Проблеми класифікації юридичних осіб за новим законодавством України

О.КРАВЧУК

заступник начальника відділу Головного управління комунальної власності м.Києва

Ю

ридична особа є за своєю природою над-         юридичних осіб за новими Цивільним (далі —

звичайно складним правовим явищем, тому     ЦК) та Господарським (далі — ГК) кодексами

може розглядатися в дуже різних аспектах. Це зу-        може ускладнити вирішення питань їх державної

мовлює наявність численних класифікацій юри-            реєстрації! 1] та — що найголовніше — вирішен-

дичних осіб. Кожна наукова класифікація, в ос- ня майнових спорів про право,

нову якої покладено обгрунтовані правові або со-          У ЦК України наявна лише одна закрита кла-

ціально-економічні критерії, має певну цінність, сифікація юридичних осіб — на юридичних осіб

вирішує відповідну наукову проблему. Однак на-         приватного права та юридичних осіб публічного

ведене не означає, що, класифікуючи юридичних         права (ч. 2 ст. 81). На наступному етапі класифі-

осіб у законі, законодавець вправі одночасно ви-          кації законодавець, очевидно скориставшись кон-

користовувати різні класифікації — нерідко супе-           цепцією пандектного (традиційного німецького)

речливого характеру. Плутанина в класифікації права[2], розмежовує юридичних осіб приватного

права на товариства та установи. Поряд із цим

© О.Кравчук, 2004

102       ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Проблеми класифікації юридичних осіб за новим законодавством України

традиційним для господарських правовідносин в Україні формам юридичних осіб — підприємствам та організаціям — в ЦК України місця не знай­шлося.

Вважаючи наведені факти суттєвою пробле­мою для майбутньої правозастосовчої практики, я спробував у цій статті класифікувати юридичних осіб відповідно до визначених в ЦК та ГК Укра­їни критеріїв, підкреслюючи вади визначеної ними класифікації, та розробити певні концепту­альні пропозиції, спрямовані на подальше вдоско­налення нового законодавства.

Отже, в ст. 83 ЦК юридичні особи приватного права класифіковані таким чином:

І. Товариства:

1.         Підприємницькі товариства:

а)         господарські товариства (акціонерне, по­

вне, командитне товариства, товариство з обмеже­

ною відповідальністю, товариство з додатковою

відповідальністю);

б)         виробничі кооперативи;

2.         Непідприємницькі товариства;

II.          Установи;

III.         Інші юридичні особи.

Визначити критерій поділу юридичних осіб приватного права на товариства та установи мо­жна, дослідивши норму права, яка міститься в ст. 81 ЦК України й передбачає, що юридична осо­ба може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Таким чином, юридична особа, ство­рена шляхом об'єднання осіб, — це товариство (ч. 2 ст. 83), а на основі поєднання майна — устано­ва. Це підтверджується також нормою статті 102 ЦК України, яка передбачає, що в установчому акті визначається майно, яке засновник повинен передати установі після її державної реєстрацій

Отже, критерієм поділу юридичних осіб в ЦК України є участь (членство) в ній — особи або майна.

Слід відзначити, що класифікація за аналогі­чним критерієм зустрічається в деяких зарубіжних країнах[2], однак вітчизняний законодавець дещо непослідовно застосував її при створенні нових кодексів.

По-перше, не визначено остаточно характер установчого акта, який, згідно з ч. З ст. 87 ЦК, є установчим документом установи. Так, правовий зміст терміна «установчий акт» є, по суті, іденти­чним поняттю «установчий документ». Відомо, що традиційними для українського права установчи­ми документами організацій та установ є поло­ження. І, на мій погляд, у законодавця не було підстав не визначити в ЦК положення як вид установчого документа для установ (до того ж, для товариств у ч. 2 ст. 87 ЦК визначено, що їх уста­новчими документами є засновницький договір або статут). Ця прогалина, безперечно, підлягає обов'язковому врегулюванню в Цивільному коде­ксі.

По-друге, при створенні товариства, згідно з ч. 2 ст. 88, ст. 113 ЦК, йому також передається майно — в основному — як внесок до статутного фонду (капіталу).

По-третє, товариство, згідно з ЦК, може бути створено однією особою (ч. 2 ст. 83, ч. 2 ст. 87), що, хоча й характерно для деяких західних країн (зокрема, США, в яких діють корпорації (corporations — слід відзначити, що в теорії, гово­рячи про корпорації, іноді використовують цей термін поряд із поняттям «юридична особа» — як синонім), що можуть бути створені й однією осо­бою), однак, на мою думку, не підходить для українського права — насамперед з огляду на тра­диційно широке розмаїття юридичних осіб. Отже, твердження, що товариство — це об'єднання осіб, — є неправильним. Слід, мабуть, визнати, що товариство — це об'єднання осіб та майна.

