Інформатизація організаційно-правової сфери суспільної діяльності

К.БЄЛЯКОВ

провідний науковий співробітник Міжвідомчого НДЦ Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, кандидат юридичних наук

М

етою статті є аналіз стану наукового і нав­чально-методичного забезпечення процесу інформатизації суспільної діяльності та організа­ційно-правової сфери як її складової, а також ви­словлення пов'язаних з цим процесом пропозицій автора.

Однією з відмінних ознак сучасного світово­го соціального прогресу є зростання значимості інформації у суспільних відносинах, перехід від індустріального до інформаційного суспільства, від енергетичних технологій до інформаційних. У зв'язку з цим глобальна інформатизація вже ви­значилася як домінуючий соціальний процес. З одного боку, високий рівень інформатизації від­крив можливості для впровадження однієї з фун­даментальних складових прав людини — права на доступ до широкого спектра інформації, що сто­сується діяльності суспільства (при обмеженнях доступу лише до особливих категорій інформації, регламентованих відповідними правовими акта­ми). Це очевидно з досвіду передових індустріаль­но розвинених країн. З іншого — на цьому фоні вже виявилися серйозні проблеми, пов'язані на­самперед з тим, що зафіксовані у різних джерелах інформації (медичних базах даних, системах еле­ктронних платежів при особистих покупках, еле­ктронній пошті тощо) персональні дані стали до­ступнішими для усіх як державних, так і недержа­вних організацій, зацікавлених у них, що, у свою чергу, уможливлює втручання в особисте життя громадян.

Отже, інформаційні технології, поряд із ство­ренням умов для реалізації права громадянина на доступ до інформації, формують середовище, що полегшує порушення іншого його фундаменталь­ного права — права на особисте життя. Цю важ­ливу проблему активно розробляють у багатьох країнах і приймають правові документи та, навіть, закони, які мають регламентувати порядок зби­рання і використання особистих даних. В Украї­ні, на жаль, процес розуміння важливості та необ­хідності розв'язання вказаної проблеми знахо­диться у зародковому стані.

Таким чином, поряд з позитивними явищами у галузі суспільних інформаційних відносин вини­кають і негативні. Одним з найважливіших та, на мій погляд, складніших є ще одне явище, викли-

© К.Беляков, 2004

кане процесами інформатизації, — «комп'ютерна злочинність». При цьому виникає низка проблем, раніше не властивих суспільству, причому біль­шість з них мають комплексний характер. Отже, постає необхідність не лише захисту прав і свобод особи, а й протидії правопорушенням цієї катего­рії і, нарешті, захисту інформації (інформаційних ресурсів) від несанкціонованого доступу з метою вчинення правопорушень.

Якщо проблема захисту прав і свобод люди­ни має суто правовий характер, то останні дві є міжгалузевими, тобто вимагають комплексного підходу в процесі їх розв'язання та досліджень як з боку правових, так і економічних, соціальних, а також технічних наук. Тому викликає певний по­див трактування проблеми захисту інформації як лише технічної проблеми, що зумовлено, мабуть, технократичним підходом не тільки з боку «техна­рів», а й гуманітаріїв. Але ж їх розв'язання немо­жливе насамперед без створення належної органі­заційно-правової бази. Мабуть, саме таким підхо­дом зумовлено відкриття Вищою атестаційною комісією України двох наукових спеціальностей: 21.05.00 «Інформаційна безпека» та 21.05.01 «Ін­формаційна безпека держави» за напрямом «На­ціональна безпека» саме у галузі технічних наук[1]. Але при цьому у Вищій атестаційній ко­місії України чомусь забули про необхідність на­укових досліджень юристів, управлінців, економі­стів, соціологів та інших науковців у даній галу­зі. Хоча, заради справедливості, слід зазначити, що у Національній академії внутрішніх справ України деякий час існувала Спеціалізована вче­на рада по захисту дисертаційних досліджень за цим напрямом з юридичних наук, але ліквідова­на через незначну кількість захистів. Таке рішення було, мабуть, логічним, крім того, що організацій,-но-правові аспекти інформаційної безпеки, на мою думку, стосуються організації та правового регулювання лише напряму певної діяльності (процесу) — захисту інформації, спрямованої на профілактику певної категорії правопорушень, і не як не може бути окремим напрямом юридич­ної науки, і мають розглядатися у межах інформа­ційного права. Щодо технічних наук, то це інша справа (наприклад, спеціальність 05.13.21 «Систе­ми захисту інформації» за напрямом «Інформати­ка та хімічні технології»[2]).

