Щодо стану і перспектив розвитку юридичної освіти в сучасній Україні

В.НАТУРКАЧ

помічник начальника управління освіти і науки Івано-Франківської обласної державної адміністрації, головний юрисконсульт, викладач Прикарпатського університету ім.В.Стефаника

С

тан юридичної освіти характеризується ба­гатьма параметрами (показниками). В уза­гальненому вигляді — це перш за все кількісні і якісні показники. Перші, як правило, «лежать на поверхні», другі знаходяться надто глибоко і не­рідко потрібен певний час, пов'язаний зі значною аналітичною роботою, для їх встановлення і точ­ного визначення.

Стосовно юридичної освіти в сучасній Укра­їні важливо (в плані визначення її стану) зверну­ти увагу не тільки і навіть не стільки на кількіс­ну сторону питання — наявність в країні юриди­чних вищих навчальних закладів, їх філіалів, ка­федр, лабораторій тощо, скільки на якісну сторо­ну.

Не претендуючи на всеохоплюючий аналіз вищої юридичної освіти в сучасній Україні і на істинність власних висновків, зупинюся лише на деяких питаннях, що стосуються стану і перспек­тив розвитку вищої юридичної освіти в країні. Для початку декілька вихідних даних. Підготовку фа-хівців-правознавців здійснюють понад 249 вищих навчальних закладів. До 1991 р. правників в Укра­їні готували 6 навчальних закладів (усі державні), 1995/1996 н. р. (навчальний рік) — 96 (65 держав­ної форми і 31 — інших форм власності), 2000/2001 н. р. - 206 (відповідно 158 і 48) [1, - 59, 68], 2001/2002 н. р. - Тії (відповідно 157 і 65)[2, - 2, 4], 2002/2003 н. р. - 238 (відповідно 164 і 74)[3, - 60, 69], 2003/2004 н. р. - 249 (від­повідно 169 і 80)[4, — 69, 78]. Заданими Міністер­ства освіти і науки України і Державного коміте­ту статистики України на 2000/2001 н. р. за на­прямом «право» до вищих навчальних закладів (далі — ВНЗ) прийнято 49 959 студентів, на 2001/2002 н. р. - 85 106, на 2002/2003 н. р. -89 263, 2003/2004 н. р. - 92 358.

Наявність великої кількості юридичних на­вчальних закладів, студенті в-правників та дипло­мованих юристів ставить питання про якість юри­дичної освіти. Офіційна урядова позиція є такою: «зміст і якість юридичної освіти не відповідають

© В.Натуркач, 2004

сучасним потребам суспільства», «навчальні закла­ди, котрі готують висококваліфікованих правозна­вців, можна перелічити. Отже, йдеться про озна­ки кризу юридичної освіти. Втім, існують й інші думки. Вказується, що проблема юридичної освіти є «роздутою» і що насправді «криза юридичної освіти — це криза керівництва нею»[5, 134]. Про­те, крім суб'єктивних, мають існувати ще й об'єк­тивні критерії визначення якості. Одним з них є рейтинг. В Україні немає офіційного рейтингу юридичних навчальних закладів. У цілому високе цінуються ті навчальні заклади, які існувати ще до 1991 р.

Говорячи про якісну сторону юридичної осві­ти в сучасній Україні, було б неправильно зводити все до недержавного сектора системи вищої юри­дичної освіти, як це інколи має місце з боку де­яких правоохоронних органів і окремих традицій­них освітніх структур, оскільки не тільки різнома­нітні недержавні ВНЗ, але і далеко не всі сформо­вані на державній основі навчальні юридичні за­клади відповідають сучасним освітнім вимогам-стандартам. Не слід також урівнювати всі недер­жавні юридичні навчальні заклади, принижуючи їх роль в житті суспільства і в системі вищої юридичної освіти. Існування недержавного секто­ра системи вищої професійної освіти в країні до­зволяє вирішувати різноманітні соціальні завдан­ня сучасного українського суспільства і, зокрема, сприяє: розширенню можливостей доступу до