По-четверте, установа також може бути ство­рена як однією, так і кількома особами (ч. З ст. 83 ЦК). Той факт, що засновники, згідно з ч. З ст. 83 ЦК, не беруть участі в управлінні установою, на мій погляд, не може бути критерієм для відмежу­вання товариства від установи (слід зауважити, що ця норма також є неприйнятною, — як показує досвід комунального управління в м.Києві, навряд чи знайдуться засновники, які відмовляться від права на управління створеною юридичною осо­бою, яку вони наділяють майном). До того ж, тра­диційне праворозуміння показує, що установи належать до юридичних осіб, право на майно яких власники зберігають.

Необхідно також поставити під сумнів термі­ни, що містяться в ст. 83 ЦК, згідно з якою осо­би, що створили товариство, визначені як «учас­ники», а особи, що створили установу, — як «за­сновники» (ці терміни використовуються й в ін­ших нормах кодексу). Адже участь особи в това­ристві не означає участі в його діяльності (і, зок­рема, підприємницькій). Так, згідно з ч. 2 ст. 167 ГК України, володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Отже, на мій погляд, більш досконалим є термін «засновни­ки» — для осіб, що створюють як установу, так і товариство. Термін «учасники товариства» можна використовувати для позначення осіб, що беруть участь у товаристві, але слід зважати на те, що він не збігається з поняттям «засновники товариства». Так, наприклад, відомо, що учасниками акціоне­рного товариства є всі його акціонери, а заснов­никами — лише ті, які прийняли рішення про його заснування й уклали установчі документи.

Таким чином, можна зробити висновок, що законодавець, заснувавши правовий поділ юриди­чних осіб на товариства та установи, створивши певний механізм правового регулювання цього поділу, повністю не визначив безпосередній пред­мет цього регулювання. Отже, установа як юриди­чна особа приватного права — новий правовий

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

103

О.Кравчук

інститут, який ще потребує наповнення конкрет­ним правовим змістом, що зумовлює необхідність проведення поглиблених науково-практичних до­сліджень у цьому напрямі.

ГК України визнає суб'єктами господарюван­ня, які наділяються правами юридичної особи (п. 1 ч. 2 ст. 55), такі:

1. Юридичні особи, створені відповідно до ЦК України (див. наведений вище перелік); 2. Підприємства; 3. Інші юридичні особи.

Якщо зіставити дві наведені класифікації, можна дійти висновку, що всі зазначені в пп. 2 та З класифікації за ГК юридичні особи-суб'єкти господарювання належать до категорії «Інші юри­дичні особи» за класифікацією ЦК.

Частина 1 ст. 63 ГК України передбачає таку класифікацію підприємств:

1. Приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта госпо­дарювання (юридичної особи); 2. Підприємство колективної власності, що діє на основі колекти­вної власності; 3. Комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіаль­ної громади; 4. Державне підприємство, що діє на основі державної власності; 5. Підприємство, за­сноване на змішаній формі власності (на базі об'­єднання майна різних форм власності); 6. Інші види підприємств, передбачені законом.

Як видно з наведеного, критерієм класифіка­ції підприємств за ГК є їх форма власності, що є традиційним для права України.

Частини 3—6 ст. 63 ГК передбачають поділ підприємств, залежно від способу утворення (за­снування) та формування статутного фонду, на унітарні та корпоративні.

Корпоративними підприємствами є (ч. 5 ст. 63 ГК): 1) кооперативні підприємства; 2) під­приємства, що створюються у формі господарсь­кого товариства; 3) інші підприємства.

Як бачимо, всі підприємства, відповідно до ЦК, віднесені до категорії інших видів юридичних осіб, поряд з установами й товариствами (в т.ч. господарськими). Згідно ж із положеннями ГК України, господарські товариства визнаються рі­зновидом (однією з форм) підприємств. Окрім того, господарськими товариствами (як різнови­дом підприємств) в ч. 1 ст. 79 ГК визнаються не лише підприємства, але й інші суб'єкти господа­рювання.

Слід зазначити, що аналогічна ситуація була характерною для законодавства, яке діяло раніше. Так, Закон України «Про підприємства в Україні», який втратив чинність з 1 січня 2004 p., визнавав господарські товариства одним із різновидів під­приємств (ч. 1 ст. 2), а Закон України «Про гос­подарські товариства» (який, до речі, не скасова­ний новими кодексами) визначає їх як підприєм­ства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шля-

хом об'єднання їх майна та підприємницької ді­яльності з метою одержання прибутку. Тобто ха­рактер логічного співвідношення понять «підпри­ємство» і «господарське товариство» був незрозу­мілим. З огляду на зазначені вище обставини, він залишається невизначеним і в новому законодав­стві.

Як уже зазначалося, різновидом корпоратив­ного підприємства ГК України визнає також і кооперативи, які є різновидом підприємницьких товариств за класифікацією ЦК.

Розглянута логічна помилка в класифікації юридичних осіб, на мою думку, може бути випра­влена наступним чином. Як господарські товари­ства, так і підприємницькі кооперативи слід ви­знати підприємствами. Це відповідатиме як тради­ційному розумінню цього терміну в юридичній науці, так і в історичному контексту, який ми можемо прострежити в законодавстві, яке діяло раніше. Зміст і форма їх повністю відповідає ви­значеному в новому ГК України поняттю підпри­ємства (ст. 62). Таке визнання, безперечно, потре­бує законодавчого підтвердження.