ISSN 0I32-I33I. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Інформатизація організаційно-правової сфери суспільної діяльності

Отже, забезпечення ефективного розв'язання проблем протидії правопорушенням у інформа­ційній сфері неможливо без всебічного науково­го розв'язання різних їх аспектів з метою створен­ня певної системи. На мій погляд, проблеми у цій галузі можна розглядати як мінімум у чотирьох аспектах, а саме: організаційно-правовому, соці­альному, економічному і, нарешті, технічному. Очевидно, що саме це спричиняє гостру необхід­ність мобілізації зусиль фахівців у різних галузях наукових знань та встановлення нових міжгалузе­вих і міждисциплінарних наукових напрямів, яки­ми і є інформаційне право та правова інформати­ка.

Щодо «інформаційного права», то, незважа­ючи на триваючі дискусії серед вчених-юристів, йому вже належить чільне місце у системі сучас­них наукових знань передових країн світу. Цією проблематикою довгі роки займаються і вітчизня­ні науковці — Р.Калюжний, Є.Кубко, І.Аристова, П.Орлов, В.Цимбалюк, В.Гавловський та інші. Але в Україні інформаційне право, як галузь пра­ва, незважаючи на численні пропозиції з боку ві­тчизняних науковців[3; 4], почала формуватися лише після вольового рішення парламентарів, а приводом для цього стала необхідність чіткого правового регулювання діяльності ЗМЦ5]. Не ста­влячи під сумнів важливість вказаної проблеми, необхідно все ж таки зазначити, що інформацій­не право має на меті не лише регулювання діяль­ності ЗМІ, а й соціальних відносин у сфері обігу інформації взагалі — інформаційних відносин.

Майже така ситуація існує і з напрямом соці­альної інформатики — «правовою інформатикою». Однак, незважаючи на відсутність єдності у тра­ктуванні її сутності, завдань і місця у загальній системі наукового знання, правова інформатика повноправно визнана і широко використовується юристами для визначення нового самостійного напряму в правовій науці та практичній діяльно­сті як міжгалузева сфера знань, наукова база ін­форматизації організаційно-правової сфери. В Україні також існує наукова школа, яку очолює М.Швець. Крім того, у 2001 р. при Академії пра­вових наук створено Науково-дослідний центр правової інформатики. Таким чином, бачимо, що є соціальна діяльність, пов'язана з інформатиза­цією організаційно-правової сфери, певні пробле­ми у цій галузі, науково-організаційна структура, яка покликана їх вивчати та вирішувати і, нареш­ті, наукове знання, визнане у науковому світі. Але наукова спеціальність чомусь відсутня, що викли­кає певний подив.

Саме у межах цих двох наук повинні прово­дитися дослідження організаційно-правових про­блем інформатизації країни. Слід акцентувати увагу, що методи, засоби та методика розкриття комп'ютерних злочинів мають досліджуватися у межах наук криміналістики та криміналістичної інформатики (одного з напрямів правової інфор­матики, її спеціальної частини), а соціально-пра­вові і кримінологічні аспекти — кримінологією і кримінологічною інформатикою.

Виникаючі навколо обох наук дискусії, на мій погляд, зумовлені низкою об'єктивних і суб'єкти­вних причин, а саме: складністю розуміння соці­альних процесів, пов'язаних з історичною фазою перехідного періоду від індустріального до інфо­рмаційного (постіндустріального) суспільства, періодом протогенезу[6, 82]; не завжди правиль­ним сприйняттям розглянутих наукових знань, а часом недостатнім рівнем «інформаційної культу­ри» широкого кола юристів, як правило, консер­вативних; відсутністю популяризації інформацій­ної сутності соціального управління, права та пра­вових відносин і пов'язаних з ними основних по­ложень.

Однак з кожним днем ситуація змінюється на краще. При динаміці законодавства нині важко уявити діяльність сучасного юриста чи адміністра­тора без використання можливостей комп'ютерної та оргтехніки — інформаційних технологій. Все, що так чи інакше стосується становлення сучас­ної світової цивілізації та нової культури, — по­няття «інформація», «інформаційні технології», «знання», «інформаційний ресурс», «комп'ютер», «програма», «штучний інтелект», «експертна сис­тема», «когнітивний процес» тощо, — підлягає ретельному і зваженому науковому аналізу. Остан­ній має поширитися на пізнання суспільства, іс­торію, соціальні наслідки інформатизації, вплив на людську діяльність, економічне і, нарешті, пра­вове регулювання галузі інформаційних відносин у суспільстві.

