З практики Верховного Суду України

Про застосування судами законодавства

про відповідальність за втягнення неповнолітніх

у злочинну чи іншу антигромадську діяльність

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2004 р. № 2

В

тягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність посягає на основи су-гпільної моралі у сфері розвитку і виховання молодого покоління, згубно впливає на молодих лю­дей, створює для них спотворені орієнтири, прищеплює асоціальні ідеї, аморальні погляди й навич­ки, істотно впливає на рівень злочинності неповнолітніх. Особливо небезпечними є дії, спрямовані на втягнення осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, у злочинні групи, у вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, а також тих, які поєднані з незаконним обігом наркотичних засобів або зброї, із застосуванням насильства посягають на статеву свободу та статеву недоторканність особи.

У зв'язку з наведеним правильне застосування законодавства про відповідальність за втягнення не­повнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, своєчасний та якісний судовий розгляд справ такої категорії є важливим засобом запобігання злочинності. Суди України в основному додержують ви­мог зазначеного законодавства, проте при вирішенні таких справ трапляються й випадки порушення як матеріального, так і процесуального закону.

З метою забезпечення правильного й однакового застосування цього законодавства при здійснен­ні судочинства Пленум Верховного Суду України постановляє:

1.         Звернути увагу судів на те, що відповідно до пунктів 5 і 6 ч. 1 ст. 433 Кримінально-процесуаль­

ного кодексу України (далі — КПК) при розгляді справ про злочини неповнолітніх, у тому числі вчи­

нені ними спільно з дорослими, поряд з іншими мають встановлюватись і обставини, що негативно

впливали на виховання підсудних, та наявність дорослих підмовників й інших осіб, які втягнули їх у

злочинну діяльність.

Суди також повинні з'ясовувати, чи не призвело до вчинення неповнолітнім конкретного злочи ну те, що дорослі втягували його в антигромадську діяльність.

Встановивши під час судового розгляду справи, що неповнолітній вчинив злочин внаслідок втяг­нення його в таке діяння дорослим, особу якого органами досудового слідства не встановлено або якого не було притягнуто за це до кримінальної відповідальності, а також факти втягнення неповнолітнього в антигромадську діяльність, суд залежно від конкретних обставин справи своєю постановою (ухвалою) повідомляє прокурора про вчинення цих злочинів (ст. 278 КПК), або повертає справу на додаткове розслідування (ст. 281 КПК), або відповідно до ст. 232 КПК виносить окрему постанову (ухвалу).

За допомогою таких же процесуальних документів суд повинен реагувати на невиконання органами досудового слідства покладеного на них ст. 433 КПК обов'язку повно й всебічно з'ясовувати обстави­ни, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, який вчинив злочин, виявляти дорослих осіб, котрі втягнули його в злочинну чи іншу антигромадську діяльність, притягувати останніх до передба­ченої законом відповідальності.

2.         У справах про втягнення неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність суди мають

перевіряти, чи зазначено чітко й конкретно у постановах про притягнення як обвинуваченого та в обви­

нувальних висновках, у чому саме полягало втягнення, його форми та способи, а якщо дорослий вчи­

нив злочин у групі з неповнолітнім, — роль кожного з них. Встановивши, що зазначені вимоги закону

органами досудового слідства чи прокурорами належним чином не виконані, суд при попередньому роз­

гляді справи вправі повернути її прокурору або на додаткове розслідування з дотриманням умов, визначе­

них у статтях 249і чи 246 КПК.

Звернути увагу судів на те, що при розгляді справ про злочини, вчинені неповнолітніми у групі з дорослими особами, має бути реально забезпечено право неповнолітніх на захист і дотримано всіх ви­мог закону щодо особливостей розгляду справ цієї категорії. Зокрема, є неприпустимим здійснення захисту неповнолітнього і дорослого співучасників злочину одним і тим же захисником.

Судам необхідно з'ясовувати, які форми та способи втягнення неповнолітнього у вчинення проти­правних дій застосовувалися дорослою особою, характер фізичного або психічного примусу, а також — чи не зловживала ця особа службовою, матеріальною або іншою залежністю від неї неповнолітнього. З метою повного з'ясування зазначених обставин справи суд відповідно до ст. 261 КПК має забезпе­чити сторонам рівні можливості для подання доказів, а за необхідності — дослідити їх за власною іні­ціативою.

Засуджуючи дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяль­ність, суди повинні приділяти належну увагу формулюванню обвинувачення, визнаного судом доведе-

1 Ю      ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

З практики Верховного Суду України

ним, розкриваючи як суб'єктивну, так і об'єктивну сторони діянь із зазначенням конкретних форм і способів втягнення та ролі дорослих у вчиненні злочинів у групі з неповнолітніми, а також із обгрун­туванням юридичної кваліфікації дій підсудних.

