ним витрат, пов'язаних iз зверненням до суду.

Стаття 137. Змiст i форма позовної заяви

Позовна заява подається до суду в письмовiй формi.

Позовна заява повинна мiстити в собi:

1) назву суду, до якого подається заява;

2) точну назву позивача i вiдповiдача, їх мiсце про-

живання або знаходження, а також назву представника

позивача, коли позовна заява подається представником;

3) змiст позовних вимог;

4) виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої   |

вимоги;                                             i

5) зазначеная доказiв, що стверджують позов;         '

6) зазначення цiни позову;

7) пiдпис позивача або його представника з зазна-

ченням часу подання заяви.

Позовна заява про розiрвання шлюбу повинна

мiстити в собi, крiм зазначеного в пунктах 1-7 цiєї

статтi, вiдомостi про рiк народження кожного з по-

дружжя, про наявнiсть неповнолiтнiх дiтей, їх прiзвище,

iм'я та по батьковi, при кому з батькiв вони знаходяться

i пропозицiї щодо участi подружжя в утриманнi i ви-

хованнi дiтей пiсля розiрвання шлюбу. В позовну заяву

може бути також включено вимогу про подiл спiльного

майна подружжя.

До позовної заяви додаються письмовi докази, а якщо

позовна заява подається представником позивача - та-

кож довiренiсть чи iнший документ, що стверджує пов- ,

новажеввя представника.

(Стаття 137 iз змiнами, внесеними згiдно з Указами ПВР

вiд 15.10.66, № 1461-10 вiд 23.01.81)

1. Звернення до суду здiйснюється шляхом подання

заяви до суду. У справах позовного провадження пода-

ються позовнi заяви, у справах, що виникають з адмiнiст-

ративно-правових вiдносин, i в справах окремого прова-

дження вiдповiдно - скарги i заяви.

З позовною заявою до суду звертаються тодi, коли ви-

никає спiр про право цивiльне. Таким чином, позовна за-

ява - це встановлена законом форма звернення до суду

за судовим захистом та за вирiшенням спору про право

цивiльне.

Цивiльне процесуальне законодавство встановило ви-

моги щодо форми та змiсту позовної заяви, оскiльки тiль-

ки при додержаннi цих вимог позовна заява може бути

належним засобом порушення судової дiяльностi, спря-

мованої на захист суб'єктивних прав та охоронюваних

законом iнтересiв громадян або юридичних осiб.

2. Вiдповiдно до ч. 1 ст. 137 ЦПК позовна заява пода-

ється до суду'тiльки у письмовiй формi, а також безпосе-

редньо до суду, який буде розглядати цивiльну справу.

Треба мати на увазi, що письмова форма розповсюджуєть-

ся не тiльки на позовнi заяви, а, також на заяви i скарги

310

по справах, що виникають з адмiнiстративно-правових вiд-

носин, та по справах окремого провадження. Законода-

вець передбачив письмову форму для позовної заяви тому,

що суд, вiдповiдачi та iншi особи, якi беруть участь у справi,

повиннi мати право ознайомитись зi змiстом заяви. Не-

дотримання вимоги письмової форми зробили б немож-

ливим реалiзацiю цього права в повному обсязi.

3. Коментована стаття встановила, якi реквiзити по-

винна мiстити позовна заява. Частина друга ст. 137 мiс-

тить перелiк загально-необхiдних реквiзитiв, якi повинна

мати позовна заява по кожнiй категорiї цивiльних справ.

Так, у позовнiй заявi вказують найменування суду, до

якого подається заява, точну назву позивача та вiдповiда- *'

ча, їх мiсце проживання або знаходження, а також назву

представника позивача, коли позовна заява подається

представником. Це необхiдно для того, щоб суддя мiг на-

лежним чином оповiстити> позивача та вiдповiдача про

час та мiсце судового розгляду, перевiрити повноваження

представника, дотримання правил територiальної пiдсуд-

ностi.

