Доказування фізіологічного афекту

Л.ЧЕРЕЧУКІНА

доцент, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України (Луганська академія внутрішніх справ)

Н

овий Кримінальний кодекс України, який передбачає відповідальність за умисне вбив­ство і умисне тяжке тілесне ушкодження, вчи­нені у стані сильного душевного хвилювання, за­кріпив фізіологічний афект, що розглядається у межах поняття «сильне душевне хвилювання», як один з психічних станів особи, котрий мож­на віднести до обмеженої осудності. У юридич­ній літературі останніх років є публікації, які переважно присвячені визначенню поняття «афект» у кримінальному праві. Методика ж встановлення фізіологічного афекту, на жаль, належним чином не розроблена.

Більшість респондентів з числа опитаних слідчих досить спрощено, на мій погляд, підхо­дять до вирішення питання про наявність у об­винуваченого у момент вчинення злочину афе­ктивного стану. Схема їх міркувань досить при­мітивна: якщо вбивство потерпілого або заподі­яння йому тяжких тілесних ушкоджень без роз­риву в часі настало у відповідь на його ж (поте­рпілого) провокаційні дії, то за відповідних по­казань обвинуваченого у своєнні злочину під впливом даної провокації можливий висновок про вчинення протиправного діяння у стані си­льного душевного хвилювання, що раптово ви­никло. У даному разі провокаційні дії виступа­ють як єдине об'єктивне обгрунтування висно­вку про наявність афекту, що навряд чи може бути визнано однозначно безспірним, оскільки поза полем зору залишається психічний стан обвинуваченого. Такий підхід до вирішення пи­тання про наявність афективного стану може призвести до слідчих і судових помилок. Психі­чний стан особи, котра вчинила злочин, не може не братися до уваги при співставленні поведін­ки обвинуваченого із зовнішнім впливом, що стимулює останню. Тому висновок про наяв­ність фізіологічного афекту має грунтуватися на сукупності доказів, які переконливо свідчать про скоєння вбивства або заподіяння тяжких тілес­них ушкоджень саме у стані сильного душевно­го хвилювання, що раптово виникло, виклика­ного провокаційними діями з боку потерпілого. Діяльність слідчого із встановлення афекту повинна бути спрямована на з'ясування компле-

© Л.Черечукіна, 2004

ксу обставин, що дозволяють зробити категори­чний висновок про його наявність або відсут­ність. До їх числа належать як особистісні, так й індивідуальні особливості обвинуваченого: тимчасові стани, які впливають на емоційну сферу особи; дані про дії суб'єкта у ситуації вчи­нення злочину і, так звані, психологічні індика­тори афектного стану.

У юриспруденції поняття «фізіологічний афект» співвідноситься з поняттям «сильне ду­шевне хвилювання». Психологи ж їх розрізня­ють, вважаючи, що ототожнювати ці поняття не можна через те, що перше належить до психоло­гічних категорій, а друге — до правових і може містити, крім фізіологічного афекту, інші психі­чні стани. Фізіологічний афект у психології роз­глядається як емоційний стан, який може вини­кнути у психічно здорової людини у стані кон­флікту. У власному розумінні цього слова як «сильне душевне хвилювання», так і «афект» може означати будь-який емоційний стан, кот­рий досягнув такої сили, що виявився не зовсім підконтрольним свідомості конкретної людини.

У цьому аспекті уявляється необхідним кон­кретизувати право на захист особи, котра вчини­ла злочин у стані сильного душевного хвилюван­ня. Принципової значимості тут набуває вирі­шення питання про обов'язкову участь захисни­ка при провадженні досудового розслідування у розгляді кримінальної справи судом першої ін­станції. Це з усією очевидністю підтверджує проведення автором даної публікації під час до­слідження опитування свідків, прокурорів, суд­дів, адвокатів.

Відповідно до ст. 45 КПК України (ст. 58 проекту КПК) участь захисника обов'язкова у справах про злочини осіб, котрі внаслідок своїх фізичних або психічних вад не можуть самостій­но реалізувати своє право на захист. За змістом закону, психічно здорові підозрювані або обви­нувачені, які вчинили злочини у стані фізіологі­чного афекту, до вказаних осіб не належать. Ра­зом з тим одним з психологічних індикаторів афективного стану, що дозволяють зробити ви­сновок про стан обвинуваченого у момент ско­єння злочину, є психічна реакція, яка полягає у

64

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Доказування фізіологічного афекту

