Кваліфікація злочинів, що стосуються втручання у діяльність посадових осіб

Н.НІКОЛАЄНКО

науковий співробітник секретаріату Вченої ради Національного університету внутрішніх справ

П

роблема втручання у діяльність різних  В.Гончаренко, Ю.Александров, Ю.Кармазін,

сатегорій посадових осіб, незважаючи на         Є.Стрельцов.

заходи, що вживаються державою і законотво- Так, В.Мальцев висловлює думку, що втру-

рцями із убезпечення та забезпечення нормаль-           чання — найпоширеніший злочин, зокрема у

ної їх роботи, постала достатньо гостро.            сфері правосуддя, але разом з тим і найбільш

Вчені торкалися даної проблеми і раніше,         латентний[1|. Це, на мій погляд, слушно, оскі-

але найчастіше це було пов'язано з втручанням            льки кримінальних справ, що проходили стадію

у діяльність судових та правоохоронних органів,          досудового слідства та були передані на розгляд

тобто у процес здійснення правосуддя та право-           до суду, дуже мало. Як визначає М.Потебенько

охоронної діяльності (наприклад, В.Мальцев),   у коментарі до ст. 343 КК України, «у 1996—

З прийняттям нового Кримінального кодексу     2000 pp. за цей злочин засуджено 13 осіб»[2].

України передбачено відповідальність за втру-  Але відомо, що на практиці випадків втручання

чання також у діяльність державних діячів. Зо- набагато більше. Це свідчить про певні трудно-

крема, проблеми втручання висвітлювали у на- щі у правильній кваліфікації таких злочинів,

укових працях вчені і практики: М.Потебенько,  Втручання у діяльність державних діячів,

особливо у діяльність Президента України, яви-

© Н.Ніколаєнко, 2004

92         ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Кваліфікація злочинів, що стосуються втручання у діяльність посадових осіб

ще не таке вже й часте, але все ж таки гіпоте­тично може мати місце. Сам факт втручання є таким, що карається за ст. 344 КК України, де йдеться: незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України, Голову Верховної Ради, народного депутата, Прем'єр-міністра, члена Кабінету Міністрів, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини чи його представника, Го­лову або члена Рахункової палати, Голову або члена Центральної виборчої комісії, Голову Нацбанку, ...з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися при­йняття незаконних рішень, карається...

Як повідомляє газета «Голос України»[3], 11 вересня 2002 р. Генеральна прокуратура України звернулася з поданням до Верховної Ради з проханням розглянути питання про по­рушення кримінальної справи та застосування запобіжних заходів щодо одного з народних депутатів, відомого політичного діяча, за озна­ками злочину, передбаченого ст. 344 КК Укра­їни. Об'єктивна сторона злочину полягала у закликах до масових акцій протесту, які мають примусити Президента подати у відставку. За визначенням Генпрокуратури, це є ознаками злочину, передбаченого ст. 334 КК. «Ніхто не має права примушувати Президента здійснюва­ти будь-які дії», — підкреслив Генеральний про­курор. Подання було повернуто без розгляду.

З наведеного випливає, що втручання у ді­яльність Президента полягає у тому, що лідер одного з політичних блоків звертається до наро­ду із закликами вимагати відставки Президента. Чи можуть такі дії спричинити реальну пере­шкоду діяльності голови держави? Чи можуть зазначені дії якимось чином вплинути на про­цес прийняття ним будь-якого рішення? Якщо шукати у цих діях склад злочину згідно із ст. 344 КК України, то таке звернення можна кваліфі­кувати не як втручання, а максимум як підбу­рювання до втручання. Заклики, на мій погляд, не є способом втручання і, видається, тут допу­щена помилка у кваліфікації, тому що у вказа­них діях немає ознак цього злочину: впливу ні на Президента, ні на його роботу, оскільки це ніяк не пов'язано з виконанням ним своїх без­посередніх посадових обов'язків.

Наведена ситуація виникає тому, що у зако­ні немає чіткого визначення дефініції «втручан­ня». У тому вигляді, про який йдеться у Коде­ксі («вплив у будь-якій формі»), під ознаки да­ної статті можна «підігнати» будь-які дії (напри­клад, депутатський запит у прокуратуру чи пра­воохоронні органи). Можна кваліфікувати як втручання згідно зі ст. 343 КК України — вимо­гу потрібної інформації; депутат нібито втруча­ється у процес, наприклад, розслідування. Це

видається невірним, бо такий запит регламенто­ваний відповідним законодавством і не є неза­конним. А мова йде тільки про незаконні дії.

Незрозуміла ситуація виникає і з кваліфіка­цією втручання у діяльність правоохоронних та судових органів. Проф. В.Мальцев виділяє озна­ки таких злочинів. Він пише: «Безпосередніми об'єктами діянь, вказаних у ст. 294 КК РФ, ви­ступають грунтована на законі діяльність суду із здійснення правосуддя і діяльність прокурора, слідчого чи особи, яка здійснює дізнання із всебічного, повного та об'єктивного розсліду­вання справи»[1].