96

ISSN 0I32-I33I. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Щодо стану і перспектив розвитку юридичної освіти в сучасній Україні

вищої професійної освіти громадян; зниженню напруги на ринку інтелектуальної праці і збере­женню наукового потенціалу країни, особливо системи освіти за рахунок залучення найбільш кваліфікованих кадрів викладацького складу до роботи в недержавних освітніх закладах; створен­ню нових робочих місць; «розвантаженню» бю­джетів різного рівня при вирішенні державного завдання підготовки висококваліфікованих кадрів за рахунок залучення засобів населення; інтегра­ції української системи освіти в світовий освітній простір в силу орієнтацій багатьох недержавних освітніх закладів на гнучке і мобільне реагування на зміни, які відбуваються в світі, особливо при використанні сучасних досягнень комп'ютерних і аудіовізуальних технологій; зміцненню матеріаль­но-технічної бази вищої освіти; розширенню фі­нансової, ресурсної й інтелектуальної бази розви­тку прикладних і фундаментальних наукових до-сліджень[6, 224].

Питання про причини падіння якості вищої юридичної освіти в сучасній Україні є значно гли­бшим і серйознішим, ніж це здається на перший погляд. Адже йдеться не про окремі випадковос­ті та упущення в підготовці висококваліфікованих спеціалістів — юристів, а про посилення кризових явищ всієї системи юридичної освіти в країні. Які основні складові кризового стану сучасної систе­ми вищої юридичної освіти в Україні? З чого вона складається і в чому проявляється?

По-перше, різке зниження фундаментальних наукових досліджень, методичної й методологіч­ної роботи в юридичних ВНЗ. На потребу дня перспективні наукові дослідження стали все час­тіше підмінятися прикладними, а серйозні моно­графічні праці — об'ємними, які мають широкий ринковий запит, коментарями цивільного, банків­ського, податкового, фінансового й іншого зако­нодавства.

По-друге, орієнтація багатьох ВНЗ в силу фінансових та інших причин не стільки на якісну сторону навчання, на вдосконалення навчально­го процесу, скільки на кількісний на договірних засадах набір і прискорений випуск якомога біль­шого числа студентів. Особливо це стосується ВНЗ, які перейшли на багаторівневу систему на­вчання (бакалавр, спеціаліст, магістр), а також ВНЗ, які далеко не безкорисливо щодо студентів і їхніх батьків використовують, так звані, нові освітні технології для скорочення навчальних про­грам і відповідно термінів навчання.

По-третє, поява величезної кількості низько­пробної навчальної літератури практично з усіх дисциплін юридичного профілю. Відносно висо­кий ринковий попит на неї обумовлений, з одного боку, виникненням багатьох юридичних освітніх закладів, які без вибору поглинають будь-яку за якістю юридичну продукцію, а з іншого, — наяв­ним дефіцитом практично з усіх юридичних дис­циплін підручників і навчальних посібників.

По-четверте, відсутність належного динаміз­му навчальних планів і програм юридичних ВНЗ, а також їх збалансованості. Зокрема, у доперебу-довчий період у навчальних планах і програмах спостерігався явний нахил у бік кримінально-пра­вових дисциплін. У даний час йдеться про пере­кіс в інший бік, а саме — у бік цивільно-правових, цивілістичних дисциплін. З однієї крайності кину­лися в іншу, не менш шкідливу для довгостроко­вих інтересів суспільства і держави. Нормальний розвиток сучасної держави й суспільства передба­чає наявність спеціалістів у галузі держави і пра­ва усіх без винятку, а не лише окремих напрямів. У противному разі це в майбутньому буде негати­вно проявлятися в системі інших факторів, на рі­вні державного управління, а також на рівні пра­вової захищеності й збалансованості суспільства.

