Соціальні аспекти та принципи державної політики у сфері боротьби з епідемією ВІЛ-інфекції

О.ДЖУЖА

проректор НАВС України, доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України,

Г.ПІЩЕНКО

доцент, кандидат юридичних наук (НАВС України)

В

ІЛ-епідемія — складне медичне та соціальне явище. її розвиток в Україні збігся з глибокою економічною кризою і болючим перехідним пері­одом політичної та ідеологічної реконструкції! 1]. Небезпечний вірус, що вбиває клітинний імунітет, виявлений у 1981 р. Мікроскопічний кілер був по­ширений у середовищі нью-йоркських гомосексу­алістів. Незабаром виявилося, що основний шлях зараження вірусом — статевий зв'язок. Не менш небезпечна — ін'єкція нестерильними шприцами. Пізніше виявили, що головний регіон поширен­ня інфекції — Африка. Повна відсутність органі­зованої системи медичної освіти, зубожіння, не-контрольована проституція переросли у справж­ню пандемію у країнах на південь від Сахари. Зараз це регіон випереджає інші за кількістю ін­фікованих. Понад 2/3 жителів планети мешкають у найбідніших країнах цього континенту. Епіце­нтром вважається територія від Західної Африки до Індійського океану. Кожний третій африканець носить у собі міну повільної дії. Таких людей у Африці нараховується понад 26 млн. Найбільше носіїв у ПАР — 5 млн. Понад мільйон ВІЛ-інфі-кованих мешкає у Китаї, 5 млн. — у Індії, до 800 тис. носіїв вірусу — жителі США. А всього у сві­ті, за прогнозами ВОЗ, біля 42 млн. ВІЛ-інфіко-ваних. Кожну хвилину на Землі заражаються сме­ртельною хворобою п'ять чоловік. У минулому році від СНІДу померли 5 млн. людей. Як заявив у одній з доповідей Генеральний секретар ООН Кофі Аннан: «Для мешканців багатьох країн СНІД — справжня зброя масового знищення». Вчені очікують, що до 2010 р. у світі буде прибли­зно 45 млн. носіїв ВІЛ[2].

Проблема ВІЛ/СНІДу прийшла в Україну значно пізніше, ніж у держави Західної Європи, Америки та Африки. За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом, пер­ші випадки ВІЛ-інфекції зареєстровані у 1987 р. — після початку широкомасштабної перевірки насе­лення на антитіла до ВІЛ. У кінці того року вияв­лено шість ВІЛ-інфікованих жителів України, які © О.Джужа, Г.Шщенко, 2004

працювали за кордоном, переважно у Африці, і 75 іноземців, що були студентами з країн третього світу[3]. Відповідно до чинного на той час законо­давства, вони були депортовані з країни. Остан­німи роками ситуація погіршилася. Рівень захво­рюваності на ВІЛ/СНІД залишається у державі високим. Лише у 2003 p., порівняно з 2002 p., кі­лькість зареєстрованих нових випадків зросла з 9 до 10 на 100 тис. населення, у півтора рази збіль­шився рівень захворюваності на СНІД і смертно­сті від нього[4]. Міністерство охорони здоров'я України назвало епідеміологічну ситуацію з ВІЛ/ СНІДом у країні напруженою. Тільки за 2003 р. ВІЛ-інфекцію отримали 10 тис. людей. Випадки ВІЛ/СНІДу нерівномірно трапляються по Украї­ні. Переважна більшість людей, які мають цю проблему, мешкають у східному та південному регіонах держави, у яких розвинуті таки види про­мисловості, як: суднобудівництво з великими по­ртами, важка промисловість з шахтами, металур­гія тощо. За 2003 р. в Україні захворіли на СНІД 1461 дорослий і 51 дитина, а 996 дорослих і 31 дитина померли[5]. За даними МОЗ, на 1 січня 2004 р. у 6750 тис. людей, у тому числі у 208 дітей, діагноз — «кінцева стадія СНІДу» [6]. За кількіс­тю ВІЛ-інфікованих в Україні найбільш небезпе­чними є області: Донецька (12 858), Дніпропет­ровська (11 008), Одеська (8 971), Миколаївська (4 026), АР Крим (3 988), Луганська (1 772), Хар­ківська (1 653), Запорізька (1 596), Черкаська (1 470), Полтавська (1 207), а також міста Київ (2 271) і Севастополь (793).