Згідно зі ст. 126 Конституції України «Вплив на суддів у будь-який спосіб забороня­ється» та «незалежність і недоторканність суд­дів гарантуються Конституцією і законами України». Одним з цих законів, найголовнішим, є Кримінальний кодекс. Чи захищає він пред­ставників правоохоронних та судових органів «на 100 відсотків»? Виходячи з того, що випад­ки втручання у діяльність названих органів не припиняються, може йтися про певну незахи­щеність суддів, слідчих, інших правоохоронців від небажаної «участі» третіх осіб у процесі при­йняття законних рішень з тих чи інших питань.

Постанова Пленуму Верховного Суду Укра­їни № 10 від 18 червня 1999 р. «Про застосуван­ня законодавства, що передбачає державний за­хист суддів, працівників суду і правоохорон­них органів та осіб, які беруть участь у судочин­стві» неодноразово наголошує на необхідності профілактики, недопущенні фактів втручання у діяльність працівників судових та правоохорон­них органів і вжиття заходів щодо забезпечен­ня нормальної роботи цієї категорії посадових осіб. «Розглянувши матеріали узагальнення су­дової практики у справах про посягання на життя, здоров'я, гідність, житло і майно суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві, Пленум Верховного Суду України висловлює занепоко­єння з приводу поширення фактів втручання у діяльність судів і правоохоронних органів, пося­гання на життя, здоров'я, гідність і майно зазна­чених осіб» [4].

Як свідчить практика, вплив на особу, що здійснює судочинство чи, наприклад, провадить розслідування у кримінальній справі, може бути не тільки з боку сторонніх зацікавлених осіб, а й колег по роботі чи вищестоящих начальників, від яких потерпілий деякою мірою залежить. Особливо це стосується так званих «вказівок» з боку начальства щодо того, як треба вирішити ту чи іншу справу, як «краще» кваліфікувати злочин, тощо.

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

93

Н.Ніколаєнко

Так, Кримінальний кодекс Іспанії, прийн­ятий у 1995 р. (розділ XIX «Злочини проти дер­жавної влади», глава VI «Про вплив»), у ст. 428 передбачає саме такий вид злочину: «Держав­ний службовець чи посадова особа, яка вплине на іншого державного службовця чи посадову особу, використовуючи свої службові повнова­ження або інше становище, похідне від особи­стого чи ієрархічного зв'язку з ним або іншими особами, з метою досягнення рішення, яке може спричинити прямо чи побічно економіч­ну вигоду для нього самого або третьої особи, карається...»[5]. І окремою нормою (ст. 429) передбачається покарання за вплив приватної особи: «Приватна особа, котра має вплив на державного службовця чи посадову особу, вико­ристовуючи будь-яке становище, що випливає з її особистого зв'язку з тією або іншою особою, з метою досягнення рішення, яке прямо чи не­прямо може спричинити економічну вигоду для неї самої або третьої особи, карається...»[5]. Працівники судових та правоохоронних систем і є державними службовцями. А чи є вони по­садовими особами, можна зрозуміти, вивчивши примітки до ст. 364 КК України, де йдеться: «службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представника влади, а також обіймають постійно або тимча­сово на підприємствах, в установах чи організа­ціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпоря­дчих чи адміністративно-господарських обов'я­зків, або виконують такі обов'язки за спеціаль­ним повноваженням». Те, що працівники пра­воохоронних органів, знаходячись при виконан­ні службових обов'язків, є представниками ви­конавчої влади, зрозуміло.

Так, І.Зейкан наголошує на підвищеній не­безпечності злочинів, які вчиняються посадови­ми особами, що «зумовлено їх вищими, порів­няно з іншими громадянами, можливостями в силу наданих повноважень впливати на події». Він приходить до висновку, що «посадовою осо­бою... слід визнати службовця органів законода­вчої, виконавчої та судової влади, а також орга­нів самоврядування. Інакше кажучи, до них належать представники влади, службовці орга­нів законодавчої влади, апарату Президента України та його представників, державної вико­навчої влади, судової влади, прокуратури, орга­нів місцевого самоврядування. Однак ці особи повинні бути не просто службовцями, а публі­чними службовцями, тобто виконувати функції державної влади та управління, а також судової влади від імені відповідних державних органів та за їх дорученням. Вони мають перебувати на

державній службі за контрактом, призначенням, через вибори» [6].

Поряд з цим ст. 364 КК України передба­чає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем. У Науково-практично­му коментарі до вказаної статті [7] йдеться про ознаки, за якими можна кваліфікувати цей вид злочину: використання посадовою особою вла­ди або службового становища всупереч інтере­сам служби; здійснення такого діяння з корис­ливості та іншої особистої зацікавленості або у інтересах третіх осіб; спричинення даними дія­ми істотної шкоди інтересам окремих громадян чи юридичних осіб.