Судам треба мати на увазі, що відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у зло­

чинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304 Кримінального кодексу Укра­

їни (далі — КК), а й іншими статтями цього Кодексу (ч. З ст. 300, ч. З ст. 301, ч. З ст. 302, ч. З ст. 303,

ч. З ст. 307, ч. З ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), котрі є щодо неї спеціальними

нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи

ще й за ст. 304 КК не потрібно.

Кримінальній відповідальності за втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромад­

ську діяльність можуть бути піддані особи, які на час вчинення цих дій досягли вісімнадцятирічного віку.

Зважаючи на те, що такі злочини можуть бути вчинені тільки з прямим умислом, суди повинні з'ясо­вувати, чи усвідомлювала доросла особа, що своїми діями втягує неповнолітнього у вчинення злочину або в іншу антигромадську діяльність.

Однак необхідно враховувати, що кримінальна відповідальність за зазначені дії настає як у разі, коли доросла особа знала про неповнолітній вік втягуваного, так і тоді, коли вона за обставинами справи по­винна була або могла про це знати.

5.         За змістом закону під втягненням неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність

треба розуміти певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім впли­

вом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь в одному чи декількох зло­

чинах або займатись іншою антигромадською діяльністю. Втягнення завжди передбачає наявність при­

чинного зв'язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити проти­

правні дії.

Зазначений наслідок може досягатися за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза застосувати насильс­тво, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків та товаришів, позбавити повсякденного спілкування; переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, зазд­рості або інших низьких почуттів, давання порад про місце й способи вчинення злочину або приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо).

Злочин, відповідальність за який передбачена ст. 304 КК, вважається закінченим з моменту здійс­нення дорослою особою дій, спрямованих на втягнення неповнолітнього у злочинну або іншу антшро-мадську діяльність, незалежно від того, чи вчинив неповнолітній злочин або інші антигромадські дії.

За відсутності ознак втягнення дорослі особи, які вчинили злочини в групі з неповнолітніми, не­суть відповідальність за співучасть у конкретних злочинах.

Відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність настає в разі вчинення ним хоча б одного злочину.

При вирішенні питання про кваліфікацію злочину, вчиненого дорослою особою із залученням

неповнолітніх осіб, які внаслідок свого віку (ст. 22 КК) чи неосудності (ст. 19 КК) не є його суб'єкта­

ми, треба мати на увазі, що таке спільне вчинення злочину не утворює співучасті. У зазначених випа­

дках відповідно до ч. 2 ст. 27 КК доросла особа розглядається як виконавець злочину, і її дії

кваліфікуються за статтями КК, якими передбачено відповідальність за цей злочин і за втягнення не­

повнолітніх у злочинну діяльність.

При втягненні у вчинення злочину неповнолітнього, котрий досяг віку, з якого відповідно до

ст. 22 КК може наставати кримінальна відповідальність, дії дорослого учасника злочину мають кваліфі­

куватися за статтями КК, якими передбачено відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну

діяльність і за вчинений разом із ним злочин.

Дії дорослого, який, не будучи співвиконавцем злочину, втягнув у нього неповнолітнього, кваліфіку­ються за відповідною статтею КК, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у зло­чинну діяльність, та за відповідною частиною ст. 27 КК (залежно від виду співучасті) і статтею цього Кодексу, якою передбачено відповідальність за вчинений неповнолітнім злочин.

Коли неповнолітній добровільно відмовився від вчинення злочину або не закінчив його (вчинив готування чи замах), дорослий несе відповідальність за втягнення неповнолітнього у злочинну діяль­ність і за співучасть у незакінченому злочині.

Якщо неповнолітній взагалі не робив спроби вчинити злочин і не готувався до цього, дорослий за наявності до того підстав притягається до відповідальності за втягнення його у злочинну діяльність і за готування до злочину, у вчинення якого намагався втягнути неповнолітнього.

8.         Дії опікунів і піклувальників, котрі, зловживаючи опікунськими правами з корисливою метою,

втягнули неповнолітніх підопічних у антигромадську діяльність, додатково кваліфікують за ст. 167 КК.

Батьки, опікуни, піклувальники, інші особи, які були зобов'язані за рішенням суду сплачувати кошти на утримання неповнолітніх дітей, але злісно ухилялися від цього або не виконували обов'язків по догляду за дітьми і втягували останніх у вчинення злочинів чи іншу антигромадську діяльність, за наявності до того підстав мають нести відповідальність за сукупністю злочинів — за відповідною стат-

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6   111

З практики Верховного Суду України

тею КК, якою передбачено відповідальність за втягнення неповнолітніх у таку діяльність, та за ст. 164 чи ст. 166 КК.