Умовами, що перешкоджають поліпшенню ситуації в Україні щодо ВІЛ/СНІДу, є такі: еко­номічна криза у країні, у тому числі у сфері охо­рони здоров'я; зниження доступності основних медичних послуг та якісного медичного обслуго­вування населення; в Україні існує недооцінка на державному рівні як серйозності сучасної і очіку­ваної демографічної ситуації, так і впливу на неї втрат від епідемії СНІДу; поширена думка, що тестування на антитіла до ВІЛ є заходом профіла­ктики і протидії епідемії ВІЛ/СНІДу; окремі по-

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

75

О.Джужа, Г.Піщенко

ложення законодавства не узгоджуються з міжна­родними керівними принципами щодо прав лю­дини; директивні документи деяких міністерств, відомств і адміністративних територій не відпові­дають законодавчій базі України; відсутність со­ціального замовлення щодо розроблення та реалі­зації заходів з активної пропаганди здорового спо­собу життя серед населення; відсутність констру­ктивної співпраці державних органів та недержа­вних організацій у сфері профілактики ВІЛ/ СНІДу; здебільшого негативне ставлення в укра­їнському суспільстві до представників ВІЛ-ураз­ливих груп. Багато хто з громадян хотів би диста-нціюватися від них у повсякденному житті. Най­більш небажаними сусідами є наркомани, прости­тутки і гомосексуалісти.

С початком епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні затверджено низку правових документів, але лише декілька з них є функціональними дієвими зако­нодавчими актами. Це — документ, що регулює тримання ВІЛ-інфікованих осіб у місцях позбав­лення волі. Інші стосуються саме фінансової під­тримки родин, які мають дітей, народжених з ВІЛ/СНІДом, та інструкції для лабораторій, де проводяться тестування на ВІЛ-інфекцію. Існує також спеціальне узгодження про співпрацю у дослідницькій діяльності з іншими країнами СНД, документ про створення клінічного центру і най­важливіший — це Закон від 15 листопада 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про за­побігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення». Створено Національну коорди­наційну раду з питань запобігання захворюванню на СНІД при Кабінеті Міністрів України. Це дає можливість забезпечення комплексної розробки національної політики і міжвідомчої координації планів та дій окремих міністерств, контролю і виконання стратегії щодо запобігання ВІЛ/ СНІДу.

На законодавчому рівні закріплена можли­вість міжнародного співробітництва дозволяє ви­вчати та застосовувати позитивний світовий досвід з питань захисту прав людини, пов'язаних з ВІЛ, охороною здоров'я тощо. У державі формується мережа спеціалізованих лікувально-профілактич­них закладів — обласних та міських центрів про­філактики СНІДу. Підготовлені фахівці, які пра­цюють у сфері профілактики ВІЛ/СНІДу в різних міністерствах та відомствах: охорони здоров'я, внутрішніх справ, оборони, освіти тощо. Функці­онує Міжнародний навчальний центр з питань організації профілактики серед ВІЛ-уразливих груп.

Найбільш впливовим джерелом інформуван­ня населення з проблеми ВІЛ/СНІДу є засоби масової інформації. У ст. 11 «Соціальна рекламна інформація» Закону «Про рекламу» передбачено право безкоштовного розміщення соціальної ре­клами обсягом не менше 5% ефірного часу (дру­карської площі).

Нині в Україні деякі релігійні організації і громади починають працювати з наркоманами. Більшість з них не належить ні до православної, ні до католицької церков, традиційно визнаних в Україні. Натомість — це різні місії, які прибули із Заходу. Складається враження, що вони накопи­чили певний досвід у цій справі і займаються не фізіологічною, а психічною залежністю. Й іноді отримують непогані результати. їх досвід, а також досвід зарубіжних колег, які працюють у сфері реабілітації та ресоціалізації наркозалежних, спо­нукав до пошуку нових підходів у лікуванні даної категорії людей. Важливо зазначити, що ідея ство­рення реабілітаційних центрів майже одночасно розробляється у декількох містах за ініціативою лікарів СНІД-центрів та правоохоронців. У них планується соціальна адаптація людей, які бажа­ють позбутися наркотичної залежності. На думку експертів, такі центри будуть ефективним заходом у профілактиці СНІДу.