Позовна заява мiстить змiст позовних вимог, якi скла-

дають предмет позову, що необхiдно для вирiшення питан-

ня про пiдвiдомчiсть спору суду. Крiм того, його потрiбно

вказувати, оскiльки вiдповiдно до ст. 103 ЦПК позивач має

право змiнити предмет позову. Наявнiсть у позовнiй заявi

змiсту позовних вимог дає також суду змогу вирiшити пи-

тання про прийняття або про вiдмову в прийняттi зустрiч-

ного позову.

У позовнiй заявi мають бути викладенi обставини,

якими позивач обгрунтовує свої вимоги (пiдстава позову).

У сукупностi з назвою позивача та вiдповiдача i змiстом

позовних вимог це дозволяє зробити висновок про тотож-

нiсть позовiв та визначити предмет доказування. Крiм

того, вiдповiдно до ст. 103 ЦПК позивач має право змiни-

ти пiдставу позову. Якщо вона не буде визначена в заявi,

це зробити буде не можливо.

Позовна заява повинна мiстити зазначення доказiв,

якими позивач обгрунтовує свої вимоги. Змiст принципу

змагальностi передбачає, що кожна сторона повинна до-

вести тi обставини, на якi вона посилається як на пiдста-

ву своїх вимог i заперечень, тобто позивач має довести тi

обставини, якi складають пiдставу позову. Це потрiбно

також для реалiзацiї судом ряду повноважень.

311

У позовнiй заяйi вказується цiна позову, що має зна-

чення для визначення розмiру державного мита по май-

нових спорах.

Позовна заява пiдписується позивачем або його пред-

ставником iз зазначенням часу подання заяви. Якщо за-

ява подається прокурором або iншим уповноваженим

суб'єктом, крiм позивача, то її пiдписує прокурор або пред-

ставник вiдповiдного органу державного управлiння та

iн. Зазначення часу подання заяви необхiдно для обчис-

лення службових, а iнодi i процесуальних строкiв.

4. Частина 3 ст. 137 ЦПК передбачає особливостi по-

зовних заяв про розiрвання шлюбу i мiстить вимоги щодо

додаткових реквiзитiв. Це викликано особливiстю та спе-

цифiкою цiєї категорiї справ. Крiм того, законодавець

вважає доцiльним сумiсний розгляд вимог про розiрван-

ня шлюбу, стягнення алiментiв та про подiл спiльного

майна подружжя, а тому передбачив можливiсть об'єд-

нання цих вимог в однiй позовнiй заявi.

5. До позовної заяви додаються письмовi докази, а

в деяких випадках можуть додаватись також i речовi до-

кази. Якщо позовна заява подається представником по-

зивача - додається довiренiсть чи iнший документ, що

пiдтверджує повноваження представника.

6. Цивiльне процесуальне законодавство не" мiстить

вимоги стосовно позивача посилатися на правовi норми,

на яких грунтуються позовнi вимоги, хоча громадяни зве-

ртаються за правовою допомогою до професiональних юри-

стiв - адвокатiв, якi, складаючи позовну заяву вiд iменi

заiнтересованої особи, посилаються на вiдповiднi правовi

норми. На наш погляд, доцiльно ввести таку вимогу щодо

позовних заяв прокурорiв, органiв державного управлiн-

ня, iнших суб'єктiв, якi звертаються до суду за судовим

захистом прав та охоронюваних iнтересiв iнших осiб,

оскiльки це зручно для суду i сприятиме бiльш швидко-

му розгляду i вирiшенню цивiльної справи.

Справи, що виникають з адмiнiстративно-правових вiд-'

носин, i справи окремого провадження розглядаються за

загальними правилами судочинства, крiм. окремих виня-

ткiв, встановлених ЦПК (гл. 30-32; 34-39) та iншими

законами України (ст. 1 ЦПК). Цивiльна процесуальна

форма має унiверсальний характер. Вимоги, встановленi

цивiльним процесуальним законодавством для позовних

заяв, поширюються на скарги i заяви по справах, що ви-

312

никають iз адмiнiстративно-правових вiдносин, i по спра-

вах окремого провадження, але з деякими винятками i

доповненнями, закрiпленими вiдповiдними цивiльними

процесуальними нормами.