внутрішніх переживаннях, почуттях, станах. При цьому порушується логіка мислення, розумова діяльність. Зміни звичайного характеру перебігу мислених процесів простежуються у первинних показаннях обвинувачених. У стані афекту сприйняття дійсності стає незрозумілим, конф­ліктна ситуація, що викликає афект, відразу не усвідомлюється, оскільки стрижень такої події гальмує зв'язки, необхідні для її усвідомлення. Усвідомлення звужується, як правило, лише до усвідомленості обставин, котрі викликають афект. Саме тому допитуваний не пам'ятає де­яких обставин вчинення злочину і має трудно­щі з відповідями на запитання, що цікавлять слідчого, про подію, яка мала місце, та власні дії, з нею пов'язані. Така поведінка обвинуваче­ного може бути неправильно витлумачена слід­чим і розцінена як спосіб протидії розслідуван­ню. Обов'язкова участь захисника у справах да­них категорій може запобігти можливим слідчим помилкам і сприятиме зміцненню принципу за­безпечення права обвинуваченому на захист.

Наведена аргументація на фоні одержаних емпіричних результатів дозволяє зробити висно­вок про необхідність законодавчого врегулюван­ня цього питання шляхом внесення відповідних змін до ст. 45 КПК (ст. 58 його проекту). Перед­бачувана норма може бути сформульована насту­пним чином: після слів «не можуть самі реалізу­вати своє право на захист» вказати: «а також осіб, які вчинили злочин у стані сильного душе­вного хвилювання», а далі — за текстом.

Одним з основних джерел доказів скоєння вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушко­джень у стані сильного душевного хвилювання є висновок судово-психологічної експертизи емо­ційних станів, що містить відповідь на запитан­ня: чи знаходився обвинувачений у момент вчи­нення злочину в стані фізіологічного афекту. Важливе значення для оптимізації діяльності експерта-психолога у цьому напрямі (для ефек­тивної оцінки емоційного стану особи, яка зна­ходиться під слідством) має якість і обсяг інфо­рмації про особистість і поведінку суб'єкта зло­чину, що міститься у матеріалах кримінальної справи. В умовах кримінального судочинства емоційні реакції, які застосовуються для встано­влення емоційного стану, можуть бути класифі­ковані на дві групи. Першу групу реакцій, що є індикатором емоційного стану, складають про­яви афекту, які об'єктивно відчуваються, пов'я­зані з психогенними переживаннями суб'єкта, котрі не доступні сприйняттю іншими особами. Це — і наявність у суб'єкта певного стану (в даному разі — гнів, образа), і деякі реакції пери­ферійної нервової системи (частота серцевих скорочень, робота органів дихання, артеріальний тиск тощо), і зміна перебігу мислених процесів

(наприклад, звуження свідомості). До другої гру­пи реакцій суб'єкта, котрий переживає емоцій­но, належать ті, що можуть бути помічені інши­ми людьми. До них належать вегетативні прояви, які полягають у реакціях серцево-судинної і ди­хальної систем, внутрішніх органів (прискорення або уповільнення дихання, зміна частоти пуль­су, підвищення кров'яного тиску, зміна діяльно­сті шлунково-кишкового тракту), а також рухли-во-поведінкові реакції, які полягають у змінах міміки і пантоміміки, характеру рухливої акти­вності, мові. Можливі вазомоторні реакції у ви­гляді почервоніння, збліднення шкіри обличчя, розширення зіниць, тремору рук.

Цікавим є те, що про емоційний стан осо­би можуть свідчити реакції, які не тільки не від­чуваються самим суб'єктом, котрий переживає емоцію, а й не можуть бути об'єктивно виявле­ні і зафіксовані без застосування відповідних приладів і проведення спеціальних досліджень. Це — різні фізіологічні показники емоційних станів у вигляді змін температури тіла, хімічно­го складу крові і сечі, біоелектричної активнос­ті мозку тощо. Про це повинен пам'ятати слід­чий і залучати спеціалістів-медиків для їх вияв­лення та фіксації шляхом проведення судово-ме­дичних освідувань, експертиз, а у подальшому — використовувати одержані дані при формуванні доказового масиву.

Прояви афекту, що суб'єктивно відчувають­ся, встановлюються у процесі допиту суб'єкта, котрий переживає емоцію. Як правило, на допи­ті обвинувачені детально описують свій стан в умовах конфлікту, що виник, вживаючи такі фрази, як: «я ніби збожеволів», «у голові запамо­рочилось», «перед очима все було, як у тумані» тощо. Саме у такому вигляді їх слід фіксувати у протоколі допиту, оскільки у цих висловлюван­нях досить яскраво простежуються характерні для афекту вегетативні реакції. Такий природний стан, з точки зору доказування фізіологічного афекту, вважаю, цінніше, ніж твердження, зафі­ксоване у загальному вигляді (наприклад, «був дуже схвильований»).