У рамках розроблення стратегічного плану національних заходів протидії епідемії ВІЛ/СНІДу на 2001-2003 pp. здійснено аналіз епідемічної си­туації та визначальних факторів, що впливають на сприйнятливість та уразливість населення до епі­демії. Проаналізовано офіційні джерела інформа­ції, результати поведінкових досліджень. Додатко­во проведено вивчення доступності валеологічних знань для учнів, наявність спеціально підготовле­них вчителів валеології, забезпеченість підручни­ками і методичною літературою, рівня інформова-ності школярів з проблеми ВІЛ/СНІДу.

Розуміючи небезпеку чуми 20 ст., розробле­ний проект Указу Президента України про нову Національну програму профілактики ВІЛ-інфек-ції, допомоги і лікування ВІЛ-інфікованих та хво­рих СНІДом на 2004-2008 pp. Спеціалісти вважа­ють, що виконання нової соціальної програми дозволить протягом найближчих п'яти років зме­ншити зростання кількості ВІЛ-інфікованих у країні. Нова Програма боротьби зі СНІДом і ВІЛ-інфекцією розроблена з урахуванням попередніх упущень. Вона передбачає не тільки заходи з про­філактики поширення ВІЛ-інфекції, а і спостере­ження та лікування вже уражених нею людей. На реалізацію Програми виділено 874 млн. 465,1 тис. грн. за рахунок залучення засобів гранта Глобаль­ного фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією та кредиту Світового банку реконстру­кції та розвитку. З таким фінансуванням плану­ється забезпечити виконання двох пріоритетних напрямів у боротьбі з епідемією ВІЛ/СНІДу — профілактики, а також лікування і нагляду. В ре­зультаті планується призупинити стрімке зростан­ня інфікування серед громадян України і забезпе­чити допомогою тих, хто її потребує.

В Україні на 1 грудня 2003 р. у сфері бороть­би з ВІЛ/СНІДом працює біля 100 неурядових організацій, 90% з яких знаходяться у регіона:;. Більшість громадських організацій плідно співпра-

76

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Організаційно-правовий аспект застосування зброї і спецзасобів працівниками недержавних охоронних підприємств

галузі охорони здоров я населення.

Використана література:

СПИД не спит // Московский комсомолец в Украине. — 1999. — 12-19 авг.

Страшная жатва новой чумы // Киевские ведомости. — 2003. — 2 дек.

ВІЛ-інфекція в Україні // Інформаційний бюлетень. — 1999. — № 162. — 11 бер.

Пряма телефонна лінія: звітують урядовці // Урядовий кур'єр. — 2003. — 3 груд.

Смертельный вирус оккупирует Украину // Вечерние вести. — 2003. — 2 дек.

СПИД уносит тысячи жизней // Московский комсомолец в Украине. — 2004. — 18-25 февр.

Спасающийся — да убережется // Киевские ведомости. — 2003. — 1 дек.; С эпидемией нужно

бороться сообща // Аргументы и факты. — 2003. — № 49.

цюють з центральними та місцевими органами виконавчої влади. Україна сьогодні є однією з небагатьох країн, яка використовує можливості громадських організацій у визначенні стратегії боротьби з епідемією ВІЛ/СНІДу. Вони займа­ються різними напрямами профілактичних втру­чань: робота з наркоманами, жінками секс-бізне-су, молоддю, ВІЛ-інфікованими на засадах дотри­мання прав людини. Результати їх діяльності ви­кликають інтерес та підтримку з боку міжнарод­них донорів, що особливо актуально в умовах об­меженого державного фінансування. Представни­ки таких організацій входили до складу делегації, яка брала участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН, присвяченій проблемі ВІЛ/СНІДу.

Слід також зазначити, що ВОЗ визнала Укра­їну лідером у виконанні заходів профілактики ВІЛ-інфекції серед народжених. Впровадження галузевої програми «Запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини на 2000-2003 pp.» дало змогу знизити у 2002 р. рівень інфікування немовлят втричі, з 30% до 10%. Сьогодні 90 із 100 таких ді­тей народжуються вільними від ВІЛ, тобто врято­вані 555 дітей, народжених від інфікованих жінок. Досвід України рекомендований для використан­ня у інших регіонах Європи[7].