Стаття 138. Подання копiй позовної заяви та

доданих до неї документiв

Позивач повинен подати позовну заяву з копiями вiд-

повiдно до кiлькостi вiдповiдачiв.

Суддя має право, коли вiн визнає за необхiдне, зале-

жно вiд складностi та характеру справи, затребувати

вiд лозивача копiї всiх доданих до позовної заяви доку-

ментiв вiдповiдно до кiлькостi вiдповiдачiв.

Правила цiєї статтi не поширюються на позовнi за-

яви в трудових справах i в справах про вiдшкодування

шкоди, заподiяної калiцтвом або iншим ушкодженням

здоров'я, а також втратою годувальника.

(Стаття 138 iз змiнами, внесеними згiдно з Указом ПВР

№ 1897-11 вiд 11.03.86)

1. Частина 1 коментованої статтi мiстить вимогу, згiд-

но з якою на позивача покладається обов'язок додати до

позовної заяви, з якою вiн звертається до суду, копiї цiєї

заяви вiдповiдно -до кiлькостi вiдповiдачiв. Така вимога

iснує перш за все тому, що цивiльне процесуальне законо-

давство передбачає iнститут спiвучастi, тобто згiдно зi ст.

104 ЦПК позов може бути пред'явлений до кiлькох вiд-

повiдачiв. Крiм того, ця вимога витiкає з принципу зма-

гальностi та процесуальної рiвноправностi сторiн, якi пе-

редбачають можливiсть ознайомлення вiдповiдачiв зi змi-

стом та пiдставами позовних вимог, що повиннi бути вка-

занi в позовнiй заявi.

2. У випадках, коли справа є складною, суддя може, але

не зобов'язаний, витребувати вiд позивача копiї усiх до-

даних до заяви документiв вiдповiдно до кiлькостi вiдпо-

вiдачiв. Цi матерiали можуть бути направленi вiдповiда-

чам разом iз позовною заявою. Така дiя суду направлена

на забезпечення можливостi належним чином вiдповi-

дачам пiдготуватися до захисту проти пред'явленого по-

зову: надати заперечення проти позову, зiбрати необхiднi

докази, якi можуть пiдтверджувати факти заперечень

проти позову, а в деяких випадках пiдготувати зустрiч-

ний позов.

313

3. Частина 3 ст. 138 ЦПК передбачає спрощений поря-

док пред'явлення позовiв у трудових справах, в справах

про вiдшкодування шкоди, заподiяної калiцтвом або iн-

шим ушкодженням здоров'я, а також втратою годуваль-

ника. Правила, передбаченi ч. 1, 2 ст. 138 ЦПК, не розпо-

всюджується на цi категорiї справ.

Стаття 139. Наслiдки подання позовної заяви, що

не вiдповiдає вимогам закону

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без до-

держання вимог, викладених у статтях 137 i 138 цього

Кодексу, або не оплачено державним митом, постанов-

лює ухвалу про залишення заяви без руху, про що

повiдомляє позивача i надає йому строк для виправлення

недолiкiв.

Коли позивач вiдповiдно до вказiвок суддi у встанов-

лений строк виконає всi перелiченi в статтях 137 i 138

цього Кодексу вимоги та сплатить державне мито, позо-

вна заява вважається поданою в день первiсного її по-

дання до суду. iнакше заява вважається неподаною i

повертається позивачевi, про що суддя постановляє

мотивовану ухвалу.

