Типи господарств

Площа ріллі, га Природноекономічні зони

Буковинські Карпати

Перед­карпаття

Лісостеп

1

2

3

4

Виробництво молока

24-36

16-24

10-15

Виробництво м'яса (ВРХ)

60-100

60-90

35-45

Виробництво овочів

-

5-12

3-7

Виробництво картоплі

-

16-24

10-15

Виробництво цукрових буряків

-

-

8-12

Виробництво фруктів

-

12-20

3-8

Виробництво вовни (площа сільгоспугідь)

120-150

70-100

-

129

Розділ 4 Оптимізація землекористування в умовах

             ринкових земельних відносин 

Отже, соціальна суть організації земельної території полягає в суспільних відносинах землевласників і землекористувачів, які повинні регламентуватися економіко-правовими актами диферен­ційовано по регіонах або природноекономічних зонах. В Земель­ному кодексі України значно краще регламентуються обовязки власників землі і землекористувачів по відношенну до інших (ст.91 та 96 Земельного кодексу):

забезпечувати використання землі за до цільовим призна­

ченням;

... дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля;

підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні вла­

стивості землі;

не порушувати права власників інших земельних ділянок і

землекористувачів;

дотримуватись режиму санітарних зон і територій, що особ­

ливо охороняються;

6)         дотримуватись правил добросусідства та обмежень тощо.

Все це значно підсилює правову сторону взаємовідносин зем­

левласників і землекористувачів.

Окремо слід виділити питання оптимізації розмірів землево­лодінь і землекористувань. Земельний кодекс України регламен­тує лише розміри безоплатної передачі земельних ділянок для селянських та фермерських господарств (ст. 121 ЗК), присадибне землеволодіння і землекористування, а також розміри земель­них ділянок для ведення садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби. Що стосується розмірів земельних площ ко­лективних сільськогосподарських підприємств, сільськогоспо­дарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних това­риств, то регламентації оптимальних розмірів земельних площ цих господарств немає. Не встановлені вони і для промисловості (ст.66 ЗК), транспорту, зв'язку та іншого призначення, потреб обо-

130

Третяк A.M., Другак В.М. Наукові основи економіки

            землекористування і землевпорядкування       

рони. Відсутність регламентації розмірів землекористувань, особ­ливо несільськогосподарського призначення, веде до малоефек­тивного, а часто і до безгосподарського використання земель.

З врахуванням особливостей землі, як дефіцитного природно­го і економічного ресурсу при різко зростаючій потребі в ньому в районах Карпатського регіону, за дослідженнями Г.Д.Гуцуляка [18], необхідний системний підхід до землі і особливо до форм земель­ного устрою, які розвиваються в відповідності з функціонуванням земельних відносин періоду переходу до ринкових відносин. Раці­ональне (оптимальне) використання земельних ресурсів охоплює внутрігалузеві (сільське господарство) і міжгалузеві відносини. Воно має місцевий регіональний і народногосподарський рівень. При цьому повинні бути застосовані у взаємозв'язку два основ­них елементи економічного механізму оптимізації: + знаходження з багатьох альтернативних найкращого варіанту і прийняття його за базу (основу) в плануванні організації використання і управління земельними ресурсами; ф  вдосконалення системи економічних інтересів, стимулів і пра­вової відповідальності для розробки оптимальних варіантів використання землі і їх. впровадження у всі галузі народного господарства, як регіонального так місцевого рівнів. В інтегрованому вигляді оптимізацій ці відносини і механізми зводяться до вирішення таких основних завдань оптимального використання землі, як засобу виробництва1 +   розміщення виробництв з врахуванням еколого-економічної придатності земель і забезпеченням максимуму економії ре-сурсо- і енерговитрат;

♦ вдосконалення структури розподілу земельних ресурсів за формами власності і формами господарювання на землі з найефективнішим еколого-економічним ефектом для регіо­ну і держави в цілому;

131

Розділ 4 Оптимізація землекористування в умовах

                        ринкових земельних відносин  

♦ планування забезпечення пріоритету і економіко-правового захисту використання кращих сільськогосподарських угідь в сільськогосподарському виробництві;

> комплексне регіональне планування охорони земельних ре­сурсів від деградаційних процесів.