В Україні створена законодавча та директивна база, яка великою мірою спрямована на протидію епідемії ВІЛ/СНІДу, захист прав людини, у тому числі ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, міжна­родне співробітництво з питань обміну знаннями і досвідом з проблем, пов'язаних з ВІЛ/СНІДом, охороною здоров'я тощо. Складна епідемічна си­туація у країні визначила профілактику ВІЛ-інфе­кції як одне з пріоритетних завдань держави в

З метою запобігання подальшому поширенню наркоманії в Україні, зменшення зараження ВІЛ-інфекцією і захворюванням на СНІД та їх негати­вного впливу на соціально-економічний розвиток держави, для боротьби з поширенням цієї хворо­би підготовлено проект закону «Про ратифікацію Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку», підписаної у Вашингтоні 15 квітня 2003 р. Над створенням національної системи моніторингу й оцінки ситу­ації в Україні Міністерство охорони здоров'я пра­цює спільно з Об'єднаною програмою ООН ЮНЕЙДС, залучаючи зацікавлені міністерства і відомства, неурядові організації, представники яких беруть участь на всіх етапах здійснення захо­дів протидії епідемії ВІЛ/СНІДу. Створені і пра­цюють ВІЛ-сервісні організації. Всеукраїнська мережа об'єднала ВІЛ-позитивних громадян бага­тьох міст України.

Крім цього, в Україні прийнята Міжгалузева комплексна програма «Здоров'я нації» на 2002-2011 pp., що складається з 38 розділів, серед яких найважливіші — «Державна політика у сфері охо­рони здоров'я», «Здоров'я дітей і молоді» тощо[4].

Боротьба з ВІЛ-інфекцією / СНІДом є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення, яке повинно об'єднувати за­побіжно-профілактичний вплив з комплексним соціальним, політичним, правовим, виховним та медичним підходами. Крім того, необхідно дотри­муватись орієнтирів на сучасні стандарти здоро­в'я, поєднувати вітчизняні традиції і досягнення з існуючим світовим досвідом в галузі охорони здоров'я, зокрема, у запобіганні та лікуванні ВІЛ/ СНІДу.

Організаційно-правовий аспект застосування зброї і спец­засобів працівниками недержавних охоронних підприємств

В.КУРИЛО

кандидат юридичних наук

(Національний аграрний університет)

Н

едержавні охоронні підприємства є нині не­від'ємною складовою українського суспільс­тва. Це — молоді бізнесові утворення, оскільки

© В.Курило, 2004

надання охоронних послуг, як вид підприємниць­кої діяльності, зародилося з прийняттям Закону України «Про підприємництво». Проте деякі сто­рони цього складного та важливого виду підпри-

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

77

В. Курило

ємництва залишаються ще й сьогодні поза увагою законодавця.

Зокрема йдеться про виділення працівників недержавних охоронних підприємств як спеціаль­них суб'єктів права застосування спецзасобів та зброї. Сюди ж доцільно віднести і працівників служб охорони (безпеки) підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, за винятком підприємств, установ та організацій державної форми власності, які згідно з чинним законодавством мають право на озброєну відом­чу охорону. Чинні закони та підзаконні акти по­ставленого питання не регулюють.

Під таким кутом у спеціальній юридичній лі­тературі проблема залишається майже не розгля­нутою. Спроба дослідження цієї наукової-практи-чної, і в той же час соціальної, проблеми була зроблена у ряді наукових праць[1; 2]. Між тим, розгляд вищезазначених категорій працівників саме з позиції спеціального суб'єкта права засто­сування спеціальних засобів і зброї не провадився.

Організаційно-правовий аспект проблеми полягає в тому, яким чином у існуючому сьогодні в Україні правовому просторі сформулювати пра­вила застосування зброї та спецзасобів працівни­ками названих підприємств при виконанні ними професійних обов'язків.

Розпочати аналіз поставленого питання доці­льно, на мій погляд, з вивчення правового регу­лювання правил застосування громадянами спеці­альних засобів та їх права власності на ці спецза-соби й ті чи інші види зброї.