Дуже важливо під час допиту акцентувати увагу на особливостях самопочуття, настрою об­винуваченого перед тим, що трапилося. З'ясува­ти стан його здоров'я напередодні вчинення зло­чину (чи страждає на нервові, психічні, сомати­чні захворювання, хронічну втомленість, безсон­ня тощо). Встановленню підлягає характер його міжособистісних відносин з потерпілим: зокре­ма, чи виникали раніше конфлікти, їх специфі­ка, джерела, динаміка, способи розв'язання; чи є у них спільні інтереси, захоплення, спільні знайомі тощо.

Разом з тим показання обвинуваченого, якими переконливими вони не були б, не є до-

issn 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6 5.4-164

65

В.Пясковсышй

казом наявності афекту через те, що суб'єкт зло­чину може помилятися у характері й силі своїх емоційних переживань. Тому не слід забувати, що показання обвинуваченого повинні бути ре­тельно перевірені і оцінені у сукупності з інши­ми доказами.

Джерелом одержання фактичних даних про зовнішній прояв афекту є показання свідків. Найчастіше останні дають показання про нього із застосуванням розмовної лексики (наприклад, «розширені очі», «обличчя було біле, як стіна», «його трусило», «заїкався», «губи стиснуті», «по­смішка викривлена», «виглядав ненормально» тощо). Нерідко під час допиту слідчі трансфор­мують наведені фрази, пропускаючи їх через свою свідомість. Внаслідок цього у протоколі допиту вони набувають зовсім іншого змісту. Такий підхід, на мій погляд, слід визнати поми­лковим, оскільки він негативно впливає на оці­нку емоційного стану досліджуваного у процесі проведення психологічної експертизи. Тому по­казання свідків про зовнішній прояв афекту не­обхідно записувати у тому вигляді, у якому вони повідомляються останнім. Не буде зайвим засто­совувати також додаткові засоби фіксації (відео-, звукозапис).

У процесі допиту свідків про емоційний стан обвинуваченого з'ясуванню підлягають на­звані нижче обставини. Що передувало вчинен­ню злочину: насильство, знущання або тяжкі образи з боку потерпілого чи інші протиправні або аморальні дії; тривала психотравмуюча ситу­ація, яка виникла у зв'язку зі систематичною протиправною чи аморальною поведінкою поте­рпілого. Який вигляд мав обвинувачений у мо­мент скоєння вбивства або заподіяння потерпі­лому тяжких тілесних ушкоджень. У зв'язку з наведеним доцільно конкретизувати наступне: яким були його очі (звужені, розширені або бі­гаючі зіниці), колір обличчя, інтонація голосу чи спостерігався тремор у руках та інших частинах

тіла, який він мав вигляд після скоєння злочи­ну і які були особливості його поведінки (чи пам'ятає обставини того, що трапилося; чи на­магався допомогти потерпілому; чи адекватно відповідав на запитання; плакав; сидів нерухомо; яким був темп його мови: нормальний, приско­рений, уповільнений; який зміст висловлювань). Які особливості взаємовідносин між обвинуваче­ним і потерпілим. Які особливості особистості і поведінки обвинуваченого. У цьому контексті слід підкреслити: чи є дії обвинуваченого неспо­діваними для свідка; чи відповідають вони осо­бливостям його особистості тощо. Які особисті-сні особливості потерпілого.

У матеріалах кримінальної справи мають бути побутові і виробничі характеристики на об­винуваченого.

При призначенні судово-психологічної екс­пертизи емоційного стану обвинуваченого перед експертами можуть бути поставлені наступні за­питання: які індивідуально-психологічні особли­вості обвинуваченого; які особливості міжособи-стісних відносин потерпілого та обвинувачено­го; яким чином встановлені особистісні характе­ристики обвинуваченого могли вплинути на його поведінку в ситуації конфлікту з потерпілим; у якому психічному стані був обвинувачений у момент вчинення злочину; чи перебував обвину­вачений у момент скоєння злочину в стані фізі­ологічного афекту чи іншому емоційному стані, який істотно вплинув на його поведінку.

Слід мати на увазі, що під час проведення судово-психологічної експертизи експерт не може обмежитися лише висновком про наяв­ність або відсутність афекту. Поряд з цим мають бути встановлені причинні зв'язки емоційних реакцій обвинуваченого з протиправними чи аморальними діями потерпілого, тому що саме їх констатація дозволить слідчому, суду зробити висновок про вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло.