Прострочення платежу за векселем та проблеми визначення розміру неустойки

Д.ОГІЄНКО

аудитор, юрисконсульт -патентознавець консалтингової фірми «БАРС»

П

роблема заповнення прогалин у законодав­стві є вельми важливою темою. Багато ві­домих юристів присвятили їй свої дослідження. Так, однією з таких є порядок нарахування пені за несвоєчасну сплату проти векселя, передбаче­ної пп. 4 п. 48 Положення про переказний та про­стий вексель 1937 р.[1].

Останнім часом все частіше у юридичній пра­ктиці трапляються випадки хибного тлумачення

© Д.Огієнко, 2004

норм права. І що дивно — є піднесення такого тлумачення у ранг офіціозного: у вигляді інфор­маційного листа вищої судової інстанції тощо. Яким же чином можна захистити позитивне пра­во? Які засоби для цього існують? Відомий юрист С.Алексеєв пише: «Боротьба за право у всіх гра­нях та іпостасях цієї нелегкої справи містить ряд складових, які охоплюють разом з юридичною наукою і юридичною освітою також загальну пра-

50

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Прострочення платежу за векселем та проблеми визначення розміру неустойки

вову просвіту, реальний стан права і законності, стан культури та цивілізованності у країні, вису­нення ідеї права як провідної національної ідеї самої суті нашої загальногромадської справи»[1, 741]. Він зазначає, що вирішальну роль у боротьбі за право відіграють практичні справи. Кожна юридична справа, навіть найменша за своєю зна­чимістю життєва ситуація, де торжествує закон­ність, — це вже великий крок у боротьбі за пра­во.

Головною метою даної публікації є надання юристам-практикам законодавчого і теоретично­го обгрунтування побудови правильної правової позиції з вказаного вище питання.

Вищий арбітражний (нині — господарський) суд України (далі — ВАСУ) листом від 10 берез­ня 1998 р. № 01-8/91 «Про деякі питання практи­ки застосування окремих норм чинного законо­давства у вирішенні спорів» у його п. 5 на питан­ня: «Як нараховується пеня, встановлена п. 48 Положення про переказний і простий вексель?» — відповів так:

«За змістом п. 48 Положення про переказний і простий вексель відповідальність за несплату обумовленої векселем суми настає з дня строку платежу в розмірі шести та трьох процентів без вказівки про те, що відповідальність у такому розмірі застосовується за кожний день простроч-ки. Отже, зазначені проценти мають нараховува­тись, виходячи з того, що це є річні ставки.

Таке розуміння згаданої норми узгоджується зі ст. 214 Цивільного кодексу УРСР 1963 p., що передбачає сплату боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, трьох про­центів річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Будь-який інший механізм нарахування про­центів грунтувався б на розширеному тлумаченні п. 48 названого Положення і тому не може бути застосований арбітражним судом».

На перший погляд, названий документ має лише інформаційний характер та може застосову­ватися місцевим господарським судом при вирі­шенні спорів по суті на розсуд самого суду. Але чи насправді це так? Звернемо увагу на останній аб­зац наведеного роз'яснення, а особливо на фразу: «...і тому не може бути застосований арбітражним судом». Зважаючи на неї, тлумачення, запропоно­ване Вищим арбітражним судом України, можна розцінити як пряму вказівку суду вищої інстанції судам першої інстанції на правило вирішення спорів конкретної категорії справ. Тобто, інфор­маційному листу надається імперативний харак­тер, що робить його джерелом права. Це неприпу­стимо з точки зору господарського процесу та не узгоджується зч. 2 ст. 19 Конституції України. Такий підхід при виданні названих листів не від-

повідає принципу незалежності судів від волі судів вищих інстанцій.

Спроба надання імперативності інформацій­ному листу є необгрунтованим кроком українсь­кого судочинства назад до радянських часів, коли документи вищих судових органів застосовувались як джерела права[2, 249—250].

Тим не менше, така невідповідна форма не змінює зміст наданого Вищим арбітражним судом роз'яснення. Розглянемо його по суті.

Суд зазначає: «За змістом п. 48 Положення про переказний і простий вексель відповідальність за несплату обумовленої векселем суми настає з дня строку платежу в розмірі шести та трьох про­центів...».

Порівняємо дану фразу з оригінальним текс­том цього пункту Положення про переказний та простий вексель (далі — Положення):

«48. Векселедержатель може вимагати від то­го, кому він пред'являє позов:

суму переказного векселя, неакцептовану

або неоплачену, з відсотками, якщо вони обумо­

влені;

відсотки у розмірі шести від дня строку

платежу;

витрати, пов'язані з протестом, з переси­

ланням повідомлення, а також інші витрати;

пеню, у розмірі трьох відсотків, від дня

строку платежу».