Єдиними спеціальними засобами, котрі мож­на назвати засобами самозахисту (в редакції нор­мативної лексики - засоби самооборони), що можуть вільно зберігатися та носитися громадяна­ми, які досягли 18-ти річного віку, а тому й пра­цівниками недержавних охоронних підприємств, є упаковки (балончики) з аерозолями сльозоточи­вої та дратівної дії[3; 4]. Винятки у них становлять лише газові балончики сльозоточивої та дратівної дії, які використовуються правоохоронними орга­нами, про що їх виробник прямо зазначає в ін­струкції виробу.

У зв'язку з таким правовим регулюванням використання названих засобів при необхідності їх застосування, працівникам охорони (безпеки) зазначених підприємств слід керуватися законами та нормативно-правовими актами, які є підставою до застосування спеціальних засобів для всіх гро­мадян.

Нормативно-правовим актом, що регламен­тує порядок застосування засобів самозахисту гро­мадянами, є Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спе­ціальних засобів самооборони, заряджених речо­винами сльозоточивої та дратівної дії.

Окремо доцільно зупинитися на праві влас­ності фізичних та юридичних осіб на газову

зброю: пістолети й револьвери та пневматичну зброю з сукупними параметрами, що перевищу­ють: калібр - понад 4,5 мм та швидкість польоту кулі - понад 100 м/с.

Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. № 2471-XII «Про право власності на окремі види майна» встановлює спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, в тому числі й на газову та пневматичну зброю з названими параметрами. Таке право надане як фізичним, так і юридичним особам, незалежно від форми власності. Придбан­ня зазначеної зброї проводиться після отримання відповідного дозволу на її придбання, що видаєть­ся дозвільною системою органів внутрішніх справ за місцем проживання громадянина чи розташу­вання юридичної особи. Для цього мають бути відповідні умови зберігання зброї, які унеможли­влюють несанкціонований доступ до неї.

Значний інтерес для діяльності недержавних охоронних підприємств та власних служб безпеки суб'єктів господарсько-підприємницької діяльно­сті, на мою думку, викликає відносно новий по­рядок правового регулювання права власності на пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічни­ми за своїми властивостями метальними снаряда­ми несмертельної дії (побутова назва — зброя для стрільби гумовими кулями). Згідно з наказом МВС України № 815 від 29 липня 2003 р.[5] пра­во на придбання такого виду зброї мають, зокре­ма, громадяни, які беруть участь в охороні громад­ського порядку і державного кордону (відповідно до ст. 12 Закону України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кор­дону»). А тому, зазначену зброю за індивідуальни­ми дозволами можуть мати громадяни України -працівники недержавних охоронних підприємств та власних служб охорони (безпеки), які є члена­ми громадських формувань з охорони громадсько­го порядку і державного кордону.

Можливість використання мисливської зброї при виконанні робіт з надання охоронних послуг працівниками недержавних охоронних підпри­ємств, вважаю, розглядати не доцільно, оскільки правила дозвільної системи, що регламентують зберігання такої зброї, забороняють носити її в громадських місцях в незачохольному стані. За порушення порядку придбання, зберігання, реєст­рації та обліку такої зброї громадяни та посадові особи юридичних осіб притягуються до адмініст­ративної відповідальності згідно з ч. 1 ст. 1952 КУпАП: накладення штрафу на громадян від од­ного до трьох неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян з конфіскацією зброї та патронів до неї або без такої; на посадових осіб — від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян з конфіскацією зброї та патронів до неї або без такої.

78

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Організаційно-правовий аспект застосування зброї і спецзасобів працівниками недержавних охоронних підприємств

Повторність протягом року такого ж адміні­стративного проступку тягне відповідальність згі­дно з ч. 2 ст. 195а КУпАП: накладення штрафу на громадян від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї та патронів до неї; на посадових осіб - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зброї та патронів до неї. Наукові дослідження адміністративно-право­вих та організаційно-управлінських аспектів дія­льності дозвільної системи за роки незалежної України вже проводилися в нашій державі рядом вчених-юристів, серед яких, зокрема, С.Подлінєв, В.Гуменюк[6; 7].