Організаційно підтримка розглянутих науко­вих напрямів в Україні повинна реалізуватися у відкритті Вищою атестаційною комісією нової, окремої спеціальності з юридичних наук, що по­єднує інформаційне право і правову інформатику, як науки з єдиним об'єктом дослідження, котрим є інформація та інформаційний ресурс*.

Змістом спеціальності, що пропонується, є фундаментальні та прикладні наукові досліджен­ня з юридичного, економічного, технологічного і соціального забезпечення інформаційних відно­син, процесів інформатизації суспільства та орга­нізаційно-правової сфери.

"На сьогодні у ВАК України наукову спеціальність 12.00.07 переглянуто та доповнено, а саме затверджена спеці­альність «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право»[7]. На мою думку, таке рішення може бути лише тимчасовим організаційним кроком у напрямі науково-методологічного за­безпечення інформатизації країни і потребує в подальшому відкриття окремої спеціальності — «інформаційне право, правова інформатика».

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

89

К.Беляков

Основними напрямами досліджень цієї нау­кової спеціальності мають стати: наукові, методо­логічні, організаційні, правові та технологічні ос­нови регулювання суспільних інформаційних від­носин і процесу інформатизації організаційно-правової діяльності; дослідження у галузі еконо­мічних і соціальних проблем інформатизації сус­пільства; формування теоретичних засад розроб­лення методів і засобів інформаційного забезпе­чення, а також підтримка прийняття рішень в організаційно-правовій сфері людської діяльнос­ті на основі інформаційних технологій; розроблен­ня наукових та правових основ, формування кон­цепцій і проектів функціонування інформаційних систем правової інформації, їх адаптація у націо­нальному та міжнародному інформаційному про­сторі; розвиток і становлення правової терміноло­гії, розроблення класифікаторів, тезаурусів, термі­нологічних словників щодо інформаційних відно­син; становлення системи уніфікації організацій­но-правової інформації.

За спеціальністю, яку пропонується відкрити, може передбачатися присвоєння наукових ступе­нів з юридичних, економічних і соціологічних наук.

Не може стояти осторонь від розвитку науко­вого забезпечення процесів інформатизації суспі­льства й процес підготовки сучасного фахівця-юриста. Роль системи освіти у розв'язанні пробле­ми інформатизації суспільства загальновідома, пов'язана з науковими знаннями і не вимагає додаткових аргументів.

Можна цілком обгрунтовано твердити, що інформатика сьогодні — це один зі стратегічно важливих і перспективних напрямів світової нау­ки, навколо якої уже формується новий комплекс наук про інформацію[8]. Тому вважається важли­вим і своєчасним зосередити увагу закладів осві­ти, вчених і педагогів України та інших країн, а також ЗМІ на цьому феномені для того, щоб він знайшов адекватне відбиття у програмах, методи­ках і навчальних планах системи вищої та серед­ньої освіти, а також у системі післядипломної під­готовки і, насамперед, — викладачів.

Необхідно також зазначити, що інформатика, як самостійна наука і навчальна дисципліна, має не лише досить чітко визначену проблемну галузь, а й свій метод дослідження — інформаційний під­хід. Його використання дозволяє виявляти, аналі­зувати і розуміти багато нових властивостей і за­кономірностей інформації та інформаційних про­цесів у навколишньому і соціальному середовищі.

Крім того, інформаційна культура нині стає невід'ємною частиною загальної культури суспіль­ства та людини. І саме в цьому вбачається вияв­лення об'єктивних законів розвитку цивілізації.

Серед розглянутих проблем, безперечно, за­слуговує на увагу все ще дискусійне питання про найменування сучасного навчального курсу інфо-

рматики, який має не лише навчально-методоло­гічний, а й філософсько-науковий характер, оскі­льки він невід'ємно пов'язаний із сучасними уяв­леннями про зміст предмета інформатики як на­уки, а як наслідок, про зміст навчальної дисцип­ліни, що їй відповідає. Адже: «правильно назива­ти — означає правильно розуміти». Саме у цьому сьогодні існують досить значні розбіжності як се­ред вчених, так і педагогів.

При позначенні навчальної дисципліни необ­хідно враховувати структуру досліджень у галузі «соціальної інформатики», як науки, а також по­діл її на галузеві напрями, що відповідають сфе­рам суспільної діяльності. Яскравим прикладом може слугувати «Правова інформатика як компле­ксна міждисциплінарна галузь знань про законо­мірності, умови й особливості використання ідей, методів і технічних засобів інформатики з метою оптимізації та підвищення ефективності інформа­ційних процесів при розв'язанні конкретних за­вдань соціального управління, правових, а також функціонування інформаційних систем правово­го змісту і управління ними»[9, 156]. У свою чер­гу, постає необхідність введення навчальної дис­ципліни під тією ж назвою у процес підготовки юридичних і управлінських кадрів[9, 168]. Тому очевидно, що зміни мають бути внесені не лише до змісту курсів вивчення інформатики і суміжних з нею технічних дисциплін (обчислювальної тех­ніки, кібернетики), а також і до змісту курсів ни­зки гуманітарних дисциплін, таких, як: філософія, економіка, соціологія, психологія, а також управ­лінських і правових дисциплін. Названі зміни мають насамперед містити знання про філософсь­кі основи інформатики, інформаційне суспільст­во, інформаційні ресурси та його інформаційний потенціал, місце людини у інформаційному сус­пільстві, значення інформації у процесах пізнан­ня, проблеми правового регулювання сфери сус­пільних інформаційних відносин, основи інфор­маційного моделювання та загальної теорії інфо­рмації, інтелектуальні інформаційні системи (си­стеми підтримки прийняття рішень), основи ком­п'ютерної семантики, програмно-технічні засоби інформатизації, засоби інформаційно-аналітично­го забезпечення, базові та прикладні інформаційні технології.

Таким чином, очевидно, що проблема рефо­рмування національної системи освіти у зв'язку із загостренням процесів інформатизації суспільст­ва досить актуальна. Однак результати аналізу процесу організації реформування розглянутої сфери у нашій країні ще не оптимістичні. Мабуть, саме такий стан справ і зумовив вимоги Президе­нта України щодо вжиття термінових заходів не тільки у галузі інформатизації країни загалом, а й реформування напряму інформаційної підготовки національних кадрів, а саме вимоги розроблення типової навчальної програми для середніх і вищих

90

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Інформатизація організаційно-правової сфери суспільної діяльності

навчальних закладів з дисципліни «Інформаційна культура» та вжиття заходів щодо підготовки і перепідготовки фахівців у сфері інформаційної безпеки[10].

Слід особливо зосередити увагу на назві на­вчальної дисципліни, запропонованій в Указі, обгрунтованість якої у автора даної публікації викликає певний сумнів. Термін «інформаційна культура» прийнято сприймати як: 1) новий тип спілкування, що дає можливість вільного виходу особистості у інформаційне буття; 2) вільний ви­хід та доступ до інформаційного буття на всіх рі­внях (від глобального до локального), оскільки внутрішньонаціональний, внутрішньодержавний тип інформаційного буття так само неспромож­ний, як і національна наука; 3) новий тип мислен­ня, що формується в результаті вивільнення лю­дини від рутинної інтелектуальної роботи. Серед визначальних рис вже сьогодні яскраво виявляєть­ся орієнтування останнього на саморозвиток і самонавчання[11, 56]. Іншими словами, інформа­ційна культура — це здатність суспільства ефекти­вно використовувати інформаційні ресурси і засо­би інформаційних комунікацій, а також вміло за­стосовувати з вказаною метою передові досягнен­ня у галузі розвитку засобів інформатизації та ін­формаційних технологій. Таким чином, запропо­нований термін має визначати новий тип спілку­вання, мислення, але ніяк не наукове знання і, тим більше, навчальну дисципліну, що мають лише сформувати інформаційну культуру.

При цьому значимість і необхідність органі­заційних заходів, запропонованих зазначеним Указом і безліччю інших документів, не викликає у автора жодних сумнівів. Однак необхідно усві­домлювати всі труднощі нашого часу, що негати­вно впливають не лише на процеси інформатиза­ції України, а й на стан національної системи освіти.

З одного боку, Україна перебуває у процесі переходу від бідності постсоціалістичної держави до розвиненої демократичної європейської країни. Стратегія переходу України до вищого рівня жит­тя, який вимірюється звичайно за рівнем життя найнезаможніших членів суспільства, зводиться сьогодні до переліку пріоритетних напрямів зару­біжних інвестицій. На жаль, «позичковий відсо­ток» випереджає темпи розвитку національного виробництва, а невиробничу сферу (освіта, куль­тура, озброєння) поневолює і знищує. Саме таке економічне і політичне становище України, на мій погляд, гальмує процеси інформатизації і рефор­мування системи освіти, що потребує чималих капіталовкладень державою. З іншого боку — низький рівень саме інформаційної культури (ін­формаційної підготовки) державних службовців та адміністративних працівників, зокрема Міністер­ства освіти, зумовлює той факт, що організацій­ні заходи, які намічаються уданому напрямі, не

проводяться на належному рівні. Прикладом цьо­го може слугувати недостатнє розуміння важливо­сті процесів, що відбуваються, пов'язаних з інфо­рматизацією сучасного суспільства, при підгото­вці «Програми розвитку юридичної освіти на пе­ріод до 2005 року», а як результат — зведення за­планованих заходів до комп'ютеризації навчаль­ного процесу без належної на те підготовки не тільки учнів, а й викладачів[12].

Проведений вище короткий аналіз ролі інфо­рматики та інформаційних технологій на сучасно­му етапі розвитку суспільства дозволяє дійти таких висновків:

Нові умови існування людства у XXI ст.

вимагають нової стратегії розвитку України і люд­

ства на основі знань та високоефективних техно­

логій. Найважливішим стратегічним завданням

для світового співтовариства при цьому є пріори­

тетний розвиток інформаційних технологій, яким

відводиться роль каталізатора науково-технічного

та соціально-економічного розвитку суспільства.

Перехід на стратегію стійкого розвитку

цивілізації, заснованого на знаннях, вимагає но­

вого розвитку науки (насамперед природничих

наук, зокрема — інформатики) та високого рівня

інтелектуалізації суспільства, без якого неможливе

ефективне використання перспективних соціаль­

них технологій.

Система освіти сьогодні повинна розгляда­

тися як стратегічний чинник інтелектуалізації су­

спільства і мати випереджальний характер порів­

няно з іншими чинниками його розвитку. Вона

повинна містити нову програму вивчення інфор­

матики як фундаментальної природничої науки,

що в останні роки швидко прогресує і в найбли­

жчому майбутньому займе центральне місце у

тому комплексі наук, який стане науковим підґру­

нтям постіндустріального інформаційного суспіль­

ства.

З огляду на особливу важливість і актуаль­

ність підвищення наукового рівня програм ви­

вчення інформатики, уявляється доцільним розро­

блення програми реформування національної си­

стеми освіти, головною метою якої повинно ста­

ти формування перспективної модульної програ­

ми вивчення фундаментальних основ інформати­

ки, орієнтованої на використання у системі випе­

реджальної освіти. Для формування такої програ­

ми в Україні є достатній науковий потенціал, а

також значні науково-методичні напрацювання.

Пріоритетний розвиток інформатики й ін­

формаційних технологій, а також їх широке впро­

вадження у соціальну практику і, насамперед у

сферу освіти, повинно стати головним напрямом

державної політики в галузі науки та освіти, оскі­

льки — це сьогодні не лише вирішальний чинник

забезпечення добробуту держави і нації, а й най­

важливіша умова процесу подальшого стійкого

розвитку цивілізації! 13].

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

91

Н.Ніколаєнко

Використана література:

Наказ Вищої атестаційної комісії «Про внесення змін і доповнень до Переліку спеціальнос­

тей, за якими проводяться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і док­

тора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» № 568 від 28 листопада 2000 р.

Постанова Вищої атестаційної комісії «Про затвердження паспортів спеціальностей наукових

працівників» № 26-08/8 від 2 липня 1999 р.

Гавловський В.Д. Інформаційне законодавство України: від інкорпорації до кодифіка­

ції / Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Мат. міжнарод. наук.-практ.

конф. - К., 1999.

Б є л я к о в К.1. Деякі питання щодо формування реформи інформаційного законодавства

України / Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Мат. міжнарод. наук.-

практ. конф. - К., 1999. - С 253.

Постанова Верховної Ради України «Про підсумки парламентських слухань «Суспільство, за­

соби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні» № 441-IV від 16 січня 2003 р.

Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. — М., 1991. — С. 287.

Наказ Вищої атестаційної комісії «Про внесення змін і доповнень до Переліку спеціальнос­

тей, за якими проводяться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і док­

тора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» № 291 від 3 червня 2003 р.

Затверджений постановою президії ВАК України № 1-05/6 від 11 червня 2003 р.

К о л и н К.К. Эволюция информатики и формирование нового комплекса наук об информа­

ции. - М., 1995.

Беляков К.И. Управление и право в период информатизации. — К., 2001. — С. 308.

Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від

31 жовтня 2001 р. «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпе­

чення інформаційної безпеки України» № 1193/2001 від 6 грудня 2001 р.

Михайловский В. Н. Формирование научной картины мира и информатизация. —

СПб., 1994.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку юридичної

освіти на період до 2005 року» № 344 від 10 квітня 2001 р.

Б є л я к о в К.І. Методологічні питання інформаційної підготовки сучасного фахівця // Ві­

сник Національного університету внутрішніх справ. — 2002. — № 19. — С. 151-159.