9.         Втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, вчинене службовою

особою, яка при цьому зловживала владою чи службовим становищем або перевищила владу чи служ­

бові повноваження, за наявності до того підстав кваліфікується за статтею КК, якою передбачено відпові­

дальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність, і за відповідною

частиною ст. 364 чи ст. 365 КК. При цьому вчинення неповнолітнім злочину, заняття іншою антигромад­

ською діяльністю, його захворювання на алкоголізм чи наркоманію мають розглядатись як настання тяж­

ких наслідків (ч. 2 ст. 364, ч. З ст. 365 КК)

10.        Під втягненням у пияцтво (ст. 304 КК) слід розуміти умисне схиляння неповнолітнього у будь-

' який спосіб до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження у нього такого бажання (спіль­

не вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за

виконану неповнолітнім роботу тощо). Той факт, що неповнолітній, незважаючи на такі дії, не вжи­

вав спиртних напоїв, так само як і ступінь його сп'яніння, на кваліфікацію дій винної особи не впли­

вають. Поодинокий випадок доведення неповнолітнього до стану сп'яніння тягне адміністративну

відповідальність за ст. 180 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Втягнення у заняття жебрацтвом (ст. 304 КК) — це умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами.

Під втягненням у заняття азартними іграми (ст. 304 КК) розуміється умисне схиляння неповно­літнього у будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, при якій ви­граш залежить від випадковості (у карти, рулетку, «наперсток» та ін.).

Вживання спиртних напоїв, заняття жебрацтвом або азартними іграми визнаються систематични­ми, якщо вчинюються не менше трьох разів протягом нетривалого часу.

11.        Залучення неповнолітнього у незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, пе­

ревезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту

(ч. З ст. 309 КК), а також залучення неповнолітнього чи малолітнього до вчинення таких дій з метою

збуту чи до незаконного збуту цих речовин (частини 2, 3 ст. 307 КК) може здійснюватись у різних

формах, наприклад в обіцянні матеріальної чи іншої вигоди, використанні їх матеріальної чи службо­

вої залежності, обмані тощо.

Відповідальність дорослого за ч. З ст. 307 КК настає в тому разі, коли він усвідомлював, що осо­ба, яка залучається ним до вчинення суспільно небезпечних дій, є малолітньою, чи коли він за обста­винами справи міг і повинен був про це знати.

Схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх ана­

логів (ч. 2 ст. 315 КК) або одурманюючих засобів, які не є наркотичними, психотропними чи їх ана­

логами (ст. 324 КК), полягає у вчиненні умисних ненасильницьких дій (умовляння, залякування, про­

понування, давання порад тощо), спрямованих на збудження у неповнолітнього бажання вжити ці за­

соби (речовини) хоча б один раз.

Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК) — це будь-які умисні дії (умов­

ляння, пропозиції, поради, переконування, примушування, застосування насильства, погрози, шанта­

жу тощо), спрямовані на збудження у такої особи бажання вживати допінг чи спробувати це зробити

хоча б один раз. Такі дії можуть полягати у даванні тренерами, керівниками спортивних, культурист­

ських чи інших товариств, клубів, груп, секцій вказівок про застосування допінгу, у погрожуванні від­

рахуванням у разі відмови тощо.

Судам необхідно враховувати, що серед різноманітних способів втягнення неповнолітніх у

злочинну чи іншу антигромадську діяльність найбільш небезпечним є примушування до вчинення

конкретного суспільно небезпечного діяння. У випадках, коли таке примушування супроводжувалося

мордуванням, катуванням, заподіянням середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, погрозою

вбивством, умисним знищенням або пошкодженням майна тощо, відповідальність повинна наставати

за сукупністю вчинених злочинів.

Під примушуванням неповнолітнього до участі у створенні творів, що пропагують культ насиль­

ства і жорстокості (ч. З ст. 300 КК), а також творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютер­

них програм порнографічного характеру (ч. З ст. 301) розуміються будь-які умисні дії, поєднані із

застосуванням фізичного (побої, тілесні ушкодження, катування тощо) чи психічного впливу (погрози

застосувати насильство, знищити майно, розголосити певні відомості тощо) і спрямовані на те, щоб

особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку, виступила автором (співавтором) відповідного твору або

взяла участь у його створенні як актор, режисер, оператор тощо.

