Паблік рилейшнз у діяльності міжнародних організацій

Ефективну комунікацію із громадськістю намагаються налагодити не лише компанії та уряди, а й міжнародні організації, які ставлять за мету:

•   зробити організацію знаною (видимою);

•   добитися позитивного ставлення до неї з боку міжнародної громадськості;

•   створити образ значущої в міжнародних справах структури.

Комітет Міністрів Ради Європи 11 квітня 2000 р. схвалив інформаційну стратегію цієї найстарішої європейської організації. Згідно з резолюцією 2000-2 зазначена стратегія покликана поліпшити прозорість та ефективність діяльності Ради Європи, посилити її присутність і вагу у країнах-учасницях. Програму розроблювали три роки; увесь цей час інформаційну діяльність організації ретельно вивчали відповідно до вимоги Страсбурзького саміту лідерів країн (жовтень 1997 р.) "зосередитися на завданні стати видимішою та ближчою до громадян". Резолюція 2000-2 поставила завдання підкреслити в очах європейців "унікальність" Ради Європи, її роль в європейській організації "у досягненні єдності Великої Європи".

Інформаційна концепція Ради Європи грунтується на таких засадах:

•   спільній інформаційній діяльності чотирьох головних органів Ради Європи (Комітету Міністрів, Парламентської Асамблеї, Європейського Суду з прав людини, Конгресу місцевих і регіональних властей), "що дасть змогу спонукати громадян до співробітництва". Водночас кожний орган здійснює власну інформаційну діяльність у співпраці з Генеральним Секретарем Ради Європи;

•   наданні пріоритету використанню новітніх інформаційних технологій, особливо створенню сторінок в Інтернеті.

Отже, засоби масової інформації і в цьому разі є найважливішим знаряддям досягнення бажаного результату.

У грудні 1999 р. ООН у меморандумі наголосила, що тепер "кожний працівник секретаріату може говорити із пресою без обмежень". Для персоналу ООН навіть виробили правила комунікації з журналістами: говорити лише в межах своєї компетенції та

34

відповідальності; надавати факти, а не судження або коментарі; залишати проблемні питання для коментарів офіційним особам, які уповноважені говорити від імені організації. Загалом робота над цією своєрідною інструкцією тривала майже чотири роки в дискусіях між вищими керівниками, хоча й вмістилася на двох сторінках, як зазначив речник Генерального секретаря ООН Ф. Екхард. У цій інструкції зазначається, що "ООН має на меті бути відкритою і прозорою у своїх відносинах із пресою. У наших інтересах працювати з мас-медіа чесно і швидко, запровадити послідовну комунікаційну стратегію, що базується на цих самих принципах".

У розглядуваній інструкції встановлено норми спілкування з пресою залежно від посади. Генеральний секретар ООН є основним голосом організації, який "часто спілкується з пресою у штаб-квартирі та під час подорожей. Натомість речник Генерального секретаря та його штат спілкуються з журналістами від імені генсека протягом дня". Кількість офіційних осіб, які уповноважені відповідати на проблемні питання, обмежена: речник генсека, спеціально призначені члени штату генсека, керівники департаментів у межах їхньої компетенції, працівники, уповноважені керівниками департаментів, і директори інформаційних центрів ООН за кордоном. В інструкції зазначається: "ніхто не може говорити від імені Генерального секретаря без його чіткої згоди". "Усі працівники ООН повинні висловлюватися публічно", але за певних обставин, зокрема в разі проблемних запитань, "можуть допомогти журналістам глибше зрозуміти проблему, спілкуючись без мікрофона". Тому, як зазначено в меморандумі, журналістам слід чітко пояснювати, коли розмова може відбуватися під запис (on the record) і з посиланням на ім'я працівника, а коли не під запис (off record), тобто в цьому разі журналіст має обнародувати своє джерело інформації лише словами "представник ООН". Нарешті, у меморандумі зазначається, що працівники "не повинні вважати, що мусять відповідати на кожне питання, зокрема, гіпотетичного характеру".

Міжнародні організації, як правило, діють в умовах обмежених ресурсів, що, зрозуміло, негативно позначається на їх можливостях. Проте великі витрати на саморекламу також завдають шкоди, передусім репутації. Адже міжнародні урядові структури фінансуються за рахунок платників податків. У 1996 р. Європейський Союз з метою розвіяти скептицизм в окремих європейських країнах, передусім у Британії, щодо спільної європейської валюти

2*                                                                                                35

вирішив виготовити серію рекламних телевізійних роликів і купити газетні площі для публікацій, які доводили б переваги євро. Це рішення викликало неоднозначне ставлення. Багато хто звинуватив чиновників Європейського Союзу у витрачанні коштів платників податків для рекламування своєї діяльності.

Питання для самоконтролю

1.  Чому міжнародні організації потребують паблік рилеишнз?

2.  Що обмежує ПР-кампанії міжнародних організацій?