Чи є коло осіб, на яких спрямована проти­правна дія, необмеженим? Чи мається тут на увазі і таке зловживання або перевищення вла­ди, що спрямоване на іншу посадову особу? Наприклад, начальник слідчого відділу прохає (офіційно не наказує) підлеглого (слідчого) при­пинити розслідування кримінальної справи щодо N. чи перекваліфікувати дії підозрюваного (обвинувачуваного). Слідчий розуміє, що це протиправно, але не може протистояти прохан­ню з ряду суб'єктивних чи об'єктивних причин (начальник може позбавити премії, «завалити» роботою тощо). При цьому злочинець розуміє: незважаючи, що слідчий має іншу думку з дано­го приводу (таку, яка відповідає вимогам зако­ну та внутрішньому переконанню), він зробить саме те, «що треба».

Якщо це так, то чи не є вказані дії баналь­ним втручанням у діяльність того ж слідчого? Якщо ні, то чому такий варіант не передбаче­ний у статті про втручання (ч. З ст. 343 КК України) як, наприклад, у ст. 344 КК, що передбачає втручання у діяльність державних діячів? Наприклад, КК РФ (ч. З ст. 294) встано­влює «втручання у будь-якій формі, здійснене особою з використанням свого службового ста­новища». Чи це кваліфікується як перевищен­ня влади або службових повноважень згідно зі ст. 364 КК України?

У кримінально-правовій нормі, що перед­бачає відповідальність за зловживання службо­вими повноваженнями, йдеться про інтереси громадян, організацій або інтереси суспільства чи держави, що охороняються законом. Те, що такі «підлеглі» посадові особи представляють інтереси суспільства і держави, зрозуміло. По­стає питання: а чи не є ці дві норми такими собі конкурентами? І як вирішити питання щодо кваліфікації, наприклад, викладеної вище ситу­ації з начальником слідчого відділу та підлеглим слідчим? Буде це втручанням у діяльність пра­цівника правоохоронного органу (згідно зі

94

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Кваліфікація злочинів, що стосуються втручання у діяльність посадових осіб

ст. 343 КК) чи зловживанням начальником вла­дою (службовим становищем) відповідно до ст. 364 КК?

Слушну позицію, з моєї точки зору, займає проф. В.Мальцев: «втручання у діяльність суду або у розслідування справи, здійснене особою з використанням свого службового становища (ч. З ст. 294 КК), є найбільш небезпечним і най­поширенішим злочином... Важливо підкресли­ти, що інтереси правосуддя (ч. З ст. 294 КК) по­ставлені під охорону як від посягань так званих представників «телефонного права», так і від діянь, що здійснюються працівниками судово-слідчої системи».

З точки зору відмінності ознак цих норм, можна охарактеризувати їх об'єктивну сторону. Видається принциповим той момент, що об'єк­тивна сторона зловживання владою чи службо­вим становищем може полягати як «у конкре­тній дії, так і у бездіяльності». У той же час ско­єння такого злочину як втручання не може від­буватися без конкретних дій з боку злочинця, виражених в умовлянні, шантажі, створенні несприятливих умов для роботи, життя тощо.

Таким чином, можна констатувати прогали­ну в кримінальному законодавстві України. У п. 2 ст. 344 КК передбачено відповідальність за незаконний вплив, вчинений особою з вико­ристанням свого службового становища. Але немає такого пункту в нормах, що стосуються втручання у діяльність судових та правоохорон­них органів (статті 343, 376 КК).

Вбачається вірним і те, що покарання за такий злочин має бути, навіть, суворішим, оскі­льки використання службового становища мо­жна кваліфікувати як обтяжуючі обставини.

Тому слід ввести до КК України, зокрема у статті, що стосуються втручання у діяльність правоохоронних та судових органів, норму, яка передбачала б відповідальність за втручання у діяльність цих посадових осіб, де фігурував би спеціальний суб'єкт — службовець, посадова особа, котра вчиняє об'єктивну сторону даного злочину. Так, ст. 343 КК України доцільно до­повнити ч. З у такій редакції: «Незаконний вплив у будь-якій формі, вчинений особою з використанням свого службового становища, — карається...»

Використана література:

Мальцев В.В. Ответственность за воспрепятствование осуществлению правосудия, произ­

водству предварительного расследования // Законность. — 1997. — № 12. — С. 12.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. М.Потебенька,

В.Гончаренка. — К., 2001; у 2-х частинах. Особлива частина. — С. 679.

Арешт або воля. Але сьогодні (ранок і денне засідання 12 вересня) // Голос України. — 2002. —

№ 167.

Электронные справочники Украины «Инфопоиск» / Компьютерная библиотека 2002. — «Пле­

нум Верховного Суду України». — 1999. — № 6 (16).

Уголовный кодекс Испании / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой. — М., 1998. — С. 102—103.

3 е й к а н І. Визначення посадової особи в кримінальному законодавстві // Право України. —

2002. - № 3. - С. 118.

Уголовный кодекс Украины. Комментарий / Под ред. Ю.А.Кармазина и Е.Л.Стрельцова. —

Харьков, 2002. - С. 756.

Рекомендовано до друку кафедрою кримінального права та кримінології Національного університету внут­рішніх справ.

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

95