Залучення неповнолітнього до створення або утримання місць розпусти з метою наживи або без

такої та до звідництва для розпусти (ч. З ст. 302 КК) полягає у вчиненні будь-яких дій, спрямованих

на те, щоб неповнолітній взяв безпосередню участь у відкритті місць розпусти під виглядом масажних

кабінетів, лазень, нічних та стриптиз-барів, у доборі персоналу чи учасників розпусних дій, у придбанні

1 12      ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

З практики Верховного Суду України

або найманні приміщень для їх утримання, у забезпеченні їх функціонування, у сприянні сексуальним стосункам між незнайомими людьми тощо, а так само у самих розпусних діях.

У разі залучення до створення чи утримання місць розпусти чи до звідництва для розпусти непов­нолітніх, які не досягли шістнадцятирічного віку або вчинення щодо них у наступному розпусних дій має місце сукупність злочинів, відповідальність за які передбачена ч. З ст. 302 і відповідною частиною ст. 156 КК.

17.        Примушування чи втягнення неповнолітнього у заняття проституцією, тобто у надання сексу­

альних послуг за плату (ч. З ст. 303 КК), здійснюється шляхом застосування насильства чи погрози його

застосування, знищення чи пошкодження майна, шантажу (наприклад у формі погрози повідомити

батькам, сусідам, товаришам неповнолітнього відомості, що його компрометують) або обману (напри­

клад, у формі обіцяння надати роботу масажистки, артистки, офіціантки, одружитися, сприяти участі

у конкурсі без наміру виконати обіцяне).

Якщо при цьому винними особами вчинюються й інші злочини, їхні дії кваліфікуються за ч. З ст. 303 КК та статтями, якими передбачено відповідальність за ці злочини (наприклад, статтями 121, 123, 152, 153 КК).

18.        При вирішенні питання про покарання дорослих осіб, винних у втягненні неповнолітніх у

злочинну чи іншу антигромадську діяльність, суди повинні суворо додержувати вимог ст. 65 КК.

Визначаючи ступінь суспільної небезпечності такого злочину, треба враховувати форми і способи втягнення, ступінь негативного впливу на нормальний розвиток і здоров'я неповнолітніх, а також інші заподіяні злочином шкідливі наслідки.

Звернути увагу судів на те, що втягнення неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську ді­яльність батьками, опікунами, піклувальниками, педагогами, спортивними тренерами, керівниками практики студентів, наставниками неповнолітніх на підприємстві чи в установі, як правило, свідчить про підвищену суспільну небезпечність цих осіб.

На високий ступінь їх суспільної небезпечності може вказувати й те, що вони втягнули в зазначе­ну діяльність неповнолітніх, які перебували в матеріальній чи іншій залежності від них, а також те, що останніх було втягнено у злочинні групи, у вчинення тяжких, особливо тяжких злочинів, зокрема по­єднаних із незаконним обігом наркотичних засобів чи зброї або посяганням на статеву свободу та ста­теву недоторканність особи.

19.        Суди мають зважено підходити до призначення покарання неповнолітнім, які вчинили злочи­

ни внаслідок втягнення їх у злочинну діяльність дорослими, і враховувати, що зазначена обставина, як

правило, свідчить про меншу суспільну небезпечність цих неповнолітніх порівняно з тими, які вчини­

ли такі ж злочини без впливу дорослих.

Оцінюючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого неповнолітнім діяння, суди мають брати до уваги дані, що характеризують дорослу особу, яка втягнула його у злочин, ступінь її небезпечності, характер стосунків між ними, формальну чи неформальну залежність неповнолітнього тощо. При цьому треба виходити з того, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом погризи, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність належить до обставин, які пом'якшують покарання.

При призначенні покарання за один і той же злочин суд має диференційовано підходити до

особи неповнолітнього, а також дорослого, який втягнув його в цей злочин чи вчинив останній у гру­

пі з ним.

Судам належить у кожній справі ретельно з'ясовувати причини втягнення неповнолітніх у зло­

чинну чи іншу антигромадську діяльність та умови, що цьому сприяли, і реагувати на них шляхом вине­

сення окремих постанов (ухвал), які мають бути конкретними та відповідати встановленим обставинам.

Рекомендувати головам місцевих судів передавати справи про втягнення неповнолітніх у злочин­

ну чи іншу антигромадську діяльність у провадження найбільш кваліфікованим суддям, як правило, тим,

які відповідно до внутрішньої спеціалізації розглядають справи про злочини неповнолітніх.

Апеляційним судам необхідно регулярно аналізувати судову практику у справах зазначеної ка­

тегорії та своєчасно вживати заходів до усунення помилок і недоліків.

Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 23 гру­

дня 1983 р. № 6 «Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за

втягнення неповнолітніх у злочинну та іншу антигромадську діяльність» (зі змінами, внесеними поста­

новами від 28 березня 1986 р. № 4, від 12 жовтня 1989 р. № 10, від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 гру­

дня 1997 р. № 12).

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6   113

8.4-164