У відповідності до Земельного кодексу України місцеві державні адміністрації і Ради розпоряджаються землею в межах своєї ком­петенції, вони здійснюють в процесі надання і вилучення розподіл земель між галузями народного господарства і визначають їх цільове використання. Зрозуміло, що завдання оптимального розподілу земель заключається в тому, щоб кожна галузь одер­жала найбільш підходящі для неї землі, при умові, що жодна інша галузь не може використати їх з більшим еколого-економічним ефектом при мінімально можливих ресурсо- і енерговитратах Наприклад, як свідчать дані Г.Д, Гуцуляка[18], землі сільськогоспо­дарського призначення в Карпатському регіоні займають 53,1 % території, 20,5 % землі лісового фонду, 17,5 % - водного фонду, 12,2 % - землі запасу, і незначна частина 4,1 % - землі промис­ловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення та 1,3 %- землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Таким чином в регіоні дотри­муються пріоритетного використання земель в сільському госпо­дарстві враховуючи гірську зональність у лісовому господарстві. Тут висока питома вага сільськогосподарських угідь - 43,3 %, лісо­вих площ 38,2 % [18]

Разом з тим, в період переходу до ринкових відносин, місцеві державні адміністрації' і Ради повинні забезпечити вільний вибір форми власності на землю, а в умовах ринку - надавати перева­гу більш ефективній формі, як власності так і господарювання

Для об'єктивної оцінки ефективності використання землі в різних галузях народного господарства та об'єктивного перероз-

132

Третяк А М., Другак В.М. Наукові основи економіки

            землекористування і землевпорядкування       

поділу земельних ресурсів необхідна комплексна оцінка всіх при­родних ресурсів по єдиній методиці в світових цінах. Тільки тоді можна буде більш об'єктивно порівнювати ефективність різних виробництв на земельній території, де особливості землі, як об'­єкту оцінки, необхідно розглядати в трьох тісно взаємопов'яза­них аспектах:

s як головний засіб виробництва в сільському і лісовому гос­подарстві;

а як просторовий базис розміщення і розвитку всіх галузей на­родного господарства;

в   як середовище проживання всього живого.

Виходячи із цих трьох аспектів використання землі й повинна вестися її оцінка. Але постає питання, який з існуючих підходів повинен бути взятий за основний. Народногосподарська цінність землі, як головного засобу виробництва, реалізується через ту чи іншу сукупність споживчих вартостей, причому ріст ефективності використання землі, її виробничої цінності забезпечується за ра­хунок вдосконалення спеціалізації виробництва, структури по­сівних площ, застосування прогресивної агротехніки, підвищен­ня родючості земель. Отже, виробнича цінність землі, її природ­ний потенціал визначається соціально-економічними факторами, а саме характером і рівнем розвитку продуктивних сил [8, 28, 43, 44].

Як відомо, потенційна природна родючість перетворюється в родючість економічну, яка визначається співвідношенням продук­тивності земель з затратами. Варто відмітити, що підвищення продуктивності земель не завжди супроводжується підвищенням ефективності землеробства. В силу об'єктивних відмінностей в продуктивності, інтенсивності та ефективності землеробства, неоднозначності їх співвідношень на різних землях неможливо у вигляді одного якогось показника (відносного чи натурального)