Автор даної публікації вважає, що ВАСУ змі­шує два різних види відповідальності, передбачені цим Положенням. Останнє передбачає відпові­дальність у вигляді відсотків — у розмірі шести, від дня строку платежу, та відповідальність у ви­гляді пені — у розмірі трьох відсотків, від дня строку платежу. Звернемо увагу на виділені тер­міни та розмірність зазначених величин. ВАСУ визначає їх як однаковий вид санкції різних роз­мірів. Постає питання: «Якщо таке тлумачення ВАСУ є вірним, навіщо законодавець розділив дані санкції, а не написав їх однією нормо" — одним рядком?»

Вважаю, текст Положення не потребує пода­льшого тлумачення і прямо вказує на можливість застосовування таких санкцій: відсотків — разо­вий платіж в розмірі шести відсотків; пені у роз­мірі трьох відсотків у день.

Терміном настання обов'язку сплачувати вка­зані санкції є день, наступний за днем платежу.

Чи правий автор цієї публікації, стверджую­чи таке?

Давайте проаналізуємо термін «пеня», вико­ристаний спірною нормою Положення. Чи дійсно законотворець правильно усвідомлював його зна­чення? Звернемося до словників першої полови­ни XX ст., пам'ятаючи, що Положення прийняте у 1937 р.

Так, Енциклопедичний словник Ф. Брокгау­за та І. Ефрона[3] визначає термін «пеня» як: (від

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6 4*4-164

51

Д.Огієнко

лат. Роепа — покарання) в цивільному праві вид неустойки. Обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'я­зання та сплачується за кожен день прострочен­ня. Юридичний словник 1953 р.[4, 376] відносить пеню до терміна «неустойка». Під ним розуміється грошова сума або інша майнова цінність, яку один контрагент зобов'язується у разі невиконання або неналежного виконання ним договору доставити іншому контрагенту (ст. 141 ЦК 1922 р.). Неустой­ка у зазначених договорах обчислюється як у твер­дій сумі (наприклад, два—три проценти), так і у формі платежів за кожен день прострочення (так званої пені).

Тобто, юриспруденція тих часів знає два види неустойки — у твердій сумі і щоденний платіж (пеню). Вони традиційно обчислюються у від­сотках від суми невиконаного чи неналежно ви­конаного зобов'язання. У першому виді неустойки важко не впізнати відсотки, зазначені у пп. 2 п. 48 Положення («в розмірі шести»), другий — прямо названий пенею.

Звернемося до нового Цивільного кодексу України з метою визначення традицій у праві, а саме до ст. 549 «Поняття неустойки». Зміст вказа­ної статті підтверджує точку зору автора даної публікації і стає очевидно некоректним тлумачен­ня, наведене ВАСУ в інформаційному листі.

Визначимо, чи були підстави для подальшо­го тлумачення п. 48 Положення, тобто: чи були необхідні вказівки на конкретний період часу в кожному із зазначених вище випадків відпові­дальності на несвоєчасну сплату проти векселя?

Згадаємо дві процедури: правотворчість — процедуру, притаманну конституційному праву, та дослідження доказів — інститут господарсько-процесуального права. Суддя господарського суду, застосовуючи положення ст. 35 ГПК України, не вимагає доказування загальновідомих обставин. Законодавець при написанні норми закону не повинен пояснювати у тексті значення загаль­новідомих термінів. Тобто, суддя, користуючись нормою права, має не тільки буквально прочита­ти норму, а й відчути «дух права», як пише про це відомий юрист А.Коні: «Правильному застосуван­ню і тлумаченню закону суддею загрожують у житті, звичайно, дві крайнощі: або суддя виходить за межі своєї діяльності та намагається стати за­конодавцем, підмінюючи у своій уяві існуючий закон бажаним, або ж він опирається на одну лише букву закону, забуваючи про його дух та про мотиви, що його створили. Але робота законода­вця, що виконується суддею, завжди спішна, од­нобічна та довільна...

З іншого боку, автоматичне застосування за­кону відповідно до його буквального змісту, при чому суддя не перевантажує себе проникненням у його внутрішній зміст, що викриває намір законо­давця і знаходить бездушне заспокоєння у сло-

вах — dura lex, sed lex, — є недостойним судді, хоча в багатьох практичних випадках може стати не тільки зручним, а й, навіть, вигідним»[4, 23].

Як бачимо, Юридичний словник 1953 р. до­водить: ці два види відповідальності (неустойки) були широко відомі радянському праву часів при­йняття Положення, сприймались і трактувались однаково всіма застосовувачами зазначеної норми права і, відповідно, не потребували будь-якого додаткового роз'яснення у актах чинного тоді за­конодавства. Навіть новий Цивільний кодекс України підтвердив: нічого нового у сприйнятті юридичного змісту названих термінів не від­булося.

Таким чином, ВАСУ, вказуючи, що «буква закону» не містить зазначення про те, що пеня є щоденним платежем, прийняв одну з наведених А.Коні крайніх позицій при застосуванні права. ВАСУ прочитав «букву», не відчувши її дух.