По-п'яте, прояв усе більш очевидних ознак професійного й морального вихолощування юри­дичної спеціальності, падіння авторитету її, а отже — і вищої освіти серед широких верств на­селення. Причиною цього є, зокрема, публічні заяви деяких керівників народжених ринком осві­тніх структур, про віртуальність юридичної осві­ти: їх судження про можливість одержання повно­цінної юридичної освіти лише за допомогою ін-тернету чи супутникового зв'язку; цілком серйо­зні розмови про річну перепідготовку — «перетво­рення» докторів і кандидатів технічних наук у викладачів юридичних дисциплін з метою ліквіда­ції наявного в країні «дефіциту» перших і гідно­го працевлаштування останніх та ін.

Перелік подібного роду принизливих для імі­джу вищої юридичної освіти суджень і передба­чень можна було б, на жаль, продовжити. Який вихід із становища, що склалося? Які перспекти­ви розвитку юридичної освіти в Україні? Яких заходів необхідно вжити для подолання кризово­го стану юридичної освіти? Відповідаючи на ці запитання, слід виходити з того, що комплексні за своїм характером проблеми повинні й вирішува­тися комплексним шляхом, а саме шляхом прийн­яття законодавчих і в рамках законодавства адмі­ністративно-фінансових, контрольних та інших заходів, адекватних ситуації. У вирішенні даної проблеми повинні бути повністю задіяні в межах своєї компетенції не тільки відповідні державні органи, а й громадські структури. Дуже важливим є посилення в законодавчому порядку вимог до новостворюваних навчальних закладів юридично­го профілю при одержанні ними ліцензій на осві­тню діяльність, а також при проходженні ними атестації й акредитації[7, 228]. При цьому слід мати на увазі, що всі ті недоліки і проблеми в ді­яльності недержавного сектора вищої освіти з особливою силою фокусуються в останні роки в юридичних державних і недержавних навчальних закладах, що з'явилися. Це: а) незначна кількість штатних викладачів (у провідних недержавних ВНЗ 4-6% в 1995 р. і 15-20% в 1998 p.); б) слабка

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № б 7.4-164

97

В.Натуркач

спільно діяти в плані їх реалізації.

Використана література:

Основні показники діяльності ВНЗ України на поч. 2001/2001 н. р. / Державний комітет ста­

тистики. — Статистичний бюлетень. — К., 2001. — С 59, 68.

Основні показники діяльності ВНЗ України на поч. 2001/2002 н. р. / Державний комітет ста­

тистики. — Статистичний бюлетень. — К., 2002 — С 2, 4.

Основні показники діяльності ВНЗ України на поч. 2002/2003 н. р. / Державний комітет ста­

тистики. — Статистичний бюлетень. — К., 2003 — С 60, 69.

Основні показники діяльності ВНЗ України на поч. 2003/2004 н. р. / Державний комітет ста­

тистики. — Статистичний бюлетень. — К., 2004 — С 69, 78.

Б і г у н В. Юридична освіта в Україні та США // Юридичний журнал. — 2003. — № 4 (10). —

С 134.

Марченко М.Н. // Правоведение. — 1999. — № 3. — С. 222—232, 224.

Т а м   с а м о. — С 228.

Т а м  с а м о. — С 230.

Рекомендовано до друку відділом конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держа­ви і права ім. В.М.Корецького ПАН України.

участь у роботі регіональних рад ректорів і відсу­тність поточної інформації з різних питань життя ВНЗ; в) зниження якості навчального процесу у філіях недержавних освітніх закладів, які розташо­вані на віддалі від головної організації, через від­сутність висококваліфікованих викладачів і слабку матеріальну базу; г) ведення освітньої діяльності впродовж тривалого часу без атестації й держав­ної акредитації ВНЗ; д) невисокий рівень і малий обсяг науково-дослідницьких праць (НДП), які виконуються в рамках міжвузівський науково-тех­нічних програм; є) недодержання вимог вищої школи в частині внутрівузівської документації, що випускається (накази, особові справи про освіту, контракти і угоди з викладачами й студентами та ін.); ж) заміна вступних екзаменів співбесідою; з) недостатній поточний контроль за виконанням ліцензійних вимог і дотриманням державних осві­тніх стандартів.

У даний час Міністерство освіти і науки України при проведенні атестації і акредитації юридичних ВНЗ практично прирівнює новоство-рені навчальні заклади до класичних, які існують десятки років. Класичні юридичні ВНЗ не можна ставити в один ряд з новими закладами, які ще тільки набирають силу. Перші повинні бути ба­зою, методичною й іншою інтелектуальною осно­вою для становлення і розвитку останніх. У цьо­му сутність еволюції системи вищої юридичної й будь-якої освіти. Виходячи з цього, досить логіч­ним було б передбачити й запропонувати наступ­не: 1) диференційований за термінами, процеду­рою тощо підхід до атестації й акредитації юриди­чних ВНЗ залежно від накопиченого в них освіт­нього досвіду й академічних шкіл, що склалися; 2) врахування думки класичних юридичних ВНЗ при атестації й акредитації нових навчальних закладів, що виникли в одному й тому ж регіоні чи на те­риторії одного й того ж суб'єкта адміністративної одиниці; 3) кардинальне розширення кола експе­ртів — професорів і викладачів з раніше сформо­ваних юридичних ВНЗ для проведення атестацій й акредитацій нових юридичних ВНЗ; 4) виділен­ня в особливу категорію і приділення особливої уваги при проведенні атестації та акредитації но-

вим юридичним ВНЗ; 5) встановлення за ними і створюваним ними філіями, всебічного академіч­ного, а при необхідності — будь-якого іншого контролю згідно з чинним законодавством.

Важливим є надання широкої академічної допомоги з боку старійших юридичних ВНЗ кра­їни новоствореним юридичним ВНЗ, які прагнуть до підвищення якості підготовки спеціалістів. На договірних засадах при кожному з класичних юри­дичних ВНЗ на гідному професійному рівні досить легко можна було б організувати підготовку й пе­репідготовку викладацьких кадрів, налагодити розширений цільовий набір до аспірантури й до­кторантури, підготувати курси лекцій, у тому чи­слі і у формі відеозапису, методичні розробки, спільними зусиллями виробити пропозиції щодо вдосконалення навчальних планів, стандартів і навчальних програм[8, 230]. Єдиним критерієм класифікації й оцінки юридичних ВНЗ країни, на мій погляд, має бути якісний критерій: здатність ВНЗ готувати спеціалістів — юристів високого класу. Визначати ж цей рівень повинні, очевидно, не тільки самі юридичні ВНЗ, а і їх природні «пар­тнери» — правоохоронні органи і відповідні не­державні структури. Саме вони — «споживачі» продукції ВНЗ, добре знаючи потреби практики і кон'юнктуру, можуть з достатньою точністю ви­значити рівень підготовки спеціалістів у тому чи іншому ВНЗ і підказати деякі, найбільш перспе­ктивні, з точки зору практичних потреб країни, шляхи їх розвитку і вдосконалення. З цією метою, щоб уникнути суб'єктивних оцінок і упереджених трактувань щодо державних і недержавних ВНЗ, бажано було б активізувати діяльність кваліфіка­ційних комісій. Формально вони завжди існували при різних державних органах й установах, але насправді не завжди проявляли належну актив­ність, готовність до співпраці з юридичними ВНЗ й ініціативність. Поряд із названими існують інші шляхи розвитку й удосконалення в сучасних умо­вах системи вищої юридичної освіти в Україні. Вони далеко не прості, не беззаперечні, не бездо­ганні. Головне в тому, щоб про них не тільки пе­ріодично говорити, а й, визначивши їх, активно і

98

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6