Аналізуючи правову ситуацію щодо права за­стосування спецзасобів і зброї, що, зазвичай, ви­користовуються при здійсненні охорони як влас­ності, так і фізичних осіб, доходимо висновку, що законодавець не виділяє як окрему категорію «працівники охоронних підприємств», «охоронці», «охоронники». Відповідно, законодавство не ви­значає і окремих правил застосування зброї та спецзасобів цими категоріями громадян за служ­бовою ознакою, тобто не виділяє таких осіб як спеціальних суб'єктів права застосування зброї та спецзасобів.

Слід зазначити також, що єдиним видом зброї, котру можуть вільно мати охоронні підпри­ємства, як і будь-які інші юридичні особи та гро­мадяни, є пневматична зброя з сукупними пара­метрами, що не перевищують: швидкість польоту кулі - 100 м/с та калібром — не більше 4,5 мм.

Таким чином, фактично працівниками недер­жавних охоронних підприємств та власних служб охорони (безпеки) вищезазначених юридичних осіб у правовому полі можуть застосовуватися

названа пневматична і газова зброя та аерозолі з газом сл ьозоточивої та дратівної дії.

Проведений аналіз, на мою думку, дає під­стави стверджувати, що сьогодні назріла об'єкти­вна необхідність розроблення Правил застосуван­ня засобів самозахисту співробітниками власних служб охорони (безпеки) підприємств та недержа­вних охоронних підприємств. Вони мають грун­туватися на нормах Конституції України, Кодек­су України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, законах України та підзаконних актах. їх доцільно затвердити спі­льним наказом МВС України та Держнаглядохо-ронпраці, оскільки перше — здійснює контроль­но-наглядову діяльність за суб'єктами підприєм­ницької діяльності з надання послуг з охорони власності й охорони громадян та власними служ­бами охорони підприємств, установ та організа­цій, а другий - нагляд у сфері охорони праці. Або ж включити їх окремим розділом до Інструкції про умови та правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг з охорони колектив­ної і приватної власності, а також охорони грома­дян та контроль за їх дотриманням, затвердженої наказом МВС України від 28 лютого 1994 р. № 112.

Прийняття такого нормативного акта чи до­повнення чинної Інструкції заповнить прогалину в державному регулюванні застосування спецзасо­бів і зброї працівниками власних служб охорони (безпеки) підприємств та організацій й недержа­вних охоронних підприємств у період до прийн­яття законів України «Про приватну детективну та охоронну діяльність» та «Про зброю» і матиме важливе значення для роботи суб'єктів підприєм­ницької діяльності з надання охоронних послуг.

Використана література:

К у р и л о B.I. Правовий статус працівників охоронних підприємств щодо носіння, зберіган­

ня та застосування спеціальних засобів та зброї // Вісник Національного університету внутрішніх

справ. - 2002. - Вип. 20. - С 106-112.

К у р и л о B.I. Організаційно-правові засади надання охоронних послуг: Дис.канд. юрид.

наук: — 12.00.07 / Національний аграрний університет. — К., 2002. — С 205.

3.Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії: постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706.

Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1993 р. № 706

«Про затвердження Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосуван­

ня спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії»: наказ

МВС України від 18 жовтня 1993 р. № 642.

Про внесення змін та доповнень до наказу МВС України від 13 червня 2000 р. № 379 «Про

затвердження Тимчасової інструкції про порядок придбання, зберігання, обліку, використання та

застосування пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими

чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та зазначених

патронів працівниками суду, правоохоронних органів та їх близькими родичами, а також особами,

які беруть участь у кримінальному судочинстві, та журналістами»: наказ МВС України від 29 лип­

ня 2003 р. № 815.

Подлинев С,Д. Деятельность милиции по осуществлению разрешительной системы в усло­

виях создания рыночных отношений в Украине: Дис.канд. юрид. наук: — 12.00.07 / Юридичес­

кий институт Одесского государственного университета. — Одесса, 1996. — С.151.

ISSN 0132-I331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

79

О.Мазуренко, Н.Розенфельд

7. Гуменюк В.А. Адміністративно-правове регулювання здійснення органами внутрішніх справ дозвільної системи: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Університет внутрішніх справ. — Харків, 1999. - С.201.