Щоб закінчити з аналізом тлумачення, даного ВАСУ в названому інформаційному листі, хоті­лося б звернути увагу на необґрунтованість насту­пного його твердження стосовно розуміння пені як річної ставки: «Таке розуміння згаданої норми узгоджується зі ст. 214 Цивільного кодексу УРСР, що передбачає сплату боржником, який простро­чив виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних з простроченої суми, якщо зако­ном або договором не встановлений інший розмір процентів».

Розглянемо, в чому полягає вказане узго­дження з нормою Цивільного кодексу, прийнято­го через чверть сторіччя після прийняття Поло­ження. Автор вбачає лише схожість арифметично­го значення ставок. Фактично ВАСУ своєю волею зменшує санкцію, встановлену актом законодав­ства у вигляді щоденної пені, у 365 разів, а санк­цію у вигляді відсотків, передбачену як разовий платіж, змінює за змістом, дозволяючи вважати її такою, що обчислюється щорічно.

Щодо ставки пені у розмірі «три відсотки річних», про яку пише ВАСУ, автор знову звертаь увагу на Юридичний словник 1953 р.[2, 376], який визначає: прострочення за грошовими зобов'язан­нями між соціалістичними організаціями тягне у силу закону сплату боржником суми неустойки (пені) у розмірі 0,05% простроченої суми за кожен день, що прострочено (Постанова РНК СРСР від 14 вересня1937 р. // 33. - 1937. - № 60. -Ст. 260). Таким чином, аналогія закону, якщо її застосовувати, дає нам 0,05% х 365 = 18,25% річних.

Зазначу: цікавим є те, що, ведучи мову про санкції, ВАСУ зауважує: «Будь-який інший ме­ханізм нарахування процентів ґрунтувався б на розширеному тлумаченні п. 48 названого Поло­ження і тому не може бути застосований арбіт­ражним судом». Але ВАСУ сам припускає таке поширене і неправильне тлумачення цієї норми у

52

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

Прострочення платежу за векселем та проблеми визначення розміру неустойки

словах: «Отже, зазначені проценти мають нарахо­вуватись, виходячи з того, що це є річні ставки». А чому не квартальні, не місячні, не декадні, не п'ятирічні?

Щодо сутності «узгодження» все зрозуміло. Хотілося б лише звернути увагу на нове роз'яс­нення Вищим господарським судом, де, без огля­ду на раніше написане, зазначено: «Передбачена ст. 214 Цивільного кодексу УРСР відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'я­зання у частині сплати трьох процентів річних з простроченої суми не застосовується до правовід­носин, урегульованих вексельним законодавст­вом» (п. 6. оглядового листа від 26 липня 2002 р. № 01-8/870). Водночас не можна не відмітити, що вказаний лист написаний із застосуванням наба­гато кращої юридичної техніки, ніж той, який був приводом для написання даної статті. Це — дійсно інформаційний лист, вивчення якого і врахуван­ня викладених у ньому судових прецедентів може мати лише корисні наслідки у повсякденній роботі суддів.

Автор розуміє, що ВАСУ, видаючи інфор­маційний лист від 10 березня 1998 p., намагався заповнити існуючу, на його думку, прогалину в праві.

Так, С.Алексеєв вірно підмітив цей момент: «Проблема прогалин права вельми суттєва у су­довій практиці, до цього часу сприймається суто вузько догматично, тобто лише у тому відношенні, заповнено чи ні весь простір нормативної регла­ментації даної ланки соціальної дійсності конкре­тизованими юридичними нормами, нормами за­кону, що дозволяють з кожного питання визначи­ти точну «волю законодавця».

Між тим, навіть не залишаючи сферу й імпе­ративи юридичної догматики, не слід замикатися названим вузько догматичним постулатом (реаль­но у повній мірі ніколи не здійсненим) та давати собі звіт у тому, що прогалини у полі конкретизо­ваних нормативних положень здебільшого запов­нюються правовими ідеями (виділено автором статті), у тому числі ідеями юридичних конструк­цій, інших юридичних форм, так чи інакше ви­світлених у чинних юридичних нормах»[1, 300].

Цікаво, що пеня у розмірі трьох відсотків — суто «радянська» юридична конструкція, яка пе­рвинно не встановлена Уніфікованим вексельним законом 1930 р. А тому автор даної публікації має певні сумніви щодо правомірності застосування пені, передбаченої пп. 4 п. 48 Положення.

Використана література:

Алексеев С.С. Восхождение к праву: Поиски и решения. — М., 2001.

Юридический словарь / Под ред. С.Н.Братуся, Н.Д.Казанцева и др. — М., 1953.

Энциклопедический словарь Ф.Брокгауза и И.Эфрона. — М., 2002.

К о н и А.Ф. Избранные произведения. — М., 1956.

Вітаємо редактора відділу журналу «Право України» Наталію Петрівну Панчу к з ювілеєм!

Бажаємо щастя,

доброго здоров'я,

успіхів у праці

та усяких гараздів у житті!

Колеги

ISSN 0132-1331. ПРАВО УКРАЇНИ, 2004, № 6

53