Пропоную в ст. 83 ЦК передбачити, що юри­дичні особи можуть створюватись у формі підпри­ємств (а не товариств — як передбачає чинна ре­дакція), установ та в інших формах, дозволени-законом. Положення ж про те, що підприємниць­кі товариства (підприємницькі кооперативи та господарські товариства) — різновид підприємств, уже міститься в ГК України (ст. 63).

Передбаченому в ст. 83, 85 ЦК поняттю «не-підприємницьке товариство», на мою думку, най­краще відповідає поняття «організації», яке, хоча й не було чітко визначене в законодавстві, яке діяло раніше, однак містило конкретний правовий зміст, який можна було визначити на основі си­стематичного та лексичного тлумачення правових норм (це, зокрема, підтверджується наявністю організації як організаційно-правової форми гос­подарювання у відповідному державному класифі-каторі[3]). Так, під організацією розуміється юри­дична особа, що не має на меті одержання прибу­тку й не займається підприємницькою діяльністю. Організація може бути бюджетною (повністю або частково утримуватися за рахунок коштів держа­вного чи місцевого бюджету) та госпрозрахунко­вою. Практика комунального управління s м.Києві свідчить про наявність значної кількості організацій, заснованих на комунальній власності територіальної громади м.Києва. Поняттю «непід-приємницьке товариство» також відповідає вжи­ване в податковому законодавстві поняття «не­прибуткова організація». З урахуванням цього вважаю за доцільне замінити в ЦК поняття «не-підприємницьке товариство» на поняття «органі­зація». Статтю ж 86 ЦК, яка дозволяє непідпри-ємницьким товариствам здійснення підприємни-

104

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Проблеми класифікації юридичних осіб за новим законодавством України

цької діяльності, слід взагалі виключити з ЦК як таку, що, по-перше, не відповідає предмету його правового регулювання (ст. 1) та, по-друге, супе­речить загальній логіці цього різновиду юридич­них осіб.

Обидва нових кодекси (§ 1 гл. 8 ЦК та гл. 9 ГК) містять докладні визначення господарських товариств у цілому та окремих їх форм. Окрім того, ч. 12 ст. 81 ГК відсилає до Закону України «Про господарські товариства», у якому (як уже зазначалося) є, власне, визначення господарських товариств.

Отже, з 1 січня 2004 р. порядок створення та діяльності господарських товариств регламенту­ється не одним, спеціальним, законом (як було раніше), а трьома (зазначений закон та два нових кодекси). Аналогічна ситуація спостерігається й у сфері правового регулювання діяльності коопера­тивів, їх діяльність з 1 січня 2004 р. регулюють два кодекси та Закон України «Про кооперацію», що набув чинності влітку 2003 р.

Слід, безперечно, визнати, що наведене супе­речить будь-яким уявленням про процес кодифі­кації та його основні продукти — кодекси.

Організаційні правовідносини в господарсь­ких товариствах та кооперативах належать до предмета правового регулювання ГК України, на підтвердження чого можуть свідчити положення ч. 4 ст. З ГК. Тому норми, які регламентують зазна­чені відносини, слід вилучити з Цивільного і вмі­стити в Господарському кодексі. Необхідно також розглянути питання про продовження процесу

кодифікації до остаточного вміщення в Господар­ський кодекс необхідних норм законів України «Про господарські товариства» та «Про коопера­цію».

Кодифікація нормативно-правових актів, як правило, має основною метою не зміну законо­давства, а його систематизацію, усунення прога­лин і суперечностей, уточнення термінології, зме­ншення кількості чинних нормативно-правових актів. Нові Цивільний та Господарський кодекси України, докорінно змінюючи законодавство, на­впаки — ставлять перед юридичною наукою та правозастосовчою практикою багато питань.

Відмінність у критеріях легальної класифіка­ції юридичних осіб, припущення в ній суттєвої логічної помилки, невдала спроба докорінної змі­ни в системі юридичних осіб, поява нових їх ви­дів — раніше невідомих правовій системі України, нечітке розмежування сфер правового регулюван­ня Цивільного та Господарського кодексів, збіль­шення кількості чинних законів і поява нових правових колізій — усі ці проблеми залишаються на порядку денному й потребують вирішення най­ближчим часом.

В усякому разі — процес вдосконалення зако­нодавства, втілений у нових кодексах, не повинен ними завершитись, оскільки динаміка самої сг ри їх правового регулювання є дуже високою, не с го­їть на місці і юридична наука.

Саме тому процес кодифікації має продовжу­ватись на основі врахування сучасних тенденцій розвитку науки й практики.

Використана література:

Разъяснение Министерства юстиции Украины от 17.11.2003 № 14-34-1406 относительно не­

которых положений Закона Украины «О государственной регистрации юридических лиц и физи­

ческих лиц — предпринимателей».

Гражданское право. Том 1. Учебник. Издание четвертое, переработанное и дополненное / Под

ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. — М.: «Проспект», 1999. - С. 145.

Класифікатор організаційно-правових форм господарювання, затверджений та введений в дію

наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22.11.1994 p.

№ 288.

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

105