133

Розділ 4. Оптимізація землекористування в умовах

            ринкових земельних відносин  

охарактеризувати землю як основний засіб виробництва. Так, біок-

ліматичний потенціал території, який розраховується по співвідно­

шенню тепла і вологи, є принципово важливою узагальнюючою

характеристикою території. Проте вона не є однозначною для

різних сільськогосподарських культур з точки зору виробництва

продуктів з різною споживчою вартістю. Аналогічно, максималь­

не значення біокліматичного потенціалу територіально не співпа­

дає з ареалами розгородження найбільш потенційно родючих

ґрунтів. Особливі закономірності територіальної диференціації

проявляються в відмінностях літолого-геоморфологічної будови

території, які теж в достатній мірі відображаються на ефектив­

ності використання земель [21, 26]. Багатогранність природних і

економічних факторів та умов розвитку землеробства пояснюєть­

ся тим, що продуктивність земель й ефективність їх використан­

ії |         ня не є прямим наслідком якого-небудь кількісного виміру при­

родного потенціалу. При низьких показниках біокліматичного по­

тенціалу в певних умовах спостерігається висока ефективність

землеробства, яка визначається виходом продукції на одиницю

затрат.

Багатогранність напрямків використання землі, особливості її функціонування в системі народного господарства визначають певні методологічні вимоги до земельно-оціночних показників:

Вимірювання в однаковій економічній одиниці ефективності

використання земель в різних галузях народного господар­

ства, як і при виробництві різних видів продукції. Звідсіля

витікає необхідність використання для оцінки земель грошо­

вих показників;

Облік в економічних оцінках різної економічної родючості зе­

мель, яка залежить від їх якості, місця розташування та інтен­

сивності використання. Тим самим оцінка земель в грошо­

вому виразі набуває рентного характеру, а величина дифе-

134

Третяк А М., Другак В М. Наукові основи економіки

            землекористування і землевпорядкування       

ренціальної ренти, як частини валового продукту землероб­ства, визначає зростаючу цінність даної земельної ділянки по відношенню до гірших безрентних земель; 3. Облік фактору часу, пов'язаного із зростанням ефективності використання землі під впливом науково-технічного прогре­су, з різними в часі зробленими затратами. Економічне значення грошової оцінки землі на основі дифе­ренціальної ренти обумовлено тим, що вона, представляючи до­сягнуту завдяки природним властивостям даного ресурсу еконо­мію суспільної праці, забезпечує порівнянність ефективності ви­користання земель в різних галузях народного господарства, а також при виробництві різних видів продукції.

Що ж повинно служити першоосновою грошової оцінки земель? І в теоретичному, і в практичному планах - диференціальна зе­мельна рента. При цьому правильно визначити величину ренти можна тільки в залежності від якості земельної ділянки, яка вклю­чає крім бонітету грунтів, оцінку виробничо-технологічних ознак землі (рельєф місцевості, місце розташування, ступінь кам'янис­тості земель, розмір і форму земельних ділянок і т.п.), місцевих гідротермічних умов (експозиція схилу, висота над рівнем моря і т.п.).

Разом з тим, як відмічає Д.С.Добряк, рентна продуктивність ріллі та інших сільськогосподарських угідь розрахована на основі да­них господарської діяльності і біокліматичних даних, недостат­ньо враховує екологічні характеристики, які відображають нега­тивні наслідки вказаної діяльності, у вартісному виразі. Він вва­жає, що одним з важливих показників продуктивної здатності землі в сукупності з іншими характеристиками, які впливають на ро­дючість, є вміст і запас гумусу [21]. Це обумовлює прийняти вміст і запас гумусу в грунтах за основу, як інтегрального показника продуктивності земельних угідь у вартісному виразі з врахуван-

135

Розділ 4 Оптимізація землекористування в умовах

                  ринкових земельних відносин        

ням екологічних характеристик. Так показник оцінки по гумусу в подальшому коректується коефіцієнтом ефективності енергетич­ного потенціалу (ерозія, засоленість і інші несприятливі фактори) і остаточно вираховується в грошових одиницях.