(Стаття 139 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом

№ 2857-12 вiд 15.12.92)

1. За загальним правилом позовнi заяви, з якими зве-

ртаються до суду вiдповiднi суб'єкти права звернення за

судовим захистом, повиннi вiдповiдати вимогам с'г.ст. 137,

138 ЦПК, за виключенням випадкiв, коли мiсце знахо-

дження або проживання вiдповiдача невiдомо, а суд зобо-

в'язаний оголосити розшук вiдповiдача, а також, коли на

момент пред'явлення позову неможливо встановити цiну

позову. Крiм того, за загальним правилом усi позовнi

заяви, у тому числi й зустрiчнi, а також позовнi заяви

третьої особи, яка заявляє самостiйнi вимоги на предмет

спору, заяви i скарги по справах, iщо виникають з адмiнi-

стративно-правових вiдносин та по справах окремого про-

вадження, оплачуються державним митом, за винятком

тих випадкiв, коли заiнтересована особа не звiльняється

вiд стягнення з неї судових витрат за законом або за

ухвалою суду (ст. 63 ЦПК, ст. 4 Декрету Кабiнету Мiнiс-

трiв <Про державне мито>).

Недотримання особою, яка звернулася до суду з по-

зовною заявою вимог, передбачених ст.ст. 137, 138 ЦПК,

314

а також несплата державного мита є перешкодою для по-

рушення цивiльної справи. Суддя, встановивши, що по-"

зовну заяву подано без додержання вимог, викладених

у ст.ст. 137, 138 ЦПК, або не оплачено державним митом,

постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, про

що повiдомляє позивача i надає йому строк для виправ-

лення недолiкiв. Тривалiсть строку визначається з ура-

хуванням необхiдного часу для повiдомлення позивачевi

про залишення заяви без руху у зв'язку з допущеними

недолiками та Їх усуненням.

2. Коли позивач вiдповiдно до вказiвок суддi у встано-

влений строк виконає всi перелiченi в ст.ст. 137, 138 ЦПК

вимоги та сплатить державне мито, позовна заява вважа-

ється поданою в день первiсного її подання до суду. Це '

положення ч. 2 ст. 139 ЦПК має важливе значення,

оскiльки з моментом прийняття позовної заяви пов'язанi

певнi матерiально-правовi та процесуально-правовi

наслiдки (комент. до ст. 136 ЦПК).    >,

3. У випадках, коли позивач не усунув недолiки позо-

вної заяви в термiн, що йому для цього надав суддя, заява

вважається неподаною i повертається позивачевi, про що

суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Термiн для усунення недолiкiв позовної заяви, якщо

вiн пропущений з поважних причин, може бути продов-

жений вiдповiдно до ст. 89 ЦПК.

Повернення заяви особи, яка звернулася до суду, не по-

збавляє цю особу права знову звернутися до суду. Тому

пiсля усунення недолiкiв, якi мiстилися у заявi, ця особа

може знову звернутися до суду по тому ж спору на загаль-

них пiдставах.

4. Правила, закрiпленi у ст. 139 ЦПК, застосовуються

не тiльки до позовних заяв, а також до заяв i скарг по

справах, якi виникають iз адмiнiстративно-правових вiд-

носин та по справах окремого провадження. Так, вiдповi-

дно до п. З постанови Пленуму Верховного Суду України

вiд 21.12.1990 р. № 9 <Про практику застосування суда-

ми процесуального законодавства при розглядi цивiль-

них справ по першiй iнстанцiї> i згiдно зi ст. 139 ЦПК

суддя вправi повернути позовну заяву, якщо вона за фор- \

мою i змiстом не вiдповiдає вимогам ст. 137 ЦПК, не

оплачена державним митом у встановленому розмiрi та

якщо при її подачi не були додержанi вимоги ст. 138

ЦПК про подання копiй позовної заяви, iнших докумен-

315

тiв i не була виконана пропозицiя виправити у встанов-

лений строк недолiки заяви. Тривалiсть цього строку ви-

значається з урахуванням необхiдного часу для повiдо-

млення позивачевi про залишення заяви без руху у зв'я-

зку з допущеними недолiками та їх усуненням. Якщо

порушення правил ст.ст. 137-139 ЩiК виявленi при роз-

глядi справи, вони усуваються в ходi судового розгляду.

Аналогiчно вирiшується це питання щодо заяв i скарг

про порушення справ окремого провадження або тих, що

виникають iз адмiнiстративно-правових вiдносин (Бюл.

законодавства i юрид. практики України.- 1995.-

№ 1- С. 403).