Доцільно відмітити, що Інститутом землеустрою УААН спільно з Інститутом аграрної економіки були вироблені пропозиції по ме­ханізму визначення вартісної оцінки землі. В пропозиціях відмічається три варіанти. Перший - для визначення вартісної оцінки земель приймається величина диференціального доходу і норма капіталізації. Проте цей варіант на наш погляд можливий при стабільній економіці. В другому передбачається визначення вартості землі за енергетичним потенціалом (Д.С Добряк). В тре­тьому варіанті внесені пропозиції здійснювати визначення ставок земельного податку, а відповідно й ціни землі в сто раз збільшив­ши податок, використовуючи якість (бонітет) грунтів і бали по ди­ференціальному доходу, в яких концентрується вплив економіч­них факторів на оцінку земель.

На відмінності методики в підході до оцінки гірськокарпатських земель, підкреслював О.Г.Топчієв [ЗО]. Вони полягають - у ланд­шафтному, а не ґрунтовому розумінні типу землі. Отже оцінка землі передбачає проведення типології земель за ландшафтними ви­сотними місцевостями в межах кадастрових районів. В останній час, при оцінці ефективності функціонування біогео- і агроценозів широко використовується енергетичний підхід [ЗО]. Ряд науковців рекомендує використати (крім грунту) як критерій - енергію в си­стемі грунт-рослина-навколишня атмосфера. При оцінці врахо­вуються енергопотенціал органічної речовини грунту і його зміни за оцінюваний період, енергія ФАР, енергія фітомаси і антропо­генні енергетичні затрати на здійснення технологічних процесів. Такий підхід дозволяє одержати показник продуктивності агроеко-системи, а в ній і земельних ресурсів. Правда такий підхід дозво-

136

Третяк А М., Другак В М Наукові основи економіки землекористування і землевпорядкування

ляє оцінювати потенціальну продуктивність (потенціальну ро­дючість) разом з реальною.

При вирощуванні будь-якої сільськогосподарської культури в агроекосистемі йдуть два генетично обумовлених протилежно направлених процеси - витрата і нагромадження енергії. Пере­важання притоку енергії свідчить про розширення відтворення родючості грунту. В результаті енергопотенціал земельної ділян­ки, якщо не про ходить процес ерозії, щорічно може збільшува­тись на певну величину. Знаючи загальний енергопотенціал і вартість одиниці приросту енергії в грошовому виразі, можна виз­начити ціну одиниці території. Вартість земельної ділянки корек­тується з врахуванням її віддаленості, окультуреності і т.п

Отже, біокліматичний потенціал земель визначається як добу­ток оцінок по світлу, теплу, волозі, запасах органічної речовини, антропогенного навантаження, тобто по сукупних енергетичних ресурсах, які забезпечують умови функціонування агроекосисте-ми, рівень продуктивності землі і стійкості цієї продуктивності. Обґрунтування і визначення інтегральних характеристик агроеко­логічного потенціалу території, земельної ділянки, дозволить:

більш об'єктивно і диференційовано встановлювати ціни на

сільськогосподарські угіддя;

будувати правильну податкову політику за використання зе­

мель;

обґрунтовано встановлювати орендну плату за земельні

ділянки;

враховувати зміни цінності земельної ділянки в залежності

від динаміки змін її енергопотенціалу в процесі господарського

використання;

забезпечити моніторинг стану земельних угідь і коректуван­

ня його цінових еквівалентів.

Цей підхід є досить новий і не вивчений в методологічному плані.

137

Розділ 4 Оптимізацт землекористування в умовах

            ринкових земельних відносин  

В даний час більш життєвими є дослідження по завершенню визначення диференціальної цінності землі, яка характеризує по­рівняльну сумарну ефективність використання доцільних ресурсів у всіх сферах застосування. Актуальність вивчення інтегральної значимості земельних ресурсів обумовлена їх важливістю як міжга­лузевого так і інтегрованого ресурсу, а також системним характе­ром території, як об'єкту оцінки. Методологічною основою такої оцінки повинен бути принцип цільового використання землі по її найвищій народногосподарській значимості, а не механічне по­єднання оцінок, проведених по різних критеріях і методиках. Це тим більше важливо, оскільки земля використовується в народ­ному господарстві не тільки як основний засіб виробництва і про­сторовий базис але й як середовище життя всього живого.

Специфічність того чи іншого об'єкту оцінки (міські, рекреаційні, урбанізовані, охоронні, сільськогосподарські та інші території) може бути відображена після встановлення народногосподарсь­кої цінності в тісному зв'язку з прогнозом або планом використан­ня території регіону по ландшафтних виділах [ЗО].

Поряд з здійсненням конкретних заходів по економічній оцінці окремих видів природних ресурсів (земельних, водних, лісових і т.п.) розробляються методичні основи комплексної оцінки тери­торії - обмеженої частини поверхні (як об'єкту певних дій і дослі­джень), з властивими їй ресурсами. Перехід від економічної оцін­ки окремих видів природних ресурсів до потенціальної оцінки їх територіальних поєднань є своєчасним. Так на території колиш­нього CPCR ще п'ятнадцять років тому Минцем А.А. і Кохановсь-кою Т.Г. була зроблена спроба оцінити природно-ресурсний по­тенціал (ПРП) в масштабах всієї країни [17]. Нажаль їх досвід не був продовжений і тільки в 90-ті роки В.П. Руденко зробив спробу оцінити ПРП на всій території України [ЗО]. Оцінка виконувалась на єдиній вартісній основі на базі регіональних кадастрових цін,

138

Третяк А М., Другак В.М. Наукові основи економіки

            землекористування і землевпорядкування       

які були розраховані методом ранжировки приведених затрат. ПРП досліджувався на різних територіальних рівнях - від окремих гос­подарств - природокористувачів, адміністративних районів, об­ластей, природно-господарських регіонів до економічних районів і України в цілому.

Виходячи з вищесказаного, розкриємо хоча б в загальних ри­сах основні поняття, теоретичні і методичні положення оцінки ПРП. В.П. Руденко, під природно-ресурсним потенціалом території' ро­зуміє сукупну продуктивність її природних ресурсів як засобів ви­робництва і предметів споживання, яка виражається в їх суспільній споживчій вартості. На його думку, слід розрізняти сучасну (фак­тично досягнуту) і потенціальну продуктивність природних ре­сурсів, а відповідно, сучасний досягнутий (реальний) і перспек­тивний природно-ресурсний потенціал. Потенціальна продук­тивність природних ресурсів характеризує максимально можли­ву ефективність їх використання з точки зору народного госпо­дарства в цілому, яка досягнута на сучасному етапі розвитку про­дуктивних сил України при забезпеченні оптимальної відповідності фактичної структури природокористування специфіці місцевих природноекономічних, соціальних і деяких інших умов, які істо­рично склались. Порівняння перспективного з сучасним ПРП дасть можливість встановити ступінь реалізації наявних природ­них і економічних можливостей, сприятиме виявленню невикори­станих резервів, основних напрямків підвищення ефективності господарювання.

Для наочності приведемо розрахунки сучасного, реального природно-ресурсного потенціалу, по величині валової продукції. Валова продукція вимірювалась в єдиних на той період загально­союзних або (при їх відсутності) регіональних кадастрових цінах, обчислених методом ранжування. Інтегральний природно-ресур­сний потенціал України складав 53,95млрд.крб. в цінах до 1985

139

Розділ 4 Оптимізація землекористування в умовах

            ринкових земельних відносин  

року. Він обчислений, як результат підсумовування економічної оцінки окремих видів природних багатств областей. Наприклад, як видно з таблиці 4 9 основу природно-ресурсного комплексу Карпатського регіону складають багаті земельні, водні, лісові та рекреаційні ресурси, на які припадає 90% інтегрального ПРП. Тут порівняно з в цілому по Україні значно зростає роль землі в лісо­вому господарстві і природно-рекреаційному значенні.

Таблиця 4 9

Структура існуючого природно-ресурсного потенціалу по областях Карпатського регіону